Попович І. С., начальник відділу освіти Іршавської рда

Вид материала

Содержание

Подобный материал:

1 ... 6 7 8 9 10 11 12 13 14

Додаток № 1

Учень-історик.

1933 році був не голод, а зумисно підготовлений голодомор. На січневому (1933 року) Пленумі ЦК Сталін заявив: “Ми, безперечно досягли того, що матеріальне становище робітників і селян поліпшується з року в рік. У цьому можуть сумніватися хіба що вороги Радянської влади”. Але становище насправді було катастрофічне. Ще у жовтні 1932 року партійно-державна верхівка ухвалила: конфіскувати всі запаси зерна. За кілька місяців надзвичайні комісії викачали з сіл усі фонди. Всюди снували спеціальні бригади, які викликали по одному господарю, вимагаючи негайно відвезти на станцію запаси зерна. Відпускали лише, як селянин погоджувався. За нездачу позбавляли волі на 10 років. Це фактично була не хлібоздача, а розбій. Деякі селяни-бідняки накладали на себе руки. Конфісковувалися усі запаси їжі. Це призвело до того, що в кінці зими 1933 року голод в Україні набув нечуваних розмірів. Селяни шукали порятунку, хто де міг. Вмирали на вулицях. Доведені до відчаю, люди їли жаб, трупи коней і людей. Весняну сівбу селянство провести не змогло.

Додаток № 2

Учень-літератор.

Хронікою про голодомор в Україні 1933 року називають роман Уласа Самчука “Марія”. У ньому розповідається про складне життя української жінки-селянки. Її образ піднесений до символу біблійної Діви Марії і багатостраждальної України. Вразила фраза: “Найстрашніша смерть від голоду. Не дай Бог навіть ворогові вмирати такою смертю”. А далі така фраза: “У нас хліба ще ніколи, поки стоїть світ не бракувало”. Цей роман – трагедійний, де на кожному кроці змальовані жахи голодної смерті.

Додаток № 3

Учень-літератор.

Василь Барка, роман “Жовтий князь”.

Василь Барка – перший прозаїк, який написав роман про голодомор 1932-1933 років. Він писав: “Пишучи роман, у мене було більше плачів, ніж писанини. Я дотримувався правила: нічого не вигадувати”. Над романом автор працював 25 років.

“Жовтий князь” у романі – символ зла, демонської сили, голодної смерті; жовтий – ознака ненаситності, спустошеності; князь – утвердження звехності, могутності.

У центрі роману – два духовні світи:

- диявольський світ Григорія Остроходіна, який сліпо вірив у ідеї Сталіна і ладен винищити цілий народ заради “світлого майбутнього”;

- з другого боку – світ Мирона Катранника, селянина-трударя, який вірить у Бога, прагне зберегти від голодної смерті сім’ю. Але гине берегиня роду – бабуся Харитина, яка всіх вчила доброти, старший син Микола, добрий, справедливий. У сім’ї Катранників висока духовність. Всі жили один для одного. У їхній сім’ї переважає людяність, естетична насолода. Людоморам не вдалося повністю вбити цю сім’ю. Залишається жити найменший Андрій, який зумів пронести через життя велику місію – продовження роду свого.

ПОЕТИЧНА РУБРИКА

Додаток № 4

М.Будлянський “Весна”

У селі весна повзе на ліктях,

Повзе по мертвих і живих,

В долині сонце ловлять діти,

Що дзвінко капає із стріхи.

І п’ють опухлини вустами

Оту живицю молоду.

Їм жить і жить, а над полями

Знов ворон каркає біду.

Забрали тих, хто із комори,

Пашню останню вимітав,

Хто ще активним був учора, -

Сьогодні ворогом ставав.

Голодний рік. Жорстокий світе.

Дай хоч надію для живих

Весна. І сонце ловлять діти,

Що дзвінко скапує із стріх!

Додаток № 5

Борис Олександрів “Скорботна мати”

Скорботна мати ішла поволі,

Туди, де зріло колосся у полі,

Несла на грудях дитя, мов птаху

Не стало сили, лягла край шляху.

Мов стебла, руки син простягає,

І хліба у мами все благає,

Але благання свого пташати

Уже не чує стражденна мати.

Згасла тихо біля дитяти

Проснися, нене, проснися, нене,

Дозріло жито твоє зелене

Голодомори, голодомори,

Все до зернини взяли із комори

Взяли з комори до зернини

Все до зернини у неньки й дитини,

В неньки й дитини з України....

Додаток № 6

О.Огієнко “Тиждень терпів я від голоду муки”

Врешті й ходити уже я не зміг

Ледве дійшов, упав на поріг

Встав би, підвівся та зрадили сили,

Плакали діти, баби голосили

Федір, мій син, на лежанці лежав

Звісно, калікатрпів і мовчав,

Аж вранці на другий день – зирк,

В руки хтось суне кавалок макухи

Хто це? Це ти мій, сусіде Петро,

Бог хай відплатить Тобі за добро,

Слина пішла. Затрусилися руки

Боженьку милий. Кавалок макухи.

Де ти? Пішов вже. Ажнагло онук

Вихопив у мене кавалок із рук,

Хотів я схопити, побігти, догнати,

Вирвати з рота! Навколішки стати.

Вже я підводжусь і падаю знов,

Впав непритомний. Прокинувся – кров,

Мабуть забився. Вже близько до краю.

Крутиться все навкруги. Умираю

В кого б спитати б, чи з’їв хоч онук?

Може і в нього хоч вирвав із рук?

Додаток № 7

Д. Білоус. Ти кажеш не було голодомору?

Ти кажеш не було голодомору

Blog