Ббк 9(4укр)301я73 Г64 Адміністративна відповідальність (загальні положення та правопорушен­ня у сфері обігу наркотиків)

Вид материала

Документы

Содержание Аналізуючи норми статті 106-1 Кодексу про

Подобный материал:

• П.І. Гнатенко Допускається до захисту, 1560.42kb.
• Ббк 67. 9(4Укр)304 + 67. 9(4Укр)303 П61, 5823.58kb.
• Правила благоустрою, забезпечення чистоти, порядку І дотримання тиші в м. Запоріжжі, 2287.61kb.
• Адміністративна відповідальність за правопорушення у сфері оподаткування, 3327.12kb.
• Навчально-методичний комплекс з дисципліни адміністративна відповідальність для студентів, 451.86kb.
• Загальні положення, 232.32kb.
• 1. Загальні положення, 116.31kb.
• Розділ I загальні положення, 1818.91kb.
• Ф. Л. Жорін юридична відповідальність за правопорушення у сфері економіки навчально-методичний, 3367.08kb.
• Розділ I загальні положення, 644.59kb.

Т.З. " С.489.

Закон установив порядок перевезення наркотичних засобів, психотроп­них речовин і прекурсорів на території України. Стаття 13 Закону України "Про обіг в Україні наркотичних засобів, психотропних речовин, їх ана­логів і прекурсорів" передбачає, що перевезення наркотичних засобів, пси­хотропних речовин і прекурсорів на території України може здійснюватися підприємствами та установами державної або комунальної форм власності, що займаються діяльністю, пов'язаною з обігом наркотичних засобів, пси­хотропних речовин і прекурсорів, а також підприємствами, установами та організаціями всіх форм власності за наявності ліцензії на цей вид діяль­ності. Таке перевезення можливе лише за умови збереження схоронності вантажу, що перевозиться. Перевезення наркотичних засобів і психотроп­них речовин здійснюється на підставі суворої звітності.

Таким чином, недотримання цих вимог, тобто перевезення особою нарко­тичних засобів та психотропних речовин у невеликих розмірах без відповід­ної ліцензії, або порушення правил звітності, є складовою частиною об'єктивної сторони адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 44 КпАП України, а в окремих випадках і повно характеризують ЇЇ.

Громадяни мають право придбати наркотичні засоби та психотропні речовини лише за рецептом лікаря. Зберігання та перевезення таким чином придбаних препаратів дозволяється.

Однак зберігання та перевезення наркотичних засобів та психотропних речовин, придбаних в інший спосіб і без ліцензії, є протиправним, хоча і в невеликих розмірах. Тому вчинення таких "дій складає об'єктивну сторону адміністративного правопорушення, що розглядається.

Пересилання наркотичних засобів І психотропних речовин у поштових (у тому числі міжнародних) відправленнях узагалі заборонено законом. Тому такі дії, навіть із наркотичними засобами та психотропними речовинами, придбаними за рецептом лікаря, є діями, що характеризуються як ознака об'єктивної сторони правопорушення, передбаченого ст. 44 КпАП України.

Законодавець дає визначення перевезення наркотичних засобів і психо­тропних речовин. У відповідності до ст. 1 Закону України "Про обіг в Ук­раїні наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів і прекур­сорів" перевезенням цих засобів е переміщення наркотичних засобів та пси­хотропних речовин з однієї території до іншої у межах України. Переміщення може бути здійснене шляхом використання будь-якого виду транспорту його власником або іншою особою, яка транспортує нарко­тичні засоби та психотропні речовини у межах одного населеного пункту або в більшому масштабі, але в межах України.

Якщо особа виконувала такі дії з метою збуту вказаних предметів, навіть у невеликих розмірах, вона несе кримінальну відповідальність за підготов­ку до збуту наркотичних засобів або психотропних речовин. В цьому ви­падку, навіть якщо перевезення здійснено у невеликих розмірах, особа несе кримінальну відповідальність за статтею 309 Кримінального кодексу '.

' Кримінальний кодекс України // Відомості Верховної Ради України. — 2001. —№25-26. —Ст.131.

Пересилання наркотичних засобів або психотропних речовин полягає у відправленні їх з одного населеного пункту України до іншого поштою або посильним тощо. Чи отримав адресат посилку (бандероль), чи не отримав — значення для кваліфікації правопорушення, передбаченого статтею 44 КпАП України, немає.

Придбанням наркотичних засобів є їх купівля, отримання в обмін на інші товари та речі, прийняття наркотиків як засобу оплати боргу або пред­мета займу або дарування, привласнення найденого, збір дикоростучих маку або конопель, а також незібраних, залишених на скошених ділянках рослин, що мають у своєму вмісті наркотичні речовини. Якщо в результаті відпові­дних дій з наркотиками рослинного походження створюється їх нова якість, такі дії становлять не придбання, а виготовлення. Під зберіганням слід розу­міти будь-які навмисні дії, що пов'язані із надходженням наркотичних за­собів та психотропних речовин у володінні винного (при собі, у приміщенні, а також у сховищі чи інших місцях). Адміністративна відповідальність на­стає незалежно від тривалості зберігання.

Незаконні виробництво, придбання, зберігання, перевезення, пересилан­ня наркотичних засобів або психотропних речовин навіть без мети збуту, якщо такі дії вчинено в значних розмірах, тягнуть за собою кримінальну відповідальність за статтею 309 Кримінального кодексу України.

Суб'єктом проступку, що передбачений статтею 44 КпАП України, є осуд­на фізична особа, яка на момент учинення адміністративного правопору­шення досягла віку 16 років. Проте, слід зазначити, що такі правопорушення найчастіше вчиняються особами, які хворі на наркоманію або зловживають наркотиками. Як показав аналіз 200 вивчених нами справ про адміністра­тивні правопорушення, що передбачені ст. 44 КпАП України, хворими на наркоманію було вчинено 75 проступків (38%), особами, що зловживають наркотиками - 84 (42%), іншими особами — 41 (21%). Серед опитаних 250 правопорушників, неповнолітніх — 42 (17%) особи, жінок — 48 (24%). За віком суб'єкти адміністративного проступку характеризуються таким чи­ном: у віці до 18 років — 42 (17%) особи, від 18 до 20 років — 92 або 37%, від 20 до 25 років — 49 або 20%. від 25 до ЗО років — 46 або 19%, від ЗО до 40 років — 18 або 8%, старше 40 років — 3 або 1,2%.

Суб'єктивна сторона адміністративного проступку, передбаченого стат­тею 44 КпАП України, - це внутрішня сторона проступку, психічне відношен­ня суб'єкта правопорушення, що характеризує його волю, яка проявляється в протиправній дії, відношення його до незаконного виробництва, придбання, зберігання, пересилання наркотичних засобів або психотропних речовин без мети збуту у невеликих розмірах. Ознаками суб'єктивної сторони правопо­рушення є вина, мотив і мета правопорушення. Вина є необхідною ознакою суб'єктивної сторони правопорушення. Під виною розуміється умисел і нео­бережність, які проявляються у вчиненому адміністративному правопору­шенні, що передбачено ст. 44 КпАП України. Таке правопорушення вчиняєть­ся умисно, особа, яка його вчинила, усвідомлює суспільне небезпечний харак­тер дій, що нею вчинені, передбачала суспільне шкідливі наслідки, порушувала встановлений порядок обігу наркотичних засобів та психотропних речовин, бажала або свідомо допускала виникнення цих наслідків.

Теорія адміністративного права, зважаючи на певні відмінності в інте­лектуальному та вольовому моментах вини при вчиненні навмисних адміні­стративних правопорушень, поділяє умисел на прямий та непрямий.

У випадку правопорушення, яке передбачене ст. 44 КпАП України, має місце прямий умисел — особа усвідомлює шкідливий для суспільства харак­тер проступку, передбачає наслідки цього діяння і бажає, щоб ці наслідки настали.

Прямий умисел являє собою єдність інтелектуального та вольового мо­ментів. Усвідомлення протиправного характеру діяння та передбачення його шкідливих наслідків визначають процеси, що відбуваються у свідомості по­рушника і, тому, утворюють інтелектуальний момент прямого умислу, а бажання таких наслідків, визначаючи вольову сторону психічної діяльності, складає вольовий момент прямого умислу.

Можливо, однак, що зазначені наслідки не співпадають із кінцевою ме­тою суб'єкта на проміжному етапі його діяльності або ж є частиною його загальної мети. Загальна мета — вживання наркотику, проміжна — прид­бання його. Проте такі обставини істотно не впливають на встановлення прямого умислу порушника.

Як було зазначено вище, усвідомлення протиправного характеру діяння означає розуміння його фактичного змісту, що вчинення виробництва, прид­бання, зберігання, перевезення, пересилання наркотичних засобів або пси­хотропних речовин заборонено правом, а під передбаченням шкідливих наслідків слід вважати розумове уявлення винного про ту шкоду, яку спри­чинить його діяння суспільним відносинам. Передбачення при прямому умислі містить у собі уявлення про фактичний зміст змін в об'єкті правопо­рушення, що мають бути, розуміння Їх соціального значення, тобто, шкідли­вості для суспільства.

Вольовий момент прямого умислу, що характеризує направленість волі суб'єкта, визначається як бажання настання шкідливих наслідків.

Бажання - це воля, що мобілізована на досягнення мети, це прагнення до певного результату. Як правова категорія, бажання - це певний акт людської волі, який виражається в певному діянні. Як ознака прямого умис­лу, бажання відображається у прагненні до заволодіння наркотичними засобами.

Таке формулювання умислу, на наш погляд, відноситься до правопору­шення, яке передбачено статтею 44 КпАП України (правопорушення з мате­ріальним складом). Тому бажання там нерозривно пов'язане зі шкідливими наслідками, в яких матеріалізується шкода, що була завдана суспільним відно­синам, які були об'єктом правопорушення, тобто порядку обігу наркотич­них засобів та психотропних речовин.

Як було зазначено вище, вольовий момент вини при вчиненні злочину, що передбачений ст. 309 КК України, відрізняється від проступку, передба­ченого ст. 44 КпАП України, тим, що воля злочинця направлена на суспільне небезпечні наслідки, а воля особи, винної у вчиненні адміністративного про­ступку, — на шкідливі наслідки.

Незаконний обіг наркотичних засобів та психотропних речовин також передбачає і вживання наркотичних засобів без призначення лікаря. Щоп-

равда, за вживання наркотичних засобів Законом України "Про внесення змін і доповнень у Кодекс України про адміністративні правопорушення" від 15 лютого 1995 року' адміністративна відповідальність була скасована. Однак організаційні заходи щодо осіб, які зловживають наркотиками, в законодавстві передбачаються. Одним із них є виявлення осіб, які незаконно вживають наркотичні засоби та психотропні речовини, через медичний ог­ляд та обстеження цих осіб.

Стаття 44-1 передбачає відповідальність за ухилення від медичного огля­ду та медичного обстеження.

Безпосереднім об'єктом цього проступку є здоров'я громадян і порядок проходження медичного огляду та медичного обстеження особами, які вживають наркотичні засоби та психотропні речовини з немедичними ціля­ми. Цей порядок встановлений Законом України "Про заходи протидії неза­конному обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів та зловживанню ними". ;

Особа, відносно якої до органів Міністерства охорони здоров'я України або Міністерства внутрішніх справ України надійшла інформація від установ, підприємств, організацій, засобів масової інформації або окремих осіб про те, що вона незаконно вживає наркотичні засоби або психотропні речовини чи перебуває у стані наркотичного сп'яніння, підлягає медичному огляду.

Факт незаконного вживання наркотичних засобів або психотропних ре­човин встановлюється на підставі показань свідків, наявності ознак нарко­тичного сп'яніння, результатів медичного огляду, а також тестів на вміст наркотичного засобу або психотропної речовини в організмі особи.

Установлення наявності стану наркотичного сп'яніння внаслідок неза­конного вживання наркотичних засобів або психотропних речовин є ком­петенцією лише лікаря, на якого покладено обов'язки щодо проведення ме­дичного огляду (обстеження), а діагноз "наркоманія" встановлюється лікарсь­ко-консультаційною комісією.

Порядок виявлення та постановки на облік осіб, які незаконно вживають наркотичні засоби або психотропні речовини, визначається інструкцією Міністерства охорони здоров'я України, Міністерства внутрішніх справ Ук­раїни, Генеральної прокуратури України й Міністерства юстиції України.

Медичний огляд проводиться за направленням працівників органів Міністер­ства внутрішніх справ України, а медичне обстеження - за направленням/ліка­ря-нарколога. Особа, яка ухиляється від медичного огляду чи медичного обсте­ження, підлягає приводу до наркологічного закладу органом внутрішніх справ.

Порядок проведення медичного огляду та медичного обстеження визна­чається нормативним актом Міністерства охорони здоров'я, Міністерства внутрішніх справ України², Генеральної прокуратури України, Міністер­ства юстиції України і Верховного Суду України.

' Голос України. - 1995. - ЗО березня.

² Див.: Наказ Міністерства охорони здоров'я та Міністерства внутрішніх справ України від 16 червня 1998 року № 158/417. "Про порядок проведення медичного огляду і медичного обстеження осіб, які зловживають наркотичними засобами або психотропними речовинами".

Ухилення осіб від медичного огляду або медичного обстеження тягне за собою відповідальність згідно з чинним законодавством'.

В Україні прослІджується тенденція до збільшення кількості осіб, які вживають наркотики та психотропні речовини. Якщо в 1995 році на обліку було 55,8 тис. таких осіб, в 1996 р. - 63,45 тис., в 1997 р. - 68,8 тис., в 1998 році

- 75.5 тис., в 1999 р. " 86,6 тис., в 2000 р. - 95,99 тис., то в 2001 р. їх кількість становила вже 107,1 тис. Зазначимо, що збільшувалась не тільки загальна кількість осіб, що перебувають на обліку, збільшувалась також і кількість осіб, які з року в рік перебували на обліку. За даними МВС України постав­лено на облік осіб, які вживають наркотики і психотропні речовини в 1995 р.

- 18,5 тис.. в 1996 р. - 21,3 тис., в 1997 році - 18,1 тис., в 1998 році - 20,2 тис., в 1999 році - 24,2 тис, 2000 р. - 26,3 тис, в 2001 р. - 30,8 тис.

Вражає таке явище, як розповсюджене зловживання наркотичними засо­бами серед жінок і молоді, що негативно впливає не тільки на Їхнє здоров'я, але й шкодить генофонду нашої країни. В 1995 році на обліку як особи, що зловживають наркотиками, перебувало 11,5 тис. жінок (21% від загальної кількості), в 1996 р. - 14,9 тис. (23%), в 1997 р. - 15,9 тис. (23%), в 1998 р. - 17.5 тис. (23%), в 1999 р. - 20,4 тис. (24%), в 2000 р. - 23,1 тис. (25%). в 2001 р. - 23,7 тис. (25%). Неповнолітніх, серед загальної кількості осіб, які знаходяться на обліку як особи, що вживають наркотичні засоби і психотропні речовини, в 1995 році було 2,03 тис. (4% від загальної кількості), в 1996 р. - 2,34 тис. (4%). в 1997 р. - 2.9 тис. (3%), в 1998 р. - 3.5 тис. (3%). в 1999 р. -4,1тис. (4%). в 2000 р. - 3,99 тис. (3%). в 2001 р. - 5,4 тис².

Об'єктивна сторона цього адміністративного правопорушення прояв­ляється в ухиленні особи, хворої на наркоманію, від медичного огляду на наявність наркотичного сп'яніння (за частиною першою статті 44-1) та ухи­ленні особи, що зловживає наркотичними засобами і психотропними речо­винами, від медичного обстеження (за частиною другою статті 44-1).

Як бачимо, склад проступку, передбачений частиною першою цієї статті відрізняється формами бездіяльності, за суб'єктом ухилення та особливос­тями об'єкта (ухилення від медогляду, ухилення від медобстеження),

Ухилення від медичного огляду хворого на наркоманію, а також ухилен­ня особи, що зловживає наркотичними засобами і психотропними речови­нами, від медичного обстеження полягає в неприбутті без поважних причин або у відмові з'явитися до наркологічного диспансеру для огляду або обсте­ження. Зараз направлення або виклик особи для відповідного огляду чи об­стеження й установлення діагнозу може бути письмовим або усним. Однак для встановлення факту дійсного небажання пройти обстеження або огляд, ухилення від цього, на наш погляд, виклик у медичний заклад повинен бути тільки у письмовій формі.

' Див.: Закон України "Про заходи протидії незаконному обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів та зловживанню ними" // Відомості Верховної Ради України. -1995. - № 10. - С.62.

² Див.: Інформаційна довідка про основні показники, що характеризують стан злочинності та результати розшукової, слідчої та іншої діяльності органів внутрішніх справ на території України за 1995-2001 роки.

Кваліфікуючи такий проступок, слід зазначити, що обов'язок проходи­ти медичний огляд у відповідності до постанови Кабінету Міністрів Украї­ни від 6 листопада 1997 року № 1238 повинні і особи, які мають професії та займаються видами діяльності, що зазначені у спеціальному Переліку, виз­наченому даною постановою'. Так. наприклад, до цього Переліку увійшли працівники підприємств, установ, організацій, які під час виконання своїх функціональних обов'язків повинні використовувати фенол, ацетон, синте­тичні жирні кислоти, бензол, метанол тощо, працівники фармацевтичних підприємств, аптечних закладів, які використовують речовини, що належать до фармакологічних засобів, анестезіологи, інші медпрацівники, що за спе­цифікою роботи повинні використовувати фторотан і ефір.

Передбачено також проходження профілактичного огляду й громадян, які у встановленому порядку мають отримати чи перереєструвати дозвіл на право зберігання, носіння та використання вогнепальної зброї, в тому числі мисливської й газової², а також громадян, робота яких пов'язана з вибухови­ми речовинами³. Крім того, такому огляду підлягають водії транспортних засобів, працівники пожежної охорони, горно-рятувальної служби, служб запобігання виникненню відкритих газових І нафтових фонтанів та їх ліквідації, авіаційний персонал цивільної авіації та деякі інші працівники.

Однак ухилення від обов'язку профілактичного наркологічного огляду цими працівниками не охоплюється об'єктивною стороною адміністратив­ного проступку, передбаченого статтею 44-1. Адміністративної відповідаль­ності для таких категорій осіб не встановлено. Щодо них застосовуються дещо інші заходи, пов'язані з працевлаштуванням або допуском до того чи іншого виду діяльності.

Склад адміністративного проступку, що встановлений частиною пер­шою статті 44-1, передбачає спеціальний суб'єкт - особу, яка досягла на мо­мент вчинення адміністративного правопорушення шістнадцятирічного віку, якій у встановленому порядку лікарсько-консультаційною комісією визна­чено діагноз "наркоманія" і яка перебуває на обліку в наркологічній уста­нові за місцем проживання. Таким чином,'відповідальність за частиною пер­шою статті 44-1 несуть лише ці спеціальні суб'єкти. Що стосується суб'єкта, який передбачений складом проступку, зазначеного в частині другій статті 44-1, то це — загальний суб'єкт (фізична особа, яка на момент учинення правопорушення досягла шістнадцятирічного віку). Для характеристики

' Див.: Постанова Кабінету Міністрів України від 6 листопада 1997 року №1-238 зі змінами і доповненнями, внесеними постановами Кабінету Міністрів України від 25.08.98 р. та 21.0.98 р.

² Див.: п.9 Переліку професій та видів діяльності, для яких є обов'язко­вим первинний та періодичний профілактичний наркологічний огляд, зат­верджений постановою Кабінету Міністрів України від 6 листопада 1997 року №1238.

³ Див.: Наказ Міністерства охорони здоров*я від 15 березня 1994 року №36;

Інструкція про порядок видачі ЛКК психіатричних (психоневрологічних) і нарколо­гічних закладів довідок про можливість громадянами володіти вогнепальною зброєю та здійснювати роботи, пов'язані з вогнепальною зброєю.

даного суб'єкта правопорушення важливою рисою є те, що ця особа або незаконно вживала наркотичні засоби, або зловживала ними.

Закон України "Про протидії незаконному обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів та зловживанню ними" визначає, що незаконне вживання наркотичних засобів або психотропних речовин — це вживання їх без призначення лікаря, а зловживанням наркотичними засоба­ми або психотропними речовинами є умисне систематичне вживання нарко­тичних засобів або психотропних речовин*.

Слід зазначити, що характеризуючи суб'єкта такого проступку, треба звер­нути увагу на те, що саме особи, які вживають наркотики, з метою здобуття коштів для їх придбання часто вчиняють злочини. Так, в 1995 році такими особами вчинено 8052 злочини, в 1996 році- 12 721, в 1997 році-14 587, в 1998 році -14 150, в 1999 році - 14 506, в 2000 році - 14 360. в 2001 році - 14 490.

Із суб'єктивної сторони проступки, які передбачені в статті 44-1, можуть бути вчинені лише з прямим умислом. Мета цих дій - приховати від органів внутрішніх справ або від органів охорони здоров'я факт незаконного вжи­вання наркотиків та психотропних речовин. Мотиви винного для кваліфі­кації його діянь по статті 44-1 КпАП України значення не мають².

Безпосереднім об'єктом адміністративного проступку, що передбачений частиною першою статті 106-1 ~ "Невжиття заходів щодо забезпечення охо­рони посівів снотворного маку чи конопель, місць Їх, зберігання та пере­робки", є суспільні відносини, що посягають на встановлений порядок виро­щування снотворного маку та конопель як рослин, які мають у своєму вмісті наркотичні засоби і можуть бути використані як сировина для вироблення наркотичних засобів. До їх переліку також належать відносини викорис­тання й реалізації цих рослин.

За частиною 5 статті 7 Закону України "Про обіг в Україні наркотичних засобів, психотропних речовин. Їх аналогів і прекурсорів" юридичні особи, які здійснюють діяльність, пов'язану з культивуванням, використанням чи реалізацією рослин, що мають у своєму вмісті наркотичні речовини, зобов'я­зані вжити заходів до забезпечення встановленого законодавством режиму охорони посівів, місць зберігання й переробки цих рослин.

Недивлячись на важливість охорони посівів снотворного маку й коно­пель, а також загального визнання надійності охорони об'єктів підрозділа­ми Державної служби охорони, все ж таки на цю службу не покладено обов'язків з охорони посівів сільськогосподарських культур. Пропонуємо внести доповнення до переліку об'єктів, що підлягають обов'язковій охо­роні підрозділами Державної служби охорони при Міністерстві внутрішніх справ України за договорами³, де записати, що сільськогосподарські підприєм­ства, які культивують рослини, що містять наркотичні засоби, зобов'язані

' Відомості Верховної Ради України. - 1995. - №10. - С.62.

² Кодекс Украиньї об административних правонарушениях // Научно-практи-ческий комментарий. — Харьков: Одиссей, 2000. - С. 161-162.

³ Див.: Положення про Державну службу охорони при Міністерстві внутрішніх справ України, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 10 серп­ня 1993 року №615.

заключати договори з органами Державної служби охорони на охорону посівів цих культур.

Об'єктивна сторона проступку, що передбачений частиною першою ст. 106-1 КпАП України, характеризується бездіяльністю - невжиттям за­ходів щодо забезпечення охорони посівів снотворного маку, конопель або місць Їх зберігання та переробки. Установлений Законом України "Про обіг в Україні наркотичних засобів, психотропних речовин, їх, ана­логів і прекурсорів" порядок культивування снотворного маку та коно­пель передбачає, що суб'єкти підприємницької діяльності, які отримують ліцензію на посів та вирощування рослин, які у своєму змісті мають нар­котичні засоби, повинні організувати надійну охорону посівів цих рос­лин, збереження врожаю, дотримуватись порядку знищення відходів посівних залишків і дикорослих рослин. Суб'єкти цього виду підприєм­ницької діяльності зобов'язані забезпечити умови щодо неможливості розкрадання рослин, що містять наркотичні речовини, запобігати будь-яким діям з незаконного обігу наркотиків, включаючи виготовлення з них наркотичних засобів.

Зараз суб'єктом проступку, що передбачений частиною першою статті 106-1, є посадові особи, які працюють на сільськогосподарських підприєм­ствах, що здійснюють культивацію рослин із наркотичним вмістом, але тільки ті з них, що за своїми посадовими обов'язками повинні організовувати дотримання встановленого режиму з охорони посівів таких рослин, місць зберігання та переробки врожаю, а також за знищення залишків після зби­рання врожаю та відходів виробництва.

Власне суб'єктами цього адміністративного проступку можуть бути і працівники Державної служби охорони, які не застосували всі можливі й необхідні заходи щодо охорони об'єкта, який вони обслуговують на основі . договору про охорону з відповщним сільськогосподарським підприємством або організацією. Однак слід акцентувати увагу на те, що у цьому випадку адміністративну відповідальність несуть лише працівники Державної служби охорони, які проходять службу в органах охорони лише за вільним най-мом, бо ця служба є складовим підрозділом системи органів внутрішніх справ і у своєму складі має співробітників міліції охорони, а у відповідності до статті 15 КпАП України особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ несуть відповідальність за адміністративні правопору­шення за дисциплінарними статутами.

Частина друга статті 106-1 передбачає відповідальність за невжиття за­ходів землекористувачами або землевласниками на закріплених за ними зе­мельних ділянках щодо знищення дикорослих конопель чи снотворного маку. Це самостійний склад адміністративного проступку.

Безпосереднім об'єктом цього адміністративного проступку є обов'язок знищити дикорослі коноплі або снотворний мак, якщо вони ростуть на зак­ріплених за землекористувачами ділянках, що передбачено частиною шос­тою статті 7 Закону України "Про обіг в Україні наркотичних засобів, пси­хотропних речовин, їх аналогів і прекурсорів".

Об'єктивна сторона цього проступку проявляється в бездіяльності осіб, що є землекористувачами або землевласниками та не виконують покладені і

на них законом заходи, не знищують на земельних ділянках дикорослих конопель або снотворний мак.

Згідно з чинним законодавством адміністративну відповідальність за части­ною другою статті 106-1 КпАП України несуть як фізичні особи (громадяни), так І посадові особи. Зазначено, що останні притягаються до адміністративної відповідальності лише у випадках, коли вони не застосовують заходи щодо знищення на земельних ділянках, що закріплені за підприємствами й організац­іями, якими вони управляють, дикорослих конопель чи снотворного маку.

У цьому випадку умисел можна вважати непрямим: суспільне шкідливі наслідки, що настали внаслідок діяння особи, не були його метою, а є додат­ковим його результатом, проти настання якого, однак, правопорушник нічо­го не має. Правопорушник не прагне вчинити правопорушення, що посягає на відносини обігу наркотичних засобів, а переслідує абсолютно інші цілі. Мета, яку переслідує порушник, може бути як правомірною, коли правопо­рушник не бажає витрачати кошти на знищення дикорослих конопель, так і протиправною, коли правопорушник залишає на ділянці мак, розраховую­чи, що хтось його вирве. Головне, що при її настанні можливі шкідливі наслідки, про що порушник знає. Однак таке усвідомлення не було для нього достатньою причиною (переконливим мотивом), щоб припинити (не вчиня­ти) правопорушення.

Зміст непрямого умислу полягає в тому, що особа, яка вчинила адмініст­ративне правопорушення, усвідомлювала протиправний характер своїх діянь (дії або бездіяльності), передбачала його шкідливі наслідки та свідомо до­пускала їх настання.

Законодавець, як уже було сказано раніше, також не відрізняє прямий та непрямий умисел. Але, аналізуючи нормативний матеріал та вищенавсдені визначення, можна помітити суттєві відмінності інтелектуального та вольо­вого моментів цих форм вини.

Інтелектуальні моменти прямого та непрямого умислу розрізняються, на наш погляд, не в моменті усвідомлення протиправного характеру діяння. Усвідомлення протиправного характеру дії або бездіяльності при непрямо­му умислі суттєво не відрізняється від цього елементу субєктивної сторони Правопорушення, що було вчинено з прямим умислом. Відмінність полягає саме в неоднаковому характері передбачення шкідливих наслідків. При пря­мому умислі воно полягає саме в передбаченні неминучості або реальної можливості настання таких наслідків. Непрямий умисел характеризується передбаченням лише реальної можливості настання шкідливих наслідків. Непрямий умисел не може мати місця в тих випадках, коли особа передбача­ла неминучість настання наслідків своїх діянь.

Більш наочним є розмежування цих форм за критерієм вольового мо­менту, вольового ставлення до настання наслідків. В прямому умислі відно­шення правопорушника до них проявляється у формі бажання, а при непря­мому - у формі усвідомленого допускання їх, настання.

Правопорушник погоджується з настанням додаткового (можливого) результату тільки через те, щоб реалізувати поставлену перед собою мету. При непрямому умислі він віддає перевагу своїм цілям, вважаючи їх важли­вішими за суспільні інтереси, які порушує.

Зазначені правопорушення можуть бути вчинені також і з необереж­ності. Необережність, на рівні з умислом, є самостійною формою вини, пе­редбаченою адміністративним законодавством. В адміністративному праві України, як І в кримінальному, необережність розглядається як менш небез­печна форма вини порівняно з умислом. Однак в жодному разі не можна недооцінювати шкідливість адміністративних правопорушень, що вчинені через необережність. Адже незнищенІ або неохоронювані коноплі або снот­ворний мак можуть служити умовою для більш серйозних правопорушень, наприклад, передбачених статтею 309 КК України.

Законодавча характеристика вчинення правопорушення з необереж­ності міститься в ст. 11 КпАП України. Статтею встановлено, що необе­режність - це така форма вини, при якій особа, яка вчинила правопору­шення, передбачала можливість настання шкідливих наслідків своєї дії та бездіяльності, але легковажно розраховувала на їх відвернення або не пе­редбачала і можливості настання таких наслідків, хоч повинна була й мог­ла Їх передбачити. Аналізуючи цю статтю, можна зробити висновок, що і тут міститься визначення двох видів вини, які відрізняються за інтелекту­альним та вольовим моментами - протиправна легковажність та протип­равна необачність.

Протиправна легковажність являє собою такий вид необережної вини, при якому особа, яка вчинила правопорушення, передбачала настання шкідливих наслідків діяння, але легковажно, самовпевнено розраховувала на Їх ненастання. Аналіз протиправної самовпевненості дозволяє виділити її інтелектуальний і вольовий моменти.

Інтелектуальний момент протиправної легковажності виражається в тому, що правопорушник передбачав можливість настання шкідливих наслідків дій або бездіяльності, які є елементами об'єктивної сторони адмін­істративного правопорушення.

Вольовий момент цього виду необережної вини знаходить свій вираз у легковажному розрахунку на їх відвернення.

Інакше кажучи, особа усвідомлює суспільну шкідливість можливого ре­зультату невжиття заходів до охорони посівів снотворного маку або коно­пель, чи невжиття заходів щодо Їх знищення або конкретно, або абстракт­но. Однак, в особи існує певна невпевненість, що такий результат не настане. Тобто, особа розраховує на настання певних фактів або обставин, які ма­ють запобігти настанню такого результату. Суб'єктивна впевненість особи у можливості запобігти шкідливим наслідкам, що є вирішальним мотивом для вчинення правопорушення, визначає також і вольове ставлення суб'єкта до своїх діянь. Він не бажає, не допускає настання такого результату. Розра­хунок на запобігання суспільне небезпечним наслідкам є головною озна­кою, що відрізняє самовпевненість від умислу. В особи є необгрунтована суб'єктивна впевненість у подоланні протиправного результату, що, у свою чергу, свідчить про необгрунтоване або легковажне ставлення особи до пев­них фактів і обставин реальної дійсності.

Можна зробити висновок, що протиправна самовпевненість є легковаж­ною рішучістю здійснити потрібне особі винне діяння і, незважаючи на те, що воно завідомо для винного загрожує небезпечними наслідками для дер­жави або інтересів Інших осіб, що охороняються, при необгрунтованій обставинами справи надії на запобігання цим наслідкам.

Необґрунтованість припущень винного про ненастання шкідливих наслідків у кожному конкретному випадку встановлюється за допомогою фактичних обставин справи. Одним із таких індикаторів є власне настання таких наслідків. Іншими словами, якщо результат настав, тобто з неохоро-нюваної ділянки, наприклад, вже вчинена крадіжка конопель, то розраху­нок на його ненастання був легковажним і необгрунтованим. Такий підхід до визначення обгрунтованості або зваженості розрахунку порушника доз­воляє уникнути, по-перше, складності визначення критеріїв для вищезазна­чених характеристик; передбачення і, по-друге, уникнути в правозастосовчій практиці складностей з визначенням найскладніших психічних процесів як обґрунтованих або зважених.

Непрямий умисел, як ми бачимо, іноді може нагадувати протиправну самовпевненість І навпаки. Відмінності між ними полягають у ступені інтен­сивності антигромадського ставлення до чужих інтересів. Той, хто діє з пря­мим умислом, зважається на здійснення діяння, завідомо усвідомлюючи мож­ливість настання небажаних результатів. Той, хто діє із самовпевненістю, усвідомлює лише можливість настання небажаних результатів і, навіть, спо­дівається на запобігання їм, але його сподівання є легковажним, не достат­ньо обдуманим і свідчить про його безпечність'.

Аналізуючи норми статті 106-1 Кодексу про адміністративні правопору­шення України, зокрема, відмінність інтелектуального моменту легковаж­ності від інтелектуального моменту умислу, можна побачити, що характе­ризуючи легковажність, законодавець обмежується тільки окресленням став­лення правопорушника до наслідків діяння. При характеристиці умислу, законодавець вказує, що інтелектуальний момент цієї форми вини характе­ризується ставленням особи І до самого діяння.

Але, на наш погляд, не варто робити чітке розмежування між цими по­няттями за вказаним критерієм. Оскільки особа передбачає настання шкідли­вих наслідків у результаті його діяння, вона повинна також усвідомлювати шкідливий характер самого діяння, адже оцінити шкідливість діяння мож­на, насамперед, за його наслідками. Усвідомлення шкідливості передбачува­них наслідків можливе лише при усвідомленні шкідливості діяння.

Протиправна необачність - це вид необережної вини, при якій особа, що вчинила адміністративне правопорушення, не передбачала настання шкідли­вих наслідків свого діяння, хоча повинна була та могла їх передбачати. Ця форма вини характеризується непередбаченням можливості настання сусп­ільне шкідливого результату при обов'язковості та можливості такого пе­редбачення. Особа повинна була передбачити, що при відсутності охорони наркотиковмістовні рослини можуть стати предметом крадіжки.

Суть цього виду вини полягає в тому, що особа має реальну можливість передбачати шкідливі наслідки своїх діянь, не здійснює реальних заходів, щоб запобігти цим наслідкам, не напружує свої інтелектуальні або фізичні можливості для вчинення вольових дій, які були б направлені на таке запо­бігання, не організовує охорону або знищення рослин.

' Герасименко Е.С. Питання реформувань інституту адміністративної відпові­дальності: Автореф... канд. дис. — К., 2000. - С.13-14.

На відміну від усіх вищезазначених видів вини, при вчиненні правопо рушення з необачності правопорушник не передбачає шкідливих наслідків свого діяння. Таке непередбачення наслідків свого діяння засвідчує знева­жання особою вимогами законодавства, своїми посадовими обов'язками, Інтересами суспільства в цілому.

Характерною рисою цієї форми вини є, з одного боку, негативне ставлен­ня правопорушника до суспільне шкідливих наслідків і, з іншого — відсутність у нього передбачення їх наслідків (непередбачення у цьому ви­падку може стосуватися як настання самих наслідків, так і їх суспільне шкідли­вого характеру). Однак таке непередбачення не означає, що особа не усві­домлює своїх дій, не розуміє їх змісту, навпаки - особа має не гіпотетичну, а реальну можливість передбачати, навіть, результати свого діяння.

Процес передбачення під час вчинення адміністративних проступків, передбачених ст. 106-1, через недбалість характеризується двома аспекта­ми. Перший означає обов'язок особи передбачати можливість настання шкідливих наслідків. Другий означає персональну здатність особи в конк­ретній обстановці, керуючись своїми повноваженнями й можливостями. передбачити можливість настання шкідливих наслідків. Зазначимо, що критерії для визнання наявності цих двох моментів можуть бути різні. Мірилом належної передбачливості є така передбачливість, що є необхід­ною за конкретних обставин в обраній правилами професії, відповідає звичкам, які існують у певному колі осіб тощо. Для особи, що володіє спеціальними знаннями, ця норма буде одна, для особи, що теж заподіяла такі ж збитки, але не володіє такими знаннями або ж свідомістю, ця норма буде іншою.

Саме своєрідність цієї форми вини визначає необхідність кожного разу доводити можливість і обов'язковість передбачення в кожному конкретно­му випадку вчинення адміністративного правопорушення, що передбаче­ний статтею 106-1 КпАП України.

Слід відмітити, що законодавець встановив адміністративну відпові­дальність за невжиття заходів щодо охорони посівів снотворного маку чи конопель, місць Їх, зберігання та переробки лише щодо фізичних осіб. Однак, як показала практика застосування статті 106-1, тут має місце неадекватність затрат на адміністративне розслідування проступку шкоді, завданій суспіль­ним відносинам. Установлення вини щодо неприйняття заходів по охороні вказаних об'єктів посадовими особами або незнищення дикорослих маку і конопель утруднене, адже, як правило, в компетенцію посадових осіб входять різні обов'язки. Для того, щоб у точній відповідності встановити вину кож­ної особи, слід мати відповідний апарат співробітників правоохоронного органу, що, на наш погляд, є недоцільним. Кращим виходом із ситуації, що склалася з кваліфікацією адміністративних проступків, пов'язаних з охоро­ною посівів маку і коноплі, е встановлення законодавцем відповідаль­ності юридичної особи за проступки, що передбачені статтею 106-1 КпАП України.

Тому, ми вважаємо, треба підтримати думку вчених про доцільність вста­новлення в Україні адміністративної відповідальності юридичної особи'.

В КпАП України стаття 106-2 встановлювала адміністративну відпові­дальність за незаконні посів та вирощування снотворного маку, чи коно­пель, яка була чинною до введення нового Кримінального Кодексу України, тобто до 1 вересня 2001 року. Стаття 310 цього кодифікованого законодавчо­го акта не передбачила адміністративної преюдиції щодо її застосування, Тобто, якщо раніше притягненню за посів або вирощування снотворного маку чи конопель до кримінальної відповідальності передувало притягнен­ня до адміністративної відповідальності, то вже зараз попереднього притяг­нення до адміністративної відповідальності не потрібно.

Думається, що даремно законодавець не враховує доцільність та проф­ілактичну значимість адміністративної преюдици, особливо при застосу­ванні статті 310 КК України за посів або вирощування снотворного маку чи конопель. Адже на практиці, в основному, вирощування цих рослин має не протиправні цілі (споживання маку як продукту харчування, а конопель -для виготовлення канатів, пряжі тощо).

У коментарі до статті 106-2 КпАП України, не зовсім вірно зазначено, що "посів і вирощування снотворного маку й конопель при відсутності належ­ним чином оформленого державою замовлення на їх оброблення або з пере­вищенням обсягів, визначених державним замовленням, забороняється"². Однак ще в липні 1999 року Закон України "Про обіг в Україні наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів і прекурсорів " почав регламен­тувати дещо інший порядок культивування рослин, які у своєму вмісті ма­ють наркотичні речовини. У відповідності до частини 3 статті 7 цього зако­ну, діяльність, що пов'язана з культивуванням рослин з низьким вмістом наркотичних засобів для промислових цілей, за винятком виробництва та (або) виготовлення наркотичних засобів і психотропних речовин, може здійснюватися підприємствами всіх форм власності за наявності у них ліцензій на здійснення відповідних видів діяльності.

Вважаємо, що доцільно переглянути ставлення до інституту адміністра­тивної преюдиції і передбачити її стосовно деяких суспільне шкідливих діянь, які зазначені в новому Кримінальному кодексі України.

' Див.: Стефанюк В., Голосніченко 1., Михеєнко М. Інститут адміністративної відповідаль­ності юридичних осіб: проблеми теорії і практики // Право України. — 1999. — №9. — С.6-8; Битяк Ю.П.,Зуй В.В. Адміністративне право України: Конспект лекцій.—X.: Націон. юрид. акад. України імені Ярослава Мудрого, 1996. — С. 86; Державне управління: теорія і практика / За загальною редакцією доктора юридичних наук, професора В.Б. Авер'янова. -К.; Юрінком Інтер, 1998. -С.260, 270-27 Ї, 287; Бахрах Д.Н. Административное право: Учебник для вузов. - М.: Издательство БЕК, 1997. - С.291; Овсянко Д.М. Административное право: Учебное пособие/ Под ред. проф. Г.А.Тума-нова.-М.: Юристь,1997. - С.129; Четвериков В-С. Административное право: Учебное пособие. -М.: Новий юрист, 1998. ~ С.103; Колпаков В.А. Адміністративне право України: Підручник. - К.:

Юрінком Інтер, 1999. -С.295-296; Алехин А.П„ Кармолицкий А-А., Козлов Ю.М. Административ­ное право Росснйской Федерации: Учебник. - М.: Издательство "ЗЕРКАЛО", 1997. — С. 292-297;

Адміністративне право: сучасний стан і напрямки реформування // Матеріали Першої національ­ної науково-теоретичної конференції. 18-21 червня 1998 р. в м. Яремче Івано-Франківської об­ласті. - С. 11,42-44, 56.

² Кодекс Украиньї об административньїх правонарушениях // Научно-практический коммен-тарий. — Харьков: ОдиссеЙ, 2000. - С.342.