Geum.ru

Реферат на тему: «Рядки, обпалені війною»

Вид материалаРеферат
Подобный материал:

Реферат на тему:

«Рядки, обпалені війною»


План
  1. Початок Великої Вітчизняної війни
    1. Мобілізаційні заходи
    2. Евакуація
  2. Бойові дії на території регіону
    1. Організація оборони
    2. Вступ військ ворога
    3. Окупаційний режим
    4. Рух опору
  3. Визволення краю від гітлерівських загарбників
    1. Бої за визволення краю
    2. Втрати краю (людські, матеріальні)
  4. Наші земляки на фронтах війни


«Війна» - це поняття має давнє коріння. Війни переслідують людство на протязі всієї історії. Вони забирають життя людей, несуть руйнування, біди і горе.

Енциклопедичний словник дає таке тлумачення поняттю «війна» - це збройна боротьба між державами. Людство знає безліч воєн, але дві з них за масштабами руйнувань і людських втратне мають рівних. Обидві сталися у ХХ столітті.

Друга світова війна та її складова – Велика Вітчизняна війна – одна з найдраматичніших і разом з тим і найграндіозніших подій світової історії.

65 років минуло від Дня Перемоги, але не можна забути, як наша українська земля стала ареною кровопролиття. У її вир були втягнуті всі регіони, усі області, райони, міста і села України.

22 червня 1941 р. гітлерівська Німеччина напала на Радянський Союз. Початок війни був для СРСР украй несприятливий і до серпня 1942 року вся Україна опинилася під окупацією. Червона Армія відкочувалася з боями на схід, залишаючи нашу територію. Напад фашистських загарбників не обійшов стороною і наше місто – Зіньків.

У вересні 1941 року жителі міста стали свідками подвигу відважного льотчика – винищувача, старшого лейтенанта В.М.Прохорова. прикриваючи радянські бомбардувальники, він вступив у нерівний бій з групою німецьких літаків. Кілька ворожих машин підбив мужній пілот. 128 вильотів мав на своєму рахунку, 129-й став для нього польотом у безсмертя. Його посмертно було нагороджено орденом Леніна.

9 жовтня 1941 року на південній околиці міста Зінькова з'явилися німецькі розвідники, котрі поїхали далі, а о 16-ій годині з боку с. Бобрівника вступили головні сили гітлерівців. 6-9 жовтня 1941 року фашисти окупували район. Відтоді все життя населення міста підпорядковувалось розпорядженням німецької комендатури та бургомістра Мишинди – уродженця села Шилівки Зіньківського району.

З перших днів Великої Вітчизняної війни вчорашні хлібороби взяли до рук зброю, щоб захистити рідну землю від загарбників. У районі було створено два винищувальних батальйони, де разом було 240 чоловік, тисячі Зіньківчан працювали на спорудженні оборонних укріплень.

Не чекаючи ворога із Зінькова почали евакуюватися сім]ї партійних та інших керівників, активісти. Вирішено було своїм ходом гнати колгоспну худобу в напрямі Охтирки, вивезти або знищити техніку й обладнання МТС.

З перших днів Великої Вітчизняної війни з’явились довгі черги добровольців біля військкоматів. У Зінькові й районі був створений загін народного ополчення, почався збір коштів у фонд оборони. У Зіньківському районі залишався для роботи підпільний райком на чолі з другим секретарем РК КП(б)У П.Й.Погрібняком і партизанська група загальною кількістю 34 чоловіки, якою командував голова райвиконкому В.Я.Сук.

Місцеві колгоспи в районі збереглися і стали називатися громадськими дворами. Люди повинні були обов’язково ходити на роботу. Для керівництва та нагляду над ними по вулиці Комунарській діяло управління сільськогосподарськими роботами.

З жовтня 1941 по вересень 1943 року сучасна територія Зіньківщини була включена до рейхскомісаріату «Україна» з центром у місті Ровно (зараз Рівне). Рейхскомісаріат поділявся на генеральні округи, а вони в свою чергу на округи (гебіти), які об’єднували кілька районів. Територія Київської та Полтавської області входили до генеральної округи Києва. Зіньківський разом з Роменським належали до Гадяцького гебіту.

Після визволення було відновлено довоєнний адміністративно-територіальний поділ.

Перший місяць більшість ворожих солдатів поводила себе в Зінькові спокійно. Певний час у місті було формування колишніх радянських воїнів, родом з Кавказу, Татарії, які добровільно здалися в полон. Розповідали, ніби потім у них знайшли за доносом приховану зброю і всіх розстріляли.

В Зінькові і районі гітлерівці встановили жорсткий окупаційний режим, режим кривавого терору, знищували всіх, хто не підкорявся «новому порядку». Населення терпіло грабунки і здирства. Особливо жорстокими були розправи з єврейським населенням. Поліція забирала їх цілими сім'ями, навіть якщо лише один із батьків належав до єврейської нації. Під приводом відправлення на залізничну станцію Гадяч для дальшого транспортування людей вивозили за місто й там знищували. У перші дні окупації в Гадячі і Зінькові 282 євреї після жорстоких тортур були вбиті, а трупи звалені в яму, куди гітлерівці кидали живих дітей разом із закатованими батьками. Про цю жахливу подію писала навіть газета «Ізвєстія» №29 від 28 квітня 1942 року. Ось цитата з цієї статті: «Безкінечний список масових вбивств німецькими окупантами мирних жителів. Знущання досягають особливої жорстокості. Б'ють дітей на очах у батьків, дорослих на очах у дітей, поливають водою на морозі, перетворюючи їх на крижані стовпи, закопують заживо.

Із міст Гадяч і Зіньків Полтавської області повідомили про загибель в жахливих муках 282 громадян, трупи яких були скинуті в яму, куди гітлеровці кинули живих дітей, закопали їх разом із замордованими батьками».

Але в умовах жорстокого терору населення не корилося ворогові. У Зінькові й навколишніх селах боротьбу проти окупантів розгорнув підпільний райком партії на чолі з А.Й.Погрібняком. народні месники знищували окупантів, розповсюджували серед населення листівки і відозви, передавали на Велику землю відомості про розташування ворожих частин.

Зіньківська партизанська група і підпільний райком діяли в районі Загрунівки, Лютенських Будищ, Троянівки.

У березні 1942 року другого секретаря райкому партії П.Й.Погрібняка, голову райвиконкому В.Я.Сука, голову колгоспу «Червона весна» О.П.Олефіра, директора школи №2 Г.А.Олійника та вчителя цієї школиС.І.Григоренка за доносом місцевої жительки карателі оточили в Романівському лісі. У нерівному бою з німецькими карателями весною 1942 року усі партизани загинули смертю героїв. Їх поховано в братській могилі біля села Романівна.

Більше доби патріоти відбивали атаки карателів, але сили були нерівні. Посмертно А.Й.Погрібняк, В.Я.Сук, О.П.Олефір, Г.А.Олійник нагороджені медалями «За відвагу»

У Зінькові є вулиці імені Погрібняка і Сука.

В сутичці з ворогами в Глинському загинув секретар Опішнянського райкому партії М.Ю.Куликов.

Патріоти Г.С.Сесюк, П.І.Гришко, М.С.Величко, В.В.Микитенко з Гришок поширювали антигітлерівські листівки, руйнували лінії зв’язку. Активно допомагали партизанам, переховували поранених червоноармійців і тих, що втекли з полону колгоспники О.П.Бражник, Ф.Ф.Мовчан, Г.М.Пантюх, П.І.Терновий. 13-річний Саша Саранча, піонер, збирав і передавав партизанам розвідувальні дані про розташування фашистської техніки. На початку 1943 року гітлерівці вистежили і схопили юного патріота, який розклеював листівки. Його катували, знущалися над ним, а потім Олександра розстріляли у міському парку.

В пік 60-річчя піонерської організації на подвір'ї СШ №1 відкрито пам’ятник О.Саранчі, який збудовано на кошти зіньківчан.

З перших днів фашистської окупації в районі активно діяв партизанський загін імені Будьонного, яким командував І.Й.Копьонкін. У жовтні 1941 року разом з партизанами Зіньківського району загін вивів з оточення більше 3 тисяч радянських воїнів.

13 лютого 1942 року почався вивіз на роботу до Німеччини. Табором до відправки був будинок середньої школи №1. молоді хлопці та дівчата, майже діти, розстаючись із домівкою, писали на стінах класів свої прощальні слова. Загалом з міста було відправлено 450 жителів міста. З Зіньківського району на каторжні роботи до Німеччини було вивезено 5487 чоловік.

З 2 лютого по 3 березня 1943 року радянське командування провело Харківську наступальну операцію. Бої на нашій території велись по лінії Ступки-Батьки-Яблуневе-Опішня. Радянські війська заходили в місто, зіньківці, як і на початку війни, переховували поранених, допомагали розвідникам, утікачам з німецького полону. Особливо багато для червоноармійців зробили жителі Яблуневого. Вони обігрівали і годували солдатів. Тоді нашим військам не вдалося розвинути наступ і фашисти знову захопили село. Каральний загін на чолі з комендантом Опішні заарештували 24 жителів Яблуневого. Всі вони 5 квітня 1943 року були розстріляні.

Слід відзначити, що в лютому 1943 року в результаті контрнаступу наших військ було звільнено від окупантів частину території району. Населення радісно зустріло визволителів. Але радість ця була недовгою, бо це був лютий 1943 і треба ще було дожити до вересня 1943 року, коли Зіньків було звільнено остаточно.

Тимчасовий табір для радянських військовополонених окупанти облаштували у новому будинку середньої школи №2, обгородивши території аж до річки. Місцеві жителі робили все можливе, щоб полегшити долю полонених: приносили сюди харчі, а іноді викуповували в’язнів, видаючи їх за своїх рідних. Відомий такий факт. У 1942 році в селі Стара Михайлівна переховувався у місцевих селян угорський письменник-антифашист Ерне Шоломон (Саломон). 11 вересня його схопили і вбили фашисти. Похований на сільському кладовищі.

23 серпня 1943 року звільненням Харкова закінчилась Курська битва. Після звільнення Харкова і розгрому Охтирського угрупування ворога радянські війська розгорнули наступальні бої в напрямку до Дніпра. Фашисти напружували всі сили, щоб зупинити наступ радянських військ, закріпитися на важливих опорних пунктах своєї оборони, одним з яких став і Зіньків.

Гітлерівці підтягнули сюди свіжі сили, зосередили багато техніки. Крім підрозділів піхотної дивізії, танкового корпусу і саперного батального, тут зайняв оборону полк механізованої дивізії СС «Велика Німеччина».

Бої за місто відразу ж набрали запеклого характеру. Протягом майже двох тижнів, не один світанок над Зіньковом і його околицями розпочинався шквальними вибухами, вогнем радянських мінометів. Часто серед білого дня, як потім згадували воїни-визволителі, за вибухами, вогнем і димом не було видно сонця. Найважчі бої точилися у районі цеглозаводу і мосту через Ташань.

Фашисти планували зупинити тут наступаючі радянські війська. Есесівський загін факельників навіть не підпалював приміщень у центрі міста.

Особливо відзначилися у боях за Зіньків воїни 93-ої, 136-ої, 8-ої стрілецьких дивізій 52 армії Воронежського фронту, якими командував полковник А.Я.Крузе і полковник Пузиков. У вересні 1943 року в бої за Зіньків вступили і частини 53 армії Степового фронту, підтримані ескадрильєю 2-ої повітряної армії, 259 –м окремим танковим полком і 144-м винищувальним протитанковим артполком.

Під час визволення міста особливо відзначились особовий склад 558 стрілецького полку, головним чином моряки Балтійського флоту.

Світлим днем для Зінькова стало 6 вересня 1943 року. Він був першим районним центром на Полтавщині визволеним від окупантів. До 19 вересня було звільнено весь район від німецьких військ.

7 вересня Радянське інформбюро повідомило «місто Зіньків», який неодноразово переходив з рук в руки, знову зайнятий нашими військами. Старовинне українське містечко Зіньків звільнено остаточно.

Випалену і пограбовану землю залишили після себе окупанти. Вони знищили 8252 житлових будинки, виробничих та культурно-побутових приміщень, вивезли 12530 голів великої рогатої худоби, 21 тис свиней. Всього завдано збитків на 1 млрд 300 млн карбованців у тодішньому обчисленні. На фронтах Великої Вітчизняної війни, у партизанських загонах і підпіллі загинуло понад 11 тисяч земляків.

1175 бійців різних національностей віддали своє життя за звільнення невеликого українського містечка. А в боях за оборону і звільнення Зіньківщини від гітлерівців полягли смертю хоробрих 8162 радянських воїни. На фронтах війни загинуло 7130 уродженців району, 1198 жителів міста.

Прізвища героїв-визволителів, які віддали життя за свободу і незалежність Батьківщини викарбувані на гранітних плитах Меморіалу Вічної Слави, відкритому в Зінькові у 1975 році.

Жителі райцентру свято зберігають пам'ять про свого земляка Григорія Северина. 31 березня 1943 року екіпаж бомбардувальника, в якому він був стрільцем-радистом, повторив подвиг Гастелло – на палаючій машині врізався в морський транспорт ворога.

Приклад мужності і героїзму показав уродженець Зінькова Антон Коник. Підчас оборони села Максимівна на Карлівщині останньою гранатою підірвав себе й фашистів, які оточили його.

24 липня 1941 року газета «Вечірня Москва» розповіла про повітряний таран командира ланки уродженця с. Дейкалівка А.С.Приходька.

78 жінок району брали участь у війні. Серед них розвідниці, снайпери, радистки, медичні працівники. Надя Мусієнко з Великої Попівки після закінчення курсів радисток неодноразово десантувалась у партизанські загони України. На початку квітня 1944 року командування фронту черговий раз десантувало у тил ворога групу розвідників, у якій радисткою була Надя. Під час приземлення її схопили фашисти. Дівчина мужньо витримала знущання в гестапівських катівнях. Її розстріляли. Багато уродженців Зіньківщини прославилися ратними подвигами в роки війни. Уродженець с. Власівки Г.Г.Супрун , заступник командира 2-гого батальйону 712 –го стрілецького полку 132-ої стрілецької дивізії, протягом 7 годин відбив 5 атак гітлерівців. При цьому було підбито 2 танки й знищено значну кількість ворожих солдат і офіцерів.

А рота під командуванням старшого лейтенанта В.Ф.Манойла з села Ступки відбила 2 атаки гітлерівців, перейшла в контратаку і знищала 2 танки, 6 протитанкових гармат, 7 кулеметів, 3 міномети, 1 бліндаж. Василь Федорович посмертно нагороджений Орденом Вітчизняної війни І ступеня.

За виняткову мужність і героїзм, виявлені в боях з фашистськими загарбниками високого званя Героя Радянського Союзу вдостоєні наші земляки О.О.Баленко, А.М.Волошин, О.П.Пшеничко, О.О.Ракитянський, І.Ю.Романченко, М.К.Саранча, С.І. Фенько, М.С.Чирка. П.Д.Правденко та В.А.Палюков нагороджені медаллю «За доблесну працю під час Великої Вітчизняної війни 1941-1945 років». Вони ж є кавалерами трьох орденів Слави. Чотири медалі «За відвагу» має А.І.Зуй.

Зіньківці на фронтах війни подавали приклад мужності та самопожертви.

Ще не затихла канонада, а жителелі міста взялися відбудовувати втрачене, адже за 697 діб фашистського хазяйнування було все зруйновано.

Уже в 1944 році зіньківські підприємства випустили продукції на 1,5 млн крб. Одночасно надавалась допомога фронту. Зіньківці відправили туди 10 тис центнерів хліба, масло і інші продукти. Внесли на будівництво танкової колони «Визволена Полтавщина» 150 тис крб.

Завершити цю воєнну сторінку нашого Зіньківського краю хочу віршованими рядками нашого поета-земляка, мешканця м. Зінькова Тихона Тимофійовича Лиманського

«Фронтові подруги»

Хто не повернувся –

Всіх ми пам’ятаємо

За Вітчизну рідну

Ви лягли в борні:

В трудівничих буднях

Вас не забуваєм,

Не померкне подвиг

Вікопомних днів.


Література:
  1. «Зіньків 1604-2004. Від сивої давнини до наших днів», Полтава, 2004, стор 66-70
  2. «Полтавщина у Великій Вітчизняній війні Радянського Союзу 1941-1945», Київ, «Наукова думка», стор. 67-68
  3. «Зіньківщина. Історичні нариси. Історико-краєзнавче видання», Полтава, «Інтер і Графіка», 2006


Виконала:

Людмила Алфьорова

учениця групи № 8

Зіньківського

професійно-аграрного

ліцею