Geum.ru

Ббк 65. 58я73

Вид материалаДокументы

Содержание


3. Напрямки досліджень
4. Спеціалізовані маркетингові фірми
Ключові слова
Контрольні запитання
1. Умови зовнішньоторговельного контракту
Специфіка умов зовнішньоторговельного контракту.
Подобный материал:
1   ...   11   12   13   14   15   16   17   18   ...   33

3. НАПРЯМКИ ДОСЛІДЖЕНЬ
наверх
СЕРЕДОВИЩЕ МІЖНАРОДНОГО МАРКЕТИНГУ. Перед виходом фірми на закордонні ринки їй необхідно багато чого дізнатися. Вона мусить розібратися в особливостях міжнародного маркетингового середовища. За останні десятиріччя це середовище зазнало значних змін. З'явилися нові можливості і нові проблеми. До найсуттєвіших із них належать: інтернаціоналізація світової економіки, що виражається в стрімкому зростанні міжнародної торгівлі і капіталовкладень за рубежем; поступова втрата домінуючого становища США та пов'язані з цим проблеми пасивного торговельного балансу і зміни вартості долара на світовому ринку; зростання економічної могутності Японії на світовому ринку; поява групи так званих нових індустріальних країн; становлення міжнародної фінансової системи, що забезпечує вільнішу конвертованість валют; зростання числа торговельних бар'єрів, що створюються для захисту внутрішніх ринків від іноземної конкуренції; відкриття нових великих ринків (ринки КНР, арабських і постсоціалістичних країн).
СИСТЕМА МІЖНАРОДНОЇ ТОРГІВЛІ. Фірма, що наважилася на діяльність за рубежем, повинна розібратися як в обмеженнях, так і в можливостях системи міжнародної торгівлі. У своїх спробах організувати збут в іншій країні вона наштовхнеться на різні обмеження. Найпоширенішим із них є митний тариф. Він являє собою податок, яким іноземний уряд обкладає деякі ввезені в його країну товари. Митний тариф може мати на меті збільшення надходжень (фіскальний тариф) або захист інтересів вітчизняних фірм (протекціоністський тариф). Крім того, для експортера може бути встановлена квота, тобто кількісна межа товарів певних категорій, які дозволено ввозити в країну. Цілями квоти є збереження іноземної валюти, захист місцевої промисловості й охорона зайнятості. Граничною формою квоти є ембарго, при якому окремі види імпорту виявляються повністю забороненими. Не сприяє торгівлі і валютний контроль, за допомогою якого регулюють обсяги готівки в іноземній валюті та її обмінний курс на інші валюти.
Фірма може наштовхнутися і на низку таких нетарифних бар єрів, як дискримінація її пропозицій і наявність виробничих стандартів, дискримінаційних щодо її товарів. Водночас нині ряд країн утворили економічні співтовариства, у межах яких вони прагнуть до зниження митних тарифів і цін, до зростання зайнятості і капіталовкладень.
Кожна країна має свою специфіку, і її треба знати. Готовність країни купити ті або інші товари і послуги та її привабливість як ринку для закордонних фірм залежить від існуючого в ній економічного, політико-правового і культурного середовища.
ЕКОНОМІЧНЕ СЕРЕДОВИЩЕ. Плануючи вихід на зовнішні рийки, спеціаліст із міжнародного маркетингу повинен вивчити економіку кожної країни, що його цікавить. При цьому важливо, щоб дослідження різних країн базувалися на аналізі матеріалів, побудованих за заздалегідь продуманим методом. Отже, фахівець із міжнародного маркетингу розглядає світ як один величезний ринок із великою кількістю сегментів. Основне його завдання - визначити подібні характеристики ринків чи їх особливості. Інакше кажучи, він повинен класифікувати світовий ринок за групами країн, схожих за своїм економічним середовищем.
Привабливість країни як експортного ринку визначається двома характеристиками. Перша з них - це структура господарства. Вона визначає потреби країни в товарах і послугах, рівні доходів і зайнятості тощо. Виділяють чотири типи господарських структур.
Країни з економікою типу натурального господарства. У межах такого типу економіки переважна більшість населення займається найпростішим сільськогосподарським виробництвом. Більшу частину своєї продукції вони споживають самі, а решту обмінюють на прості товари і послуги. У таких умовах експортер має мало можливостей. Цей тип економіки характерний для найменш розвинутих країн, яких сьогодні налічується понад 40 (переважно розташовані в Африці).
Країни-експортери сировини. Такі країни багаті одним або кількома видами природних ресурсів, зате обділені в інших аспектах. Подібні країни є вигідними ринками для збуту видобувного устаткування, інструментів і допоміжних матеріалів, вантажно-розвантажувального устаткування, вантажних автомобілів. Залежно від чисельності іноземців, котрі постійно проживають у країні, та заможних місцевих правителів і землевласників, вона може бути також ринком збуту товарів широкого вжитку і предметів розкоші.
Країни, що промислова розвиваються. У таких країнах обробна промисловість дає уже від 10 до 20 % валового національного продукту. У міру розвитку обробної промисловості ці країни все більше заінтересовані в імпорті текстильної сировини, сталі й виробів важкого машинобудування й усе менше в імпорті готових текстильних виробів, паперових товарів та автомобілів Індустріалізація зумовлює появу нового класу багачів і невеликого але постійно зростаючого середнього класу, яким необхідні товари нових типів, причому частину цих потреб можна задовольнити тільки за рахунок імпорту.
Промислова розвинуті країни. Ця категорія країн є основним експортером промислових товарів. Вони торгують цими товарами між собою, а також вивозять їх у країни з іншими типами господарської структури в обмін на сировину і напівфабрикати. Великий розмах і розмаїття виробничої діяльності роблять промислове розвинуті країни з їх значним середнім класом багатими ринками збуту для будь-яких товарів.
Другий економічний показник - характер розподілу прибутків у країні. На розподіл прибутків впливають не лише особливості господарської структури країни, а й її політична система. За характером розподілу прибутків країни можна класифікувати на такі групи: країни з дуже низьким рівнем сімейних доходів; країни з переважно низьким рівнем сімейних доходів; країни з дуже низьким і дуже високим рівнями сімейних доходів; країни з низьким, середнім і високим рівнями сімейних доходів; країни з переважно середнім рівнем доходів.
ПОЛІТИКО-ПРАВОВЕ СЕРЕДОВИЩЕ. Різні країни відрізняються одна від одної своїм політико-правовим середовищем. Вирішуючи питання про встановлення ділових відносин із тієї або іншою країною, слід враховувати принаймні чотири чинники.
Ставлення до закордонних закупок. Деякі країни ставляться до таких закупок дуже прихильно, інші - різко негативно. Одні країни залучають до себе капіталовкладення, пропонуючи іноземним вкладникам пільги і послуги при виборі місць розміщення підприємств, інші - вимагають від експортерів дотримання імпортних квот, блокують деякі валюти, ставлять за умову введення в керівництво створюваних підприємств великої кількості своїх громадян тощо.
Політична стабільність. Стабільність країни у майбутньому - ще одна проблема. Часта зміна уряду, різка зміна політичного курсу можуть призвести до конфіскації власності іноземної фірми, блокування її валютних резервів, введення імпортних квот чи нового оподаткування. Закордонним фірмам можливо буде вигідно займатися підприємницькою діяльністю навіть у країні з хиткою політичною стабільністю. Проте це неодмінно відіб'ється на характері їх підходу до фінансових і ділових питань.
Валютні обмеження. Іноді уряди блокують власну валюту або забороняють її переведення у будь-яку іншу. Звичайно продавець намагається отримати дохід у валюті, якою він може користуватися. Якщо це неможливо, він прийматиме блоковану валюту за умови, що на неї можна придбати товари, які йому потрібні, або товари, які він зможе продати десь в іншому місці на зручну для нього валюту. У гіршому випадку продавцю, що має справу з блокованою валютою, очевидно, доведеться вивозити свої гроші з країни, де розташована його фірма, у вигляді "неходових" товарів, які він зуміє продати в іншому місці тільки зі збитком для себе. Окрім валютних обмежень, великий ризик для продавця на закордонних ринках пов'язаний і з коливаннями обмінних курсів валют.
Державна машина. Цей чинник визначає ступінь ефективності системи допомоги іноземним компаніям із боку держави, що їх приймає. Йдеться про наявність ефективної митної служби, досить повної ринкової інформації та інших чинників, що сприяють підприємницькій діяльності.
КУЛЬТУРНЕ СЕРЕДОВИЩЕ. У кожної країни свої звичаї, свої правила, свої заборони. Перед тим, як розпочати розроблення маркетингової програми, продавцю треба з'ясувати, як сприймає закордонний споживач ті або інші товари і як він використовує їх. Незнання культурного середовища знижує шанси фірми на успіх. Відрізняються країни одна від одної і прийнятими в них нормами поведінки в діловому світі. Перед проведенням переговорів в іншій країні бізнесмен повинен проконсультуватися стосовно цих особливостей. У кожній країни (і навіть в окремих регіонах усередині країни) свої культурні звичаї, свої переваги, які діяч ринку повинен знати.
Таким чином, вивчення зовнішнього ринку передбачає проведення досліджень, які охоплюють широкий спектр проблем. Фірми, що використовують результати цих досліджень, одержують цілком очевидні переваги в конкурентній боротьбі. Водночас організація маркетингових досліджень на зовнішньому ринку в повному обсязі потребує значних зусиль і коштів і під силу обмеженому колу компаній. Більшість же фірм вимушені, поряд із дослідницькою роботою власного персоналу, звертатися за послугами комерційних фірм для виконання визначених дослідницьких програм. Тому вслід за аналізом цілей, напрямків і конкретних методів дослідження ринку на базі маркетингових служб промислових і торговельних компаній доцільно розглянути масштаби й організацію вивчення ринку в межах спеціалізованих дослідницьких (або, як їх часто називають, маркетингових) фірм та інших подібних організацій комерційного типу.

4. СПЕЦІАЛІЗОВАНІ МАРКЕТИНГОВІ ФІРМИ
наверх
Поширення ринкової концепції управління в останні десятиліття призвело до виникнення цілої індустрії дослідження ринку. Вивчення ринку перетворилося в досить вигідну сферу вкладення капіталу, виникло безліч спеціалізованих фірм і агентств, що надають свої послуги на комерційній основі. Розвинулася складна система обміну ринкової інформації, покликана доповнити і полегшити власну дослідницьку роботу промислових компаній - головних кінцевих споживачів такої інформації.
Ринкова інформація звичайно поділяється на вихідну статистичну інформацію (ринкова статистика) і вторинну - у вигляді конкретних результатів досліджень і опитувань, різних рекомендацій, прогнозів тощо. Постачальниками первинної інформації є урядові статистичні органи і служби, торговельно-промислові асоціації, дослідні інститути та лабораторії, вищі школи бізнесу й університети, рекламні агентства, великі фірми роздрібної торгівлі. Така інформація стає грунтом для проведення конкретних досліджень, результати яких необхідні промисловим і торговельним фірмам для прийняття господарських рішень.
У певних випадках кінцеві споживачі ринкової інформації передоручають виконання дослідних робіт комерційним фірмам, роль яких постійно зростає. Однією з обставин, що сприяють цьому, є розширення масштабів і підвищення значення так званих польових досліджень. На відміну від кабінетних досліджень, пов'язаних з аналізом доступної статистичної і ринкової інформації, які можна провести безпосередньо на промисловій фірмі, польові дослідження передбачають проведення різних обстежень і опитувань покупців, торговців. При цьому основний обсяг інформації про ринок, товари, мотиви покупців отримуються безпосередньо на ринку в процесі реалізації або споживання товару. Подібні дослідження, як правило, дорогі, потребують попереднього планування і залучення досвідчених експертів, численних інтерв'юерів, стенографістів і т. д., широкого використання ЕОМ.
Дослідницькі фірми різняться за характером й обсягом наданих послуг. Найпростішим типом є бюро консультацій. Подібні фірми не виконують самостійних досліджень, а лише консультують промисловців з конкретних питань (загальні принципи проведення дослідження, методика упорядкування анкет, аналіз якості товару тощо). Таке бюро консультацій складається з одного або кількох висококваліфікованих спеціалістів, що, як правило, поєднують викладацьку або науково-дослідну роботу з консультуванням підприємців щодо різних аспектів дослідження ринку.
В основному, дослідницькі фірми - це великі організації, які налічують від кількох десятків до кількасот працівників, із філіями в різних містах і за кордоном. Більшість із них є спеціалізованими інституціями, причому спеціалізація набуває найрізноманітніших форм. Деякі фірми обмежуються виконанням досліджень певного типу, наприклад вивченням ставлення споживача до нового товару й оцінкою його ринкового потенціалу, споживацьких звичок покупців даного товару, або досліджують товарний, регіональний ринок чи певний контингент покупців. Інші - виконують весь цикл дослідження проблеми - від упорядкування методики і планування його організації до проведення повного комплексу робіт і оцінки отриманих результатів. Є фірми, що займаються збором і продажем первинних даних про рух товарів роздрібної мережі; деякі з них беруть на себе виконання технічно складних функцій - упорядкування і розмноження анкет, проведення опитувань покупців, табуляцію й опрацювання даних анкет, обрахунок різних економетричних моделей попиту тощо.
У індустрії дослідження ринку, як і в будь-якій іншій галузі економіки, панує жорстка конкуренція. Прагнучи залучити якомога більше клієнтів, одержати максимум замовлень, дослідницькі фірми приділяють велику увагу удосконаленню методики дослідження ринку як з допомогою залучення кадрів з університетів і коледжів, так і фінансуючи різноманітні університетські програми з фундаментальних розділів теорії маркетингу.
Керівники дослідницьких фірм заохочують самостійну науково-дослідну роботу своїх головних спеціалістів відряджаючи їх у деяких випадках в університети дд написання і захисту дисертацій. Висока насиченість керівного апарату дослідницьких фірм працівниками з ученими ступенями слугує чудовою рекламою і засобом залучення клієнтів.
Іншим наслідком гострої конкуренції у сфері дослідницького бізнесу є хвиля об'єднання і поглинання, що супроводжується змінами в профілі діяльності фірм. Останнім часом дослідницькі фірми стали відходити від вузької спеціалізації і прагнуть налагодити комплексне обслуговування промислових, торговельних і транспортних компаній. Така тенденція найхарактерніша для великих фірм. Значний досвід у дослідженнях, наявність висококваліфікованих спеціалістів, широке впровадження прогресивних методів обробки результатів досліджень та ЕОМ, а також політика постійних міцних зв'язків із промисловими компаніями дозволили деяким із них посісти основне місце в індустрії дослідження ринку, створити в різноманітних країнах широку мережу своїх філій, контор, дослідницьких агентств і польових служб. До найбільших міжнародних дослідницьких фірм належить, зокрема, ІНРА ("Інтернешнл рісерч ассошіейтс"), що має відділення більш ніж у 50-ти країнах обох півкуль. Дві інші фірми - "Маркет фектс Інтернешнл" і "Марплен" - мають у своєму розпорядженні польові служби у всіх країнах Західної Європи, в Японії, Австралії, у країнах Латинської Америки. Фірма "А. С. Нільсен", крім філій у 20-ти розвинутих країнах, має спеціальні відділення, які вивчають ринки африканських держав.
Різні форми зв'язків і співпраці міжнародних дослідницьких агентств із місцевими дослідницькими фірмами слугують для експортерів джерелом одержання дуже цінної з погляду конкурентної боротьби інформації про тенденції в економіці тієї або іншої країни, про освоєння і планування виробництва нових товарів, про перспективи їх збуту.
Великі універсальні фірми визначають сьогоднішнє обличчя дослідницького бізнесу. Незважаючи на гостру конкуренцію, більшість із них процвітає. Упровадження "філософи маркетингу" в організацію самих маркетингових досліджень, що підлягають збуту на комерційній основі, надає таким фірмам достатньої гнучкості, дає змогу їм чутливо реагувати на вимоги клієнтів, уміло доповнювати і підтримувати їх власні дослідження в межах вивчення маркетингу. До того ж, порівняно з товарними ринками, ринок комерційної інформації насичений відносно слабо. Швидко зростаючі потреби компаній, котрі усвідомлять переваги ринкової концепції управління, у вихідних даних й особливо в результатах конкретних ринкових досліджень, які проводять за їхніми замовленнями висококваліфіковані працівники спеціальних фірм і агентств, забезпечують останнім досить прибуткове поле для діяльності.
КЛЮЧОВІ СЛОВА:
Маркетингові дослідження; вивчення товару; дослідження мотивацій; вивчення ринку; опитування покупців; сегментація ринку; споживча панель; навколишнє середовище; митний тариф; квота; ембарго; валютний контроль; нетарифні бар'єри; економічне середовище; політико-правове середовище; культурне середовище; польові дослідження.
КОНТРОЛЬНІ ЗАПИТАННЯ:
1. Які чинники спонукають фірму до організації маркетингових досліджень на зовнішньому ринку?
2. Опишіть структуру маркетингових досліджень на зовнішньому ринку.
3. З якими обмеженнями в міжнародній торгівлі може зіткнутися експортер?
4. Які методи використовує дослідник зовнішнього ринку для сегментації ринку і типології покупця?
5. Які суб'єкти діють на міжнародному дослідницькому ринку?
ЛІТЕРАТУРА:
1. Багиев Г. Л., Тарасевич В. М., Анн X. Маркетинг: Учебник. - М., 1999.
2. Беклешов Д. В., Бердников А. Н. Основы коммерческой деятельности на внешнем рынке: Вып. 1-Внешнеторговые операции и техника их осуществления - М, 1990.
3. Диксон Питер Р. Управление маркетингом. - М 1998.
4. Дихтль Е., Хершген X. Практический маркетинг. - М., 1995.
5. Голубков Е. П. Основы маркетинга: Учебник. - М. 1999.
6. Котплер Ф. Маркетинг менеджмент: анализ, планирование, внедрение, контроль. - СПб., 1998.
7. Котлер Ф. Основы маркетинга / Пер. с англ. / Общ. ред. и вступ, ст. Е. М. Пеньковой. - М., 1990.
8. Котлер Ф. Управление маркетингом. - М., 1980.
9. Ламбен Жан-Жак. Стратегический маркетинг. - СПб., 1996.
10.Маркетинг во внешнеэкономической деятельности предприятия. - М., 1989.
11. Лебедев О. Т., Филиппова Т. Ю. Основы маркетинга. - СПб., 1997.
12. Мескон М. X., Альберт М., Хедоури Ф. Основы менеджмента. - М., 1992.
13. Bagozzi R. P., Rosa J. A., Celly К. S., Coronel F. Marketing Management. Prentice Hall, 1998.
14. Dammple Douglas J., Parsons Leonard J. Marketing Manage ment. Strategy and Cases. 5thedition. John Wiley & Sons, 1990.
15.Doyle Peter. Marketing Management and Strategy. Prentice Hall, 1994.
16. Kof/er Philip. Marketing Manage ment: Analysis.Planning, Implementation, and Control. 7thedition. Prentice Hall, 1991.
17. Lancaster G.,Massingham L. Marketing Management. McGraw-Hill Book Company, 1990.
18. Lehrmann D. R. Market research analysis / IRWIN. Third Ed., Homewood Free Press, 1989.
19 .McDonald Malcolm H. B. Marketing Plans. 2nd edition. Heine mann Publishing, 1989.

Розділ 13. Контракт у зовнішньоекономічній діяльності
1. Умови зовнішньоторговельного контракту
Специфіка умов зовнішньоторговельного контракту
Місце виконання контракту
Ціна товару
2. Платежі в зовнішньоекономічній діяльності
Умови платежу
Комерційні документи

Розділ 13
Контракт у зовнішньоекономічній діяльності
Зовнішньоекономічна діяльність припускає активний пошук партнерів за рубежем. Проте навіть успішний пошук закордонного партнера, готового налагодити перспективні взаємовигідні відносини, залишиться безрезультатним, якщо не буде укладений відповідний контракт.
У міжнародній комерційній практиці контрактом називають договір закупівлі-продажу товарів у матеріально-речовинній формі. Це документ, що оформляє зовнішньоторговельну операцію, містить письмову домовленість сторін про постачання товару: зобов'язання продавця передати певне майно у власність покупця і зобов'язання покупця прийняти це майно і сплатити за нього необхідну грошову суму або зобов'язання сторін виконати умови товарообмінної операції.
При укладенні зовнішньоторговельного контракту сторони повинні обумовити, право якої держави застосовуватиметься для регулювання форми угоди і прав та обов'язків сторін. За українським законодавством права й обов'язки сторін за зовнішньоторговельним контрактом визначаються правом країни, обраної сторонами при укладенні контракту або в результаті подальшого узгодження. За відсутності такої угоди до контракту застосовується право країни, де засновано, розташовано штаб-квартиру чи основне місце діяльності сторони, котра є: продавцем у контракті купівлі-продажу; комітентом (консигнантом) - у договорі комісії (консигнації); довірителем - у договорі доручення; перевізником - у договорі перевезення.
У міжнародній торговельній практиці існують найрізноманітніші контракти, їх зміст залежить від угоди, яку мають намір здійснити контрагенти. Але, незважаючи на всю розмаїтість видів контрактів, в основі кожного з них лежать положення класичного контракту купівлі-продажу, основні умови якого розглядаються в цьому розділі.

1. УМОВИ ЗОВНІШНЬОТОРГОВЕЛЬНОГО КОНТРАКТУ
наверх
Зміст контракту становлять його умови, про які сторони домовилися в процесі укладення контракту та попередніх переговорів. Ці умови відбивають специфіку взаємовідносин сторін та їхні особливі вимоги до предмета і порядку виконання контракту. З огляду на це умови контракту можуть бути класифіковані за їх обов'язковістю для продавця і покупця та за їх універсальністю.
Щодо обов'язковості умови контракту поділяються на обов'язкові і додаткові.
До обов'язкових умов належать:
* найменування сторін-учасників угоди;
* предмет контракту;
* якість і кількість;
* базисні умови поставки;
* ціна;
* умови платежу;
* санкції та рекламації (штрафи і претензії);
* юридичні адреси та підписи сторін. Додаткові умови:
* здавання-приймання товару;
* страхування;
* відвантажувальні документи;
* гарантії;
* упаковування і маркування;
* форсмажорні обставини;
* арбітраж;
* інші умови.
Обов'язковими ці умови (conditions) називаються тому, що якщо одна зі сторін не виконує їх, то інша сторона вправі розірвати контракт і вимагати відшкодування збитків. Додаткові, або несуттєві, умови ("warranty") передбачають, що при порушенні їх однією зі сторін інша сторона не вправі розірвати угоду, а може вимагати виконання контрактних зобов'язань і застосувати штрафні санкції, якщо це передбачено контрактом. Учасники угоди вирішують самі в кожному конкретному випадку, які з умов будуть суттєвими, а які несуттєвими.
З погляду універсальності умови контракту можна поділити на універсальні й індивідуальні. До універсальних (типових) умов належать:
* формулювання преамбули;
* здавання-прийняття товару;
* базисні умови поставки;
* умови платежу;
* упаковування і маркування;
* гарантії;
* санкції та рекламації;
* форсмажорні обставини;
* арбітраж. Індивідуальні умови:
* найменування сторін;
* предмет контракту;
* якість товару;
* кількість товару;
* ціна;
* строки поставки;
* юридичні адреси й підписи сторін.
СПЕЦИФІКА УМОВ ЗОВНІШНЬОТОРГОВЕЛЬНОГО КОНТРАКТУ.
Окремі умови зовнішньоторговельних контрактів мають власну специфіку, що необхідно знати і враховувати при складанні контракту. До таких умов належать: місце виконання контракту, ціна, фінансові умови, комерційні документи.
МІСЦЕ ВИКОНАННЯ КОНТРАКТУ. Залежно від місця виконання контракту між сторонами розподіляються витрати на перевезення й обов'язки, пов'язані з доставлянням переданого за контрактом товару. До місця виконання такі витрати й обов'язки за загальним правилом несе продавець, а надалі - покупець.
У місці виконання контракту до покупця звичайно переходить право власності на товар і, відповідно, ризик випадкової втрати придбаного майна. У цьому полягає основна відмінність договору купівлі-продажу від всіх інших видів договорів - орендного, ліцензійного, страхування та ін., де не міститься умова про перехід права власності на товар, а предметом договору є право користування товаром або надання послуг.
Відповідно до законодавства країн СНД виникнення і припинення права власності на товар визначається за законами місця здійснення зовнішньоторговельної операції Згідно з законодавством країн СНД право власності покупив на товар за договором купівлі-продажу виникає з моменту передання йому товару, якщо інше не передбачено законом або договором. Переданням визнається вручення товару покупцеві, а також здавання товару транспортній організації або пошті для відправлення покупцю, якщо за контрактом укладення договору перевезення й оплата за доставку товару покупцеві не входить в обов'язки продавця.
Місце виконання має важливе значення для визначення відповідальності продавця за контрактом. Переданий ним товар повинен за кількістю, якістю й іншими умовами відповідати вимогам контракту саме в місці його виконання. За подальше погіршення якості товару, якщо в цьому немає вини продавця, відповідатимуть ті особи, якими було завдано шкоди товару.
Місце виконання контракту визначається сторонами з урахуванням специфіки контракту та їх комерційної заінтересованості.
ЦІНА ТОВАРУ є однією із суттєвих умов контракту. Вона виражається числом грошових одиниць певної валюти за одну кількісну одиницю товару, указаного в контракті.
Ціни контрактів за узгодженням сторін фіксуються у валюті однієї з країн контрагентів або у валюті третьої країни. Для платежу, тобто для взаємних розрахунків між продавцем і покупцем, може бути обрана інша валюта, не та, у якій зафіксовані ціни.
Вибір валюти ціни і валюти платежу залежить, по-перше, від співвідношення сил між покупцем і продавцем, по-друге, від усталених звичаїв у міжнародній торгівлі. Наприклад, при торгівлі каучуком, оловом і деякими іншими товарами заведено вказувати ціни у фунтах стерлінгів, а при торгівлі нафтопродуктами - в американських доларах.
Інколи ціна, обумовлена в контракті, та ціна, фактично сплачена покупцем, не збігаються. Наприклад, при купівлі каучуку встановлюється ціна на базисний сорт і до неї дається шкала знижок і надбавок відповідно до зміни сортності товару. Природно, що ціна товару залежить від обумовлених у контракті базисних умов його поставки в зазначений географічний пункт.
Основні питання, які виникають при встановленні ціни на товар, такі:
* на які ціни орієнтуватися експортеру при встановленні ціни пропозиції й імпортеру при визначенні доцільності закупівлі;
* як співвідноситься ціна товару з витратами на доставку товару покупцеві;
* яким способом розрахувати ціну товару;
* як зафіксувати ціну в контракті;
* у якій валюті встановити ціну товару й у якій здійснювати платіж;
* як уникнути валютних ризиків.
Питання ціноутворення на зовнішньому ринку, способи фіксації ціни в контракті та вибір валюти платежу розглядаються в спеціальних розділах цього видання. Тут же ми зупинимося на найбільш загальних принципах, що звичайно використовуються при встановленні ціни товару в практиці міжнародних торговельних угод.
Ціна на кожний товар установлюється за певну одиницю виміру. Наприклад:
* за кількісну одиницю маси (кілограм, тонна і т. д.), площі (метр квадратний і т. д.), обсягу (кубометр, метр і т. д.), за штуку, комплект тощо;
* за числову одиницю (десяток, сотня, дюжина і т. д.);
* за вагову одиницю виходячи з базисного вмісту основної речовини в товарі (руди, концентрати, продукція на основі хімічних сполук), а також з коливань натуральної ваги, вмісту сторонніх домішок і вологи.
Якщо за даним контрактом поставляються товари різної кількості й асортименту, то ціна встановлюється окремо за одиницю товару кожного виду, сорту, марки. Тоді ціни на товари вказуються в додатках до контракту - специфікаціях, що є невід'ємною складовою контракту. При поставках комплектного устаткування в специфікаціях указується ціна на кожний комплектуючий виріб. При часткових поставках, тобто поставках не відразу всієї партії товару, у специфікації вказується ціна кожної часткової поставки. Якщо в основу ціни береться одиниця маси, необхідно визначити її характер (маса нетто - маса товару без упаковки; маса брутто - маса товару разом з упаковкою; маса брутто за нетто маса товару разом з упаковкою, коли маса останньої настільки мала, що нею можна знехтувати). У разі, коли в основу ціни береться одиниця маси або ціна встановлюється за штуку або комплект, у контракті необхідно обумовити, чи включається вартість упаковки і тари в ціну товару.
Експортні поставки товару за даною ціною будуть найефективніші, якщо ціна товару покриває прямі витрати компенсує непрямі витрати, віднесені на товар, приносить прибуток є конкурентоспроможною і забезпечує місце на ринку. Прямі витрати - це витрати на виробництво і реалізацію безпосередньо пов'язані з даним товаром. Інакше кажучи, ці витрати викликав тільки один даний товар.
Витрати виробництва включають витрати на придбання і зберігання сировини і матеріалів, заробітну плату, амортизацію основних фондів і виплату процентів за кредит, якщо він використовувався для виробництва товару.
До витрат реалізації відносять витрати на транспортування товару покупцеві, страхування товару, сплату експортних податків, мита і зборів, агентських винагород посередникам. Розмір цих витрат залежить від обов'язків експортера за базисними умовами поставки.
Непрямі витрати пов'язані з діяльністю підприємства взагалі і відносяться на вартість даного товару. Крім цього, ціна товару обов'язково містить у собі певний прибуток у відсотках до суми витрат. Проте вона не може бути справжньою зовнішньоторговельною ціною, тому що враховує індивідуальні, а не суспільно необхідні витрати праці, що визначають реальну вартість товару на зовнішньому ринку. В умовах, коли матеріальні затрати на виробництво товарів у СНД зовсім не співвідносні із затратами на виробництво подібних товарів за кордоном, ціни, розраховані на основі витрат і прибутку, виявляться демпінговими, тобто набагато нижчими від світових. Під світовими цінами розуміють ціни, за якими здійснюються значні комерційні експортно-імпортні угоди в основних центрах світової торгівлі з платежами у вільно конвертованій валюті.
Загострення конкуренції на світовому ринку змушує держави обмежувати імпорт у країну товарів за цінами нижчими від світових. Вони вводять різне антидемпінгове мито, що підвищує вартість імпорту, і можуть через свої антидемпінгові органи змусити експортера підвищити ціну на товар. Від демпінгових цін страждає також і держава експортера, оскільки це завдає шкоди її репутації як торговельного партнера І може викликати обмеження в торгівлі з нею. До того ж, занижені
ціни призводять до втрати валютної виручки підприємства і перешкоджають поповненню валютних запасів у країні. Тому держави експортера стежать за рівнем експортних цін. В Україні однією з умов виходу на зовнішній ринок є відповідність контрактних цін індикативним цінам, які публікує Міністерство зовнішньоекономічних зв'язків і торгівлі України. Проте ціна не вважається демпінговою, якщо вона занижена тільки в результаті надання спеціальних знижок конкретному покупцю.
З іншого боку, у країнах СНД спостерігається тенденція наближення цін багатьох товарів до світових. Збереження такої тенденції може призвести до того, що наші експортери зіштовхнуться з жорсткою конкуренцією на світовому ринку. У цій ситуації експортер при встановленні ціни може опинитися перед вибором: призначити ціну товару, що повністю покриває витрати, чи продавати за ціною, що компенсує лише прямі витрати, і відмовитися від відшкодування непрямих витрат. Продаж за ціною, що враховує лише прямі витрати, не може вестися тривалий час, оскільки підприємство не може довго відмовлятися від покриття непрямих витрат. Разом з тим якщо експортер реалізує велику частину свого товару за цінами, що покривають повні витрати, то продаж деякої частини продукції за цінами, що відшкодовують тільки граничні прямі витрати, є доцільним.
Для визначення загального рівня ціни планованого продажу звичайно користуються цінами, що публікуються в спеціальних і фірмових джерелах інформації, що відбивають рівень світових цін. Практично світові ціни - це експортні ціни основних постачальників даного товару й імпортні ціни в головних центрах імпорту цього товару. Наприклад, на пшеницю й алюміній світовими є експортні ціни Канади; на пиломатеріали - експортні ціни Швеції, на каучук - ціни Сінгапурської біржі; на хутро - ціни Санкт-Петербурзького і Лондонського аукціонів; на чай - ціни аукціонів у Калькутті, Коломбо і Лондоні. Якщо для сировинних товарів світову ціну визначають основні країни-постачальниці, то щодо готових виробів і устаткування вирішальну роль відіграють головні фірми, що випускають і експортують певні типи і види виробів.
До цін, що публікуються, належать довідкові ціни, біржові котирування, ціни аукціонів, ціни, що наводяться в загальностатистичних довідниках, ціни фактичних угод, ціни пропозицій великих фірм.
Довідкові (індикативні) ціни - це ціни товарів внутрішній оптовій або зовнішній торгівлі різних країн, що публікуються в друкованих виданнях. Джерелами довідкових цін є економічні газети і часописи, спеціальні бюлетені, фірмові каталоги і прейскуранти. Довідкові ціни можуть бути суто номінальними, тобто не пов'язаними з реальними комерційними операціями, або такими, що відображають попередні операції зроблені за минулий тиждень, місяць.
Біржові котирування - ціни товарів, що є об'єктом біржової торгівлі, які в основному відбивають фактичні угоди.
Ціни аукціонів близькі до котирувань бірж, оскільки відображають, як правило, реальні угоди.
Ціни попередніх угод застосовуються у разі відносної стабільності цін, насамперед на промислову сировину, а також машини й устаткування.
Найбільш обґрунтованим критерієм для визначення рівня цін у контракті є ціни фактичних угод і ціни пропозицій фірм-конкурентів. Проте ціни фактичних угод публікуються нерегулярно, а з'являються в пресі епізодично лише щодо окремих операцій.
Одним із дійових чинників успішного виходу на ринок в умовах жорсткої конкуренції є надання покупцям певних пільг у вигляді знижок на ціни. Розмір знижок залежить від характеру угоди, умов поставки і платежу, взаємовідносин із покупцем, кон'юнктури ринку в момент угоди. Охарактеризуємо найпоширеніші види знижок.
Спеціальна знижка дається привілейованим покупцям, у замовленнях яких найбільш заінтересований продавець. Таку знижку роблять тоді, коли продавець тільки виходить на даний ринок із даним товаром і збирається продати пробну партію товару.
Загальна (проста) знижка нараховується з прейскурантної або довідкової ціни. Проста знижка з прейскурантної ціни на серійні машини й устаткування становить звичайно 20-30%, а іноді й до 40%. Проста знижка на промислову сировину становить близько 5%.
Прогресивна (оптова знижка) - це знижка за кількість. Вона застосовується до серійних замовлень виробів, до яких експортери виявляють значний інтерес, оскільки при виготовленні великої кількості машин того самого типу знижуються витрати на одиницю продукції. Розмір знижки досягає 10%.
Дилерські знижки даються продавцями своїм постійним представникам і посередникам. Вони поширені при продажі автомобілів, тракторів, стандартного устаткування й оргтехніки; коливаються залежно від марки товару і становлять 15% від ціни, за якою сам продавець реалізує товари в роздріб.
Знижка "сконто" - знижка при розрахунках готівкою. У тому разі, коли довідкова ціна передбачає короткостроковий кредит, а покупець готовий оплатити товар готівкою, він може одержати таку знижку. Розмір цієї знижки, як правило, відповідає розміру позичкового відсотка на грошовому ринку в даний момент. Такі угоди особливо поширені в Західній Європі. У контракті вона фіксується так: "Ціна товару - 2000 німецьких марок, при оплаті протягом одного тижня - знижка 4 %".
Бонусна знижка, або знижка за оборот, дається продавцем своїм постійним агентам за реалізацію певної кількості виробів. У агентській угоді встановлюється шкала знижок залежно від обороту. За деякими видами устаткування знижка становить від 5 до 25 %, за сировинними і сільськогосподарськими товарами - кілька відсотків.
Сезонна знижка застосовується у разі продажу товару поза сезоном, її розмір залежить від характеру товару.
Інколи знижка як така не згадується в тексті контракту, а просто в процесі переговорів визначається кінцева ціна товару з урахуванням знижки і тоді фіксується в контракті. Проте при наданні спеціальної знижки застереження про неї в тексті контракту бажане. Застереження може мати такий вигляд: "Ціна одиниці виробу становить 900 дол. США, але продавець надає покупцеві знижку в розмірі 10% із кожного виробу, й остаточна ціна контракту становитиме таку-то суму. Зазначена знижка дійсна тільки для даного контракту". Це означає, що у разі повторної угоди на той самий товар покупець не має права вимагати знижки, покликаючись на попередній контракт, а інший покупець не може посилатися на дану угоду, як на прецедент у встановленні цін.