Методичні рекомендації з порядку організації І проведення пошуково-рятувальних робіт кінологічними підрозділами мнс
| Вид материала | Методичні рекомендації |
- Кабінет міністрів україни постанова, 26.21kb.
- Методичні рекомендації новації у порядку проведення органами юстиції перевірок стану, 216.08kb.
- Лекція (т 1) Організація І проведення рятувальних та інших невідкладних робіт на огд, 489.02kb.
- Методичні рекомендації щодо застосування Положення про проведення атестації державних, 94.85kb.
- Методичні рекомендації щодо організації та проведення індивідуального навчання вдома, 1026.08kb.
- Методичні рекомендації щодо організації та проведення роботи з обдарованими школярами, 247.66kb.
- Методичні рекомендації щодо організації та проведення роботи з обдарованими школярами, 246.48kb.
- Підготовка та проведення об’єктових тренувань з цивільної оборони на об’єктах господарської, 545.81kb.
- Методичні рекомендації щодо порядку закінчення 2009-2010 навчального року, 1889.67kb.
- Методичні рекомендації виконані з метою поліпшення організації та проведення навчально-виховної, 1596.44kb.
ЗАТВЕРДЖЕНО
Наказ МНС
___________№______
МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ
з порядку організації і проведення пошуково-рятувальних робіт кінологічними підрозділами МНС
I. Загальні положення
1.1. Методичні рекомендації розроблено з урахуванням досвіду проведення пошуково-рятувальних робіт кінологічними підрозділами МНС, інших відомств і країн з метою визначення порядку організації і проведення пошуково-рятувальних робіт кінологічними підрозділами Міністерства.
У Методичних рекомендаціях викладено:
основні питання організації та проведення пошуково-рятувальних робіт кінологічними підрозділами (на об’єктах і територіях, відповідно до пори року та погодних умов, рівня підготовки кінологів і собак тощо);
порядок розміщення, ветеринарного забезпечення собак та використання спеціального спорядження для них;
найбільш розповсюджені способи і рекомендації щодо проведення пошуково-рятувальних робіт, які застосовуються в більшості країн світу.
Дані рекомендації не є такими, що чітко визначають і враховують усі можливі ситуації, з якими може зіткнутися кінолог при проведенні пошуково-рятувальних робіт. Залежно від ситуації та різних умов кінолог повинен творчо підходити до виконання завдань за призначенням.
- У цих Методичних рекомендаціях терміни та скорочення вживаються у таких значеннях:
Зона пошуково-рятувальних робіт – визначена ділянка території, на якій підрозділи МНС проводять заходи щодо пошуку та рятування постраждалих внаслідок надзвичайних ситуацій або подій.
Зона “А” – визначена ділянка території, на якій найбільш ймовірне знаходження постраждалих внаслідок надзвичайних ситуацій або подій.
Зона “Б” – визначена ділянка території, на якій ймовірність знаходження постраждалих внаслідок надзвичайних ситуацій або подій значно менше, ніж
у зоні “А” .
Кінологічний розрахунок - кінолог із спеціально навченою собакою, здатний самостійно виконувати завдання щодо пошуку постраждалих внаслідок надзвичайних ситуацій або подій.
Навітряна сторона - сторона, звернена туди, звідки дме вітер.
Старший ГК – старший групи кінологів (найбільш досвідчений кінолог з числа рядового складу, командир відділення, заступник начальника, начальник Кінологічного центру).
Підвітряна сторона – сторона, звернена в напрямку, куди дме вітер.
II. Проведення пошуково-рятувальних робіт
кінологічними розрахунками підрозділів МНС
- Характерні особливості вражаючих чинників надзвичайних ситуацій і подій
Пошук постраждалих за допомогою спеціально навчених собак проводиться:
у завалах зруйнованих будинків і споруд, що утворюються в результаті природних (землетрус, ураган тощо), техногенних (вибухи, раптове руйнування будинків, споруд тощо) надзвичайних ситуацій;
при катастрофах транспортних засобів (літаки, потяги, кораблі тощо);
у лавинних виносах, накопиченні землі, каменів, піску від селів і обвалів;
у природному середовищі (пошук постраждалих і зниклих у лісі, гірській місцевості, прибережних районах тощо);
на водних об’єктах.
Найбільший обсяг робіт з пошуку та порятунку постраждалих приходиться на завали, що утворюються при руйнуванні будинків і споруд.
Найбільш характерним для завалів є накопичення будівельних конструкцій, що обрушилися, їхніх окремих уламків, у тому числі бетонних, залізобетонних конструкцій, цегельної кладки і будівельного сміття, меблів тощо.
Руйнування будинків у випадках надзвичайних ситуацій супроводжується блокуванням людей та їх ураженням.
Кількість загиблих на момент руйнування будинків та споруд
у середньому може складати від 20 до 80 % загальної кількості постраждалих.
Ураження, як правило, супроводжується механічними травмами
від легкого до вкрай важкого ступеня і залежить від багатьох факторів.
Через 3-4 доби люди, що знаходилися під завалами живими, гинуть
від переохолодження, спраги й інших причин. Через 7-10 діб шанси знайти живу людину під завалами практично відсутні, але мали місце випадки, коли знаходили живих людей і після 10 діб.
Як правило, близько половини постраждалих (що знаходяться
під завалом) не в змозі повідомити про місце свого знаходження через отримані травми та непритомний стан. У першу добу після травмування при відсутності медичної допомоги загибель серед постраждалих може сягати 40%.
При катастрофах великих транспортних засобів (літаки, потяги, кораблі) постраждалі можуть знаходитись усередині цих засобів або ззовні, на прилеглій місцевості. Умови пошуку постраждалих усередині деформованих, покручених транспортних засобів ускладнюються неможливістю безпосереднього доступу рятувальників до постраждалих.
Структура снігового шару лавинного виносу під впливом температури
чи інших факторів постійно змінюється. Лавинний сніг перекристалізовується
і затрудняє вихід запахів на поверхню. Сніжний шар, який утворюється після сильного снігопаду, легше пропускає запахи. Людина в лавинному виносі, якщо в неї дихальні шляхи не забиті снігом, може залишатися живою протягом декількох годин (10-15). Тривалість цього часу залежить від характеру отриманих травм, стану снігу й інших факторів.
При сході селів і обвалах утворюється специфічна структура шару,
що складається з уламків дерев, знесених будівель, каменів, землі тощо. Тривалість виживання постраждалих у цих умовах мінімальна.
Тому оперативне залучення кінологічних розрахунків для пошуку постраждалих є дуже важливим для збереження їх життя.
2.2. Порядок взаємодії кінологічних розрахунків з аварійно-рятувальними підрозділами
Керівник пошуково-рятувальних робіт вирішує питання взаємодії всіх підрозділів, у тому числі кінологічних.
Важливо організувати чіткий розподіл зон пошуку та взаємодію між кінологічними розрахунками.
Для організації взаємодії в зоні пошуково-рятувальних робіт (при залученні кінологічних розрахунків) необхідно дотримуватися наступних правил:
особовий склад підрозділів, техніка розташовуються з навітряної сторони поблизу зони проведення пошуково-рятувальних робіт (мал. 1);
при затримці прибуття кінологів-рятувальників у зону пошуково-рятувальних робіт усі інші підрозділи, роблячи розвідку, визначають і маркують межі території, де можливе перебування постраждалих;
з моменту входження кінологічних розрахунків на обстежувану площу (для проведення пошукових робіт) вхід інших рятувальників на неї забороняється (цей захід дозволяє запобігти появі свіжих, сильних запахів,
які ускладнюють пошук постраждалих собаками).
У зоні пошуково-рятувальних робіт, де робота кінологічних розрахунків неможлива (через накопичення великих кам’яних брил), кінологам допомагають інженерні підрозділи. Переміщення брил на інше місце (якщо
є сумніви щодо наявності постраждалих у цьому місці) проводиться після обстеження його за допомогою собак.
На території, де дим згарищ заважає собакам працювати, кінологи відводять собак у місце, де відсутнє задимлення. Після того, як пожежні підрозділи погасять вогонь, кінологічні розрахунки здійснюють пошук постраждалих.
Під час проведення пошукових робіт місць, які собаки “визначають”
як місця можливого знаходження постраждалих, кінологи-рятувальники помічають (прапорцями або світловими маячками). Після завершення пошуку на ділянці кінологи-рятувальники показують місця, які позначено, старшим груп або керівникові проведення пошуково-рятувальних робіт, і помічають
ці місця на схемі зони пошукових робіт або ділянки (об'єкта).
Мал. 1. Схема розташування особового складу і техніки
відносно місця проведення пошуково-рятувальних робіт
При великомасштабних пошуково-рятувальних роботах кінологи взаємодіють не тільки з підрозділами МНС, але й з органами (силами) інших відомств. Вказівки кінологічним розрахункам щодо проведення пошуково-рятувальних робіт даються тільки через старшого групи кінологів (далі - Старший ГК) підрозділів МНС, якщо не визначено інший порядок.
Загальні питання взаємодії із закордонними кінологами-рятувальниками
в зоні проведення пошуково-рятувальних робіт визначаються і узгоджуються
з відповідальним представником закордонних фахівців на основі міждержавної угоди та вказівок МНС. Старший ГК взаємодіє із старшим групи закордонних кінологів при визначенні завдань та проведенні пошуково-рятувальних робіт.
Слід враховувати, що робота кінологічних розрахунків кожної країни може мати свої особливості, тому основне правило взаємодії – не стримувати ініціативу і самостійність закордонних кінологів. Наступне правило: виділення для їхньої роботи певної площі, одержання доповіді про результати проведеного пошуку, встановлення міток на обстеженій території та нанесення позначок на схемі зони пошуково-рятувальних робіт.
2.3. Залучення кінологічних розрахунків та керівництво пошуково-рятувальними роботами
Кількість кінологічних розрахунків, які залучаються до проведення пошуково-рятувальних робіт, залежить від складності, ймовірного обсягу, часу проведення пошукових робіт та площі пошуку.
При роботі в складі групи кінологи-рятувальники підпорядковуються Старшому ГК. Керівник пошуково-рятувальних робіт призначає старшого ГК
з числа керівників кінологічних підрозділів, або найбільш досвідчених кінологів. Старший ГК організовує роботу відповідно до вимог керівника пошуково-рятувальних робіт або іншої визначеної ним особи та цих Методичних рекомендацій.
При проведенні робіт у складі кінологічного відділення одного підрозділу кінологи підпорядковуються безпосередньо командиру відділення або найбільш досвідченому кінологу.
У район пошуку кінологічні розрахунки направляють транспортом, який визначається залежно від характеру місцевості. При неможливості доставки кінологічних розрахунків до місця проведення пошукових робіт їх доставляють якнайближче до цього місця. Далі розрахунки пересуваються в пішому порядку. Запас продуктів, одяг, спорядження та інше майно доставляє допоміжна група, чисельність якої визначається залежно від обстановки.
При необхідності перед початком робіт проводиться розвідка зони пошуку. Розвідувальна група, до складу якої входять найбільш досвідчені кінологи із собаками, встановлює межі району пошуково-рятувальних робіт, приблизне місце знаходження постраждалих та більш зручні шляхи підходу рятувальних груп і транспорту.
Якщо для проведення розвідки є потреба у використанні вертольота,
то на його борту повинно бути декілька кінологів із собаками для висадження в потрібному місці.
Кінологічні розрахунки, що прибули на місце пошуку, повинні бути ознайомлені з оперативною обстановкою, зорієнтуватися і чітко знати наступне:
оперативну обстановку в районі ведення пошуково-рятувальних робіт;
межі зони можливого знаходження постраждалих (людей, які заблукали
у лісі, горах тощо) ;
можливості собак у даній обстановці;
тактику використання собак;
необхідні заходи безпеки і порядок взаємодії з рятувальниками.
Для раціональної організації пошуково-рятувальних робіт старший ГК разом з керівником пошуково-рятувальних робіт або особою, ним призначеною, розробляють план ведення пошуково-рятувальних робіт
з використанням собак.
При опрацюванні плану ведення пошуково-рятувальних робіт
з використанням собак ураховуються:
площа обстежуваної території (на ній виділяються зони “А” і “Б” (зона “А” - зона, в якій більш ймовірне знаходження потерпілих, зона “Б” - зона, в якій ймовірність знаходження потерпілих значно менше, ніж
у зоні “А”);
складність рельєфу місцевості;
складність зруйнованих будівель та місця можливого знаходження людей;
метеорологічні умови;
фактори, що ускладнюють роботу собак (пожежі, задимленість, наявність їдких, дратівних речовин, пилу тощо);
кількість пошукових собак і особливості роботи кожної з них: час роботи собаки на ділянці (від 4 до 8 годин) з періодичними перервами на відпочинок;
ширина смуги, що обшуковується собакою (від 20 до 100 м), швидкість обшуку (1500 - 2000 кв. м/год.);
наявні сили та засоби пошуково-рятувальних груп, умови зв’язку
і взаємодія між ними.
На підставі затвердженого плану Старший ГК ставить завдання кожному кінологічному розрахунку.
Кінолог-рятувальник повинен знати межі своєї ділянки, послідовність пророблення ділянок пошуку, оперативну обстановку в районі пошуку, сигнали зв’язку із Старшим ГК. Крім того (при пошуку в гірській і лісовій місцевості) кінологічні розрахунки повинні мати надійні засоби зв’язку, карту, компас, ракетницю, бажано GPS – навігатор, телефон супутникового зв’язку.
Групи кінологічних розрахунків працюють у тісній взаємодії з основними підрозділами рятувальників.
2.4. Рекомендації щодо підготовки собак перед пошуковими роботами та під час їх проведення
Після доставки собак до місця проведення пошуково-рятувальних робіт їм дають 30-хвилинний відпочинок, під час якого собак напувають, вигулюють (щоб дихальні шляхи тварин очистилися від пилу та запахів пального).
Після цього собак можна залучати до пошукових робіт.
Під час пошуку собака не повинна бути голодною, проте кормити
її досита не слід. Основне годування проводиться після завершення чергового етапу пошукових робіт.
Перед виходом на пошук необхідно перевірити загальний стан собак.
Кінолог-рятувальник надягає на себе відповідний одяг, а на собаку – відповідне спорядження.
У роботі на завалах при нагромадженні арматури, плит, каркасів
і конструкцій необхідно знімати із собаки нашийник і шлейку або працювати
“у зв'язці”.
Тривалість роботи без відпочинку залежить від декількох умов: віку собаки, її зацікавленості (“в’язкості”), темпераменту, самопочуття, складності виконуваної роботи, метеорологічних показників, задимленості чи наявності інших сильних подразників.
Під час пошуку собаці щогодини потрібен 10-хвилинний відпочинок, щоб напитися та відпочити.
При високій температурі (понад +30°С) або при сильному морозі
(нижче –25°С) відпочинок надається після кожних 20-30 хвилин роботи. Бажано на цей час собаку відвести від ділянки, що обшукується, в укриття. Через
8 годин потрібна більш тривала перерва.
У випадку великого обсягу робіт доцільно залучати таку кількість розрахунків, щоб мати можливість розділити їх на 2-3 групи: для відпочинку собак однієї групи та роботи іншої.
У районах із спекотним кліматом необхідно враховувати наступне:
сильна спека розморює собаку та призводить до значного зниження нюху;
на ділянках з піщаним або солончаковим ґрунтами можливе потрапляння дрібного піску і пилу у верхні дихальні шляхи собаки, що знижує результативність роботи та підвищує стомлюваність;
тривале перебування в спеці може спричинити тепловий удар, тому в цей період необхідно на голову собаки надягати налобник (мал.12), частіше напувати, змочувати живіт і пахові області прохолодною водою.
Для захисту від холоду використовують комбінезон або попону (мал. 9).
Для забезпечення постійного пошуку у високому темпі необхідно мати резерв собак для заміни працюючих. При мінімальній кількості собак (менше трьох) доцільно, щоб дві з них працювали одночасно, а одна відпочивала. У групі з п'яти собак – три працюють, двох залишають у резерві.
Слід враховувати, що застосування пошукових собак найбільш ефективне на максимально ранніх етапах рятувальних робіт.
2.5. Фактори, які слід враховувати під час проведення пошуково-рятувальних робіт
При проведенні пошуково-рятувальних робіт необхідно враховувати зовнішні фактори, а також метеорологічні умови, які впливають
на ефективність роботи пошукових собак.
При повній відсутності руху повітря (спостерігається вкрай рідко) запах поширюється в повітрі рівномірно в усі сторони. Швидкість його поширення залежить від багатьох факторів (атмосферного тиску, температури повітря, молекулярної ваги пахучих часток тощо). Поширення запаху при відсутності вітру відбувається також і шляхом вертикального переміщення повітря між верхніми та нижніми шарами атмосфери в результаті їхнього нерівномірного нагрівання.
У безвітряну погоду виникають локальні, неупорядковані переміщення повітря, що ускладнюють пошук. При сильному ж вітрі відбувається механічне розсіювання запахових часток. Крім того, у приземних шарах повітря утворюється озон, що сприяє хімічному перетворенню запахів. Іноді при сильному вітрі собака може зачути запах здалеку, але для цього необхідна рівна, відкрита місцевість з невисоким рослинним покривом. У місцевості
з пересіченим рельєфом повітряний потік, натикаючись на перешкоди, дробиться на окремі плини та утворює завихрення.
Повітря разом із запаховими частками може утворити циркулярний рух, сформувати свого роду “повітряний мішок”. Собака, навіть проходячи поруч
з цим місцем, не учує запах. Установлено, що підвищена вологість повітря сприятлива для роботи собаки. При підвищеній вологості повітря запахові частки менш активно зриваються з поверхні предметів і за рахунок цього розповсюджуються у повітря протягом більш тривалого терміну. Вологе повітря не висушує слизову оболонку носової порожнини собаки. При дрібному дощі результати роботи собак не знижуються. При грозі та сильному дощі відбувається змивання запахових часток з поверхні предметів, але вихід запаху з глибини ґрунту на поверхню не припиняється.
Висока температура поверхні ґрунту сприяє більш активному окислюванню запахових часток. Крім того, при нагріванні ґрунту зменшується концентрація запаху на поверхні землі.
У спекотну погоду перегрівання організму собаки викликає задишку
і стомлення, висушування слизуватої оболонки носа. Встановлено,
що підвищення температури повітря вище +30°С знижує показники роботи собак майже в два рази. Температура повітря нижче –20°С також негативно впливає на уловлювання запаху.
На ефективність пошуку впливає і час доби. Собаки працюють гірше
в спекотну погоду, особливо вдень з 11 до 15 години. Найбільш сприятливий для роботи вечірній та нічний час, коли знижується температура повітря
і ґрунту, швидкість вітру, зменшується кількість озону в атмосфері.
Як видно, на запахові частки, їхню концентрацію у повітрі впливає багато різних явищ. Кінолог повинен знати особливості руху повітря при різному рельєфі місцевості. Це дозволить йому ефективно управляти собакою і точно визначати місцезнаходження джерела виходу запаху. Тому від знання кінологом процесів, які відбуваються в атмосфері, залежить ефективність пошуку постраждалих.
На місці проведення пошуково-рятувальних робіт кінологу необхідно враховувати всі особливості та визначитись, як діяти в конкретній обстановці.
2.6. Способи ведення пошукових робіт
В усьому світі використовуються наступні способи пошуку потерпілих
з використанням спеціально навчених собак:
човниковий пошук: коли собака йде по ділянці зиґзаґами від однієї бокової границі до іншої і назад з незначним просуванням уперед, нижнім чуттям обстежуючи територію;
кінолог-рятувальник рухається по уявній осьовій лінії за собакою, стежачи за її поведінкою, контролюючи її рух та випадки пропуску якої-небудь частини ділянки (мал. 2);
вільний пошук: коли собака рухається по ділянці довільно, без чіткого малюнка, орієнтуючись на повітряні потоки;
кінолог-рятувальник не управляє нею, а лише підтримує активність пошуку, знаходячись на височині, з якої видно всю обстежувану ділянку, або іде по центру ділянки так, щоб собака знаходився попереду (мал. 2);
фронтальний пошук: коли собака рухається вздовж границі обстежуваної ділянки з навітряної сторони, пронюхуючи верхнім чуттям принесені потоком повітря запахи;
кінолог-рятувальник йде із собакою, підтримуючи її увагу (мал. 2).
Мал. 2. Основні способи пошуку:
1 – човниковий; 2 – вільний; 3 – фронтальний
__ __ __ границі обстежуваної ділянки
_________ шлях руху собаки
__ . __ . __ шлях руху кінолога
“Фронтальний” пошук дозволяє здійснити швидке обстеження великих територій, тому що верхнім чуттям собака здатна відчути запах на значно більшій відстані, чим при роботі з опущеною головою. Однак слабкі запахи при цьому можуть бути пропущені. Даний спосіб можна рекомендувати для здійснення розвідки або для пошуку потерпілих на площах, де ускладнене виділення
зон “А” і “Б”.
При “вільному” пошуку собака діє нижнім і верхнім чуттям, що дозволяє їй вести досить швидке та більш ретельне обстеження території, але при цьому методі трапляються “пропуски” (ділянки не пророблено детально). Цей спосіб ефективний для місцевості із складним рельєфом (у тому числі завалів),
де виконання чіткого “човника” ускладнено.
“Човниковий” пошук забезпечує найбільш ретельне, надійне пророблення та рекомендується у всіх випадках, коли потерпілі можуть знаходитися
на великій глибині або закриті щільною масою. Відстань між паралельними проходами собаки може коливатися від 1,5 м до 10-15 м (при зустрічному вітрі вона може бути і більша). Чим вона більша, тим нижча надійність обшуку,
але вища швидкість.
Кожному кінологічному розрахунку визначається ділянка для пошуку, межі якої помічають прапорцями (покажчиками) або орієнтирами на місцевості (на карті). Усі ділянки заносяться на схему району пошуку. Для спрощення дій кінологічних розрахунків межі ділянок, по можливості, роблять прямолінійними. Ширина ділянки може бути 20-100 м залежно від складності рельєфу, напрямку та сили вітру, підготовленості розрахунку, глибини знаходження потерпілих тощо. Довжина ділянок не обмежується
й визначається тільки припустимим часом роботи. Якщо район пошуку по ширині перевищує ці розміри, то розмічають кілька паралельних ділянок, які можуть обстежуватись декількома собаками одночасно або однією послідовно.
При одночасній роботі декількох розрахунків на сусідніх ділянках доцільно їх пустити уступом, починаючи із собак, що працюють більш активно. Відпрацьовуючи ділянку, кінолог-рятувальник повинен стежити, щоб собака трохи заходила за межі своєї ділянки (до 5 м). Це забезпечує обстеження на межі ділянок пошуку двома собаками і підвищує надійність пошуку в цих місцях.
Кінолог-рятувальник повинен враховувати рух повітря і визначати напрямок слабкого вітерцю на всій площі пошуку. Робиться це візуально – по ледь помітним рухам рослинності, обривків паперу. На ділянках, покритих ущільненою селевою масою або мокрим снігом, потрібно створювати “штучні пори” за допомогою зонду.
На місцевості зі складним рельєфом або коли є сумніви в надійності обстеження доцільно проводити контрольні (повторні) пуски собак, при цьому розрахунки обмінюються ділянками пошуку. Напрямок пошуку доцільно змінити і проводити його перпендикулярно попередньому. Аналогічні контрольні пуски проводяться по мірі розбирання високих завалів після зняття (розбору) чергового шару завалу.
На час роботи кінологічних розрахунків рятувальники, що ведуть розбір завалів, відводяться із зони пошуку, зупиняється техніка, оголошується “тиша”.
Пошук потерпілих у небезпечних місцях при нестійких конструкціях (підвали, поверхи будинків тощо) собака веде самостійно, кінолог-рятувальник залишається ззовні.
Під час проведення пошукових робіт усім учасникам необхідно дотримуватися правил техніки безпеки. Перед виходом кінолог-рятувальник надягає міцне взуття, яке захищає від опіків і травм, захисну каску, брезентові рукавиці. Собаці надягають на лапи захисні бахіли (мал. 11). При обстеженні ділянок, над якими нависають балки, залишки стін, необхідно дотримуватися заходів безпеки.
На час обстеження виставляються спостерігачі, які стежать за станом ділянок пошуку та подають сигнали при виникненні небезпеки (рух завалу, загроза
або падіння уламків зверху тощо).
На небезпечних ділянках (обвал балки, зрив зі схилу) собаку беруть
на повідця, що кріпиться не до нашийника, а до страхового кільця шлеї. Місця, що представляють небезпеку для життя, попередньо обстежують не поодинці,
а групами – по 2-3 людини.
2.7. Порядок обстеження великих територій
Кінологічні розрахунки починають пошук із зони “А”, де висока ймовірність перебування потерпілих . Залежно від розміру території і кількості потерпілих може бути виділено кілька зон “А”. У цьому випадку пошук
бажано проводити одночасно в усіх зонах “А”. Якщо ж собак для цього
не вистачає, керівник проведення пошукових робіт встановлює порядок черговості обстеження зон залежно від орієнтовної чисельності постраждалих
у кожній із зон “А”.
Повторне обстеження проводять тоді, коли ретельний пошук не має результатів, але є підстави вважати, що на даній ділянці можуть бути потерпілі. При такому обстеженні напрямок пошуку змінюють. Залежно від обстановки можливе застосування всіх видів пошуку в різних комбінаціях. Цю роботу,
як найбільш важку, виконують досвідчені кінологи-рятувальники з кращими собаками.
На великих територіях використовують наступні різновиди пошуку: первинний, ретельний і “коридором”.
Якщо обстеження зони “А”, а потім зони “Б” первинним пошуком безрезультатне, переходять до ретельного пошуку. Якщо при ретельному пошуку в зоні “А” потерпілих не виявлено, його переносять у зону “Б”.
Собаки виконують первинний пошук без повідка, а ретельний,
при необхідності, на довгому повідку. Кінолог-рятувальник із собакою може обстежувати територію, комбінуючи вищезазначені види пошуку. Найбільш досвідчені кінологи всі види пошуку проводять без повідка.
Первинний пошук ведеться під час обстеження, коли провідники тільки намічають зони “А” і “Б” або напрямки “коридорів”. Ціль його – обстежити велику площу в найкоротший термін. Собаці подається команда: “Шукай!”. При цьому кінолог-рятувальник не управляє нею і собака довільно шукає
в бажаному їй напрямку. Цим способом користуються під час переходів, якщо
є припущення, що на маршруті пошуку можуть знаходитися потерпілі.
При загальному обстеженні (яке застосовується найчастіше) кінолог-рятувальник управляє собакою, але не обмежує її ініціативу. Обстеження проводиться на певній площі або в “коридорі” з наміченими границями. Кінолог-рятувальник подає команду: “Шукай!”, - а жестом руки направляє собаку у потрібному напрямку, враховуючи рух вітру, він спонукає собаку йти зиґзаґами.
Детальне обстеження завжди здійснюється ретельним “човниковим” способом по лінії зиґзаґів. Його ціль – обстежувати ділянку так, щоб
не залишилось місць, пропущених собакою.
При “човниковому” пошуку ступінь його старанності визначається тільки частотою зиґзаґів. Надійне виявлення слабких виходів запахів досягається при відстані до 5 м між сусідніми лініями проходу собаки. Виявлення місць
з наявністю сильних запахів людей, при сприятливих умовах, можливе
з відстані до 50 м.
Враховуючи це, знаючи поставлені завдання та місцеві умови, кінолог-рятувальник вибирає техніку пошуку.
Границі ділянки пошуку маркують. Форма ділянки може бути різною,
але бажано, щоб її площа не перевищувала 500 кв. м і була прямокутною.
Після послідовного відпрацьовування кількома розрахунками чергової ділянки маркування переносять на наступні. Усі місця, відпрацьовані собаками, наносять на схему району пошуку. Якщо пошукові роботи велися протягом тривалого часу і групи мінялися, керівник нової групи може за схемою легко визначити, які види пошуку та на якій ділянці проводилися.
Слід звертати увагу на ретельність пошуку на границях обстежуваних ділянок, щоб не пропустити місце знаходження постраждалих поза зонами відповідальності.
З метою швидкого обстеження великої території використовують спосіб “коридору”. Кінолог-рятувальник, рухаючись по лінії пошуку в потрібному напрямку (по орієнтирах або компасу), позначає на своїй схемі обстежені ділянки. Залежно від обстановки він посилає собаку від себе в одну сторону, потім – в іншу.
Управління собакою зводиться до наступного:
спонукати її виходити за межі коридорів до 5 м;
направляти собаку до “повітряних мішків”;
фіксувати її увагу в місцях, де ймовірна наявність постраждалих.
Ширина “коридору” обстеження може досягати 100 м. При визначенні ширини “коридору” слід враховувати тип поверхні обстежуваної ділянки
та її стан (бруд, сніг, задимлення тощо), рівень підготовленості та досвідченість собаки, метеорологічні умови.
Кінолог-рятувальник повинен мати схему місцевості, компас, засоби навігації, чітко знати початковий і кінцевий пункти маршруту, місце свого знаходження на цей момент.
Як приклад, можна розглянути пошук за участю трьох і п’яти кінологічних розрахунків. При пошуку назустріч вітру склад групи – 3 кінологи-рятувальники із собаками (мал.3). Один з них залишається із собакою в резерві поблизу високого дерева, зручного для спостереження. Лінії пошуку 1 та 2 захаращено зруйнованими об’єктами і з’єднуються біля стіни будинку, що обвалився (сама складна ділянка).
Схема пошуку “коридором” у тій же місцевості при попутному вітрі
та поганій видимості (мал.4). Склад команди – 5 рятувальників із собаками. Через погану видимість два з них із собаками залишаються в резерві, лінії 1 і 2 проходять по прямій, щоб зручніше було орієнтуватися по компасу.
По лінії 3 – рятувальник із собакою рухається зиґзаґами через усю ділянку повз зруйновані об’єкти, проходить із підвітряної сторони, щоб собака відчула максимум запахів.
Перший, другий і третій розрахунки працюють не одночасно,
а послідовно: другий розрахунок починає рух після того, як перший розрахунок закінчив роботу на ділянці тощо.
При боковому вітрі, який дме під прямим кутом, лінія пошуку йде не по середині “коридору”, а ближче до його підвітряної границі – це дає можливість собаці уловлювати запахи зі сторони, звідки дує вітер (мал. 5 а).
При напрямку вітру під гострим кутом до “коридору” лінія пошуку
йде зиґзаґами. Послідовність коротких кроків зиґзаґу в певному порядку дозволяє собаці перебувати значну частину часу під найбільш вигідним кутом до вітру (мал. 5 б).
Напрямок вітру під різними кутами дає собаці можливість уловлювати максимум запахів з території “коридору” та найближчих ділянок (мал. 5 а, б).
Наведені схеми пошуку умовні, але його основні лінії можуть допомогти правильному орієнтуванню кінолога-рятувальника.
Мал. 3. Лінії пошуку “коридором” при зустрічному вітрі;
Мал. 4. Лінії пошуку “коридором” при попутному вітрі
Мал. 5. Лінії пошуку “коридором” при боковому вітрі
а) вітер під прямим кутом; б) вітер під гострим кутом
2.8. Пошук постраждалих у зруйнованих будинках і спорудах
Кінолог-рятувальник поблизу завалу намічає свій шлях, візуально розділяє завал на частини, визначає напрямок руху собаки. Підходячи до першої наміченої ділянки, кінолог направляє собаку без повідця командою: “Шукай!” і жестом руки, якщо собака не може відшукати прохід у завалі, кінолог-рятувальник показує інший напрямок та при необхідності, допомагає
її пересуванню.
При можливих пропусках одного з місць на ділянці кінолог-рятувальник направляє собаку жестом на це місце.
Під час активного пошуку собаці неприпустимо подавати команди, робити жести та рухатись безпосередньо за нею.
По закінченню перевірки першої ділянки завалу кінолог-рятувальник направляє собаку на іншу.
У випадку, якщо завал великої висоти, кінолог-рятувальник із собакою періодично повторює обстеження по мірі його розбирання та коли з’являється прохід між будівельними конструкціями (плитами перекриттів тощо).
При виявленні постраждалого собака вертається до кінолога-рятувальника та по команді: “Веди!”, – підводить його до місця знаходження потерпілого,
і кінолог помічає це місце визначеною позначкою (прапорцем або іншим покажчиком).
При проведенні пошукових робіт на завалах необхідно враховувати,
що для виходу запаху з великої глибини, особливо через щільні середовища, потрібен деякий час. Тому після відпрацювання ділянки одним розрахунком через 5-10 годин, залежно від глибини завалу, проводиться її послідовне контрольне обстеження одним або двома розрахунками.
Слід враховувати, що під час роботи на завалах (де є нагромадження арматури, плит, каркасів і конструкцій), необхідно знімати з собаки нашийник
і шлейку або працювати “у зв'язці”.
2.9. Пошук постраждалих у транспортних засобах, що потрапили
в аварію (катастрофу)
Суттєву складність представляє виявлення повітряного судна,
що потерпіло катастрофу в безлюдній місцевості. У цьому випадку застосування собак виправдане й доцільне:
для виявлення місця падіння частин, деталей, вантажу;
для знаходження постраждалих і тіл загиблих безпосередньо
в розбитому повітряному судні або на прилеглій до нього місцевості.
Слід враховувати, що уламки може бути розкидано на великій площі.
Додаткові труднощі виникають при падінні повітряного судна в густі зарості, глибокий сніг, пісок або на заболочені ділянки. У цих випадках кінологічні розрахунки діють у складі пошуково-рятувальних груп. Собаки
в процесі роботи реагують на будь-які характерні для даного середовища об’єкти. Чуття дозволяє їм знаходити дрібні уламки під великим шаром піску або снігу, на невеликій глибині під водою, тому що вони мають характерний різкий запах палива, металу або синтетичних матеріалів. При виявленні стороннього предмета собака зупиняється та позначає місце голосом.
Металеві деталі може бути виявлено за допомогою приладу – металошукачу, хоча він здатний давати точні показання лише на порівняно близькій відстані, тоді як пошукові собаки, користуючись верхнім чуттям, відчувають запах на значній відстані, реагуючи на розвіяні вітром найтонші відтінки запаху. Радіус цього місця може становити до 100 і більше метрів.
Кінолог-рятувальник повинен управляти собакою, щоб виключити хаотичність пошуку. У той же час він повинен дозволяти собаці проявляти ініціативу. Момент, коли собака відчуває певний запах, завжди відбивається
на її поведінці тому кінолог-рятувальник зобов’язаний стежити за зміною
в її поведінці, щоб не перешкодити їй несвоєчасною командою.
Коли місце падіння повітряного судна виявлено, починається ретельний обшук місцевості. Район пошуку розбивається на ділянки, які проробляються кінологічними розрахунками.
Реакція собаки на виявлення людей, останків або предметів різноманітна (при дресируванні пріоритет надається пошуку живих людей).
Великі частини повітряного судна обстежуються кінологічними розрахунками. Проводиться візуальне вивчення об’єкта, визначається напрямок вітру ззовні та руху повітря всередині. Пошук починається з навітряної сторони, собаку направляють навколо об’єкта. У місцях найбільш сильного виходу запаху постраждалих собака зупиняється і голосом позначає це місце. Кінолог-рятувальник позначає це місце прапорцями та сповіщає про
це старшого пошуково-рятувальної групи.
Після обстеження зовнішньої сторони судна собаку направляють усередину об’єкта де пошук ведеться аналогічно проведеному ззовні.
Кінологи повинні знати, що після катастрофи запахи усередині ушкодженого судна можуть поширюватись по досить складних каналах.
Це слід урахувати при визначенні місцезнаходження постраждалого
та позначення прапорцем місця виходу запаху.
Після знаходження потерпілих або тіл загиблих кінологічні розрахунки продовжують обстеження місцевості, щоб по можливості знайти всі уламки корпусу судна та вантажу, що перебували в ньому.
Необхідно виключити випадки загибелі членів екіпажу або пасажирів,
які врятувалися, але незважаючи на травми (знаходячись у стані афекту) пішли з місця аварії, або внаслідок удару або вибуху були відкинуті (на певну відстань). Як правило, такі постраждалі потребують надання першої медичної допомоги. Тому для запобігання загибелі таких постраждалих кінологічні розрахунки продовжують шукати людей в зонах “А” і “Б”, поєднуючи
це з обшуком місцевості.
При залізничних аваріях собак слід застосовувати у випадках, якщо:
накопичення деформованих вагонів не дозволяє візуально виявити постраждалих, які перебувають усередині;
спостерігається значний “розкид” постраждалих (загиблих) навколо місця катастрофи, особливо в темний час доби;
постраждалі перебувають без свідомості та з інших причин не можуть повідомити про своє місцезнаходження (стан афекту або шоку, непритомністі, отримання серйозних ушкоджень, небезпечних для життя);
постраждалі покинули місце аварії.
Пошуково-рятувальні роботи при залізничних аваріях (із застосуванням собак) ведуться так само, як і при авіакатастрофах.
Також кінологічні розрахунки доцільно застосовувати в разі подій
із автотранспортом (автомобілі, автобуси):
при транспортних аваріях, пов’язаних зі сходом лавин, селів, піщаних
або сніжних буревіїв;
у безлюдній місцевості, коли люди, які знаходились в автомобілі, у стані афекту залишили місце аварії;
для пошуку автомобілів, що збилися зі шляху в безлюдній місцевості
і потрапили під шар піску або снігу.
2.10. Пошук постраждалих у гірській місцевості
Проведення пошуково-рятувальних робіт у гірській місцевості має свої особливості, тому це необхідно враховувати під час проведення зазначених робіт.
З ряду причин рух повітря в горах має певні закономірності. Тому, якщо підготовка собаки проводилася поза горами, її необхідно навчати орієнтуватися в складних умовах гірського рельєфу та незвичайних для неї повітряних потоках.
Прикладом може служити завихрення повітряних потоків на гірському схилі, які заважають собаці визначити точне місцезнаходження потерпілого – “У”, що перебуває в повітряному мішку на поверхні снігу (мал. 6 а, б).
Мал. 6. Завихрення повітря, що заважають собаці виявити місцезнаходження потерпілого:
а) напрямок плинів у гірській місцевості;
б) потік повітря, що натрапило на скелю
Необхідно враховувати профіль схилу із завихреннями потоку повітря
на гребені та профіль із повітряним мішком – “Д” у підніжжя (мал.7),
а також потік повітря, що піднімається, із завихреннями на гребені (мал. 8).
Завихрення утворюються всюди, де потоки повітря через нерівності рельєфу міняють свій напрямок. У поглибленнях рельєфу (лощинах, котлованах) запахи зазвичай рухаються циркулярно або залишаються нерухомими.
При проведенні пошуково-рятувальних робіт кінологи-рятувальники повинні пам’ятати про подібні явища. Слід допомагати собакам (особливо молодим), направляючи їх на пошук у найбільш сприятливому напрямку відносно потоку вітру, та вносити корективи в намічену схему пошуку.
Пошук у глибині тріщин, що досягають 20 м і більше, має свої особливості. Головною проблемою є вітер, який часто дме на тріщину під таким кутом, що задуває та блокує вихід запаху на поверхню (порушується природній рух повітря знизу нагору).
Обстеження неглибоких тріщин (до 20 м) із прямими стінами не викликає ніяких затруднень.
Мал. 7. Місцеві повітряні завихрення на гірському рельєфі (вітер униз по схилу):
в - завихрення повітря;
д - повітряний мішок
Мал. 8. Місцеві повітряні завихрення на гірському рельєфі (вітер угору по схилу):
г - завихрення повітря.
Глибокі тріщини (більше 20 м) із внутрішніми загинами і лабіринтами бажано обстежувати іншим способом. Для цього необхідне спеціальне спорядження й кілька помічників. Кінолога-рятувальника із собакою опускають на дно тріщини, зафіксувавши їх міцною альпіністською мотузкою.
При пошуково-рятувальних роботах кінолог-рятувальник може зіткнутися не з одиничними тріщинами, а з їх нескінченним лабіринтом. Пошук постраждалих та обстеження маршруту у цьому випадку проходить зиґзаґами, розміри яких визначаються конфігурацією тріщин.
На закритих снігом тріщинах, позначених як зона “А”, пошук спрощують перервані сліди ніг і провали снігу.
Слід зауважити, що відчувши запах постраждалого, собака може потягти кінолога в напрямку виходу запаху навпростець і зірватися в тріщину разом
з ним. Тому на небезпечних зонах повідець слід пристебнути не до нашийника, а до кільця шлеї страховки і тримати собаку поруч.
При роботі на льоду до черевиків кінолога-рятувальника кріпляться “кішки”, що перешкоджають ковзанню.
При тривалих пошукових роботах кінолог повинен мати (крім звичайного спорядження для собак) два запасні комплекти захисних бахіл (мал.11)
із кевлара або іншого міцного матеріалу для захисту лап собаки.
Отримавши повідомлення про попадання людей у лавину, керівник пошуково-рятувальних робіт спільно з кінологом-рятувальником приймає рішення про організацію та тактику пошуку постраждалих.
Першими пошук на лавинному виносі починають кінологи-рятувальники за допомогою службових собак.
Винятком є “комбінований” пошук: коли на лавинному виносі допускається одночасна робота собак і рятувальників з технічними засобами пошуку, він застосовується при наступних умовах:
гранично-мокрий сніг (вода в сліді ноги);
покриття поверхні снігу настом.
У цих випадках “зондування” шару снігу допомагає виходу запаху постраждалих на поверхню.
Пошуки постраждалого як у зоні “А”, так і в зоні “Б” починаються
з первинного пошуку. При цьому собаку підводять до границі зони, давши команду: “Шукай!”, – відпускають з повідця, направляючи на зустріч вітру. Кінолог, йдучи за собакою на можливо близькій відстані, лише підкріплює подану команду повторами. Якщо при обході всіх зон собака постраждалого
не знаходить, переходять до ретельного пошуку.
Для цього спочатку в зоні “А”, а потім у зоні “Б” проводиться попереднє маркування шнуром з прапорцями, периметром близько 200 м, тобто по довжині однієї котушки (при формі квадрату – 50x50 м). Провідник, давши команду: “Шукай!”, – і не спускаючи собаку з довгого повідця, направляє її рух
по ділянці зиґзаґами на відстані між ними не більш 7 м. Після відпрацьовування однієї ділянки шнур із прапорцями переноситься на іншу в напрямку назустрічного вітру, зліва направо.
Встановлення наметів, розведення примусів і багать, присутність людей або принесених ними предметів з підвітряної сторони, стосовно зони пошуків, категорично забороняється, тому що навіть дуже слабкі запахи дрібних предметів (недопалок, обгортка від цукерки) відволікатимуть собаку
і заважатимуть пошуку.
На схилах, де можливий повторний схід лавин або каменепад, необхідно виставляти спостерігача (рятувальника). На випадок небезпеки спостерігач подає певний сигнал і кінолог-рятувальник із собакою залишає район пошуків у заздалегідь наміченому напрямку. При проведенні пошуково-рятувальних робіт у лавинонебезпечній обстановці необхідно, крім спостерігача, залишати резерв – не менше двох кінологів-рятувальників із собаками.
2.11. Пошук постраждалих у лісових масивах
У зоні лісових масивів службові собаки залучаються для пошуку осіб,
що заблукали (туристів), або для пошуку постраждалих.
Пошукові групи починають пошук туристів, що загубилися, з початку
їх маршруту або з останнього місця, де вони були помічені.
Для собак виділяються коридори і проводиться обшук місцевості для пошуку сліду. Якщо є можливість, собакам дають понюхати речі із запахом членів туристичної групи. У випадку знаходження сліду кінолог рухається
за собакою, що йде по сліду, відходячи у бік на 30-50 м, щоб не затоптувати слід (на випадок його втрати та повторного проходження).
Залежно від рельєфу місцевості, рослинного покрову й метеорологічних умов територія розбивається на ділянки приблизно 50х50 м, 100х100 м
або виділяються окремі коридори 50, 100, 200 і більше метрів.
Собака повинна постійно перебувати у полі зору кінолога-рятувальника, який добре орієнтується на місцевості за допомогою карти, компасу,
GPS-навігатора. Обстеження лісу ведеться, в основному, “човниковим” способом або “коридором”, для цього використовується необхідна кількість собак.
Для роботи в лісових завалах собакам потрібна спеціальна підготовка, щоб проникати вглиб завалу і не реагувати на відволікаючий запах перемеленої деревини.
У лісових завалах собаку з метою її безпеки пускають без нашийника.
2.12. Пошук постраждалих (потонулих) у водоймах
Якщо собаку навчено пошуку людини на суші і кінологу-рятувальнику добре відома характерна поведінка собаки в момент виявлення місця знаходження людини, то пошук у воді постраждалого (потонулого)
не становитиме проблем.
Пошук постраждалих (потонулих) на водних об’єктах, у прибережній зоні засновано на загальних принципах уловлювання собакою запаху людини.
При цьому собака може перебувати в плавзасобах (човен, катер, пліт тощо), плисти або бігти по мілководдю.
Визначення джерела запаху залежить від течії, температури води
та повітря, швидкості й напрямку вітру або інших факторів. Кінолог повинен знати динаміку поширення запахів у воді чи під водою та діяти з урахуванням конкретної обстановки.
Так у холодні дні (t < –3-6°С) випарів набагато менше, ніж у теплі.
У цьому випадку собаці потрібно працювати набагато ближче до води, особливо при відсутності вітру.
При пошуку на воді собака повинен бути одягнений в індивідуальний рятувальний жилет. Щоб собака не потонув у течії або при переохолодженні,
на нього слід одягати нашийник, пристебнувши до повідка. Необхідно постійно стежити за обстановкою: чи не заплутався повідок, чи не зачепився він за гілки, чи не змерз собака.
2.13. Заходи безпеки при проведенні пошуково-рятувальних робіт
Збереження працездатності кінологів і собак у зоні проведення пошуково-рятувальних робіт є дуже важливими.
При проведенні пошуково-рятувальних робіт кінологи повинні дотримуватися наступних заходів безпеки:
провідники повинні бути тільки в спеціальному одязі та користуватися спеціальним спорядженням;
у гірських районах екіпірування доповнюється спеціальним альпіністським спорядженням, а кінологи повинні мати розряд з альпінізму
(не нижче третього);
під час проведення розвідки в незнайомій місцевості необхідно постійно підтримувати (через кожні 5 – 10 хвилин) радіозв’язок або інші види зв’язку (між кінологічними розрахунками та особою, яка підтримує з ними зв’язок);
у гірських районах, лісовій місцевості та інших важкодоступних районах, де відсутній надійний радіозв’язок, кінологів необхідно забезпечувати:
GPS-навігатором, телефоном супутникового зв’язку, компасом, картою місцевості, сигнальним пістолетом (ракетницею) та необхідною кількістю патронів до нього;
у гірських районах на безпечній ділянці, з якої добре простежується зона пошуково-рятувальних робіт, залишають спостерігача (із засобами зв’язку)
для попередження пошукової групи про початок повторних лавин, каменепадів, селів тощо;
обстеження небезпечних ділянок зони пошукових робіт (нависаючі балки, дахи, залишки стін) проводяться не поодинці, а групою (2-3 людини).
У гірських районах проводяться аналогічні заходи безпеки, які включають роботи з очищення снігових карнизів, льодових брил, каміння у небезпечних кулуарах тощо (зазначені роботи проводяться допоміжними групами);
при роботах у зоні згарищ, задимленості для запобігання опіків, отруєння димом молодих, збудливих собак беруть на довгий поводок;
у гірських районах, де можливі зриви зі схилу в прірву, глибоку тріщину, собака страхується капроновим реп-шнуром (статична мотузка діаметром
4-8 мм круглої форми із захисним обплетенням), що закріплюється
на страховому кільці шлеї.
Крім цього при проведенні пошуково-рятувальних робіт слід керуватися Правилами безпеки праці в органах і підрозділах МНС України, затвердженими наказом МНС від 07.05.2007 № 312.
III. Організація забезпечення службових собак
під час проведення пошуково-рятувальних робіт
3.1. Розміщення собак
Як правило, собак розміщують поблизу місця проведення аварійно-рятувальних (пошуково-рятувальних) робіт.
Розміщення собак повинно забезпечити збереження їх високої працездатності на весь період перебування в районі проведення пошукових робіт.
У холодну пору року при тривалому перебуванні в районах проведення пошукових робіт службових собак розміщають у невеликих опалюваних наметах. Можливе короткочасне розміщення собак у стандартних контейнерах для їх перевезення, утеплених відповідним чином.
У теплу пору року (при відсутності запиленості) собак можна розташовувати на відкритому повітрі, під навісом або тентом, який розташовують так, щоб односкатний дах було звернено у напрямку пануючого вітру під кутом близько 450 (для укриття від вітру, сонця і дощу).
У місцях, де земля волога, необхідно встановити саморобний настил
і підняти його над землею до 25 см.
У лісі кінолог із собакою може улаштуватися і без намету. Для цього потрібно мати шматок брезенту (парусини або будь-якої іншої щільної тканини) розміром 3Х3 м, із якого влаштовують односкатний навіс.
Необхідно виключити контакти собак зі сторонніми людьми і тваринами, забезпечити їм спокійний відпочинок.
На час відпочинку собака повинен бути захищеним від атмосферних опадів, пилюки, сильного вітру, екстремальних температур.
При необхідності поряд із собаками організовується чергування кінологів-рятувальників.
3.2. Догляд за собаками
Чищення собак є дуже важливим (попереджує появу нашкірних захворювань і різних паразитів, видаляє з шерсті пилюку, бруд, покращує живлення шкіри, підвищує працездатність). Чищення слід проводити поза приміщенням на чистому повітрі. Тільки під час дощів або дуже лютих морозів допускається проводити чищення собак у приміщеннях.
Догляд за собакою проводиться щодня вранці і ввечері до годування
в спеціально відведеному місці. Можливе перенесення чищення на денний час
(в разі неможливості проведення вранці).
До чищення допускаються тільки здорові собаки. Порядок і місце чищення хворих собак визначаються ветеринарними працівниками.
3.3. Спеціальне спорядження для собак
Під час проведення пошуково-рятувальних робіт в особливих умовах (пошук у холодну та спекотну погоду, в гірській місцевості тощо) разом
із звичайним інвентарем для собак використовується спеціальний інвентар.
Для додаткового захисту тіла собаки при тривалому перебуванні в умовах різкого охолодження поза природними укриттями і при обмеженості рухів, рекомендується застосовувати комбінезон або попону (мал. 9), що закривають спину, грудну клітку і боки собаки. Попона (комбінезон) зменшує тепловіддачу і оберігає собаку від застуди. Кращим матеріалом для виготовлення попони
є грубошерстяне сукно, покрите бавовняною тканиною.
Спеціальне спорядження собаки включає шлею стандартного зразка
(мал. 10), обшиту червоною матерією, з кишенями на застібках. Вона служить страхуючим поясом, до якого в небезпечних місцях (у гірській місцевості, водоймах тощо) пристібається страхувальний мотузок. Така шлея дозволяє бачити собаку на будь-якому рельєфі з великої відстані, переносити медикаменти та інші невеликі предмети. Також з її допомогою може здійснюватися буксирування лижника, саней з постраждалим або вантажем.
Стандартну шлею повинно бути перевірено на надійність.
Для захисту лап собак (при тривалому пошуку на кам’яних брилах, битій цеглі, скельній, льодовій і іншій поверхні) необхідно одягати бахили із кевлара або іншого захисного матеріалу (мал. 11). Крім цього необхідно мати
два запасні комплекти зазначених бахил.
Для захисту собак від теплового удару в спекотну погоду необхідно надягати налобник на голову собаки (мал. 12.)
Мал. 9. Попона (викройка)
Мал. 10. Шлея стандартного зразка, обшита червоною матерією,
з кишенями на застібках
Мал. 11. Захисні бахили
Мал. 12. Бавовняний налобник
3.4. Ветеринарне забезпечення собак
З метою визначення стану здоров’я службової собаки щоденно здійснюється її огляд (кінологом і ветеринарним працівником).
Ветеринарне забезпечення службових собак у місці проведення пошуково-рятувальних робіт, які захворіли або зазнали травм, здійснюється штатним ветеринарним працівником, а в разі необхідності ветеринарним лікарем у найближчому ветеринарному закладі.
При залученні декількох кінологічних розрахунків та тривалому проведенні пошукових робіт бажане залучення ветеринарного працівника,
який повинен забезпечувати щоденний огляд собак, а в разі необхідності надати ветеринарну допомогу.
Ветеринарний працівник має право (за станом здоров’я) звільняти собаку від пошукових робіт.
У місці проведення пошуково-рятувальних робіт необхідно мати аптечку для надання ветеринарної допомоги собакам, що захворіли або отримали травму.
Кінолог також повинен знати заходи першої ветеринарної допомоги
і вміти надавати її собакам при виникненні у них травм і гострих хвороб.
Директор Департаменту управління
рятувальними силами Г. Марченко