Міжнародна хронологія податків
| Вид материала | Документы |
- Назва реферату: Міжнародні економічні відносини Розділ, 150.35kb.
- Розділ I. Загальні положення, 16014.85kb.
- Відповідальність платників податків І зборів (обов'язкових платежів) за порушення податкового, 326.56kb.
- Інформаційний лист, 111.63kb.
- У парламентських комітетах, 586.23kb.
- Тема міжнародна економічна система предмет курсу "міжнародна економіка". Міжнародна, 485.55kb.
- Інформація про IV міжнародну науково-практичну конференцію “Міжнародна банківська конкуренція:, 163.63kb.
- Ознайомитисьпроект, 8501.62kb.
- В держподаткінспекціях Дніпропетровської області створюються центри обслуговування, 12.43kb.
- Програма комплексного вступного випробування за спеціальністю 050103 «Міжнародна економіка», 102.2kb.
Міжнародна хронологія податків
549 р. до н.е. – реформи Солона в Афінах: надання громадянських прав за майново-податковим цензом.
578 – 534 рр. до н.е. – перші цензи в Римі – оцінка майна і доходів для поділу громадян на податкові розряди (центурії).
506 р. до н.е. – запровадження в Римі фіскальної монополії на сіль.
353 р. до н.е. – 5%-ий збір із звільнених рабів у Римі – перший в Європі постійний прямий податок.
285 – 247 рр. до н.е. – цар елліністичного Єгипту Птоломей ІІ Філадельф запроваджує „Податковий статут”.
45 -44 рр. до н.е. – Гай Юлій Цезар вводить у Римі 1%-ий податок з продаж та передає збирання податків від приватних відкупів державній службі.
Біля 40 р. до н.е. – афоризм Цицерона: „Податки – нерви держави”.
27 р. до н.е. – імператор Октавіан Август розділив доходи державної казни на імператорські (фіск) і сенатські (ераріум).
I – V ст. – податкова система Римської імперії. Прямі податки: податок на власників і орендарів землі, податок на інші форми власності, 5%-ий податок на вартість спадщини; непрямі податки: мито, портові збори (1%-ий податок із продаж), 4%-ий податок на вартість проданих рабів.
6 р. н.е. – перепис населення (ценз) і податковий кадастр у Римській імперії, згадуваний у Євангелії.
В межах 14 – 37 рр. – фіскальне кредо імператора Тиверія: „Вівцю треба стригти, а не обдирати”).
В межах 37 – 41 рр. – податок на повій, введений імператором Калі гулою, - перший в Європі податок з особистого доходу
60 р. – повстання в римській Британії під приводом королеви Боуддіки, інспіроване утисками та корупцією податкової служби Римської імперії.
В межах 69 – 79 рр. – афоризм імператора Віспасіана з приводу введення податку на використання сечі при виробництві шкір: („Гроші не пахнуть”).
303 р. – імператор Діоклетіан запроваджує подушний податок і реформує поземельний податок, частково замінюючи грошове оподаткування натуральним. Дану реформу вважають ознакою і одною з причин занепаду Римської імперії.
378 р. – імператор Гра ціан визнає Римсько-католицьку церкву державною і звільняє клір від податків.
395 р. – починає складатися податкова система Східно-Римської імперії (Візантії): подушний податок, поземельний податок на основі кадастрової оцінки так званих податкових ділянок і кругової поруки платників. Із ХІІ запроваджується відкупна система справляння. Припинила існування в 1453 р.
787 р. – папа Адріан І узаконює церковну десятину, яка фактично існувала в церковній практиці з VI ст..
805 р. – капітулярій про податки короля Франкської держави Карла Великого, що враховував платоспроможність.
855 р. – король Англії Етельвульф дає дозвіл кліру стягувати церковну десятину.
1040 р. – легендарна заступниця міста Ковентрі (Англія) Леді Годі ва звільняє його жителів від обтяжливих податків.
1066 р. – заснування королем Вільгельмом І Завойовником казначейства в Англіїє
1086 р. – „Книга Страшного Суду” – земельний і майновий податковий кадастр в Англії.
1155 р. – папа Адріан IV узаконює церковний шлюб сервів за умови сплати податку.
1187 р. – „Саладінова десятина” – цільовий податок у країнах Західної Європи на фінансування хрестових походів.
1194 р. – король Англії Ричард І Левове Серце запроваджує податок на рицарські турніри.
1207 р. – з приводу оподаткування церковних маєтностей англійський король Іоанн Безземельний вступає в конфлікт з римським папою Іннокентієм ІІІ.
1215 р. – „Велика хартія вільностей” в Англії – обмеження влади королів на запровадження податків.
ХІІІ ст. – з Італії починається вживання терміна „фінанси”.
1303 р. – король Франції Філіп IV з приводу оподаткування вступає в збройний конфлікт з папою Боніфацієм VIII.
1355 р. – запровадження акцизу на сіль у Франції.
1369 р. – повстання французької знаті під час Столітньої війни, викликне податковою політикою англійських окупаційних властей у Франції.
1377 р. – введення в Англії подушного податку.
1381 р. – повстання Уота Тайлера в Англії, інспіроване принизливою формою обліку платників подушного податку.
1429 р. – Жанна д'Арк випрошує в короля Карла VII податковий імунітет для свого села Домремі (діяв до 1789 р.).
1439 р. – введення у Франції податку на землю та будівлі і подушного податку.
1458 р. – пап Пій ІІ оголошує збір десятини з християн і євреїв для фінансування війни з Туреччиною.
1476 р. – король Іспанії Фердінанд V запроваджує цільові податки для фінансування діяльності інквізиції та завоювання Гренади.
1512 р. – перша спроба в Англії справляння податку „біля джерела” – прообраз медулярної системи оподаткування, що з 1803 р. зберігається в країні донині.
1516 р. – королева Ізабелла Кастильська заповідає скасувати – універсальний акциз. А. Сміт вважав цей податок причиною економічного занепаду Іспанії.
1552 р. – запровадження в Росії казенної монополії на горілку („царевих кабаков»).
1601 р. – введення в Англії місцевого податку на утримання бідних з доходів від нерухомості.
1620 р. – введення фіскальної монополії на тютюн в Англії.
1628 р. – Англійський парламент приймає акт: „Ніхто з вільних людей не може бути оподаткованим без згоди народного представництва”, а також осуджує акцизи як „дивну видумку з небезпечними наслідками”.
1635 р. – „корабельний податок” як привід до боротьби за фіск між королем Карлом І і парламентом. Пролог Англійської буржуазної революції XVII ст..
1636 р. – введення фіскальної монополії на тютюн в Іспанії.
1637 р. – за допомогою високого акцизу припиняється „тюльпаноманія” в Голландії.
1643 р. – запровадження акцизів на пиво, джин, віскі, зерно і м'ясо в Англії. Входять у вжиток народні назви акцизу – диявольський збір і „голландський чорт”.
1649 р. – рух левеллерів у Англії за рівність усіх перед фіском та оподаткування згідно із платоспроможністю.
1649 р. – введення в Росії змішаної системи оподаткування горілки: „царевых кабаков», відкупів і приватного виробництва за умови сплати податку („явки”).
1660 р. – введення оподаткування спирту в Англії, пізніше неодноразово реформувалось.
1662 р. – запровадження в Англії податку на печі та димарі (замінений у 1699 р. податком на вікна).
1664 р. – за розпорядженням Кольбера у Франції скасовують внутрішні митниці.
1670 р. – введення фіскальної монополії на тютюн в Австрії.
1674 р. – введення фіскальної монополії на тютюн у Франції.
1679 р. – податкова реформа в Росії. Заміна посошного (поземельного) оподаткування подвірним податком. Полоняничные деньги – цільовий податок з населення для викупу людей із татарського і турецького полону входять у склад стрелецких денег – податку на утримання стрілецького війська.
1692 р. – введення земельного податку в Англії.
1694 р. – введення податку на спадщину в Англії.
1695 р.- введення в Англії податку на холостяків і вдівців.
1703 р. – Метуенський договір про взаємні митні преференції між Англією і Португалією. Викликав науковий інтерес у А. Сміта, Ф. Ліста та інших учених.
1717 р.- оподаткування горілки в Росії за місткістю та продуктивністю кубів.
1718 р. – в Австрії проводиться так званий Міланський кадастр об’єктів земельного податку. Закінчений у 1759 р.
1724 р. – запровадження в Росії подушного податку.
1733 р. – канцлер казначейства Англії Р. Вальполь пропонує нереалізований проект універсального акцизу.
1736 р. – введення високого оподаткування спиртних напоїв в Англії.
1764 р. – в південно-західних губерніях Російської імперії (на півдні України) дозволено неоподатковуване виробництво горілки тим підприємцям, хто насаджує ліси.
1764 р. – Британська корона вводить у американських колоніях імпортне мито на меляс, цукор, пиво і вино.
1765 р. – запровадження в американських колоніях збору з газет, комерційних і правових документів.
1767 р. – запровадження в Росії горілчаних відкупів.
1770 р. - Маркграф Баден Карл-Фрідріх запроваджує за системою фізіократів єдиний податок у виді 1/5 чистого доходу від с/г продукції. Результати експерименту, закінченого в 1792 р., невідомі.
1773 р. – „Бостонське чаювання” – народні заворушення в Америці, спровоковані підвищенням мита на чай. Привід до війни за незалежність від Великої Британії.
1775 р. – у Франції скасовується солідарна відповідальність (кругова порука) при справлянні податків.
1776 р. – принцип Декларації незалежності США: „Ніяких податків без згоди”.
1781 р. – міністр фінансів Ж. Неккер вперше публікує державний бюджет Франції, що справляє величезне враження.
1783 р. – Австрійський імператор Йосиф ІІ скасовує податкові імунітети за принципом : „Свободу особистості потрібно відрізняти від свободи майна”.
1784 р. – введення оподаткування розкоші в Англії: виїзних коней, пізніше поширеного на слуг, рукавички, пудру, собак, капелюхи, годинники, герби.
1787 р. – в Англії скасовують цільове закріплення податків за певними державними видатками. Всі доходи вносяться на рахунок Казначейства в Англійському банку.
1789 р. – створення Міністерства фінансів Сполучених Штатів Америки.
1789 р. – початок Великої Французької революції. Скасування податкових імунітетів і церковної десятини. Проголошення податків почесним обов’язком, а також принципу загальності та рівності оподаткування. Введення податкового цензу прав громадян. Терор проти „ворогів народу” – відкупників податків.
1791 р. – 10-та поправка до Конституції США (Білль про права) проголошує рівність фінансових прав і повноважень властей штатів з федеральним урядом. За федерацією закріпляються акцизи на спирт, цукор, тютюн, екіпажі та збір із продажу майна через аукціони.
1791 р. – запровадження промислового податку у Франції в формі збору за патент.
1794 р. – „Горілчаний бунт” у США, інспірований акцизом на віскі.
1796 р. – запровадження державного (!) податку з власників собак в Англії за законопроектом Дента.
1798 р. – в Англії землевласникам надається право викупляти поземельний податок одноразовим внеском.
1798 р. – вчення федерального майнового податку в США викликало протестні заворушення.
1799 р.- прибутковий податок в Англії введений за проектом Вільяма Пітта, передбачав ставку 0,8% для доходів, понад 60 ф. ст. у рік, і 10% - для доходів понад 200 ф. ст.
1801 р. – Н. Канар (Франція) обґрунтовує теорію дифузії про нешкідливість податків для економіки і платників.
1802 р. – перше скасування прибуткового податку в Англії.
1803 р. – у Великій Британії за проектом Генрі Аддінгтона запроваджено прибутковий податок за шедулярною системою, основні риси якої збереглися донині.
1805 р. – повторне введення прибуткового податку в Англії.
1807 р. – у Франції розпочалося проведення парцелярного податкового кадастру земель, закінчене в 1850 р.
1807 р. – у США приймають „Акт про ембарго”, котрим припинялася вся зовнішня торгівля з Європою. Мав позитивні наслідки для економічного розвитку країни.
1808 р. – Наполеон І відновлює скасований під час революції податок на вино у Франції.
1810 р. – скасування податкових імунітетів у Прусії.
1812 р. – перший проект прибуткового податку в США (не був прийнятий).
1816 р. – у британський парламент подають петицію проти прибуткового податку довжиною 25 ярдів (23 метри).
1816 р. – друге скасування прибуткового податку в Британії. Та знищення всієї пов’язаної з ним документації.
1816 р. – протекціоністський тариф на вироби з тканин у США. Переглядався в 1824, 1828, 1846, 1857 рр.
1817 р. – скасування в Росії горілчаних відкупів і введення казенної продажі.
1820 р. – Прусія вводить прибутковий податок за класно-ранговою системою диференціації платників за соціальним статусом і майновим станом. Кожний клас обирав депутатів парламенту окремо, але в однаковій кількості. Реформувався в 1857, 1873, 1891 рр.
1822 р. – за рахунок податку на землю Роберт Горлай рекомендує розвернути шляхове будівництво для прискорення колонізації земель у Канаді.
1827 р. – відновлення в Росії відкупної системи справляння податку на горілку.
1831 р. – Чартисти в Англії подають у парламент петицію за прибутковий податок і проти податків на споживання.
1834 р. – створення Німецького митного союзу. Припинив існування в 1871 р. після створення Німецької імперії.
1837 р. – Франція першою з європейських країн запроваджує акциз на буряковий цукор.
1839 р. –в британський парламент надходить „національна петиція” на підтримук прибуткового податку.
1842 р. – запровадження у Великій Британії прибуткового податку медулярного типу на доходи понад вищі 150 ф. ст. у рік, а також скасовує експортне мито. Формально прибутковий податок донині залишається тимчасовим. Щорічно 5 квітня парламент продовжує його дію.
1843 р. – перша міжнародна податкова конвенція між Францією та Бельгією про „повне і правильне збирання податків” у договірних країнах.
1846 р. – в Англії прийнято закон про вільну торгівлю, скасовано діючі XV ст. „хлібні закони”.
1849 р. – реформа органів адміністрування податків у Великій Британії. Створення дворівневої системи податкової служби: Управління внутрішніх доходів і Управління митних і акцизних зборів.
1861 р. – другий проект прибуткового податку в США. Передбачав ставку 3% на доходи, вищі за 800 дол. у рік, і 5% - на доходи американських громадян, що проживають за межами США. Не вступив у силу.
1862 р. – з метою фінансування видатків на Громадянську війну США приймають закони про прибутковий податок. Ставки: 3% на доходи, вищі за 600 дол. у рік, 8% - вищі за 10 тис. дол..
1862 р. – створення Служби внутрішніх доходів у Сполучених Штатах Америки.
1863 р. – запровадження в Росії акцизної системи оподаткування горілки.
1864 р. – Tax Act of 1864 в США. Шкала прибуткового податку: 600 – 5000 дол. – 5%; 5001 – 10000 дол. – 7,5%; понад 10000 – 10%. Скидка – 200 дол. пізніше був лібералізований шляхом запровадження „плоскої” ставки 2,5% і підвищення скидки до 2 тис дол..
1864 р. – введення прибуткового податку в Італії.
1865 р. – укладення митного союзу між Францією і Монако.
1867 р. – введення акцизу на сіль у Німеччині.
1867 р. – міністр фінансів Італії Ф. Феррара пропонує секуляризацію церковних маєтностей шляхом одноразового податку.
1868 р. – „Революція Мейдзі” в Японії. Початок модернізації країни: заміна натуральних податків грошовими.
1870 р. – уряд США занепокоєний низькою дисципліною платників податків: при населенні країни 38 млн. лише 276,7 тис. подали податкові декларації.
1871 р. – введення в Японії акцизу на рисову горілку – саке.
1871 р. – Франція вводить фіскальну монополію на сірники.
1872 р. – скасування прибуткового податку в США як неконституційного.
1872 р. – запровадження податку на доходи від рухомих цінностей (акцій і облігацій) у Франції.
1874 р. – доходи від прибуткового податку складають 6 млн. ф. ст.. – близько 8% доходів державного бюджету. Основна маса населення залишається звільненою від прибуткового оподаткування.
1875 р. – канцлер Німеччини Бісмарк проголошує непрямі податки ідеалом оподаткування.
1879 р. – перехід Німеччини до політики митного протекціонізму. Клаузула Франкенштейна про перерозподіл податків на користь земель.
1887 р. – запровадження прибуткового податку в Японії.
1887 р. – введення в Німеччині податку на споживання спиртних напоїв.
1890 р. – протекціоністський тариф Мак-Кінлі в США.
1891 р.- Бохумський судовий процес – привід і пролог до податкової реформи 1891 р. у Німеччині.
1891 р. – запровадження в Прусії прибуткового податку за глобальною системою справляння (реформа Мікеля). Перехід від оцінки доходів комісіями до декларацій.
1892 р. – введення прибуткового податку в Норвегії.
1893 р. – запровадження податку на автомобілі у Франції.
1893 р. – ведення фіскальної монополії на спирт у Швейцарії, 1/10 доходу резервувалась на боротьбу з пияцтвом.
1894 р. – введення в Росії державної фіскальної монополії на виробництво і торгівлю горілкою („казенная продажа питей”, «винная монополия»).
1894 р. – у США вводять 2%-й прибутковий податок, але Верховний Суд скасовує його як антиконституційний.
1894 р. – у Швейцарії поширюються „податкові союзи” осіб з невисокими доходами, щоб платити податки за мотивами обов’язку та мати право голосу.
1894 р. – у Лондоні запроваджують податок на користувачів міською інфраструктурою, яка підвищує цінність нерухомості. Теоретизовано Е. Селігменом.
1894 р. – введення у Великій Британії податку на спадкоємне майно . Реформувався в 1974 і 1986 рр.
1894 р. – протекціоністський тариф Вільсона у США.
1895 р. – верховний суд МША проголошує прибутковий податок антиконституційним.
1895 р. – Італія запроваджує податок на електроенергію.
1897 р. – в США приймають протекціоністський тариф Дінглі.
1901 р. – Брюссельська цукрова конвенція – митний союз (унія) країн-виробників цукру.
Переш в ХХ ст. міжнародне регулювання економіки фіскальними методами.
1906 р. – запровадження в Німеччині імперського податку із спадщини за прогресивними ставками (1-10%).
1907 р. – з ініціативи канцлера казначейства Великої Британії Герберта Асквіта запроваджено диференційоване прибуткове оподаткування – нижче для заробітків, вище для інвестицій.
1909 р. – 16-та поправка до конституції США. Введення федерального податку на доходи корпорацій.
1909 р. – знижений митний тариф Пейн-Олдріча в США.
Знайшов продовження в тарифі Ендервуда (1913 р.)
1910 р. – введення прибуткового податку в Швеції.
1911 р. – запровадження у Великій Британії прогресивного оподаткування доходів і спадщини.
1911 р. – Німеччина й Англія вводять податки на незаслужений (кон’юнктурний) приріст цінності майна.
1913 р. – 16-та поправка до Конституції США. Запровадження федерального податку на особисті доходи, а також податкової декларації за формою 1040, основні реквізити якої збереглися донині. Податковий кодекс налічує 13 сторінок.
1913 р. – припинення в Росії казенної фіскальної монополії на горілку в зв’язку з початком Першої світової війни.
1914 р. – запровадження прибуткового податку у Франції за проектом Кайо (розглядався з 1870 р.)
1916 р. – введення федерального податку на спадщину в США.
1916 р. – запровадження в Німеччині універсального акцизу за типом податку з обороту.
1916 р. – закон про впровадження прибуткового податку в Росії з жовтня 1917 р.
1918 р. – стандартну ставку прибуткового податку в Англії підвищено до 30%. Доходи бюджету зростають у 17 разів у порівнянні з рівнем 1905 р.
1919 р. – фінансові умови Версальського договору для Німеччини передбачають обмеження національного податкового суверенітету.
1920 р. – заборона продажі спиртних напоїв („сухий закон”) у США. Скасований у 1933 р.
1920 р. – розглянувши питання про доцільність прибуткового податку, королівська комісія в Англії приходить до висновку про необхідність його збереження.
1920 р. – запровадження податку з обороту в Франції.
1921 р. – Барселонський статут про вільний транзит. Скасування транзитного мита в західноєвропейських країнах.
1921 р. – введення в Радянській державі продовольчого натурального податку з селянських господарств. За умов твердої валюти трансформований в 1924 р. у сільськогосподарський податок у грошовій формі.
1922 р. – введення в Радянській державі податку на доходи і майно фізичних і юридичних осіб. У 1924 р. перетворений у прибутковий податок.
1922 р. – митний тариф Форднея-Маккімберга в США.
1924 р. – укладення митного союзу між Швейцарією і князівством Ліхтенштейн.
1925 р. – Ліга Націй ставить питання про міжнародні угоди з метою боротьби з ухиленням від сплати податків.
1930 р. – населення Великої Британії 45 млн. чол., 10 млн. із них є платниками прибуткового податку.
1930 р. – протекціоністський митний тариф Хоулея в США.
1930 р. – введення в СРСР податку з обороту; запровадження податкових інспекцій (в 1959 р. об’єднані з інспекціями державних доходів).
1932 р. – Оттавська конференція. Угода про преференційний митний режим для країн Британської імперії.
1932 р. – митний союз Бельгії, Нідерландів і Люксембургу. З 1958 р. носить назву економічного союзу Бенілюкс.
1933 р. – Президент США Ф. Рузвельт проголошує фінансово-економічну політику „Нового курсу”.
1933 р. – уряд Адольфа Гітлера в Німеччині проголошує мету – створення безподаткової держави.
1936 р. – конвертація церковної десятини у виплачувані державі ануїтети у Великій Британії.
1937 р. – заснування Міжнародного інституту державних фінансів – неурядової асоціації учених-фінансистів.
1938 р. – заснування Міжнародної фіскальної асоціації (ІФА).
1939 р. – створення при ІФА Бюро міжнародної податкової інформації.
1939 р. – оподаткування вартості майна євреїв у Німеччині.
1940 р. – Велика Британія вводить універсальний акциз у формі податку на купівлю.
1942 р. – США запроваджує „податок перемоги”. Перехід на відрахування прибуткового податку із заробітної плати.
1943 р. – Велика Британія переходить від податку на купівлю до податку на продажі.
1944 р. – введення податку на холостяків, одиноких і малосімейних громадян СРСР.
1945 р. – запровадження „податку звільнення країни” у Франції.
1945 р. – Велика Британія переходить на систему виплати податків шляхом відрахування з поточного доходу.
1947 р. – заснування Генеральної угоди по торгівлі і тарифах (ГАТТ) – багатостороннього міждержавного договору з питань митних тарифів і митної політики.
1950 р. – комісія під керівництвом Карла Шоупа (США) розробляє модель податкової системи для Японії.
1951 р. – статус домогосподарства у США передбачає податкові пільги для саміотніх платників з дітьми.
1954 р. – запровадження податку на додану вартість у Франції за проектом М. Лоре (реформований у 1968 р.).
1954 р. – податковий кодекс США сягнув 984 сторінок.
1957 р. – заснування Європейського Економічного Співтовариства (ЄЕС). Створення митного союзу („спільного ринку”); початок гармонізації податкових систем.
1961 р. – квартет „Бітлз” виконує пісню „Збирач податків”.
1964 р. – загальне скорочення податків у США та скасування подушного податку на виборців.
1966 р. – введення у Великій Британії „вибіркового податку на регулювання зайнятості”. Скасований у 1975 р.
1968 р. – запровадження податку на додану вартість у ФРН.
1968 р. – скасування мита у взаємній торгівлі країн ЄЕС та встановлення єдиного зовнішнього тарифу.
1969 р. – зниження прибуткового податку при роздільному декларуванні доходів подружжям у порівнянні з рівнем оподаткування при спільній декларації доходів. Надається значення важливого моменту в податковій історії США.
1969 р. – запровадження податку на додану вартість у Швеції.
1970 р. – запровадження податку на додану вартість у Норвегії.
1971 р. – запровадження податку на додану вартість у Бельгії.
1972 р. – країни Євросоюзу вводять „податок на відеокасети” з метою цільового фінансування культури.
1972 р. – запровадження податку на додану вартість в Ірландії.
1973 р. – запровадження податку на додану вартість в Австрії.
1973 р. – введення податку на додану вартість у Британії.
1973 р. – запровадження податку на додану вартість в Італії.
1974 р. – закон про бюджетну реформу в США. Введення в практику показника „податкові витрати” – втрат державних доходів у результаті легалізованих вилучень з податкової бази.
1975 р. – надання податкового кредиту особам із низьким рівнем доходів у США.
1976 р. – запровадження податку на додану вартість в Ізраїлі.
1977 р. – остаточне скасування церковної десятини у Великій Британії, запровадженої в 855.
1977 р. – ОЕСР розробляє Типову податкову конвенцію.
1980 р. – закон США про податки на токсичні виробництва і цільове використання коштів.
1980 р. – за рекомендацією Міжнародної фіскальної асоціації (ІФА) ООН приймає Типову податкову конвенцію.
1981 р. – ІФА проводе конгрес з проблеми податкових сховищ.
1981 р. – за актом економічного відродження оподаткування доходів від капіталів у США знижують з 70 до 50%.
1981 р. – міжнародна фіскальна асоціація проводить конгрес з проблеми податкових сховищ.
1985 р. – обсяг Податкового кодексу США сягає 3975 сторінок.
1986 р. – запровадження податку на додану вартість в Іспанії.
1986 р. – податкова реформа у США. Установлено дві ставки на доходи: 15% і 28%.
1986 р. – у Великій Британії замінюють податком на спадщину.
1987 р.- запровадження податку на додану вартість у Греції.
1989 р. – запровадження податку на додану вартість в Японії.
1990 р. – в Англії уряд М. Тетчер запроваджує місцевий податок за подушним принципом (у 1993 р. замінений „новим муніципальним податком”)
1990 р. – податкова реформа в ФРН.
1991 р. – запровадження в Російській Федерації податку на прибуток підприємств і організацій.
1992 р. – обсяг Податкового кодексу США сягає 9400 сторінок.
1992 р. – Королева Великої Британії відмовляється від податкового імунітету на особисті доходи.
1992 р. – запровадження в Росії податку на додану вартість.
1992 р. – „Вашингтонський консенсус” МВФ, Світового банку і Міністерства фінансів США про необхідність ліквідації митних бар’єрів у світовій торгівлі.
1993 р. – розробка „Основ світового податкового кодексу” згідно з Міжнародною податковою програмою ООН.
1993 р. – у США переходять від двохступінчатої шкали прибуткового податку до чотирьохступінчатої: 15, 28, 31, 36, 39,6%; запровадження податкових пільг із метою розвитку Інтернету.
1994 р. – ГАТТ створює Організацію світової торгівлі.
1996 р. – для категорії найбільш заможних осіб у Великій Британії запроваджують самооцінку оподатковуваного майна і доходів.
1996 р. – у США розгортається дискусія відносно спрощення податкової системи шляхом переходу на „плоску” прибуткового податку та запровадження універсального акцизу (податку з продаж) на федеральному рівні.
1997 р. – Соціал-демократична партія ФРН у „Меморандумі про глобалізацію” запропонувала „податок Тобіна” на міжнародні валютні операції з метою обмеження експорту капіталу.
1997 р. – у Податковий кодекс США вносять понад 1000 змін, що робить податкове законодавство ще складнішим.
1998 р. – закон США про звільнення від податків підключення та комерції через Інтернет.
2000 р. – у США на перший план суспільної уваги і наукового інтересу виходять питання реформи системи соціального забезпечення та змін правил оподаткування у зв’язку з одруженням.
2001 р. – Податкова реформа (скорочення податків) у США.
2003 р. – деяке зниження прибуткових податків, передбачене комплексною фінансово-економічною реформою в ФРН „Порядок денний 2010”.
2004 р. – зміна в шкалі прибуткового податку в США, встановлено шість ставок: 10, 15, 25, 28, 33, 35%.
Викладені вище факти й епізодом містять великий масив інформації про податкову культуру і досвід оподаткування за останні 2500 років у народів, причетних до європейської цивілізації. Аби пролити світло на основні події стародавньої, нової й новітньої податкової історії і їх взаємозв’язку та взаємозумовленості необхідне узагальнення та наукове коментування. Надпис над порталом центрального офісу Служби внутрішніх доходів Міністерства фінансів США у Вашингтоні гласить: „Податкам – ось чому ми зобов’язані цивілізованим суспільством”. Дійсно, податки відіграли важливу роль у розвитку державності та становленні цивілізованого існування в усьому світі, а функціонери податкового відомства, митарі за Євангелієм, здавна служили державним, національним і суспільним інтересам, (хоч і не завжди, відверто сказати, справно і чесно).
Податки виникають із потреб держави, котру в давнину майже виключно уособлював єдиновладний монарх, у коштах. Щоправда, в джерелах державних доходів податки не зразу зайняли чільне місце. За даними старогрецького історика Геродота (484- 425 до н.е.), у найдавніші часи не було постійних, фіксованих внесків у державну казну. Надходження, крім так званих приватноправових доходів самого короля як власника прибуткових маєтностей (доменів) і монопольних виробництв (регалій), мали форму воєнної здобичі, контрибуцій та конфіскацій, періодичної дані, підношень і дарунків. Останні лише з часом набули регулярного й обов’язкового характеру, були регламентовані монаршими указами чи закріплені традицією в формі грошових платежів і /або натуральних зборів. Так чи інакше йдеться про відчуження частини доходу та власності на користь держави в імперативному порядку.
На території Західної Європи після припинення дії імперської податкової системи Риму першим по суті постійним податком була церковна десятина. Спочатку добровільну пожертву на користь церкви в VI ст.. церковні собори поголосили десятину обов’язковим платежем під загрозою анафем. В 779 р. король Франкської держави Карл Великий (742-814) за типом десятини запровадив фіскальну повинність, яка накладалася на всіх держаним законом під страхом кримінального переслідування в навіть смертної кари.
Отже, VIII ст. можна вважати хронологічним рубежем, моментом історичного відліку становлення систем державних доходів, що базувалися на податках, хоч цей процес у деяких європейських країнах затягнувся до Х і навіть до ХІІ ст..
Стародавній Єгипет уже мав примітивну податкову систему. Зображення єгипетських збирачів податків на кам’яних стелах датуються за 2 тисячі років до Різдва Христового. Подушний податок поширювався на рабів та іноземців, саме непосильне оподаткування пояснює відомий біблійний епізод – вихід єврейського народу з єгипетського полону під проводом пророка Мойсея. В Єгипті епохи фараонів стягувалися також податки на товари масового споживання, - зокрема, на олію, при цьому фіскальні урядовці мали право обшукувати помешкання. Зберігся запис часів фараона Рамзеса ІІ, де змальовано сцену збирання податків майже 3300 років тому: „Збирач податків прибуває на окружну пристань у супроводі агентів, озброєних палицями, і негрів із пальмовими різками. Всі кричать: „Віддавай нам частину твого врожаю”, - і немає порятунку від цих здирств”.
Під час війн у стародавній Греції на території Афінської держави з метою фінансування армії та флоту стягувався цільовий податок під назвою eisphora із усіх громадян без винятку. Після закінчення війни цей екстраординарний податок скасовувався, а у випадку великої воєнної здобичі навіть відшкодовувався платникам. Регулярно справлялися подушний податок з іноземців (метеків) та деяких категорій неповноправних громадян, мито, портовий і ринковий збори, а також ввізний збір типу октруа, що збирався біля міських воріт. За афінським законодавством Солона (кінець VI ст. до н.е.), право громадян брати участь в управлінні державою знаходилося у відповідності з майновим цензом і сумою сплачених податків.
В елліністичному Єгипті періоду царів грецьких династій основним елементом податкової системи були: мито, натуральний поземельний податок у розмірі 10-15% урожаю, майнові податки на всі форми власності (землю, будівлі, рабів). Зокрема, за царя Птоломея Філадельфа (85-246 рр. до н.е.) розмір мита сягав 59%, що можна вважати ознакою протекціоністської політики.
Особливе місце в історії оподаткування займає податкова система стародавнього Риму, адже велич і спадок Риму – одна з базових цінностей західної цивілізації. Не менше значення для народів Східної Європи, в тому числі українців, має своя материнська цивілізація – візантійська, котра існувала після падіння Західної Римської імперії ще тсячу років.
В античному світі оподаткування, фінансове право та мистецтво фіскального адміністрування досягли найвищого рівня в Стародавньому Римі, історичне існування якого розпадається на два періоди: республіки й імперії.
Податкова система республіканського Риму на території власне Італії складалася з tributum – воєнного податку, котрий на зразок грецької eisphora у випадку наповнення казни після переможної війни відшкодовувався платникам. Базою tributum служили всі види власності (земля, будівлі, раби, худоба, домашнє майно, гроші), оцінювані за цензом один раз у п’ять років. Ставка податку була, на сучасний погляд, фантастично низькою – всього 0,01 – 0,03 %! Крім tributum, справлялося мито на експорт та імпорт. Уже IV ст. до н.е. римляни заснували на острові Делосі вільний від податків порт, що американський історик Чарльз Адамс назвав першою в історії офшорною зоною (зазвичай, портовий збір складав 2%). Був запроваджений також 5%-ий податок на звільнених рабів. Головними формами оподаткування у провінціях Риму були десятина у натуральній чи грошовій формі та збір із пасовищ. У африканських володіннях Риму після розгрому Карфагену (166 р. до н.е.) stipendium трансформувалася в подушний податок.
Система адміністрування податків у республіканському Римі почала формуватися в VI ст. до н.е., коли були проведені перші цензи (переписи населення, оцінка майна, земельні кадастри) та встановлений відповідний поділ громадян на податкові розряди – центурії. Спочатку виборну посаду цензору міг займати лише виходець із аристократичного стану патриціїв, які складали привілейовану повноправну частину римського населення. Пізніше, 351 р. до н.е., простонародні представники – плебеї – також добилися права на цю посаду. Безпосередню функцію збирачів податків (митарів) виконувала publicani (публікани), одним із них у римській провінції Іудеї деякий час був Матвій – пізніше сподвижник Ісуса Христа, святий апостол.
Податкова система після республіканського періоду найперше пов’язана з іменем імператора Октавіана Августа (31 р. до н.е. – 14 р. н.е.), якого по праву вважають великим реформатором. Саме він виділив із державної казни власне фіск – ту частину державних доходів, витрачанням яких розпоряджався особисто імператор. При Октавіані Августі tributum був поділений на два податки: tributum soli – 1 %-ий майновий податок на землю, класифіковану за призначенням (ниви, сади, виноградники, луги, ліси), а також на будівлі, морські судна, рабів; і tributum capitis – подушний податок на дорослих, віком від 14 до 65 років. Цільовий податок на спадщину за ставкою 5%, призначений для виплати пенсій ветеранам армії, поширювався на спадкове майно, вартістю понад 100 тис. сестерціїв (майже 500 тис. дол. у сучасних цінах на срібло) при звільненні від оподаткування найближчих родичів. До 1%-ого податку з продажу товарів, що існував з часів Юлія Цезаря (100-44 до н.е.), Октавіан Август додав і 4%-ий податок із продажу рабів. У провінціях корпус публіканів був розпущений, справляння податків передане міським і провінційним властям, а також відкупникам, під контролем римських намісників – прокураторів. За публіканами залишилися лише функція збирання податків із римських громадян у самій Італії, а також мита.
Віспасіан (69-79 доповнив чинну податкову систему податком на євреїв, а також податком на сечу, використовувану при виробництві шкір (помилково „урин ним податком” називають запроваджений цим же імператором збір за користування громадськими вбиральнями, звідки походить відомий афоризм „гроші не пахнуть”). У 212 р. імператор Каракала (211-217) поширив податок на спадщину на всіх громадян Римської імперії, тобто і тих, хто проживав у провінціях.
Створена Октавіаном Августом податкова система була зруйнована інфляцією в другій половині ІІІ ст.. В умовах загального ослаблення імперії імператор Діоклетіан (284-305) провів податкову реформу, аби дещо виправити фінансове становище держави, що вже повернула до свого занепаду. Головне нововведення Діоклетіана – заміна знецінених інфляцією грошових податків на натуральні. Після перепису населення та цензу майна були встановлені фіскальні одиниці: для людей – так звана iuga (один чоловік і жінка, оподатковувані порівну), для землі – iugera (близько 50 га). Оскільки тепер потреби держави, зокрема армії, вираховувалися в натуральній формі (зерном, м’ясом, вином, олією і т.д.) на заздалегідь відому кількість фіскальних одиниць, то виникла можливість скласти видатковий бюджет і у відповідності з його обсягом щорічно установлювати податкові ставки. Таким чином, перший в історії бюджет став побічним результатом податкової реформи. На описаних вище засадах при Діоклетіані справлялися два основні податки: натуральний земельний податок (аппопа) і грошовий подушний податок(capitatio). У вартісному відношенні аппопа була еквівалентна річним витратам на утримання одного солдата, а capitatio лише умовно можна назвати „подушним”, оскільки він поширювався і на сільськогосподарських тварин.
Імператор Костянтин Великий (323-337) намагався відновити грошові податки срібною й золотою монетою на купців і підприємців у Фомі вирахування бази оподаткування на основі всіх і всього, що мало до них відношення: членів сім'ї, найманих робітників, рабів, засобів виробництва. Після Костянтина до моменту розділу (375 р.) Римської імперії на дві половини – Західну і Східну – в її західній частині податкова система деградувала разом із занепадом держави в цілому.
Загалом, фіскальна політика імператорського Риму була плутаною, а законодавство надто нестабільним. Плоди мудрих і далекоглядних заходів деяких імператорів, скажімо Юлія Цезаря (100-44 до н.е.) чи вже згадуваних Октавіана Августа і Діоклетіана, зводилися нанівець їхніми бездарними наступниками. Так, Домі ціан (81-96), крім регулярних податків, вдавався до свавільних конфіскацій. Каракала вимагав одноразових внесків із приводу коронації або воєнних перемог. Після марнотратного екстравагантного імператора Комода (180-192) державна казана так опустіла, що його наступник Пертінакс у 193 р. вимушено пішов на безпрецедентну лібералізацію оподаткування, проте протримався на троні менше року. Надалі дезорганізація податкової системи лише посилювалася.
В контексті історії податків так багато уваги приділено Риму тому, що життя й смерть Римської імперії вперше відкрили на прикладі світової супердержави декілька повчальних істин, уроки яких варто враховувати донині: 1. Основана на податках, значить податкова держава, - єдино можлива форма державності, інші джерела її існування можуть мати лише допоміжне значення. 2. Щодо основних параметрів оподаткування (розмір ставок, засоби фіскального регулювання економіки, способи збирання та адміністрування податків) державна влада не повинна переходити межу, за якою наступає параліч приватної господарської ініціативи платників, утручається почуття патріотизму, набуває недопустимих масштабів ухилення від податків, розвиваються цинізм і деморалізація і усіх верствах населення. 3. Свою руйнівну роль відіграють мінливість фіскальної політики, нестабільність податкового законодавства.
В результаті грандіозна історична подія – загибель світової держави – для маси платників означала лише полегшення непосильного податкового тягаря й зменшення адміністративного безпорядку, покращання матеріальних умов існування. Удари варварів по Риму лише довершили справу, вже зроблену надмірними й несправедливо розподіленими податками, високою інфляцією, некомпетентним державним управлінням.
Після загибелі Риму Західна Європа поринула в морок Середньовіччя. Як свідчить наведена нами хроніка, податкові події тих темних феодальних віків нечисленні й на початках неоригінальні. Проте, окремої згадки заслуговує одна, але визначна подія – Велика хартія вільностей (1215 р.), що як приклад усій Європі, започаткувала в Англії порядок, згідно з яким король був повноважний витрачати кошти, але лише парламент мав право запроваджувати податки. В загальному підсумку процеси в оподаткуванні протягом середньовічної епохи мали висхідний характер, поступово наближали не до краху, як у Римі та пізніше у Візантії, а вели до рятівних для економіки і державних фінансів буржуазних перетворень.
Загинувши в своїй західній частині, Римська імперія під назвою Візантії ще тисячу років існувала на Сході. На декілька століть центр європейської цивілізації перемістився у столицю Візантії Константинополь. Візантійці першими в християнському світі піднялися до таких висот культури, що давало їм підстави аж до ХІІ ст. вважати народи Західної Європи варварами, „темними бродячими племенами”. Для українців, інших східноєвропейських народів інтерес до Візантії особливий вже тому, що Візантія в деяких важливих відношеннях – наша материнська цивілізація, завдяки православній вірі та писемності ми – нащадки візантійців, саме нам дісталися ті культурні цінності, котрі залишилися від них.
То ж, якими були візантійські податки? Ця тема заслуговує окремого розгляду, ми ж обмежимося короткою їх характеристикою.
На перших порах податкова система Візантії, звичайно, знаходилася під впливом фіскальних порядків Риму, головним чином тих, що склалися при Діоклетіані. Та, поступово сформувалася своя система, в основі якої знаходилися два податки: подушний і поземельний. За масштабом останнього були розподілені різні натуральні повинності. Найбільш оригінальна риса візантійського оподаткування полягала в тому, що всі оброблювані землі були оцінені й поділені на так звані податкові ділянки. До складу певної ділянки могли входити землі, які належали різним власникам.
Кожна податкова ділянка розглядалася як єдина фіскальна одиниця, відповідальна за сплату податків та несення натуральних повинностей. Якщо до складу ділянки входило багато дрібних власників, то вони були пов’язані круговою порукою в окрему громаду, мали старосту і сплачували податки як одне ціле. У випадку, коли селяни господарювали на чужій приватній землі, відповідальність за податки й повинності ніс землевласник. Високі податки, відсутність безпеки при безперервних нападах варварів змушували сільське населення покидати землі, котрі, залишившись незаселеними необробленими не приносили доходу казні. Імператори як могли боролися з цією бідою, в тому числі і методом примусової приписки неплатоспроможної в податковому відношенні землі до ділянки до іншого власникам що ще залишалися дохідною. З часом і така практика стала зовсім неефективною й була замінена на відкупну систему справляння податків.
Під тиском воєнних загроз і фінансових потреб держави, починаючи з ХІ ст. візантійський уряд запроваджує систему „кормління”, так званих проній. Пронія – довічне з правом успадкування пожалування служилим людям землі та іншого нерухомого майна як засобів існування під умовою військової служби. Завдяки проніям була створена система військово-податкових ділянок, на яку спирався адміністративний і військовий устрій Візантії в останні віки її існування. Володіння членів пронії – проніарів – було вилучене з-під юрисдикції місцевих властей, проніар був наділений фінансовими й судовими повноваженнями, мав право збирати на території пронії податки і збори, частину яких утримував на свою користь.
Чи не наводить візантійська пронія не думку: а звідки взялися в Україні козацької епохи паланки – адміністративно-військово-господарські територіальні округи на Запоріжжі й такого ж призначення полки в Гетьманщині?
Поки на Візантію насідали сусідні племена й народи, поки вони шматували її територію, а вона відбивалася від них і, врешті-решт, у 1453 році зійшла з історичної арени, в Західній Європі завершувався процес формування національних держав, йшла підготовка до великих географічних відкриттів, визрівали перші передумови буржуазних перетворень. Кардинальні зміни в податкових системах західних держав у післяфеодальну епоху зводяться до підпорядкування податків буржуазно-демократичним цінностям правової культури та раціональним у соціально-економічному відношенні принципам оподаткування.
У фіскальній історії ХХ століття домінують дві події – глобальне розповсюдження прибуткових податків та запровадження універсальних акцизів. Вперше введений у Великій Британії в 1842 р., прибутковий податок почав поширюватися у світовому масштабі з початку наступного століття. Приблизно у той самий час – 1916 році – у Німеччині був запроваджений універсальний акциз під назвою податку з обороту. Саме ці події найбільшою мірою визначили траєкторії розвитку податкових систем та вплинули на зміст фінансової літератури. Вони відбулися тому, що під кінець ХІХ і особливо в перше десятиліття ХХ ст. закінчився відносний мирний період розвитку західних країн, коли швидко зростало їх національне багатство, а стан державних фінансів визначався вимогами буржуазного раціоналізму. Під тиском нових політичних і соціальних обставин – до того суто фіскальна функція податкової системи, в класичній формі характерна для Великої Британії епохи економічного лібералізму в другій половині ХІХ ст., доповнюється соціальною функцією перерозподілу доходів. Саме прибутковий податок та оподаткування споживання за оборотом виявилися найбільш прийнятними податковими формами для виконання як одвічного фіскального призначення, так і нової функції соціально-економічного регулювання.
На нашу думку, найкращим чином точну, хоч на перший погляд парадоксальну, підсумкову оцінку розвитку й значенню податків до початку ХХ ст. дав корифей дожовтневої російської фінансової науки І.Х .Озеров: „Рассматривая средневековые налоги, мы попадаем как бы в музей орудий, которыми пытали людей; но вместе с тем, налоги же принесли людям и свободу: разве политический строй Англии не вырос на почве борьбы против произвольных налогов, разве свободная жизнь Северной Америки не была вскормлена английским произволом в сфере обложения, а во Франции разве не налоговый гнет и финансовые неурядицы внесли в головы французского населения идеи свободы? Налог – это закоренелый смутьян, проникнутый мятежным духом подстрекателя, источник свободы, но и орудие пытки”. „Да, при помощи налогов совершена в мире масса добра, но и масса зла, пролиты реки крови, моря слез, но и приобретено лучшее достояние человека – свобода, и этому учителю лжи и клятвопреступления благодарное человечество могло бы воздвигнуть памятник с надписью: „Источнику человеческой свободы”.
І через сто років, на початку ХХІ ст. на адресу податків і податківців звучать, як і колись, то патетичні дифірамби, то гнівливі філіппіки. Тим часом важко знайти більш виразну й реалістичну формулу ставлення держави до оподаткування і платників податків від тої, що давним-давно запропонована видатним французьким державним діячем, кардиналом Ришельє (1585-1642): „Не варто переобтяжувати підданих податками, але й не слід брати з них менше, ніж необхідно державі”.