Ера Новітньої української літератури ( з 1992 р. )
| Вид материала | Документы |
- Робоча навчальна програма з дисципліни Історія української літератури ( ХХ ст. ) Для, 2367.11kb.
- Програма з української літератури для бакалаврів спеціальності "українська мова І література", 149.75kb.
- Історія української літератури” (50-90-х років, новітньої) Модулі, 524.5kb.
- Відділ освіти Радивилівської райдержадміністрації Навчально-методичний центр Плани, 257.29kb.
- Ліна Костенко Біобібліографічний покажчик укладач А. І. Мартинюк відповідальна за випуск, 296.71kb.
- Для практики роботи з тестовими завданнями, 432.05kb.
- Програма вступних випробувань з української мови та літератури для вступу на навчання, 87.33kb.
- Національна етика у творчості Олега Ольжича, 112.79kb.
- Програма вступних випробувань з української мови та літератури для вступу на навчання, 90.82kb.
- Реферат з української літератури Драматургія української діаспори, 125.63kb.
«ЛІТЕРАТУРА УКРАЇНСЬКОГО ВІДРОДЖЕННЯ»
Еволюція народу закладена в еволюції духу. Геніїв у нашого народу багато… Світлі особистості, яких нам дає доля у різних царинах духовного поля, є тими рубіконами, що дозволяють перейти випробування. І ставленням до них вимірюватиметься здатність нашого народу до щасливого життя. Світлі енергетичні особистості епохи є духовними оберегами нації.
Генетичний код нації закодовано у Слові …Альфі і Омезі нашого відродження і пробудження…
Силою духу вимірюється достоїнство нації. Енергією тих світлих постатей, яким судилося стати світочами часу і епохи. Ліна Костенко у виступі перед студентами Києво-Могилянської академії говорила: «Ауру має і нація. Обличчя нації визначають, передусім, її художники, поети, філософи, вчені».
Нашій сучасній молоді потрібно утверджувати духовний простір України для себе і для майбутніх поколінь. Українська книга - чи прийшов її час? Якщо не прийшов – це вже агонія суспільства… Наше вимирання… Духовне…
Наш рекомендаційний список допоможе орієнтуватися у бурхливому морі української літератури. Найкращим визначенням періодизації літератури відносно певної історичної епохи буде визначення «історіко -літературної ери».
- Ера Старої літератури (1Х-ХУШ ст.).
- Ера Нової літератури (1798-1991 рр.)
- Ера Новітньої української літератури ( з 1992 р. ).
Ми зараз входимо в еру Новітньої української літератури, її першу культурно-історичну епоху – Епоху Вільного розвитку української літератури.
Отже, перед вами візія українського літературного процесу подана через призу літературного світу окремих письменницьких індивідуальностей. Літературу, як і історію творять особистості, а це духовний простір України.
1. ЕРА СТАРОЇ ЛІТЕРАТУРИ (1Х-ХУШ ст.)
Становлення української літератури припадає на дуже складний етап занепаду могутності Київської Русі та її розкладу як державної і політичної єдності. Літературна чи книжна мова, що складалася в Київській Русі, ще довго була спільною для всіх східнослов’янських народностей, нею писалися релігійні та літературні твори.
Найдавнішими пам’ятками староукраїнської мови вважають грамоти Х1У-ХУ ст., Кам’яно-Струмилівське євангеліе (1411р.). «Четьї-Мінеї» (1489р.), Пересопницьке євангеліє (1556-1561рр.), Крехівський апостол (бл.1560), Крехівський апостол (бл. 1560) та ін.
На ХУ-ХУ1 ст. припадає розквіт українського епосу – пісень та дум, що продовжували традиції усної поезії Київської Русі. Його живила конкретна історична дійсність. Думи, історичні пісні, балади та народні легенди мали істотний вплив на розвиток українського красного письменства впродовж усього його наступного розвитку.
У Х1У-ХУ1 ст. з’являються нові, уже українські, обробки історичних та белетристичних повістей, укладаються збірники повчального оповідального змісту. Серед останніх заслуговує на увагу «Ізмарагд», який дійшов до нас у багатьох списках Х1У-ХУП ст.
ХУП ст. в історії України – час селянсько-козацьких повстань проти польсько-шляхетського гніту, які переросли в ураган народно-визвольної війни 1648-1654 рр. У ХУП ст.. основним виразником надій і прагнень народу в словесній творчості залишається усна поезія. Найхарактерніші для ХУП ст. історичні пісні та думи.
В межах ХУП ст. бароко – панівний і визначальний стиль української літератури. Українському літературному бароко притаманні всі основні якості цього стилю: антиномічність сприйняття і відображення світу, почуттєва й інтелектуальна напруженість, поєднання аскетичних закликів з гедонізмом, рафінованості з брутальністю, абстрактної символіки з натуралістичністю в трактовці деталей, динамічність, афектованість, театральність, феєричність, ілюзіонізм.
Письменство ХУШ ст. – важливий етап у багатовіковій історії українського народу. Українська література ХУШ ст., особливо першої його половини, зберегаючи бароковий характер, розвиває тенденції попередньої епохи. Панівне становище в літературному процесі ХУШ ст. посідає поезія. Панує бурлескно-травестійний жанр.
1.Українська література Х1У-ХУ1 ст.: Апокрифи. Агіографія. Паломницькі твори. Історіографічні твори. Полемічні твори. Перекладні повісті. Поетичні твори / [авт. вст. ст. і ред. тому В. Л. Микитась; упоряд., прим. В. П. Колосової та ін.]. – К. : Наукова думка, 1988. – 597 с. - (Бібліотека української літератури). (821’02(477) У45 )
Українська література Х1У-ХУ1 в. У книзі друкуються житійні, паломницькі, історіографічні, полемічні й поетичні твори української літератури Х1У-ХУ1 ст.
- Українська література ХУП ст. : Синкретична писемність. Поезія. Драматургія. Белетристика / [упорядкув., прим., вст. ст. В. І. Крекотеня ; ред. тому О. В. Мишанич]. – К. : Наукова думка, 1987. – 608 с. - (Бібліотека української літератури). (821’02(477) У45)
Том знайомить з ліричними, бурлескно-сатиричними, історико-мемуарними творами української літератури ХУП ст.
3. Українська література ХУШ ст.: Поетичні твори. Драматичні твори. Прозові твори / [авт. вст. ст., упорядкув., прим. О. В. Мишанича; ред. тому В. І. Крекотень]. – К. : Наукова думка, 1983. – 694 с. - (Бібліотека української літератури). (821’02(477) У45)
У томі публікуються поетичні та драматичні твори
Феофана Прокоповича, поетичні твори Семена Климовського, Стефана Яворського, Іллі Бачинського, Гната Бузановського, Митрофана Довгалевського, Павла Конюскевича, Івана Пєшковського, Якова Семержинського, Антона Головатого та ін., бурлескна поезія, вірші-травестії, сатирично-гумористичні вірші та віршові оповідання, як анонімних авторів, так і Івана Пастелія, Івана Некрашевича. Драматичні твори діляться на шкільну драму, інтермедії та діалоги. Дуже цікаві уривки прозових творів, таких, наприклад, як «Літопис Григорія Грабянки» та « История русов».
4. Величко, С. В. Літопис : в 2 т. / Самійло Величко; [переклад з книжної укр. мови Валерія Шевчука]. - К. : Дніпро, 1991. (821’02(477) В27)
Т. 1 : Літопис. - 371 с. - Зміст: Сказання про війну козацьку з поляками…»
Т. 2: Літопис. – 642 с. – Зміст: Повість літописна про Малоросійські та частково інші події, зібрані тут і описані.
Літопис Самійла Величка ( роки народження і смерті невідомі) –наймонументальніший твір української історико-мемуарної прози ХУП-ХУШ ст. відноситься до козацької історіографії. Це історичне першоджерело, перший том якого охоплює події 1648-1659 рр. на Україні. Другий том продовжує опис подій першого тому і закінчується 1700 роком. Книга містить довідковий матеріал, ілюстрована. Видання універсальне. Воно придатне для наукової роботи і для любителів рідної історії і культури.
- Барокова поезія Слобожанщини: антологія / [упорядкув., передм., прим., комент. Леоніда Ушкалова]. – Х.: Акта, 2002. – 524 с. ( 821’02(477) Б 25)
Антологія «Барокова поезія Слобожанщини» містить повні збірки поетичних творів архимандріта Куразького монастиря Онуфрія, славетного харківського «козака-віршувальника» Семена Климовського та великого українського богослова, філософа й письменника доби пізнього бароко Григорія Сковороди. Ця книга створює панораму й напричуд цікаву картину старожитньої поезійної культури Слобідського краю.
- Сковорода, Г.С. Вірші. Пісні. Байки. Діалоги. Трактати. Притчі. Прозові переклади. Листи / Г. С. Сковорода; [упорядкув., прим., вст. ст. Іваньо І. В. ; ред. тому Шинкарук В. І.] – К. : Наукова думка, 1983. – 542 с. ( 821’02(477) С 44 )
Основу літературної спадщини Григорія Сковороди (1722-1794) становлять два збірники, віршовий («Сад божественних пісень») і прозовий («Байки Харківські»). В 60-ті роки він створив ряд інших віршів та пісень, здебільшого пов’язаних з викладанням поетики у Харківському колегіумі. До цього часу належать також латинські листи до М.Ковалинського.
- Возняк, М. С. Історія української літератури: навч. вид : у 2 кн. / Михайло Возняк. – Львів: Світ, 1994.
Кн. 2. - 1994. - 558 с. (82’01(477) В 64 )
Фундаментальна праця академіка М.С.Возняка містить об’єктивний аналіз історії української літератури ХУ-ХУШ ст. Зокрема, зроблено докладний огляд розвитку української шкільної драми, комедії, духовної і світської лірики, історичної пісні й думи (козацького епосу), досліджуються українські літописи, хроніки, твори українського письменника і філософа Г.Сковороди.
- Шевчук, В. О. Муза Роксоланська: Українська література ХУ1-ХУШ ст. : у 2 кн. / Валерій Шевчук. – К. : Либідь, - 2004. (82’02 (477) Ш 37)
Кн. 1 : Ренесанс. Раннє бароко. – 398 с.
Кн. 2 : Розвинене бароко. Пізнє бароко. – 726 с.
Праця Валерія Шевчука – це авторська історія давньої української літератури, створена письменником і перекладачем пам’яток старого письменства сучасною мовою. У книзі першій, що охоплює період ХУ1- першої половини ХУП ст. і оглядає літературу України у складі Річі Посполитої, простежується процес проникнення на наші терени ренесансових літературних форм, а разом із тим творення ранніх барокових при поєднанні поетики Середньовіччя та Ренесансу. Друга книга оригінального дослідження є історією літератури Козацької держави і охоплює другу половину ХУП ст., яку автор розглядає, як період розвиненого бароко, і ХУШ ст. – період пізнього бароко.
Книга корисна для викладачів, студентів-філологів та широкого читацького загалу.
2. ЕРА НОВОЇ ЛІТЕРАТУРИ (Х1Х-ХХ СТ).
Х1Х століття витворило дві завершені культурно-історичні епохи – Романтизм і Реалізм та започаткувало наступну - Модернізм, який із злетами і занепадами охоплює ціле століття – від 1896 р. і до 1991 р. із вторгненням епохи Соцреалізму (тоталітаризмі) від 1934 р., коли на 1 з’їзді радянських письменників з подачі Горького і Жданова
Соціалістичний реалізм було проголошено творчим методом радянської літератури і до кінця 80-х років. Утвердження 1991р. незалежної України і заперечення переважної більшості вартостей епохи Соцреалізму поклало початок нової епохи, умовно названої сьогодні, як Постмодернізм, започаткувало перехідний етап до епохи Вільного розвитку української літератури.
З другої половини ХУШ ст. на Україну проникають ідеї Просвітництва. Характерною рисою просвітительської ідеології була безмежна віра у перетворювальну силу людського розуму й освіти.
Одним із осередків формування нової суспільної і художньої думки на початку Х1Х ст. стає Харківський університет (заснований у 1805 році). Спадкоємцем усіх прогресивних традицій і творцем нової народної та реалістичної повісті в українській літературі 30-40-х років Х1Хст. виступив Г. Квітка-Основ’яненко. Дебютувавши як російський письменник, в 30-ті роки ставить питання про творення серйозної української прози. У його творчості виразно помітні дві стильові течії: бурлескно-реалістична і сентиментально-реалістична. Нову українську свідомість від загальної нормативності до осягнення її національної специфіки несуть твори Івана Котляревського, П. Гулака-Артемовського, Євгена Гребінки та ін. Співіснування реалізму з романтизмом визначало національну своєрідність українського літературного процесу 40-ві-60-ті років Х1Х с.
Поява вже перших творів Шевченка об’єктивно знаменувала собою початок нової доби в історії української культури. Увібравши в себе найкращі традиції багатовікової народної творчості й писемної літератури, вирісши на грунті визвольних прагнень уярмлених мас, творчість Шевченка справила значний вплив на духовний розвиток народу, на характер і спрямування національної культури наступних поколінь. Еволюція Шевченка від романтизму до реалізму проходила шляхом розширення тематики його творів, поглиблення розуміння народності й національної специфіки характерів у їх конкретно-історичній, соціальній і психологічній зумовленості. В поезіях і повістях Шевченка реалізм утверджується як гостро сатиричний викривальний стиль, що й забезпечувало тоді найбільш адекватне відображення типових сторін самодержавно-кріпосницької дійсності. Шевченко завершив процес становлення нової української літератури й започаткував багато з того, що було в майбутньому в ній найжиттєздатнішого і найпрогресивнішого.
Своєрідне місце в українській літературі посідає неординарна, суперечлива, а підчас і трагічна постать П.Куліша. Кулішеві належать починання в розширенні проблематики формування нових жанрів (започаткував жанр історичного роману–хроніки в «Чорній раді», збагатив українську поезію новими стильово-зображувальними і ритмо-інтонаційними засобами).
Перші два десятиліття ХХ ст. осяяні раннім українським модернізмом. Література 20 - поч. 30-х років в Україні Східній і література 30-х діаспорна та західноукраїнська складає період розвиненого українського модернізму. З 30-х років українська література перестає бути одноцільною і розпадається на дві: одна тоталітарна, друга – в продовженні розвинутого модернізму (галицька, празька школа, нью-йоркська група, емігрантська).
Одним із найперших виявів модернізму, точніше його провісником на Україні був декаданс (Іван Франко). Тривалий час в Україні декадентство вживалось, як синонім модернізму, а в поезії розчинилося у символізмі, який став найпотужнішою культурно-стильовою течією в період раннього Модернізму. Леся Українка заявила неоромантику, як стильову течію раннього Модернізму. До цієї течії відноситься творчість Ольги Кобилянської, Н.Кобринської, Михайла Коцюбинського, Марка Черемшини.
Імпресіоністичний стиль в українській літературі започаткував Михайло Коцюбинський. Вороного часом називають імпресіоністичним символістом, Винниченка, Хвильового – імпресіоністичними неоромантиками.
Український експресіонізм започаткував Василь Стефаник. У стельову течію експресіонізму частково вписується творчість Миколи Куліша ( «97»), проза М. Хвильового та Т.Осьмачки.
Генетичні витоки теорії українського символізму йдуть від філософії Г.С.Сковороди. У символічному ключі працювали Євген Плужник, Тодось Осьмачка, Павло Тичина ( збірка «Сонячні кларнети»).
У панорамі української літератури ХХ ст. займають чільне місце неокласики і неокласицизм. До неокласиків належать Микола Зеров, Михайло Драй-Хмара, Юрій Клен, Максим Рильський. Письменники жодного іншого угрупування, напрямку початку ХХ ст. не мали такого високого освітнього цензу, такої широкої ерудиції, енциклопедичних знань. Вони займались оригінальною поетичною чи прозовою творчістю, всі були першорядними перекладачами, писали ґрунтовні наукові літературознавчі і літературно-критичні праці, вели плідну науково-педагогічну діяльність. Неокласики втікали в товщу тисячоліть минулого світової культури.
У перші два десятиліття ХХ ст. в українській літературі в річищі неоромантизму постає дивовижна орнаментальна, точніше орнаментально-декоративна проза, представлена творчістю Архипа Тесленка, Гната Хоткевича, Марка Черемшини. Побіч з цим треба відзначити творця психологічної прози О.Кобилянську.
Із неоромантиків треба визначити прозаїка Богдана Лепкого, поетів Ліну Костенко і Василя Симоненко
Напряп сюрреалізму в українській літературі втілював ВасильБарка .
Творчість Василя Стуса стала найвищем здобутком пізнього модернізма, його завершенням.
9. Квітка-Онов’яненко, Григорій. Повісті та оповідання; Драматичні твори / Григорій Квітка-Основ’яненко. – К. : Наукова думка, 1982. – 541 с. - (Бібліотека української літератури). ( 821’02(477) К32)
Літературні заслуги Г.Ф. Квітки-Основ’яненка (1778-1843) визначають, насамперед тим, що він був основоположником художньої прози в новій українській літературі і відомим драматургом. Творчість Квітки-Основ’яненка відбиває багато визначальних рис історичної своєрідності його епохи, життя всіх прошарків тогочасного українського суспільства на рівні губернії. У комедіях 20-30-х років Квітка-Основ’яненко проводить ідею викорінення дворянсько-чиновницьких зловживань у губернії .За принципами і способом художнього зображення дійсності прозові твори діляться на дві основні групи: бурлескно-реалістичні оповідання й повість і сентиментально-історичні повісті. Твори «Маруся», «Конотопська відьма», «Козир-дівка», «Сердешна Оксана», «Сватання на Гончарівці» та «Шельменко-денщик» - яскраві перлини української літератури.
10. Котляревський, Іван. Поетичні твори. Драматичні твори. Листи / Іван Котляревський. – К. : Наукова думка, 1982. - 319 с. - (Бібліотека української літератури)(821’02(477)К73)
Близько 200 років минуло з часу появи поеми Котляревського (1769-1838) «Енеїда» і понад 150 – з дня першої вистави його п’єси-опери «Наталка Полтавка» , але й сьогодні ці твори є не тільки фактором історії літератури, а живим явищем сучасної культури, яке допомагає нам відчути безперервність буття в його історичному розвитку, збагачує уявлення про світ у просторі й часі, дає естетичне задоволення.
11. Гулак-Артемовський, П.П. Твори / П. П. Гулак-
Артемівський. – К. : Дніпро, 1978. – 159 с. (821’02(477) Г94)
Гулак-Артемовський ( 1790-1865) блискуче ввів в українську літературу сатиричну антикріпосницьку байку, він започаткував цінну викривальну традицію в історії української літератури. З ім’ям Гулака-Артемовського пов’язане формування нових поетичних (байка, балада, філософський вірш, послання, віршові гуморески) і прозових жанрів.
12. Шевченко, Т.Г. Кобзар / Т. Г. Шевченко. – К. : Дніпро, 1974. – 623с . (821’02(477) Ш37)
З-поміж безліч книг, з якими має справу історія світової літератури, поодиноко виділяються ті, що ввібрали в себе науку віків і мають для народу значення заповітне. До таких належить велика книга Т.Г.Шевченка ( 1814-1861) «Кобзар», книга, яку народ український поставив на першому місці серед успадкованих з минулого національних духовних скарбів. Ознаки моральності і культури поет вбачає в синівськів пошані до минулого, до його нетлінних духовних надбань; для Шевченка рідна історія – поле розуму, поетичних захоплень, взірець людської мужності і героїки. Якщо ми хочемо знати, що таке реалізм у поезії, то оце він, поетичний реалізм, в одежі буденного, по-народному дошкульного слова.
13. Куліш, Пантелеймон. Вибрані твори / Пантелеймон Куліш. – Х. : Ранок, Веста, 2003. – 317 с. (821’02(477)К90)
Пантелеймон Куліш ( 1819-1897) – яскравий новатор в українській літературі. «Одним із корифеїв нашої культури» називав його Іван Франко. Як про «піонера культури на Україні» говорив про нього Микола Зеров. А Микола Хвильовий був узагалі вельми категоричний: «Здається, тільки він один маячить світлою плямою з темного українського минулого. Тільки його можна вважати за справжнього європейця, за ту людину, яка наблизить до типу західного інтелігента». Зрештою, сам Тарас Шевченко нерідко звертався до нього не інакше як «милий друже мій великий»…
14. Франко, Іван. Вибрані твори: в 3 т. / Іван Франко. – К. : Дніпро, 1973. (821’02 (477) Ф83)
Т. 1 : Вибрані поезії. – 759 с.
Т. 2 : Оповідання. Драматичні твори. – 623 с.
Т. 3 : Повісті. – 675 с.
Франко(1856-1916) - смілий новатор в прозі, один з основоположників народного театру на Україні, талановитий драматург, геніальний поет.
15. Історія української літератури Х1Х ст. : навч. посіб. : в 3 т. / [ за ред. М. Т. Яценка]. – К. : Либідь, 1995. (82(477)І90)
Кн. 1 : Перші десятиріччя Х1Х ст. – 368 с.
Кн. 2 : 40-ві – 60-ті роки Х1Х ст. – 383 с.
Історія української літератури Х1Х століття» має завданням системне висвітлення розвитку нової літератури від часу її становлення (кінець ХУШ – початок Х1Х ст.) до початку ХХ ст., коли була створена літературна класика такими її фундаторами, як І.Котляревський, Г. Квітка-Основ’яненко, Т.Шевченко, П.Куліш, І.Франко та ін.
16. Кобилянська, Ольга. Повісті. Оповідання. Новели / Ольга Кобилянська. – К. : Наукова думка, 1988. - 672 с. - (Бібліотека української літератури). (821’02(477) К55)
Однією з перших в українській літературі Ольга Кобилянська (1863-1942) звернулася до відображення образів жінок-інтелігенток, які шукають своєї дороги в житті, прагнуть вирватись із застійного міщанського середовища, мають високі громадські ідеали, що пов’язані не лише з роздумами про долю народу, а й з практичною діяльністю на його користь.
Кобилянська стояла у витоків українського психологічного роману.
17. Українка, Леся. Вірші. Драматичні поеми / Леся Українка. – Х. : Фоліо, 2007. – 351 с. (Українська класика)
(821’02(477) У45)
До видання увійшли вибрані вірші, поеми та драматичні твори Лесі Українки ( справжнє ім’я Лариса Петрівна Косач, (1871-1913) – геніальної поетеси і драматурга, чиї твори стали класикою української літератури. За словами М.Стельмаха, «колискою самобутньої поезії й драматургії Лесі Українки стала вся наша планета сподівань, бо до верхів’я людського духу сягнуло нетлінне слово творця!». Талант Лесі Українки з особливою силою виявився у драматургії. Вершиною її творчості стала драма-фієрія «Лісова пісня» (1911),а в драматичній поемі «Бояриня»(1910р) відбито один з найскладніших, найтрагічніших часів історії України – добу Руїни.
18. Коцюбинський, Михайло. Вибрані твори / Михайло Коцюбинський. - К. : Дніпро, 1969. – 482 с. (Шкільна бібліотека) (821’02(477) К75)
Творчість Коцюбинського ( 1864-1913) ввібрала в себе культурні здобутки двох століть, на переломі яких він творив. Коцюбинський був представником імпресіоністичної школи. Письменник глибоко відчував естетичні відношення людини й суспільного життя та природи. Він пройшов шлях від етнографічного реалізму, імпресіонізму до модернізму, а в кінці життя до їхньої синтези та неоромантизму.
19. Стефаник, Михайло. Кленові листки / Василь Стефаник. – К. : Дніпро, 1978. - 215 с. (821’02(477) C79)
Василь Стефаник (1871-1936) – майстер стислої соціально-психологічної новели. Писав Михайло Стефаник, за висловом М.Горького «коротко, сильно й страшно». Кожна мініатюрна новела Стефаника – це пережита читачем і письменником трагедія, це переборена хвороба нервів і серця. Стефаник – геній експресіонізму.
20. Винниченко, Володимир. Вибрані твори / Володимир Винниченко. – К. : Грамота, 2005. – 926 с. (821’02(477) В48)
Політична судьба Володимира Винниченка (1880-1951) сповнена драматизму, утвердження, протистояння віддзеркалюється в художній. В жанрі оповідання заслуга Винниченка полягає в глибині психологічного дослідження, майстерності відтворення внутрішнього світу героїв, їх переживань, сумнівів, хитань. В романній творчості найпопулярнішим був роман «Записки кирпатого Мефістофеля». Йому притаманна сатирична нотка. У 1922-1924 рр. Винниченко створює «Сонячну машину» - перший український утопічний і фантастичний роман.
21. Лавріненко, Юрій. Розстріляне Відродження. Антологія 1917-1933: Поезія. Проза. Драма. Есей / Юрій Лавріненко. – К. : Смолоскип, 2002. – 983 с. (82’06(477) Л 13)
До збірки добиралося тільки з того матеріялу, що був друкований (зрідка – тільки писаний) на Україні – головно в УРСР – за період 1917-1933. В доборі матеріялу служив критерій не політичний, а мистецький. З недрукованих в УРСР творів потрапило в антологію дещо з творів Миколи Зерова (1890-1937), Михайла Драй-Хмари (1889-1939), Євгена Плужника (1898-1936), Валеріана Підмогильного (1901-1937), Володимира Свідзинського (1885-1941). Не пощастило знайти ні однієї з книг поезій Майка Йогансена (1895-1937) – одного із ліпших майстрів модерного віршу того часу. Те саме можна сказать про Тодося Осьмачку (1895-1962), Григорія Косинку (1899-1934), Марка Вороного (1904-1937). Костя Буревія (1888-1904) та ін. Тут зібрано справді найкращі твори.
22. Українське Диво : поетич. антол. в 3 кн. /упоряд. та ред. В. Коломієць – К. : Укр. письменник, 2005.
Кн. 2: Крізь грати заборон; Поети-молодомузовці; Золотий гомін, або ілюзія свободи; Розстріляне відродження; Маланюк і Празька школа поетів; На теренах України – з потопту 30-х; Нова хвиля на еміграції; З воєнних та повоєнних лихоліть; Перекладацька плеяда. – 536 с. ( 82’06(477) У45)
Неймовірно тяжкі випробування випали на долю України у ХХ віці. Попри незліченні людські й духовні втрати народ наш вижив і утвердивсь, а література українська дала неперебутні, блискучі взірці художнього слова. У другій книзі поетичної антології «Небо України» ( під назвою «Українське Диво») подано визначних поетів першої половини ХХ віку від Олександра Олеся (1878-1944), Богдана Лепкого (1872-1941); знаменитих поетів з періоду УНР (Павла Тичини (1891-1967), Максима Рильського (1895-1964), Володимира Сосюри (1898-1965) та ін.); поетів Розстріляного Відродження; Празьку школу поетів, визначних авторів з української діаспори Євгена Маланюка (1897-1968), Юрія Дарагана (1894-1926), Оксану Лятуринську (1902-1970); поетів першої Української еміграції Юрія Клена (1891-1947), Юрія Липи (1900-1943) і др., а також поетів – з часу воєнного та повоєнного лихоліття на Україні Миколу Бажана (1904-1983), Василя Мисика (1904-1983), Андрія Малишко (1912-1970), Дмитра Павличко (нар. 1929р.); нової хвилі еміграції Івана Багряного (1906-1963), Василя Барку (нар. 1908р.), Віру Вовк (нар.1926р.).
23. Вороний, Микола. Євшан-зілля: поема. Поезії. Переклади / Микола Вороний. – К. : Наукова думка, 2003. – 128 с. - (Б-ка школяра). (821’06(477) В75)
Ідеаліст у розумінні природи мистецтва, Микола Вороний (1871-1938) розглядав його як безсмертну творчість людського Духа, одкровення і вічну силу, бажання віри та краси. Він творив новітню філософію і український модернізм.
24. Лепкий, Богдан. Твори : в 2 т. / Богдан Лепкий ;[ упорядкув., прим. вст. ст. Ф. П. Погребенника, ред. томів М. Г. Жулинський]. - К. : Наукова думка, 1997. ( 821’06(477) Л 48)
Т. 1 : Поетичні твори. Прозові твори. Мемуари. – 845 с.
Т. 2 : Прозові твори. – 695 с.
Богдан Лепкий (1872-1941) - тонкий і ніжний лірик, муза якого увібрала красу і силу народної пісні, радість і біль, звитягу і муку рідної землі. Талановитий прозаік- оповідач, що у своїй творчості поєднав надбання української соціально-побутової прози 60-80-х років і новаторські пошуки кінця Х1Х – поч. ХХ ст. Поет і прозаїк Богдан Лепкий створив художню галерею образів визначних діячів нашої історії: це – князі Київської Русі, ватажки козаччини Андрій Войнаровський, Іван Мазепа, Пилип Орлик, діячі культури Маркіян Шашкевич, Тарас Шевченко, Іван Франко, Микола Лисенко, Василь Стефаник, Ольга Кобилянська.
25. Підмогильний, Валер’ян. Місто / Валер’ян Підмогильний. – Х. : Ранок, Веста, 2003. – 255 с. ( 821’06(477) П 32)
Увесь творчий доробок Валер’яна Підмогильного (1901-1937) незмінно спрямований на пізнання людини. Ця духовна константа - головна в усіх його художніх творах. Роман «Місто» найкращій з усієї творчої спадщини письменника. Роман «Місто» має дві основоположні опозиції, які простежуються крізь усю сюжетно-композиційну будову твору: місто-село та дух-плоть. Отже, весь твір побудовано так, щоб якомога повніше розкрити внутрішній світ однієї людини.
26. Хвильовий, Микола. Вибрані твори / Микола Хвильовий. – Х. : Ранок, Веста, 2004. – 349 с. (821’06(477) Х 30)
Неперевершений майстер малої прозової форми М.Хвильовий (1893-1933), після М.Коцюбинського й В.Стефаника, витворив у нашому письменництві власний стиль, своєрідний різновид лірико-романтичної, імпресіоністичної новели. «Я – мрійник і з висоти свого незрівнянного нахабства плюю на слинявий «скепсис» нашого скептичного віку», - слова Хвильового про себе і про свою незрівнянну творчість.
27. Косинка, Григорій. Заквітчаний сон: оповідання. Спогади про Григорія Косинку / Григорій Косинка. – К. : Веселка, 1990. – 287 с. - (821’06(477) К 72)
Твори молодого новеліста Григорія Косинки (1899-1934) були причиною його арешту, а згодом і розстрілу. Доробок одного з фундаторів імпресіонізму в новій українській літературі складає низка оповідань. Обдарований учень Василя Стефаника й Володимира Винниченка «гарно списав» події громадської війни та пожовтневого села на Україні.
28. Зеров, Микола. Твори : в 2 т. / Микола Зеров ; [упоряд. Г. П. Кочур, Д. В. Павличко, ред. М. Н. Москаленко]. – К. : Дніпро, 1990. (821’06(477) З 58)
Т. 1 : Поезії; Переклади. - 842с.
Т. 2 : Історико-літературні та літературознавчі праці. – 600 с.
Микола Зеров (1890-1937) голова «групи неокласиків» великого ренесансу української культури до складу якої входили Тичина, Курбас, Підмогильний, Нарбут, Яновський, Довженко, Рильський, Микола Куліш. Невелика обсягом оригінальна поетична спадщина Зерова складається із сонетів, дванадцятирядкових елегій, писаних олександрійським віршем, і так званих елегійних дистихів. Зеров належить до найсяйливіших імен української культури, що піднялися на хвилі революційних зрушень, повні надії на справжнє оновлення національного життя, на свободу й рівноправність, на підвищення добробуту працюючої людини. Поезія Зерова – це насамперед образ його страшної сучасності, образ місткий і узагальнений і, як сьогодні нам видно із історичної перспективи, правдивіший за те, що претендувало бути канонічним дзеркалом доби.
29. Антоненко-Давидович, Борис. Смерть. Сибірські новели. Завищені оцінки / Борис Антоненко-Давидович ; [ вст. сл. Л. Бойка]. – К. : Видавництво гуманітарної літератури, 2005. – 559 с. (821’06(477) А 72)
У цій посмертній книжці відомого українського письменника, який майже двадцять років «вивчав життя» в сталінсько-берівських таборах, йдеться здебільшого про події і долі сумні, драматичні, а то й трагікомічні. Але із найважчих випробувань художник виніс глибоко вистраждану, а не сліпу віру в незнищенність людської доброти, в конечне торжество справедливості, правди.
30. Ольжич, О. Незнаному Воякові : заповідане живим / О. Ольжич; [ упор., післямова, прим. Л. Череватенка] // Дніпро. – 1994. - № 2-4. – 432 с. (821’06(477))
На сьогодні то єдине видання, спроможне дати уявлення про широчінь зацікавлень, високу обдарованість і духовну велич Олега Кандиби (1907-1944). В цій книзі зібраний многобарвний доробок письменника, науковця, політичного діяча – його вірші, прозу, літературознавчі розвідки тощо. Всією своєю творчістю утверджую у читача героїчний світогляд, героїчний чин, який, тільки ціною власного життя може привести до свободи.
31. Куліш, Микола. П’єси/ М. Куліш. – К. : Наук. думка, 2001. – 368 с. (821’06(477) К90)
Найістотнішою рисою Кульшового таланту є трагедійність світобачення, яке поступово перетворюється на трагікомічне, трагіфарсові, що визначає взагалі тип сучасної культури. І з огляду на це нема потреби поділяти творчість драматурга на «канонічну» та «протестантську». Виразно «апокрифічне» забарвлення має, зокрема не тільки «Народний Малахій», а й перша його п’єса – «97», що її за якимось недорозумінням і досі вважають традиційно-психологічною драмою.
32. Українське слово. Хрестоматія української літератури та літературної критики ХХ ст. : культурно-історична епоха модернізму: в 4 кн. / [упорядкув., фахове ред. та біобібл. Довід. проф. Яременка ]. – К. : Аконіт, 2001. ( 82’06(477) У45)
Т. 1 : Ранній модернізм від «Зав’ялого листя» (1896) І.Франка до «В космічному оркестрі» (1921) П. Тичини. – 799 с.
Т. 2 : Високий (розвинутий) модернізм (1922-1940): від «Антології» (1920) і «Камен» (1924) М.Зерова до «Поезій» (1940) В.Свідзинського. - 799 с.
Т. 3 : Культурно-історична епоха соцреалізму (тоталітаризму) і активного йому спротиву (антитотолітаризму) – 1941-1991 рр. – 799 с.
Т. 4 : Пізній модернізм (1961-1991). Постмодерна література дев’яностих років. – 799 с.
Читач знайде в «Українському слові» слово чесне й правдиве, він зможе упевнитись, що народ наш має літературу повноцінну, що Україні суверенній не соромно постати перед народами з творчістю своїх письменників, поєднаних, нарешті, природно, вільно, без розмежувань. В цьому науковому доробку вперше відбудована схема української літературної історії за зміною провідних, визначальних літературних напрямів, течій, стилів ХХ ст.. – реалізм, неоромантизм, необароко, неокласицизм, модернізм (імпресіонізм, символізм, експресіонізм, футуризм, імажинізм, акмеїзм, сюрреалізм та ін.), соцреалізм (література в Україні 30-80-х рр.), постмодернізм. Це видання має велике наукове, духовне та естетичне значення.
33. Осьмачка, Тодось. Поезії. Повісті. Старший боярин. Ротонда душогубців / Тодось Осьмачка. – К. : Наукова думка, 2002. - 424 с. (821’06(477) О79)
Поезію Тодось Осьмачка (1895-1962) творив в стилі неоромантизму. Його яскрава, набатна, революційна проза буде духовним здобутком для тих, кому не байдужі судьби України, її інтелігенцїї та народу.
34. Тичина, Павло. Твори: в 2 т. / Павло Тичина; [вст. сл.
О. Гончара, підготов. текст. та прим. О. І. Кудіна]. – К. : Дніпро, 1976. (821’06(477) Т93)
Т. 1 : Поезії. – 414 с.- Зміст: Із ранніх творів; Із книги «Сонячні кларнети»; Енгармонійне; Із книги «Замість сонетів і октав», Із книги «Плуг»; Із книги «Вітер з України»; Із книги «Чернігів»; Із книги «Партія веде»; Із книги «Чуття єдиної родини»; Із книги «Сталь і ніжність»; Поезії, що не ввійшли до книг; З кримського циклу.
Т. 2 : Поезії. – 422 с.- Зміст: Із книги «Перемагать і жить»; Із книги «І рости, і діяти»; Із книги «Могутність нам дана»; Із книги «Ми свідомість людства»; Із книги «Зростай, пречудовний світе»; Із книги «Комунізму далі видні»; Поезії, що не ввійшли до книг.
Павло Тичина (1891-1967) – один з найвидатніших українських поетів ХХ ст., давно визнаний класик новітньої української літератури. Навколо його імені і досі не вщухають суперечки. У «Сонячних кларнетах», як і в наступній поезії Павла Тичини, було органічно й високомистецьки синтезовано досвіт новітніх європейських шкіл, насамперед символізму та імпресіонізму, з оригінально перетвореними цінностями українського фольклору, з традиціями й стилями національного художнього мислення. Свідомо обраний планетарний і космічний масштаб світобачення приходить до Тичини саме в книжці «Плуг». Двотомник творів поета дає змогу зрівняти «раннього» і «пізнього» Тичину і зробити самому читачеві цікаві висновки.
35. Сосюра, Володимир. Розстріляне безсмертя : вірші та поеми / Володимир Сосюра ; [ упоряд, авт. передм. і комент. Сергій Кальченко; ред. Володимир Коломієць; худож. Олексій Яцун]. – К. : Український письменник, 2001. – 319 с. (821’06(477) С66)
До книги «Розстріляне безсмертя» Володимира Сосюри ( 1898-1965) увійшли вибрані твори із збірок В.Сосюри 1921-1931 років, частина яких (навіть загальновідомі ліричні шедеври) піддавалися вимушеному повторному редагуванню, а також вірші й поеми, що не друкувалися за життя автора. Сосюрі поталанило – він вибухнув поезію, яку жагуче потребував час. В універсальності сповідуваних В.Сосюрою духовних цінностей – сила поета, що звільнила його кращі твори від суспільно-історичної фальші й облуди.
36. Рильський, Максим. Вибрані твори : у 2 т. / Максим Рильський. – К. : Вид-во «Укр. енциклопедія» ім. М. П. Бажана, 2005. (821’06(477) Р 95)
Т. 1 : Вірші. Поеми / [вст.ст. В. Є. Панченка ; укладачі В. Л. Колесник, В. Є. Панченко, А. Я. Слободяник ; худ. оформлення серії та іл.. М. І. Страті лата] – 608 с.
У першому томі вміщено вірші та поеми, написані Максимом Рильським (1895-1964) у різні періоди творчої діяльності. Вони дають можливість осягнути основні теми і мотиви поетичної спадщини митця, відчути неповторний світ образів, дум і поривань автора, просвітлено-життєлюбний дух поета. Творча еволюція Максима Рильського була складною, як складною і суперечливою була доба, в яку він жив. Він був поетом-неокласиком 1920-х. За всього зовнішнього благополуччя історія Рильського-поета не позбавлена трагізму. Йому довелося бути одним із перших арештантів сталінщини (1931), зазнати брутальних переслідувань у повоєнні часі. Рильський-поет, кажучи словами Івана Франка, - абсолютний «пан форми», в цьому можна пересвідчитись, прочитавши цей чудово оформлений і з любов’ю підібраний том поезій.
37. «Сучасність» 1961-1985 : вибране. - Сучасність, 1987. – 510 с. (821’06(477) С91)
У цій збірці репрезентовані поети, письменники, літературні критики, дослідники, політичні публіцисти різних поколінь – з України, з діаспори. Метою цього збірника є показати зразки матеріялів, друкованих у «Сучасності» за 25 років її життя. В січні 1961 р., називаючи «Сучасність» місячником літератури, мистецтва й суспільного життя, редакція уточнювала, що в основному журнал буде « присвячений питанням культури в широкому значенні цього слова», бо, читаємо далі « саме на терені національно-культурному точиться найзапекліша боротьба за збереження національної субстанції українського народу».В збірці представлена творчість Василя Барки, Василя Симоненко, Василя Голобородько, Гелія Снєгірьова, Еми Андрієвської, Уляни Любович, Петра Григоренко.
38. Самчук, Улас. Марія / Улас Самчук ; [підг. тексту та післ. Степана Пінчука, ред. тому Галина Лукова]. – К. : Укр. письменник, 2000. – 189 с. (821’06(477) C17)
Роман Уласа Самчука (1905-1999) «Марія» (1933) – перший в українській літературі художній твір про примусову колективізацію, так зване «розкуркулення» справжніх господарів землі, про голодомор тридцять третього року. Написаний він у високому стилі хроніки життя жінки-селянки, яка мимохіть підноситься до символу України.
39. Багряний, Іван. Сад Гетсиманський / Іван Багряний. – К. : Наук. думка, 2005. – 548 с. - (Бібліотека школяра) (821’06(477) Б14)
Роман «Сад Гетсиманський» Івана Багряного (1907-1963), написаний наприкінці сорокових, за багато років до появи «Архіпелагу ГУЛАГу», викриває жорстокість та підлість сталінської інквізиції, славить незламність людського духу.
40. Багряний, Іван. Тигролови : роман. Морітурі : драматична повість / Іван Багряний. – К. : Наук. думка, 2005. – 368 с. (821’06(477) Б14)
Герої Івана Багряного пройшли тими шляхами страждань і поневірянь, що пройшов сам письменник.
41. Барка, Василь. Поезія. Жовтий князь: повість / Василь Барка. – К. : Наукова думка, 2001. – 299 с. - (Бібліотека школяра). (821’06(477) Б25)
Ім’я Василя Барки (1908) - класика сучасної української літератури – відоме у цілому світі. Він живе і працює в США. У книзі вміщено поезії В.Барки та повість «Жовтий князь» - високомистецький твір про голод в Україні 1932-1933 років.
42. Стус, Василь. Час творчості / Василь Стус ; [ упорядкув. та післям.. ст. н. співроб. Інституту л-ри ім. Т. Г.Шевченка НАН України Дмитра Стуса]. – К. : Дніпро, 2005. – 702 с. ( 821’06 (477) C88)
Сьогодні вже важко уявити українську поезію другої половини минулого століття без постаті Василя Стуса(1938-1985) – поета, критика, літературознавця, мислителя, правозахисника. Ця книга – амбітна спроба представити не лише різні етапи творчих шукань, а й вершинні здобутки письменника в різних жанрах.
3.ЕРА НОВІТНЬОЇ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ
(з 1992р.)
Нині ми можемо говорити про століття жаху для українського народу – ХХ століття. Україна опинилася в епіцентрі двох світових воєн, пережила найстрашніший в історії нашого народу геноцид, сталінські репресії забрали життя мільйонів найкращих українців – учених, письменників, церковних, військових і державних діячів, політиків. Чорнобиль трактують по-різному. Можливо, це розплата за наше мовчання, за нашу інфантильність, байдужість. Література є віддзеркаленням долі народу, митцями якого вона створена. Найбільш дієвою силою у формуванні духовного здоров’я нації є сучасна література. Яскраві автори-прозаїки останнього десятиліття, початку ХХ1ст. - Володимир Яворівський, Анатолій Погрібний, В’ячеслав Медведь, Валерій Шевчук, Ірен Роздобудько, Юрій Андрухович. Оксана Забужко та Сергій Жадан творять на ниві поезії та прози. А скільки молодих яскравих імен: Любко Дереш, Ірен Карпа, Кузьма Скрябін. Це свідчить про те, що новітня література зараз бурхливо розвивається і притягує нові таланти , які вносять свою енергію в духовну течію нації.
43. Поезія. / Ліна Костенко, Олександр Олесь, Василь Симоненко, Василь Стус. – 2 вид., допов. - К. : Наук. думка, 2002. – 272 с. - (Бібліотека школяра). (821’06(477) П45)
До книги увійшли поетичні твори видатних поетів України – Ліни Костенко (нар.1930р.), Олександра Олеся (1878-1944). Василя Симоненка (1935-1963) та Василя Стуса. Поезія Олеся відтворює літературну течію «символізм» в українській літературі, Василь Симоненко – «неоромантик», Ліна Костенко стала на стежку «неореалізму», а Василь Стус –належить до Київської школи поетів. У Стуса поруч сусідують і своєрідно підтримують одне одного різні за стилістикою, за характером образності вірші. Імпонують глибока філософська ускладненість та фольклорні традиції Василі Стуса.
44. Якубовська, Марія. У дзеркалі слова: есеї про сучасну українську літературу / Марія Якубовські. – Львів: Каменяр, 2005. - 751 с. (82’06(477) Я 49)
Книга «У дзеркалі слова» - етапна у творчому доробку Марії Якубовської (нар.1959 р.). Небайдужа, правдива, талановита – вона знайде свого читача. У наш непростий час така книга є надзвичайно цінною, адже вона на конкретних фактах доводить, що українська література попри всі негаразди, перебуває у стані піднесення. Доки народ пише – він живе.
44. Медвідь, В’ячеслав . Збирачі каміння / В’ячеслав Медвідь ; [вст. сл. С. М. Квіта]. – К. : Україна, 2006. – 86 с. : портр. (Б-ка Шевченків. ком.). (821’06(477) М42)
Творчість В’ячеслава Медвідя (нар. 1951 р.) – одне з найоригінальніших явищ у сучасній українській літературі. Епосне мислення, автентика народного мовлення, міфологізм, увага до сімейно-родової проблематики вияскравлюють загадковий поліський край у всій величі й трагічності за останнє століття. Твори письменника «Шлях до Кодні», «Таємне сватання», «Збирачі каміння», «Кров по соломі» позначені глибокими роздумами над долею української нації та її призначенням у сучасній цивілізації.
45. Шевчук, Валерій. Стежка в траві: Житомирська сага : у 2 т. / Валерій Шевчук ; [ред. рада : В. О. Шевчук та ін. ; вст. ст. та прим. Романа Корогодського] – Х. : Фоліо, 1994. - (Українська література ХХ ст.). (821’06(477) Ш 37)
Т. 1. – 494 с.
Т. 2. – 526 с.
Валерій Шевчук (нар.1939р.) – один із цікавіших українських письменників сучасності. Працює в розмаїтих жанрах: романи, повісті, оповідання, історичні та літературознавчі розвідки, статті, переклади давньої поезії. Володіє широкою стилістичною палітрою: реалізм, етнографічний романтизм, сюрреалізм, неореалізм, використовує елементи експресіонізму. Світоглядно тяжіє до екзистенціалізму і є одним із яскравих митців-шістдесятників. Роман «Стежка в траві» (1994р) - це сага із сучасного життя, в ньому киплять шекспірівські пристрасті. Цей твір стоїть в одному ряду з кращими досягненнями світового письменництва – Франца Кафки, Федора Достоєвського, Генріха Белла, Вільяма Фолкнера, Габріеля Гарсіа Маркеса.
46. Андрухович, Юрій. Дванадцять обручів : роман / Юрій Андрухович. – К. : Критика, 2006. – 275 с. - (Сер. «Критичні тексти»). (821’06 (477) А 66)
Творчість Юрія Андруховича (нар. 1960) – це протест проти сірості, одноманітності, бездуховності, бездіяння… Письменник не боїться взяти на себе відповідальність за епоху. Роман «Дванадцять обручів» (2003 р.) – фантасмагоричний по своїй суті і одночасно реальний по відтворенню сьогодення. Одне слово – постмодерн. Вся творчість Юрія Андруховича – це похід героя-богатиря, аби відвоювати духовний простір своєї Вітчизни.
47. Забужко, Оксана. Друга спроба : вибране / Оксана Забужко. – К. : Факт, 2005. – 318 с. (821’06(477) З12)
Поезія Оксани Забужко (нар.1960 р.) – чиста, абсолютно жіноча еротика, якась незбаганна містерія воплочення і розутілення водночас. Забужко зазвичай розгортає який-небудь сюжет: чи то житейський, метафізичний, чи сюрреалістичний.
48. Забужко, Оксана. Сестро, сестро : повісті та оповідання / Оксана Забужко. – К. : Факт, 2004. – 238 с. (821’06(477) З12)
Покоління Оксани Забужко - це справді свобідне покоління в українській історії. Парадокс прози письменниці , серед інших ознак і якостей, полягає у тому, що у ній чоловіче, мужське подається , як правило, з неменшою художньою чутливістю, ніж жіноче. Жіноче тут – у пронизливому ліризмі самої оповіді. Твори Забужко «Сестро, сестро», «Дівчатка», «Казка про калинову сопілку», «Я, Мілена» та ін. вже встигли завоювати любов читачів і визнання критики в Україні та за кордоном.
49. Роздобудько, Ірен. Ґудзик : (психологічна драма) / Ірен Роздобудько ; [худ.-оформл. І. В. Осипов]. – Х. : Фоліо, 2006. – 222 с. – (Колібрі). (821’06(477) Р64)
Роман Ірен Роздобудько (нар. 1962 р.) «Ґудзик» у 2005 році отримав першу премію Всеукраїнського конкурсу «Коронація слова». Його часовий простір: від сер. 70-х до наших днів, його географія – Київ, українська провінція, Росія, Чорногорія, зрештою – Америка. Але головна ідея така: велике щастя, або велика трагедія може початися з найменшої деталі, з ґудзика, який так легко загубити, а потім шукати все життя…
50. Жадан, Сергій. Цитатник / Сергій Жадан ; [післям. Ю.Андруховича ; худож. оформ. І. В. Осипов]. – Х. : Фоліо, 2006. – 215 с. – (Сафарі). (821’06(477) Ж15)
Сергій Жадан ( нар. 1974 р.) – поет, прозаїк, перекладач. Автор поетичних книг «Цитатник» (1995), «Генерал Юда» (1995), «Пепсі» (1998) «Балади про війну і відбудову» (2001), «Історія культури початку століття» (2003) і др.
Пропоноване видання містить майже весь поетичний доробок харків’янина.