Київський національний економічний університет

1   2

У дисертації зроблений висновок про те, що методика ідентифікації регіональних асиметрій, що використовується зараз у багатьох країнах світу зазнала значних змін. Зокрема потребують корекції локальна складова моделі Гаррода-Домара та кумулятивної причинності Мюрдаля. Поруч з цим доведено, що найбільшого значення набуватимуть дослідницькі моделі міжпредметного застосування, зокрема – гравітаційна, яка в умовах інтеграційного угруповання може визначити характер динаміки руху робочої сили як реакцію на рух інвестицій і зумовленої цим різниці в заробітній платні. Втім найбільш інформативними в сучасній системі міжнародного регіонального аналізу виступають коефіцієнт асиметричності Б.Лавровського, коефіцієнт Джині та система статистичних індикаторів: середнього лінійного відхилення, середнього квадратичного відхилення, коефіцієнту асиметрії, коефіцієнту варіації, що були використані дисертантом для аналізу показника валового регіонального продукту (ВРП).

У розділі 2 «Компліментарна модель подолання регіональних асиметрій в ЄС» досліджуються особливості ідентифікації регіональних асиметрій, шляхи та напрями регіональної трансформації в нових членах ЄС та аплікатах на вступ а також механізми та інструменти наднаціональних і регіональних моделей.

У дисертації доведено, що основними рівнями ідентифікації регіонів в Європейському Союзі виступає система NUTS (номенклатурно-територіальних одиниць для статистики), яка у наднаціональній моделі регулювання включає NUTS-1(приклад - землі ФРН), NUTS-2(воєводства в Польщі), NUTS-3(сільські регіони, що у 2-3 рази більше за українських). Проте, в деяких країнах існують території, що є нижчими за NUTS-3 (NUTS-4; NUTS-5 тощо). При цьому найважливішими результатами діяльності регіонів виступають ВВП регіону на одного жителя за паритетом купівельного стандарту; структура зайнятості по секторах економіки, рівень безробіття (загальний, довготерміновий, серед жінок та молоді), демографічна структура населення та рівень його освіти. Проте надання статусу депресивної території відбувається за умов того, що показник ВВП регіону повинен бути меншим за 75% середнього по ЄС-15 рівня станом на кінець базового року (зараз це 1999р., наступним має стати 2006р.) Автором виявлено, що лідерами європейської економіки є Великий Лондон, Брюссель, Люксембург, Гамбург, Іль-де-Франс(Париж) означений показник яких перевищує середній по ЄС індикатор в 1,8–2,8 разів. Разом з цим, значна частина регіонів NUTS-2 нових учасників ЄС, а також Португалії, Іспанії, Греції мають статус депресивних відстаючи від середнього по Євросоюзу індикатора в 1,5-2 рази. Виходячи з цього, автором робиться прогноз щодо необхідності розробки нових уніфікованих індикаторів соціально-економічного розвитку регіонів ЄС, які мають замінити існуючі зараз. Швидше за все одним з них має стати соціальний кластер, який на інтегральній основі об’єднує: темпи економічного зростання, ВВП регіону, питому вагу зайнятих в аграрному секторі, а також у промисловості та сервісних галузях.

У дисертації доведено, що в основі політики регіональної конвергенції в ЄС лежить п’ять основних принципів: субсидіарності, компліментарності, програмованості, прозорості, конкурентності, партнерства. Конкретизовані у 1999 році на самміті в Берліні цілі європейської структурної політики (Agenda – 2000) реалізуються через відпрацьовані фінансові механізми Європейського Соціального Фонду, Європейського фонду регіонального розвитку, Фінансового механізму розвитку рибальства, Європейського фонду з управління та надання гарантій для сільськогосподарського виробництва, а також Фонду Згуртування. Інструментами реалізації названої вище політики виступають інвестиційний грант (найбільший за обсягами фінансування); субсидіювання відсоткових ставок; податкові пільги; податкова знижка на амортизацію; субсидії, пов’язані з використанням робочої сили; транспортні пільги тощо. Ця допомога з боку наднаціональних структур в ЄС диференціюється від 75% компенсації з боку названих вище фондів вартості регіонального проекту для Греції, Ірландії, Португалії та десяти нових країн ЄС до 25% для Бельгії, Данії, Люксембургу, Нідерландів. Проаналізована автором регіональна динаміка по депресивних регіонах ЄС (1988 та 1998 рр.) дозволяє стверджувати, що процес конвергенції є домінуючим в Євросоюзі і реально має місце зближення регіонів по всіх макроекономічних позиціях. Виключення при цьому складають деякі регіони Греції (їх виявлено п’ять), Італії, Іспанії та Португалії (по одному). Так, станом на кінець 1999 року найвищий в ЄС рівень безробіття мали Калабрія в Італії – 28,7%, та Андалусія в Іспанії – 26,8%, найнижчий – Акланд в Фінляндії – 2,1% та Беркшир у Великобританії – 2,2%. Також автором на прикладі Франції і ФРН виявлена національна специфіка регулювання регіональних відносин та встановлені конкретні джерела наповнення місцевих бюджетів в них.

Комплексне дослідження процесу регіональної трансформації в нових (з травня 2004 р.) членах ЄС виявило систему заходів щодо імплементації регіональної моделі Євросоюзу, а саме: територіально-адміністративну реформу, метою якої була чітка ідентифікація рівнів NUTS, запровадження європейських індикаторів регіональної динаміки, інституціювання регіональних реформ, розподіл «регіональних» повноважень серед міністерств та відомств, імплементація цілей, механізмів та інструментів регіонального регулювання, максимальна підтримка малого та середнього бізнесу, фінансова підтримка процесу конвергенції з боку різних структур ЄС (на це впродовж 2000-2006р.р. витрачено 74 млрд. євро). Автором виявлено особливості нагромадження капіталу в головних мегаполісах і зумовленого цим високого рівня ділової активності в столицях країн ЦСЄ, питома вага яких у ПІІ, що надійшли в держави цього мегарегіону становила (2002) у Празі – 47%, Бухаресті – 48%, Будапешті – 60%, Талліні – 81% сумарного національного показника. Доведено, що столиця України (34%) ще не пройшла піку ділової активності, а після його досягнення у 2010-2012 рр. і відповідного перевищення середнього по ЄС рівня регіонального ВВП відбудеться процес «розтікання» інвестицій та формування регіональних екстремумів ділової активності як це має місце зараз у Польщі.

У розділі 3 «Механізми та інструменти регулювання регіональних асиметрій в Україні» проведено аналіз особливостей регіональної динаміки в Україні за роки її незалежності, виявлена за допомогою авторської методики зовнішньоекономічна та транскордонна асиметрія розвитку регіонів, розроблені механізми та інструменти регіональної безпеки.

У дисертації виявлені фактори деформованої регіональної динаміки України впродовж 1991-2005рр.: неефективність радянської моделі розподілу і перерозподілу суспільних благ, відсутність ефективного механізму та інструментарію долання регіональних диспропорцій, невизначеність індикативної моделі розвитку регіонів, швидка деформація регіонально-галузевої структури виробництва та сфери послуг внаслідок їх низької конкурентоспроможності, розвал системи внутрішньорегіональних та міжрегіональних відносин, «бунт багатьох регіонів проти бідних», низька якість виробничої інфраструктури та недосконалість ринкової, лобіювання регіональних інтересів тощо.

Проведене автором дослідження рівнів асиметричності середньомісячної заробітної плати в регіонах України довело, що упродовж періоду 1995-2003р.р. різниця між максимальним її показником в м.Києві та мінімальним в західних регіонах України постійно зростала і сягнула піку у 2003 році. Розрахований дисертантом коефіцієнт асиметрії також вказує на суттєве зміщення цього індикатора від умовної лінії симетрії (1995-1,126; 2000-1,253; 2002-1,256; 2003-1,254). Така регіональна різниця у доходах громадян призвела до посилення внутрішньої і зовнішньої динаміки міграції трудових ресурсів.

У роботі чітко обґрунтовуються етапи трансформації регіональної моделі, в основу чого покладено критерії історичності, послідовності, програмованості та математичної об’єктивізації: І-«стрімкого економічного занепаду» (1991-1995р.р.) Його основними наслідками стали: зубожіння частини населення; стрімке нарощування суперечностей між різними територіями; криза машинобудування в регіонах; переважання бартерних відносин в товарно-грошовому обміні; ІІ-«ідентифікації регіонів» (1996-2000р.р.): рішуче відстоювання регіональних інтересів, посилення централізації в управлінні таксонами різного ієрархічного рівня; конвергенція між експортоорієнтованими металургійними регіонами; посилення ролі та значення столиці України; розуміння у суспільстві необхідності застосування ринкових механізмів та інструментів регулювання регіональної асиметрії; ІІІ – «інституалізації процесу регіонального регулювання» (2001-2005р.р.): уповільнення, а потім і припинення соціально-економічного занепаду регіонів; імплементація по суті європейських механізмів та інструментів макроекономічного регулювання; розвиток єврорегіонів, поляризація економічних, соціальних та ментальних інтересів. Часовий лаг у сім років, (він є основним зараз в ЄС) як етапний момент був використаний автором при розрахунках трансформаційних змін у структурі валової доданої вартості (ВДВ) для регіонів обласного рангу, а також Києва та Севастополя. Для порівняння бралися 1996 та 2002 роки. Виявлено, що найбільш швидко зростала різниця у ВДВ на душу населення у порівняних цінах у м.Києві (1115 грн.), Запорізькій (527 грн.), Луганській (486 грн.) та Харківській (393 грн.) областях. Найменші «трансформаційні» показники мали Рівненська (42 грн.), Вінницька (26 грн.) та Черкаська області (27 грн.).

Подібне до цього дослідження дисертанта щодо асиметрії ПІІ на душу населення з використанням даних за 1998 та 2004 роки виявило деякі відмінності з попередніми результатами: м.Київ (572 дол.США), Запорізька (207,9), Київська (155,2 дол. США); процес відпливу інвестицій був характерним для Чернівецької (11,3 дол.США) та Черкаської (20,3 дол. США) областей. Генералізація отриманих даних зумовила необхідність поєднання цих двох досліджень та формування нової дослідницької моделі, що отримала назву – коефіцієнт швидкісної асиметрії, який показує співвідношення між якісними і кількісними змінами, що відбулися в обсягах ВДВ (у грн.) та ПІІ (дол. США) вітчизняних регіонів за період у сім років, співставлений з чисельністю населення в них. Середньостатистичний рівень за період 1996-2004р.р. дорівнював 3,15грн/дол.США, що може вважатися умовною лінією симетрії. Області, які мають показник асиметрії менший (після вирахування від пересічного по Україні) зміщені ліворуч. Натомість правосторонню асиметрію мають регіони-лідери та м. Київ, що свідчить про посилення дивергентних тенденцій у регіональній динаміці. Разом з тим, вихід столиці на світові рубежі може забезпечити у подальшому не просто її швидкий розвиток, а й «розтікання» ПІІ у період після 2010року до периферії (до цього періоду швидше за все матиме місце зворотній процес).

Автором проаналізовані також особливості транскордонних асиметрій України і дана їх експертна оцінка. Так, три прикордонні з ЄС області – Львівська, Волинська та Закарпатська мали показник ВРП на душу населення (ПКС) в 2000-му році в межах 12-16%% середнього по ЄС – 25, у той час як аналогічний індикатор угорських регіонів, що виходять на кордон України становив 32-33%%, словацьких – 39-42%%, польських – 27-28%%. Таким чином диспропорція, а в даному випадку транскордонна асиметрія знаходиться в межах від 1:1,8 до 1:3,5. Створення єврорегіонів на західних кордонах України має велике значення для гармонізації економічних відносин з ЄС, проте відсутність консолідованого бюджету в них є значним стримуючим чинником.

У дисертації детально досліджено категорію регіональна «безпека», яка на думку автора складається з енергетичної, продовольчої, фінансової, транспортної, екологічної, демографічної та інших видів складових. Спрогнозовано, що різниця в доходах населення може спровокувати значні ускладнення на ринку праці у першу чергу через відплив активної частини працездатного населення з депресивних регіонів до столиці та за кордон. Удосконалення формули Стюарта-Рейвенстайна дозволило не тільки розрахувати міграційний потенціал регіонів України, а й погрупувати регіони у міграційні демоекономічні кластери, що наявно демонструють ступені тяжіння до столиці (табл. 2)

Таблиця 2

Міграційні демоекономічні кластери

Показники внутрішнього міграційного потенціалу (F)
> 1000 поінтів	800-1000	500-800	менше 500
Київська обл. (3231,8)	Львівська (925,4)	Рівненська (704,8)	АРК (481,9)
Житомирська (2013,0)	Кіровоградська (898,0)	Тернопільська (697,2)	Чернівецька (467,5)
Чернігівська (1961,7)	Полтавська (864,3)	Волинська (610,7)	Запорізька (463,4)
Вінницька (1816,0)	Одеська (846,4)	Івано-Франківська (546,5)	Миколаївська (450,1)
Черкаська (1757,0)	Донецька (827,4)	Луганська (506,9)	Закарпатська (373,2)
Хмельницька (1095,3) Харківська (1071,4) Дніпропетровська (1066,8)	Сумська (800,7)	Херсонська (526,6)	м. Севастополь (72,6)

З метою імплементації досвіду Європейського Союзу в Україну автором запропоновано створення адаптованої для нашої країни системи механізмів та інструментів регулювання регіональних асиметрій. Головною інституцією при цьому має стати Український регіональний фонд, а цілі за виключенням «створення сучасної інфраструктури в Україні» мають бути тотожними до ЄС. Основними інструментами реалізації повинні бути інвестиційний грант; субсидії, що пов’язані з використанням робочої сили; транспортні пільги. Рівнем депресивності, виходячи з результатів проведеного дослідження, повинен стати показник у 50% (а не 75% як в ЄС) ВРП на душу населення.

Висновки

У дисертаційній роботі здійснено теоретичне узагальнення і запропоновано нове вирішення наукового завдання щодо визначення механізмів регулювання регіональних асиметрій в Європейському Союзу за умов поглиблення процесу економічної інтеграції, адаптації регіональних політик нових членів ЄС та кандидатів на вступ до його поліструктурної моделі, а також основних напрямків регулювання диспропорцій регіонів в Україні. Результати проведеного дисертаційного дослідження дозволяють зробити такі висновки:

1. В умовах глобалізації світового господарства дефініція «регіон» зазнала суттєвих змін зумовлених як спробами ідентифікації її на місцевому, так і на наднаціональному рівнях. З позиції сьогодення регіон можна визначити таким чином: зовнішній регіон, являє собою мега- та метарегіони, транскордонні території, які мають національні, а в деяких випадках і наднаціональні структури управління та спільні інструменти та механізми регулювання пропорцій з метою підвищення їх глобальної конкурентоспроможності. До внутрішніх регіонів відносять локальні утворення, мікро-, мезо- та макрорегіони, яким притаманне спільне географічне положення, територіальна єдність, подібна економічна і соціальна інфраструктура і відповідна організаційно-управлінська різнорівнева таксономічна модель регулювання пропорцій в межах певної держави. В процесі посилення економічної інтеграції внутрішні та зовнішні регіони набувають діалектичної єдності та спільних якостей конгруентності, ієрархічності, динамічності, системності, відкритості та циклічності. Регіональна асиметрія являє собою процес диференціації локальних та глобальних територіальних таксономічних одиниць, який відбувається під впливом посилення нерівномірності руху факторів виробництва, конкуренції місцевих фірм і ТНК та реалізації компліментарної різнорівневої (локальної, регіональної, національної та наднаціональної) політики долання диспропорційності соціально-економічного розвитку та забезпечення його сталості.

2. Швидкий рух капіталу впродовж останньої чверті століття доволі рельєфно проявив себе на регіональному рівні, зумовивши формування нових моделей економічного зростання проте методика дослідження локально-глобальної динаміки практично залишилася без змін, що не відповідає як інтересам регіонів, які зацікавлені в отриманні інвестицій, такі наднаціональним структурам регулювання, головною метою яких є конвергенція всіх територій інтеграційного угруповання в межах створювального гомогенного економічного простору. Розроблені та апробовані в роботі показники: коефіцієнт швидкісної асиметрії, внутрішній міграційний потенціал та демоекономічні кластери можуть значною мірою полегшити процес регіональної ідентифікації, зробивши його більш доступним та інформативним.

3. Система регіонального регулювання в Європейському Союзі пройшла тривалий шлях еволюції, зумовлений загальним процесом конвергенції соціально-економічних країнових моделей, який в сучасних умовах включав з одного боку процес стандартизації соціально-економічних показників розвитку регіонів рівнів NUTS-1, NUTS-2, NUTS-3 з метою конкретизації їх активності (депресивності), з другого – уніфікацію цілей, спрямованих на конвергенцію різних за ієрархією територій та розробку ефективних механізмів та інструментів регіонального зближення. Поліструктурний характер європейського регіоналізму має прояв на місцевому рівні насамперед через співфінансування регіональних грантів, програм, компенсації відсоткових ставок, дотацій на створення нових робочих місць та багатьох інших європейських ініціатив через системну дію структурних фондів і Фонду Згуртування. Аналіз існуючих зараз в Євросоюзі тенденцій дозволив спрогнозувати на рівні наднаціональних структур, що упродовж наступних семи років (2007-2013 рр.) в ЄС будуть переглянуті концептуальні підходи до компліментарної моделі трансрегіональної кооперації, уникнення споживацького відношення деяких регіонів до використання фінансових ресурсів консолідованого бюджету. Поруч із заявленими успіхами європейської регіональної політики вона не позбавлена певних хибів і прорахунків, зумовлених наявністю в ЄС маргінальних та маргіналізованих регіонів в Південній Італії, Північній Греції, а також в Іспанії, Португалії, заморських департаментах Франції, а з 2004 р. – у більшості країн ЦСЄ, системна дія національних та наднаціональних структур в яких не тільки не призвела до вирівнювання економічної ситуації в них (рівень виробництва ВВП на душу населення, рівень безробіття), а й у деяких випадках навіть погіршила їх стан, що викликало дистанціювання у їх відносинах з іншими регіонами NUTS-2 при наявності позитивної в цілому конвергентної динаміки ЄС, яка свідчить про значний успіх європейської регіональної політики.

4. Процес регіональної трансформації в країнах ЦСЄ у 90-ті роки ХХ ст. включав такі основні структурні заходи: адміністративно-територіальні реформи, що мали на меті зміну територіального устрою країн у відповідності до європейської системи NUTS з її ієрархічними таксонами; запровадження європейських індикаторів регіональної динаміки (ними стали – ВВП за паритетом купівельного стандарту, рівень безробіття у т.ч. серед жінок та молоді, рівень реальних доходів на душу населення); інституціювання регіональних реформ, внаслідок чого з’явилися агенції регіонального розвитку, ради структурної політики, а у деяких країнах – навіть Міністерства регіонального розвитку (Чехія, Латвія, Польща); новий розподіл «регіональних» повноважень серед міністерств та відомств, наслідком чого став перехід від командної до регулятивної функції державного менеджменту; імплементація цілей, механізмів та інструментів регулювання в ЄС; максимальна підтримка малого і середнього бізнесу в регіонах; фінансова підтримка процесу коінтеграції з боку фінансових структур ЄС. Процес нагромадження капіталу і зумовленого цим високого рівня ділової активності в столицях країн ЦСЄ є об’єктивним явищем, що випливає із особливостей європейської конкурентної динаміки, коли питома вага головного мегаполісу цих держав наближається, а інколи й перевищує 50% отриманих національною економікою ПІІ. В Угорщині, Естонії та ряді інших країн питома вага столиці значно перевищує п’ятидесятивідсоткову позначку, в Україні ж частка Києва становить 34%, що означає: країна ще не пройшла інвестиційний пік у розвиткові своєї столиці.

5. Вітчизняні регіони в межах спільного європейського економічного простору, формування якого є важливим завданням як для України, так і для ЄС в цілому у ХХІ ст. отримали нову диспозицію, що характеризується високою зовнішньою відкритістю внутрішніх таксономічних одиниць, самостійним виходом їх на світові ринки, приєднанням до багатьох трансконтинентальних проектів, початком імплементації європейських механізмів та інструментів регулювання асиметрій. Вона сформувалася під впливом таких чинників: неефективної радянської моделі розподілу та перерозподілу суспільних благ, відсутності ефективного механізму та інструментарію вирівнювання, долання регіональних диспропорцій, невизначеності індикативної моделі сучасного стану та динаміки розвитку регіонів, швидкої деформації регіонально-галузевої структури виробництва, низькою якістю виробничої інфраструктури, системного лобіювання регіональних інтересів, яка найбільш рельєфно проявила себе у ХХІ ст., що дозволило спираючись на критерії історичності, послідовності та математичної об’єктивізації виділити три етапи європейської трансформації регіональної моделі України: «стрімкий економічний занепад» (1991-1995 рр.), що характеризувався зубожінням значної частини населення, стрімким нарощуванням суперечностей у міжрегіональних відносинах, кризою машинобудування, переважанням бартерних відносин в регіонально-країновому обміні; «ідентифікація регіонів» (1996-2000 рр.), для якої притаманними стали рішуче відстоювання регіональних інтересів, конвергенція експортоорієнтованих регіонів та столиці України і дивергенція решти територій держави, відсутність ефективних механізмів та інструментів регулювання регіональних відносин та бажанням органів влади запозичити європейську модель управління територіями, на перешкоді чого стала висока централізація з рудиментарними формами держаного менеджменту; «інституалізація процесу регіонального регулювання» (2000-2005 рр.), основними рисами якого стали: припинення соціально-економічного занепаду, імплементація європейських механізмів та інструментів макроекономічного регулювання, створення перших єврорегіонів, поляризація економічних, соціальних та ментальних інтересів регіонів.

6. Встановлено, що використання новітніх синтетичних показників найбільш інформативно визначає характер внутрішньоукраїнської динаміки розвитку регіонів. Зокрема за розрахунок розробленого та розрахованого автором коефіцієнту швидкісної асиметрії, який являє собою співвідношення між змінами у співставленній валовій доданій вартості до змін у чисельності населення та аналогічного співвідношення прямих іноземних інвестицій, які надходили в економіку регіону NUTS-2 упродовж стандартизованого (за відношенням до ЄС) часового лагу у сім років, побудована графічна модель регіонального розвитку України та визначено її правосторонню і лівосторонню асиметрії, а відтак передбачені можливі рівні конвергенції моноспеціалізованих регіонів (Донецька, Дніпропетровська, Запорізька області) та головного мегаполіса України – Києва, а також дивергенції решти регіональних коаліцій, варіації макроекономічних показників в яких є незначними.

7. Необхідною передумовою подальшого розвитку регіонів України має стати регіонально-національна модель економічної безпеки, що складається з ендогенної та екзогенної частин, передбачає виокремлення в них енергетичної, продовольчої, фінансової, транспортної, екологічної, демографічної та інших видів безпеки, а відтак необхідність розробки нової системної моделі розвитку регіону рівня NUTS-2, зовнішньоекономічний блок якої включає модернізацію інфраструктури із залученням на спільні дії коштів ЄС, що випливає із прикордонного статусу України, створення умов для диверсифікації господарської бази окремих регіонів на новій технологічній основі, розвитку людського потенціалу, внутрішньої та зовнішньої кооперації регіонів та поступового переходу до інноваційно-інвестиційної моделі. Механізмами і інструментами регіонального регулювання в Україні мають стати: інвестиційний грант, який за аналогією з ЄС повинен бути найбільшим за обсягом фінансування інструментом реалізації державної регіональної політики; субсидії, що пов’язані з використанням робочої сили, що напряму випливає з мети 2 (європейської, а з недавнього часу і української регіональної політики); транспортні пільги, які надаватимуться у першу чергу тим компаніям, що ведуть будівництво шляхів сполучення, магістральних трубопроводів, ЛЕП, міжнародних аеропортів.

Нагальною потребою регулювання регіональних асиметрій в Україні повинен бути Український регіональний Фонд, з функціями тотожними до структурних фондів Європейського Союзу.

Список опублікованих праць за темою дисертації

У наукових фахових виданнях:

1. Гайдук Н.В. (Божидарнік Н.В.), Павлов В.І. Регіональні аспекти формування ринку споживчих товарів // Проблеми раціонального використання соціально-економічного та природно-ресурсного потенціалу регіону. – Луцьк: Надстир’я. Зб. наук. праць Луцького державного технічного університету, 2000. – Вип. VІ (3). – С. 23-34. (0,8 др.арк)
   

(особисто автору належать 0,5 др.арк., в яких визначено особливості формування ринку товарів та послуг Волині, виходячи з її транскордонного положення. Проаналізовано вплив товаропотоків з ЄС та країн-аплікантів на вступ)

2. Гайдук Н.В. (Божидарнік Н.В.). Механізм створення сучасної інфраструктури споживчого ринку Волині // Проблеми раціонального використання соціально-економічного та природно-ресурсного потенціалу регіону. – Луцьк: Надстир’я. Зб. наук. праць Луцького державного технічного університету, 2001. – С. 21-27. (0,5 др.арк.)
   
3. Божидарнік Н.В. Регіональна асиметрія в глобальній економіці (теоретичний аспект) // Зб. наук. праць Інституту світової економіки і міжнародних відносин НАН України. Вип. 44. Відп. ред. В.Є.Новицький. – К.: ІСЕМВ НАНУ, 2005. – С. 59-72. (0,6 др.арк.)
   
4. Божидарнік Н.В. Сучасна методика дослідження регіональної асиметрії // Економіка та підприємництво: Зб. наук. праць молодих вчених та аспірантів КНЕУ. Вип. 14 / Відп. ред. С.І.Дем’яненко. – К.: КНЕУ, 2005. – С. 52-60. (0,45 др.арк.)
   
5. Божидарнік Н.В. Регіональна конвергенція асиметрій розширеного ЄС // Зб. наук. праць Луцького державного технічного університету. Економічні науки. Серія «Регіональна економіка». – Вип. 2 (5). – Луцьк, 2005. – С. 185-191. (0,3 др.арк.)
   
6. Божидарнік Н.В. Зовнішньоекономічна асиметрія регіонів України // Науковий вісник Чернівецького торговельно-економічного інституту Київського національного торговельно-економічного університету. Вип. IV. Економічні науки. Част. І. – 2005. – С. 190-199. (0,5 др.арк.)
   
7. Божидарнік Н.В., Чужиков В.І. Європейська модель ідентифікації регіональних асиметрій (соціальний аспект) // Україна: аспекти праці. – 2005. - № 6. – С. 33-38. (0,6 др.арк.)
   

(особисто автору належить 0,4 др.арк., в яких визначено суть європейської моделі ідентифікації регіональних асиметрій, виявлено тенденції регіональної конвергенції та дивергенції в ЄС, а також екстремальні рівні розвитку регіонів країн – учасниць та аплікантів на вступ)

В інших виданнях:

8. Божидарнік Н.В. Регіональні асиметрії в Європейському Союзі // Європейський Союз та Україна: Матер. Міжнар. наук.-практ. конф. 17 червня 2004 р. / Відп. за вип. В.І.Чужиков. – К.: КНЕУ, 2004. – С. 151-153. (0,15 др.арк.)

9. Божидарнік Н.В. Дослідження проблеми асиметрії регіонального розвитку // Разом в Європі: Маркетингові стратегії регіонального розвитку. Матер. Міжнар. наук. конф. 12-15 травня 2005 р. (Тернопільський інститут соціальних та інформаційних технологій (Україна) – Університет Щецину (Польща)). – Тернопіль : ТІСІТ, 2005. – С. 154-155. (0,1 др.арк.)

10.Божидарнік Н.В., Чужиков В.І. Еволюція системної індикації регіональних асиметрій в Європейському Союзі // Міжнародна інтеграція та інформаційне суспільство. – Мат. наук. конф. 20 жовтня 2005 р. / Відп. за вип. В.Є.Новицький. – К.: Наук.-досл. ін-т. міжнар-х відносин НАУ, 2005. – С. 11-13. (0,2 др.арк.)

(особисто автору належить 0,15 др.арк., в яких виявлено основні існуючі та перспективні показники економічного розвитку регіонів країн ЄС).

Анотація

Божидарнік Н.В. Регіональна асиметрія в Європейському Союзі та механізми її регулювання. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук за спеціальністю 08.05.01 – світове господарство і міжнародні економічні відносини. – Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана, Київ, 2006.

Дисертаційна робота присвячена дослідженню теоретичних та прикладних аспектів регулювання регіональних асиметрій в межах найбільшого у світі інтеграційного угруповання – Європейського Союзу.

Розглядаються сучасні теоретичні підходи глобального регіонального аналізу (конкуренції європейських міст, нового регіоналізму, циклічної сенситивності регіонів тощо). Визначено, що головними причинами посилення регіональних асиметрій в світі є нерівномірність руху факторів виробництва, загострення конкуренції місцевих фірм та ТНК і реалізація поліструктурної компліментарної політики вирівнювання. Обґрунтована необхідність модернізації інструментів дослідження регіональних пропорцій за рахунок введення нових синтетичних показників: коефіцієнту швидкісної асиметрії, демоекономічного кластера та інших.

Встановлено, що основу компліментарної моделі долання регіональних асиметрій в ЄС складає їх прозора ідентифікація, успішне функціонування структурних фондів ЄС і Фонду Згуртування та численних інструментів регіональної політики (інвестиційний грант, податкова знижка на амортизацію, субсидії, що пов’язані з використанням робочої сили тощо); аналізуються причини та наслідки маргіналізації регіонів рівня NUTS-2. Визначені особливості регіональної динаміки в Україні, проведено етапізацію розвитку регіонів та встановлені конкретні рівні асиметрії за показниками ПІІ, ВДВ, рівнів доходів тощо.

Запропоновані адаптовані до умов України європейські механізми та інструменти регулювання регіональних асиметрій виходячи з очікуваної участі країни в спільному європейському економічному просторі.

Ключові слова: регіональна асиметрія, ЄС, структурні фонди, NUTS, ВРП, спільний європейський економічний простір, механізми та інструменти регулювання.

АННОТАЦИЯ

Божидарник Н.В. Региональная асимметрия в Европейском Союзе и механизмы ее регулирования. – Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата экономических наук по специальности 08.05.01 – мировое хозяйство и международные экономические отношения. – Киевский национальный экономический университет имени Вадима Гетьмана, Киев, 2006.

Диссертационная работа посвящена исследованию теоретических и прикладных аспектов регулирования региональных асимметрий в Европейском Союзе посредством механизмом структурных фондов ЕС, фонда Солидарности и многочисленных европейских инициатив.

Рассматриваются современные теоретические подходы глобального регионального анализа (конкуренции европейских городов, нового регионализма, циклической сензитивности регионов, регионального планирования, локального партнерства, стратегии пространственного планирования), на основе чего дано авторское определение региональной ассиметрии, под которой понимается процесс дифференциации локальных и глобальных таксонов, который происходит под влиянием неравномерности движения факторов производства, обострения конкуренции местных фирм и ТНК. Обоснована необходимость модернизации инструментов исследования региональных пропорций за счет введения новых синтетических показателей: коэффициента скоростной асимметрии, демоэкономического кластера и проч.

Проведенный анализ эволюции системы регионального регулирования в Евросоюзе позволил выявить основные особенности идентификации развития регионов уровня NUTS-2 через стандартизацию социально-экономических показателей. Установлено, что высокий уровень эффективности регулирования региональных асимметрий в ЕС достигается за счет комплиментарного финансирования региональных грантов, программ, компенсации процентных ставок, дотаций на создание новых рабочих мест, а также многочисленных европейских инициатив. Доказано, что соединение локального, национального и наднационального финансирования региональных проектов способствует социально-экономической конвергенции регионов. Тем не менее выявлено что ряд регионов Греции, Португалии, Испании и Южной Италии, которые не только не улучшили свои макроэкономические показатели, а, наоборот, имел место процесс их маргинализации. Наиболее показательным при этом является отток трудоспособного населения из периферийных зон, что обеспечивает флоридизацию (активное старение) населения в депрессивных зонах ЕС. Доказано, что увеличение притока мигрантов из стран СНГ обусловлено так называемым эффектом «замещения». Лидерами европейской экономики являются Большой Лондон, Брюссель, Люксембург, Гамбург, Иль-де-Франс (Париж), региональный ВВП которых в 1,8-2,8 раза превышает аналогичный по ЕС-15.

Расширение Евросоюза (2004) существенно дистанцировало регионы-лидеры и депрессивные зоны, при этом к последним стали относиться все территории стран ЦВЕ за исключением их столиц, которые превратились в центры гиперэкономической активности.

Выявлены особенности региональной динамики в Украине, проведено этапизацию развития регионов и определены конкретные уровни асимметрии по показателям ПИИ, ВДС, уровень доходов. Расчеты коэффициента скоростной асимметрии, предложенные автором, позволили выявить правую и левую асимметрию в развитии таксономических единиц областного уровня, постоянный мониторинг чего в перспективе позволит определить эффективность реализации региональной политики Украины.

Предложены адаптированные для Украины европейские механизмы и инструменты регулирования региональных асимметрий исходя из предполагаемого участия в общем европейском экономическом пространстве.

Ключевые слова: региональная асимметрия, ЕС, структурные фонды, NUTS, ВРП, общее европейское экономическое пространство, механизмы и инструменты регулирования.

Summary

Bozhydarnyk N.V. Regional asymmetry in the European Union and mechanisms of its regulation. – Manuscript.

The thesis for a degree of Candidate in Economic Science. Specialty 08.05.01 – World economy and international economic relations. – Vadym Getman Kyiv National Economic University, Kyiv, 2006.

The thesis is dedicated to the investigation of theoretical and practical aspects of regional asymmetries regulation within the world’s greatest integration grouping – the European Union.

The modern theoretical approaches of the global regional analysis (European cities’ competition, new regionalism, regions’ cyclical sensitivity etc.) are considered. It is defined that disparity of production factors mobility, amplification of competition between local firms and multinational companies, as well as realization of multistructural complementary policy of leveling off are the main reasons for regional asymmetries intensification in the world. The necessity to modernize the research instruments of regional proportions by means of introduction of new synthetic indicators (such as agile asymmetry ratio, demoeconomic cluster etc.) has been proven.

Author defines that the basis for EU complementary model of regional disparities overcoming is provided by their transparent identification, successful performance of the EU Structural Funds and Cohesion Fund, as well as numerous regional policy instruments (such as investment grants, amortization tax allowances, subsidies concerning the use of labor force); also the reasons for NUTS-2 regions marginalization are analyzed. The peculiarities of Ukrainian regions’ dynamics have been explored, the stages of regions development have been identified. The specific levels of regional asymmetry have been defined on the base of FDI, GVA, income etc.

Author suggested the use of European mechanisms and instruments of regional asymmetries regulation adjusted to the conditions of Ukraine in view of our country’s anticipated membership in the Common European Economic Area.

Key words: regional asymmetry, EU, Structural Funds, NUTS, Gross Regional Product, Common European Economic Area, mechanisms and instruments of regulation.