Зприйняттям 16 січня й підписання Президентом України 6 березня 2003 р

Вид материала

Кодекс

Содержание 6. Система цивільного права У загальній 7. Система курсу “Цивільне право України” 8. Співвідношення цивільного права с другими галузями права 9. Значення цивільного права для органів внутрішніх справ

Подобный материал:

• Кабінет міністрів україни постанов авід 12 березня 2003, 70.21kb.
• Декретами Кабінету Міністрів України від 9 грудня 1992 р. N 6-92 від 11 січня 1993, 786.74kb.
• Кабінет міністрів україни постанов авід 5 жовтня 2009, 104.84kb.
• Кабінет міністрів україни, 110.94kb.
• Єдиною умовою, від якої залежить успіх, 78.1kb.
• Постановою Кабінету Міністрів України від 12 березня 2003 р. N 306, ст. 26 закон, 17.97kb.
• Декретами Кабінету Міністрів України  від 9 грудня 1992 року n 6-92,  від 11 січня, 849.29kb.
• [за період з 1 січня по 31 березня 2011 року], 610.42kb.
• В.І. Луговий "19" вересня 2003 р. Положення, 1213.93kb.
• Законами України від 19 червня 2003 року n 980-iv, ову, 2003 р., N 30, ст. 1527, 5351.82kb.

6. Система цивільного права


Як всяке інше право цивільне право має свою систему. Система – сукупність якісно визначених елементів між якими існує залежність і закономірний зв’язок. Найважливішими рисами системи є її розчленованість і цілісність. Система права – внутрішня побудова права, яка полягає у єдності і узгодженості норм права. Загальновизнаним є пандектна і інституційні системи права. Для цивільного права характерною є саме пандектна система права яка визначається поділом норм права на загальну і спеціальну частини. Перша цементує всі норми галузевої приналежності на певних правових цінностях, друга – в межах загальних підходів деталізує зміст окремих інститутів права.

Для того щоб визначитися у системі права необхідно вияснити її конструктивні елементи та відправну для побудови системи права площину. Елементами побудови систематики цивільного права можуть бути сама його норма, інтерес (мета) врегулювання відносин і засоби захисту. Загальний алгоритм побудови норми права йде від загального через посилки до спеціального і окремого. Загальні норми становлять каркас правового механізму, спеціальні вказують на типові правовідносини та підстави виникнення, окремі норми врегульовують механізм задоволення конкретного інтересу та його захисту в разі порушення суб’єктивних прав.

Говорячи про систему права завжди треба мати конкретний зміст цього поняття: права як галузі, цивільного законодавства, цивільного права як науки та цивільного права як навчальної дисципліни. Навіть при тому, що системоутворюючі критерії можуть збігатися мета проведення систематизації різна. Відповідно це передбачає дещо різні підходи. Наприклад навчальними планами для спеціальності правознавство передбачено, що цивільне право як учбова дисципліна викладається на протязі двох навчальних років (4 семестри). У вищих закладах освіти МВС України цивільне право викладається протягом одного року (два семестри)¹. Звідси навіть при одних і тих же кваліфікаційних вимогах до випускника-правознавця структура і система курсів є різною². Прогалини у засвоєнні попереднього матеріалу системи так чи інше відіб’ється на розумінні наступних тем. Більш того погане засвоєння положень цивільного права негативно впливає на вивчення інших дисциплін приватного права.

Одні і ті ж критерії повинні бути в основі систематизації галузі цивільного права, цивільного законодавства та науки цивільного права. Якщо ж допустити різні підходи то це викличе масу непорозумінь. До того з введенням державного стандарту у сфері правознавства виникне необхідність приведення різних розумінь до одного. Систематизація курсу цивільного права може проводитися з урахуванням рівня освіти (бакалавр, спеціаліст, магістр), спеціалізацією (слідчий чи юрисконсульт) тощо.

Система цивільного права характеризується тим, що вона є елементом системи права взагалі, тобто це внутрішнє системне утворення. З огляду на те, що первинною ланкою права є норма права, то ця система відображає групування цих норм за галузевою ознакою на галузі права, а у середині галузі права на певні інститути та навіть субінститути права. Характерним для цивільного права є більш великі надсубінституційні блоки норм, що характеризуються внутрішньою узгодженістю, - підгалузі права¹.

З огляду на це інститут цивільного права – цілісна група цивільно-правових норм, що регулюють однорідні цивільні правовідносини. Наприклад таким цілісним інститутом є купівля-продаж (глава 54 ЦКУ). Але ми знаємо низку різновидів купівлі-продажу, наприклад продаж у кредит. Тож група норм усередині інституту права, що регулює відносно відокремлені відносини називається субінститутом права.

Відповідно підгалузь права – система однорідних інститутів цивільного права, що характеризуються спільним об’єктом, підходами та механізмом правового регулювання та підставами виникнення відносин.

В європейській доктрині права прийнято розрізняти пандектну і інституційні системи права. Перша заснована на пандектах і характеризується цілісним правовим механізмом, зосередженим і одному джерелі. Друга, інституційна побудована на окремих нормативних актах. Цивільне право України має пандектну систему.

Сучасна доктрина цивільного права виділяє дві його частини: загальну і спеціальну (інколи говорять) особливу частину.

У загальній частині зосереджені норми, що встановлюють найбільш важливі положення цивільно-правового механізму, які в подальшому є відправними для всіх інститутів цивільного права. На основі цих норм встановлюється символьна система цивільного права: предмет, метод, принципи, суб’єкти, строки. Зокрема до неї входить загальні положення про предмет права його джерела, підстави виникнення та порядок здійснення цивільних прав, їх захист у разі порушення, правове становище суб’єктів, правовий режим об’єктів, правочини, представництво і строки. Деякі з цих норм є в принципі мало застосовуваними на практиці оскільки у подальшому деталізуються спеціальним законодавством, але саме вони формують цивілістичну культуру правознавця.

Спеціальна частина має субгалузеву структуру і включає в себе: речове право, право інтелектуальної власності, зобов’язальне право, спадкове право. У ній спеціальним (власне регулюючим правовідносини) інститутам цивільного права передують загальні положення. Так зобов’язальне право є поліструктурним і у свою чергу складається із загальних положень зобов’язального права (загальна частина) і договірного права та охоронного права (спеціальна частина). При тому охоронне право має ще два напрямки: власне охоронні зобов’язання що виникають з правомірних односторонніх дій, дій що становлять загрозу, і зловживання правом та деліктного права.

Договірне право ще більш складне у своїй структурі і не може бути систематизовано в рамках інститутів та субінститутів договірного права. Якщо положення купівлі-продажі поширюються на всі спрямовані на передачу майна у власність договори, то поставка, контрактація, міна і навіть дарування є інститутами купівлі-продажі. Але самі ці договори мають деякі відмінності від власне самого договору купівлі продажу. Ще складніше з самим договором купівлі-продажу. Так роздрібна торгівля є субінститутом в рамках якої є ще ряд субінститутів (договір купівлі-продажу складної побутової техніки, продаж продуктів харчування). В межах субінститутів можна виділити ще певні різновиди. З огляду на це виникає складна для розуміння конструкція. Отже виникає проблема пошуку ще одного системного утворення в межах договірного права. Таким може бути запропонований договірний тип¹ – група договорів які переслідують одну мету та мають загальні норми, що поширюються на всі договори цього типу.

З прийняттям СКУ на дещо відмінних засадах чим це було у Кодексі про шлюб та сім’ю та проекті ЦК України сімейне право стало більш автономною частиною приватного права України і стало виділятися у окрему галузь права України. Попри те, що від врегульовує майнові і особисті немайнові відносини на засадах цивільного права за даних умов можна визнати за ним право на самостійність за тих умов, що особливі довірчі сімейні відносини викривляють їх дію. Але здебільшого сімейне право регулює ті ж особисті немайнові і майнові відносини але між відносно замкнутими суб’єктами, що об’єднанні сім’єю. Тому традиційно представники харківської цивілістичної школи з часів В.П.Маслова відстоюють тезу, що сімейне право – підгалузь цивільного права. Цей процес тривалий і йде через розробку свого власного інструментарію (предмет, метод, принципи, функції).

Колізійне право виділилось остаточно і окрему галузь міжнародного приватного права. Воно за своєю природою є здебільше процедурним і не регулює матеріальні відносини, а лише визначає яку норму матеріального права слід застосувати до даних правовідносин.


7. Система курсу “Цивільне право України”


Система курсу зумовлена системністю позитивного цивільного права, навчальним планом, робочою програмою і спеціалізацією майбутнього правознавця чи правоохоронця, що відображається у тематичному плані. Для першої спеціальності навчальними планами передбачено вивчення цього курсу на протязі двох років із низкою дисциплін і спецкурсів приватного характеру: сімейне право, житлове право, право власності, право інтелектуальної власності. Для тої ж спеціальності у системі МВС передбачено лише один рік для його вивчення. В ВЗО економіко-правової спрямованості цей курс має ознайомчий характер і вивчається лише протягом одного семестру.

Безпосередня розбивка окремих тем здійснюється згідно тематичного плану та рівня кваліфікації викладача. Одна справа коли читаються загальні курси, інша – авторські. При читанні перших орієнтуються на структуру курсу ВЗО-флагманів юридичної освіти України, та майбутню спеціалізацію випускників; слідчі, судді, прокурори, адвокати, юрисконсульти, нотаріуси, тощо. Авторські курси враховують попередні детермінанти та майстерність викладача, який вправі вносити певні зміни у структуру, форму і зміст окремих занять тощо. Важливо щоб тим була досягнута мета навчання: студент опанував програмні знання і вміння, вмів на належному рівні вирішувати конкретні практичні завдання, був ознайомлений з особливостями регулювання цивільних правовідносин в зарубіжних країнах, особливо традиційних економічних партнерів.

Накопичена практика викладання цивільного права у вітчизняних та зарубіжних ВЗО свідчить про системний підхід до формування курсу цивільного права. Весь курс розбито на дві частини: перша і друга. Перша охоплює собою всі теми аж до загальних положень зобов’язального права, друга закінчується вивченням спадкового права. Це дає можливість більше уваги зосередити на загальних підходах до регулювання цивільних правовідносин і їх формалізацію. Іншими словами при опануванні методології цивільного права значно спрощується вивчення певних прикладних інститутів, а особливо субінститутів, цивільного права.

При наявності спецкурсів слід додатково уточняти їх завдання і зміст і тим, щоб окремі питання не повторювались¹.

В межах вказаних частин навчальний матеріал розбито на певні розділи, що повинні вивчатися і строгій послідовності. Такий підхід дозволяє використати загальні положення курсів теорії права та римського приватного права, які повинні передувати вивченню курсу цивільне право, розкрити особливості цивільно-правової матерії йдучи від простого до складного, від загального до спеціального і окремого, систематизувати отримані знання, використовувати порівняльні методи навчання тощо.

Сучасний рівень спеціаліста передбачає його високий професіоналізм, високі професійні знання вміння їх в потрібний момент і в потрібному місці продемонструвати, впевненість у своїх знаннях, вміннях і можливостях. Це в повній мірі стосується тих юристів, які спеціалізуються на цивільних правовідносинах.

Звідси виникла потреба виділити з курсу цивільного права окремий спецкурс – сімейне право України. Окрім чисто технічного боку його виділу у спеціальний курс це зумовлено кризою української сім’ї, необхідністю більш предметно розглянути всі особливості регулювання сімейних правовідносин.

Зважаючи на змагальність цивільного процесу сучасний правознавець повинен добре знати норми матеріального і процесуального права¹, розуміти сенс цивільно-правової матерії, вміти їх тлумачити і вміло користуватися можливостями, в тому числі й колізіями між окремими нормами права. Не менш важливо знати і прогнозувати загальні тенденції розвитку інститутів цивільно-правого регулювання, вміння самому розробляти засоби гарантування інтересів учасників цих правовідносин. Особливо це стосується договірної роботи.

Звідси й основні завдання курсу:

• теоретико-пізнавальна (еврістична): опанувати знаннями та вміннями для їх систематизації. Значна увага приділяється засвоєнню змісту цивільно-правових інститутів, напрямку і логіки їх розвитку вмінню дискутувати і відстоювати свою теоретичну позицію.
  
• прагматична: навчити ефективного використовувати ці знання та вміння на практиці;
  
• наукова: виробити методологічний підхід до пізнання цивілістичної матерії, формулювати актуальні її завдання і вишукувати шляхи їх розв’язання;
  
• комплексна: сформувати сучасного юриста, здатного вирішувати практичні завдання на підставі галузевого чи комплексного підходу, дати доктринальне тлумачення норм права;
  
• інтеграційна – слугувати єдиному праворозумінню на основі загальнолюдських цінностей.
  

Слід пам’ятати що курс цивільного права є ключем для розуміння інших спецкурсів: сімейного права, житлового права, підприємницького права, господарського права в частині приватного-правового регулювання відносин, інвестиційного права, корпоративного права, права інтелектуальної власності, права власності, вексельного права, міжнародного приватного права інших.


8. Співвідношення цивільного права с другими галузями права


Цивільне право як базова галузь права України співвідноситься певним чином з публічно-правовими галузями права. В цьому проявляється міжгалузевий зв’язок цивільного права з іншими галузями законодавства. Так, шкідливі наслідки адміністративних правопорушень та злочинів є однією з підстав для подання позовів про відшкодування шкоди. Більш того при провадженні з цих справ слід встановлювати матеріальний збиток та виносити постанову про визнання потерпілим. Розгляд адміністративних справ часто посилює доказову базу при розгляді цивільних позовів.

За справами приватно-публічного звинувачення допускається конкуренція способів захисту порушеного права, особливо стосовно захисту немайнових особистих прав.

Адміністративно-правові акти можуть слугувати підставою для виникнення цивільних прав та обов’язків (ст. 11 ЦК України). Так прийняте рішення про відведення земельної ділянки для суспільних потреб (адміністративний акт) припиняє право власності на вказану земельну ділянку у власника та породжує обов’язок особи, на чию користь вона відведена, відшкодувати її вартість та інші втрати власника. Державне підприємство не менше 50 відсотків своєї продукції повинне реалізовувати державі, в тім числі на основі державних замовлень чи владних приписів.

Доволі тісна взаємодія цивільного права з фінансовим і податковим правом особливо при визначенні бази оподаткування. Це також проявляється в ціновій політиці, зокрема встановленню твердих цін на товари першої необхідності, наприклад хліб.

При здійсненні зовнішньоекономічної діяльності цивільне право тісно зв’язане з митним правом. Зокрема це проявляється в механізмі декларування товарів і предметів, примитній торгівлі, митних складах, діяльності митних брокерів тощо.

Цивільне право є висхідним для блоку приватноправових галузей права і законодавства. Це пояснюється положеннями п. 3 ч.2 ст.4 ЦК України, де вказано, що якщо суб’єкт права законодавчої ініціативи подав Верховній Раді України законопроект, який регулює цивільні правовідносини інакше ніж сам ЦК, він зобов’язаний одночасно подати проект закону про внесення змін в ЦК України.

Цивільне право зумовлює предмет і особливості господарського і зокрема підприємницького права. В частині регулювання майнових відносин і товарообороту вони – суть цивільне право. Це стосується таких галузей законодавства як інвестиційне, корпоративне та кооперативне право. Гарантуючи свободу власності, зумовлюючи свободу договору цивільне право тим самим визначає зміст інших галузей права, що спричиняє необхідність субсидіарного застосування норм різних галузей права: цивільного і земельного, цивільного та трудового, цивільного та екологічного. Наприклад договір оренди землі регулюється цивільним і земельним законодавствами.

Сімейне право як підгалузь цивільного права та законодавства хоча, волею долі, й розвивається відносно автономно однак регулює, по суті, ті ж особисті немайнові та майнові відносини, що виникають між відносно замкнутим колом осіб, Вони будують свої відносини на довірі та зв’язані взаємною турботою, переважанням особистих мотивів юридично значимої поведінки над економічно детермінованим.

З визнанням здатності до праці товаром проявляється більш тісний взаємозв’язок цивільного права з трудовим правом. Допускається використання праці за договором підряду. Це проявляється в системі оплати праці значної частини населення України. Так оплата праці продавців, особливо реалізаторів здійснюється на цивільно-правових засадах – відсоток від виторгу. Доволі близькі інститути відшкодування завданої шкоди. Обов’язок відшкодувати заподіяну шкоду при виконання трудових обов’язків проявляє ті ж ознаки, що і в цивільному праві. Більш того роботодавець, який відшкодував іншій особі заподіяну з вини його працівника школу має право регресного звернення до свого винного працівника. Проте розмір такого відшкодування визначається уже за правилами трудового законодавства.


9. Значення цивільного права для органів внутрішніх справ


Це питання одночасно є складним¹ та простим питанням. Його складність полягає в тому, що діяльність органів внутрішніх справ проходить в сфері публічного права, більш того в адміністративному і кримінальному провадження, специфічні профілактичній та розшуковій діяльності. В той же час така юрисдикційна діяльність часто стикається з необхідністю вирішення низки питань приватноправового характеру. Це проявляється у наступному:

1. гуманізація діяльності правоохоронних органів. Зокрема з прийняттям Закону України “Про демократичний цивільний контроль над Воєнною організацією та правоохоронними органами держави” від 19 червня 2003 р. посилено гарантії забезпечення прав і свобод людини у відповідності з міжнародними зобов’язаннями України. Це зумовлює необхідність органів внутрішніх справ посилювати захист особистих немайнових прав людини.
   
2. органи внутрішніх справ як юридичні особи є учасниками цивільно-правових відносин, зокрема:
   
   • є власниками закріпленого за ними державного майна чи майна органів місцевого самоврядування;
     
   • є володільцями немайнових прав: найменування, ділова репутація тощо;
     
   • як власники та роботодавці є учасником страхових правовідносин;
     
   • є розпорядниками виділених з державного та місцевих бюджетів цільових коштів;
     
   • можуть бути суб’єктами спонсорства (приймати пожертви та у передбачених законом випадках самим здійснювати ці пожертви);
     
   • виступають споживачами товарів і при тому, здійснюючи свою господарську діяльність, є учасником ринкових відносин, суб’єктом державних замовлень та викодонабувачами за державними контрактами;
     
   • надають певні послуги фізичним і юридичним особам (цивільний розшук пропавших без вісті, надають інформацію, здійснюють охорону фізичних та юридичних осіб. Відомчі вищі заклади освіти можуть надавати освітянські та інші послуги, разом чи окремо з науковими закладами й установами виконувати за замовленнями науково-пошукові, дослідно-конструкторські, технологічні та інші роботи;
     
   • реалізують у встановленому порядку застаріле обладнання і машини;
     
   • сприяють реалізації в установленому для виконання судових рішень конфіскованого та вилученого майна;
     
   • в встановлених законом випадках є суб’єктом депозитних відносин із зберігання затриманого майна (автомобілів) речових доказів, знайденого і переданого їм на зберігання майна;
     
   • є покупцями необхідного їм майна (канцтоварів), замовниками за договорами на капітальне будівництво, перевезень інше;
     
   • приймають участь у виконанні судових стягнень та інших рішень;
     
   • є відповідачами в разі заподіяння шкоди діями своїх співробітників;
     
   • є володільцями майнових прав інтелектуальної власності, інших прав вимог якщо законом не встановлено заборон;
     
   • мають деякі немайнові права – ділову репутацію, власні реквізити та ідентифікаційні ознаки які охороняються приватноправовими засобами;
     
   • є учасниками реєстраційної діяльності, зокрема стосовно реєстрації автомобілів, мисливської зброї, засобів самозахисту;
     
   • приймають участь в реєстрації суб’єктів підприємницької та іншої діяльності;
     
3. мають право здійснювати контроль за дотриманням законності при занятті певними видами діяльності,
   
4. при виникненні побутових конфліктів співробітники органів внутрішніх справ повинні виявити його сутність – здебільше приватноправову та дати орієнтовні рекомендації стосовно його вирішення. Наприклад, при шахрайствах та порушенні прийнятих на себе за цивільно-правовим договором зобов’язань.
   

Наприклад, студенти ХІСП подали у прокуратуру заяву про те, що його адміністрація збільшила термін навчання та плату за нього. В індивідуальних договорах із студентами було обумовлено, що плата за навчання може збільшуватися в разі підвищення заробітної платні викладачам та індексації. Вбачаючи у цьому ознаки економічних правопорушень (злочину), прокуратура доручила розібратися у скарзі міському відділу МВС України у Харківській області. Не вдаючись у подальше наведення деталей розгляду скарги до його завершення і винесення рішення по суті, все таки зазначимо, що у даному разі є порушення умов договору та чинного законодавства про стабілізацію оплати за контрактом на навчання, що повинно розглядатися у порядку цивільного провадження.

Якщо при перевірках не буде виявлено ознак злочину то зусилля, що потрачені на вияснення обставин цивільного за своєю суттю правопорушення є марними. Співробітники відволікались на вирішення тих завдань, які не властиві міліції. Не краще у даному випадку визначити безпідставне збагачення та вирішити конфлікт у порядку цивільного провадження.

На кінець співробітники органів внутрішніх справ так чи інше теж є учасниками цивільних правовідносин. Їх честь і гідність підлягають захисту такими ж цивільно-правовими засобами, як й іншої фізичної особи. Якщо міліціянт не в змозі належним чином захистити свої особисті та майнові права і законні інтереси, то як він зможе захистити такі ж права фізичних і юридичних осіб.