Генеральному прокурору України Пшонці В. П
| Вид материала | Документы |
- Генеральному прокурору України Пшонці, 717.84kb.
- Генеральному прокурору Украины Пшонке, 764.87kb.
- Генеральному Прокурору Украины Меру города Киева Леониду Черновецькому службе безопасности, 218.03kb.
- Президенту Украины В. Ф. Януковичу Премьер-министру Украины М. Я. Азарову Министрам, 26.76kb.
- Правительство Российской Федерации, Конституционный Суд Российской Федерации, Верховный, 1636.5kb.
- В российской федерации, 645.64kb.
- Правительство Российской Федерации, Конституционный Суд Российской Федерации, Верховный, 1956.31kb.
- Правительство Российской Федерации, Конституционный Суд Российской Федерации, Верховный, 2406.89kb.
- Правительство Российской Федерации, Конституционный Суд Российской Федерации, Верховный, 1949.62kb.
- Правительство Российской Федерации, Конституционный Суд Российской Федерации, Верховный, 1885.11kb.
Генеральному прокурору України
Пшонці В.П.
01601 м.Київ; МСП-601, вул. Різницька, 13/15
Копія для реагування: Президенту України
Януковичу В.Ф.
01220 м.Київ, вул. Банкова, 11
Голові Верховної Ради України
Литвину В.М.
01008, м.Київ, вул. Грушевського, 5
Копія до уваги: Голові Європарламенту
Єжи Бузеку
Rue Wiertz 43, 1047 Bruxelles (Elterbeek).
Генеральному Секретарю ООН
Пан Гі Муну
Office of the President of the General
Assembly United Nations, E-mail: pga65@un.org
Голові Парламентської Асамблеї Ради Європи
Мевлют Чавушоглу
Avenue de l’Europe
F - 67075 Strasbourg Cedex
Генеральному секретарю Ради Європи
Турбьєрну Ягланду
Avenue de l’Europe
F - 67075 Strasbourg Cedex
Конгрес США
Старшому сенатору від штату Массачусетс,
Голові сенатського комітету з іноземних відносин
Джону Форбсу Керри
U.S. House of Representatives
Washington, DC 20515
John Forbes Kerry -
Chairman of the Senate Committee
on Foreign Relations,
the senior senator from Massachusetts
ЗАЯВА
про злочин
(в порядку Глави 8 КПК України).
щодо порушення рівноправності громадян
залежно від їх расової, національної
належності та релігійних переконань, а
також умисне перешкоджання забезпеченню
прав і свобод слов’янських народів в Україні
Минуло двадцять років сучасної української історичної епохи, після того як соціалістична суспільно-економічна формація УРСР, керівним партійно-бюрократичним апаратом комуністичної радянської влади була замінена на псевдодемократичну суспільно-економічну формацію буржуазно-рабовласницького типу, псевдосамостійну державу Україна, в якій установлений режим фінансово-олігархічної деспотії.
По результатах реального стану прав і свобод кожного із мільйонів громадян в Україні, цих років та змін, які відбулися, стало достатнім, переконливим та очевидним практичним доказом того, щоб зрозуміти та усвідомити, що насправді сталося і чого слід чекати українському суспільству в найближчому майбутньому.
Республіка соціалістичного устрою на території України, в складі СРСР, із всенародною власністю на основні засоби виробництва (заводи, фабрики, земельні угіддя тощо), з її суспільними фондами споживання та соціальним захистом, була замінена псевдосоціальною та псевдоправовою державою. Засоби виробництва у формі заводів, комбінатів, фабрик, підприємств, засобом фіктивної приватизації та в інший незаконний спосіб (без дозволу народу), перейшли із загальнонародної (державної) власності у приватну власність та розпорядження буквально двох десятків олігархів одного етнічного походження. Вони ж сьогодні фактично розпоряджаються національними багатствами всього Українського народу: засобами виробництва, землею, її надрами, трудовими і водними ресурсами. Правлячі в Україні олігархи змінили розподіл суспільного продукту, який виробляється працею всього народу, на свою користь, підтвердженням чому є розмір особистих багатств окремих осіб і приклади купівлі олігархами нерухомості за сотні мільйонів євро або доларів.
Наслідки здійсненої приватизації є жахливими для народу України, так як в результаті відбулося масове закриття підприємств та руйнація економіки країни, геноцид і вимирання мільйонів людей. Впродовж довгих років в Україні триває економічна диверсія засобом створення умов для умисного перевищення імпорту товарів і продукції над експортом, що вбиває національного товаровиробника та прискореними темпами призводить до постійного зниження купівельної спроможності населення України і його подальшого зубожіння. Це є неприпустимим з боку влади. В такій ситуації влада України, якщо це не ворожа армія іноземних загарбників окупаційного режиму, повинна негайно затвердити необхідні закони, якими забезпечити стимулювання національного виробництва та обмеження імпорту продукції лише у крайній потребі для внутрішнього споживчого ринку. Це потребує негайного затвердження Закону України «Про захист внутрішнього ринку України», в якому передбачити заборону перевищення ввозу продукції і товарів із-за кордону в Україну над вивозом. Потрібно встановити кримінальну відповідальність за порушення цієї норми.
Також потрібно припинити приватизацію підприємств державної та комунальної форми власності, так як це призводить до стрімкого скорочення суспільного сектору зайнятості населення.
Прийняттям нового Податкового кодексу України було досягнуто чергову мету – ще більш швидшої руйнації внутрішнього ринку зайнятості населення, а значить і внутрішнього виробництва.
Особиста (трудова) власність громадян була незаконно ліквідована, а з нею ліквідовано і основоположний принцип «від кожного по здатностях, кожному по праці», як мірило соціальної справедливості в суспільстві. Суспільний сектор виробництва на селі, у формі колгоспів та радгоспів, так само без дозволу народу, було зруйновано і ліквідовано, хоча саме на створення цього сектору економіки в Україні було витрачено найбільше людського і матеріального ресурсу багатьох поколінь через колективізацію і репресії.
Кримінальна зміна суспільно-економічного устрою в Україні (форми власності) і обіцяна більша ефективність праці, мотивована приватною формою власності дали повністю негативні результати. Нові власники – олігархи та інші колишні вищі посадовці компартійно-комсомольського чиновницького апарату, «червоний директорат», незаконно ліквідували більшість підприємств під різними мотивами та обґрунтуваннями. Держава усунулась від регулятивної функції забезпечення розвитку виробничих відносин. Криза набула ознак сплановано-керованої. Державний апарат країни, як в центрі, так і на місцях, повністю підпорядкований слугуванню інтересам вище згаданих двох десятків олігархів, які уособлюють капітал і владу в Україні як нову потужну кримінальну групу (клас) експлуататорів, крадіїв та грабіжників народу, які всілякими незаконними методами всі ці роки привласнюють собі результати чужої праці – праці десятків мільйонів людей.
Внаслідок цього населення України зменшилось на 7 млн. людей і продовжує вимирати шаленими темпами від 300 тис. до 400 тис. людей на рік.
В українському суспільстві, основу якого складає українська нація, як державотворча нація корінного народу країни, домінують привнесені в культивовані апатія, масова депресія, безробіття, алкоголізм, наркоманія, проституція, злочинність, всеохоплююча корупція, бездуховність, дитяча бездоглядність, торгівля дітьми, людьми та людськими органами...
Скорочення державного в тому числі й репресивного апарату не спостерігається, навпаки, він постійно зростає за законом Паркінсона, а сама держава зі своїм псевдодемократичним режимом перетворилася на кримінальну загальнокорумповану державу, яка існує сама по собі, гнобить народ на догоду сформованого класу (кримінальної групи) експлуататорів-олігархів, які вже стали панівним прошарком в українському суспільстві. Через фактично антинародний парламент, в антиконституційний спосіб, їх воля закріплюється кількома десятками депутатами, «слугами-багатостаночниками», через закони у суспільних відносинах на всіх рівнях.
На сьогодні в Україні засоби виробництва, влада, фінанси, засоби масової інформації, можливість розпорядження природними ресурсами повністю знаходяться в руках олігархів та обслуговуючої її влади.
В кінці кожного року розміри багатств олігархів України подвоюються, а життєвий рівень населення катастрофічно падає. Прірва між багатством і бідністю в Україні стає все більшою і глибшою. Олігархи не потрібні українському народу. Олігархи не наповнюють, а виснажують бюджет та економіку держави. Олігархи України нічого не створювали, і ні в що гроші не вкладали, а лише привласнили собі те, що було створено народом і давало великі прибутки до бюджету країни, які зараз надходять до кишень тих же олігархів. Олігархи України вийшли із середовища українського суспільства за рахунок несправедливого, злочинного перерозподілу загальнонародної (державної) власності та суспільного продукту, який виробляється в національному секторі економіки.
Політична однопартійна система України, після відміни у свій час статті 6 Конституції СРСР 1977 року (Конституції УРСР 1978 року) про Комуністичну партію Радянського Союзу (Компартію УРСР), як керівну та скеровуючу силу радянського суспільства і ядро його політичної системи, державних та громадських організацій, знов майже завершилася фактичним поверненням до тої ж однопартійної системи, але вже під назвою іншої партії. Яка б назва будь-якої партії не фігурувала в результаті тих чи інших виборів – правити завжди буде фактично одна реально існуюча і повноцінна за всіма ознаками «партія» олігархів, партія влади, яка забезпечена усім необхідним фінансовим, матеріальним ресурсом та силою, в т. ч. й озброєною, спирається на владні повноваження своїх представників, а не незалежних представників народу.
Сформована ними ж виборча система, всупереч вимогам навіть діючої Конституції України, лише сприяє процесам закріплення однопартійної системи влади олігархів-експлуататорів, як маленької частини над великим цілим. Всупереч цій самій Конституції, кількома олігархічно-чиновницькими кланами колишніх компартійно-комсомольських функціонерів у народу фактично відібрано право бути єдиним джерелом влади у своїй власній країні, а вся влада та засоби її формування і важелі впливу, за попередньою змовою незаконно привласнені (узурповані) цією самою купкою високоорганізованих супер-злочинців.
Вибори із заміною системи абсолютної більшості на систему відносної більшості стали бутафорними і тепер не заважають приходити і постійно знаходитись при владі не тим, кого бажає більшість народу, а тим, хто потрібен купці капіталістів-можновладців, як загальнодержавного, так і регіонального рівня. Народ вже усвідомив істину, що бути обраним на виборах і бути оформленим, як обрані на виборах, – це різні речі. В останній час посадові особи від влади та вгодні «партії» олігархів претенденти лише оформляються як такими, що «перемогли» на виборах. Таким чином, за своїм наявним людським фактором та юридичним змістом, існуюча в Україні влада стала вже явно антинародною і зміцнює свої антинародні позиції. Всупереч Конституції та законам України, ця влада вже не представляє собою результат волевиявлення більшості Українського народу. А без довіри і підтримки влади народом в країні неможливі ніякі реформи, справедливі закони, порядок та позитивні зміни. Таким чином і тут всілякими незаконними і аморальними хитрощами закладено зростаючу суперечність, яка повинна бути вирішена на користь істини і всього народу, а не його окремої мізерної частини кланів супер-багатіїв.
Всупереч загальноприйнятій практиці багатьох цивілізованих держав світу, кланово-олігархічний (буржуазний) уряд України навіть не проводить референдумів серед населення України з тим, щоб отримати дозвіл на отримання чергового траншу мільярдних валютних кредитів від МВФ та інших фінансових інституцій. А саме народ (населення) України повинен повертати за кордон і самі кредити, і відсотки за них. А це вже антинародна політика влади, яка заганяє народ у все більшу кабалу! Отже, навіть запозичені іноземні валютні кредити ця влада олігархів використовує виключно на свою приватну користь – збереження своєї влади та примноження власних багатств, а на весь народ перекладає тягар повернення цих кредитів.
Як правило, міжнародні фінансові установи контролюються міжнародним єврейським капіталом, в тому числі і Міжнародний валютний фонд (МВФ). В Україні відсутня прозора і достовірна іформація, яка б правдиво свідчила про те, яка кількість грошей кредитів МВФ, коли і на які саме цілі та об’єкти була направлена. А повернення кредитів та сплата за них відсотків лягає непосильним тягарем саме на плечі народу України, доведеного владою до жебрацтва. Подальше збільшення кредитної кабали неприпустиме для українського народу. Тому справедливою є вимога народу про те, щоб, керуючись світовою практикою розвинених країн, внести зміни до Закону України «Про всеукраїнський та місцеві референдуми» з тим, щоб прийняття рішення про запозичення кредитів від міжнародних та іноземних фінансових установ здійснювалося лише за згодою народу, висловленого за результатами Всеукраїнського референдуму. А на час до затвердження таких змін ввести мораторій указом Президента України, припинивши практику Уряду України позичати кошти кредитів у міжнародних та іноземних фінансових установ.
Майнова несправедливість та національна нерівність в усіх галузях суспільного і державного життя стали основними показниками безперервної кризи в Україні по всіх напрямках і показниках, яка щорічно поглиблюється без будь-яких перспектив на оздоровлення, що об'єктивно зумовлене штучно встановленими антинародними державним та суспільно-політичним устроями на догоду олігархам і всупереч інтересам більшості народу.
Фактично в Україні вже встановився рабовласницько-кріпосницький устрій сучасної форми із рабовласниками-олігархами, які можуть безмежно все, та рабами-громадянами, які не дивлячись на декларативно проголошені деякі свободи, позбавлені можливості реалізовувати свої найголовніші права на працю, відпочинок, отримання необхідної освіти, соціальний захист, пенсійне і медичне забезпечення. Вже у 2011 році відбулася формалізація того, що уряд України складається із мультимільйонерів, які в умовах ними ж провокованої і керованої кризи, постійно багатішають, а більшість народу представляє собою масу жебраків, які живуть за межею бідності. Зовнішні ознаки суспільного антагонізму між працею і капіталом є наявними!
Значить і надалі устрій України, якщо нічого не змінити, буде становити владу незначної кількості багатих та животіння десятків мільйонів бідних. Інших перспектив цьому не проглядається. І саме це не влаштовує український народ! Це означає, що антагонізм між працею і капіталом, багатими і бідними, повинен вирішитися на користь тої самої більшості, за рахунок праці яких створюються усі багатства і цінності в суспільстві. Так завжди було і буде в історії людства, в силу Божих начал справедливості і рівності.
Але все, про вище сказане, сталося з відповідних причин та з волі конкретних людей і їх організацій. І саме по наслідках того, що вже відбулося, хто в Україні отримав до своїх рук загальнонаціональні багатства, власність і що ми спостерігаємо (фіксуємо) сьогодні в державі, можна встановити виконавців цих незаконних, антинародних змін та їх замовників. Тим більше, це потрібно своєчасно зробити напередодні прийняття безглуздого, вкрай небезпечного рішення про вільний продаж земель сільськогосподарського призначення і створення так званого ринку землі, який планується зробити прообразом вже існуючих так званих «ринків» «праці», «капіталів», «підприємництва» тощо.
Наприклад, в державі Ізраїль ніхто не подумає навіть обговорювати ідею приватизації земель чи вільного продажу-купівлі земель сільськогосподарського призначення Це заборонено Торою, Талмудом і чинним законодавством Ізраїля, в якому нема Конституції. І саме збереження земель на території Ізраїля у суспільній, державній власності становить основу економічного устрою (базису) країни та є гарантією стабільності виробничих відносин у аграрному секторі держави (кібуци тощо).
Але чомусь в Україні саме фахівці та різноманітні експерти єврейського походження, наполегливо радять вищим посадовим особам органів державної влади України скоріше встановити вільний продаж-купівлю земель сільськогосподарського призначення. І саме народні депутати України, які є етнічними євреями, частіше за все через засоби масової інформації переконують українське суспільство у користі запровадження в Україні ринку землі через її вільний продаж-купівлю, хоча на їх етнічній батьківщині (Ізраїлі) вони за це б і слова не мовили.
З висоти часу, що минув, ми бачимо, що напередодні розвалу СРСР його вище державне керівництво мало єврейське етнічне походження. Як результат спадковості історичної «естафети», і на сьогодні два десятки наявних олігархів України за своїм національним складом належать до євреїв. В Україні виключно євреї представляють масову культуру, яка впливає через належні їм же телебачення і естраду на мільйони громадян України. А потрібно, щоб галузь культури належала не їм (євреям), а всьому Українському народу виховувала людей у національному дусі слов’янських народів. Власники найбільших всеукраїнських телерадіокомпаній є євреї. Більшість багатотиражних газет в Україні належить євреям. Для легалізації пограбування, знищення самобутності і культури українців, та інших слов’ян в Україні, створений потужний замкнутий неукраїнський інформаційний простір. Народ в Україні відсторонений від впливу на політику і владу, заблокований інформаційно. Майже увесь Уряд (Кабінет Міністрів України) України складається із євреїв. Більшість етнічного складу Верховної Ради України складають особи єврейського походження. А це вже питання національної безпеки для тої нації-народу, того корінного етносу, який на своїй споконвічній і Богом даній території реалізує своє право збереження віри, традицій, мови, культури, та на самовизначення і створення власної держави.
Підтвердженням інформаційної експансії в Україні по суті окупаційних ЗМІ та антинародної влади є факт висновку всесвітньої неурядової та некомерційної організації з захисту прав людини Міжнародна амністія (англ. Amnesty International), яка у своєму останньому звіті за 2010 рік відмітила обмеження свободи слова в Україні та погіршення стану із захистом прав людини.
Виходячи із вище перелічених фактів, об’єктивним є висновок про наступне. В Україні порушено природнє право рівності для всіх громадян, зліквідоване природнє право народного волевиявлення. Штучно встановлені в Україні антинародні за своїм представництвом та змістом режим панування і вся система державного та суспільного устрою не можуть представлятись та кваліфікуватись інакше, як окупаційними, а сам політичний режим на території держави, як режим іноземної окупації України. Цей режим панування і системи устрою не є ні українськими, ні слов'янськими, як за своєю формою, так і за своїм змістом, що є грубим порушенням міжнародних прав українців та всіх слов'ян на території своєї Батьківщини – власної країни, яку у народу відбирають та привласнюють собі чужеродні етнічні елементи всілякими хитрощами та незаконними оборудками і за підтримки міжнародних іудейських та сіоністських структур засобом експансії фальшивого за економічним змістом американського долара і такого ж євро.
Прийнята 21 грудня 2010 року на 65 сесії Генеральної Асамблеї ООН Резолюція [по доповіді Третього комітету (A/65/455)] 65/201 «Загальне здійснення права народів на самовизначення» підтвердила, що загальне здійснення права всіх народів, в тому числі народів, які знаходяться під іноземним та чужоземним пануванням, на самовизначення є основоположною умовою ефективного гарантування та дотримання прав людини і збереження та заохочення цих прав. В цій Резолюції Генасамблея ООН заявила про своє рішуче неприйняття актів іноземної окупації, оскільки вона призводить до попрання права народів на самовизначення та інших прав людини, а також закликала держави, відповідальні за такі акти, негайно припинити свою окупацію щодо інших країн і територій і всі акти репресій, дискримінації, експлуатації та жорстокого поводження, зокрема відмовитися від грубих і нелюдських методів, які, згідно з повідомленнями, застосовуються при здійсненні цих актів щодо відповідних народів.
Акти міжнародного права чітко закріплюють і визнають право народу українців на створення своєї власної держави. Зокрема Резолюція 1514 (XV) Генеральної Асамблеї ООН «Декларація про надання незалежності колоніальним країнам та народам» від 14.12.1960 року визначила, що «всі народи мають невід’ємне право на повну свободу, здійснення свого суверенітету і цілісності своєї національної території». В цьому ж документі Генасамблея ООН заявила, що «всі народи мають право на самовизначення; в силу цього права вони вільно встановлюють свій політичний статус і здійснюють свій економічний, соціальний і культурний розвиток».
Українці (78,8% від усього складу населення України), у складі інших слов’янських націй українського народу, вже дійшли до висновку, що є ошуканими і не мають встановлення законодавчим засобом свого політичного статусу, як титульної нації корінного народу українців. Така національна нерівність є і буде причиною постійно наростаючої соціальної та політичної напруги в Україні. І так буде до тих пір, поки цей конфлікт не буде вирішено на справедливій рівноправній основі, згідно актів міжнародного права.
Звернутися до Вас з цією заявою нас спонукає дуже несприятливе становище в нашій країні, яке має ознаки прихованого геноциду по відношенню до слов’янських націй українського народу і його самобутньої традиційної культури.
Як видно із вищевикладеного, на поверхню проявилася сіоністська складова, яка діяла при розвалі СРСР, УРСР та побудові сучасної держави в Україні. Про це, у своєму письмовому річному звіті ЦК Компартії України від 1989 року попереджала і свідчить Академія Наук УРСР за особистим підписом і нині діючого Президента НАН України Бориса Патона.
Бізнес-еліта, політична еліта, фінансова еліта, культурна еліта та інші прошарки загальносуспільної еліти України за своїм суспільним та етнічним складом стали суто єврейською елітою. І це сталося не в умовах рівноправного змагання особистостей та їх інтелектів, а це стало наслідком майнового розшарування, соціальної несправедливості та національної нерівності, які швидко відбулися впродовж останніх двадцяти років при впливі відповідних міжнародних кіл. Це не влаштовує і не може влаштовувати слов’янську більшість українського народу і особливо його основну і найбільш чисельну державотворчу за своїм етнічним складом українську націю. Доказом цьому є історія українського народу та всесвітня історія.
Впродовж десятків років політична система і система внутрішньої безпеки захисту національних інтересів українського суспільства на території УРСР сформувала об’єктивні оцінки зовнішніх загроз національним інтересам країни. Зокрема у своїй книзі