Дашутін Ігор Володимирович удк 349. 2 Правове регулювання судового захисту трудових прав громадян 12. 00. 05 трудове право; право соціального забезпечення автореферат
| Вид материала | Автореферат |
- Розділ: Трудове право України Трудове право, 781.9kb.
- Тики, регулювання трудових, соціальних, економічних відносин та забезпечення підвищення, 257.18kb.
- Поняття та правове регулювання особистих немайнових прав, 59.62kb.
- Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та закон, 127.17kb.
- Програми соціального захисту населення "Турбота " на період до 2015 року, 234.88kb.
- Навчально-методичний комплекс: Програма, Робоча навчальна програма та практикум з дисципліни, 1247.82kb.
- Німко Ольга Борисівна. Адміністративно-правове регулювання державного молодіжного житлового, 86.17kb.
- Рішення колегії Головного управління праці та соціального захисту населення Полтавської, 213.16kb.
- Нормативно-правове забезпечення охорони здоров’я та деякі аспекти соціального захисту, 76.47kb.
- Маруженко Олексій Петрович удк 34: 002 (477) інформаційне забезпечення закон, 984.9kb.
НАЦІОНАЛЬНА ЮРИДИЧНА АКАДЕМІЯ УКРАЇНИ ІМЕНІ ЯРОСЛАВА МУДРОГО
Дашутін Ігор Володимирович
УДК 349.2
Правове регулювання судового захисту трудових прав громадян
12.00.05 - трудове право; право соціального забезпечення
Автореферат
дисертації на здобуття наукового ступеня
кандидата юридичних наук
ХАРКІВ – 2008
Дисертацією є рукопис.
Робота виконана в Харківському національному університеті внутрішніх справ, Міністерство внутрішніх справ України.
Науковий керівник:
доктор юридичних наук, професор Венедіктов Валентин Семенович,
Харківський національний університет внутрішніх справ.
Офіційні опоненти:
доктор юридичних наук, доцент Ярошенко Олег Миколайович,
Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого, професор кафедри трудового права
кандидат юридичних наук, доцент Щербина Віктор Іванович,
Академія митної служби України, завідуючий кафедрою цивільно-правових дисциплін
Захист відбудеться «23» червня 2008 р. о «13.00» годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 64.086.03 у Національній юридичній академії України імені Ярослава Мудрого за адресою: 61024, м. Харків, вул. Пушкінська, 77.
З дисертацією можна ознайомитися в науковій бібліотеці Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого за адресою: 61024, м. Харків, вул. Пушкінська, 70.
Автореферат розісланий «19» травня 2008 р.
Вчений секретар
спеціалізованої вченої ради С.М. Прилипко
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ
Актуальність теми. Конституція України, визнавши людину, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпеку найвищою соціальною цінністю, встановила широкий перелік прав людини і громадянина. Особливе місце в системі цих прав займають трудові права, головним з яких є право на працю, що включає можливість кожного заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадяни реалізують свої трудові права, вступаючи в трудові відносини з певним роботодавцем. З метою належної регламентації цих відносин в Україні створено розгалужену систему нормативно-правових актів у сфері праці.
У той же час із посиленням ринкових процесів в економіці і послабленням регулюючого й контролюючого впливу держави на трудові й пов’язані з ними відносини, роботодавцями стали частіше порушуватися трудові права працівників. Переважно це пов’язано із зміною соціально-економічних умов, невідповідністю чинного трудового законодавства новим економічним відносинам, непідготовленістю існуючої системи правозастосовчих органів до розгляду безперервно зростаючого числа звернень працівників у різні інстанції за захистом трудових прав. Наслідком порушення трудових прав найманих працівників є виникнення конфліктних ситуацій на виробництві, які мають негативні наслідки як для роботодавця, так і для найманих працівників. У цій сфері нині спостерігаються кризові явища, що потребують найскорішого подолання.
На початку ХХІ ст. Україна належить до числа країн, у яких кількість трудових спорів є надзвичайно великою, а будь-які ознаки до їх зменшення відсутні. За роки незалежності загальне число справ у судах за позовами громадян про порушення трудових прав збільшилося в декілька раз. А це говорить про те, що порушення законодавства про працю мають масовий характер. Варта на увагу й та обставина, що позови вітчизняними судами здебільшого задовольняються. У той же час судовий захист сьогодні характеризується низкою негативних моментів, як-то: низький рівень виконання судових рішень; порушення строків розгляду справ; відсутність повної незалежності суддів; недосконалість процесуального законодавства; відсутність єдиної позиції щодо вирішення певних категорій справ; невиправдані затримки судових розглядів; правовий нігілізм суддів.
Наукове дослідження питань правового регулювання судового захисту трудових прав громадян покликано допомогти вдосконалити законодавство в даній сфері і практику його застосування, а також сприяти вирішенню окремих теоретичних і практичних проблем у цій царині. Означене набуває ще більшої вагомості в умовах судової реформи, яка триває в нашій країні.
Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконано відповідно до п. 1.1 Пріоритетних напрямів наукових та дисертаційних досліджень, які потребують першочергового розроблення і впровадження в практичну діяльність органів внутрішніх справ, на період 2004-2009 років, затверджених наказом МВС України №755 від 05.07.2004 р. та п. 1.3 Головних напрямків наукових досліджень Національного університету внутрішніх справ на 2006-2010 рр., а також планів наукових досліджень науково-дослідної лабораторії з проблем кадрового забезпечення органів внутрішніх справ України і кафедри трудового, екологічного та аграрного права Харківського національного університету внутрішніх справ.
Мета і завдання дослідження. Мета даної наукової роботи полягає у всебічному аналізі, розкритті сутності й особливостей правового регулювання судового захисту трудових прав громадян, у розробці конкретних практичних рекомендацій та наукових пропозицій щодо його розвитку, вдосконалення відповідного нормативно-правового забезпечення і правозастосування.
Для досягнення поставленої мети в дисертації були поставлені наступні дослідницькі завдання:
- дати поняття і розкрити юридичний зміст конституційного права особи на судовий захист;
- з’ясувати місце судового захисту в системі національних і міжнародних способів захисту трудових прав громадян;
- вивчити досвід зарубіжних країн у сфері застосування судового захисту трудових прав найманих працівників;
- проаналізувати стан судового розгляду індивідуальних трудових спорів в Україні;
- дослідити порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів) в Україні;
- розробити конкретні пропозиції по вдосконаленню нормативно-правового забезпечення судового захисту трудових прав громадян в Україні.
Об’єктом дослідження є суспільні відносини у сфері правового захисту трудових прав громадян.
Предметом дослідження виступає правове регулювання судового захисту трудових прав громадян, відповідне законодавство й погляди науковців.
Методи дослідження. У дисертації використовувалися такі методи, як: формально-логічний, системно-структурний, логіко-семантичний і порівняльно-правовий. Формально-логічний у поєднані із системно-структурним методом надав можливості проаналізувати інститут судового захисту трудових прав громадян як цілісне правове явище, визначити місце судового захисту серед інших національних способів захисту трудових прав громадян і з’ясувати його місце в системі захисту міжнародного. За допомогою логіко-семантичного методу визначено поняття і юридичний зміст конституційного права особи на судовий захист. Порівняльно-правовий метод використано для порівняння національного законодавства, яке регламентує судовий захист трудових прав, і законодавства промислово розвинених країн світу у цій царині.
Науково-теоретичну базу дослідження становлять праці вітчизняних та зарубіжних учених у сфері права трудового, конституційного, теорії держави та права: Н.Б. Болотіної, В.С. Венедіктова, Г.С. Гончарової, В.Я. Гоца, В.В. Жернакова, П.І. Жигалкіна, І.В. Зуба, М.І. Іншина, І.Я. Кисельова, В.М. Корельского, В.В. Лазора, Л.І. Лазор, Р.З. Лівшиця, М.І. Матузова, А.Р. Мацюка, В.С. Нерсесянца, Ю.П. Орловського, В.Д. Перевалова, П.Д. Пилипенка, В.І. Прокопенка, О.І. Процевського, П.М. Рабіновича, В.Г. Ротаня, В.С. Стефанюка, Н.М. Хуторян, Г.І. Чанишевої, В.І. Щербини, О.М. Ярошенка та ін.
Нормативну базу дослідження становлять Конституція та закони України, міжнародно-правові акти, укази Президента України, постанови Кабінету Міністрів України, відомчі нормативно-правові акти, правові акти зарубіжних країн.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що дисертація є першим у вітчизняній науці трудового права комплексним дослідженням проблем правового регулювання судового захисту трудових прав громадян у нашій країні. У результаті проведеної дослідницької роботи сформульовано низку нових наукових положень і висновків, запропонованих особисто здобувачем. До найбільш значущих належать нижченаведені:
- уперше в науці трудового права право на судовий захист розглядається, з одного боку, як одне з конституційних прав людини, а з другого – як право, що закріплює спеціальний механізм захисту всіх без винятку прав, у тому й у сфері праці;
- запропоновано авторську класифікацію основних способів захисту трудових прав: (а) державний нагляд і контроль за дотриманням законодавства про працю; (б) захист трудових прав працівників профспілками; (в) захист трудових прав шляхом вирішення трудових спорів у комісіях по трудових спорах; (г) судовий захист трудових прав працюючих; (д) самозахист прав працівників;
- наведено додаткові аргументи щодо визначального місця судового захисту у системі як національного правозахисного механізму, так і міжнародного захисту прав людини;
- уперше в доктрині трудового права доведено необхідність закріплення в Конституції України права громадян на безпосереднє звернення зі скаргою про порушення своїх прав і свобод до Конституційного Суду України щодо перевірки ним конституційності законів;
- пропонується авторське визначення трудового спору як розбіжності позовного й непозовного характеру між сторонами трудових і пов’язаних з ними відносин, які передані на розгляд до компетентного органу з розгляду трудових спорів;
- дістало подальший розвиток розуміння сутності юридичного процесу. У широкому значенні під юридичним процесом маються на увазі послідовні, регламентовані нормативно-правовими актами, взаємопов’язані дії державних органів влади, місцевого самоврядування та інших суб’єктів правотворчої і правозастосовчої діяльності по прийняттю нормативно-правових актів і юридичних рішень. У вузькому тлумаченні під юридичним процесом розуміються послідовні, регламентовані законом, взаємопов’язані одна з одною дії суду по вирішенню спорів, що виникають з існуючих правовідносин;
- уперше проаналізовано форми організації трудової юстиції в зарубіжних країнах та обсяг компетенції таких судових установ, а також запропоновано відповідні класифікації;
- уперше розкриваються особливості розгляду трудових спорів у судах європейських країн;
- вперше обґрунтовано необхідність скорочення в чинному законодавстві про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів) загального строку розгляду вимог найманих працівників і прийняття роботодавцем рішення;
- доводиться необхідність створення в перспективі в Україні спеціалізованої трудової юстиції. Запропоновано систему спеціалізованих трудових судів;
- зроблено висновок про доцільність роздільної кодифікації матеріальних і процесуальних норм у сфері трудового права шляхом прийняття Трудового і Трудового процесуального кодексів України.
Практичне значення отриманих результатів полягає в тому, що викладені в дисертації положення можуть бути використані:
- у науково-дослідній роботі – для подальших досліджень правозахисних механізмів держави й проблем правового регулювання вирішення трудових спорів;
- у правотворчості – у процесі підготовки змін і доповнень до чинних нормативно-правових актів, а також їх проектів, які встановлюють заходи правового захисту трудових прав громадян;
- у правозастосуванні – з метою вдосконалення практики використання норм чинного законодавства судами при вирішенні індивідуальних та колективних трудових спорів;
- у навчальному процесі – при викладанні курсу трудового права й підготовці навчальної, інформаційної й методичної літератури.
Апробація результатів дослідження. Основні положення й висновки дисертації знайшли відбиття в наукових публікаціях автора, а також доповідях на наукових та науково-практичних конференціях: "Форми соціально-правового захисту працівників у службово-трудових відносинах" (м. Суми, 2-5 червня 2005 р.), "Трудове право України в контексті європейської інтеграції" (м. Чернігів, 25-27 травня 2006 р.). До того ж результати дисертаційного дослідження обговорювалися на теоретичних семінарах науково-дослідної лабораторії із проблем кадрового забезпечення ОВС України і кафедри трудового, екологічного та аграрного права Харківського національного університету внутрішніх справ, наукових семінарах та круглих столах у Харківському національному університеті внутрішніх справ. Теоретичні напрацювання автора дисертації використовуються в процесі викладання курсу "Трудове право", зокрема, при читанні лекцій і проведенні семінарських занять.
Публікації. Основні результати дисертаційного дослідження опубліковані в 4-х наукових статтях у фахових виданнях і тезах 2-х наукових доповідей.
Структура й обсяг дисертації. Структура роботи відображає мету, завдання й основні напрями дослідження. Дисертація складається зі вступу, 3-х розділів, які містять 6 підрозділів, висновків і списку використаних джерел (177 найменування). Загальний обсяг дисертації – 177 с., із них основного тексту – 162 с.
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ
У Вступі обґрунтовується актуальність теми дисертації, визначаються її мета, завдання й об’єкт дослідження, його зв’язок з науковими програмами та планами, методи дослідження, наукова новизна, розкривається наукове та практичне значення роботи, а також подано відомості про апробацію одержаних результатів.
Перший розділ "Соціально-правова характеристика судового захисту трудових прав" містить два підрозділи.
У підрозділі 1.1. "Поняття і юридичний зміст конституційного права громадян на судовий захист" проаналізовано й узагальнено погляди вчених та філософів на інститут прав і свобод людини, досліджено провідні ідеї в сфері прав людини, що знайшли відображення в міжнародних та зарубіжних актах, розглянуто види прав людини, піддано вивченню право особи на судовий захист, виокремлено недоліки судового захисту прав і свобод громадян в Україні, запропоновано шляхи вдосконалення діяльності судової гілки влади.
Проблемами прав і свобод особистості, співіснуванням людини й держави займалися за різних часів такі відомі мислителі, як Арістотель, Сократ, Платон, Протагор, Ф. Аквінський, Б. Спіноза, Г. Гегель, І. Кант. Провідниками ідеї природних невідчужуваних прав людини були Г. Гроцій, Б. Спіноза, Дж. Локк, Ш. Монтеск’є, Т. Джефферсон. У сучасному суспільстві ідеї цих та інших вчених знайшли відображення в таких міжнародно-правових актах, як Загальна декларація прав людини, Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права, Європейська соціальна хартія (переглянута) тощо. Національними поборниками ідей рівності, справедливості, дотримання державою прав і свобод особистості були: П. Орлик, Г. Сковорода, Т. Шевченко, І. Франко, М. Драгоманов, Л. Українка, М. Грушевський, Б. Кістяківський та ін.
Конституція України закріпила широкий перелік загальновизнаних прав і свобод людини та громадянина, а для державних органів встановлено обов'язок їх утверджувати та забезпечувати. Серед органів держави, покликаних виконувати це конституційне положення, виділяються органи судової влади. Так, відповідно до ст. 55 Основного Закону, права і свободи людини і громадянина захищаються судом; кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Захист прав і свобод людини за допомогою органів судової влади провадиться шляхом здійснення правосуддя. Під правосуддям розуміємо діяльність суду за встановленою законом процедурою по захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб і юридичних осіб при дійсному або передбачуваному порушенні норм конституційного, цивільного, трудового, кримінального, адміністративного чи інших галузей права.
Згідно з ч. 3 ст. 124 Конституції України й ч. 2 ст. 1 Закону "Про судоустрій України" судочинство в державі здійснюється Конституційним Судом і судами загальної юрисдикції. Однак, незважаючи на ці норми, окремі науковці заперечують належність органу конституційного судочинства до судової гілки державної влади, і ратують за віднесення цього органу до особливої, "четвертої влади", яку, як правило, називають або "контрольною", або "контрольно-наглядовою". У підрозділі обґрунтовано позицію, відповідно до якої Конституційний Суд України є органом саме судової влади, що має певні особливості діяльності й володіє правовим статусом, який дещо відрізняється від статусу судів загальної юрисдикції, що зумовлено предметом його відання.
Для підвищення ефективності й доступності захисту прав і свобод громадян Конституційним Судом України, необхідно в Основному Законі передбачити право громадянина на безпосереднє звернення зі скаргою про порушення своїх прав і свобод до органу конституційного правосуддя з метою перевірки останнім конституційності законів.
Обґрунтовується необхідність більш активного застосування ненаціональних механізмів захисту трудових прав громадян, зокрема звернень до Європейського суду з прав людини. Європейський суд функціонує в рамках специфічного контрольного механізму Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 р. На відміну від класичного міжнародного суду у сфері прав людини, право на звернення до Суду не тільки є відкритим у тому числі й для індивідів, але й не обумовлюється необхідністю висловлення на це згоди відповідної держави-відповідача. Рішення Європейського суду з прав людини є не тільки юридично обов’язковими для держави-відповідача, а й безпосередньо впливають на розвиток правової системи Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
У підрозділі 1.2. "Судовий захист як один із національних способів захисту трудових прав громадян" досліджено категорію "праця", висвітлено ставлення міжнародної спільноти до забезпечення реалізації та захисту права на працю та інших трудових прав, проаналізовано способи захисту трудових прав громадян України, зосереджено увагу на важливості судового захисту трудових прав.
Найважливішою умовою людського буття є праця, що завжди становила і становить вольову діяльність індивіда, спрямовану на створення матеріальних благ. Із самого початку історії праця виступає як суспільна діяльність, що передбачає певні форми суспільної організації, за допомогою яких досягається потрібний рівень узгодженості індивідуальних і групових дій людей для досягнення життєво важливих цілей.
Міжнародним співтовариством приділяється особлива увага регламентуванню й захисту права на працю, оскільки остання була, є й завжди буде основним джерелом добробуту окремої особистості й усього суспільства. Разом із правом на працю міжнародно-правові акти закріплюють також інші трудові права. Серед найавторитетніших міжнародно-правових актів, які закріплюють трудові права, слід виділити Загальну декларацію прав людини, Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права, Європейську соціальну хартію (переглянуту).
Конституція України заклала доволі міцний фундамент для розвитку й поглиблення трудових прав громадян. Вони повинні здійснюватися в рамках національного трудового законодавства, яке, у свою чергу, має розвиватися на підґрунті конкретизації й розвитку положень Основного Закону. Усім нормативно-правовим актам, покликаним регулювати трудові й пов’язані з ними відносини, належить відповідати Конституції, а раніше прийняті повинні бути погоджені з її положеннями.
Основними способами захисту трудових прав є державний нагляд і контроль за дотриманням трудового законодавства, захист трудових прав працівників профспілками, захист трудових прав шляхом вирішення трудових спорів у комісіях по трудових спорах, судовий захист, а також самозахист трудових прав.
Робиться висновок, що хоча сьогодні функціонування національної судової системи має певні негативні риси, у той же час порівняно з іншими способами захисту трудових прав захист судовий є більш надійним, якісним та об’єктивним, з огляду на місце суду в системі поділу влади, незалежність, недоторканість і незмінюваність суддів, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, його змагальність, гласність, самостійність судів.
Другий розділ "Міжнародно-правова й зарубіжна регламентація судового захисту трудових прав" складається з двох підрозділів.
У підрозділі 2.1. "Судовий захист трудових прав у системі міжнародного захисту" проаналізовано діяльність міжнародних установ у сфері забезпечення судового захисту трудових прав.
Міжнародне співтовариство закріплює певні заходи, спрямовані на захист прав та свобод людини і громадянина, і робить усе, щоб вони виконувалися національними урядами. Так, ст. 8 Загальної декларації прав людини закріплює право кожної людини на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами в разі порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом. А ст. 10 Декларації проголошує, що кожна людина для визначення її прав та обов’язків має право на основі повної рівності на те, щоб її справа була розглянута прилюдно і з додержанням усіх вимог справедливості незалежним і безстороннім судом.
Важливе місце серед міжнародних інституцій, покликаних здійснювати захист трудових прав, посідає Міжнародна організація праці (МОП). Можна виділити 3 етапи функціонування МОП: 1919 – 1939 рр. – етап становлення (утворення органів МОП, членство в МОП незначної кількості держав, переважно європейських); 1944 – 1989 рр. – етап розвитку (визначення нових цілей МОП, зростання числа держав-членів); 1990 р. – до сьогодення є сучасним етапом діяльності МОП (який характеризується певним коректуванням цією організацією своєї діяльності, визначенням нових способів досягнення цілей, закріплених у Статуті МОП з огляду на глобалізацію світової економіки й закінчення холодної війни).
З метою захисту трудових прав працівників Міжнародна організація праці здійснює правотворчу діяльність. Практично всі конвенції й рекомендації МОП в певній мірі спрямовані на захист трудових прав найманих працівників. У той же час існує низка конвенцій і рекомендацій, які безпосередньо присвячені заходам захисту трудових прав таких працівників, зокрема судовому. Це Конвенції: №87 "Про свободу асоціації та захист права на організацію" (1948 р.), №117 "Про основні цілі та норми соціальної політики" (1962 р.), №135 "Про захист прав представників працівників на підприємстві та можливості, що їм надаються" (1971 р.), №158 "Про припинення трудових відносин з ініціативи підприємця" (1982 р.); Рекомендації: №135 "Щодо захисту прав представників працівників на підприємстві та можливості, що їм надаються" (1971 р.), №166 "Щодо припинення трудових відносин з ініціативи роботодавця" (1982 р.).
Важливе значення для забезпечення судового захисту трудових прав у міжнародному просторі мають міжнародні договори між окремими державами. Вони мають обов’язковий характер для держав, що їх уклали, і, як правило, укладаються з метою забезпечення прав і свобод своїх громадян на території іншої держави. Прикладом може служити Договір між Україною та Латвійською Республікою про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних, трудових та кримінальних справах, підписаний 23 травня 1995 р. й ратифікований Законом України №452/95-ВР від 22 листопада 1995 р. За цим Договором, громадяни однієї Договірної Сторони вправі вільно звертатися до судів, прокуратури, установ нотаріату, інших установ другої Договірної Сторони, до компетенції яких входить розгляд цивільних (у тому числі трудових, житлових), сімейних і кримінальних справ, можуть виступати в процесах по них, порушувати клопотання, подавати позови, здійснювати інші процесуальні дії на тих самих умовах, як і власні громадяни. Робиться висновок, що Україні необхідно активізувати свою діяльність на шляху забезпечення, за допомогою міжнародних договорів, своїм громадянам вільного доступу до судових установ інших країн.
У підрозділі 2.2. "Судовий захист трудових прав найманих працівників у зарубіжних країнах" досліджено досвід функціонування судових систем зарубіжних країн та стан судового захисту трудових прав.
Констатується існування декількох підходів до організації трудової юстиції за кордоном. Так, у Франції, ФРН, Іспанії, Польщі, Ізраїлі діють спеціалізовані трудові суди, в Італії та Нідерландах трудові спори розглядають загальні цивільні суди, у США та Канаді – спеціальні адміністративні органи.
Певним чином відрізняються зарубіжні країни і компетенцією судових установ. Так, у Франції, Італії й Польщі в судах розглядаються тільки індивідуальні трудові спори, у ФРН, Швейцарії та Японії – як індивідуальні, так і колективні трудові спори позовного характеру. В Ізраїлі трудовим судам надана найширша компетенція, яку складають індивідуальні трудові спори, колективні трудові спори про порушення укладеного колективного договору, а також спори про укладання колективного договору, спори між профспілками, об’єднаннями роботодавців, членами профспілки та профспілкою.
Особливостями розгляду трудових спорів у судах більшості європейських країн є спрямованість дій суду на примирення сторін, менш формалізована процедура, безоплатність трудового процесу, необов’язковість ведення протоколів судових засідань, скорочені строки розгляду трудових спорів, необов’язкова участь адвоката в судових засіданнях судів першої інстанції.
Третій розділ "Трудові спори та їх вирішення в судовому порядку" об’єднує два підрозділи.
У підрозділі 3.1. "Судовий розгляд індивідуальних трудових спорів" сформульовано визначення категорій "трудовий спір" та "юридичний процес", досліджено порядок вирішення індивідуальних трудових спорів, проаналізовано судову практику, внесено пропозиції щодо вдосконалення трудового законодавства.
На підставі наявних поглядів робиться висновок, що трудовий спір – це розбіжності позовного і непозовного характеру між сторонами трудових і пов’язаних з ними відносин, які передані на розгляд до компетентного органу з розгляду трудових спорів.
Відзначено, що індивідуальні трудові спори, як правило, виникають з приводу застосування законодавства про працю, виконання умов трудового договору, колективного договору, угод. Наприклад, в сучасних умовах в Україні найбільш поширеними є спори про поновлення на роботі, стягнення заробітної плати, компенсації працівникам, вихідної допомоги, відшкодування за затримку їх виплати; з приводу притягнення працівника до дисциплінарної або матеріальної відповідальності. Також індивідуальний трудовий спір може виникнути і щодо встановлення нових умов або зміни існуючих умов праці.
Вітчизняним законодавством про працю передбачено досудовий і судовий порядок вирішення індивідуальних трудових спорів. Так, ст. 221 КЗпП України органами по розгляду індивідуальних трудових спорів називає комісію по трудових спорах та суд. Розгляд індивідуального трудового спору в комісії є досудовим способом їх вирішення, судовий же спосіб передбачає розгляд індивідуального трудового спору в суді. З огляду на положення ст. 55 та ст. 124 Конституції України, працівник має право вибору звернутися до комісії по трудових спорах із заявою про вирішення індивідуального трудового спору або безпосередньо до суду.
Індивідуальні трудові спори по першій інстанції розглядаються місцевими судами загальної юрисдикції. До таких судів, відповідно до Закону України "Про судоустрій України", належать районні, районні у містах, міські та міськрайонні суди. Другою інстанцією по розгляду трудових спорів є загальні апеляційні суди. Касаційною інстанцією є Верховний Суд України.
Проаналізовано окремі справи, які пройшли судовий розгляд, з огляду на що робиться висновок про незадовільну роботу загальних місцевих судів щодо вирішення індивідуальних трудових спорів. Вказано, що доволі часто суди ухвалюють рішення, неправильно застосовуючи, а іноді й порушуючи норми матеріального і процесуального права, допускають невідповідність висновків обставинам справи тощо. Такий стан справ має місце передусім тому, що судді загальних місцевих судів в більшості своїй недостатньо обізнані з законодавством про працю. З огляду на це і з метою підвищення ефективності судового захисту трудових прав громадян існує необхідність створення в Україні спеціалізованої трудової юстиції.
Обстоюється доцільність створення такої системи спеціалізованих трудових судів в Україні: місцеві трудові суди, апеляційні трудові суди й Вищий трудовий суд України. Місцеві трудові суди – це перша інстанція. Вони розглядають справи, що виникають з трудових правовідносин. Їх варто створити в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві й Севастополі. Слухання трудових спорів у таких судах є сенс провадити колегією у складі одного судді і 2-х народних засідателів, які при відправленні правосуддя користуються всіма правами судді. При цьому необхідно забезпечити, щоб один народний засідатель представляв інтереси найманих працівників, другий – роботодавців.
Апеляційні трудові суди – це вже друга інстанція правосуддя. Вони розглядають апеляційні скарги на рішення місцевих трудових судів. Їх слід утворити в апеляційних округах відповідно до указу Президента України. У складі апеляційного трудового суду можуть функціонувати судові палати з розгляду окремих категорій справ за встановленою спеціалізацією в межах відповідної спеціальної судової юрисдикції. Трудові справи у судах апеляційної інстанції слід слухати колегією у складі 3-х суддів.
Вищий трудовий суд України – це суд касаційної інстанції, який в порядку касаційного провадження розглядає касаційні скарги на рішення трудових судів перших 2-х інстанцій. У цьому Суді України можуть утворюватися судові палати з розгляду окремих категорій справ за визначеною спеціалізацією в межах відповідної спеціальної судової юрисдикції. Доцільно трудові справи в суді касаційної інстанції розглядати колегією у складі не менше 3-х суддів. Для вирішення загальних питань діяльності спеціалізованих трудових судів у Вищому трудовому суді України необхідно передбачити такий орган, як Пленум Вищого трудового суду України.
У підрозділі 3.2 "Колективні трудові спори (конфлікти) та їх вирішення в суді" проаналізовано причини виникнення колективних трудових спорів (конфліктів) та досліджено порядок їх вирішення.
В Україні вирішення колективних трудових спорів здійснюється на підставі Закону України "Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)" від 3 березня 1998 р. Звернуто увагу на таку негативну особливість національного трудового законодавства як розпорошеність. Так, основний комплексний національний трудовий закон – Кодекс законів про працю України не містить норм, які регулювали б цей важливий правовий інститут. Частина друга ст. 2 КЗпП України тільки закріплює право працівників на вирішення колективних трудових конфліктів (спорів) у встановленому законом порядку. Отже, замість того, щоб норми, покликані регулювати порядок вирішення колективних трудових спорів інтегрувати в комплексний нормативно-правовий акт, який регламентував би всі елементи соціально-трудових відносин, законодавець приймає окремий законодавчий акт, чим і поглиблює проблему розпорошеності трудового законодавства.
Виявлено, що причини колективних трудових спорів можна розділити на дві групи: а) порушення трудового законодавства, вимог колективних договорів та угод роботодавцем, що може бути викликано як незадовільним фінансовим становищем підприємства, так і свідомим ігноруванням роботодавцем інтересів працюючих; б) різночитання трудового законодавства, що зумовлено як недосконалістю законодавства про працю, так і низьким рівнем правових знань населення.
В Україні сьогодні існує виписана в законі процедура розгляду колективного трудового спору, яка складається з наступних стадій: розгляд колективного трудового спору примирно-посередницькими органами та особами; проведення страйку або судовий розгляд справи.
Не підтримується висловлена в юридичній літературі точка зору стосовно необхідності визнання суду первинним органом по вирішенню колективних трудових спорів. Ця позиція аргументується як досвідом розвинутих країни світу, так і негативними аспектами діяльності національної юстиції по вирішенню колективних трудових спорів: формальний підхід до вирішення спорів; відсутність єдиної позиції щодо вирішення цієї категорії справ; неврахування соціальних наслідків прийнятих рішень.
З метою унеможливлення зволікань з наданням відповіді на заявлені вимоги найманих працівників в ч. 3 ст. 5 Закону України "Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)" слід закріпити положення щодо скорочення загального строку розгляду вимог до 14 днів. Зазначена пропозиція відповідатиме положенням Рекомендації МОП №92 "Щодо добровільного примирення та арбітражу" (1951 р.), яким встановлено, що процедура примирення повинна бути безплатною й оперативною: час, відведений на неї державним законодавством, має бути встановлено завчасно і зведено до мінімуму.
Доводиться доцільність роздільної кодифікації матеріальних і процесуальних правових норм у царині праці шляхом прийняття Трудового і Трудового процесуального кодексів України. У Трудовому процесуальному кодексі України слід визначити: основні поняття, що в ньому застосовуються; завдання та принципи трудового судочинства; компетенцію судів щодо вирішення трудових справ; склад суду; порядок та підстави відводів та самовідводів; порядок фіксування трудового процесу; склад учасників трудового процесу, їх права й обов’язки; види й розміри судових витрат; строки позовної давності; процедуру провадження в судах першої, апеляційної й касаційної інстанцій та ін.
ВИСНОВКИ
В результаті дисертаційного дослідження, проведеного на підставі аналізу чинного законодавства України і практики його реалізації, теоретичного осмислення численних наукових праць, сформульовано низку висновків, пропозицій і рекомендацій, спрямованих на досягнення поставленої мети – виявлення сутності й особливостей правового регулювання судового захисту трудових прав громадян. До найбільш вагомих з них слід віднести наступні:
1. Право на судовий захист – це передбачена законодавством можливість фізичних та юридичних осіб захищати свої права в судах загальної і конституційної юрисдикції. Це право слід розглядати двояко: з одного боку, як одне з конституційних прав людини в державі нарівні з іншими політичними, економічними, соціальними й культурними правами, а з другого – як право, що закріплює спеціальний механізм захисту всіх без винятку вищезазначених прав.
2. Правосуддя – це діяльність суду за встановленою законом процедурою по захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб і юридичних осіб при дійсному або передбачуваному порушенні норм конституційного, цивільного, трудового, кримінального, адміністративного чи інших галузей права.
3. Конституційний Суд України – це орган судової влади, якому притаманні певні особливості діяльності і правовий статус, що дещо відрізняється від статусу судів загальної юрисдикції, що зумовлено предметом його відання. Необхідно підвищити ефективність і доступність захисту прав і свобод громадян Конституційним Судом, для чого в Конституції України слід передбачити право громадянина на безпосереднє звернення зі скаргою про порушення своїх прав і свобод до органу конституційного правосуддя для перевірки останнім конституційності законів.
4. З метою вдосконалення діяльності державної влади в Україні, зокрема, судової гілки влади, потрібно: а) налагодити належну взаємодію між різними гілками влади по вирішенню завдань, що стоять перед державою; б) забезпечити належний судовий контроль за діяльністю законодавчої й виконавчої гілок влади, а також контроль парламентський і виконавчої влади за діяльністю судової влади; в) установити належне фінансове й матеріально-технічне забезпечення судів і суддів; г) приділяти більше уваги підбору кандидатів на посади суддів; д) своєчасно провадити підвищення їх кваліфікації; е) посилити відповідальність суддів за невиконання або неналежне виконання своїх посадових обов’язків; е) забезпечити належний громадський контроль за справедливим застосуванням судами закону.
5. Основними способами захисту трудових прав є (а) державний нагляд і контроль за дотриманням трудового законодавства, (б) захист трудових прав працівників профспілками, (в) захист трудових прав шляхом вирішення трудових спорів у комісіях по трудових спорах, (г) судовий захист, а також (д) самозахист трудових прав.
6. Хоча національна судова система має певні недоліки, в той же час порівняно з іншими способами захисту трудових прав судовий захист є надійнішим, якіснішим та об’єктивнішим з огляду на місце суду в системі поділу влади, незалежність, недоторканність і незмінюваність суддів, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність, гласність, самостійність судів.
7. Міжнародне співтовариство приділяє особливу увагу захисту трудових прав громадян. Провідне місце серед міжнародних інституцій, покликаних здійснювати такий захист, посідає Міжнародна організація праці, що налічує 3 етапи свого функціонування: 1919 – 1939 рр. – етап становлення (утворення органів МОП, членство в ній невеликої кількості держав, переважно європейських); 1944 – 1989 рр. – етап розвитку (визначення нових цілей МОП, зростання кількості держав – членів); 1990 р. – дотепер – це сучасний етап діяльності МОП, що характеризується певним коректуванням цією організацією своєї діяльності, визначенням нових способів досягнення цілей, закріплених у своєму Статуті з огляду на глобалізацію світової економіки й закінчення холодної війни.
8. Важливе значення для забезпечення судового захисту трудових прав у світі мають міжнародні договори між окремими державами. Україні необхідно активізувати свою діяльність на шляху забезпечення своїм громадянам вільного доступу до судових установ інших країн.
9. Трудовий спір – це розбіжності позовного й непозовного характеру між сторонами трудових і пов’язаних з ними відносин, передані на вирішення компетентного органу з розгляду трудових спорів.
10. Доцільним є визначення категорії "юридичний процес" у широкому й вузькому значенні. У широкому під ним слід розуміти послідовні, регламентовані нормативно-правовими актами, взаємопов’язані дії державних органів влади, органів місцевого самоврядування та інших суб’єктів правотворчої і правозастосовчої діяльності по прийняттю нормативно-правових актів і юридичних рішень. У вузькому – це послідовні, регламентовані законом, взаємопов’язані дії суду по вирішенню спорів, які виникають з існуючих у державі правовідносин.
11. Критеріями поділу зарубіжних країн на групи є форма організації трудової юстиції та обсяг компетенції судових органів. За першим критерієм можна виділити групи країни, в яких: діють спеціалізовані трудові суди; трудові спори розглядають загальні цивільні суди; трудові спори розглядають спеціальні адміністративні органи. За другим критерієм виділяють країни: суди яких розглядають тільки індивідуальні трудові спори; суди яких розглядають індивідуальні трудові спори та колективні трудові спори позовного характеру; компетенція суду яких поширюється на індивідуальні трудові спори, колективні трудові спори як позовного, так і непозовного характеру.
Особливостями розгляду трудових спорів у судах більшості європейських країн є спрямованість дій суду на примирення сторін спору, менш формалізована процедура судочинства, безоплатність трудового процесу, необов’язковість ведення протоколів судових засідань, скорочені строки розгляду трудових справ, необов’язкова участь адвоката в судових засіданнях судів першої інстанції.
12. З метою підвищення ефективності судового захисту трудових прав громадян і з урахуванням того, що сьогодні існує багато проблем щодо вирішення місцевими загальними судами трудових спорів, в Україні необхідно створити спеціалізовану трудову юстицію. Пропонуємо таку систему трудових судів: місцеві трудові суди, апеляційні трудові суди і Вищий трудовий суд України. Місцеві, як суди першої інстанції, доцільно створити в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві й Севастополі. Розгляд трудових спорів у таких судах варто здійснювати колегією у складі одного судді і 2-х народних засідателів (представників працівників і роботодавців), які при відправленні правосуддя користуються всіма правами суддів. Апеляційні трудові суди, як суди другої інстанції, розглядають апеляційні скарги на рішення місцевих трудових судів. Вони створюються в апеляційних округах відповідно до указу Президента України. Трудові справи у судах апеляційної інстанції є сенс слухати колегією у складі 3-х суддів. Вищий трудовий суд України – це суд касаційної інстанції, який розглядає в порядку касаційного провадження касаційні скарги на рішення трудових судів перших 2-х інстанцій.
До компетенції спеціалізованих трудових судів України потрібно включити: вирішення індивідуальних трудових спорів, спорів про визнання страйку незаконним, колективних трудових спорів у випадку законодавчої заборони страйку й неврахування сторонами спору рекомендацій Національної служби посередництва і примирення щодо вирішення колективного трудового спору (конфлікту).
13. З метою унеможливлення безпідставних затримок надання відповіді на вимоги найманих працівників в ч. 3 ст. 5 Закону України "Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)" слід закріпити положення щодо скорочення загального строку розгляду вимог і прийняття роботодавцем рішень до 14 днів.
14. Існує необхідність роздільної кодифікації матеріальних і процесуальних правових норм в царині праці шляхом прийняття Трудового і Трудового процесуального кодексів України. У Трудовому процесуальному кодексі України слід визначити: основні поняття, що в ньому застосовуються; завдання і принципи трудового судочинства; компетенцію трудових судів; склад суду; порядок і підстави відводів і самовідводів; порядок фіксування процесу; склад учасників трудового процесу, їх правовий статус; види й розміри судових витрат; строки позовної давності; процедуру провадження в судах першої, апеляційної й касаційної інстанції та ін.
СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ:
1. Дашутін І.В. Щодо діяльності Конституційного суду України по захисту прав і свобод громадян // Східноукраїнський національний університет ім. В. Даля, Актуальні проблеми права: теорія і практика: 3б. наук, праць. – Луганськ, 2006. – №8. – С. 85 – 91.
2. Дашутін І.В. Судовий захист як форма захисту трудових прав громадян // Наше право. – 2006. – №3 (ч. 1) . – С. 77 – 81.
3. Дашутін І.В. До питання вдосконалення діяльності національних судів // Право і безпека. – 2007. – №7/1. – С. 15 – 17.
4. Дашутін І.В. Шляхи вдосконалення судового захисту трудових прав громадян // Форум права. – 2008. – №1. – С. 108 –112 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http:www.nbuv.gov.ua/e-journals/FP/2008-l /08divtpg.pdf.
5. Дашутін І.В. Окремі аспекти судового захисту трудових прав в міжнародному просторі // Кодифікація трудового законодавства України: стан та перспективи. Матеріали наук.-практич. конф. (м. Запоріжжя, 25 травня – 26 червня 2004 р.). – Харків, 2004. – С. 131 – 134.
6. Дашутін І.В. Місце судів у національному правозахисному механізмі // Соціально-захисна діяльність держави в умовах ринкових відносин; Матеріали наук.-практич. конф. (м. Чернігів, 31 травня – 2 червня 2007 р.). – Чернігів, 2007. – С. 83 – 86.
АНОТАЦІЇ
Дашутін І.В. Правове регулювання судового захисту трудових прав громадян. – Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.05 – трудове право; право соціального забезпечення. – Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого. – Харків, 2008.
Дисертаційне дослідження присвячено розкриттю сутності та особливостей правового регулювання судового захисту трудових прав громадян. Проаналізовано право особи на судовий захист. Виокремлено недоліки судового захисту прав і свобод громадян в Україні. Визначено поняття "трудовий спір", "юридичний процес", "правосуддя". Досліджено досвід зарубіжних країн у сфері застосування судового захисту трудових прав найманих працівників. Визначено місце судового захисту в системі міжнародного захисту. Досліджено порядок вирішення індивідуальних трудових спорів. Проаналізовано практику розгляду судами індивідуальних трудових спорів. Проаналізовано порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів) в Україні. Обґрунтовано висновки та рекомендації щодо вдосконалення нормативно-правового забезпечення судового захисту трудових прав громадян України.
Ключові слова: трудові права, судовий захист, юридичний процес, правосуддя, трудовий спір.
Дашутин И.В. Правовое регулирование судебной защиты трудовых прав граждан. – Рукопись.
Диссертация на соискание ученой степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.05 – трудовое право; право социального обеспечения. – Национальная юридическая академия Украины имени Ярослава Мудрого. – Харьков, 2008.
Диссертационное исследование посвящено раскрытию сущности и особенностей правового регулирования судебной защиты трудовых прав граждан. Проанализировано конституционное право на судебную защиту, которое рассматривается в единстве двух аспектов, с одной стороны, это одно из конституционных прав человека в государстве наравне с иными политическими, экономическими, социальными и культурными правами, а с другой стороны это право закрепляет специальный механизм защиты всех без исключения вышеупомянутых прав. Определены недостатки судебной защиты прав физических и юридических лиц в Украине, среди которых: коррумпированность судебного корпуса; низкий уровень исполнения судебных решений; нарушения судами сроков рассмотрения дел; отсутствие полной независимости суда; несовершенство процессуального законодательства; отсутствие единой позиции относительно разрешения определенных категории дел; неоправданные задержки судебных разбирательств; правовой нигилизм судей. В работе обосновывается необходимость проведения судебной реформы в Украине, а также более активного применения ненациональных механизмов защиты прав человека и гражданина.
Определены понятия "трудовой спор", "юридический процесс", "правосудие". Так, трудовым спором являются разногласия искового и неискового характера между сторонами трудовых и связанных с ними отношений, переданные на рассмотрение компетентного органа по рассмотрению трудовых споров.
Исследован опыт зарубежных стран в сфере судебной защиты трудовых прав наемных работников. Выделены два критерия деления зарубежных стран на группы: форма организации трудовой юстиции и объем компетенции судебных органов. В частности по первому критерию выделены страны, в которых: действуют специализированные трудовые суды; трудовые споры рассматривают общие гражданские суды; трудовые споры рассматривают специальные административные органы. По второму критерию выделены страны: суды которых рассматривают только индивидуальные трудовые споры; суды которых рассматривают индивидуальные трудовые споры и коллективные трудовые споры искового характера; компетенция суда, которых распространяется на индивидуальные трудовые споры, коллективные трудовые споры как искового, так и неискового характера.
Исследован порядок разрешения индивидуальных трудовых споров в Украине. Проанализирована практика рассмотрения национальными судами индивидуальных трудовых споров. Исследован порядок разрешения коллективных трудовых споров (конфликтов) в Украине.
На основании проведенного исследования сформулированы конкретные предложения по совершенствованию нормативно-правового обеспечения судебной защиты трудовых прав граждан Украины.
Ключевые слова: трудовые права, судебная защита, юридический процесс, правосудие, трудовой спор.
Dashutin I.V. Legal regulation of judicial defence of labour rights of citizens. Manuscript.
Dissertation on getting a scientific degree of Candidate of Law Sciences by specialty 12.00.05 – labour law; social security law – Kharkov The National Law Academy of Ukraine named after Yaroslav the Wise. – Kharkov, 2008.
Dissertation is devoted to the analysis, revelation of essence and features of the legal regulation of judicial defence of labour rights of citizens. The right of personality on judicial defence is analyzed. The lacks of judicial defence of rights and freedoms of citizens in Ukraine are selected. The concepts "labour dispute", "legal process", "justice" are determined. The experience of foreign countries in a field of judicial defence of labour rights for the wage labourers and the order of decision of individual labour disputes are investigated. The author determines place of judicial defence in the system of international law defence. In the present study the practice of consideration of individual labour disputes by the courts and the order of decision of collective labour disputes (conflicts) in Ukraine are analyzed. Recommendations and proposals to improve on the normative and legal guaranteeing of judicial defence of labour rights of citizens in Ukraine are presented.
Key words: labour rights, judicial defence, legal process, justice, labour dispute.
Підп. до друку 12.05.2008. Папір офсетний. Друк офсет.
Формат 60x84/16. Умов. друк. арк. 0,7 Обл.-вид. арк. 0,9
Наклад 100 прим.
Друкарня
Харківського національного університету внутрішніх справ
61080, м. Харків, пр-т 50-річчя СРСР, 27