Отже, у представленій дисертації запропонований новий підхід до визначення особливостей правового статусу юридичних осіб як суб’єктів цивільної відповідальності. Він ґрунтується на врахуванні взаємозумовленості конститутивних ознак юридичної особи (як цивільно-правової конструкції), змістовних властивостей її правосуб’єктності та форм реалізації останньої. До зазначених форм реалізації цивільної правосуб’єктності юридичної особи належить, зокрема, участь юридичної особи у відносинах цивільно-правової відповідальності як боржника.
На вказаній основі було сформульовано визначення ознак юридичної особи (у власному і широкому розумінні), деліктоздатності та механізму цивільно-правової відповідальності юридичної особи, висунуто пропозиції щодо формування всіма юридичними особами спеціалізованих майнових фондів гарантування вимог кредиторів, обґрунтовано конкретні методи пізнання такого правового явища, яким є субсидіарна відповідальність засновників і учасників юридичних осіб.
В дисертації з позицій, що передбачають, зокрема, урахування особливостей методу цивільного права і відмітних особливостей соціально-правової природи юридичної особи, обґрунтовується винятково компенсаційний характер цивільно-правової відповідальності і спростовується погляд на неї як форму покарання боржника. Відстоюється позиція щодо незмінності суті цивільної відповідальності у разі виключення вини зі складу спеціальних умов цієї відповідальності, а також наводяться аргументи на користь виключення вини зі складу умов відповідальності за правопорушення у сфері здійснення господарської діяльності.
Наведені у дослідженні висновки можуть бути використані для подальшого вдосконалення окремих положень цивільного і господарського
законодавства України, в тому числі тих, які регламентують умови застосування мір цивільної відповідальності, застосування субсидіарної відповідальності учасників (засновників) юридичних осіб, визначають види і організаційно-правові форми юридичних осіб, права і обов’язки учасників корпоративних відносин, способи захисту цивільних прав та інтересів кредиторів і учасників юридичних осіб.
Теоретичну та практичну цінність можуть мати такі висновки, що сформульовані у дисертації.
Мета цивільно-правової відповідальності полягає у задоволенні інтересу потерпілої особи щодо відновлення її майнового стану або одержання іншої справедливої компенсації за порушене суб’єктивне цивільне право. Реалізується ця мета шляхом передачі кредитору (потерпілому) певного адекватного майновим або немайновим втратам кредитора обсягу належних боржникові майнових благ, відповідного суті порушеного суб’єктивного цивільного права та характеру вчиненого правопорушення. Тому цивільно-правова відповідальність юридичної особи втілюється у її обов’язку за рахунок власного майна відновити порушений майновий стан кредитора, компенсувати його немайнові (моральні) втрати та / або надати іншу справедливу компенсацію, що відповідає суті порушеного цивільного права та характеру правопорушення.
Функції цивільно-правової відповідальності є найбільш істотними і сталими характеристиками її правового впливу, що відображають його системний характер і спрямованість на досягнення визначених законодавцем цілей правового регулювання. Цей вплив справляється на учасників цивільних відносин внаслідок застосування або через належність усвідомлення (врахування) ними можливості застосування до них заходів цивільної відповідальності. Як якісні ознаки цивільно-правової відповідальності її функції характеризують системний вплив на учасників цивільних відносин, що здійснюється за допомогою норм інституту цивільної відповідальності як в їх статичному (як абстрактного регулятора), так і в динамічному (в кожному конкретному випадку їх застосування) стані.
Забезпечувальна функція цивільно-правової відповідальності у її широкому розумінні означає спрямованість заходів цивільної відповідальності на підтримання або відновлення у разі його порушення встановленого правопорядку в сфері цивільних відносин, що передбачає створення необхідних умов для безперешкодної реалізації суб’єктивних цивільних прав та поновлення майнового стану або справедливої компенсації немайнових втрат кредитора (потерпілого). Ця ж функція у її вузькому (власному) розумінні характеризує спрямованість цивільно-правової відповідальності на забезпечення належного виконання всіма зобов’язаними особами їх цивільних обов’язків.
Компенсаційна функція характеризує суть і основний зміст цивільно-правової відповідальності як правового засобу, що покликаний ефективно поновити (у розумінні якомога повного відновлення становища, в якому мали б знаходитися сторони за відсутності правопорушення) порушені цивільні правовідносини та суб’єктивні цивільні права кредитора через перенесення у майнову сферу боржника негативних наслідків вчиненого ним правопорушення та відшкодування за рахунок зобов’язаної особи майнових чи моральних (немайнових) втрат кредитора (потерпілого).
Механізм цивільно-правової відповідальності становить взаємопов’язану сукупність правових засобів, за допомогою яких здійснюється передбачений законодавцем правовий вплив на учасників цивільних відносин і реалізуються функції цивільної відповідальності. Він включає в себе: 1) юрисдикційний та добровільний способи реалізації цивільно-правової відповідальності; 2) законодавче закріплення факту порушення суб’єктивного цивільного права кредитора (потерпілого) як загальної підстави цивільної відповідальності, а також встановлення законом певного порядку визначення умов її застосування; 3) законодавче визначення
особливостей окремих видів (договірна, недоговірна, солідарна, субсидіарна) і порядку застосування конкретних мір цивільно-правової відповідальності; 4) закріплення загального правила про відповідальність сторони договору за дії безпосередніх виконавців зобов’язання, а також поширення аналогічного правила на окремі випадки застосування позадоговірної відповідальності (за дії найманого працівника, підрядника, учасника товариства); 5) утвердження принципів вини і повного відшкодування шкоди як провідних засад цивільно-правової відповідальності (в тому числі через можливість врахування вини кредитора при визначенні обсягу відповідальності боржника – у першому випадку, а також існування правила про зменшення розміру неустойки, що значно перевищує розмір завданих збитків – у другому).
Здатність бути суб’єктом цивільної відповідальності у поєднанні з фактичною здатністю до реального відшкодування принаймні певного обсягу завданої шкоди (тобто здатність до несення і реалізації цивільно-правової відповідальності) є найбільш виразним і, крім того, єдиним інтегрованим (таким, в якому сповна проявляються всі складові її змісту) виявом цивільної правосуб’єктності юридичної особи.
Соціальною передумовою правосуб’єктності юридичної особи, що уможливлює її участь у відносинах цивільної відповідальності як боржника, є такий рівень організаційної єдності цієї організації, який зумовлює наявність у неї можливостей реалізації своєї цивільної дієздатності, тобто здатності до власного волевиявлення у сфері цивільних відносин, в тому числі – при вчиненні протиправних дій чи бездіяльності та дій, спрямованих на фактичне відшкодування завданої кредиторові (потерпілому) майнової чи немайнової (моральної) шкоди. Організаційна єдність юридичної особи постає у цивільних відносинах як вольова єдність і єдність дій всіх структурних елементів правосуб’єктної організації, що зумовлює можливість встановлення
її власної вини та констатацію причинного зв’язку між діями чи бездіяльністю юридичної особи та порушенням прав іншого суб’єкта.
Економічною передумовою цивільної відповідальності юридичної особи є її майнова відокремленість, що постає як майнова забезпеченість функціонування і відповідальності відповідного різновиду учасників цивільних відносин. Найповніше зазначена конститутивна ознака втілюється в обов’язку потенційного суб’єкта відповідальності підтримувати у передбачених законом випадках належний обсяг власного ліквідного майна, на яке можна було б звернути стягнення за позовами кредиторів.
Ознаками юридичної особи у вузькому розумінні (її конститутивними ознаками) слід вважати соціально-економічні особливості матеріального базису організації, що в своїй сукупності зумовлюють: а) реальність існування та особливості функціонування юридичної особи як учасника цивільних відносин, в тому числі як суб’єкта цивільної відповідальності; б) доцільність надання певній організації цивільної правосуб’єктності (в цьому аспекті зазначені ознаки є матеріальними передумовами набуття правосуб’єктності юридичної особи) та можливість ефективної реалізації юридичною особою її правоздатності, дієздатності та деліктоздатності (в цьому плані ознаки юридичної особи є матеріальними передумовами здійснення її цивільної правосуб’єктності); в) можливість реалізації всього комплексу функцій юридичної особи як цивільно-правового засобу. Ознака майнової відокремленості (майнової забезпеченості функціонування і відповідальності) є визначальною для визнання за певною організацією юридичної та фактичної здатності брати участь у товарно-грошових відносинах і відшкодовувати завдану іншим учасникам цивільних відносин майнову та моральну (немайнову) шкоду, а організаційна єдність (як єдність вольова) зумовлює здатність організації бути дієздатною особою, тобто суб’єктом власного юридично значимого волевиявлення при вчиненні правомірних чи неправомірних дій.
Термін “ознаки юридичної особи” у широкому розумінні є об’єднавчим для всіх істотних правових характеристик юридичної особи. У цьому розумінні критерієм зарахування до зазначених ознак певних юридично-значимих чинників є такий зв’язок останніх з цивільною правосуб’єктністю юридичної особи, в якому вони постають або як передумови, або як змістовні властивості, або як вияви (наслідки) реалізації правосуб’єктності організації. Відповідно ознаками юридичної особи в широкому розумінні є: 1) майнова забезпеченість функціонування і відповідальності та організаційна єдність як матеріальні передумови виникнення і реалізації правосуб’єктності організації; 2) правоздатність, дієздатність і деліктоздатність як властивості цивільної правосуб’єктності юридичної особи; 3) самостійна участь в цивільному обороті та самостійна відповідальність юридичної особи за своїми зобов’язаннями як узагальнені вияви (наслідки) цивільної правосуб’єктності організації, а також пов’язана з ними здатність юридичної особи бути стороною в судовому процесі.
Абстрактний обов’язок відшкодувати договірну чи позадоговірну шкоду, заподіяну будь-якій іншій особі, є невід’ємною складовою змісту правоздатності кожної юридичної особи. Цей обов’язок конкретної юридичної особи кореспондує праву всіх решти учасників цивільних відносин на захист свого особистого немайнового чи майнового права чи інтересу. Визначені законом межі й способи реалізації можливості з набуття зазначеного цивільного обов’язку не можуть бути звужені одностороннім волевиявленням самої юридичної особи чи її засновників (учасників). Тому можливість несення цивільно-правової відповідальності перед заздалегідь необмеженим колом осіб як елемент змісту цивільної правоздатності юридичної особи може бути виражена через абсолютний цивільний обов’язок з відшкодування шкоди кожному учаснику цивільних обов’язків, чиї суб’єктивні права буде порушено протиправними діями, за які відповідає юридична особа.
Якщо розглядати правоздатність як певне абсолютне цивільне право, тоді факт вчинення нею цивільного правопорушення може бути визначено як порушення допустимих меж здійснення правоздатності, а за наявності вини правопорушника – як різновид зловживання правом. Відповідно цивільна відповідальність юридичної особи є правовим наслідком порушення нею меж здійснення її правоздатності (як суб’єктивного цивільного права).
Організаційна єдність юридичної особи як єдність вольова зумовлює існування конкретних форм неналежного вияву дієздатності юридичної особи при вчиненні нею цивільних правопорушень. Виокремлення кожної із означених форм визначається: а) виконанням органом волевиявлення юридичної особи, її структурним підрозділом або конкретною особою (працівником, учасником) функцій юридичної особи – боржника; б) можливостями юридичної особи своєю волею визначати дії безпосереднього заподіювача шкоди (наприклад, підрядника, або контрольованої юридичної особи).
Змістовні характеристики деліктоздатності юридичної особи не припускають можливості визначення зазначеної юридичної властивості як складової дієздатності правосуб’єктної організації. Натомість деліктоздатність юридичної особи характеризує її здатність забезпечити реалізацію компенсаційної функції цивільно-правової відповідальності. За своїм змістом деліктоздатність юридичної особи є її юридично визнаною фактичною здатністю до реального виконання в певному обсязі обов’язків з відшкодування завданої іншим особам договірної та позадоговірної, матеріальної та моральної шкоди. Рівень деліктоздатності юридичної особи визначають такі чинники: а) виконання встановлених законом вимог щодо формування та підтримання певного обсягу майнових активів юридичної особи; б) фактична реалізація можливостей юридичної особи щодо набуття у власність майна; в) встановлення субсидіарної відповідальності за зобов’язаннями юридичної особи з боку її учасників, засновників.
Приватно-правовими підставами субсидіарної відповідальності засновників юридичних осіб публічного права є: а) низький рівень майнової відокремленості та організаційної самостійності публічних юридичних осіб, зумовлений, насамперед, належністю їх засновникам права власності на майно, закріплене за цими юридичними особами; б) відсутність законодавчо встановлених вимог щодо підтримання мінімального обсягу майнових активів публічних юридичних осіб та непоширення на них дії законодавства про неплатоспроможність. Публічно-правовими підставами субсидіарної відповідальності засновників юридичних осіб публічного права слід вважати необхідність створення гарантій для безперешкодного здійснення публічних (владних та інших особливо значимих для суспільства) функцій, виконання яких покладене на ці юридичні особи. Такого роду гарантіями є ті цивільно-правові засоби, які унеможливлюють звернення стягнення на майно, що забезпечує виконання публічними юридичними особами публічно-правових функцій.
З огляду на особливості здійснення підприємницької діяльності вину суб’єктів господарювання має бути виключено зі складу умов цивільно-правової відповідальності у кожному разі, коли порушення суб’єктивних цивільних прав кредитора (потерпілого) пов’язане зі здійсненням боржником підприємницької (господарської) діяльності – причому незалежно від того, здійснюється така діяльність підприємницькими чи непідприємницькими товариствами, публічними чи приватними юридичними особами, установами, комерційними чи некомерційними підприємствами тощо, а також від того, чиє саме суб’єктивне цивільне право – юридичної чи фізичної особи (в тому числі такої, що не є суб’єктом підприємницької діяльності, тобто споживача товарів, робіт, послуг) було порушене.
Доцільність виключення вини зі складу умов відповідальності за цивільні правопорушення, вчинені при здійсненні господарської діяльності всіма категоріями юридичних осіб та фізичними особами-підприємцями
визначається: а) єдністю публічного і приватного інтересу щодо забезпечення сталості цивільного обороту в сфері господарювання, котра, зважаючи на чисельність факторів господарського ризику, передбачає підвищену ймовірність випадкового порушення договірних зобов’язань і заподіяння шкоди іншим особам. Засобом забезпечення цієї сталості і водночас додатковою гарантією захисту прав кредиторів суб’єкта господарювання слугує виключення вини зі складу умов цивільної відповідальності; б) вільне волевиявлення юридичної особи та фізичних осіб-підприємців щодо провадження ними на професійній основі господарської діяльності, яка передбачає систематичне виготовлення товарів, виконання робіт, надання послуг та / або укладання правочинів, що статистично збільшує ймовірність випадкового порушення суб’єктивних цивільних прав інших осіб; в) забезпечення підвищеного захисту кредитора (потерпілого) – споживача як слабшої сторони у договорі за участю суб’єкта господарювання або у деліктних зобов’язаннях.
Ризик не може вважатися суб’єктивною підставою відповідальності без урахування вини, оскільки: 1) відповідальність без вини передбачає однакові юридичні наслідки винного та випадкового порушення чужого цивільного права, що усуває практичну необхідність використання категорії “ризик” для означення суб’єктивної сторони поведінки боржника; 2) однакові юридичні наслідки, що полягають у виникненні у боржника обов’язку відшкодувати заподіяну шкоду (збитки), сплатити неустойку чи проценти за протиправне користування чужими коштами, подвійну суму завдатку чи втратити його, не означають однакової правової оцінки винного і невинного діяння, що вказує на недопустимість змішування цих типів поведінки та зрівняння їх оцінки за допомогою категорії “ризик”.
Цивільна відповідальність держави та органів місцевого самоврядування незалежно від вини органів державної влади та місцевого самоврядування, їх посадових та службових осіб зумовлена фактом
виконання відповідними структурами публічної влади особливих функцій, що характеризуються наданням підвладним суб’єктам різноманітних управлінських послуг та справлянням на них владного впливу в рамках відносин субординації. Зазначені відносини передбачають юридичну підлеглість потенційних потерпілих, що визначає необхідність встановлення особливих гарантій захисту їх цивільних прав та інтересів. Основною формою зазначених гарантій є виключення вини зі складу умов відповідальності держави та органів місцевого самоврядування за шкоду, завдану органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами при здійсненні покладених на них повноважень.
Незалежно від чисельності випадків законодавчого запровадження відповідальності без вини та можливості виключення вини зі складу умов договірної відповідальності за домовленістю сторін, вина у цивільному праві України зберігає своє значення як провідний принцип цивільно-правової відповідальності. Зазначений принцип незмінно проявляє себе, зокрема, у ситуації так званої змішаної вини боржника і кредитора, включно з випадками “змішаної вини” тих суб’єктів, які за загальним правилом несуть відповідальність за відповідні правопорушення без урахування вини.
Доцільно запровадити солідарну відповідальність контролюючих юридичних осіб за боргами контрольованих ними юридичних осіб у разі, якщо зобов’язання останніх виникли внаслідок обов’язкового для них волевиявлення контролюючої юридичної особи, зокрема: в результаті виконання вимог щодо укладання певного договору; внаслідок юридичних дій контролюючої юридичної особи, яка на підставі договору виконує повноваження органу волевиявлення контрольованої юридичної особи; у зв’язку з правопорушеннями, вчиненими за вказівками контролюючої юридичної особи (щодо припинення платежів або відвантаження товарів тощо). У всіх цих випадках волевиявлення контрольованої юридичної особи
не є вільним, а напряму зумовлене волевиявленням контролюючої юридичної особи, тому лише можливість застосування заходів відповідальності до контролюючої юридичної особи уможливлюватиме запобіжний вплив цивільної відповідальності, сприятиме реалізації її забезпечувальної функції.
Допустимість законодавчого закріплення субсидіарної відповідальності учасників, засновників юридичних осіб за зобов’язаннями останніх зумовлюється наданням учасникам (засновникам) юридичної особи одночасно і майнових, і організаційно-управлінських прав щодо неї, але без визначення при цьому пропорційного співвідношення між обсягом цих прав (тобто здійснення управління за принципом одна особа – один голос). Водночас доцільність чи необхідність установлення такого режиму відповідальності учасників (засновників) визначається наявністю певної залежності між конкретним обсягом належних їм майнових і організаційно-управлінських прав щодо відповідної юридичної особи.
Субсидіарну відповідальність учасників юридичних осіб приватного права у межах несплаченої частини їх вкладу до майна (статутного капіталу) юридичної особи слід розглядати як особливий правовий механізм примусового виконання в натурі майнового обов’язку учасника перед відповідною юридичною особою – основним боржником. Специфіка означеного механізму визначається тим, що він використовується не як засіб захисту прав указаної юридичної особи, а як захід, спрямований на захист прав та інтересів її кредиторів. У зв’язку з цим учасник юридичної особи постає неформальним поручителем за її зобов’язаннями – у розмірі, що визначається обсягом невиконаного майнового обов’язку перед юридичною особою.
З метою захисту прав кредиторів непідприємницьких юридичних осіб приватного права і унеможливлення зловживання наданою їм цивільною правосуб’єктністю доцільно встановити у законодавстві правило про обов’язковість підтримання ними мінімального обсягу ліквідних майнових
активів, необхідних і достатніх для самостійної участі у цивільних відносинах. Водночас з огляду на цілі та характер діяльності підприємницьких юридичних осіб слід визнати абсолютно необхідним закріплення в нормах права обов’язку щодо створення і підтримання статутних (складених) капіталів (фондів) визначеного законом розміру для всіх без винятку підприємницьких товариств і підприємств (господарських організацій), що є власниками майна, яке становить майнову базу їх функціонування, або за якими це майно закріплене на праві господарського відання.
Особливості цивільно-правової відповідальності юридичних осіб різних організаційно-правових форм зумовлюються індивідуально притаманними цим формам рівнями організаційної самостійності та майнової відокремленості юридичних осіб.
Для заказа доставки работы воспользуйтесь поиском на сайте ser.com/search.html
