План аналізу літературного тексту, підсиленого зображувальним рядом середньовічною гравюрою

Вид материала

Документы

Содержание Науковий керівник Розділ 1. Аналіз літературних та драматичних трактувань п’єси. Hungers Prevention, or, The Whole Art of Fowling Берет череп Аналіз уривку п’єси, коментарем до якого наведена гравюра. Опис-коментар наведеної гравюри. Pours the poison in his ears Вливає отруту і ухо сонному). Вливает яд в ухо спящему.) Вливає отруту і ухо сонному). Вливает яд в ухо спящему.) Historia de gentibus septentrionalibus Берет череп Imagini delli Dei de gl’Antichi Після висновків по розділам

Подобный материал:

• Затверджено, 465.94kb.
• Програма з підвищення рівня вдосконалення комунікативних вмінь та навичок під час проведення, 391.79kb.
• Формат опису модуля, 18.62kb.
• Крилаті вислови літературного походження, 192.45kb.
• Останнім часом у літературознавстві з’явилося багато нових підходів до аналізу літературного, 126.23kb.
• Тарас Григорович Шевченко, написала цьогорічна учасниця обласного етапу ІІ міжнародного, 410.43kb.
• Денискіна Г. О. Телевізійне мовлення в світлі лінгвістики тексту І аналізу дискурсу, 244.47kb.
• План Основні етапи системного аналізу Метод побудови дерева цілей, 244.14kb.
• Формат опису модуля, 19.06kb.
• Тема Теоретичні основи фінансового аналізу (6 год) Охарактеризуйте класифікацію джерел, 51.88kb.

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ ТА НАУКИ УКРАЇНИ

МАЛА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ


ХМЕЛЬНИЦЬКЕ ТЕРИТОРІАЛЬНЕ ВІДДІЛЕННЯ

МАЛОЇ АКАДЕМІЇ НАУК УКРАЇНИ


ХМЕЛЬНИЦЬКЕ МІСЬКЕ НАУКОВЕ ТОВАРИСТВО

СЕКЦІЯ: зарубіжної літератури


Середньовічна гравюра

як складова структурного аналізу художнього тексту

(за трагедією В. Шекспіра «Гамлет»)


Роботу виконала:

Дмитрук Марія Олегівна,

учениця 9-Г класу

навчально-виховного комплексу №10

м. Хмельницького


Науковий керівник:

Вороновська Надія Іванівна,

вчитель-методист,

вчитель зарубіжної літератури,

навчально-виховного комплексу №10

м. Хмельницького


м. Хмельницький 2006 р.

Зміст


Вступ……………………………………………………………………………………..3


Розділ 1. Аналіз літературних та драматичних трактувань п’єси.……………….6


Розділ 2.

2.1. План аналізу літературного тексту, підсиленого зображувальним рядом – середньовічною гравюрою…………………………...………………………………..10

2.2. Аналіз літературного тексту, підсиленого зображувальним рядом – середньовічною гравюрою…………………………...………………………………..11


Висновки………………………………………………………………………………….35


Список використаних джерел………………………………………………………….38


Додатки


Вступ


Небагатьох майстрів слова можна поставити в один ряд із Вільямом Шекспіром. Тому що, незважаючи на свою неперевершеність, він не став пам’ятником на вершині художнього Олімпу – де перебувають боги і куди люди зазирають лише у дні ювілеїв. Він живе серед нас – на сценах театрів, кіноекранах, полицях книгарень, в домашніх бібліотеках.

Саме з його творів ми дізнаємось про добу Відродження – добу пробудження інтересу до античної культури, науки, літератури та інших видів мистецтва. В Англії вона характеризується такими подіями як абсолютистське правління династії Тюдорів, котра повністю була на боці дворянства і буржуазії; боротьбою з Іспанією, подальшою колонізацією Ірландії; утвердженням Англії серед морських держав; швидким розвитком економіки, науки, мистецтва.

З XVI століття в усіх цих сферах загострюється політичні і світоглядні суперечності, починається боротьба англійського парламентаризму проти абсолютизму. Мрії гуманістів про «золоту добу» розбилися вщент, зіткнувшись із жорстоким віком володарювання золота. Під час кризи Ренесансу людина не могла почувати себе в безпеці, частиною природи, центром Всесвіту. Вона зрозуміла, що є смертною та порочною, її душу роздирали внутрішні суперечності. Накопичені знання виявились лише невеличкими островами в океані непізнаного.

Отже, об’єктом дослідження визначаємо англійську літературу доби Відродження, а саме – творчість Вільяма Шекспіра.

Предмет дослідження: трагедія В. Шекспіра «Гамлет».

Сучасному читачу, підлітку важко зрозуміти всі тонкощі творів Шекспіра. Не завжди легко усвідомити натяки на історичні події, аналогії, порівняння, пов’язані зі знанням міфології.

Існує кілька перекладів п’єси В. Шекспіра «Гамлет» російською та українською, проте, мої однолітки не поспішають на пошуки перекладу, прийнятного для себе, а задовольняються тим, який обрали автори навчального посібника, або тим, який є в наявності в шкільній бібліотеці. Зрозуміти ж красу та витонченість деяких епізодів трагедії можна, лише порівнявши варіанти перекладу та намагаючись зрозуміти текст оригіналу самотужки, працюючи зі словником та послуговуючись знаннями, які отримали, вивчаючи англійську мову в школі. Тому в додатках вміщено рядки мого власного перекладу, який я назвала «технічним» або дослівним. Завдяки такому опрацюванню шекспірівського тексту, я змогла оцінити, наскільки відрізнялись завдання, що ставили перед собою російський (Лозинський М.) та український (Гребінка Л.) перекладачі. Мені стало зрозуміло, яка це складна справа – не порушити конструкції оригінального тексту, точно передати думку автора, зберегти підтекст, що відчувається між рядками і є, іноді, більш емоційно насиченим, ніж конкретне слово в рядку. Величезний тягар відповідальності бере на себе перекладач, розуміючи, що його переклад стане оригіналом для кількох поколінь російських та українських читачів.

Досліджуючи текст та переклади п’єси, намагаючись зрозуміти акценти, розставлені автором, необхідність використання саме в цьому уривку порівняння, метафори, інших засобів художньої виразності, я зіткнулась з необхідністю пошуку такої ілюстрації, яка могла б стати не просто «зоровим коментарем».

Таким ідеальним коментарем стала середньовічна гравюра, якою було ілюстровано видання трагедії Шекспіра, призначеного для англійського читача (що не потребує, до речі, посередників-перекладачів) [ ]. На мою думку, середньовічна гравюра і є тим ланцюжком, який з’єднує зміст п’єси зі світоглядом сучасного читача. До того ж, з цими гравюрами, можливо, був знайомий і сам Шекспір. Мною відібрано 12 гравюр, необхідних для розуміння тексту, та складено план, який є схемою аналізу тексту в поєднанні з зображувальним рядом.

Таким чином, завдання дослідження:

• допомогти сучасному читачу зрозуміти підтекст художнього твору;
  
• дослідити історичну та міфологічну основи п’єси;
  
• порівняти переклади, виконані українською та російською мовами, з мовою оригіналу;
  
• зробити структурний аналіз тексту;
  

Мета дослідження: складання коментарю до п’єси В. Шекспіра «Гамлет» за допомогою зображувального ряду – середньовічної гравюри.

Методи дослідження: теоретичні (аналіз, порівняння, синтез) та проблемно-тематичні.

Практичне значення: ця наукова робота є спробою вийти за межі шкільної програми у вивченні твору В. Шекспіра «Гамлет». Даний матеріал може використовуватися на уроках зарубіжної літератури, історії, позакласних заходах.

В роботі здійснена спроба довести, що моральні засади, які відстоював Гамлет, є актуальними і для нас, людей ХХІ століття.

Важливо привернути увагу підлітків до п’єси Шекспіра – еталону, який мандрує в «машині часу» – звичайній книжці – в сучасному українському суспільстві, де поняття моралі нечіткі, розмиті, а цінності життя весь час піддаються сумнівам.


Розділ 1. Аналіз літературних та драматичних трактувань п’єси.


Кожне століття має своє трактування подій та героїв Шекспіра. На особливу увагу заслуговує трагедія «Гамлет». Це твір, який об’єднує всі три літературних роди: епос, лірику та драму.

Епічна основа – розповіді героїв, таких як Гораціо, Привид, Офелія, Розенкранц, Гамлета. Ще більш вагома лірична стихія трагедії – особливе місце в ній посідають монологи Гамлета. Драматична основа п’єси – конфлікт між Гамлетом та Клавдієм.

Боротьба між ними є стрижнем всієї трагедії, відповідно всі герої поділяються на два табори. Гамлет бореться з ворогом, який сильніший за нього, тому що має владу. Гамлет – боєць-одинак, що додає його фігурі героїчних рис. Це виводить драму на найвищий рівень – рівень трагедії, в якій загибель героя є його моральною перемогою.

При тому, що доля Гамлета невідворотна (адже сила зла в світі надзвичайно велика), а сам Гамлет своїми поняттям в питаннях честі в кінцевому рахунку дав можливість своєму ворогу приготувати йому пастку, трагедія не залишає в душі відчуття відчаю, приреченості. Гамлет дає нам можливість переконатися в тому, якою прекрасною може бути людина в найскладнішій життєвій ситуації. Чесноти, велич і краса людини постають перед нами саме завдяки тому, що на героя було покладено надзвичайно важке завдання. Він мучився, страждав, і своїми стражданнями сподобався нам. Носій високих моральних принципів, людина високої духовності одержує моральну перемогу над злом.

Дослідження показали, що майже за кожним висловлюванням Гамлета стоїть давня традиція. Зрозуміти всю глибину підтекстів драматичного твору важко. Читаючи п’єсу, ми залишаємось віч-на-віч з діалогами, монологами, ремарками, за допомогою яких повинні зрозуміти характери персонажів, їхні стосунки та конфлікти.

Це вимагає наполегливої роботи читача, який має вміти застосувати творчу уяву, емоційність сприйняття та уміння аналізувати текст твору. Сьогодні важко уявити, що думали перші глядачі, які прийшли до театру «Глобус» на прем’єру трагедії В. Шекспіра «Гамлет» на початку ХVII століття. Але, я думаю, що вони оцінили ту глибину та вічність питань, які поставив перед людством Гамлет, бо кожна людина, в яку б епоху вона не народилася, носить їх у своїй душі, шукає на них відповіді.

Безліч відповідей – це безліч трактувань образу Гамлета, якими керує час. Наприкінці XVIII століття Гамлета сприймали як романтичного героя.

Видатний французький романтик ХІХ ст. В. Гюго говорив: «Бувають моменти, коли в своїй крові ми відчуваємо його (Гамлета) лихоманку. Той дивний світ, в якому він живе, – в кінці кінців, наш світ. Він – та дивна людина, якою ми всі можемо стати при певному збігові обставин. Він втілює незадоволення душі таким життям, в якому немає необхідної їй гармонії» [С. 291].

Німецький поет Й. В. Гете порівнював принца Датського із дубом, посадженим у коштовну посудину, призначення якої пестити лише ніжні квіти. Воля Гамлета обмежена постійними ваганнями та роздумами, як коріння дуба – посудом.

Гете говорить про Гамлета як про «прекрасну, чисту, благородну, високоморальну особистість» [С. 199].

Абсолютно протилежною є оцінка головного героя І.С. Тургенєвим: «Він весь живе для самого себе, він егоїст;… скептик і постійно носиться з самим собою» [С. 172 ]. В творі «Гамлет Щигровського повіту» письменник відтворив в образі Гамлета риси людей свого покоління. А.П. Чехов знаходив щось подібне шекспірівському герою в образі головного персонажу п’єси «Іванов».

Актором, що виконує роль Гамлета, відчував себе Б. Пастернак.

Спонукають до роздумів, допомагають сприйняти твір численні екранізації трагедії Шекспіра.

Наприклад, видатний англійський актор Генрі Ірвінг зіграв Гамлета так: він слабкий, щоб помститися за батька та покарати злодіїв, тому що зусилля витрачаються на духовні страждання, які не завжди можуть допомогти розібратися в недосконалому світі, що оточує його. Самотній витончений інтелектуал Ірвінга розгубився, його думка шукає виходу зі скрутної ситуації, але його чисте та горде серце не може прийняти рішення про помсту за смерть батька.

У ХХ столітті світ вступив у фазу громадянських війн, тому трактування п’єси В. Шекспіра було зумовлено всесвітніми катастрофами, позбавитися від яких прагнув не окремий герой, а все людство. Новий Гамлет був бунтівником, він готовий був боротися і словом, і зброєю. Саме такий був Гамлет англійського актора Лоренса Олів’є (1937 р.) та російського Михайла Чехова (1924 р.). У трактуванні цих акторів став народним месником, борцем за краще життя, на якого так чекало в цей час людство.

Цікаву інтерпретацію образу Гамлета запропонував наприкінці ХХ століття шведський режисер Інгмар Бергман. Він не намагався зберегти дух часів Шекспіра, навпаки, він змішує прикмети давнини та сучасності, зображаючи характерні ознаки кінця другого тисячоліття, що завершувалося не дзвоном рапір, а тріскотнею автоматів Фортінбраса, які ладні розстріляти увесь світ.

Гамлет Бергмана – це холодна людина, яку звичка до зла, підступності, зради зробила відчайдушним режисером власної долі. Кінцівка п’єси не залишає ніякої надії на порятунок світу – тут гинуть і Гораціо, і Гамлет.

У 70-і роки ХХ століття Московський театр на Таганці представив свою трактовку образу Гамлета. Режисер Ю. Любимов і актор В. Висоцький зуміли дати схожість Данії – в’язниці з Росією тоталітарною 70-х років, а в образі Гамлета підкреслили мотив боротьби людини проти духовного поневолення. Гамлет боровся не стільки зброєю, скільки силою свого духу. Гамлет В. Висоцького – у джинсах, з гітарою – став втіленням свободи, людиною, яка не дозволила перетворити себе на маріонетку, яка не скорилася владі, силі, загальноприйнятим правилам.

Наведені вище приклади свідчать про те, що в залежності від часу, кардинально змінюється інтерпретація образів. Відтак, змінюється і погляд на концепцію письменника. У сучасному літературознавстві множинність варіантів інтерпретацій художнього тексту сприймається як цілком природне явище: скільки читачів – стільки поглядів. Аналіз же художнього твору практично залишається незмінним.

Відомий французький літературознавець Поль Рікер вважає, що «множинність і навіть конфлікти інтерпретацій є не недоліком або вадою, а перевагою розуміння, яке втілює суть інтерпретації, і можна вести мову про текстуальну полісемію за аналогією з лексичною.

А з іншого боку має бути ступінь достовірності інтерпретації даного твору. Мета інтерпретації – досягти адекватного, хоча завжди лише відносно повного розуміння того смислового ядра, що складає першооснову смислового тексту».


Розділ 2.

План аналізу літературного тексту, підсиленого зображувальним рядом – середньовічною гравюрою

1. Середньовічна гравюра – ілюстрація до тексту.
   
2. Уривок з тексту п’єси мовою оригіналу.
   
3. Переклад уривку п’єси українською мовою (автор перекладу: Л. Гребінка…..)
   
4. Переклад уривку п’єси російською мовою (автор перекладу:
   

М. Лозинський…)

5. Порівняння змісту перекладів.
   
6. Аналіз уривку п’єси, коментарем до якого є наведена гравюра.
   
7. Опис-коментар наведеної гравюри.
   
8. Прогнозований результат: вплив зображувального ряду на розуміння тексту та емоційне сприйняття.
   
9. Висновок.
   

2.1..


Personal combat.

From Olaus Magnus, Historia de gentibus septentrionalibus (1555)


До акту 1, сцена 1.

Гораціо розповідає вартовим про покійного короля.


2.

Such was the very armor he had on

When he the ambitious Norway combated

So frowned he once when, in an angry parle,

He smote the sledded Polacks on the ice.


3.

Такую броню он имел,

Когда он с честолюбивым Норвежцем бился.

Так он хмурился, когда в гневе переговоров

Он бросил сани поляков на лёд.


4.

В такому панцирі він був тоді,

Коли здолав пихатого Норвежця;

Так супився, коли у гніві скинув

Отих поляків із саней на лід.


5.

Такой же самый был на нем доспех,

Когда с кичливым бился он Норвежцем;

Вот так он хмурился, когда на льду

В свирепой схватке разгромил поляков.


6.

За стилістичним наповненням та емоційним забарвленням обидва переклади (і російською, і українською мовами) рівноцінні та досягають мети – привертають увагу читача до постаті короля Гамлета, підкреслюють його мужність, рішучість, відвагу.


7.

Коли Марцел та Бернардо запросили Гораціо на нічну варту, щоб той спробував поговорити латиною з привидом, який вже декілька ночей з’являвся (вважалося, що з привидами потрібно говорити мовою вчених). Гораціо прийшов, але розмови з привидом не вийшло. Коли привид зник, Бернардо почав допитуватися, чи справді привид схожий на покійного короля.


8.

Вже на перших сторінках ми бачимо озброєну варту, яка в свою чергу зустрічає привид покійного короля у повному обладунку. Згодом Гораціо, розповідаючи друзям про привида, згадує битву покійного короля з Норвежцем. Сучасній людині, тим більше учню важко уявити реалії тих далеких часів, але в цьому можуть допомогти ілюстрації, створені в час близький до шекспірівського. Людина, яка побачила цю гравюру, з легкістю зможе уявити той бій, ту напругу, то загострення пристрастей.

Гравюра, яку ми бачимо, взята з книжки, що була надрукована в 1555 році, тобто за дев’ять років до народження самого Шекспіра. В часи, коли жив великий драматург, середньовічні двобої на великих мечах вже не були розповсюджені. Напевно, і сам Шекспір працюючи над творами, в яких зображені події далекого минулого мав орієнтуватися не тільки на літературні джерела, а й на таку чи подібну гравюру. На ній зображені два лицарі у частковому обладунку, які схрестили мечі. На землі біля них лежать зразки іншої зброї: протазан, спис, короткий меч, кривий меч. У лівому верхньому кутку ми бачимо ложу з глядачами, які спостерігають за двобоєм, тобто це не епізод битви, а, скоріше за все, двобій честі. В уривку трагедії «Гамлет», до якого відноситься ця гравюра, йдеться про двобій покійного данського короля Гамлета з норвезьким королем. Опису цього поєдинку в трагедії немає, він даний лише як спогад Гораціо, який був свідком тих подій, але гравюра допомагає зрозуміти цей бій як Божий, тобто такий, в якому перемагає не сильний, а правий.

На мою думку, ця гравюра додає емоційного забарвлення і історичного колориту по відношенню до виділеного уривку тексту.


9.

Учень-читач, розглянувши гравюру, дізнається за допомогою якої зброї і яким чином відбувалися рицарські турнірні поєдинки. Двобій двох королів не був часткою турніру – це була справжня війна; але він відбувався за тими ж самими правилами. Внаслідок аналізу цієї гравюри читач не тільки збагатить свої історичні знання, а й глибше зрозуміє текст. Він зможе заглибитися в часи, коли відбувався цей двобій, яскравіше уявити настій того часу.



2.2

A satyr.

From Vincenzo Cartari, Imagini delli Dei de gl’Antichi (1674)


До акту I сцена II.

Розмова Гамлета з Гораціо.


2.

Things rank and gross in nature

Possess it merely. That it should come to this!

But two months dead-nay, not so much, not two!

So excellent a king, that was to my mother

Hyperion to a satyr;


3.

Вещи занимают место и брутто в характере (природе)

Обладайте этим просто. То, что это должно прибыть в это!

Но два мертвые нет месяца, не так много, не два!

Столь превосходный король, что было моей матери

Гиперион сатиру.


4.

Це здичілий сад;

Лиш бур’яни, потворне й хиже зілля

Буяє в нім… І щоб дійшло до того!

Володар справжній, мов Гіперіон,

А нинішній – сатир супроти нього.


5.

О, мерзость! Это буйный сад, плодящий

Одно лиш семя; дикое и злое

В нем властвует. До этого дойти!

Два месяца, как умер! Менше даже.

Такой достойнейший король! Сравнить их –

Феб и сатир.


6.

На мою думку, обидва переклади не зовсім відповідають оригіналу, де нічого не говориться про сад. У російському варіанті, як і в англійському, далі говориться про термін, який пройшов з дня смерті короля. В українському цього також немає. Але в українському варіанті теперішнього короля і померлого порівнюють: «володар справжній, мов Гіперіон, а нинішній – сатир супроти нього», де володар справжній – Гамлет старший, а нинішній - Клавдій. Точно таке порівняння і в англійському варіанті, в російському перекладі замість Гіперіона (друге ім’я бога сонця Геліоса) з’являється Феб, який також в давньогрецькій міфології був богом Сонця.


7.

Гамлет просить дозволити поїхати за кордон на навчання. Гертруда та Клавдій просять його залишитися. Коли вони його вмовляють, то виходять з зали і Гамлет говорить монолог, частину якого приведено вище.

Мене зацікавило чому саме з сатиром було порівняно Клавдія. В міфологічному словнику я знайшла таке пояснення поняття «сатир»: «Сатири – нижчі лісні напівбоги, демони родючості, які входять до складу світи Діоніса. У міфах сатирів зображують лінивими, похітливими, завжди п’яними і зайнятими іграми та танцями. Сатири ходять по лісам разом з німфами, і разом з ними водять веселі хороводи. Сатирів зображують напівлюдьми-напівцапами, з загостреними, схожими на козлині, вухами, козячим (кінським) хвостом, скуйовдженим волоссям і тупим кирпатим носом. В сучасній мові сатир – синонім п’яного і похітливого». Я зрозуміла, чому Шекспір, даючи характеристику Клавдію вустами Гамлета вибрав саме образ сатира. Бо Клавдій користувався інстинктами і емоціями. Він, заздрячи своєму брату, вбиває його і одружується з Гертрудою.


8.

Більш точно зрозуміти суть поняття «сатир» допомагає гравюра. На гравюрі ми бачимо напівлюдину-напівцапа, який стоїть перед нами, ніби підтанцьовуючи. Художник всіляко підкреслює тваринність цієї істоти. Сучасники Шекспіра, які нещодавно переступили межу середньовіччя, не могли ще забути схожість сатира з чортом. Тобто, порівнюючи двох братів, двох чоловіків своєї матері з Гіперіоном та сатиром, Гамлет порівнює не тільки зовнішність, а й внутрішню сутність кожного з них.

Цим порівнянням автор показує прірву, яка відділяє двох королів та братів. З одного боку – добро, чесність, справедливість, тепло, відданість, духовність (Гіперіон), а з іншого – жорстокість, підступність, лестощі, необдуманість дії. Особливо вражає схожість зовнішності сатира з дияволом.

9.

Побачивши цю гравюру, читач дізнається, як уявляли сатирів сучасники Шекспіра, більш точно уявляє характер Клавдія, його духовний світ, моральні якості, і може за допомогою зібраної інформації скласти власний портрет Клавдія.







Men-at-arms.

From Olaus Magnus, Historia de gentibus septentrionalibus (1555).


До акту 1, сцена 2.

Гораціо розповідає Гамлету про привида.


2.

In the dead vast and middle of the night

Been thus encount'red. A figure like your father,

Armed at point exactly, cap-a-pe,

Appears before them and with solemn march

Goes slow and stately by them.


3.

В мертвом обширный и средний из ночи

Таким образом сталкиваются. Фигура подобно вашему отцу,

Вооруженный полностью с головы до пят,

Появляется перед ними и с торжественным маршем

Идет медленно и величественный ими.


4.

Побачили в мертвотну й глупу північ

Видіння. Хтось, мов ваш покійний батько,

В риштунку повнім з голови до п’ят,

З’явився, повагом, величним кроком,

Ходою владаря ступив повз них.


5.

В безжизненной пустыне полуночи

Видали вот что. Некто, как отец ваш,

Вооруженный с ног до головы,

Является и величавым шагом

Проходит мимо.


6.

Якщо порівнювати український та російський переклади з оригіналом, то можна сказати, що вони однакові. Але якщо порівнювати український та російський переклади, то зразу бачимо, що в українському варіанті більш детально з використанням означень та обставин дається опис ходи привида («З’явився, повагом, величним кроком, ходою владаря ступив повз них.»), а в російському варіанті увага звертається на місце, де відбувається дія («В безжизненной пустыне полуночи»).


7.

Після зустрічі з привидом Гораціо вирішує розповісти все Гамлету. Також Гораціо приводить Марцелла та Бернардо, щоб ті підтвердили його слова. Наведений вище уривок є частиною цієї розмови.

На гравюрі зображено трьох чоловіків у повному рицарському озброєнні, що дозволяє нам зрозуміти, з чого воно складається: панцир, шолом із забралом, металеві обладунки, що прикривають стегна, руки та ноги. Всі три рицарі тримають у руках величезні важки мечі, довжиною їм до плеча. Той, що в центрі, тримає в руках алебарду – бойову сокиру на довгому держаку. Той, що праворуч, спирається на велику палицю – нескладну, але грізну зброю. Всі три рицарі, судячи по довгих бородах, вже не дуже молоді, але це відповідає правді історії – юнаки ще не досягали повного розквіту своєї сили і тому не були кращими вояками.


8.

Ця гравюра допомагає уважному читачу трагедії уявити сцену зустрічі варти з привидом батька Гамлета, який був у повному рицарському обладунку. Гораціо, який розповідає про це Гамлету, не був озброєний в той момент, але замкова варта, що першою побачила тінь покійного короля - була озброєною. Таким чином, ця гравюра, хоча не була створена, як ілюстрація трагедії Шекспіра «Гамлет», може бути використана для пояснення важливої деталі тексту, передачі історичного колориту.


9.

Людина, яка бачила гравюру, більш точно уявить привида покійного короля – цю сильну, горду, мужню людину. Також дізнається, що в ті часи воїнів хоронили у рицарському обладунку, і з чого той обладунок складався.


10.

Рицар – це перш за все професійний вояк. Але не просто вояк. «Рицар», «рейтер», «шевальє»… На всіх мовах це означає «вершник». Але не просто вершник, а вершник у шоломі, панцирі, зі списом та мечем. Весь цей обладунок був дуже дорогим: ще наприкінці Х століття, коли розраховувалися не грошима, а худобою, комплект озброєння, тоді ще не дуже складного, разом з конем коштував 45 корів або 15 кобил. А це стадо невеличкого села.

Але не достатньо взяти в руки зброю – нею треба вміти вправно володіти. Для цього необхідні щоденні важкі тренування з самого дитинства. Недаремно хлопців з рицарських родин з раннього віку привчали носити обладунок – відомі повні комплекти для 6-8-річних дітей. Тобто, повністю озброєний вершник мав бути багатою людиною з величезною кількістю вільного часу» [ ].





A «springe to catch woodcocks» (snare for fowl)/

From Gervase Markham, Hungers Prevention, or, The Whole Art of Fowling (1655).


До акту 1 сцена 3.

Розмова Полонія з Офеліею про її стосунки з Гамлетом.


A «springe to catch woodcocks» (snare for fowl)/

From Gervase Markham, Hungers Prevention, or, The Whole Art of Fowling (1655).


До акту 1 сцена 3.

Розмова Полонія з Офеліею про її стосунки з Гамлетом.





2. Ay, springes to catch woodcocks! I do know,

When the blood burns, how prodigal the soul

Lends the tongue vows. These blazes, daughter,

Giving more light that, extinct in both

Even in their promise, as it is a-making,

You must not take of fire.


3. Да, ловушки, чтобы ловить вальдшнепов! Я знаю,

Когда ожоги крови, так расточительна душа

Предоставляет клятвы языка. Это пламя, дочь,

Предоставление более легкого, что потухший в обоих

Даже в их обещании, поскольку это – создание,

Вы не должны брать огня (пожара).


4. Ет, сильця на синиць! Я знаю, дочко:

Як грає кров, язик на клятви щедрий;

Ті спалахи, що світять, та не гріють,

Що гаснуть і в душі, й на язиці

Ту ж мить, коли дається обіцянка,

Ти не бери за полум’я.


5. Силки для куликов! Я знаю сам

Язык на клятвы; эти вспышки, дочь,

Которые сияют, но не греют

И тухнут при своем возникновенье,

Не принимай за пламя.


6. В англійському варіанті розповідається про сильця на вальдшнепів, а в російському і українському варіанті говориться про зовсім інших птиць. Але в цілому український і російський переклади мають однакове лексичне значення.


7. Лаерт, брат Офелії, їде на навчання за кордон. Коли сестра прощалася з ним, він попередив її, щоб вона була обережніша з Гамлетом. Після уходу Лаерта цю розмову продовжив Полоній.

Полоній попереджує свою доньку Офелію про небезпечність залицянь Гамлета. Він бажає їй добра і посилається на власний досвід: «Я знаю, дочко…» Щоб образно показати ситуацію, яка зачепила його за живе, він використовує порівняння: «Ет, сильця на синиць!» Тобто, ситуацію, в яку може потрапити дочка, Полоній називає пасткою для маленьких пташок (в оригіналі – вальдшнепи, в перекладах – синиці й кулики). З цього витікає, що думка про те, що почуття Гамлета можуть бути щирими, в голові царедворця навіть не з’являється.

Радник Клавдія добре почувається при обставинах, коли йдеться про хитрощі, пастки, змови. Він впевнений, що в цій справі йому немає рівних, але мисливець в решті решт потрапляє у свою власну пастку – Гамлет вбиває Полонія, коли той підслуховує розмову принца з матір’ю.

8. На гравюрі зображена схема устрою пастки на маленьких пташок, яка стане в нагоді не зовсім досвідченим ловцям. Тому й зображено місцезнаходження людини, яка в певний час має зачинити пастку, маніпулюючи мотузками. Для читача зображення може мати певний інтерес, але, здається, більшу цікавість мають думки, які можуть виникнути при порівнянні гравюри з текстом трагедії.


9. Людина, яка побачила цю гравюру, буде мати уявлення, як виготовляється сильце, і якими точними мають бути дії (саме дії, а не слова) того, хто полює на маленьку пташку. Це, в свою чергу, допоможе краще зрозуміти текст, пояснить важливість деталі, надасть емоційного забарвлення.


10. Попередження, настанови, які дає своїй доньці Полоній, підкреслюють бажання не тільки перестерегти Офелію. Полоній, вочевидь, не довіряє Гамлету, не поважає його, не вважає принца здатним на відданість, на справжнє кохання, на високі почуття та вчинки.


1.


The «fretful porpentine».

From Henry Topsell, History of Four-Footed Beasts (1658)


До акту 1, сцена 5.

Розмова Гамлета з привидом батька.


2. But that I am forbid

To tell the secrets of my prison house,

I could a tale unfold whose lightest word

Would harrow up thy soul, freeze thy young blood

Make thy two eyes, like stars, start from their spheres,

Thy knotted and combined locks to part,

And each particular hair to stand on end

Like quills upon the fretful porpentine.


3. Но это, которым я являюсь, запрещает

Сообщить тайны моего тюремного дома,

Я мог так рассказ развернуть, в котором самое легкое слово

Терзало бы вашу душу, замораживало б вашу молодую кровь,

Сделало б ваши два глаза, подобно звездам,

Безвозвратно вырваными из сфер,

И каждый отдельный волос, встанет на конце,

Подобно иглам на беспокойном дикобразе.


4. Якби не тайна

Тюрми моєї, я б наговорив

Такого, що тобі найменше слово

Роздерло б душу, остудило кров,

Як зорі, очі вирвало б з орбіт,

Цей чуб густий, хвилястий розняло б

І підняло в нім кожну волосину,

Немов голки від люті дикобраза.


5. Когда б не тайна

Моей темницы, я бы мог поведать

Такую повесть, что малейший звук

Тебе бы душу взрыл, кровь обдал стужей,

Глаза, как звезды, вырвал из орбит,

Разъял твои заплетшиеся кудри

И каждый волос водрузил стоймя

Как иглы на взъяренном дикобразе;


6. Український і російський переклади повністю співпадають з англійським варіантом, але в англійському тексті є точна вказівка того, що емоції переживає молода людина (Would harrow up thy soul, freeze thy young blood), тобто Гамлет. Тому я вважаю, що М. Лозинський (переклад російською) і Л. Гребінка (переклад українською) не звернули увагу на цю важливу деталь.


7. Після того, як Гораціо розповів Гамлету про привида, той захотів піти і сам поговорити з тінню батька. Привид Гамлета-старшого розповів про обставини своєї загибелі і попрохав Гамлета помститися. У всіх свідків цієї сцени взяв клятву нічого не розповідати.


8. Гравюра XVII століття зображує дикобраза досить вірно, художник тільки додає загрозливий вираз «обличчя», майже як у розлюченої людини, що не притаманне реальній тварині, тому гравюра називається «роздратований дикобраз».

Дикобрази належать до родини ссавців, роду гризунів. Довжина тіла 60 – 90 см. Спина і боки вкриті довгими голками, досить грубими, деякі з олівець. Дикобраз захищається тим, що втикає ці голки в тіло ворога з такою силою, ніби це стріли, випущені з лука. Навіть таки сильні хижаки, як тигр чи леопард гинули від поранень, що завдав дикобраз, бо не могли позбутися його голок. Ця тварина розповсюджена у Африці та Азії, тобто для Англії часів Шекспіра вона була відома переважним чином за чутками та легендами. Навіть освічені англійці, напевно, з цікавістю розглядали гравюру із зображенням звіра, про якого казали, що він під час гніву піднімав голки і стріляв ними, немов з лука [ ].

Волосся на голові Гамлета порівнюється з голками дикобраза, що має підкреслити жахливість розповіді про становище, в якому опинилася душа покійного короля. Розглядаючи гравюру, уявляю, як може волосся піднятися на голові Гамлета в момент стресу чи отримання надзвичайно трагічної інформації, про яку він дізнається від покійного батька. Це посилює нашу уяву також і про стан душі привида та того середовища, в якому він знаходиться. Мені здається, що коли привид батька розповідав Гамлету свою історію, він хотів не тільки попросити про помсту, а й побачити сина, поговорити з ним, пожалітися на свою долю.


9. Людина, яка побачила цю гравюру, збагатиться знаннями. Адже це порівняння з дикобразом підкреслює жахливість становища, в якому опинилася душа покійного короля. Гравюра має допомогти читачу уявити й стан сильного душевного хвилювання Гамлета-сина під час розмови.

.




Pyrrhus and Hecuba.

From Ovid, Metanorphoses (1565)


До акту 2, сцена 2.

Актори грають улюблену сцену Гамлета.


2. When she saw Pyrrhus make malicious sport

In mincing with his sword her husband's limbs,

The instant burst of clamor that she made

(Unless things mortal move them not at all)

Would have made milch the burning eyes of heaven

And passion in the gods.


3. Когда она видела, что Пирр делал злонамеренный спорт

В рубке с его мечом члены ее мужа,

Взрыв момента требует это, она сделала

(Если смертный вещей не перемещает их нисколько)

Сделал бы молочным горящие глаза небес.


4. Якби ж Боги дивилися на неї,

Коли їй на очах скажений Пірр

Злим тішивсь ділом, сікши труп царя,

То зойк страшний, що вирвавсь у Гекуби, –

Як смертне їх зворушує хоч трохи, –

Залив би слізьми жар очей небесних

І збурив би Богів.


5. И если бы ее видали боги,

Когда пред нею, злобным делом тешась,

Пирр тело мужнее кромсал мечом,

Мгновенный вопль, исторгшийся у ней, –

Коль смертное их трогает хоть мало, –

Огни очей небесных увлажнил бы

И возмутил богов.


6. На нашу думку, переклад українською більш емоційно забарвлений, створює в уяві читача картину такого лютого жіночого горя, співчуття якому залило «би слізьми жар очей небесних» ( на відміну від російського «огни очей небесных увлажнил бы»)


7. Гамлет, в присутності Розенкранца та Гільденстерна, розмовляє з мандрівними акторами та пропонує їм зіграти п’єсу «Вбивство Гонзаго». До вистави пропонує ввести монолог, який зазвичай не виконується («оповідання Енея Дідоні, а надто те місце, де він розказує про Пріамову згубу»)


8.1. На гравюрі зображена Гекуба, яка побивається над тілом чоловіка.

Гекуба – дружина троянського царя Пріама. Вона була щасливою матір’ю та дружиною до падіння Трої, але все втратила в одну ніч. На її очах було вбито чоловіка, а його тіло пошматовано.

Гекуба в цьому контексті є символом найглибшого нещастя, яке може вразити людину. Власне кажучи, ми можемо порівняти почуття Гекуби із внутрішнім станом Гамлета, який разом із смертю батька втратив все: рідну людину, повагу до матері, родинний затишок, віру в справедливість, владу.

Але є ще один смисловий пласт: Гекуба, що побивається за вбитим чоловіком, в уяві сина різко контрастує з образом Гертруди, яка дуже швидко забула покійного батька.


8.2. В цьому уривку є ще одне знакове для Гамлета ім’я – Пірр, вбивця старого Приама. Це син Ахілла, один із славетних героїв Троянської війни, який воював, бажаючи помститися за смерть батька. Слухаючи про жорстоку помсту Пірра, Гамлет не може не згадати, що сам він ще не помстився за свого батька.

Грецький цар, увірвавшись в Трою, вбиває свої жертви одну за одною без розбору, поки не знаходить головного ворога – троянського царя Пріама. Пріам не зміг витримати такий натиск і упав. Пірр заніс над ним свій меч, але раптом зупинився. Можна предположить, що Гамлету хотілося бачити себе саме таким месником, котрий затягує час, щоби сильнішим був удар, коли він нанесе його з такою ж невідворотною рішучістю.

Перша частина монологу свідчить про те, що думки Гамлета зайняті завданням помсти. Розенкранц та Гільденстерн не знали нічого про таємницю смерті короля, тому і не могли здогадатися знадобилася ця стара трагедія, повна кривавих битв, жорстокості.

Не знали вони і того, що принц докоряє собі за нерішучість дій. Не випадково Гамлет просить, щоб прочитали саме цей уривок.


в якому так тісно та так трагічно сплелися теми помсти за батька, жіночої вірності, невідворотності та раптовості нещастя.

9. Вважаємо, що гравюра наведена не випадково. Хоча сучасному читачеві й відомі події Троянської війни, проте сприймаються вони, зазвичай, як простий перебіг історичних подій, подекуди забарвлений посиланнями на міфологічні історії. Гравюра ж допомагає передати всю глибину людського горя, відтворює жорстокість кривавої помсти. Це, безумовно, посилює переживання Гамлета: він передбачає, що його вчинки відіб’ються на долі його знайомих, родичів. Смерть може породити лише смерть, а помста – тільки помсту.
   

9. Ми знаємо, що у Гамлета були сумніви щодо правдивості слів привида. Принцу необхідно було довести вину Клавдія та знайти достовірні, земні, аргументи. Гамлет не покладається ні на голос з потойбічного світу, ні на свою інтуїцію – йому потрібні докази, які би задовольнили терзання його розуму. Крім того, Гамлет хоче, щоби Клавдій дізнався, за що на нього чекає кара.
   

Вистава повинна була, за задумом Гамлета, спонукати Клавдія до усвідомлення злочинності своїх дій, викликати почуття провини. Таким чином, відкривається ще один шлях розв’язання проблеми: Клавдій міг визнати свій злочин, звільнивши Гамлета від зобов’язань помсти.




Mars.

From Cartari, Imagini delli Dei gl’Antichi (1674)


До акту 2, сцена 2.

Частина монологу актора, який читає на прохання Гамлета


2. And never did the Cyclops’ hammers fall

On Mars’s armor, forged for proof eterne,

With less remorse than Pyrrhus’ bleeding sword

Now falls on Priam.


3.


4. Не падали і молоти циклопів,

Для Марса вічний панцир куючи,

Лютіше, ніж кривавий Піррів меч

Пріама вразив.


5. И никогда не падали, куя,

На броню Марса молоты циклопов

Так яростно, как Пирров меч кровавый

Пал на Приама.


6. За стилістичним наповненням та емоційним забарвленням обидва переклади (і російською, і українською мовами) рівноцінні та досягають мети – виступають розгорнутим порівнянням, яке підкреслює динаміку бою, швидкість, рішучість воїнів, яким передається запальна вдача бога війни – Марса.


7. Цей уривок взятий з монологу мандрівного актора, який читає на прохання Гамлета про штурм Трої. Можна припустити, що датського принца не може не цікавити історія падіння стародавньої славетної фортеці, тому що він стає свідком руйнації власної батьківщини – Данії.

Пірр, син Ахілла, зі страшною жорстокістю вбиває старого царя Трої – Пріама. Він ніби мститься за загибель свого батька, але, власно кажучи, Пріам не винен в тому, за що страждає. Це сцена безглуздої, нічим не виправданої жорстокості. Тому порівняння вбивства з працею потворних велетнів – циклопів, які вкладають страшну лють в свої дії (оскільки кують панцир богу війни), можна вважати доречним.


8. На гравюрі бог війни Марс зображений на бойовій колісниці, в яку запряжено трійку коней. В повному обладунку римського воїна, тримаючи спис та щит, він несеться у бій. Його спис спрямовує крилата богиня перемоги – Вікторія, яку давні греки називали Нікою.

Тіло Марса нахилено вперед, ніби він хоче якомога скоріше опинитися у центрі бою, хижий профіль з гострою борідкою виказує жорстокість.

«Марс – давньоіталійський бог, який пізніше був ототожнений з Ареєм, після чого головною його функцією стала війна. На честь Марса було названо місце військових парадів – Марсове поле, там же був споруджений його храм. Головною святинею бога була його зброя – спис та щит, яку Марс передав людям. Цей щит (алкіл) вважався запорукою непереможності Рима» [ ].


9. В трагедії «Гамлет» війна, бойові дії не зображені, але згадуються і на початку п’єси (війна старого короля, батька Гамлета з норвезьким королем), і при кінці, коли йдеться про Фортінбраса, який теж збирається війною на Данію. Ці згадки підсилюють емоційне напруження, складають фон кривавої історії.

Надана гравюра підсилює емоційний вплив на читача, допомагає йому зануритися у світ шекспірівських героїв.





Акт 5, сцена 1. Частина монологу Гамлета з черепом Йорика в руці.


1. Let me see. (Takes the skull). Alas, poor Yorick! I knew him, Horatio. A fellow of infinite jest, of most excellent fancy. He hath borne me on his back a thousand times. And now how abhorred in my imagination it is!


2. Позвольте мне видеть. ( Берет череп). Увы, бедный Йорик! Я знал его, Горацио. Человек бесконечной шутки, наиболее превосходный воображение. Он hath, который переносят меня на его спине тысяча времена. И теперь как ненавидел в моем воображении это!


3. Дай подивлюся.(Бере череп). Гай-гай, бідний Йорику! Я знав його, Гораціо. Мастак на невгавні жарти, пречудовий химерник. Тисячу разів носив він мене на горгошах. А тепер як бридко мені це згадати!


4. Покажи мне. (Берет череп). Увы, бедный Йорик! Я знал его, Горацио; человек бесконечно остроумный, чудесный выдумщик; он тысячу раз носил меня на спине; а теперь – как отвратительно мне это себе представить!


5. І російський і український переклади відповідають оригіналу.

6. Сцена, коли Гамлет розмовляє з Гораціо, тримаючи в руках череп блазня, є однією з ключових в трагедії. Вона, власно кажучи, є продовженням монологу «Бути чи не бути?»

Роздуми датського принца про те, чого варте людське життя, якщо воно неодмінно закінчиться смертю, чого варта слава великого правителя, якщо він все рівно перетвориться на земний порох, чи жіноча врода, якщо вона стане огидним черепом, хвилюють нас і зараз і, напевно, будуть хвилювати людей завжди.

Гамлет тримає в руках череп людини, яку він близько знав і любив у дитинстві. Які емоції це в нього викликає? Огиду: «…як бридко мені це згадати!» Такі роздуми про швидкоплинність людського життя були звичайними у добу середньовіччя, вони мали підкреслити вічну славу світу небесного, Божого.

Але внутрішня логіка роздумів Гамлета йде іншими шляхами – чи варто боротися, намагаючись побороти зло й встановити справедливість, якщо все рівно перетворишся на огидний кістяк, як блазень Йорік: «Ось тут були губи, які я не знаю вже й скільки разів цілував. Де тепер твої жарти …? Ніяк тепер поглузувати з свого власного скалозубства?»

7. На гравюрі зображено блазня Йоріка ще за життя. Він, у традиційному блазнівському одязі, стоїть перед королем, що сидить на троні. Напевно, тільки но був сказаний якийсь жарт «від якого усе застілля лягало з реготу», бо король схвально простягає до нього руку, за його спиною двоє придворних плещуть у долоні. Зображення цих веселощів є контрастом до сцени, яку Шекспір змалював в трагедії. Крім того, глядачі мають можливість збагатити своє знання побутових реалій палацового життя того часу.




Акт 4 сцена 5. Розмова Лаетра з королем.


1. To his good friends thus wide I'll ope my arms

And, like the kind life-rend'ring pelican,

Repast them with my blood.


2. Его хорошим друзьям таким образом широко я разверну мои руки

И, подобно доброму пеликану,

Устрою трапезу им с моею кровью.


3. А щирим друзям розгорну обійми

І, наче пелікан, їм дам живитись

Мойого серця кров’ю.

4. Его друзей я заключу в объятья;

И, жизнью жертвуя, как пеликан,

Отдам им кровь свою.

5. В оригіналі йдеться про хороших друзів його батька. В російському перекладі говориться просто про друзів батька, а українському – про щирих друзів, не вказується чиїх. Далі в українському перекладі говориться, що Лаетр готовий «неначе пелікан, їм дам живитись мойого серця кров’ю», в російському він ладен віддати життя.

6. Стародавня легенда стверджує, ніби пелікан під час годування свого потомства жертвує власним життям, тому що не рибою годує пташенят, а власною кров’ю. Такі символічні зображення існували на різних побутових предметах. Насправді пелікани годують пташенят рибою, яку складають у свій горловий міхур. Батько і мати по черзі підпливають до гнізда, широко розкривають дзьоба і пташенята виловлюють з цього міхура рибу. Якщо на це дивитися здалека, то, дійсно, може скластися враження, що пташенята розкльовують груди батькам.

З поведінкою пелікана Лаерт порівнює своє ставлення до щирих друзів, коли дає відповідь на запитання короля, чи буде юнак мститися і ворогу і другу за смерть батька. В часи Шекспіра, як і в попередні часи Середньовіччя, вважалося, що пелікан годує своїх пташенят своєю кров’ю, розриваючи себе груди. Саме тому цей птах став символом самовідданої любові, здатної на будь-які пожертви, навіть на пожертву життя.

Цим порівнянням, по-перше Лаерт каже, що ладен віддати все тим, кого вважає друзями, по-друге, Шекспір показує щирість й палкість почуттів молодика. Мені навіть здається, що цим порівнянням зближуються образи Лаерта й Гамлета, бо вони обидва прагнуть щирості у стосунках з іншими, але не можуть її знайти у світі, де місце короля узурпував Клавдій. Різниця між ними полягає у тому, що Лаерт піддається на облесливі слова короля і стає зброєю в його руках, погоджується на негідний вчинок, а Гамлет не шукає легких шляхів і хоче самотужки дізнатися, у чому полягає істина.

7. На гравюрі зображено великого птаха, що схожий не стільки на пелікана скільки на великого лебедя з курячими ногами. Зігнувши довгу гнучку шию, він дзьобом клює себе в груди так, що бризками струмує кров. Біля нього трійка його пташенят розкривши дзьоби чекають на поживу.




3. Яка краса на цім виду, дивиться:

Волоссям Феб; чолом Юпітер сам;

Зір, наче в Марса, владний та суворий;

Поставою швидкий Меркурій, щойно

Спустився він на гору небосяжну;

Сполука всіх чеснот в єдинім тілі,

Де кожний бог лишив свою печать,

Щоб світ пізнав достойний образ мужа.


4. Как несравненна прелесть этих черт;

Чело Зевса; кудри Аполлона;

Взор, как у Марса, - властная гроза;

Осанкою – то сам гонец Меркурий

На небом лобызаемой скале;

Поистине такое сочетанье,

Где каждый бог вдавил свою печать,

Чтоб дать вселенной образ человека.


5. Порівняння змісту перекладів.

6. Аналіз уривку п’єси, коментарем до якого наведена гравюра.

Для Гамлета батько був ідеалом, зразком людини. Принц не може зрозуміти, як його мати, маючи такого першого чоловіка могла так швидко вийти заміж за його молодшого брата. Звинувачуючи королеву в тому, що вона

…обертає шлюбні обітниці на клятви картяра;

з обіцянок у вірності довічній виймає душу і залишає пусті слова,

Гамлет хоче довести не тільки ганебність такого вчинку, а й його безглуздість. Він порівнює портрети двох братів. Покійному батькові «кожен бог лишив свою печать, щоб світ пізнав достойний образ мужа». Шекспір ще раз підкреслює свій гуманізм: в образі батька Гамлета в першу чергу оспівується людина у вищому значенні цього слова. Ще раніше принц на цьому наголошує в розмові з Гораціо:

В усьому і для всіх він був людина.

Вже не побачу рівного йому.

Щоб зрозуміти цю нетиповість характеристики короля перш за все як людини, треба згадати, що в ті роки не панувала демократія, і монарх стояв набагато вище за будь-яку людину.

Отже, покійний король був прекрасним перш за все тим, що був ідеалом не стільки правителя, скільки людини. Але, щоб створити такого достойника, кожен з богів мав дати свої найпрекрасніші риси – «сполука всіх чеснот в єдинім тілі».

7. Опис-коментар наведеної гравюри.

На цій гравюрі зображений Меркурій у його трьох образах.

«Меркурій – римський бог торгівлі, прибутку та збагачення. Культ Меркурія рано злився з культом грецького бога Гермеса. Поступово йому додаються нові функції – він стає вісником богів».

На пам’ятниках архаїчного мистецтва Меркурій зображений у розквіті сил, з борідкою, з довгими кучерами. В добу золотого століття грецького мистецтва тип Меркурія зовсім іншій. Він зображений високим, струнким юнаком без бороди, з коротким волоссям. Це ідеальний образ юнака, що відвідує школи борців (гімназії). Низький крилатий капелюх і кадуцей – головні атрибути Меркурія. Кадуцей – це жезл Меркурія, палиця, яку обперезують дві змії. В зв’язку з тим, що Меркурій часто виконував й інші численні функції, його зображували і з іншими атрибутами. Як покровитель гімнастичних вправ, він іноді тримає в руках півня та гілку пальми – емблеми боротьби, сили й витривалості. У всіх гімназіях можна було побачити зображення Меркурія – частіше за все у вигляді голови цього бога на п’єдесталі. Меркурій сам жартував з цього: «Мене звуть прудконогим – так не ставте мене на п’єдестал без рук та без ніг!»

На гравюрі, яку ми розглядаємо, Меркурій зображений одночасно в трьох видах: він стоїть в крилатому шоломі, тримаючи в руці кадуцей; сидить, тримаючи в руках гілку пальми; голова бога на п’єдесталі (так звана герма).

В цих зображеннях підкреслено функцію Меркурія, як покровителя шкіл боротьби, тобто юного атлета. Це повністю відповідає обраній цитаті: «поставою швидкий Меркурій».

8. Прогнозований результат.



1.


«Vulcan’s stithy».

From Cartari, Imagini delli Dei de gl’Antichi (1674)

До акт 3, сцена 2.

Гамлет дає наставляння Гораціо, щоб той слідкував за мімікою та

поведінкою короля Клавдія під час вистави.


2. If his occulted guilt

Do not itself unkennel in one speech,

It is a damned ghost that we have seen,

And my imaginations are as foul

As Vulcan's stithy.


4. Якщо з глибин його душі

Не зрине на поверхню гріх тяжкий,

То, значить, нам являвся сам диявол

І в мене помисли брудні, мов кузня

Вулканова.


5. И если в нем при некоих словах

Сокрытая вина не содрогнется,

То, значит, нам являлся адский дух

И у меня воображенье мрачно,

Как кузница Вулкана.


6. Український і російський переклади повністю співпадають з англійським варіантом.


7. Вулкан (Гефест) – бог вогню і ковальського ремесла, син Зевса і Гери. Вулкан на відміну від інших богів не проводив усе життя у гулянках, а полюбляв фізичну працю. Спочатку Вулкан вважався богом підземного вогню в областях, де були діючи вулкани. Потім остаточно став богом вогню.

8. На гравюрі ми бачимо чотирьох чоловіків, які зайняті своєю роботою. Троє з них тримають у руках молоти, а один згинає залізо. Під їхніми ногами лежать щити, луки, шоломи, мечі. На задньому плані можна побачити ковальську піч. Тому не дивно, що Гамлет коли хотів сказати про свої погані і не виправдані думки він згадав про Вулканову кузню. Дивлячись на гравюру, розумієш лише самі темні думки можна порівняти з кузнею, в якій безперервно працюють вже багато століть. Бо саме такою і була кузня бога вогню.

9. Людина, яка бачила цю гравюру XVII століття дізнається більше про ковальське ремесло та кузню Вулкану.





1. Thoughts black, hands apt, drugs fit, and time agreeing;

Confederate season, else no creature seeing;

With Hecate's ban thrice blasted, thrice infected,

Thy natural magic and dire property

On wholesome life usurp immediately.

( Pours the poison in his ears).


2. Черные Мысли, склонные руки, наркотики пригодные, и подходящие время;

Конфиденциальный сезон, еще никакого видящего существа;

С запрещением Гекат, трижды взорванным, трижды инфицированный,

Ваша естественная волшебная и страшная собственность

На здоровой жизни узурпируют немедленно.

(Льет яд в его уши).


3. Рука тверда, мисль чорна, смертний сік

І слушний час – ніхто не взна повік.

Труйзілля, в північ збиране й закляте,

Троїсто чумлене вогнем Гекати,

Страшною спілкою природи й чар

Згуби життя самому пеклу в дар!

( Вливає отруту і ухо сонному).


4. Рука тверда, дух черен, верен яд.

Час дружествен, ничей не видит взгляд;

Тлетворный сок полночных трав, трикраты

Пронизанный проклятием Гекаты,

Твоей природы страшным волшебством

Да истребится ныне жизнь в живом.

( Вливает яд в ухо спящему.)


5. В першому рядку українського перекладу говориться: «мисль чорна», а в російському перекладі – «дух черен». В цьому випадку правильніше в українському варіанті, бо так само в оригіналі. Але в другому рядку більш точно в російському перекладі («ничей не видит взгляд») ніж в українському («ніхто не взна повік»), бо, прочитавши український переклад, не відразу можна зрозуміти чому про злочин ніхто не дізнається.

6. «Геката – стародавня малоазійська богиня, культ якої був перенесений до Еллади. Починаючи з V століття до нашої ери Гекати починають вважати богинею привидів, нічних кошмарів, повелителькою мертвих у підземному царстві. Також її вважали володаркою звірів. Часто її називають троїстою і зображують трьох поєднаних жінок: цим ніби пояснюється, що вона має владу на небі, на землі та в пеклі. В середні віки Геката вважалася покровителькою нечистої сили. Саме в такій якості Шекспір зображує її в трагедії «Макбет».» - цю коротку довідку я прочитала у міфологічному словнику.

7. На гравюрі Геката зображена у вигляді жінки, яка має три голови: собачу, коров’ячу та кінську. Цим підкреслюється троїстість та жахливість Гекати. У верхніх кутках ліворуч та праворуч неї зображена також Геката з трьома головами та шістьма руками. Саме у такому вигляді пекельна богиня зображена на фризі Пергамського вівтаря з мечем та списом.

9. Зображення на гравюрі підкреслює жахливість Гекати, яка виконує ще одну функцію: вона викликала фурій – богинь помсти – щоб вони забирали грішників. Зміст гравюри відповідає уривку з трагедії, коли актор, підготовлений Гамлетом, зображує на сцені отруєння попереднього короля. Отруту в тексті називають «труйзілля… в північ збиране й закляте, троїсто чумлене вогнем Гекати…». Підкреслено троїстість Гекати, а також те, що за її допомогою було зроблено «труйзілля». В середні віки майстерність у виготовлені отрути приписувалося чаклунам, а це була ще одна функція пекельної богині – вона вважалася покровителькою ворожок, відунів, чаклунів.