Розділ феномен обґрунтування в праві та його філософські виміри

Вид материала

Документы

Содержание Висновки до розділу 3 ВступАктуальність теми Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Мета і завдання дослідження. Об’єктом дослідження Методи дослідження Системно-структурний і функціональний підходи Принцип історизму Теоретичні підстави дослідження Наукова новизна отриманих результатів Загальні висновки по дисертації Список ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

Подобный материал:

• Розділ Загальні положення про неустойку в цивільному праві Історичний розвиток інституту, 517.83kb.
• Вісник львівського університету філософські науки, 4600.5kb.
• Зміст 2 Вступ 3 Розділ І. Необережність як форма вини в кримінальному праві, 572.24kb.
• Зміст вступ розділ загальні положення договору повітряного чартеру у міжнародному приватному, 397.91kb.
• 3-14 розділ поняття, зміст та співвідношення об’єктивного І суб’єктивного у філософії, 378.71kb.
• Київський національний університет, 1326.13kb.
• Для заказа доставки работы воспользуйтесь поиском на сайте, 462.2kb.
• Розділ І. Загальні положення Стаття, 288.6kb.
• «Обґрунтування інвестиційного проекту», 1409.39kb.
• Для заказа доставки работы воспользуйтесь поиском на сайте, 1482.74kb.

ЗМІСТ

вступ

РОЗДІЛ 1. ФЕНОМЕН ОБҐРУНТУВАННЯ в ПРАВІ ТА ЙОГО ФІЛОСОФСЬКІ ВИМІРИ................................................................................................... 12 с.

1.1. Предметна сфера, структура і логіко-гносеологічні функції обґрунтування........................................................................................................................ 12 с.

1.2. Специфіка доведень в юридичній практиці............................................ 22 с.

1.3. Аналіз сучасного стану наукової розробки проблеми обґрунтування в юридичній, філософській та конкретно-науковій літературі....................... 26 с.

Висновки до розділу 1............................................................................. 31 с.

РОЗДІЛ 2. ПРОБЛЕМА ОБҐРУНТУВАННЯ в АНТИЧНІЙ І СЕРЕДНЬОВІЧНІЙ ФІЛОСОФІЇ ПРАВА.............................................................................. 34 с.

2.1. Еволюція уявлень про підстави в історії ранньої античної філософії.. 34 с.

2.2. Внесок Сократа і Платона в теорію обґрунтування............................... 37 с.

2.3. Загальнофілософські передумови вчення Аристотеля про обґрунтування.. ................................................................................................................ 42 с.

2.4. Логіка Аристотеля як універсальна технологія обґрунтування............ 50 с.

2.5. Риторика як практична логіка юридичного обґрунтування у світлі політико-правових поглядів Аристотеля............................................................... 67 с.

2.6. Рецепція аристотелівського вчення про обґрунтування в історії римського права на прикладі концепції Цицерона...................................................... 77 с.

2.7. Логіка обґрунтування у середньовічних юристів................................... 94 с.

Висновки до розділу 2............................................................................. 98 с.

РОЗДІЛ 3. ФОРМУВАННЯ СУЧАСНИХ КОНЦЕПЦІЙ ОБҐРУНТУВАННЯ в ПРАВІ........................................................................................................... 100 с.

3.1. Погляди Ф.Бекона на логіку обґрунтування......................................... 100 с.

3.2. Питання обґрунтування в працях Г.Гроція, Т.Гоббса, Ш.-Л.Монтеск’є і Дж.Локка......................................................................................................... 110 с.

3.3. Лейбніц як основоположник сучасних концепцій обґрунтування в юридичній логіці.................................................................................................... 126 с.

3.4. Ідеї французької Просвіти і розвиток теорії обґрунтування в праві: Вольтер і Бентам..................................................................................................... 149 с.

Висновки до розділу 3........................................................................... 178 с.

ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ ПО ДИСЕРТАЦІЇ ............................................... 182 с.

Додаток І..................................................................................................... 190 с.

Список ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ...................................................... 196 с.


Для заказа доставки работы воспользуйтесь поиском на сайте ser.com/search.php


Вступ


Актуальність теми. Процес входження України у світове співтовариство правових держав ставить низку теоретичних і практичних питань, що вимагають не тільки конкретно-наукового, а й філософського осмислення. Вирішення багатьох з цих питань пов’язано з установленням природи і методології обґрунтування в праві. Вимога обґрунтованості як умова справедливого судового і позасудового розгляду висувається в ст.6 Європейської конвенції про захист прав людини і основних свобод, у конституціях усіх сучасних демократичних держав, у тому числі Конституції України (ст.ст. 29, 30, 32, 40, 118). Ця вимога висувається й у кримінально-процесуальному і цивільно-процесуальному законодавстві України. Проте ні в міжнародних правових актах, ні в національному законодавстві України не розкривається зміст поняття обґрунтування і його логіко-гносеологічного результату – обґрунтованості. Отже, законодавець не роз’ясняє, що мається на увазі під обґрунтуванням у цілому, залишаючи вирішення цього питання теорії відповідних процесуально-правових дисциплін. Більш того, саме вимога обґрунтованості дотепер не поширюється законодавцем на всі види процесуальних дій. У той же час через недостатню обґрунтованість багато рішень судів з цивільних, господарських, кримінальних, адміністративних справ скасовуються після апеляцій до судів вищих інстанцій. Необґрунтованістю рішень правоохоронних органів і судів порушуються права громадян, знижуються ефективність правосуддя і його соціальний престиж, а в кінцевому результаті послабляється проголошений Конституцією України курс на формування правової держави з його принципом верховенства права. При ще більш широкому підході виявляється недостатня обґрунтованість деяких правових норм, прийнятих у свій час без прогнозу їхнього наступного впливу на економічні, політичні, соціальні, культурні процеси, котрі ці норми були покликані регулювати.

Подоланню цих небажаних явищ може істотною мірою сприяти створення єдиної, послідовної й цілісної філософсько-логічної теорії обґрунтування для всієї системи права.

Ідея створення такої теорії висувалася ще в дореволюційній вітчизняній літературі в роботах Є.В. Васьковського [46], І.А. Ільїна [119], В.Д.Каткова [126], В.Д. Кистяківського [131], М.М. Ковалевського [137], П.І. Люблінського [184], [185], П.О. Новгородцева [211], П.О. Сорокіна [274], Є.М. Трубецького [293], [294] та ін.

Слід зазначити, що тривалий час у радянській літературі проблема обґрунтованості процесуальних актів розроблялася головним чином у межах теорії доказів, рішень і вироків суду (роботи О.Я. Вишинського [57], М.М.Гродзинського [73], [74], О.Ф. Клеймана [132], С.Ф. Курильова [167], В.Т. Нора [213], В.О. Обуховського [217], С.В. Познишева [238], М.М. Полянського [240], А.О. Старченка [275], М.С. Строговича [277], М.А. Чельцова-Бебутова [320] та ін.). Як зазначає Н.В. Глинська [ 64, с.2] , тенденція до більш широкого розуміння була намічена ще в 1967 р. професором M.І. Бажановим [18], який висунув ідею, згідно з якою вимога обґрунтованості має відноситися не тільки до винесення вироків суду, а до будь-яких рішень на всіх стадіях кримінально-процесуального провадження. Показово, що при усій своїй очевидності ця ідея могла бути висловлена тільки таким авторитетним ученим, як М.І. Бажанов, який, проте, визнав за необхідне обмежитися сферою кримінального процесу. Однак проблема обґрунтування стосується не тільки теорії кримінального процесу і навіть судово-процесуального права в будь-яких його проявах, а й належить до всієї системи права, починаючи з її теоретичного рівня і закінчуючи складанням елементарного протоколу огляду місця автотранспортної пригоди. Таким чином, феномен обґрунтування може і повинен стати предметом гранично загального філософського і логічного аналізу, що має в перспективі побудову цілісної теорії.

Побудова філософсько-логічної теорії обґрунтування для всієї системи права припускає вивчення історичного досвіду її розроблення. З огляду на відносну «молодість» відродженої на пострадянському просторі логіки і філософії права у дисертації обрано історичний аналіз становлення класичної парадигми обґрунтування в юриспруденції та її трансформаціях у тимчасовому періоді від епохи античності до початку XIX століття. Обмеження пропонованого дослідження зазначеними хронологічними рамками викликано як його особливою теоретико-методологічною важливістю в плані формування класичних концепцій обґрунтування, так і обсягом відповідного матеріалу. Наскільки нам відомо, такі дослідження як у вітчизняної, так і в зарубіжній літературі відсутні, хоча окремі історичні екскурси, що починаються як ілюстрації тих або інших положень (наприклад, питань про відносність і допустимість окремих видів доказів), нерідко трапляються у зв’язку з обговоренням еволюції слідчого і судового процесу.

Наведене дає змогу вважати актуальною тему пропонованого дисертаційного дослідження.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дане дослідження виконувалося в рамках Державної цільової комплексної програми “Розвиток прав людини як головна частина розвитку демократичних процесів у правовій соціальній державі Україні” (державна реєстрація № 0186.0.070866).

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є розроблення логіко-методологічних аспектів філософсько-правової теорії обґрунтування. Постановка цієї мети зумовлює необхідність вирішення комплексу таких завдань:

– проаналізувати сучасний стан наукової розробки проблеми обґрунтування в юридичній літературі й установити напрямок дослідження тих аспектів, що мають актуальне практичне значення;

– з’ясувати природу логіко-гносеологічного феномена обґрунтування у сфері права;

– виявити головні підходи до проблеми обґрунтування, що мали місце в історії філософії права – від виникнення перших логіко-правових теорій до формування перших сучасних концепцій судової логіки;

– встановити специфіку обґрунтування в праві порівняно з «точними» (сучасні символічна логіка і математика), природничими і технічними науками;

– встановити специфіку обґрунтування в праві порівняно з іншими соціальними, політичними і гуманітарними науками у плані як порівняння прийнятих у них методологій обґрунтування, так і їхнього соціального резонансу.

Об’єктом дослідження є пізнавальні процеси у сфері права.

Предмет дослідження – історичний розвиток філософської рефлексії над формами, методами і критеріями обґрунтування в юриспруденції.

Методи дослідження ґрунтуються на комплексі філософських, логічних, загальнонаукових, історико-правових і теоретико-правових підходів, принципів і спеціальних методів дослідження.

За допомогою комплексного підходу, що поєднує в собі методи аналітичної філософії, правознавства, семіотики, розглянута специфіка обґрунтування в єдності його предметно- і соціально-онтологічних, гносеологічних, комунікативних, психологічних, історико-культурних вимірів на різних етапах розвитку суспільства і відповідних логіко-філософських теорій.

Системно-структурний і функціональний підходи використовувалися при встановленні головних елементів, структури, рівнів і функцій обґрунтування в праві.

Філософським принципом об’єктивності автор керувався при встановленні вірогідності і повноти інформації, що застосовувалася в процесі дослідження.

Принцип історизму використано для характеристики еволюції форм обґрунтування в праві та їхніх теоретичних інтерпретаціях.

При розгляді типових форм юридичного обґрунтування використовувалися відповідні формально-логічні методи аналізу і синтезу, дедукції, індукції, аналогії, порівняння і теоретичного узагальнення відповідного правового матеріалу та концептуальних форм його відображення.

Теоретичні підстави дослідження становлять роботи класиків філософсько-правової і логічної думки – Платона, Аристотеля, Цицерона, Ф. Бекона, Т. Гоббса, Дж. Локка, Г.В. Лейбніца, Ф.М.А. Вольтера, І. Бентама та ін.

Важливе теоретичне джерело дисертації, крім уже згаданих попередників у розробці даної проблематики, становлять роботи сучасних українських і російських логіків та філософів О.А. Бандури, О.І. Гвоздіка, О.Г. Данільяна, А.Т. Ішмуратова, В.О. Лобовікова, М.В. Поповича, І.В. Хоменко, К.К. Жоля, В.І. Кузнєцова, А.А. Старченка, В.Д. Титова та ін.; юристів В.К. Бабаєва, Ю.М. Грошевого, В.С. Зеленецького, А.А. Козловського, М.І. Козюбри, С.І.Максимова, В.С.Нерсесянца, Ю.Н. Оборотова, А.І. Овчиннікова, М.І.Панова, О.В. Петришина, П.М. Рабіновича, С.С. Сливки, Ю.М. Тодики, М.В. Цвіка, А.Ф. Черданцева, А.А. Ейсмана та ін., зарубіжних дослідників Є. Булигіна, А. Герлоха, В. Кнаппа, Х. Перельмана, П. Рікера, Л. Фуллера, Х.Л.А. Харта, Р. Циппеліуса та ін.

Наукова новизна отриманих результатів складається насамперед у тім, що дана дисертація є першим у вітчизняній науці монографічним дослідженням історії проблеми обґрунтування в праві у часовому інтервалі від епохи античності до початку XIX століття, що вирішує актуальне наукове завдання щодо виявлення головних підходи до проблеми обґрунтування, які мали місце в історії філософії права від виникнення перших логіко-правових теорій до формування перших концепцій судової логіки.

У процесі реалізації задач дисертаційного дослідження автором отримані нові наукові результати, зокрема:

- вперше встановлена специфіка обґрунтування в праві в порівнянні з обґрунтуванням в інших науках, що складається, по-перше, у принциповій неквантифікуємості і неформалізуемості основного масиву змістовних засобів обґрунтування (що відрізняє його від обґрунтування в логіці, математиці, природничих, економічних і технічних науках); по-друге, в особливих, нерідко закріплених юридичним законом, формах процедурної (процесуальної) стандартизації (що відрізняє його від обґрунтування в ряді інших соціально-гуманітарних дисциплін);

- запропоноване визначення обґрунтування в праві як універсальної для всієї сфери права логіко-методологічної процедури пошуку і встановлення переконливих (тобто необхідних і достатніх) основ для наших суджень про юридично-значимі події, для їхньої правової оцінки і прийняття адекватних їм рішень;

- доведена теоретична значимість історичного аналізу філософсько-правового і логіко-методологічного аналізу процедури обґрунтування;

- вперше здійснений історичний аналіз головних підходів до обґрунтування в праві від виникнення перших логіко-правових теорій (Аристотель, Цицерон) античності до концепцій обґрунтування, висунутих мислителями XVIII - початку XIX століття (Лейбниц, Вольтер, Бентам);

- запропонована типологія стратегій обґрунтування: моністичних, дуалістичних, плюралістичних;

- виявлена специфіка аподиктичного і топічного (діалектичного), аналітичного і пробабілістичного (вірогіднісного) підходів до проблеми обґрунтування у філософії права і практичній юриспруденції;

- аргументоване положення про парадигмальний зсув в історії методології правового обґрунтування від логічної аналітики до топіки;

- визначені перспективні напрямки подальшого дослідження проблеми обґрунтування в праві: в історико-правознавчому аспекті – доведення проведеного аналізу концепцій обґрунтування до наших днів; у теоретичному аспекті – здійснення порівняльного міждисциплінарного аналізу процедур, методів і стандартів обґрунтування в юриспруденції, в інших соціально-гуманітарних і в природничих науках, здійснення порівняльного міждисциплінарного аналізу процедур, методів і стандартів обґрунтування в окремих галузях права; здійснення порівняльного аналізу процедур, методів і стандартів обґрунтування, прийнятих у національних правових системах сучасних держав з розвинутою системою демократії; побудова цілісної теорії обґрунтування в правознавстві.

Практичне значення отриманих результатів полягає в тому, що викладені в роботі висновки і речення вносять конкретний вклад як у філософію права, так і в практику правозастосування, оскільки розширюють і поглиблюють представлення про сутність обґрунтування в сфері права, про його роль в прийнятті законів, підзаконних актів, необхідних рішень на досудових і судових стадіях процесу правозастосування.

Результати, отримані в дисертації, можуть бути використані: у науково-дослідній роботі для подальшої розробки тематики обґрунтування в теорії, історії держави і права, галузевих теорій судового доведення; у нормотворчій діяльності по удосконалюванню діючого законодавства і розробці нових процесуальних норм України; у практичній діяльності правоохоронних і судових органів; у навчальному процесі - при вивченні курсів логіки, загальної теорії держави і права, філософії права, розділів курсів цивільного, кримінального, адміністративного процесу, присвячених обґрунтуванню процесуальних дій і прийняття рішень.

Апробація результатів дисертації. Основні положення, висновки і рекомендації дисертації обговорювалися і були рекомендовані до захисту на розширеному засіданні кафедри логіки Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого; доповідалися автором на конференціях: “Нове законодавство України та питання його застосування” (Харків, 2003), Міжнародному науковому семінарі «Європейські інтеграційні процеси і трансформація права на постсоціалістичному та пострадянському просторі» (Київ, 2005) , XIIІ Міжнародних Сковородинівських читаннях «Демократичні цінності, громадянське суспільство і держава» (Харків, 2005).

Публікації. Основні положення і висновки дисертації знайшли своє відображення в 7 публікаціях, у тому числі 4 наукових статтях у фахових юридичних виданнях і 3 тезах доповідей на міжнародній і регіональних наукових конференціях.


Для заказа доставки работы воспользуйтесь поиском на сайте ser.com/search.php

ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ ПО ДИСЕРТАЦІЇ


1. Пропонується розуміння обґрунтування як універсальної для всієї сфери права логіко-методологічної процедури обґрунтування як процесу і результату пошуку і встановлення переконливих (тобто необхідних і достатніх) підстав для наших суджень про юридично значущі події, їхньої правової оцінки й ухвалення рішення. У структурі обґрунтування в праві пропонується розрізняти такі елементи: об’єкт; суб’єкт(и); предмет; мета; засоби; контекст; процес і результат обґрунтування, що характеризують його формально-статичний склад. У змістовній динаміці обґрунтування ключове значення має його процесуальна сторона, що у загальному вигляді можна представити як послідовні стадії:

– з’ясування предмета і мети обґрунтування;

– пошук підстав для деякого твердження або заперечення;

– установлення контексту обґрунтування;

– вибір методів обґрунтування;

– вибудовування підстав у визначеному порядку аж до одержання погодженого з метою результату обґрунтування;

– оцінка обґрунтування й ухвалення рішення.

Розрізнення елементної бази і стадій обґрунтування дозволяє встановити і його логіко-гносеологічні функції:

– встановлення істотних ознак (змісту) і меж (обсягу) предмета обґрунтування;

– встановлення ієрархічних рангів і послідовності обґрунтовуючих процедур на основі аналізу змісту й обсягу обґрунтування;

– розроблення змістовних і формальних критеріїв оцінки результатів обґрунтування;

– оцінка наслідків прийняття або неприйняття конкретних обґрунтувань дій.

2. Відправляючись від стандартних і гранично-абстрактних логічних уявлень про аргументацію і доведення до конкретних форм обґрунтування в юриспруденції, зроблений попередній висновок про принципову складність і комплексний характер обґрунтування в юриспруденції, що, з одного боку, досить жорстко регламентує процес доведення, а з другого – допускає й у деяких випадках навіть прямо вимагає враховувати аргументи «до людини» і «до суспільної користі», заборонені в загальної логічної теорії доказів.

3. Специфіка юридичного обґрунтування порівняно з усіма іншими науками полягає насамперед у наявності закріплених юридичними законами процедурних правил судового доведення. На рівні філософії і загальної теорії права ідейний логічний ресурс обґрунтування принципово обмежений аристотелівської теорією, у свій час створеною як узагальнення типових методів судового доведення. На процес правового обґрунтування впливають життєво важливі і нерідко антагоністичні інтереси людей, що узагалі не враховуються в більшості логіко-математичних, природничо-наукових, фінансово-економічних та інженерно-технічних обґрунтуваннях. Вплив суб’єктивного чинника виявляється в нелінійності і немонотонності логіки судового доведення.

Специфіка обґрунтування в праві порівняно з природничими і технічними науками полягає в принциповій обмеженості можливостей експериментування як засобу обґрунтування. Однак замість натурних експериментів природничих наук філософія права надає можливість уявного експериментування. Нарешті, порівняно з іншими гуманітарними науками обґрунтування в праві відрізняється як у плані прийнятих методологій обґрунтування, так особливо в плані його соціального резонансу.

4. Аналіз сучасного стану наукової розробки проблеми обґрунтування в юридичній, філософській і конкретно-науковій літературі показує, що на відміну від загальнофілософських, природничо-наукових, історичних, соціологічних, економічних традицій проблема встановлення логіко-методологічного статусу обґрунтування в юриспруденції знаходиться поки ще на стадії постановки.

5. Пропонується доповнити запропоновану А.А.Козловським [141] програму досліджень онтогносеологічних підстав права, що спирається на «інвентаризацію, співвіднесення і порівняння існуючих моделей права між собою» виявленням підходів до обґрунтування права, що мали місце в історії філософії права, в історичному інтервалі від античності до початку XIX століття.

Дослідження проблем обґрунтування в історії античної і середньовічної філософії права дозволяє дійти таких висновків.

6. Перші спроби систематизації людського знання супроводжувалися пошуками першооснов як підстав для вибудовування цілісної картини світу. Найбільш давнім і таким, що зберігся до нашого часу, є релігійно-міфологічний спосіб пояснення походження світу, місця в ньому людини й обґрунтування світового порядку.

7. Філософія як самостійна сфера суспільної свідомості виникає разом зі спробами створити раціональну метатеорію граничних підстав буття, свідомості і діяльності. Вже в досократиків виявляються основні тенденції, що визначили подальший перебіг розроблення проблематики обґрунтування – контроверза багато чого і єдиного начал, об’єктивного і суб’єктивного підходів до неї, єдності і множинності методів її дослідження.

8. Першорядний імпульс до теоретичного дослідження проблеми обґрунтування задають практика судочинства і законотворчості та перші спроби створення філософії права і держави, що стали можливими у винятково сприятливих для цього умовах античного демократичного поліса.

9. Для Сократа, Платона й Аристотеля характерні онтологічно-ієрархічний підхід до вирішення проблеми плюралізму підстав (начал) і постулювання абсолютного начала (Деміурга), що збігається з першопричиною всього сущого. Важливим моментом у розробленні етіології (вчення про причини) у Сократа, Платона й Аристотеля стає встановлення розходжень між окремими видами причинності, відповідно до яких можливий системний розвиток обґрунтування у формі майєвтичного діалогу і вчення про доведення.

10. Ієрархічному порядкові начал і причин Аристотель ставить у відповідність різні форми пізнання і знання – наукове, практичне і повсякденне. Для перших двох форм він розробляє особливі логічні теорії, ранжирування за ступенем вірогідності одержуваних обґрунтувань – аналітику, діалектику і риторику. В рамках останньої розвиваються розділи, що сьогодні називаються логікою питань і відповідей, логікою вирішення проблем, теорією інтерпретації (тлумачення).

Відмінною рисою всіх трьох логічних концепцій Аристотеля була відносна далекість від нестатків практичного правознавства. Цей недолік у римську епоху античності усуває Цицерон, який у власному сенсі і став родоначальником реалістичної теорії судового доведення.

11. Завдяки рецепції римського права і адаптації аристотелівської філософії і логіки до нестатків раціональної теології в середньовічній схоластиці виробляється унікальний за технічною витонченістю діалектичний метод, який стає парадигмою теоретичного обґрунтування в континентальній юриспруденції.

12. Бекон першим у Новий час поставив про розроблення «науки судження про судження» як метатеорії доказів, або металогіки. Її ідейні передумови визначають філософсько-правові рішення широкого кола принципових питань побудови теорії права, природи закону і законотворчості, судочинства, застосування законів, прецедентів та їхнього тлумачення, гносеологічних і соціально-політичних умов ефективної організації правової системи.

13. Керуючись ідеєю врегулювання міжнародних конфліктів і створення права війни і миру, Гуго Гроцій будує обґрунтування цієї генеральної ідеї на аналогії між вирішенням спорів окремих осіб і спорів між державами. Гроцій схиляється до дуалізму природного і позитивного права, висуваючи пріоритет права природного, дотримуючись дедуктивного виведення сутності права з природного прагнення людей до розумного спілкування, можливого тільки при наявності добровільно визнаних усіма правил.

14. Послідовне проведення принципу логічної обґрунтованості приводить Гоббса до висновків про державу як єдино можливий засіб припинення «війни всіх проти всіх» на засадах договору, про суверена як єдиного і безроздільного носія влади в державі, накази якого і є позитивний закон, нарешті, про революційне право народу зміщувати суверена, якщо він не піклується про благо держави, тобто порушує умови соціального контракту. Гоббс пропонує докладно розроблену філософську теорію судового обґрунтування, що стимулювала розроблення даної теми в більш пізніх авторів.

15. Розвиток ідеї договірних начал доводиться Локком до ступеня повного заперечення абсолютизму і можливості в якої-небудь особи або органу в державі можливості порушувати законні права і волі громадян. У тлумаченні влади Локком видно прообраз сучасної ідеї правової держави, в якій правлять не особистості, а закони, реалізовано принцип поділу влади на законодавчу, виконавчу і судову. Істинним сувереном є все суспільство, а глава виконавчої влади – всього лише його довірена й уповноважена особа, роль якої зводиться до виконання певної функції. Тема обґрунтування права переводиться в метаправову сферу етики, де «підставою підстави» виступає принцип моральності як закон природи.

16. Цей підхід поділяє і Монтеск’є, який доповнює аналітику природного права методом історичного порівняння правових систем і звичаїв. Конкретні модифікації прояву єдиного правового розуму істотно залежать від історичної ситуації і форми політичного режиму. Монтеск’є першим висуває положення про те, що свобода є право робити все те, що дозволено законами, а однією з найважливіших умов для здійснення свободи має бути право на свободу слова, що розуміється як свобода публічного висловлення громадянином своїх поглядів, навіть якщо вони мають опозиційний і критичний характер.

17. Лейбніц поставив завдання виявлення базових правових конструктів як необхідних і достатніх підстав для подальшого аналізу правових проблем. Розрізняючи істини розуму й істини факту, він співвідносить перші з розширенням аристотелівської логіки модальностей, а другі – з імовірнісною логікою Балансу Підстав для прийняття судових рішень. Лейбніц уперше ставить три принципові питання, з якими зустрічається раціональне обґрунтування в сфері права: Як калібрувати Баланс Підстав? Як гарантувати надійність самих «ваг», тобто застосовуваних логічних методів? Як установлювати підходящу процедуру зважування? Хоча сам Лейбніц не залишив повних відповідей на ці питання, їхня постановка визначила напрямки в розробленні життєво важливих проблем процесуального права і логіки прийняття судових рішень.

18. Незважаючи на неприйняття Лейбніцевих ідей передвстановленої гармонії в сфері права, Вольтер поставив те ж саме, що й Лейбніц, питання про роль імовірностей у кримінальному процесі. Він пропонує не метафізичне, а соціально-політичне обґрунтування права. Вольтер протиставляє становій нерівності принцип формальної рівності всіх людей перед законом, відмовляється від теологічного обґрунтування права і переходить до його світського раціоналістичного обґрунтування, протиставляє інквізиційному кримінальному процесу змагальний процес. У зв’язку з цим Вольтер висуває низку принципів раціонального судочинства: ідеологічного нейтралітету суду (принцип релігійної віротерпимості); неупередженості суддів і старанності дослідження розглядуваної справи; обов’язковості мотивування судових рішень. У питанні про встановлення ступеня вірогідності судових доказів Вольтер вважає, що в цивільних справах допустимий механістичний стандарт конвенціонально встановленої ваги доказів, тоді як у кримінальному судочинстві конвенціональні оцінки імовірностей не застосовуються, бо неправильно встановлена оцінка спричиняє тяжкі, часто непоправні наслідки для помилково обвинуваченого.

19. Формування класичних концепцій обґрунтування в логіці і філософії права завершується в роботах І.Бентама. Згідно з ним законодавство повинно бути засноване на гармонічному розподілі між членами суспільства їхніх прав і обов’язків. На відміну від усіх попередніх і багатьох наступних мислителів, Бентам обходиться без гіпотези Бога, що санкціонує права й обов’язки і апелює до «природного порядку». Для законодавця мусить стати керівним принцип суспільної користі, слідуючи якому він не повинен уводити нових обов’язків, якщо одночасно не наділяє відповідними новими правами. Домінантою в галузі законодавства має стати захист прав особистості, а не прав держави або корпорації, які Бентам вважає похідними від прав особистості.

Замість історично сформованої, такої, що не має єдиної родової підстави класифікації злочинів, Бентам запропонував власну. В її підставу покладено не склади злочинів, а особи, права яких можуть бути порушені. Потім цей головний розподіл конкретизується в більш окремих аспектах.

Філософсько-правова теорія обґрунтування уперше після Аристотеля і Цицерона доводиться Бентамом до рівня загальної теорії судового доведення або судової логіки. Оскільки обов’язок судді полягає в розгляді доказів, їх порівнянні і прийнятті рішень на підставі їх імовірної сили, мистецтво судочинства є мистецтво користуватися доказами, заснованими на фактах, та їхньої реалістичної оцінки.

20. Видається, що подальше дослідження феномена, форм і методів обґрунтування в праві можна розвивати і конкретизувати в таких напрямках:

– доведення аналізу підходів до обґрунтування права, що мали місце в історії філософії права, до наших днів;

– аналіз головних підходів до обґрунтування права в сучасному філософському правознавстві;

– розроблення критеріїв порівняння і здійснення самого порівняння логіко-гносеологічної релевантності історично пройдених і сучасних концепцій обґрунтування права;

– зіставлення хронології і технології обґрунтування в юриспруденції та інших природничих і суспільних науках у плані запропонованого Т.Куном уявлення про «нормальну» і «революційну» науки;

– встановлення специфіки обґрунтування в праві порівняно з «точними» (сучасна символічна логіка і математика), природничими і технічними науками. Зокрема, видається за необхідне конкретизувати положення А.А.Козловського про те, що сучасний етап розвитку права і світового правознавства характеризується незадоволеністю тими пізнавальними методами, які право виробило в собі або некритично запозичило з інших наук [142];

– встановлення специфіки обґрунтування в праві порівняно з іншими соціальними, політичними і гуманітарними науками як у плані порівняння прийнятих у них методологій обґрунтування, так і в плані їхнього соціального резонансу. В цьому зв’язку заслуговує на увагу теоретичний досвід обґрунтування в дослідженнях моралі, у методології історичного пізнання в цілому і історико-правового пізнання зокрема, у прикладній соціології тощо;

– аналіз самого логіко-гносеологічного феномена обґрунтування в сфері права з урахуванням накопиченого історичного досвіду.


Для заказа доставки работы воспользуйтесь поиском на сайте ser.com/search.php