Ндів та технологій виробництва, що є неможливим без успішного вирішення проблем в сфері нормування праці, особливо його удосконалення на сучасних підприємствах

Вид материала

Документы

Содержание Вдосконалення нормування праці Метою нормування праці Аналітичний метод За аналітично-розрахунковим методом За аналітично-дослідним методом В рамках реалізації Цільової програми «Гідна оплата праці»

Подобный материал:

• Методичні рекомендації на тему, 340.83kb.
• Томаківське районне управління юстиції дніпропетровської області методичні рекомендації, 322.42kb.
• Програма та методичні рекомендації, 1090.08kb.
• Ти, відповідного рівня кадрового І науково методичного забезпечення, якості навчального, 211.86kb.
• У сучасних умовах, оптову книготоргівельну систему (Держкнига місцевий книготорг колектор),, 406.09kb.
• Назва реферату: Лекції по трудовому праву України Розділ, 2190.54kb.
• 1. Інженер з організації та нормування праці належить до професійної групи "Професіонали", 62.33kb.
• 1. Інженер з організації та нормування праці належить до професійної групи "Професіонали", 64.71kb.
• Методика проведення аудиту план методика проведення аудиту 1, Порядок проведення аудиторської, 104.32kb.
• Екологічно чиста технологія збільшення урожайності соняшника на чорноземах звичайних, 128.07kb.

ФЕДЕРАЦІЯ ПРОФЕСІЙНИХ СПІЛОК УКРАЇНИ

Членам Президії ФПУ


Інформаційна записка


«нормування праці, роль та місце профспілок»


І Теоретичні основи нормування праці


ІІ ПРАВОВІ ЗАСАДИ НОРМУВАННЯ ПРАЦІ


ІІІ ОСНОВНІ ЗАХОДИ, НЕОБХІДНІ ДЛЯ

ВДОСКОНАЛЕННЯ НОРМУВАННЯ ПРАЦІ

ТА ПЕРШОЧЕРГОВІ ЗАВДАННЯ ПРОФСПІЛОК


Лютий 2012


І Теоретичні основи нормування праці


Соціально-економічні перетворення, які характеризують сучасний стан і тенденції розвитку українських підприємств, потребують приведення в дію всіх резервів ефективності використання трудового і виробничого потенціалу (наявних основних фондів та технологій виробництва), що є неможливим без успішного вирішення проблем в сфері нормування праці, особливо його удосконалення на сучасних підприємствах.

З наукової точки зору нормування праці – це внутрішня складова системи організації виробництва та оплати праці, воно здійснюється на основі положень централізованого й локального законодавства задля точного визначення міри праці працівника й, відповідно, установлення науково обґрунтованого, оптимального й справедливого (з точки зору не лише правових, а й наявних технологічних та соціально-економічних чинників) розміру винагороди за працю.

В загальному визначенні нормування праці — це вид діяльності з управління підприємством, спрямований на встановлення оптимальних співвідношень між витратами та результатами праці, а також між чисельністю працівників різних груп та кількістю одиниць обладнання і пов’язаний з контролем за інтенсивністю, безпекою, якістю та умовами праці.

Нормування праці на підприємствах виконує важливі функції, оскільки є основою організації заробітної плати, тому що норми затрат робочого часу одночасно стають і мірою винагороди за працю, маючи тісний зв’язок з тарифною системою. Установлення норм праці має на меті гарантувати відповідну продуктивність праці, а працівнику визначений рівень заробітної плати. За виконання норм праці оцінюється трудова діяльність кожного працівника й оплачується його праця.

Отже, суттєво важливою є обґрунтованість норм. Норма встановлює саме необхідні витрати та результати праці. Обґрунтування норм вимагає врахування технічних і технологічних можливостей виробництва, особливостей застосовуваних предметів праці, використання прогресивних форм, прийомів і методів роботи, фізіологічно виправдану інтенсивність і нормальні безпечні умови праці. Тобто норми праці повинні:

• відповідати найефективнішим для умов конкретної ділянки роботи варіантам технологічного процесу, організації праці, виробництва і управління;
  
• відображати найефективніший варіант використання наявних трудових і матеріальних ресурсів, вони фіксують досягнутий рівень техніко-технологічної і організаційної досконалості виробництва на підприємстві й для цих умов встановлюють міру праці.
  

Норми праці завершують процес встановлення певної системи організації праці і стають вихідним пунктом для її подальшого вдосконалення.

Норма праці є тією першоосновою, з якої починається і на якій ґрунтується весь процес планування праці і виробництва: на основі норм праці розраховують трудомісткість виробничої програми, визначають необхідну чисельність персоналу і його структуру на підприємстві, розраховують економічну ефективність науково-технічних та організаційних нововведень тощо.

Обґрунтовані норми праці дозволяють оцінити результати трудової діяльності кожного працівника, колективу. Встановлення норм праці на окремі види робочих процесів і операцій дозволяє розрахувати та витримувати необхідні кількісні та якісні пропорції між робочими місцями, цехами, виробництвами, що сприяє зростанню продуктивності праці.

Нормування праці на підприємствах є основою планово-економічних розрахунків поточного та перспективного, вихідною базою для обліку затрат і результатів виробництва, елементом організації виробництва та оперативного управління підприємством та логістикою виробничих процесів, дієвим засобом забезпечення оптимального співвідношення між мірою праці та її оплатою, що відповідає вимогам соціальної справедливості у розподілі фонду споживання.


Метою нормування праці в сучасних умовах господарювання є удосконалення організації виробництва та стимулювання праці.

Завданнями нормування праці є:

• встановлення нормативу часу на одиницю продукції;
  
• впровадження найбільш раціонального режиму використання устаткування, машин і механізмів в межах технологічних процесів;
  
• впровадження ефективної організації праці працівника на робочому місці.
  
• розробка найбільш раціональної структури виробничого процесу;
  
• проведення аналізу виконання норм праці для розкриття резервів виробництва та продуктивності праці;
  
• перегляд норм праці у зв’язку зі зміною технологічних процесів, умов праці та проведення організаційно технічних заходів.
  

Для забезпечення виконання зазначених завдань у всіх їх багатогранності та взаємообумовленості нормування праці ґрунтується на певних принципах, дотримання яких гарантує підвищення продуктивності суспільної праці:

1. принцип відповідності;
   
2. принцип прогресивності;
   
3. принцип організаційно-технічної обґрунтованості;
   
4. принцип єдності, рівнонапруженості норм;
   
5. принцип обов'язковості комплексності норм;
   
6. принцип технічної регламентації складу робіт та умов виконання норм;
   
7. принцип оптимального вибору об'єкта нормування;
   
8. принцип демократичного залучення трудящих.
   

Відповідно до мети, завдань та принципів зміст процесу нормування праці включає:

• вивчення та аналіз змісту і характеру праці відповідної категорії персоналу в реальних організаційно – технічних і санітарно – гігієнічних умовах;
  
• вивчення передового науково – технічного та організаційно-виробничого досвіду, аналіз можливостей впровадження його в умовах підприємства;
  
• вибір оптимального варіанту технології й організації праці;
  
• проектування режимів роботи обладнання, прийомів і методів роботи, системи обслуговування робочих місць, режимів праці і відпочинку;
  
• розрахунок норм у відповідності з особливостями технологічного і трудового процесів;
  
• апробація норм, оцінка їх економічної ефективності, аналіз тенденцій змін організаційно – технічних умов, уточнення норм;
  

впровадження норм на конкретні роботи у виробничому процесі і подальше корегування у зв’язку зі зміною організаційно – технічних умов.


Відповідно до основних форм витрат праці виділяють дві групи об’єктів нормування праці:

витрати робочого часу – універсальна міра праці, яка найширше вживається та нормується на різних рівнях і різними видами норм. На державному рівні - робочий час нормується, з одного боку, для забезпечення певної кількості праці, необхідної суспільству для його нормальної життєдіяльності, а з іншого — для дотримання прав людини на збереження здоров'я, відпочинок і всебічний розвиток. В Україні така норма робочого часу встановлюється відносно робочого тижня і становить 40 годин при нормальних умовах праці. В законодавчому порядку норма робочого часу скорочується при роботі в шкідливих та небезпечних умовах, а також для певних категорій працівників (неповнолітні, інваліди, матері малолітніх дітей, вагітні жінки).

На рівні підприємства нормування робочого часу набуває вигляду встановлення норми часу на здійснення конкретних виробничих операцій. Для цього застосовується аналіз структури виробничої та технологічної операції за окремими мікроелементами (трудовими прийомами, трудовими діями, трудовими рухами);

витрати робочої сили – найменш досліджені з поміж усіх інших об'єктів нормування. Вони можуть характеризуватися темпом роботи, мірою зайнятості працівників протягом робочого часу, умовами праці, показниками втомлюваності тощо. З існуючих нормативних матеріалів для характеристики цих показників найбільше підходять норми тяжкості праці (під якою розуміємо сумарний вплив всіх факторів трудового процесу на організм людини). Складовими тяжкості праці є її інтенсивність, стан виробничого середовища та ін. Норми тяжкості праці регламентують допустимі навантаження на організм працівника і використовуються для обґрунтування часу на відпочинок, встановлення компенсації за несприятливі умови праці тощо.


Залежно від особливостей виробництва об'єктами нормування можуть бути:

• обсяг роботи за певний період часу (годину, зміну, місяць) - встановлюється у вигляді нормованого завдання, як правило, у натуральних показниках, на зміну, місяць, квартал, рік тощо;
  
• зона обслуговування - є поширеним об'єктом нормування праці у промисловості та визначається кількістю засобів виробництва, ефективну роботу яких може забезпечити один працівник або бригада;
  
• змінність використання обладнання – є потужним резервом для інтенсивності та здешевлення виробництва за умови збалансування економічних результатів виробництва та гарантій праці;
  
• чисельність персоналу - є своєрідною формою нормування, за якою також нормується робочий час тільки не одного працівника, а кількісно визначеної групи працівників.
  

Отже, об'єкти нормування праці дуже різноманітні й складні. Вони вимагають застосування складних і трудомістких методів аналізу для встановлення обґрунтованих норм. Для розрахунку норм праці проводиться класифікація видів витрат робочого часу щодо працівника, роботи устаткування, тривалості виробничого процесу.

У практиці застосовуються два методи нормування праці сумарний (досвідно-статистичний) та аналітичний (техніко-аналітичний).

Досвідно-статистичний (сумарний) метод передбачає встановлення норм в цілому на всю роботу без поелементного аналізу операцій і проектування раціональної організації праці. При досвідному методі норми визначаються на основі особистого досвіду нормувальника, а при статистичному — на основі статистичних даних про фактичні затрати часу на виконання аналогічної роботи в минулому.

Особливістю досвідно-статистичних норм є використання звітно-статистичних відомостей про фактичні витрати часу на дану чи подібну роботу або обсяг виробленої продукції за звітний період. Їх широко застосовують в одиничному та малосерійному виробництві, де, як правило, відсутні детальні розробки технологіч­ного процесу, а тому встановлення технічно обґрунтованих норм потребує значних витрат праці нормувальників. Головною вадою цих норм є те, що вони не фіксують наявні недоліки в організації праці, не відображають технічно-організаційні досягнення конкретного виробництва і не орієнтують на передовий досвід, бо узагальнюють лише звітно-статистичні відомості. Як правило, рівень досвідно-статистичних норм знижений, тому їх легко перевиконують. Вони не є прогресивними.

Досвідно-статистичні методи не можна вважати обґрунтованими, оскільки норми розробляються без необхідного аналізу фактичних умов праці. Такі норми є тимчасовими і не забезпечують ефективне використання виробничих ресурсів, повинні замінятися нормами, встановленими аналітичними методами.

Аналітичний метод нормування праці передбачає вивчення трудового процесу, організації праці на робочому місці, ефективності використання техніки та робочого часу. Робота, що підлягає аналітичному нормуванню, розбивається на її складові технологічні та трудові елементи, котрі ретельно аналізуються. Потім на основі аналізу проектуються раціональні прийоми та методи виконання цих елементів і проводиться відповідний їм розрахунок необхідних витрат робочого часу. За методикою одержання вихідних даних та способу нормування праці аналітичний метод поділяється на аналітично-розрахунковий та аналітично-дослідний.

За аналітично-розрахунковим методом втрати часу на кожен елемент операції і на операцію в цілому визначаються на основі нормативних матеріалів, науково обґрунтованих, міжгалузевих, галузевих чи місцевих нормативів, розроблення оптимальних режимів роботи, застосування передових прийомів праці і раціональної організації робочого місця.

Аналітично-розрахунковий метод на практиці найпоширеніший, оскільки його застосування менш трудомістке, дає можливість розрахувати норми ще до початку трудового процесу і сприяє рівнонапруженості норм. Досягнення рівнонапруженості норм — важлива і складна проблема.

Зазначений метод передбачає встановлення норм за допомогою нормативів часу. Нормативами часу називають встановлену тривалість виконання окремих елементів операції або робіт. Нормативи встановлюються в умовах раціональної організації виробництва при повному використанні устаткування, предметів праці і робочого часу робітників.

За аналітично-дослідним методом витрати часу на кожен елемент операції і на операцію в цілому встановлюються на основі безпосередніх вимірювань цих витрат шляхом проведення фотографії робочого часу або хронометражу.

Хронометраж - метод вивчення витрат робочого часу багаторазово повторюваних ручних і машинно-ручних елементів операцій шляхом їх вимірювання. Використовується у великосерійному і масовому виробництвах для встановлення діючих норм та перевірки норм, встановлених розрахунковим шляхом. Об'єктом дослідження є операція та її елементи, а його метою - встановлення основного і допоміжного часу або витрат часу на окремі трудові прийоми. Хронометраж буває суцільним і вибірковим. При суцільному хронометражі його об'єктом є всі елементи оперативного часу, а при вибірковому - вимірюються окремі елементи оперативного часу або технічної операції.

Фотографія робочого дня - це спостереження, що проводиться для вивчення всіх витрат робочого часу протягом зміни або її частини. Вони можуть бути індивідуальними, груповими, бригадних і т.п.

Метою фотографії є виявлення втрат робочого часу; встановлення причин втрат; розробка заходів щодо усунення втрат; отримання даних про необхідність чисельності працівників, а також для створення нормативів часу.

Фотохронометраж  дозволяє визначати величину витрат робочого часу, не вдаючись до їх безпосереднього вимірювання. Він застосовується при спостереженні за великою кількістю об'єктів.

В розрізі даного питання необхідно зазначити перелік факторів впливу на вибір, зазначених вище, методів нормування праці. Так, методика технічного , а відповідно і необхідно зазначити, що вибір методів нормування праці в значній мірі залежить від ряду наступних факторів:

• типу організації виробництва  (масового, серійного, одиничного);
  
• способу виконання робіт (ручного, машинно-ручного, машинно-автоматизованого);
  
• форми організації праці (індивідуальної, багатоверстатної, бригадної);
  
• характеру нормованих робіт;
  
• умов виконуваних нормованих робіт.
  

Більш детальна характеристика кожного із вище зазначених факторів.

Тип виробництва визначає структуру підприємства і цехів, характер завантаження робочих місць та руху предметів праці в процесі виробництва. Кожний тип виробництва має свої особливості організації виробництва, праці, технологічних процесів і устаткування. Конкретний організаційний тип виробництва визначає особливості формування системи планування, обліку та оперативного управління процесами. Розрізняють три основні типи виробництва: одиничне, серійне, масове. Одиничне виробництво характеризується широкою номенклатурою виробів, малим обсягом їх випуску на робочих місцях, які не мають певної спеціалізації. Серійному виробництву властива обмежена номенклатура виробів, що виготовляються періодично повторюваними партіями, і порівняно великий обсяг випуску. Масове виробництво характеризується вузькою номенклатурою і великим обсягом випуску виробів, що виготовляються безперервно протягом тривалого часу.

Під час визначення методу нормування праці дуже важливим є врахування застосування способів виконання трудових прийомів і дій робітника. Зазвичай цей фактор найбільше впливає на визначення методів нормування режимів роботи обладнання. За такими нормативами проводяться наладка обладнання на виконання завдання і визначається машинно-автоматизований і машинно-ручний час виконання роботи.

Ефективність здійснення виробничих процесів, визначення методів нормування праці, використання засобів праці, витрати на виготовлення продукції та її якість значною мірою залежать від вибору тієї або іншої форми організації праці: суміщення професій (функцій), багатоверстатного обслуговування, колективної (бригадної) праці.

Не менш важливими чинниками, що впливають на вибір конкретного методу нормування праці виступають характер та умови виконуваних нормованих робіт. В розрізі таких факторів розглядаються складність завдання, тривалість його виконання, вплив зовнішніх факторів тощо.


ІІ ПРАВОВІ ЗАСАДИ НОРМУВАННЯ ПРАЦІ


Значення нормування праці та його юридичного оформлення в нормах трудового права важко переоцінити. Це один із найважливіших напрямків виявлення виробничої функції трудового права, через який виявляється правовий вплив на дії роботодавця та становище працівників. Норми трудового права щодо нормування праці закріплено у главі VI КЗпП і за своїм змістом та техніко-юридичним рівнем належним чином урегульовують цей сегмент виробничих відносин. Такий рівень правового регу­лювання досягнуто завдяки постійній увазі держави до питань нормування праці. Так, у постанові Ради Міністрів Української РСР і Української республіканської ради професійних спілок від 28 червня 1985 р. № 251 "Про заходи по поліпшенню нормування праці в народному господарстві", яка є чинною і сьогодні, визначалась основна мета належного нормування праці - оптимізація виробництва, розкриття творчих можливостей працівників. У цій постанові, зокрема, вказувалося на те, що нормування праці набуває все більшого значення у розв'язанні економічних і соціальних завдань як засіб ефективного використання трудового потенціалу, підвищення дієвості господарського механізму, доведення його принципів до первинних осередків виробництва, кожного робочого місця, забезпечення відповідності розмірів заробітної плати трудовому внескові працівників. Практика показує, що проблеми правового регулювання нормування праці є актуальними завжди. Згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 20 березня 1995 р. № 197 "Про заходи поліпшення норму­вання праці в народному господарстві", Постановою Міністерства праці України від 19 травня 1995 р. № 2 затверджено Рекомендації щодо нормування праці в галузях народного господарства. Відповідно до п. 1.1 цих Рекомендацій нормування праці є складовою частиною (функцією) управління виробництвом і включає визначення необхідних витрат праці (часу) на виконання робіт (виготовлення одиниці продукції) окремими робітниками (бригадами) та встановлення на цій основі норм праці. Необхідними визнаються витрати, відповідні ефективному для конкретних умов виробництва використанню трудових та матеріальних ресурсів в умовах дотримання науково обґрунтованих режимів праці та відпочинку.

Статті 85 і 86 Кодексу законів про працю України встановлюють основоположні норми трудового права щодо нормування праці. Норми праці - норми виробітку, часу, обслуговування, чисельності - встановлюються для працівників відповідно до досягнутого рівня техніки, тех­нологи, організації виробництва і праці. В умовах колективних форм організації та оплати праці можуть застосовуватися також укрупнені і комплексні норми. Норми праці підлягають обов'язковій заміні новими в міру проведення атестації і раціоналізації робочих місць, впровадження нової техніки, технологи та організаційно-технічних заходів, які забезпечують зростання продуктивності праці. Досягнення високого рівня виробітку продукції окремим працівником, бригадою за рахунок застосування з власної ініціативи нових прийомів праці і передового досвіду, вдосконалення своїми силами робочих місць не є підставою для перегляду норм. Запровадження, заміна і перегляд норм праці проводиться роботодавцем за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником). Роботодавець повинен роз'яснити працівникам причини перегляду норм праці, а також умови, за яких мають застосовуватися нові норми. Про запровадження нових і зміну чинних норм праці роботодавець повідомляє працівників не пізніш як за один місяць до їх запровадження.

Проте глава VI КЗпП має і ряд недоліків. По-перше, норма ч. 3 ст. 86 КЗпП суперечить нормі ч. 3 ст. 32 КЗпП про зміну істотних умов праці і попередження про це працівника не пізніше, ніж за 2 місяці. Відповідно до ч. 3 ст. 86 КЗпП про запровадження нових і зміну чинних норм праці роботодавець повідомляє працівників не пізніше, як за один місяць до їх запровадження. Але норми праці, тобто норми виробітку, часу, обслуговування, чисельності - це складова юридичної конструкції "суттєві умови праці", бо напруженість у роботі - це складова умов праці. Для будь-якого працівника має значення, з якою напруженістю інтелектуальних, вольових та фізичних зусиль він буде виконувати роботу. Запровадження, зміна і перегляд норм праці - це класичний приклад змін в організації виробництва і праці. Тому вважаємо, що про запровадження нових і зміни чинних норм праці роботодавець зобов'язаний повідомити працівника не пізніше, ніж за 2 місяці.

Питання нормування праці безпосередньо пов'язані з питан­нями атестації і раціоналізації робочих місць та напруженістю роботи працівника. Однією з юридичних форм забезпечення оптимального поєднання засобів виробництва і наявних можливостей працівників є атестація і раціоналізація робочих місць. Проведення комплексної оцінки робочих місць направлено на виявлення і приведення в дію наявних резервів з ефективного використання виробничого потенціалу шляхом проведення більш глибокого аналізу процесів виробництва, розгляд їх стану в розрізі робочого місця кожного працівника, детального визначення невикористаних можливостей та резервів технічного, технологічного, організаційного, економічного і соціального характеру.

Правове регулювання напруженості трудової діяльності - проблема одночасно і виробнича, і соціальна, бо нормування і напруженість праці - це категорії взаємопов'язані та завжди важливі як для роботодавця, так і працівників. Згідно з ч. 1 ст. 85 КЗпП норми праці - норми виробітку, часу, обслуго­вування, чисельності - встановлюються для працівників відповідно до досягнутого рівня техніки, технології, організації виробництва і праці. Напруження - це зосередження сил при здійсненні чого-небудь.

Цілком зрозуміло, що роботодавець намагається досягти максимальної напруженості в роботі працівників, залучаючи їх мінімальну кількість, а працівники прагнуть понизити планку напруженості роботи до мінімуму та залучити до її виконання якомога більшу кількість учасників виробничого процесу. Проте неважко спрогнозувати й реакцію працівників на посилення напруженості праці. 

Невдоволення працівників збільшенням навантаження і напруженості праці полягає в колективному обмеженні виробітку за формального дотримання всіх правил здійснення трудових операцій. Тут виробляються основи групової солідарності, нормального, прийнятного для більшості рівня виробітку, випробовуються форми групового тиску на тих, хто виривається вперед або легко піддається на вмовляння адміністрації. Сказане стосується й працівників розумової праці. У них свої методи стримування темпів виконання роботи, що виражається як вияв бюрократизму: формалізм, тяганина, перекладання відповідальності. Все це зводить нанівець зусилля адміністрації щодо інтенсифікації праці. Які ж організаційно-правові засоби протидії таким проявам передбачає трудове право України. По-перше, якщо працівник протягом норми робочого часу не повністю зайнятий виконанням обов'язків, обумовлених договором, то роботодавець вправі без його згоди розширити коло трудових обов'язків, але в межах обумовленої в договорі роботи. По-друге, це чітке визначення у посадових та робочих інструкціях кола обов'язків та обсягів виконуваної роботи. По-третє, це періодичні атестації робочих місць на предмет їх виробничої навантаженості. Ефективною альтернативою таким випадкам завжди є пошук певного компромісу та застосування економічних стимулів в організації оплати праці.

Питання напруженості трудової діяльності працівника безпосередньо пов'язане з питаннями оплати праці.

Стимулювання напруженості трудової діяльності має ґрунтуватися на більш-менш чітко визначених критеріях. Для працівників такими критеріями є продуктивність праці, тобто виконання завдань, які значно перевищують звичайні обсяги роботи.

Міра праці визначається головним чином через тривалість робочого часу. Працівник зобов'язаний працювати протягом встановленого законом часу (робочого дня чи робочого тижня), добросовісно і на належному рівні виконувати доручену йому роботу. Однак забезпечити ефективну роботу працівників можливо тільки за умови встановлення науково обґрунтованих норм праці. Завищені норми тягнуть за собою суттєві негативні наслідки: порушення технологічних процесів та технологій виготовлення продукції, що рано чи пізно вплине на якість робіт, швидку втомлюваність працівників, порушення правил техніки безпеки, невиправданий ризик, незадоволеність організацією праці, що в кінцевому результаті призводить до виробничих конфліктів психологічного і юридичного харак­теру. Занижені норми сприяють невиправданим виробничим перевитратам ресурсів роботодавця, послабленню дисципліни працівників, втрати інтересу до роботи, формування "виробни­чого баласту", який негативно впливає на добросовісних працівників, що працюють із максимальною напруженістю.


ІІІ ОСНОВНІ ЗАХОДИ, НЕОБХІДНІ ДЛЯ ВДОСКОНАЛЕННЯ НОРМУВАННЯ ПРАЦІ ТА ПЕРШОЧЕРГОВІ ЗАВДАННЯ ПРОФСПІЛОК


На вдосконалення нормування праці мають бути спрямовані наступні заходи, пов’язані з:

• посиленням державного впливу на використання ресурсів праці, з коригуванням курсу економічних реформ, внесенням змін до цінової, податкової, фінансово-кредитної політики з метою створення механізму заінтересованості суб’єктів господарювання в ресурсозбереженні, реструктуризації елементів ціни, зниженні її витратної складової;
  
• удосконаленням нормативного, організаційного, кадрового, фінансового, інформаційного забезпечення розширення сфери нормування праці й підвищення якості нормування.
  

До першочергових заходів, слід віднести:

• удосконалення нормативно-правової бази, що регулює соціально-трудові відносини;
  
• створення системи розроблення й відновлення міжгалузевих, галузевих нормативів трудових затрат, складовими якої є підсистеми фінансового, організаційного, кадрового забезпечення;
  
• удосконалення організації нормування праці на рівні підприємств;
  
• розроблення автоматизованих систем нормування праці;
  
• відновлення методичної бази розроблення нормативів із праці;
  
• реалізація заходів з підготовки й підвищення кваліфікації фахівців з нормування праці;
  
• формування нового уявлення про роль нормування праці за сучасних умов, зміна психології керівників, для яких нормування праці традиційно було і залишається лише засобом підрахунку «можливого» рівня заробітної плати;
  
• підвищення ролі соціального діалогу в удосконаленні нормування праці.
  

Важливу роль в удосконаленні нормування праці має відігравати соціальний діалог на виробничому рівні. У колективних договорах підприємств, які закріплюють домовленості сторін соціального партнерства, мають відображатися:

• взаємні зобов’язання адміністрації і профспілкового комітету з удосконалення нормування праці, створення сприятливих умов для дотримання працівниками і службовцями чинних норм трудових затрат;
  
• форми і методи роботи з підвищення якості норм трудових затрат — запровадження нової системи організації праці, календарних планів заміни (перегляду) чинних норм або заводської системи управління трудомісткістю продукції;
  
• порядок розробки, установлення і застосування науково обґрунтованих норм, які забезпечують найраціональніше використання технічної бази виробництва, робочого часу, збереження здоров’я виконавців, рівнонапруженість виконання трудових функцій;
  
• характер участі працівників і службовців в управлінні нормуванням праці;
  
• порядок перегляду і заміни норм трудових затрат, який би не припускав зниження норм часу (обслуговування, чисельності тощо) без відповідної зміни організаційно-технічних умов виробництва;
  
• нормативна база нормування на підприємстві.
  

Складовою заходів, спрямованих на поліпшення рівня нормування праці має стати також перегляд моральних і етичних уявлень про норми праці, їхню роль і місце в механізмі господарювання.


В рамках реалізації Цільової програми «Гідна оплата праці», з метою поступового зниження рівня надмірної експлуатації українських працівників та досягнення гідного рівня оплати праці, вважаємо за необхідне активізувати роботу Федерації профспілок України в питаннях організації нормування праці за наступними основними напрямами:

• вдосконалення законодавства з нормування та оплати праці, в т.ч. в рамках роботи над проектом Трудового кодексу України;
  
• передбачення та/або посилення договірних положень з нормування та оплати праці в проекті Генеральної угоди на 2013-2014 роки, галузевих, регіональних, територіальних угодах та колективних договорах;
  
• посилити громадський контроль в питаннях нормування та оплати праці;
  
• проводити навчання профактиву з питань нормування та оплати праці;
  
• проводити широку роз’яснювальну роботу щодо популяризації методів і форм організації нормування та стимулювання праці.