Пашка Серія «митна справа в україні»
| Вид материала | Кодекс |
- Кир Булычев «Пашка-троглодит», 35.65kb.
- До уваги авторів журналу «митна справа»!, 615.07kb.
- Характеристика правил переміщення товарів та інших, 208.05kb.
- Законодавче та нормативне спрощення процедур митного контролю та митного оформлення, 97.75kb.
- Правила прийому Київського національного торговельно-економічного університету, 626.04kb.
- Л. В. Ярмол свобода віросповідання: юридичне забезпечення в україні (загальнотеоретичне, 3703.22kb.
- Сербіна Ю. В. Конфліктність електорального процесу в Україні як показник демократичності, 132.82kb.
- Навчальна програма навчальної дисципліни " митна логістика" Напрям: 0502 "Менеджмент", 202.2kb.
- Перелік публікацій кафедри “Банківська справа” за 2007 рік, 82.26kb.
- Тематичний план лекцій з модуля №1(для вітчизняних та іноземних студентів), 226.2kb.
Стаття 5. Митна територія України
Територія України, зайнята сушею, територіальне море, внутрішні води і повітряний простір, а також штучні острови, установки і споруди, що створюються у виключній морській економічній зоні України, на які поширюється виключна юрисдикція України, становлять єдину митну територію України.
Території спеціальних митних зон, розташованих в Україні, вважаються такими, що знаходяться поза межами митної території України, крім випадків, визначених законами України.
До складу території України відповідно до її законодавства та міжнародних договорів належать:
а)суходіл, у т.ч. острови у відкритому морі, що належать Україні (при цьому острів – це природно утворений простір суходолу, оточений водою, який знаходиться вище рівня води під час припливу). Як частина берегу розглядаються і виступаючі в море постійні портові споруди, що є складовою частиною даного порту (крім прибережних установок та штучних островів);
б) внутрішні води, що історично належать Україні, морські води, води портів, бухт, заток, губ і ліманів, гаваней і рейдів та інші водойми, частини вод річок, озер та інших водойм;
в) надра в межах кордонів України, у т.ч. надра під територіальним морем (на глибину, доступну для їх геологічного освоєння);
г) повітряний простір над суходолом і водним простором, у т.ч. над територіальним морем (на висоту до 100-110 км над рівнем моря);
д) територіальне море (прилеглий морський пояс) – смуга прибережних морських вод завширшки до 12 морських міль (майже 19 км), відлічуваних від лінії найбільшого відпливу як на материку, так і на островах, що належать Україні, або від прямих вихідних ліній, які з”єднують відповідні точки;
е) континентальний шельф України (дно і надра під територіальним морем), у т.ч. континентальний шельф островів, що належать Україні (однак скелі, не придатні для підтримання життя людини або для самостійної господарської діяльності, вважаються такими, що не мають континентального шельфу.
Територія України в існуючих кордонах є цілісною , недоторканою і не може бути змінена та використана без її згоди.
Спеціальна митна зона - це митний режим, відповідно до якого до товарів, які ввозяться на території відповідних типів спеціальних (вільних) економічних зон із-за меж митної території України, а також до товарів, які вивозяться з територій зазначених зон за межі митної території України, не застосовуються заходи тарифного і нетарифного регулювання, якщо інше не передбачено законом.
Під вільною економічною зоною (ВЕЗ) розуміється частина території України, на якій встановлюється спеціальний правовий режим економічної діяльності та особливий порядок застосування чинного законодавства України. Вільні економічні зони створюються Верховною Радою України за ініціативою Президента України, Кабінету Міністрів України або місцевих Рад народних депутатів України та місцевої державної адміністрації. Статус і територія ВЕЗ, а також термін, на який вона створюється, визначаються Верховною Радою України шляхом прийняття окремого закону для кожної ВЕЗ. На території ВЕЗ законодавство України діє з урахуванням особливостей, передбачених Законом України "Про загальні засади створення і функціонування спеціальних (вільних) економічних зон" та законом щодо створення конкретної ВЕЗ.
Стаття 6. Митний кордон України
Межі митної території України є митним кордоном України. Митний кордон України збігається з державним кордоном України, за винятком меж території спеціальних митних зон. Межі території спеціальних митних зон становлять митний кордон України.
Державний кордон України є лінія і вертикальна поверхня, що проходить по цій лінії, які визначають межі території України - суші, вод, надр, повітряного простору.
Кабінет Міністрів України у межах своїх повноважень вживає заходів щодо забезпечення охорони та захисту державного кордону і території України.
Державний кордон України, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, встановлюється:
1) на суші - по характерних точках і лініях рельєфу або ясно видимих орієнтирах;
2) на морі - по зовнішній межі територіального моря України;
3) на судноплавних річках - по середині головного фарватеру або тальвегу річки; на несудноплавних річках (ручаях) - по їх середині або по середині головного рукава річки; на озерах та інших водоймах - по прямій лінії, що з'єднує виходи державного кордону України до берегів озера або іншої водойми. Державний кордон України, що проходить по річці (ручаю), озеру чи іншій водоймі, не переміщується як при зміні обрису їх берегів або рівня води, так і при відхиленні русла річки (ручаю) в той чи інший бік;
4) на водосховищах гідровузлів та інших штучних водоймах - відповідно до лінії державного кордону України, яка проходила на місцевості до їх заповнення;
5) на залізничних і автодорожніх мостах, греблях та інших спорудах, що проходять через прикордонні ділянки судноплавних і несудноплавних річок (ручаїв), - по середині цих споруд, або по їх технологічній осі, незалежно від проходження державного кордону України на воді.
Державний кордон України на місцевості позначається видимими прикордонними знаками, форми, розмір і порядок встановлення яких визначаються законодавством України і міжнародними договорами України.
Стаття 7. Законодавство України з питань митної справи
Законодавство України з питань митної справи складається з Конституції України, цього Кодексу, законів України та інших нормативно-правових актів з питань митної справи, виданих на основі та на виконання Конституції України, цього Кодексу та законів України.
Якщо міжнародним договором України, укладеним в установленому законом порядку, встановлено інші правила, ніж ті що передбачені цим Кодексом, то застосовуються правила міжнародного договору.
1. Дана стаття дає поняття митного законодавства України, яка складається з Конституції України та інших нормативно-правових актів з питань митної справи. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони України та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Укладення міжнародних договорів, які суперечать Конституції України, можливе лише після внесення відповідних змін до Конституції України.
Під нормативно-правовим актом слід розуміти вираженні в письмовій формі рішення компетентних державних органів, в яких містяться норми права. Це акти правотворчості, за допомогою яких встановлюються, змінюються або скасовуються правові норми. За юридичною силою нормативно-правові акти поділяються на: 1). законодавчі акти; 2). підзаконні акти. До законодавчих актів з питань митної справи відносяться Митний кодекс, як основний галузевий нормативно-правовий акт та закони України, які містять положення з питань митної справи. Закон – це нормативно-правовий акт вищого органу державної влади (Верховної Ради України), який регулює найбільш важливі питання суспільного життя, встановлює права і обов’язки громадян, має вищу юридичну силу і приймається із додержанням особливої законодавчої процедури. В свою чергу закони України діляться на: спеціальні закони - ті що займають центральне місце в механізмі правового регулювання митних відносин, зачіпають всі основні правові питання, що виникають в митній практиці України (ЗУ “Про Єдиний митний тариф” від 05.02.92.), та закони України, які містять деякі митно-правові норми (ЗУ “Про гуманітарну допомогу” від 22.10.99 р.1192-XIV).
Важливу роль в механізмі митно-правового регулювання відіграють підзаконні акти. Їх підзаконність означає, що вони видаються на основі та на виконання, Конституції України, цього Кодексу та законів України. Основними видами підзаконних актів у галузі митної справи:
Укази Президента України (Про державну митну службу України від 19.11.96);
Постанови Кабінету Міністрів України. (Про затвердження Правил перетинання державного кордону громадянами України: Постанова КМУ № 57 від 27.01.95р.);
Підзаконні акти, що приймаються декількома державними органами (Інструкція про порядок проведення контрольованої поставки наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, затвердженої спільним наказом Держмитслужби, СБУ, МВС та Держкомкордону України від 14.08.95р. за №383ДСК/547ДСК/142ДСК/242ДСК , погодженої з Генеральною прокуратурою України і зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 31.08.95 за №318/854. );
Нормативні акти ДМСУ ( Про затвердження Порядку застосування митного режиму тимчасового ввезення (вивезення): Наказ ДМСУ від 28.03.2000 р. № 173.)
2. Ч.2 даної статті визначає пріоритет міжнародних договорів перед нормативно-правовими актами з митних питань України. Дана частина цілком відповідає нормам міжнародного права (зокрема , основному принципу права міжнародних договорів і міжнародного права в цілому це принципу pacta sunt servanda - договори повинні виконуватись ), так як передбачає безумовне виконання міжнародних договорів України. Віденська конвенція про право міжнародних договорів від 23 травня 1969 р., (Україна її ратифікувала) в ст.2 (п.1 “а”) дає визначення міжнародного договору “Міжнародний договір – це міжнародна угода яка укладена між державами в письмовій формі і врегулювана міжнародним правом незалежно від того, чи викладена така угода в одному документі, двох чи декількох пов’язаних між собою документах, а також незалежно від її конкретного найменування”.
Що стосується поняття укладений в установленому законом порядку міжнародний договір України, то дане питання на сьогодні регулюється Законом України “Про міжнародні договори України” від 22.12 93., який встановлює цей порядок. Даний Закон ділить всі міжнародні договори на такі, що підлягають ратифікації (згоду на які надає Верховна Рада України) та такі міжнародні договори, які не підлягають ратифікації і згода на обов’язковість яких виражається в іншій формі (підписання, обмін документами, що складають договір, прийняття, затвердження, приєднання.). Якщо міжнародним договором України встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені законодавством України, то застосовуються правила міжнародного договору України.
Стаття 8. Прапор та розпізнавальний знак митної служби України
Митні органи, спеціалізовані митні установи та організації, морські та річкові судна, які перебувають у їх розпорядженні, мають свій прапор. Автотранспортні засоби і повітряні судна, що перебувають у розпорядженні митних органів, спеціалізованих митних установ та організацій, мають розпізнавальний знак.
Відповідно до Указу Президента України «Про символіку Державної митної служби України» від 27 червня 2003 року за № 554/2003 встановлюється емблема і прапор Державної митної служби України.
Емблемою Державної митної служби України є зображення золотого кольору крилатого жезла Меркурія – кадуцея, увінчаного Знаком Княжої Держави Володимира Великого, накладеного на два перехрещених ключі. Кадуцей [лат. caduceus] – жезл міфічних греко-римських богів Гермеса та Меркурія має давнє походження. У давніх греків та римлян це був жезл глашатаїв. Мав вигляд палиці, обвитої двома зміями, увінчаної крильми та коштовним комінням – турмаліном. Виготовлявся з оливкового або лаврового дерева. Пізніше, в Стародавньому Римі, кадуцей перетворився на атрибут бога торгівлі Меркурія і набув остаточної форми – вигляду жезла, який обвивають дві змії. З початку ХІХ ст. ця емблема стала символом мирної торгівлі, міжнародного обміну. З часом у багатьох країнах він набув символу зовнішньої торгівлі і тому в сучасній практиці дуже часто використовується як емблема митних органів. З цієї точки зору емблема кадуцей є лаконичною і зрозумілою за своїм призначенням.
Емблему вміщено у крузі зеленого кольору, прикрашеному золотим картушем з вісьмома волютами на горизонтальних осях. Висота картуша дорівнює 3/2 діаметра зеленого круга.
МАЛЮНОК
емблеми Державної митної служби України
Прапор Державної митної служби України являє собою прямокутне полотнище зеленого кольору із співвідношенням сторін 2:3. У верхньому лівому куті полотнища (крижі) зображено Державний Прапор України, а в центрі вільної половини полотнища – емблему Державної митної служби України.
Зображення Державного Прапора України займає четверту частину полотнища, а висота емблеми Державної митної служби України дорівнює 5/12 висоти полотнища.
Обидві сторони полотнища ідентичні.
МАЛЮНОК
прапора Державної митної служби України
Штандарт Голови Державної митної служби України являє собою зелене квадратне полотнище розміром 90 х 90 см із зображенням у центрі емблеми Державної митної служби України. Полотнище по периметру облямовано золотою лиштвою у вигляді орнаменту з дубового і лаврового листя. Сторони штандарта, крім верхнього краю полотнища, прикрашено золотою бахромою. Поле звовротної сторони штандарта без зображень.
Древко штандарта дерев’яне чорного кольору. Верхівка стрілоподібна з жовтого металу, в центрі якої вміщено зображення малого Державного Герба України. Верхній край полотнища за допомогою шнура прикріплюється до основи верхівки древка.
Наявність у митних органів власних прапора та розпізнавального знаку, по-перше, сприяє відновленню традицій митної служби, а по-друге, відповідає вимогам міжнародного права у відношенні морських, річкових і повітряних суден митних органів.
Емблема і прапор Державної митної служби України є офіційними відмітними символами, що вказують на належність до Державної митної служби України.
Емблема Державної митної служби України встановлюється у службовому кабінеті Голови Державної митної служби України, а також використовується на прапорі Державної митної служби України, штандарті Голови Державної митної служби України, на знаках розрізнення форменого одягу посадових осіб митних органів України, відомчих заохочувальних відзнаках, на бланках службової документації, печатках, транспортних і спеціальних засобах, будинках та спорудах Державної митної служби України.
Прапор Державної митної служби України встановлюється на будинках і спорудах Державної митної служби України, крім тих, що розташовані в пунктах пропуску через державний кордон України.
Штандарт Голови Державної митної служби України встановлюється в службовому кабінеті Голови Державної митної служби України.
Відтворення зображення емблеми і прапора Державної митної служби України, штандарта Голови Державної митної служби України може бути виконано в одноколірному варіанті і допускається у пропорціях, що відповідають меті їх застосування
Зображення емблеми і прапора Державної митної служби України, штандарта Голови Державної митної служби України допускається на друкованій, рекламно інформаційній та сувенірній продукції, кіно-, відео- та фотоматеріалах, що видаються (виготовляються) Державною митною службою України або на її замовлення. В інших випадках порядок використання емблеми і прапора Державної митної служби України та порядок їх виготовлення встановлюється Головою Державної митної служби України.
МАЛЮНОК
штандарта Голови Державної митної служби України
Стаття 9. Особливості набрання чинності законами та іншими нормативно-правовими актами з питань митної справи
Закони України з питань митної справи набирають чинності через десять днів з дня їх офіційного оприлюднення, якщо інше не передбачено самим законом, але не раніше дня їх офіційного опублікування.
Інші нормативно-правові акти з питань митної справи набирають чинності через 45 днів з дня їх офіційного опублікування, якщо інше не передбачено самим актом, але не раніше дня їх офіційного опублікування. У разі якщо такі нормативно-правові акти не будуть офіційно опубліковані, вони не набирають чинності.
Офіційним опублікуванням закону та іншого нормативно-правового акта з питань митної справи вважається його опублікування в одному з періодичних видань, визначених законодавством України як офіційні. Датою офіційного опублікування нормативно-правового акта вважається дата виходу в світ відповідного номера того офіційного видання, в якому зазначений акт було опубліковано раніше, ніж в інших офіційних виданнях.
Строки набрання чинності законами та іншими нормативно-правовими актами з питань митної справи, визначені днями, починаються з 0 годин дня, наступного за датою офіційного опублікування закону або іншого нормативно-правового акта, і закінчуються о 24 годині останнього дня відповідного строку.
Якщо строк набрання чинності законом або іншим нормативно-правовим актом з питань митної справи визначено вказівкою на день його офіційного опублікування, цей закон або акт вважається чинним з 24 години зазначеного дня.
Якщо строк набрання чинності законом або іншим нормативно-правовим актом з питань митної справи визначено вказівкою на конкретну дату, цей закон або акт вважається чинним з 0 годин зазначеної дати.
Виключно законами України встановлюються:
1) засади зовнішніх зносин, зовнішньоекономічної діяльності, митної справи;
2) організація і діяльність органів виконавчої влади, основи державної служби, організації державної статистики та інформатики;
3) судоустрій, судочинство, статус суддів, засади судової експертизи, організація і діяльність прокуратури, органів дізнання і слідства, нотаріату, органів і установ виконання покарань; основи організації та діяльності адвокатури;
4) правовий режим державного кордону;
5) засади цивільно-правової відповідальності; діяння, які є злочинами, адміністративними або дисциплінарними правопорушеннями, та відповідальність за них.
6) Державний бюджет України і бюджетна система України; система оподаткування, податки і збори; засади створення і функціонування фінансового, грошового, кредитного та інвестиційного ринків; статус національної валюти, а також статус іноземних валют на території України; порядок утворення і погашення державного внутрішнього і зовнішнього боргу; порядок випуску та обігу державних цінних паперів, їх види і типи;
6) порядок утворення і функціонування вільних та інших спеціальних зон, що мають економічний чи міграційний режим, відмінний від загального.
Упродовж 1992 - 1993 років повноваження щодо законодавчого регулювання питань, передбачених пунктом 13 статті 97 Конституції України, що діяла до прийняття Конституції України 28.06.96 р., щодо відносин власності, підприємницької діяльності, соціального і культурного розвитку, державної митної, науково-технічної політики, кредитно-фінансової системи, оподаткування, державної політики оплати праці і ціноутворення були делеговані Кабінету Міністрів України Законом України 18.11.92 р. N 2796-XII. В цей період було прийнято 82 декрети, що мають силу закону, і більше ніж 2/3 з них є чинними й на сьогоднішній день. Тексти законів та інших законодавчих актів, прийнятих Верховною Радою, оформляються Секретаріатом Верховної Ради і в п'ятиденний термін підписуються Головою Верховної Ради України, після чого закони передаються на підпис Президенту України. Згідно ст. 94 Конституції України закон підписує Голова Верховної Ради України і невідкладно направляє його Президентові України. Президент України протягом п'ятнадцяти днів після отримання закону підписує його, беручи до виконання, та офіційно оприлюднює його або повертає закон зі своїми вмотивованими і сформульованими пропозиціями до Верховної Ради України для повторного розгляду (ч. 2 ст. 94 Конституції України). У такий спосіб Президент України реалізує право вето щодо прийнятих Верховною Радою України законів, надане йому згідно з п. 30 ч. 1 ст. 106 Конституції України. У разі якщо Президент України протягом встановленого строку не повернув закон для повторного розгляду, закон вважається схваленим Президентом України і має бути підписаний та офіційно оприлюднений (ч. 3 ст. 94 Конституції України). Якщо під час повторного розгляду закон буде знову прийнятий Верховною Радою України не менш як двома третинами від її конституційного складу, Президент України зобов'язаний його підписати та офіційно оприлюднити протягом десяти днів (ч. 4 ст. 94 Конституції України). Рішенням Конституційного Суду України від 07.07.98 р. N 11-рп/98, положенням ст. 94 Конституції було дано офіційне тлумачення, згідно з яким: а) перебіг п'ятнадцятиденного строку, передбаченого частиною другою статті 94 Конституції України, а також десятиденного строку, передбаченого частиною четвертою статті 94 Конституції України, треба обчислювати в календарних днях; б) строки підписання та офіційного оприлюднення Президентом України законів України, визначені частинами третьою та четвертою статті 94 Конституції України, починаються з наступного дня після їх отримання Президентом України. Якщо закінчення п'ятнадцятиденного строку, передбаченого частиною другою статті 94 Конституції України, а також десятиденного строку, передбаченого частиною четвертою статті 94 Конституції України, припадає на вихідний або святковий день, то днем закінчення цього строку є наступний робочий день; в) встановлена в частині четвертій статті 94 Конституції України вимога щодо повторного прийняття закону Верховною Радою України не менш як двома третинами від її конституційного складу поширюється лише на закони, пропозиції Президента України до яких повністю або частково відхилені. Ця вимога стосується прийняття закону в цілому. Закон набирає чинності через десять днів з дня його офіційного оприлюднення, якщо інше не передбачено самим законом, але не раніше дня його опублікування (ч. 5 ст. 94 Конституції України).
Згідно із статтею 6.10.3 Регламенту Верховної Ради підписані Президентом закони публікуються у "Відомостях Верховної Ради України", а також у газеті "Голос України", і таке опублікування є офіційним. Однак, як вже вказувалось, частиною 2 ст. 94 Конституції України обов'язок офіційного оприлюднення законів покладений на Президента України. Указом Президента України від 10.06.97 р. N 503/97 "Про порядок офіційного оприлюднення нормативно-правових актів та набрання ними чинності" встановлено, що закони України, інші акти Верховної Ради України, акти Президента України, Кабінету Міністрів України не пізніш як у п'ятнадцятиденний строк після їх прийняття у встановленому порядку і підписання підлягають оприлюдненню державною мовою в офіційних друкованих виданнях. Офіційними друкованими виданнями є: "Офіційний вісник України"; "Відомості Верховної Ради України"; газета "Урядовий кур'єр". Нормативно-правові акти можуть бути опубліковані в інших друкованих виданнях лише після їх офіційного оприлюднення. Нормативно-правові акти, опубліковані в інших друкованих виданнях, мають інформаційний характер і не можуть бути використані для офіційного застосування. Громадяни, державні органи, підприємства, установи, організації під час здійснення своїх прав і обов'язків повинні застосовувати закони України, інші акти Верховної Ради України, акти Президента України і Кабінету Міністрів України, опубліковані в офіційних друкованих виданнях або одержані у встановленому порядку від органу, який їх видав.
Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України, (у тому числі нормативно-правові акти Державної митної служби України будь-якого виду (накази, правила, інструкції, положення тощо), якщо в них є одна або більше норм, що: зачіпають права, свободи і законні інтереси громадян, встановлюють новий або змінюють, доповнюють чи скасовують існуючий організаційно-правовий механізм їх реалізації; мають міжвідомчий характер, тобто стосуються питань, що належать до сфери управління інших міністерств і відомств підлягають державній реєстрації)), набирають чинності з моменту їх прийняття, якщо більш пізній строк набрання ними чинності не передбачено в цих актах, а саме 45 днів. Акти Кабінету Міністрів України, які визначають права і обов'язки громадян, набирають чинності не раніше дня їх опублікування в офіційних друкованих виданнях.
Акти Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України, які не мають загального значення чи нормативного характеру, можуть не публікуватися за рішенням відповідного органу. Ці акти та акти з обмежувальними грифами офіційно оприлюднюються шляхом надіслання відповідним державним органам та органам місцевого самоврядування і доведення ними до відома підприємств, установ, організацій та осіб, на яких поширюється їх чинність.
Неопубліковані акти Верховної Ради України і Президента України набирають чинності з моменту одержання їх державними органами або органами місцевого самоврядування, якщо органом, що їх видав, не встановлено інший строк набрання ними чинності.
Стаття 10. Дія законодавства з питань митної справи у часі
При здійсненні митного контролю та митного оформлення товарів і транспортних засобів, що переміщуються через митний кордон України, застосовуються виключно нормативно-правові акти, чинні на день прийняття митної декларації митним органом України.
У випадках, коли чинним законодавством передбачена можливість проведення митних процедур без подання декларації, застосовується законодавство, чинне на день здійснення таких процедур.
Закони, які пом'якшують або скасовують відповідальність за порушення митних правил, передбачені цим Кодексом, мають зворотну силу, тобто поширюються і на правопорушення, вчинені до видання цих законів. Закони, які встановлюють або посилюють відповідальність за такі правопорушення, зворотної сили не мають.
Провадження у справах про порушення митних правил ведеться на підставі законодавства, що діє під час розгляду справи про правопорушення.
Питання щодо вступу в дію законів та нормативно-правових актів з митної справи вирішується на загальних засадах Указом Президента України від 10.06.97 р. N 503/97 "Про порядок офіційного оприлюднення нормативно-правових актів та набрання ними чинності". Закон набирає чинності через десять днів з дня його офіційного оприлюднення, якщо інше не передбачено самим законом, але не раніше дня його опублікування (ч. 5 ст. 94 Конституції України). Вказана правова норма трактується наступним чином. Якщо, в оприлюдненому таким шляхом законі не вказується особливий термін вступу його в дію (розділ 1, глава 1, ст.9 МК), то такий акт вступає в дію на загальних засадах. Закон з митної справи припиняє свою дію: а) в силу його відміни новим законом; б) в силу фактичної заміни раніше діючого закону іншим законом; в) після закінчення терміну дії закону, якщо він був виданий і діяв обмежений час.
Здійснення митного контролю і митного оформлення, а також проведення митних процедур без подання декларації слід вважати тривалими діями, які складаються з операцій і у сукупності формують єдиний процес. Кінцевим моментом здійснення таких операцій є остання за часом дія суб’єкта (власника або розпорядника товарів і транспортних засобів), тобто подання і прийняття митної декларації митним органом України. Відповідно, у даному випадку застосуванню надлежить закон, який діяв під час здійснення останної операції – це факт прийняття для митного оформлення декларації митним органом. Відповідно, особа яка вчинала порушення митних правил буде нести відповідальність на підставі норм, що діяли або діють під час правопорушення. А саме, це статті 319-328 МК України. Слід враховувати, що за порушення митних правил настає Адміністративна відповідальність, якщо ці порушення за своїм характером не тягнуть за собою кримінальної відповідальності. В той же час кримінальна відповідальність за контрабанду, передбачена ст. 201 Кримінального кодексу України (далі - КК), настає лише тоді, коли товари, цінності та інші предмети (далі - предмети) переміщуються через митний кордон поза митним контролем або з приховуванням від нього у великих розмірах, а так само, незалежно від розміру, - групою осіб, які організувалися для заняття контрабандою, або коли таким чином переміщуються історичні й культурні цінності, отруйні, сильнодіючі, радіоактивні, вибухові речовини, зброя та боєприпаси (крім гладкоствольної мисливської зброї та бойових припасів до неї). Згідно з приміткою до ст. 201 КК під контрабандою у великих розмірах необхідно розуміти переміщення через митний кордон предметів, якщо їх вартість у тисячу і більше разів перевищує офіційно встановлений на час вчинення злочину неоподаткований мінімум доходів громадян. У випадках, коли вартість предметів є меншою від зазначеного розміру, відповідальність (за відсутності інших ознак злочину) настає за МК як за порушення митних правил. У випадках коли порушення митних правил кваліфікується як адміністративне правопорушення то слід керуватися наступними статтями Кодекса про адміністративні правопорушення. Це ст.10 – порушення митних правил визнається вчиненим умисно, коли особа, яка його вчинила, усвідомлювала протиправний характер своєї дії чи бездіяльності, передбачала її шкідливі наслідки і бажала їх або свідомо допускала настання цих наслідків. Ст.11 – порушення митних правил визначається вчиненим з необережності, коли особа, яка його вчинила, передбачала можливість настання шкідливих наслідків своєї дії чи бездіяльності, але легковажно розраховувала на їх відвернення або не передбачала можливості настання таких наслідків, хоч повинна була і могла їх передбачити. Ст. 14 – при вчиненні порушень митних правил підприємствами відповідальності підлягають службові особи - керівники цих підприємств.
Військовослужбовці, особистий склад органів внутрішніх справ та служби безпеки України, які несуть відповідальність за адміністративні правопорушення з дисциплінарними статутами, при скоєнні порушення митних правил несуть відповідальність на загальних підставах, але до них не може бути застосовано накладення штрафу. Згідно з діючим адміністративним законодавством, начальники митниць можуть замість накладення стягнень (конфіскація) передавати матеріали про правопорушення відповідним органам для вирішення питання про притягнення винних до дисциплінарної відповідальності (ст. 15 КпАП України).
Іноземні громадяни і особи без громадянства, які перебувають на території України, за порушення митних правил підлягають адміністративній відповідальності на загальних підставах.
Питання про відповідальність за адміністративні правопорушення, вчинені на території України іноземними громадянами, які згідно з чинними законами та міжнародними договорами України користуються імунітетом від адміністративної юрисдикції України, вирішується дипломатичним шляхом (ст. 16 КпАП України). Відповідальності за порушення митних правил підлягають особи, які досягли на момент вчинення правопорушення шістнадцятирічного віку (ст. 320 МК, ст. 13 КпАП України).
Закон визнається пом‘якшуючим покарання, якщо він встановлює більш м’який вид покарання. Так, при однаковом основном покаранні більш м’яким визнається закон який не передбачає додаткових покарань. Так при накладенні стягнення враховуються характер вчиненого порушення, особа порушника, ступінь його вини, майновий стан, обставин, що пом'якшують і обтяжують відповідальність (ст. 33 КпАП України). Обставинами, що пом'якшують відповідальність за порушення митних правил, визнаються: щире розкаяння винного; відвернення винним шкідливих наслідків правопорушення, добровільне відшкодування збитків або усунення заподіяної шкоди; вчинення правопорушення під впливом сильного душевного хвилювання або при збігу тяжких особистих чи сімейних обставин; вчинення правопорушення неповнолітнім; вчинення правопорушення вагітною жінкою, або жінкою яка має дитину віком до одного року.
Службова особа митного органу, яка розглядає справу про порушення митних правил, може визнати пом'якшуючими і обставини, не зазначені в законодавстві (ст. 34 КпАП України). Обставинами, що обтяжують відповідальність за порушення митних правил, визнаються: продовження протиправної дії, незважаючи на вимогу уповноважених на те осіб припинити її; повторне протягом року вчинення однорідного правопорушення, за яке особу вже було піддано адміністративному стягненню; вчинення правопорушення особою, яка, раніше вчинила злочин; втягнення неповнолітнього в правопорушення; вчинення правопорушення групою осіб; вчинення правопорушення в умовах стихійного лиха або за інших надзвичайних обставин; вчинення правопорушення в стані сп'яніння. Орган (службова особа), який накладає адміністративне стягнення, залежно від характеру адміністративного правопорушення може не визнати дану обставину обтяжуючою (ст. 35 КпАП України).
Також слід зазначити, що не можливо покарати за дії, що не вважалися на момент їх скоення суспільно небезпечними і неможливо карати більш суворим законом за правопорушення, які визнавалися на момент їх здійснення меньш небезпечними.
Глава 2. Структура та організація діяльності митної служби України