О. П. Глазова рідна мова плани-конспект
Вид материала | Конспект |
СодержаниеНа кожне із запитань вибрати правильну відповідь Тема: Дієприкметник як особлива форма дієслова: загальне значення, морфологічні ознаки, синтаксична роль. Тип уроку |
- О. П. Глазова н. М. Дика рідна мова плани-конспект, 1728.69kb.
- О. П. Глазова н. М. Дика рідна мова плани-конспект, 2247.77kb.
- Єрмоленко С. Я., Сичова В. Т. Рідна мова: Підручник для 6-го, 122.77kb.
- Атестація з української мови за курс 5 класу передбачає, 168.52kb.
- Програми для загальноосвітніх навчальних закладів рідна мова, 1582.35kb.
- План Вступ. Рідна мова. Мова це серце нації, 114.88kb.
- Мова то серце народу, 55.39kb.
- Моя чудова рідна мова, 81kb.
- Свято української мови для дітей старшого шкільного віку ведучий, 108.27kb.
- «Рідна мова. 6 клас», 47.93kb.
2. Михайлик
Ріс Михайлик, як горох при дорозі: на нього ніхто зі старших не звертав ніякої уваги. От і зараз він сидить, грається. Аж ось із-за рогу вистрибують Сенько і Стьопка. Вони чорні й загорілі, лише очі блищать з-під не в міру великих батьківських капелюхів.
- Ей, Михайлику, хочеш у ліс?
Михайлик схоплюється. Перебігши через міст, хлопці переплигують через поруччя, далі через рівчаки – і в ліс.
Запахло травою й листом. Михайлик мало коли бачив ліс – більше здалеку дивився на нього, і тому тепер він землі під собою не чує від радощів. Бігає, стрибає, знову біжить і, побачивши будь-яку квітку, сміється щасливим дитячим сміхом.
Ліс чимдалі густішає. Праворуч і ліворуч великі дерева – дуби й берези, а де-не-де трусить листом боязка осика. Хлопці, йдучи, оповідають Михайликові казку, що на осиці колись давно-давно повісили лицаря-розбійника. Всі дерева відмовились, не схотіли, щоб на них вішали таку славну людину, лише осика простягла свої віти, сказавши: “Тут вішайте - одним дурнем менше на світі буде”. Та глянув на неї той лицар і сказав: “Нехай ти будеш проклятою межи людьми”. Прокляв її, і вона з того часу тремтить.
Михайлик задумався. Та не встагли вони й трьох кроків пройти, як почули в кущах якесь квакання. Михайлик глянув, та аж обімлів. Якась довга-довга звірина схопила в рот жабу та не проковтне ніяк.
-То вуж жабу спіймав, - пояснив Сенько.
Стали хлопці, дивляться, а вуж – навтікача. Зашуміло в кущах, і звідти вибігло якесь звірятко – довгасте й гнучке. Вибігло, повело головою, понюхало, пригорнулося до землі, як кошеня, а потім враз випросталося і насіло на вужа. Вчепилося зубами коло головки та так, як ножицями, й ріже. А вуж в’ється.
- Ага!- сказав Сенько. – Ото тобі, щоб не їв живцем жаб! То ласочка. Такі звірі: хто кого подужає, той того і їсть. А побачив би ласочку шуліка – тільки шерсть посипалася б...
Михайликові стало страшно. Та пройшли ще декілька стежок, і він забув про всілякі страховища.
Скінчився молодий ліс – здалеку зачорнів густий-прегустий, величний і дужий. Хлопці, як у прірву, пірнули в темну дубову хащу. Говорять пошепки. Стьопка тихо питає:
-Бачиш?
Сенько:
-Бачу.
Хлопці почали радитися: дуб товстий, до гілляки високо, а злізти треба. Сенько впирається ногами в землю, йому на плечі вилазить Стьопка, хапається руками за гілляку і, вигнувши коліна, охоплює дуба й дереться вгору.
Сенько наказує Михайликові робити так, як зробив Стьопка. І от Михайлик на плечах у Сенька. Стьопка засуває руку в дупло, і Михайлик бачить на його обличчі усмішку. Він поволі витягує руку, і Михайлик скрикує: у Стьопки миша, тільки чудна: з килами! Крила такі, як у сороки чи горобця...
Михайлик ще не встигає вилити своє здивування у слова, як Стьопка кричить:
- Бери! В пазуху!
Робити нічого. Михайлик бере чудну крилату мишу, кладе за пазуху. Зразу ж поза спиною неприємний лоскіт. Хлопчик ладен закричати, але на допомогу приходить гордість: так робили і роблять усі. За першим кажаном іде другий, третій... Сорочка йому відстовбурчилась, ніби там повно груш. Стьопка подає п’ятого кажана...
Тут з-за дуба вискакує лісничий. У Михайлика затрусилися ноги, і він з розгону полетів у кущі. Над головою у нього пролунав вибух і довгою луною прокотився по лісу.
Сенько зі Стьопкою були вже не знать де. Мчали, роздираючи кущі, не переводячи дух. Зупинились і побачили, що з ними немає Михайлика. Вони чули постріл, і їм в голову приходили найфантастичніші думки. Хлопці обережно полізли назад, щоб вирвати пораненого Михайлика з пазурів лісничого.
А Михайлик чув, як лісничий пройшов повз нього. Він відразу вчув, що в нього за пазухою щось ворушиться. Сів і по одному почав витягати невільників.
Михайлик тримав у руках маленького звірка й чув, як у нього часто-часто билося серце. Він згадав, як сам перелякався, коли вистелив лісничий, й стало йому жаль маленьких пташок-звірят, що він їх тримав за пазухою. Він почав по одному випускати їх на волю.
Звірки махали чудно крилами й летіли низько над землею, обминаючи гілочки й кущики. Потім сідали або, правдивіше, чіплялися за гілляки й зависали униз головою. “Бідненькі! - подумав Михайлик. – То я їх придавив! Нехай летять здорові!”
Аж тепер він схаменувся й побачив, що сам-один у лісі. Гукнув раз, удруге, ніхто не обзивався. Михайлик зірвався з місця й побіг, ламаючи кущі, додому, як йому здавалось. А насправжки, сам того не знаючи, заглиблюючись далі й далі в ліс.
Раптом Михайлик чує далекий голос:
- Ми-хай-ли-ку!..
Чи варто говорити, як зраділи всі троє хлопців. Як до рідних братів, тулився Михайлик то до Стьопки, то до Сенька. (За І.Сенченком; 710 сл.)
На кожне із запитань вибрати правильну відповідь:
1. Хлопців, які покликали Михайлика до лісу, звали
а) Ванько і Миколка;
б) Сенько і Стьопка;
в) Федько і Дмитрик.
2. У лісі Михайлик
а) землі під собою не чув від радощів;
б) був як у воду опущений;
в) почувався ні в тих, ні в сих.
3. Хлопці розповіли Михайликові легенду про
а) березу;
б) вільху;
в) осику.
4. У кущах хлопці побачили
а) ящірку;
б) вужа;
в) гадюку.
5. На гада накинулася
а) куниця;
б) білка;
в) ласка.
6. Подвійне вбивство, побачене в лісі, хлопці прокоментували так:
а) перемагає той, хто хитріший;
б) хто кого подужає, той того і їсть;
в) гине той, хто зазівався.
7. У дуплі дуба хллопці віднайшли гніздо
а) білки;
б) дятла;
в) кажана.
8. Спочатку крилаті пташенята-миші викликали в Михайлика
а) здивування й жах;
б) здивування й огиду;
в) здивування й бажання знищити їх.
9. Огиду до кажанят Михайлик стримував через
а) гордість: так робили і роблять усі;
б) обережність: як поставляться до цього хлопці;
в) природну стриманість.
10. Михайлик впав, наляканий
а) тим, що прилетіли старі кажани;
б) тим, що кажанята почали боронитися;
в) вистрелив лісничий.
11. Відчувши, що за пазухою ворушаться звірки, Михайлик відчув до них
а) гидливість і страх;
б) співчуття й жалість;
в) байдужість.
12. Риси вдачі Михайлика такі:
а) жорстокість, егоїзм, невихованість;
б) заздрісність, бажання бути в центрі уваги, грубість;
в) милосердя до слабших, доброта, цікавість до життя.
Урок № 5
Тема: Дієприкметник як особлива форма дієслова: загальне значення, морфологічні ознаки, синтаксична роль.
Мета: дати поняття про дієприкметник як особливу форму дієслова, пояснити властиві дієприкметникові граматичні ознаки прикметника й дієслова, формувати вміння розпізнавати дієприкметники в реченнях, з’ясовувати їх рід, число, відмінок, синтаксичну роль; виховувати повагу до таких чеснот, як людяність і доброта; виховувати любов до рідної природи; розвивати увагу, уяву, логічне мислення, пам’ять.
Тип уроку: урок вивчення нового матеріалу.
Обладнання: підручник, таблиця “Форми дієслова”.