Для заказа доставки работы воспользуйтесь поиском на сайте

Вид материала

Документы

Содержание Список використаних джерел 173 Для заказа доставки работы Стаття 36. Необхідна оборона Стаття 118. Умисне вбивство при перевищенні меж необхідної оборони Список використаних джерел

Подобный материал:

• Вступ, 392.68kb.
• Зміст, 603.28kb.
• Для заказа доставки работы воспользуйтесь поиском на сайте, 711.56kb.
• Зміст, 490.32kb.
• Додатки, 787.79kb.
• Для заказа доставки работы воспользуйтесь поиском на сайте, 391.36kb.
• Вступ, 531.71kb.
• Вступ, 250.46kb.
• Для заказа доставки работы воспользуйтесь поиском на сайте, 391.1kb.
• Для заказа доставки работы воспользуйтесь поиском на сайте, 496.67kb.

Для заказа доставки работы

воспользуйтесь поиском на сайте ser.com/search.php

З М І С Т

ВСТУП 3


Розділ 1. Юридичний аналіз складу умисного вбивства

при перевищенні меж необхідної оборони

1.1. Об'єкт умисного вбивства при перевищенні меж необхідної оборони 12

1.2. Об'єктивна сторона умисного вбивства при перевищенні меж
необхідної оборони 23

1.3. Суб'єкт умисного вбивства при перевищенні меж необхідної оборони 44

1.4. Суб'єктивна сторона умисного вбивства при перевищенні меж

необхідної оборони 62


Розділ 2. Відмежування перевищення меж необхідної оборони
від стану необхідної оборони й умисного вбивства,
вчиненого при перевищенні меж необхідної оборони,

від суміжних складів злочинів

2.1. Відмінність перевищення меж необхідної оборони від стану

необхідної оборони 82

2.2. Розмежування умисного вбивства при перевищенні меж необхідної оборони
й умисного вбивства без обтяжуючих обставин і при обтяжуючих обставинах 113

2.3. Відмежування умисного вбивства при перевищенні меж необхідної оборони
від умисного вбивства в стані сильного душевного хвилювання 141

2.4. Відмінність умисного вбивства при перевищенні меж необхідної оборони
від умисного тяжкого тілесного ушкодження, вчиненого при перевищенні меж необхідної оборони, що потягло смерть потерпілого 153


ВИСНОВКИ 166


СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 173


ДОДАТОК 188


ВСТУП


Будь-яке цивілізоване суспільство гарантує захист особистості засобами державно-правової системи. У першу чергу це стосується таких природних
і невід’ємних (невідчужуваних) благ, як життя і здоров'я людини,
її честь та гідність, воля й особиста недоторканність. Це абсолютні і непорушні блага, надані людині від народження. На захист загальнолюдських цінностей орієнтовано насамперед Розділ II Конституції України. Так, ст. 27 Конституції України гарантує кожній людині невід'ємне право на життя. “Ніхто не може
бути довільно позбавлений життя. Обов'язок держави – захищати життя людини.
Кожний має право захищати своє життя і здоров'я, життя та здоров'я інших людей від протиправних посягань”¹. Дана стаття закріплює право громадян на необхідну оборону. На охорону основних прав і свобод громадян спрямовані прийняті
на основі Конституції норми галузевого законодавства. Зокрема, за неправомірне посягання на них кримінальним законом передбачена відповідальність.

На розвиток даної конституційної норми галузеве деліктне право звільняє
від відповідальності за шкоду, заподіяну при обороні в разі необхідності. Громадянину надається право захищатися від посягання як на свої, так і на чиї
б то ні було законні права й інтереси власними силами, навіть ціною заподіяння шкоди іншим правоохоронюваним інтересам, аби це не суперечило закону.

Хоча держава і визначила в законодавчому порядку право громадян
на самозахист, але до цих пір багато питань, що стосуються інституту необхідної оборони, залишаються спірними як у теорії, так і на практиці.

Соціологічне дослідження, що відноситься до практичної реалізації інституту необхідної оборони, показує, що дане право використовується громадянами рідко (понад 50% опитаних) чи навіть украй рідко (близько 40% респондентів). Серед причин такого становища назване: незнання даного права – 17%, незнання конкретних правил поведінки в такому стані – 19, побоювання настання небажаних правових наслідків – 48(!), відомий особі негативний
досвід настання подібних наслідків – 11 і лише 5% – недооцінка власних сил
і можливостей. Характерно, що з числа опитаних, тих, хто сам застосовував дане право, майже одна третина на момент захисту сумнівалися в законності своїх дій¹.

Протягом двох десятиліть в Україні зберігається складна криміногенна ситуація. З 1985 по 2000 роки зростає кількість насильницьких злочинів, у тому числі і умисних вбивств. Починаючи з 2001 року кількість умисних вбивств незначно зменшується. Так, в Україні в 1985 році було зареєстровано 2,1 тисяч умисних вбивств і замахів на умисні вбивства, у 1990 – 2,8 тисяч, у 1995 – 4,8 тисяч, у 1997 – 4,5 тисяч, у 1998 – 4,6 тисяч, у 1999 – 4,6 тисяч, у 2000 – 4,8 тисяч,
у 2001 – 4,6 тисяч, у 2002 – 4296, у 2003 – 4041, у 2004 – 3788, у 2005 – 3315.

Актуальність теми дослідження. Після набрання чинності Кримінальним кодексом України (далі КК) 2001 року минуло достатньо часу для аналізу,
що дозволяє визначитися з ефективністю розглянутої норми, виявити прогалини закону, вирішити проблеми, які виникли при його застосуванні.

Питанням кримінально-правової характеристики умисного вбивства
при перевищенні меж необхідної оборони приділялася значна увага в теорії кримінального права. У підручниках, коментарях і монографіях окремі аспекти даної проблеми розглядали М.К. Аніянц, М.І. Бажанов, Ю.В. Баулін, В.І. Борисов, С.В. Бородін, М.І. Загородніков, М.М. Ісаєв, В.М. Куц, А.А. Піонтковський,
Б.С. Сариєв, В.В. Сташис, М.Д. Шаргородський та ін.

В працях названих авторів містяться науково обґрунтовані і практично корисні висновки, але, тим не менш, є низка аспектів, які залишаються проблематичними, що також свідчить про необхідність подальшої монографічної розробки.

Більш комплексно розглядали дану проблему такі провідні юристи дореволюційного періоду як А.Ф. Коні, М.С. Таганцев; відомі вчені радянського періоду, серед яких Н.П. Берестовой, І.А. Гельфанд, В.П. Діденко, Ф.І. Євдокімов, С.Г. Кєліна, В.Н. Козак, Н.Т. Куц, М.П. Михайлов, М.М. Паше-Озерський,
А.Г. Пушечніков, І.І. Слуцький, Ю.М. Ткачевський, В.І. Ткаченко,
Т.Г. Шавгулідзе, М.І. Якубович. На сучасному етапі значний внесок у вирішення цього питання зробили у своїх працях вітчизняні та російські автори, зокрема: Ю.В. Баулін, В.В. Володарський, В.Л. Зуєв, Л.А. Остапенко, О.М. Попов,
І.Ф. Фаргієв, Ю.М. Юшков. Проте, незважаючи на позитивну роль цих досліджень, з деяких боків названа тема не аналізувалася. Окремі міркування, висловлені зазначеними авторами, вимагають додаткового аналізу.

Слід підкреслити, що проблеми кримінально-правової характеристики умисного вбивства при перевищенні меж необхідної оборони на дисертаційному рівні в Україні не розглядалися. Крім того, раніше проведені дослідження окремих аспектів цих проблем здебільшого ґрунтувалися на положеннях Кримінального кодексу України 1960 року.

Більш детального вивчення потребує склад умисного вбивства при перевищенні меж необхідної оборони.

Як і раніше, значну теоретичну та практичну зацікавленість представляє питання про кваліфікацію умисного вбивства, вчиненого при перевищенні
меж необхідної оборони, зокрема, його відмежування від основного складу умисного вбивства (у сварці, бійці, з помсти), умисного вбивства при обтяжуючих обставинах, умисного вбивства в стані сильного душевного хвилювання, умисного тяжкого тілесного ушкодження, вчиненого при перевищенні
меж необхідної оборони, яке потягло смерть потерпілого. Саме викладені обставини й обумовили вибір теми цього дослідження, яка, як представляється,
є актуальною.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами.
Праця ґрунтується на положеннях програми “Правові проблеми становлення
і розвитку сучасної Української держави” (державний реєстраційний номер 0101U5001195) і виконана на кафедрі кримінального права Одеської національної юридичної академії в рамках кафедральної теми “Тенденції та перспективи розвитку кримінального права України” відповідно до плану науково-дослідної роботи Одеської національної юридичної академії на 2001-2005 роки.

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження
є вивчення, доповнення й уточнення деяких теоретичних положень про умисні вбивства, вчинені при перевищенні меж необхідної оборони; спроба вирішення
на цій основі дискусійних питань теми дослідження; виявлення резервів удосконалення розглянутої кримінально-правової норми.

Зазначена мета конкретизується в низці дослідницьких завдань, найважливішими з яких є:

- аналіз конститутивних елементів і ознак складу умисного вбивства
при перевищенні меж необхідної оборони;

- розгляд відмінностей перевищення меж необхідної оборони та стану необхідної оборони;

- відмежування умисного вбивства при перевищенні меж необхідної оборони від суміжних складів злочинів;

- внесення пропозицій щодо змін законодавства про необхідну оборону.

Об'єктом дослідження є вчення про необхідну оборону та перевищення
її меж у кримінальному праві України.

Предметом дослідження виступає умисне вбивство при перевищенні
меж необхідної оборони, практика його кваліфікації, розмежування з суміжними складами злочинів.

Методи дослідження. Для досягнення поставленої мети в процесі дослідження використані такі наукові методи: системний – для комплексного розгляду складових елементів предмета дослідження як єдиного цілого; діалектичний – для дослідження елементів і ознак складу умисного вбивства при перевищені меж необхідної оборони, зокрема, при відмежуванні його від суміжних складів злочинів; функціональний – для з’ясування змісту об’єктивних і суб’єктивних ознак досліджуваного складу злочину при кримінально-правовій кваліфікації діяння; логічний – для тлумачення окремих положень КК, а також низки кримінально-правових понять; статистичний – для аналізу результатів, отриманих у процесі анкетування прокурорсько-слідчих працівників і суддів,
а також опитування пересічних громадян із досліджуваної теми.

Теоретичною основою роботи стали наукові праці дореволюційних, радянських, сучасних українських і російських вчених у галузях кримінального
та кримінально-процесуального права, кримінології, медицини, психології, психіатрії. У дисертації використовувалась енциклопедично-довідкова література та словники.

Нормативну базу праці складають Конституція України, Кримінальний
та Кримінально-процесуальний кодекси, інші закони та підзаконні акти.

Емпіричну основу дисертації складають дані, отримані в результаті вивчення й узагальнення судової практики за період з 1990 по 2006 роки.
Вивчено близько ста кримінальних справ за фактами вчинення умисних
вбивств при перевищенні меж необхідної оборони, заподіяння умисних тяжких тілесних ушкоджень, вчинених при перевищенні меж необхідної оборони,
які потягли смерть потерпілого. Проанкетовано вісімдесят сім працівників прокуратури, суду, органів внутрішніх справ міста Одеси й Одеської області
з найбільш актуальних питань, що належать до даного виду умисного вбивства, опитано двісті вісімдесят сім мешканців міста Одеси й Одеської області
щодо практичної реалізації ними права на необхідну оборону. У дослідженні використовувалась опублікована судова практика, постанови Пленуму Верховного Суду України.

Анкетне опитування на тему “Умисне вбивство при перевищенні
меж необхідної оборони” проводилось з метою отримання думки суддів
і прокурорсько-слідчих працівників з питання про причини умисних вбивств
при перевищенні меж необхідної оборони. Крім цього, передбачалося встановити подібності та відмінності в оцінці цих причин між суддями і прокурорсько-слідчими працівниками, які в ході розслідування та розгляду кримінальних справ виконують різні функціональні обов'язки.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що
в дисертаційному дослідженні вперше після прийняття Кримінального кодексу України 2001 року на монографічному рівні розглянуті питання, які стосуються умисних вбивств, вчинених при перевищенні меж необхідної оборони. Сформульовано висновки і пропозиції з удосконалення ст. 36 КК “Необхідна оборона”, запропоновано нову редакцію статті 118 КК “Умисне вбивство при перевищенні меж необхідної оборони”.

На підставі проведеного дослідження автор виносить на захист такі
основні положення, пов’язані з науковою новизною:

1. Зроблено висновок про те, що необхідно покласти на особу, яка
відбиває суспільно небезпечне посягання на майно, обов’язок із попередження нападника про застосування зброї чи інших засобів, котрі можуть заподіяти йому шкоду.

У зв’язку з цим дисертант вважає за потрібне доповнити ч. 1 ст. 36 КК
таким реченням: “Особа, яка відбиває суспільно небезпечне посягання
на майно, зобов’язана попередити того, хто нападає, про застосування зброї
чи інших засобів, що можуть заподіяти йому шкоду, і лише після цього має
право удатися до захисту за допомогою зброї чи інших засобів, якщо посягання
не було припинено”.

2.Запропоновано закріпити в ст. 36 КК положення про природний для людини та суспільно корисний характер захисту від суспільно небезпечного посягання, бо відсутність прямої вказівки на це є прогалиною зазначеної статті, що часом призводить до переваги обвинувального ухилу при розгляді випадків захисту від суспільно небезпечного посягання.

Виходячи з наведеного, вважаємо за потрібне доповнити ч. 2 ст. 36 КК
перед тепер існуючим реченням наступним: “При необхідній обороні захист
від суспільно небезпечного посягання носить природний для людини та суспільно корисний характер”.

3. Стверджується, що коли при відбитті суспільно небезпечного посягання особа усвідомлювала, що нападником є неповнолітній, обмежено осудний
чи неосудний, то було б неправильно висувати тому, хто захищається,
вимогу врятуватися втечею, звернутися по допомогу до громадян, представників влади або обрати будь-який інший спосіб, який не носить характеру активної протидії тому, хто посягає.

У зв’язку з цим друге речення ч. 2 ст. 36 КК пропонується викласти
в такій редакції: “Кожна особа має право на необхідну оборону
незалежно від можливості уникнути суспільно небезпечного посягання
або звернутися за допомогою до інших осіб, органів влади чи обрати будь-який інший спосіб, що не носить характеру активної протидії тому, хто посягає, незважаючи на усвідомлення про вчинення суспільно небезпечного
посягання неповнолітньою, обмежено осудною чи неосудною особою”.

Підвищенні вимоги до особи, яка захищається від суспільно
небезпечного посягання таких осіб, є надмірними: в умовах захисту її єдине завдання – здійснити цей захист максимально ефективно, але без перевищення меж необхідної оборони. Будь-які інші критерії оцінки її дій можуть зменшити ефективність захисту та призведуть до порушення права особи на необхідну оборону від суспільно небезпечного посягання. Було б також невірно більш суворо карати особу у випадку перевищення нею меж необхідної оборони
при відбитті посягання зазначених осіб, тому що вона захищала свої інтереси
чи інтереси інших осіб від суспільно небезпечного посягання та не повинна
була думати про інтереси того, хто нападав. Хоча, керуючись вимогами гуманності, той, хто обороняється, повинен намагатися заподіяти тому,
хто нападає, мінімальну шкоду, якщо він усвідомлює, що нападником є неповнолітня, обмежено осудна чи неосудна особа.

4. Пропонується дати визначення перевищення меж необхідної оборони
у диспозиції ст. 118 КК і сформулювати ч. 3 ст. 36 КК таким чином: “Перевищення меж необхідної оборони тягне кримінальну відповідальність
лише у випадках, передбачених статтями 118 і 124 цього Кодексу”.

5. Пропонується доповнити ч. 5 ст. 36 КК положенням такого змісту: “Правомірним є захист охоронюваних законом прав та інтересів особи,
яка захищається, або іншої особи, а також інтересів суспільства та держави
шляхом заподіяння будь-якої шкоди тому, хто посягає, якщо посягання виражалося в нападі, поєднаному з насильством, небезпечним для життя,
чи з погрозою застосування такого насильства”.

6. Висловлено думку, що вік, з якого повинна наставати
кримінальна відповідальність за статтями 118 і 124 КК, необхідно підвищити
до вісімнадцяти років, тому що підліток у віці 16 років не може розібратися
в характері і ступені небезпечності посягання та правильно вирішити питання
про те, коли й у яких межах можна захищатися. Це не під силу особі зазначеного віку через відсутність у неї життєвого досвіду, вміння швидко орієнтуватися
в складній обстановці, яка зненацька виникла.

7. Дістала подальшого розвитку пропозиція про виключення кримінальної відповідальності того, хто обороняється, за частинами першою або другою
ст. 263 КК з метою нейтралізації переваги суспільно небезпечного посягання, забезпечення рівності умов оборони та нападу, найбільшої ефективності суспільно корисних оборонних дій.

З огляду на це здобувач пропонує частину третю статті 263 КК викласти
в такій редакції: “3. Звільняється від кримінальної відповідальності особа,
яка вчинила злочин, передбачений частинами першою або другою цієї статті,
якщо вона добровільно здала органам влади зброю, бойові припаси, вибухові речовини або вибухові пристрої чи використала їх при необхідній обороні
від суспільно небезпечного посягання, включаючи і випадки перевищення
меж необхідної оборони”.

Викладені в дисертації положення, узагальнення, висновки та рекомендації можуть вважатися невеликим творчим доробком автора до кримінального законодавства, оскільки спрямовані на удосконалення норм про необхідну оборону й умисне вбивство при перевищенні меж необхідної оборони.

Практичне значення одержаних результатів. Основні положення
та результати дисертаційного дослідження можуть бути використані:
у законотворчості – в процесі подальшого удосконалення статей 36, 118, 124, 263 Кримінального кодексу України та при підготовці постанов Пленуму Верховного Суду України з питань, пов'язаних з необхідною обороною та умисними вбивствами; для покращання практичної діяльності правоохоронних і судових органів, які застосовують кримінальний закон; у науково-дослідницькій діяльності – для подальшого вивчення питань, пов’язаних із кримінально-правовою характеристикою умисних вбивств, вчинених при перевищені меж необхідної оборони; у навчальному процесі – при розробці навчально-методичної літератури, проведенні лекцій і семінарських занять із студентами (курсантами)
з кримінального права та спецкурсів з питань необхідної оборони, а також
при підготовці відповідних розділів підручників, навчальних посібників,
науково-практичних коментарів до КК.

Особистий внесок здобувача в опублікованих статтях складають результати його власних наукових розробок проблем, що стосуються умисного вбивства при перевищенні меж необхідної оборони, відмежування умисного вбивства при перевищенні меж необхідної оборони від деяких видів умисних вбивств, відмежування умисного вбивства при перевищенні меж необхідної оборони від умисного вбивства в стані сильного душевного хвилювання,
умов правомірності необхідної оборони, поняття та видів перевищення меж необхідної оборони.

Апробація результатів дослідження. Основні положення
дисертації обговорювались на засіданнях кафедри кримінального права Одеської національної юридичної академії, доповідалися на п’яти конференціях:
6-й (58-й) (Одеса, 2003), 7-й (59-й) (Одеса, 2004), 8-й (60-й) (Одеса, 2005),
9-й (61-й) (Одеса, 2006), 10-й (62-й) (Одеса, 2007) звітних наукових конференціях професорсько-викладацького й аспірантського складу Одеської національної юридичної академії.

Публікації. Основні положення дисертаційного дослідження висвітлені
в п’яти наукових статтях, опублікованих у фахових виданнях, затверджених ВАК України, – збірниках наукових праць Одеської національної юридичної академії та Південноукраїнського центра гендерної політики.


Для заказа доставки работы

воспользуйтесь поиском на сайте ser.com/search.php


ВИСНОВКИ


У дисертаційній роботі проаналізовано склад умисного вбивства
при перевищенні меж необхідної оборони за об'єктом, об'єктивною
стороною, суб'єктом і суб'єктивною стороною; проведено відмежування перевищення меж необхідної оборони від необхідної оборони за умовами правомірності останньої, умисного вбивства при перевищенні меж необхідної оборони від умисного вбивства без обтяжуючих обставин (вчиненого в бійці, сварці, з помсти), умисного вбивства при обтяжуючих обставинах, умисного вбивства в стані сильного душевного хвилювання, умисного тяжкого тілесного ушкодження, яке заподіяно при перевищенні меж необхідної оборони та потягло смерть потерпілого.

Викладене дозволяє сформулювати основні висновки:

1. В теорії кримінального права, поряд з іншими питаннями, значна
увага приділялася проблемі кримінально-правової характеристики умисного вбивства при перевищенні меж необхідної оборони. Окремі аспекти даної проблеми розглядалися провідними радянськими, сучасними українськими
та російськими юристами – вченими та практичними працівниками – в науково-практичних коментарях до Кримінального кодексу, підручниках із кримінального права та монографіях з цього питання. В цих працях містяться науково обґрунтовані та практично корисні висновки, але, тим не менш, є низка аспектів, які залишаються проблематичними. Незважаючи на позитивну роль цих досліджень, з деяких боків названа тема не аналізувалася. Окремі висловлені міркування вимагали додаткового аналізу.

Слід зазначити, що проблеми кримінально-правової характеристики умисного вбивства при перевищенні меж необхідної оборони на дисертаційному рівні в Україні не розглядалися. Крім того, раніше проведені дослідження окремих аспектів цих проблем здебільшого ґрунтувалися на положеннях Кримінального кодексу України 1960 року.

Все вищевикладене, а також прогалини кримінального закону, що виявилися після набуття чинності Кримінальним кодексом України 2001 року, необхідність вирішення проблем, які виникли при його застосуванні, спонукало автора до подальшої розробки зазначеної теми.

2. Вирішення поставленої в дисертації наукової проблеми здійснювалось
за допомогою таких методів:

- логічного – для тлумачення окремих положень КК, а також низки кримінально-правових понять;

- системного – для комплексного розгляду складових, елементів предмета дослідження як єдиного цілого;

- функціонального – для з’ясування змісту об’єктивних і суб’єктивних ознак досліджуваного складу злочину при кримінально-правовій кваліфікації діяння;

- діалектичного – для дослідження елементів і ознак складу умисного вбивства при перевищені меж необхідної оборони, зокрема, при відмежуванні його від суміжних складів злочинів;

статистичного – для аналізу результатів, отриманих у процесі анкетування прокурорсько-слідчих працівників і суддів, а також опитування пересічних громадян із досліджуваної теми.

Анкетне опитування на тему “Умисне вбивство при перевищенні меж необхідної оборони” проводилося з метою отримання думки суддів і прокурорсько-слідчих працівників із питання про причини умисних вбивств
при перевищенні меж необхідної оборони. Крім цього, передбачалося встановити подібності та відмінності в оцінці цих причин між суддями та прокурорсько-слідчими працівниками, які виконують різні функціональні обов'язки в ході розслідування та розгляду кримінальних справ.

Судді і прокурорсько-слідчі працівники у своїй більшості мають стаж роботи від 3 до 5 років, тобто вони можуть виступати як експерти.

З точки зору суддів, кількість умисних вбивств при перевищенні меж необхідної оборони зросла (так вважають 36% опитаних), скоротилася (23%), залишилася колишньою (29%). Серед прокурорсько-слідчих працівників – 13% вважають, що кількість умисних вбивств при перевищенні меж необхідної оборони залишилася колишньою, приблизно нарівно – зросла і скоротилася.

Причину зростання кількості умисних вбивств такого роду
судді вбачають у загостренні криміногенної обстановки (33%), недостатній роботі правоохоронних органів (28%), недовірі до правоохоронних органів
з боку громадян, які самі намагаються запобігти суспільно небезпечним посяганням (26%), збільшенні кількості підстав для здійснення “розборок” (6%). Прокурорсько-слідчі працівники також вважають головною причиною зростання кількості даних умисних вбивств загострення криміногенної обстановки.
Проте багато хто з них вказує на збільшення кількості підстав для здійснення “розборок”.

Судді стверджують, що неправильна кваліфікація дій винного
в умисному вбивстві при перевищенні меж необхідної оборони має місце
рідко (45%), прокурорсько-слідчі працівники вважають, що часто (29%).

Судді відзначають, що причиною неправильної кваліфікації дій винного
в умисному вбивстві при перевищенні меж необхідної оборони є невірна оцінка зібраних доказів органами слідства (30%), неповнота зібраних доказів (25%), недостатність аргументів захисту (23%), неправильна оцінка зібраних доказів
судом (3%), тобто більшість указує на недоліки в роботі слідчих органів. Прокурорсько-слідчі працівники вважають, що причиною цього є недостатність аргументів захисту і неповнота зібраних доказів. З їхніх відповідей видно,
що причина помилкової кваліфікації полягає в неповноті зібраних доказів,
але ніяк у неправильній їхній оцінці.

Слід зазначити недостатню інформованість суддів щодо перегляду судами вищої інстанції справ даної категорії. Більшість з них утруднилися відповісти
на це питання. Прокурорсько-слідчі працівники досить впевнено вважають,
що перегляд справ даної категорії відбувається рідко. Вони демонструють
більшу інформованість з цього приводу, ніж судді (тільки 16% утруднилися відповісти на це питання).

Між тими суддями, які вважають, що в доперебудовний період таких злочинів було менше, а в умовах демократії їхня кількість зросла, і тими,
котрі дотримуються протилежної точки зору, різниця незначна. Близько 23% відповіли, що кількість залишилася колишньою. Прокурорсько-слідчі
працівники досить упевнено відповіли, що кількість цих умисних вбивств
у постперебудовний період зросла, 19% вважають, що вона залишилася колишньою.

Проаналізувавши відповіді, дисертант дійшов таких висновків:

1)прокурорсько-слідчі працівники і судді вважають, що кількість умисних вбивств при перевищенні меж необхідної оборони за останні п'ять років зросла;

2)головну причину зростання цих видів злочинів вони вбачають
у загостренні криміногенної обстановки;

3)серед опитаних переважає думка, що кількість даних умисних вбивств збільшилась у постперебудовний період.

Проте, здобувач констатує наявність відмінностей в оцінці підстав
даного виду злочинів між прокурорсько-слідчими працівниками та суддями,
що, на думку автора, є результатом впливу різних посадових функцій цих категорій працівників.

Основні положення дисертаційного дослідження відображенні, зокрема,
у таких пропозиціях до чинного законодавства та рекомендаціях правозастосовнику:

1)покласти на особу, яка відбиває посягання на майно, обов'язок із попередження нападника про застосування зброї чи інших засобів, що можуть заподіяти йому шкоду, та закріпити це положення в ч. 1 ст. 36 КК;

2)закріпити також в ч. 2 ст. 36 КК положення про природний для
людини та суспільно корисний характер захисту від суспільно небезпечного посягання;

3)не висувати тому, хто захищається, вимогу врятуватися втечею, звернутися по допомогу до громадян, представників влади або обрати будь-який інший спосіб, котрий не носить характеру активної протидії тому, хто посягає, коли при відбитті суспільно небезпечного посягання особа усвідомлювала,
що нападником є неповнолітній, обмежено осудний або неосудний.
Цією пропозицією необхідно доповнити ч. 2 ст. 36 КК. Було б також невірно більш суворо карати особу у випадку перевищення нею меж необхідної оборони при відбитті посягання зазначених осіб;

4)скоротити ч. 3 ст. 36 КК, вказавши в ній тільки, що перевищення меж необхідної оборони тягне кримінальну відповідальність у випадках, передбачених статтями 118 і 124 КК;

5)доповнити ч. 5 ст. 36 КК пропозицією про правомірність заподіяння
будь-якої шкоди тому, хто посягає, якщо посягання виражалося в нападі, поєднаному з насильством, небезпечним для життя, чи з безпосередньою загрозою застосування такого насильства.

З урахуванням зазначених доповнень пропонуємо викласти ст. 36 КК
у новій редакції:

Стаття 36. Необхідна оборона

1. Необхідною обороною визнаються дії, вчинені з метою захисту охоронюваних законом прав та інтересів особи, яка захищається, або іншої особи,
а також суспільних інтересів та інтересів держави від суспільно небезпечного посягання шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди, необхідної і достатньої
в даній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання,
якщо при цьому не було допущено перевищення меж необхідної оборони.
Особа, яка відбиває суспільно небезпечне посягання на майно, зобов’язана попередити того, хто нападає, про застосування зброї чи інших засобів,
що можуть заподіяти йому шкоду, і лише після цього має право удатися
до захисту за допомогою зброї чи інших засобів, якщо посягання не було припинено.

2. При необхідній обороні захист від суспільно небезпечного посягання носить природний для людини та суспільно корисний характер. Кожна особа має право на необхідну оборону незалежно від можливості уникнути суспільно небезпечного посягання або звернутися за допомогою до інших осіб, органів влади чи обрати будь-який інший спосіб, що не носить характеру активної протидії тому, хто посягає, незважаючи на усвідомлення про вчинення суспільно небезпечного посягання неповнолітньою, обмежено осудною чи неосудною особою.

3. Перевищення меж необхідної оборони тягне кримінальну відповідальність лише у випадках, передбачених статтями 118 і 124 цього Кодексу.

4. Особа не підлягає кримінальній відповідальності, якщо через сильне душевне хвилювання, викликане суспільно небезпечним посяганням, вона
не могла оцінити відповідність заподіяної нею шкоди небезпечності посягання
чи обстановці захисту.

5. Не є перевищенням меж необхідної оборони і не тягне за собою кримінальну відповідальність застосування зброї або будь-яких інших
засобів чи предметів для захисту від нападу озброєної особи або нападу групи осіб, а також для відвернення протиправного насильницького вторгнення у житло
чи інше приміщення, незалежно від тяжкості шкоди, яку заподіяно тому,
хто посягає. Правомірним є захист охоронюваних законом прав та інтересів особи, яка захищається, або іншої особи, а також інтересів суспільства та
держави шляхом заподіяння будь-якої шкоди тому, хто посягає, якщо посягання виражалося в нападі, поєднаному з насильством, небезпечним для життя, чи
з погрозою застосування такого насильства.

6)підвищити до вісімнадцяти років вік, з якого повинна наставати кримінальна відповідальність за статтями 118 і 124 КК;

7)виключити зі ст. 118 КК кримінальну відповідальність за умисне вбивство при перевищенні заходів, необхідних для затримання злочинця, передбачивши відповідальність за це діяння в окремій статті Особливої частини Кримінального кодексу. Така пропозиція пов’язана з тим, що необхідна оборона та затримання особи, яка вчинила злочин, є самостійними обставинами, котрі виключають злочинність діяння, та розташовані у різних статтях (ст.ст. 36, 38) Розділу VIII Загальної частини Кримінального кодексу України.

Дати у диспозиції ст. 118 КК визначення умисного вбивства при перевищенні меж необхідної оборони, зробивши цю диспозицію описовою.

Вперше обґрунтовується позиція, відповідно до якої пропонується передбачити у ст. 118 КК спеціальний вид звільнення від кримінальної відповідальності обмежено осудної особи. На наш погляд, таку особу необхідно звільнити від кримінальної відповідальності, тому що навіть осудній особі при відбитті нападу важко визначити відповідність тяжкості шкоди небезпечності посягання й обстановці захисту. Обмежено осудній особі ще важче під час відбиття нападу оцінити відповідність тяжкості шкоди небезпечності посягання й обстановці захисту через наявний у неї психічний розлад, який позбавляє її здатності повною мірою усвідомлювати свої дії та (або) керувати ними.


Пропонується сформулювати ст. 118 КК таким чином:

Стаття 118. Умисне вбивство при перевищенні меж необхідної оборони

1. Умисне вбивство при перевищенні меж необхідної оборони, тобто умисне заподіяння смерті тому, хто посягає, якщо така шкода явно не відповідає небезпечності посягання чи обстановці захисту, – карається...

2. Звільняється від кримінальної відповідальності особа, яка вчинила злочин, передбачений ч. 1 цієї статті, якщо її у встановленому законом порядку визнано обмежено осудною;

8)передбачити в ч. 3 ст. 263 КК звільнення особи від кримінальної відповідальності за злочин, зазначений у частині першій або другій вказаної статті, за умови використання нею зброї, бойових припасів, вибухових речовин або вибухових пристроїв при необхідній обороні від суспільно небезпечного посягання, включаючи і випадки перевищення її меж.


Для заказа доставки работы

воспользуйтесь поиском на сайте ser.com/search.php


СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Конституція України// Голос України. – 1996. – 07. – 13.07.96. – № 128.
   
2. Конституция Украины. Принята на пятой сессии Верховной Рады Украины
   28 июня 1996 года. Официальное издание Верховной Рады Украины//
   К.: Информационно издательское агентство “ИВА”. – 1996. – 116с.
   
3. Кримінальний кодекс України від 5 квітня 2001 року// Відомості Верховної Ради України. – 2001. – № 25-26 (29.06.2001). – ст.131.
   
4. Закон України від 20 грудня 1990 року № 565–ХІІ “Про міліцію”//
   Голос України 1991. – 01. – 04.01.91. – № 3.
   
5. Постанова Верховної Ради України від 17 червня 1992 року
   № 2471–ХІІ “Про право власності на окремі види майна”//
   Голос України. – 1992. – 07. – 02.07.92. – № 123.
   
6. Постанова Пленуму Верховного Суду України від 26 квітня 2002 року № 1 “Про судову практику у справах про необхідну оборону”// Вісник Верховного Суду України. – 2002. – 05. – № 3.
   
7. Постанова Пленуму Верховного Суду України від 7 лютого 2003 року № 2 “Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров’я особи”// Вісник Верховного Суду України. – 2003. – 01-02. – № 1.
   
8. Акимочкин В. Нападение и защита// Российская юстиция. – 1998. – № 1. – С.15-16.
   
9. Александров Ю.В., Антипов В.И., Володько Н.В. и др. Уголовное право Украины: Общая часть. Учебник/ Отв. ред. Кондратьев Я.Ю./
   Под. ред. Клименко В.А., Мельника Н.И. – К.: Атика, 2002. – 448с.
   
10. Андреянкова В.Г., Мацокина Г.Н. Основание возникновения права на необходимую оборону и условия её правомерности// Право и политика. – 2000. – № 12. – C.95-98.
    
11. Аниянц М.К. Ответственность за преступления против жизни
    по действующему законодательству союзных республик. – М.: Юридическая литература, 1964. – 212с.
    
12. Баулин Ю.В. Обстоятельства, исключающие преступность деяния. – Харьков: Основа, 1991. – 360с.
    
13. Баулин Ю.В. Основания необходимой обороны// Проблемы социалистической законности. – 1991. – Вып.26. – С.26-30.
    
14. Беляев В.Г., Свидлов Н.М. Вопросы квалификации убийств: Учебное пособие. – Волгоград: ВСШ МВД СССР, 1984. – 60с.
    
15. Берестовой Н.П. Право граждан на необходимую оборону. – Л.: Ленинградская организация Общества “Знание” РСФСР, 1986. – 13[1]с.
    
16. Берлин Е.М. Реализация права на необходимую оборону// Гражданин и право. – 2002. – № 9/10(26,27). – С.74-78.
    
17. Блинська С. Обставини, що виключають злочинність діяння в зарубіжному
    та українському законодавствах// Міліція України. –2003. – № 8. – С.20-22.
    
18. Блинська С. Обставини, що виключають злочинність діяння в зарубіжному
    та українському законодавствах// Міліція України. –2003. – № 9. – С.20-21.
    
19. Блум М. Некоторые вопросы необходимой обороны// Учёные записки Латвийского государственного университета им.П.Стучки. – Юридические науки, выпуск 4: Вопросы уголовного права и процесса. – Рига, 1962. –
    Том 44. – С.41-73. (204с.).
    
20. Болдырев Е.В. Меры предупреждения правонарушений несовершеннолетних в СССР. – М.: Наука, 1964. – 368с.
    
21. Большая медицинская энциклопедия. – М.: Государственное издательство медицинской литературы, 1957. – Т.3. – 1176с.
    
22. Борисов В.И., Куц В.Н. Преступления против жизни и здоровья: вопросы квалификации. – Харьков: НПКФ «КОНСУМ», 1995. – 104с.
    
23. Бородин С.В. Квалификация преступлений против жизни. – М.: Юридическая литература, 1977. – 240с.
    
24. Бородин С.В. Преступления против жизни. – М.: Юристъ, 1999. – 356с.
    
25. Бурдін В.М. Кримінальна відповідальність за злочини, вчинені в стані сильного душевного хвилювання: Монографія. – Львів: ПАІС, 2006.– 200с.
    
26. В’ялий О. Оборона потребує захисту// Право України. – 2001. – № 4. – С.109-110.
    
27. Владимиров В.А. Признаки и квалификация преступлений, совершаемых
    в результате превышения пределов необходимой обороны// Труды Высшей школы МВД СССР. – Вып.III. – М., 1958. – С.139-165.
    
28. Волков Б.С. Проблема воли и уголовная ответственность. – Казань: Издательство Казанского университета, 1965. – 136с.
    
29. Володарський В. Необхідна оборона, перевищення її меж: деякі випадки кваліфікації// Право України. – 2000. – № 6. – С.93-94, 99.
    
30. Володарський В. Проблемні питання необхідної оборони// Право України. – 1998. – № 11. – С.118-122.
    
31. Вышинская З.А. Некоторые вопросы необходимой обороны по советскому уголовному законодательству// Учёные записки ВИЮН. – Вып.16. – М., 1963.– С.75-107.
    
32. Гельфанд И.А., Куц Н.Т. Необходимая оборона по советскому уголовному праву: Учебное пособие. – Киев: Высшая школа МВД УССР, 1962. – 46с.
    
33. Герасименко О.І. Словник – довідник термінів судової медицини. –
    К.: Видавничий Дім “Ін Юре”, 2002. – 484с.
    
34. Гориславський К.О. Самозахист чи необхідна оборона? // Захист прав, свобод і законних інтересів громадян України в процесі правоохоронної діяльності. – Матеріали міжвузівської науково-практичної конференції
    27 квітня 2001 року. – Донецьк: Донецький інститут внутрішніх справ МВС України при Донецькому національному університеті. – 2001. – С.344-349.
    
35. Гусар Л. Застосування необхідної оборони працівниками міліції.
    Законодавче врегулювання проблемних питань // Вісник прокуратури. –
    2006. – № 10(64) – С.90-94.
    
36. Дагель П.С., Михеев Р.И. Установление субъективной стороны преступления. – Владивосток: Дальневосточный государственный университет, 1972. – 34с.
    
37. Діденко В.П. Обставини, що виключають злочинність діяння. –
    К.: Українська академія внутрішніх справ, 1993. – 40с.
    
38. Дубовец П.А. Ответственность за телесные повреждения по советскому уголовному праву. – М.: Юридическая литература, 1964. – 160с.
    
39. Евдокимов Ф.И. О праве граждан на необходимую оборону. – Чебоксары: Чувашское книжное изд-во, 1973. – 44с.
    
40. З практики Верховного Суду УРСР// Радянське право.– 1990. – № 11. –
    С.77-86.
    
41. Завгородня Г., Ільковець Л. Право на необхідну оборону// Право України. – 1992. – № 6. – С.16-19.
    
42. Загородников Н.И. Преступления против жизни по советскому уголовному праву. – М.: Юридическая литература, 1961. – 278с.
    
43. Збірник постанов Пленуму Верховного Суду України у кримінальних справах 1973-2002рр. – Харків: “Одіссей”, 2003. – 432с.
    
44. Звечаровский И., Чайка Ю. Законодательная регламентация института необходимой обороны// Законность. – 1995. – № 8. – С.33-35.
    
45. Зуев В.Л. Необходимая оборона, крайняя необходимость и иные обстоятельства, исключающие преступность деяния: Вопросы квалификации и судебно-следственной практики// Юридический мир. – 2001. – № 7. –
    С.31-37.
    
46. Зуев В.Л. Необходимая оборона, крайняя необходимость и иные обстоятельства, исключающие преступность деяния: Вопросы квалификации и судебно-следственной практики/ Юридический мир. – 2001. – № 8. –
    С.29-42.
    
47. Истомин А. С запасом прочности: о квалификации необходимой обороны// Российская юстиция. – 1995. – № 7. – С.44.
    
48. Казуистика: Сборникъ судебныхъ случаевъ для практических занятий по уголовному праву/ Составилъ Н.Д.Сергљевскій. – Издание 3-е. –
    С.-Петербургъ: Типографія М.Стасюлевича, 1900. – 63с.
    
49. Келина С. Обстоятельства, исключающие преступность деяния: понятие
    и виды// Уголовное право. – 1999. – № 3. – С.3-8.
    
50. Кириченко В.Ф. Основные вопросы учения о необходимой обороне
    в советском уголовном праве. – М.-Л.: Изд-во Академии наук СССР в Мск., 1948. – 105с.
    
51. Ковалёв М.И. Соучастие в преступлении. – Часть вторая. – Виды соучастников и формы участия в преступной деятельности/ Под ред. канд. юрид. наук М.А.Ефимова. – Свердловск: Свердловский юридический институт, 1962. – 275с.
    
52. Козак В.Н. Право граждан на необходимую оборону/ Под ред. проф. И.С.Ноя. – Саратов: Изд-во Саратовского университета, 1972. – 162с.
    
53. Колмакова Г. Нужно ли понятие превышения пределов необходимой обороны?// Законность. – 1992. – № 11. – С.16-19.
    
54. Кондрашова Т.В. Проблемы уголовной ответственности за преступления против жизни, здоровья, половой свободы и половой неприкосновенности. – Екатеринбург: Гуманитарный университет, 2000. – 348с.
    
55. Кони А.Ф. О прављ необходимой обороны. – Разсуждение Студента Анатолiя Кони, написанное для получения степени кандидата по юридическому факультету. – М.: Изданiе Императорскаго Московского университета, 1866 – Томъ 1-й. – 295с.
    
56. Коржанський М.Й. Кваліфікація злочинів: Навчальний посібник. – Видання друге. – К.: Атіка, 2002. – 640с.
    
57. Коржанський М.Й. Науковий коментар Кримінального кодексу України. –
    К.: Атіка, Академія, Ельга–Н, 2001. – 656с.
    
58. Коржанський М.Й. Популярний коментар Кримінального кодексу України. – К.: Наукова думка, 1997. – 696с.
    
59. Корнєєв Ю.В. Правові гарантії особистої безпеки працівників податкової міліції при використанні заходів фізичного впливу, спеціальних засобів
    та вогнепальної зброї// Захист прав, свобод і законних інтересів громадян України в процесі правоохоронної діяльності. – Матеріали міжвузівської науково-практичної конференції 27 квітня 2001 року. – Донецьк: Донецький інститут внутрішніх справ МВС України при Донецькому національному університеті. – 2001. – С.140-146.
    
60. Кригер Г.А. К вопросу о разграничении убийства в состоянии аффекта
    и убийства, совершенного при превышении пределов необходимой обороны// Вестник Московского университета. – Серия Х, Право. – 1961. – № 1. –
    С.33-40.
    
61. Криминология/ Под редакцией Н.Ф.Кузнецовой, Г.М.Миньковского. –
    М.: Издательство МГУ, 1994. – 415с.
    
62. Кримінальне право України. Загальна частина: Підручник для студентів юридичних вузів і факультетів/ Г.В.Андрусів, П.П.Андрушко, В.В.Банківський та ін./ За ред. П.С.Матишевського та ін. – Стереотипне видання. – К.: Юрінком Інтер, 2000. – 512с.
    
63. Кримінальне право України. Загальна частина: Підручник для студентів юрид. спец. вищ. закладів освіти/ М.І.Бажанов, Ю.В.Баулін, В.І.Борисов та ін./ За ред. професорів М.І.Бажанова, В.В.Сташиса, В.Я.Тація. – Київ-Харків: Юрінком Інтер-Право, 2003. – 416с.
    
64. Кругликов Л. Совершение преступления под влиянием сильного душевного волнения// Советская юстиция. – 1983. – № 14. – С.20-22.
    
65. Кудрявцев В.Н. Общая теория квалификации преступлений. –
    М.: Юридическая литература, 1972. – 352с.
    
66. Кудрявцев В.Н. Объективная сторона преступления. – М.: Юридическая литература, 1960. – 244с.
    
67. Кудрявцев В.Н. Теоретические основы квалификации преступлений.–
    М.: Юридическая литература, 1963. – 324с.
    
68. Кузнецова Н.Ф., Куринов Б.А. Отягчающие и смягчающие обстоятельства, учитываемые при определении меры наказания. Применение наказания
    по советскому уголовному праву. – М.: Издательство Московского университета, 1958. – 315с.
    
69. Курс уголовного права. Учебник для вузов: В 5 т./ Под ред. доктора юридических наук, профессора Н.Ф.Кузнецовой и кандидата юридических наук, доцента И.М.Тяжковой. – М.: ИКД “Зерцало-М”. – 2002. – Т. 1:
    Общая часть. Учение о преступлении. – 624с.
    
70. Ленин В.И. Полное собрание сочинений. – М.: Политическая литература,
    1979. – Т.1. – 663с.
    
71. Ленин В.И. Полное собрание сочинений. – М.: Политическая литература,
    1981. – Т.41. – 696с.
    
72. Малинин В.Б., Парфёнов А.Ф. Объективная сторона преступления. –
    СПб.: Издательство юридического института (Санкт-Петербург), 2004. – 301с.
    
73. Маркс К., Энгельс Ф. Сочинения. – М.: Политическая литература,
    1955. – Т.1. – 698с.
    
74. Марцев А.И., Царегородцев А.М. Необходимая оборона. Задержание преступника. Крайняя необходимость: Учебное пособие. – Омск: Омская высшая школа милиции МВД СССР, 1987. – 32с.
    
75. Марчук А.І. Судова психіатрія: Навчальний посібник. – К.: Атіка, 2003. – 240с.
    
76. Мастинский М.З., Семёнов Д.Е., Юшкова Е.Ю., Юшков Ю.Н. Применение законодательства о необходимой обороне и превышении её пределов
    (По результатам обобщения следственной и судебной практики)// Государство и право. – 1994. – № 3. – С.80-89.
    
77. Матишевський П.С. Кримінальне право України. Загальна частина: Підручник. – К.: Юрінком Інтер, 2000. – 272с.
    
78. Мирошниченко Н.А. Состав преступления: Текст лекцій // Одесская национальная юридическая академия. – Одесса: Феникс, 2006. Изд. 2-е, доп.– 74с.
    
79. Михайлов В.И. О социально-юридическом аспекте содержания обстоятельств, исключающих преступность деяния// Государство и право. – 1995. – № 12. – С.59-69.
    
80. Михайлов М.П. Право граждан на необходимую оборону. – М.: Госюриздат, 1962. – 29с.
    
81. Михеев Р.И. Проблемы вменяемости и невменяемости в советском уголовном праве. – Владивосток: Издательство Дальневосточного университета, 1983. – 300с.
    
82. Мостовая И.М. Юридическая психология. – К.: ВИРА–Р, 2000. – 120с.
    
83. Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України. Загальна частина/ Під загальною редакцією Потебенька М.О., Гончаренка В.Г. –
    К.: “Форум”, 2001. – 393с.
    
84. Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України. –
    2-ге видання, перероблене та доповнене/ Відповідальний редактор С.С.Яценко. – К.: А.С.К., 2002. – 968с.
    
85. Наумов А.В. Мотивы убийств: Учебное пособие/ Под редакцией доцента Огурцова Н.А. – Волгоград: Высшая следственная школа МВД СССР,
    1969. – 136с.
    
86. Наумов А.В. Российское уголовное право. – М.: БЕК, 1997. – 580с.
    
87. Наумов А.В. Российское уголовное право. Общая часть. Курс лекций. –
    М.: БЕК, 1996. – 560с.
    
88. Научно-практический комментарий Уголовного кодекса Украины
    от 5 апреля 2001 года/ Под редакцией Н.И.Мельника, Н.И.Хавронюка. –
    К.: Каннон; А.С.К., 2002. – 1216с.
    
89. Неврев А.В. Проблемы реализации гражданами своего права на необходимую оборону// Адвокатская практика. – 2001. – № 1. – С.4-5.
    
90. Никифоров Б.С. Объект преступления по советскому уголовному праву. – М.: Государственное Издательство Юридической Литературы, 1960. – 229с.
    
91. Новосёлов Г.П. Учение об объекте преступления. Методологические аспекты. – М.: “НОРМА”, 2001. – 208с.
    
92. Ожегов С.И. Словарь русского языка. – М.: Русский язык, 1990. – 921с.
    
93. Орешкина Т. Спорные вопросы института необходимой обороны// Уголовное право. – 1998. – № 3. – С.29-33.
    
94. Орлов В.С. Субъект преступления по советскому уголовному праву. –
    М.: Государственное Издательство Юридической Литературы, 1958. – 260с.
    
95. Остапенко Л. Проблемні питання кваліфікації умисного вбивства
    при перевищенні меж необхідної оборони// Підприємництво, господарство
    і право. – 2003. – № 6. – С.67-70.
    
96. Остапенко Л.А. Кримінально-правова характеристика умисних вбивств при пом’якшуючих обставинах (статті 116, 117, 118 КК України): Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук. – Чернігів: РВВ ЧДІПСТП: Юрист, 2003. – 17с.
    
97. Павлов В.Г. Субъект преступления и уголовная ответственность. Монография. Серия “Учебники для вузов. Специальная литература”. – СПб.: “Лань”, Санкт-Петербургский университет МВД России, 2000. – 192с.
    
98. Паше-Озерский Н.Н. Необходимая оборона и крайняя необходимость
    по советскому уголовному праву. – М.: Госюриздат, 1962. – 181с.
    
99. Перевищення меж необхідної оборони// Юридичний вісник України. –
    № 14(198). 8–14 квітня 1999 року. – С.20.
    
100. Пионтковский А.А. Курс советского уголовного права: В 6 т. – М.: “Наука”, 1970. – Т. 2:Часть Общая. Преступление. – 516с.
     
101. Пионтковский А.А. Советское уголовное право. Особенная часть. – М.-Л.: Государственное издательство, 1928. – Т. 2. – 428с.
     
102. Питецкий В.В. Оценочные признаки уголовного закона (сущность, функции, перспективы использования в законодательстве): Учебное пособие. – Красноярск, 1993. – 168с.
     
103. Подольная Н. Оценка действий лица, оборонявшегося от нападения// Советская юстиция. – 1986. – № 24. – С.10-11.
     
104. Попов А.Н. Возможна ли необходимая оборона в драке?// Закон и право. – 2002. – № 5. – С.25-26.
     
105. Попов А.Н. Обстоятельства, исключающие преступность деяния: Серия “Современные стандарты в уголовном праве и уголовном процессе”/ Науч. ред. проф. Б.В.Волженкин. – СПб., 1998. – 40с.
     
106. Попов А.Н Преступления против личности при смягчающих обстоятельствах. – СПб., 2001. – 447с.
     
107. Постанови Пленуму Верховного Суду України в кримінальних справах./ Верховний Суд України; За заг. ред. В.Т.Маляренка. – К.: Юрінком Інтер,
     2005. – 368с.
     
108. Притула В. Поняття перевищення меж необхідної оборони за Кримінальним кодексом України 2001 р.// Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні: Матеріали VIII регіональної науково-практичної конференції (13–14 лютого 2002р.). – Львів: Львівський Національний університет імені Івана Франка. Юридичний факультет, 2002. – С.265-267.
     
109. Прохоров В.С. Преступление и ответственность. – Л.: Издательство Ленинградского университета, 1984. – 136с.
     
110. Психология: Учебник для гуманитарных вузов/ Под общей редакцией В.Н.Дружинина. – СПб.: Питер, 2003. – 656с.
     
111. Пушечников А.Г. Необходимая оборона по советскому уголовному праву. – Алма-Ата: “Казахстан”, 1979. – 48с.
     
112. Разгильдеев Б. Общественно полезные деяния, предусмотренные УК// Законность. – 1993. – № 12. – С.18-21.
     
113. Рарог А.И. Квалификация преступлений по субъективным признакам. – СПб.: Издательство “Юридический центр Пресс”, 2002. – 304с.
     
114. Сарыев Б.С. Ответственность за преступления против жизни и здоровья/
     Под редакцией доктора юридических наук, профессора Б.А.Куринова. – Ашхабад: Ылым, 1973. – 247с.
     
115. Сидоров Б.В. Уголовно-правовые гарантии правомерного, социально полезного поведения. – Казань: Казанский государственный университет,
     1992. – 57с.
     
116. Слуцкий И.И. Обстоятельства, исключающие уголовную ответственность. – Л.: Изд-во Ленинградского университета, 1956. – 118с.
     
117. Соколов Н.Н., Чупаленко И.Г. На чьей стороне закон? – М.: Юрид. лит.,
     1981. – 96с.
     
118. Соловьёв В.И. Борьба с должностными злоупотреблениями, обманом государства и приписками по советскому уголовному праву. –
     М.: Юридическая литература, 1963. – 144с.
     
119. Сташис В.В., Бажанов М.И. Личность под охраной уголовного закона.
     Глава III Уголовного кодекса Украины с научно-практическим комментарием. – Симферополь: Таврида, 1996. – 234с.
     
120. Судебная психиатрия: Учебник/ Под ред. проф. А.С.Дмитриева,
     проф. Т.В.Клименко. – М.: Юристъ, 1998. – 408с.
     
121. Таганцев Н.С. Лекции по уголовному праву. Часть общая. Выпуск 2. –
     М., 1888. – 732с.
     
122. Тарарухин С.А. Квалификация преступлений в судебной и следственной практике. – Киев: Юринком, 1995. – 208с.
     
123. Тарарухин С.А. Установление мотива и квалификация преступления. –
     К.: Издательство при Киевском государственном университете издательского объединения “Вища школа”, 1977. – 151с.
     
124. Таций В.Я. Объект и предмет преступления по советскому уголовному праву: Учебное пособие. – Харьков: Юридический институт, 1982. – 101с.
     
125. Темнов Е.И. Теория государства и права: Учебное пособие для вузов. –
     М.: “Экзамен”, 2003. – 320с.
     
126. Тишкевич И.С. Защита от преступных посягательств. – М.: Госюриздат,
     1961. – 70с.
     
127. Тишкевич И.С. Оборона от нападения преступника. – Минск: Изд-во БГУ, 1972. – 136с.
     
128. Тишкевич И.С. Понятие превышения пределов необходимой обороны
     по советскому уголовному праву// Вопросы уголовного права и процесса (Сборник статей). – Выпуск 1. – Серия юридическая. – Минск, 1958. –
     С.37-72.
     
129. Тишкевич И.С. Условия и пределы необходимой обороны. – М.: Юридическая литература, 1969. – 192с.
     
130. Ткачевский Ю.М. Институт необходимой обороны// Вестник Московского университета. – Серия 11. – Право. – 2003. – № 1. – С.20-38.
     
131. Ткаченко В. Мнимая оборона// Социалистическая законность. – 1983. –
     № 3. – С.36-37.
     
132. Ткаченко В. Необходимая оборона// Законность. – 1995. – № 1. – С.48-51.
     
133. Ткаченко В. Необходимая оборона// Законность. – 1997. – № 3. – С.26-29.
     
134. Ткаченко В. Ответственность за превышение пределов необходимой обороны// Социалистическая законность. – 1977. – № 10. – С.60-61.
     
135. Ткаченко В.И. Необходимая оборона по уголовному праву. –
     М.: Юридическая литература, 1979. – 120с.
     
136. Ткаченко В.И. Ответственность за превышение пределов необходимой обороны и причинение преступнику вреда при его задержании в теории
     и судебной практике: Учебное пособие. – М.: Всесоюзный юридический заочный институт, 1973, – 45с.
     
137. Трайнин А.Н. Общее учение о составе преступления. – М.: Государственное Издательство Юридической Литературы, 1957. – 364с.
     
138. Уголовное право Украинской ССР на современном этапе. Часть Общая. –
     К.: Наукова думка, 1985. – 448с.
     
139. Уголовный закон: Опыт теоретического моделирования/ Ответственные редакторы академик В.Н.Кудрявцев, доктор юридических наук С.Г.Келина. – М.:Наука, 1987. – 280с.
     
140. Уголовный кодекс Украины: Комментарий/ Под редакцией Ю.А.Кармазина
     и Е.Л.Стрельцова. – Харьков: ООО “Одиссей”, 2001. – 960с.
     
141. Фаргиев И. Состояние аффекта и превышения пределов необходимой обороны: вопросы разграничения составов// Российская юстиция. – 2001. –
     № 1. – С.55-56.
     
142. Фомин М.А. Право граждан на необходимую оборону// Вестник Московского университета. – Серия 11. – Право. – 2000. – № 5. – С.87-93.
     
143. Харазишвили Б.В. Вопросы мотива поведения преступника в советском праве. – Тбилиси: “Цодна”, 1963. – 288с.
     
144. Харитонов С.О. Кримінально-правова оцінка застосування вогнепальної зброї працівником міліції: Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук. – Харків: Університет внутрішніх справ Міністерства внутрішніх справ України, 2000. – 18с.
     
145. Шавгулидзе Т.Г. Необходимая оборона. – Тбилиси: Мецниереба, 1966. – 158с.
     
146. Юсупов Р. Соотношение аффекта и превышения пределов необходимой обороны// Российская юстиция. – 1999. – № 5. – С.51.
     
147. Юшков Ю. Где предел необходимой обороны?// Советская юстиция. – 1993. – № 4. – С.8–9.
     
148. Юшков Ю. Необходимая оборона и её роль в борьбе с преступностью// Советская юстиция. – 1991. – № 12. – С.20–21.
     
149. Юшков Ю.Н. Институт необходимой обороны и его роль в борьбе
     с преступностью в современных условиях// Государство и право. – 1992. –
     № 4. – С.61–66.
     
150. Якубович М.И. Вопросы теории и практики необходимой обороны.
     М.: Высшая школа МВД РСФСР, 1961. – 227с.
     
151. Якубович М.И. Учение о необходимой обороне в советском уголовном праве. – М.: Высшая школа, 1967. – 100с.
     

152. Постанова Пленуму Верховного Суду України від 6 квітня 2001 року// Рішення Верховного Суду України. – 2002 р.

153 Постанова президії Вінницького обласного суду від 4 грудня 1997 року// Вісник Верховного Суду України. – 1998р. – № 4.

154. Ухвала колегії суддів палати з кримінальних справ Верховного Суду України від 24 липня 2001 року// Вісник Верховного Суду України. – Листопад-грудень 2001.

155. Ухвала судової колегії в кримінальних справах Верховного Суду України
від 30 квітня 1996 року// Рішення Верховного Суду України. – 1997.

156. Ухвала судової колегії в кримінальних справах Верховного Суду України
від 12 грудня 1996 року// Рішення Верховного Суду України. – 1997.

157. Ухвала судової колегії в кримінальних справах Верховного Суду України
від 28 січня 1997 року// Вісник Верховного Суду України. – 1997. – № 2.

158. Ухвала судової колегії в кримінальних справах Верховного Суду України
від 24 березня 1998 року// Рішення Верховного Суду України. – 1999.

159. Ухвала судової колегії в кримінальних справах Верховного Суду України
від 28 травня 1998 року// Рішення Верховного Суду України. – 1999.

160. Ухвала судової колегії в кримінальних справах Верховного Суду України
від 17 листопада 1998 року// Рішення Верховного Суду України. – 1999.

161. Ухвала судової колегії в кримінальних справах Верховного Суду України
від 14 січня 1999 року// Рішення Верховного Суду України. – 2000.

162. Ухвала судової колегії в кримінальних справах Верховного Суду України
від 15 квітня 1999 року// Рішення Верховного Суду України. – 2000.

163. Ухвала судової колегії в кримінальних справах Верховного Суду України
від 1 червня 1999 року// Рішення Верховного Суду України. – 2000.

164. Ухвала судової колегії в кримінальних справах Верховного Суду України
від 16 вересня 1999 року// Рішення Верховного Суду України. – 2000.

165. Ухвала судової колегії в кримінальних справах Верховного Суду України
від 4 травня 2000 року// Рішення Верховного Суду України. – 2001.

166. Ухвала судової колегії в кримінальних справах Верховного Суду України
від 17 квітня 2001 року// Рішення Верховного Суду України. – 2002.

167. Ухвала судової колегії з кримінальних справ і військової палати Верховного Суду України від 22 серпня 2000 року// Вісник Верховного Суду України. – 2001.

168. Ухвала судової палати з кримінальних справ і військової палати Верховного Суду України від 19 вересня 2001 року// Вісник Верховного Суду України. – Вересень–жовтень 2001. – № 5.

169. Ухвала судової палати з кримінальних справ і військової палати Верховного Суду України від 15 березня 2002 року// Вісник Верховного Суду України. – Травень-червень 2002. – № 3.

Додаток А

Для заказа доставки работы

воспользуйтесь поиском на сайте ser.com/search.php