Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня
| Вид материала | Автореферат |
- Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня, 468.15kb.
- Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня, 740.67kb.
- Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня, 390.59kb.
- Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня, 632.89kb.
- Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня, 453.73kb.
- Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня, 492.02kb.
- Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня, 331.46kb.
- Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня, 325.21kb.
- Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня, 330.24kb.
- Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня, 357.34kb.
Горбаченко Тетяна Григорівна. Вплив християнства на становлення писемної культури Русі-України: філософсько-релігієзнавчий аспект: Дис. д-ра філос. наук: 09.00.11 / Київський національний ун-т ім. Тараса Шевченка. - К., 2001. – 451 арк. - Бібліогр.: арк.388-451.
Анотація до роботи:
Вперше комплексно досліджено вплив християнства на становлення писемної культури Русі-України з позицій системного розгляду етноконфесійних проявів її будови. Обгрунтовано зв'язок писемної культури з історичною свідомістю, її непересічну роль у збереженні етнічної та політичної самосвідомості Русі-України. Розглянуто роль мови, писемності, рукописної, друкованої книги, монастирської бібліотеки як складових системи писемної культури, що свідчать про пізнавальні, естетичні, духовно-релігійні потреби народу та є своєрідним засобом відтворення духовного та релігійного життя соціуму, національного стилю мислення та менталітету.
Текст роботи:
ІНСТИТУТ ФІЛОСОФІЇ імені Г.С. СКОВОРОДИ
НАЦІОНАЛЬНОЇ АКАДЕМІЇ НАУК УКРАЇНИ
УДК 261.6 (477)(043.3)
ГОРБАЧЕНКО Тетяна Григорівна
ВПЛИВ ХРИСТИЯНСТВА НА СТАНОВЛЕННЯ ПИСЕМНОЇ КУЛЬТУРИ РУСІ-УКРАЇНИ: ФІЛОСОФСЬКО-РЕЛІГІЄЗНАВЧИЙ АСПЕКТ
спеціальність 09.00.11 – релігієзнавство
АВТОРЕФЕРАТ
дисертації на здобуття наукового ступеня
доктора філософських наук
Київ – 2002
Дисертація є рукописом.
Робота виконана на кафедрі релігієзнавства філософського факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка
Науковий консультант: доктор філософських наук, професор
КОЛОДНИЙ Анатолій Миколайович,
заступник директора, керівник відділення релігієзнавства
Інституту філософії ім. Г.С. Сковороди НАН України
Офіційні опоненти: доктор філософських наук, професор
БИЧКО Ада Корніївна,
завідувачка кафедрою суспільних наук
Київського інституту театрального мистецтва ім. І.К.Карпенка-
Карого
доктор філософських наук, професор
ГЛУШАК Анатолій Степанович,
професор кафедри українознавства та світової культури
Севастопольського військово-морського інституту
ім.П.С.Нахімова
доктор філософських наук, професор
КРАЛЮК Петро Михайлович,
проректор Рівненського інституту слов'янознавства
Провідна установа: Національний педагогічний університет ім. М.П. Драгоманова (кафедра культурології)
Захист відбудеться ” 1 “ лютого 2002 р. о “14 “ годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.161.03 в Інституті філософії ім. Г.С.Сковороди НАН України (01001, Київ, вул. Трьохсвятительська, 4)
З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Інституту філософії ім. Г.С.Сковороди НАН України (01001, Київ, вул. Трьохсвятительська, 4)
Автореферат розісланий ” 26 “ грудня 2001 р.
Вчений секретар
Спеціалізованої вченої ради,
кандидат філософських наук О.В. Бучма
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ
Актуальність теми дослідження. В сучасних умовах взаємовплив релігії й культури залишається важливою теоретико-пізнавальною й соціально-історичною проблемою, актуальність якої традиційно визнається й дискутується у плані природи, значення, еволюційних змін, динаміки взаємозв’язків цих двох явищ і сфер суспільного життя. Одним з аспектів цієї проблеми є вивчення взаємовпливів між писемною культурою й однією зі світових релігій – християнством. Святкування визначної дати в історії людства – двохтисячоліття від народження Ісуса Христа переконливо підтвердило, що християнство справило визначний вплив на розвиток світової цивілізації й культури. Пізнання й оцінка суспільно значущих культурно-історичних явищ являє собою одну з найбільш складних і важливих проблем. Тому осмислення культурно-просвітницької ролі християнської церкви, що випливає з її особливого становища в суспільстві як ідеологічного, політичного і культурного інтегратора, є важливим завданням сьогодення.
Прийшовши на українські землі більше тисячі років тому, християнство внесло докорінні зміни у всі сфери суспільного життя нашого народу, в його культуру, зокрема, писемну. Упродовж усього часу своєї історії Україна формувалася як країна християнської цивілізації, в якій нині більше 90 відсотків релігійних організацій належать до тієї чи іншої християнської конфесії. Зустрічаючись сьогодні з певними пам’ятками писемної культури, ми не можемо не враховувати особливості епохи, що породила її, образу мислення людей, які створили цю пам’ятку, їх інтереси й наміри, соціальну орієнтацію та глибину їх історичного мислення. У цьому зв’язку першорядного значення набуває філософсько-історична, історико-релігійно вірна інтерпретація й оцінка пам’яток писемної культури, яка виключала б суб’єктивізм і свавілля, гіперболізацію чи приниження їх ролі у духовному житті того часу, який перебуває на далекій від нас відстані, абсолютизацію одних аспектів минулої культури чи ігнорування тих із них, які не вміщуються у вузькі рамки попередньо визначених параметрів.
Будь-який аксіоматизм, будь-яке смакове уподобання не лише заважають, але й спотворюють реальні події минулого. Безумовно, у період становлення писемної культури в Україні, який тривав приблизно шість століть - ХІ-ХVІІ ст. - духовні процеси були відображенням умов життя суспільства, відображенням найсуттєвіших потреб народу, його сподівань й устремлінь. Але водночас вони були й наслідком практичної діяльності людей, відображенням тих обмежених історичними рамками соціальних настанов, якими керувалися різні верстви суспільства Русі-України, домагаючись своїх усвідомлених чи неусвідомлених цілей. На відміну від часів войовничого атеїзму, коли перекручувалася роль християнської церкви, монастирських організацій у розвитку культури, нині з’явилася можливість ґрунтовно й об’єктивно дослідити, зокрема, вплив християнства на становлення писемної культури.
Актуальність обраної теми дослідження продиктована також важливістю вирішення проблем взаємовпливу релігії й культури не лише у становленні національної ідентичності, але й в усунені конфліктів на етноконфесійному підґрунті , особливо, коли розвиток міжконфесійного діалогу, зв’язків і співробітництва стає дійсною альтернативою ворожості, культурній роз’єднаності й релігійній нестерпності.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами.
Дисертація виконувалась в системі наукових досліджень, що здійснюються кафедрою релігієзнавства філософського факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка, а саме з теми “Філософія релігії як філософське релігієзнавство”( державний реєстраційний номер 97164).
Мета дослідження полягала у з’ясуванні специфіки й шляхів впливу християнства на становлення писемної культури Русі-України.
Для досягнення поставленої мети слід було вирішити такі завдання:
здійснити аналіз культурно-історичного контексту мови та писемності як складових церковно-релігійного життя різних конфесій, зокрема, християнства, виділивши як загальні закономірності, так і специфічність прояву у східних слов’ян;
дослідити стан і зміни церковнослов’янської писемності та її складових, якими є рукописна й друкована книга, а також монастирська бібліотека як місце збереження творів писемності;
простежити взаємодію церковнослов’янської мови й рукописної церковнослов’янської книги, розглянувши жанрово-тематичну своєрідність останньої;
визначити роль початкового українського книгодрукування як основного чинника збереження й передачі джерел християнської писемної культури;
дослідити бібліотеки монастирів і соборів як артефакти збереження й використання документальної пам’яті східного християнства;
дослідити системний характер писемної культури Русі-України, розглянувши її на етноконфесійному рівні;
простежити вплив християнства на становлення писемної культури Русі-України як прояв поліморфізму писемної культури та розмаїття її форм;
здійснити реконструкцію писемної культури Русі-України як цілісної системи й визначити шляхи й характер впливу на неї християнства.
Об’єктом дисертаційного дослідження є основні процеси, тенденції та особливості впливу християнства на буття писемної культури Русі-України у період її становлення (Х-ХVІІ ст.).
Предмет дослідження склав філософсько-релігієзнавчий аналіз впливу християнства на процес формування писемної культури Русі-України.
Методи наукового дослідження. У дисертації автором була використана сукупність дослідницьких методів, які застосовуються у гуманітарних і соціальних науках. Це - основні методи пізнання: структурно-функціональний, семантичний, генетичний, а також аналітичні прийоми, операції й процедури. Крім цього, ми застосовували принципи об’єктивності, історизму, дуальності й загальнолюдськості, які лежать в основі сучасних фундаментальних релігієзнавчих досліджень. У своїй сукупності методи, використані нами в процесі дослідження, набули властивості взаємодоповнюваності, особливого поєднання з іншими пізнавальними принципами, процедурами, прийомами аналізу, що дає можливість філософсько-релігієзнавчому дослідженню відобразити такі складні соціальні феномени як релігія й культура. Застосування цього комплексу методів наукового дослідження дало можливість отримати як фундаментальні, так й емпіричні знання з досліджуваної проблеми, виявити об’єктивні причинно-наслідкові зв’язки в ній, критично осмислити таке духовне явище як писемна культура й виявити вплив на неї однієї зі світових релігій - християнства.
Наукова новизна дослідження. Комплексне філософсько-релігієзнавче дослідження впливу християнства на становлення писемної культури Русі-України із застосуванням культурно-морфологічного підходу дало можливість дослідити культурні писемні артефакти на таких чотирьох рівнях: генетичному – це аналіз процесу виникнення й становлення писемної культури та форм її прояву; на історичному – це відтворення динаміки культурних форм і конфігурацій у масштабі часу; структурно-функціональному – це виявлення принципів і форм організації культурних об’єктів та процесів у відповідності до завдань задоволення потреб, інтересів й запитів тогочасного суспільства; технологічному - розподіл писемного культурного потенціалу у соціокультурному просторі й часі. Означений підхід дозволив виявити співвідношення універсальних та етноспецифічних характеристик у впливі християнства на структурування писемної культури.
В дисертації обґрунтована наукова новизна наступних теоретичних положень:
уведене до наукового обігу розуміння писемної культури як певного культурного порядку, який виявляє зв’язок між навколишнім світом і людиною за допомогою писемних знаків, що характеризується стійкістю, структурною визначеністю, послідовним ходом розвитку. Цей порядок набуває для людини змісту і проявляється у символах і мові культури, на яку безпосередній вплив мають певні релігії та релігійні течії, зокрема, в нашому дослідженні - це одна зі світових релігій – християнство;
вплив християнства на становлення писемної культури Русі-України характеризується історичністю, що виражається у двох аспектах: по-перше, як внутрішнє включення до історії Русі-України, бо ж, власне, постає складовою змісту цієї історії; по-друге, обумовленістю й, водночас, обмеженістю писемної культури означеного періоду суспільно-історичними умовами її виникнення й функціонування. Виокремленні аспекти виступають як два моменти діалектики розвитку писемної культури: в одному – фіксується момент безперервності становлення культури, в іншому – момент її перервності, адже культура не може бути лише устремлінням, а й повинна бути і власне є певним здобутком;
рукописна й друкована церковнослов’янська книга постає у християнській писемній культурі як така документальна культурна форма, що містить у собі не лише інформацію про світ і момент його оцінки, а й способи дії у ньому людини, стимули таких дій. Як документальна культурна форма, книга набуває визначального для певного суспільства характеру, виступає як програма його розвитку з високим ступенем інформативності, як орієнтир спроможності вирішувати життєві проблеми, як чинник ціннісної й нормативної значимості. Кожне покоління знаходить у книзі нові змістовні моменти, тому, як взірець культури такого роду, вона виступає з’єднувальною ланкою у різноманітних видах людської діяльності як у синхронному, так і діахронному розрізі;
вплив християнства на становлення писемної культури Русі-України виявляє себе як певний культурний процес. Такий підхід дозволяє прослідкувати у часі зміни у стані церковнослов’янської писемності та її об’єктів, якими є рукописна і друкована книга, а також монастирська бібліотека як місце її збереження. Цей культурний процес є взаємодією не лише вище означених об’єктів, а характеризується також взаємодією між людьми в цілому та їх соціальними групами. В межах означеного культурного процесу відбувалися різні культурні події, зокрема, така як виникнення книгодрукування на слов’янських землях, що в подальшому мало безцінний вплив на формування всієї писемної культури слов’янства, в т.ч. й українців;
теоретично осмислений вплив християнства на становлення писемної культури Русі-України як прояв поліморфізму писемної культури, як розмаїття її форм. Це розмаїття має кілька джерел, які зумовлені соціальною різнорідністю тогочасного суспільства (еліта - народ; князі й духовенство; міщанство; козацтво; селянство) і відповідно його культурною своєрідністю; відмінностями у змісті кожного соціокультурного компонента (різні еліти, різні християнські конфесії), функціональною відмінністю цінностей за рівнями й сферами;
структурно-змістовний аналіз творів християнської писемної культури Русі-України засвідчив, що в означенні (референції) мови та писемності, як складових писемної культури, ключовим є співвідношення між змістом і знаком, адекватність знакової форми змістовності. Метафоризація змісту при переведенні його у знакову форму є мінімальною на стадії одиничного знаку і максимальною в міру ускладнення характеру знакової виразності змісту писемного твору. Це дає можливість найбільш активно здійснювати генезис нових змістів і знакових форм, які у подальшому набувають статусу загально значимих;
аналіз процесу впливу християнства на становлення писемної культури Русі-України й формування її як самоорганізованої системи показав, що вона є складною, багатомірною і частково хаотизованою на рівні елементів, але водночас упорядкованою системою на рівні загальносистемному. Система писемної культури Русі-України була відкритою системою, що запозичувала й обмінювалася інформацією з іншими писемними культурними системами, частіше на етноконфесійному рівні;
становлення писемної культури Русі-України під впливом християнства йшло шляхом формування комплексу ідей, предметом яких виступає сакральне, втілене у релігійній духовності. Сакральне тут постає як субстанційне буття. У християнській писемній культурі уявлення про сакральне конкретизуються засобом священного слова, за допомогою якого створюються священні літературні образи. Саме намагання передати складну гаму почуттів від спілкування із сакральним призводило до ускладнення метафоричних форм викладу думок і почуттів у писемних творах, зрештою, це збагачувало мову й зміст писемної культури;
здійснено реконструкцію писемної культури Русі-України як цілісної системи, стосовно характеру впливу на неї християнства не лише на рівні загальної її структури, але й на рівні її функціональних підсистем, якими виступають мова, писемність, рукописна й друкована книга, бібліотека, як упорядковані й ієрархізовані комплекси;
становлення писемної культури Русі-України постало як циклічний розвиток, що виявився у здатності складної соціальної системи адаптуватися до змінюваних зовнішніх і внутрішніх умов свого існування. Детермінантом, модусом виразу необхідності адаптації писемної культури до цих змін виступило християнство.
Теоретичне і практичне значення дослідження. Теоретична значимість проведеного дослідження полягає у релігієзнавчо-філософському з’ясуванні впливу християнства на становлення писемної культури Русі-України з позицій системного розгляду етноконфесійних проявів її будови.
Практичне значення дисертації полягає в тому, що основні її положення можуть бути використані у релігієзнавчих дослідженнях, а також у дослідженнях з історії філософії, культурології, історії культури, історії релігії, при читанні нормативного курсу “Релігієзнавство”, спецкурсів у вищих навчальних закладах. Практичну значущість свого дослідження автор підтвердив публікацією підручників, навчальних посібників та науково-методичних матеріалів з курсу “Релігієзнавство”.
Апробація результатів дисертації. Результати дисертаційного дослідження оприлюднені автором у доповідях і повідомленнях на міжнародних та всеукраїнських наукових конференціях, семінарах, круглих столах, зокрема: на міжнародних наукових конференціях “Почаївський монастир в контексті історії та духовності українського народу” (Тернопіль,1995 р.), “Християнство в контексті історії та культури України” (Київ, 1997); “Моральний зміст мистецтва і сучасний ідеологічний процес” (Київ,1990), “Наукова бібліотека у сучасному соціокультурному контексті” (Київ 1993); на всеукраїнських наукових конференціях “Християнство й українська мова” (Київ, 2000), “Християнство в Україні на порозі третього тисячоліття” (Івано-Франківськ, 2001), “Роль бібліотек монастирів, соборів та інших установ у розвитку культури України” (Київ,1993), “Києво-Печерська лавра в духовній традиції християнства” (Київ, 2001), “Християнство і мораль” (Тернопіль, 2001), Всеукраїнській міжнародній християнській асамблеї (Київ, 1998), Всеукраїнському християнському форумі “Плід правди сіється творцями миру” (Київ, 1998), колоквіумі “Етнос і релігія: теорія і контекст сьогодення” (Київ, 1998), філософських читаннях “Гуманізм. Людина. Пізнання” (Дрогобич, 2001), “Днях науки-97”, “Днях науки – 98”, “Днях науки - 2000”, “Днях науки - 2001” філософського факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка.
Дисертація обговорювалась на засіданні кафедри релігієзнавства Київського національного університету імені Тараса Шевченка.
Впровадження результатів дослідження здійснювалось у формі наукових публікацій автора. Матеріали дисертації були використані дисертантом при розробці й читанні авторського курсу “Історія писемності й священних книг”, спецкурсу “Релігія й культура” на філософському факультеті Київського національного університету імені Тараса Шевченка, у Київському національному університеті культури і мистецтв, а також у дванадцяти підручниках, учбових посібниках та науково-методичних розробках з курсу “Релігієзнавство”.
Структура дисертації зумовлена логікою побудови дослідження, оскільки, проблема вивчення впливу християнства на становлення писемної культури Русі-України може розглядатися в кількох аспектах: по-перше – в аспекті аналізу мови та писемності як складових церковно-релігійного життя в цілому й християнства, зокрема; по-друге – в аспекті розгляду документальних пам’яток християнської писемної культури, якими виступають рукописні й друковані книги; по-третє – в аспекті аналізу способів і засобів збереження й використання пам’яток писемної культури, найважливішим серед яких є один з найдавніших соціальних інститутів – бібліотека загалом і монастирська, зокрема. Такий підхід і зумовив структурну будову дисертації. Вона складається із вступу, п’яти розділів, висновків, списку літератури ( 861 назва). Обсяг дисертації (без списку літератури) – 387 сторінок.
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ
У Вступі обґрунтовується актуальність теми, простежується її зв’язок із науковими програмами, планами та темами, визначається об’єкт і предмет дослідження, його мета й завдання, наукова новизна. З’ясовуються теоретико-методологічні засади дисертації, висвітлюються питання апробації, теоретичної й практичної значущості її результатів.
У першому розділі - “Проблема взаємозв’язку християнства і писемної культури в контексті її висвітлення у науковій літературі” – зазначається, що тема, обрана для дисертаційного дослідження, лежить у сфері глобального релігієзнавчо-філософського й культурологічного напряму “релігія й культура”. Саме багатогранність проблеми зумовила і багатоаспектність її аналізу з точки зору різних наук. Крім філософської та релігієзнавчої літератури, у дисертації автором були використані дані таких наук як культурологія, історія культури, мовознавство, бібліотекознавство, книгознавство, історія книги. Аналіз літератури з проблеми, що розглядається у дисертації, дав можливість виділити кілька основних концептуальних напрямів.
Перший з них – це співвідношення культури та релігії. Наукове розуміння суті культури, перш за все, виходить із того, що культура розглядається як діяльність людини, людини розумної, вільної й морально відповідальної. Людина в культурі постає як істота, що творить, як суб’єктивний чинник суспільного поступу. І тут рівною мірою виявляється значимість духовної та матеріальної сторони цієї творчості, тут культура охоплює собою всю сферу суспільної діяльності людини, включаючи як її матеріальні, так і духовні форми. Автор робить акцент на тому, що саме поняття “культура” тісно пов’язане з поняттям “культ”, “релігійний культ”, яке розглядається як сукупність способів взаємодії із сакральним об’єктом. Культ, що дає людині духовність, і культура, що розвиває й удосконалює цю духовність, хоча не співпадають одне з одним, між тим знаходяться у взаємозв’язку й утворюють обмежену цілісність. Отже в цьому розумінні поняття “культ” і “культура” є поняттями співвідносними. Стосовно проблеми співвідношення й взаємодії культури й релігії визначаються такі існуючі в науковій літературі підходи як історико-генетичний, онтологічний, гносеологічний, морально-нормативний, психоаналітичний, культурно-антропологічний.