Як евакуйована українська промисловість розвивала російську І казахську
| Вид материала | Документы |
- Віктор Даниленко, 147.63kb.
- Тема: Химический комплекс Украины в современных условиях, 176.49kb.
- Харчова промисловість України, 908.14kb.
- Харчова промисловість України, 882.63kb.
- "Розробка та впровадження інноваційних технологій в хімічну промисловість України", 177.93kb.
- До-емансипаційна” критика про російську жіночу літературу (до проблеми жіночого тексту, 138.65kb.
- Промисловість, 189.94kb.
- Дячук Тетяна Миронівна удк 811. 161. 2’330. 342. 146: 001. 4 українська соціально-економічна, 606.44kb.
- Контрольна робота давня українська література. Нова українська література. Іван Котляревський, 81.85kb.
- Дзвін // Українська музична енциклопедія / нан україни, Інститут мистецтвознавства,, 133.57kb.
avda.com.ua/digest/2010/12/16/9278/
16.12.2010
Як евакуйована українська промисловість
розвивала російську і казахську
Дмитро Крапивенко, "Контракти"
Одним з ініціаторів квотування українського трубного імпорту є Челябинський трубопрокатний завод - той самий, що 1942 року "вийшов з тіла" Маріупольського трубного заводу (ось прізвища інженерів, що запускали завод у Челябинську: Антоненко, Карпенко, Гончарук...).
Сьогодні прем'єр-міністр Росії Володимир Путін висловився в умовному способі - мовляв, Росія і без України перемогла б нацистів у Другій світовій.
"Статистика свідчить, що найбільших втрат зазнала саме РCФСР – більше 70%, - заявив Путін. - Це означає, що війна виграна, не хочу нікого кривдити, за рахунок індустріальних ресурсів РФ. Це історичний факт, це все в документах".
З цієї нагоди "Історична Правда" пропонує читачам текст про індустріальні ресурси Україні і Росії під час Другої світової.
---------------------------------------------------------------------
Не всі евакуйовані під час війни українські підприємства "повернулися" додому. Деякі з них, укорінившись на Уралі та в Сибіру, тепер конкурують зі своїми "батьками".
Евакуювати або знищити
Тотальна війна - тотальні цифри: тільки з Дніпропетровщини у глиб країни рушає 99 тис. вагонів з промисловим устаткуванням.
Скільки було тих заводів, що влітку 1941 року евакуювалися на Урал, у Сибір, Середню Азію? Одні історики називають цифру в 1500 підприємств, інші - 1300. Припускають, що близько половини з них було вивезено з України.
То була наймасштабніша в історії індустріальна міграція. Усіх цих дітей індустріалізації перших п'ятирічок треба було рятувати: без металургійних, машинобудівних, хімічних заводів, якими ряснів схід України в 30-х роках, війни не виграти.
В ешелони намагалися завантажити все, що могло допомогти "оборонці". Устаткування відвантажували днями й ночами. Нерідко під авіаційним та артилерійським обстрілом. Проте завжди під невсипним контролем НКВД - досвід "органів" з переселення "ворогів народу" до Сибіру прислужився гуманним цілям.
Дніпрогес евакуювати не вдалося, тому його підірвали...
Разом із вантажними ешелонами рушали на схід й інженери, щоб там, нерідко просто посеред голого поля, звести наново заводи-велетні. Тільки з Донбасу лише з підприємств Наркомчормету (Міністерства чорної металургії) було евакуйовано 13 тисяч кваліфікованих працівників.
Що не можна було транспортувати залізницею - підривали на місці. У повітря злетіли всі 54 українські домни, значну частину шахт було затоплено водою.
Існує чи то бувальщина, чи то легенда, що для своїх паровозів в окупованому Донбасі гітлерівці завозили вугілля із Сілезії - годі було розраховувати на видобуток палива на Донеччині без необхідного устаткування...
Багатство Сибіру приростало Україною
...Тотальна війна - тотальні темпи: у промислове будівництво в запіллі протягом 1941-1945 років вклали 140 млрд руб.
Норма того часу - коли евакуйоване влітку 1941 року підприємство вже 42-го дало першу продукцію. З українських індустріальних велетнів у Росії народжувалися нові підприємства.
Новокраматорський завод важкого машинобудування імені Сталіна (евакуйований з Краматорська), наприклад, "прописався" відразу за трьома адресами: у підмосковній Електросталі, південноуральському Орську та сибірській Югрі.
З Маріупольського металургійного комбінату імені Ілліча до Магнітогорська встигли евакуювати найпотужніший у СССР товстопрокатний стан, який уже в жовтні 1941 року почав давати перші листи броні для танків Т-34...
За тисячі кілометрів від фронту виростали цілі міста, а в них з'являлися вулиці з вельми промовистими назвами - Краматорська, Маріупольська, Харківська...
Повоєнна співпраця українських підприємств із евакуйованими заводами складалася по-різному.
Чимало підприємств після війни перепрофілювалися, й учорашнім "родичам" вже не судилося зустрітися на господарській ниві. Хтось залишився у довоєнній індустріальній добі, на когось чекала науково-технічна революція.
А більшості випало на долю мирне співіснування та галузева й міжгалузева кооперація в межах радянської економіки, нерідко під дахом одного всесоюзного міністерства.
Події сьогодення дивним чином відновлюють економічні зв'язки споріднених підприємств.
Співпраця та конкуренція батьків і дітей
Варто пригадати історію комбайна "Енисей": 1941 року до Красноярська було евакуйовано запорізький завод "Комунар", який так і залишився у тім краю під новою назвою «Красноярський завод комбайнів», хоча близько половини комплектуючих до своїх машин продовжував отримувати з України.
Історичний чинник став одним з вирішальних у створенні взимку 2004 року спільного російсько-українського підприємства зі складання комбайнів "Енисей" на Харківщині.
До російського райцентру Похвистнєво (Самарська обл.) 1941 року було вивезено Дніпропетровський обозний завод: на той час не вельми механізованій Червоній армії його продукція ставала у пригоді...
Через роки на місці обозного заводу було створено оборонне підприємство, що за нової доби перетворилося на ЗАТ "Волжский трактор", якому 2001 року теж таки довелося згадати про своє дніпропетровське коріння - керівництво "Волжского трактора" підписало досить вигідний контракт з Південмашем на складання на своєму заводі дніпропетровських тракторів ЮМЗ-8071.
Утім, у деяких галузях кооперація "батьків" і "дітей" змінилася гострою конкуренцією. Приміром, одним з ініціаторів квотування українського трубного імпорту й можливого антидемпінгового розслідування з боку Росії є Челябинський трубопрокатний завод (ЧТПЗ).
Той самий, що 1942 року "вийшов з тіла" Маріупольського трубного заводу (варто лише згадати прізвища інженерів, що запускали завод у Челябинську: Антоненко, Карпенко, Гончарук...).
Подібна доля і в нинішнього ВАТ "Алтайвагон": підприємство постало 1941 року з потужностей евакуйованого Дніпродзержинського вагонобудівного заводу імені газети "Правда" (нині ВАТ "Дніпровагонмаш", м. Дніпродзержинськ).
Джерело: "Контракти" '2004
Збитки української економіки під час Другої світової війни*
-
Загальні матеріальні збитки
1,1 трлн крб
Знищено промислових об'єктів
16 тис.
Знищено міст
714
Знищено сіл
28 тис.
* За даними UNRRA (Агенція допомоги та відновлення при ООН)
Збитки радянської економіки під час Другої світової війни*
-
Загальні матеріальні збитки
2,6 трлн крб.
Знищено промислових об'єктів
32 тис.
Знищено міст
1710
Знищено сіл
більше 70 тис.
* За даними російської Вікіпедії
Легко порахувати, чи відповідають дійсності путінські 70%.
До речі: Наш внесок у казахську економіку
Левова частка нинішньої казахської промисловості має "евакуаційне" походження. Під час війни до республіки було вивезено 142 підприємства.
За перші півтора року війни в Казахстані введено в експлуатацію 25 шахт та копалень, 11 збагачувальних фабрик для чорної та кольорової металургії, чотири нафтових родовища та один нафтопереробний завод.