Geum.ru

Національна свідомість як фактор розбудови українського суспільства суспільно-політичні виміри національної свідомості

Вид материалаДокументы
Подобный материал:
Шевченко В.О

“пізнайте правду і правда визволить вас” (Євангеліє від. Іоана, ).


НАЦІОНАЛЬНА СВІДОМІСТЬ ЯК ФАКТОР РОЗБУДОВИ УКРАЇНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА

Суспільно-політичні виміри національної свідомості

Серед науково-практичних проблем питання сутності, змісту та соціальної ролі національної свідомості чи не найчастіше розглядається науковцями. Аналізу ролі і значення свідомості присвяченні роботи зарубіжних філософів, психологів, істориків (М. Вебера, Х.Ортеги-і-Гассета, Е.Гелнера, А.Сміта З.Фрейда, К.Г.Юнга, Г.Лейбона), так і українських учених - О.Борковського, М.-Грушевського. М.Драгоманова, С.Дністрянського, В.Липинського, ЇЛисяка-Ру-дницького, І.Мірчука, В.Старосольського, М.Чубннського, І.Франка, В.Янова.

Питання розвитку української національної свідомості та української нації висвітлюють в своїх дослідженнях науковці В.Андрущенко, А.Бичко, М.Вівчарик, В.Горський, Я.Грицак та інші.

Національна свідомість визначається як духовний феномен, як сукупність релігійних, філософських, моральних, правових та естетичних цінностей і правил. Будучи матеріалізованою в політичних, соціально-економічних та правових інститутах, національна свідомість функціонує як форма суспільного устрою, як єдність державних, релігійних та громадських інституцій.

Конкретний зміст та якість національної свідомості визначають характер суспільного життя через мету, мотиви, способи і форми діяльності людей, а також вольову складову, яка відображає здатність людей перебороти труднощі заради досягнення того що є мотивом і метою. Злети і падіння національної свідомості безпосереднім чином впливають на злети і падіння суспільства, його занепад і перспективи.

Просвітницькі ідеї підготовили французьку та англійську буржуазну революції. Примат розуму, а разом з ним усвідомлення необхідності розбудови демократичних інституцій стали в тих умовах дійовими факторами гармонізації суспільного життя. З іншого боку генералізація ніцшеанської ідеї надлюдини сформувала підґрунтя нацизму та фашизму в Німеччині, підготовила її крах у другій світовій війні. Після переосмислення власної історії німецька нація змінила суспільно-політичні акценти на такі цінності як толерантність, повага до іншої думки, об'єктивність, праця та наполегливість. Результатом цих змін стала розбудова країни як одного із кращих зразків сучасної Європи.

Східнослов'янський світ в дореволюційні часи опирався на здобрену і духовно посилену Руською православною церквою месіанську ідею історичного покликання Росії бути третім Римом. Така ідеологія функціонально була вкрай вигідна панівній верхівці. З одного боку вона підтримувала завищену самооцінку царату та його поплічників, з іншого - допомагала держати в покорі власний народ. Проте, об'єктивно не відповідаючи дійсності, зміст і спрямованість такої національної свідомості зіграв в підсумку негативну роль. Корпоративність, кастовість, споживацькі настрої, розкіш та пихатість панства, цинічне ігнорування інтересів народним мас стали тим фактором, який сприяв формуванню клімату самонищення російської імперії.

Революція і нова ідеологема з гаслами соціальної справедливості можливо і дозволила б вибудувати життєздатну модель, якби головні її виконавці виявились сумірними проголошеним гаслам й не практикували подвійні стандарти: вітринні для показу зовнішньому світу, і реальні, антинародні для управління всередині держави. Відсутність дійових механізмів боротьби з людськими пороками тих, хто знаходився на владних щаблях і піднімався по них на найвищий рівень мала жахливі наслідки. Жертвами тоталітарного правління за оцінками науковців стало більше 30 мільйонів осіб. І це не може мати ніяких виправдань не тільки у радянській, але й усій світовій історії.

Національна свідомість українців формувалась у розчленованих світах під австро-угорським, польським та російським гнітом. Метрополії, усвідомлюючи величезний потенціал національно-визвольного руху, системно і послідовно, насиллям і підкупом, відкритою неправдою, або зсувом акцентів деформували національну свідомість. В українські мізки на рівні свідомості й підсвідомості імплантувалось розуміння себе як чогось вторинного, аморфного, забитого, здатного виконувати лише найпростішу і найменш престижну роботу. І це дало певні результати, проте повністю задушити національний дух українства гнобителям таки не вдалось.

Національна свідомість торувала дорогу подвижницькою працею кращих представників не тільки українців, але й росіян, греків поляків. Серед тих хто вніс найбільший вклад в формування української національної свідомості П. Могила, І.Максимович, Г. Сковорода, М.Шашкевич, Я. Головацький, Т.Шевченко, І. Франко, М.Міхновський, Д.Донцов, О. Кониський, М.Грушевський, Л.Юркевич, В.Вінниченко, Є. Петрушевич та інші. Їх працею означалась роль і місце українського народу в світовій історії, основні орієнтири національної свідомості, шляхи її формування.

Перш за все необхідно зазначити, що національна свідомість є дієвим фактором змін не тільки в окремих спільнотах, але й державотворення в цілому. Наявність такого зв’язку підтверджена світовою історією як в минулому так і нині.

Так, усвідомлення себе як окремої, самодостатньої спільноти дозволила прибулим на американський континент представникам європеїдної, монголоїдної та негроїдної рас створити дієздатну, спрямовану на динамічний розвиток американську націю, яка на протязі новітньої історії йде в числі лідерів суспільного прогресу. Визвольні рухи XIX - XX століть призвели до виникнення новітніх держав, які починають відігравати все більш значиму роль у світовій політиці. Цей процес продовжується і нині, вступивши в свою нову фазу, свідченням чого є активна зовнішньополітична діяльність Чехії та Словаччини, а також ряду країн, які утворились після розпаду Радянського Союзу. За оцінками західноєвропейських науковців новітні країни здійснюють серйозні перетворення в економіці, соціальній та культурній сферах.

Огляд суспільних процесів, що мають місце в новітніх державах переконливо показує, що більші досягнення мають місце там де вищий рівень національної свідомості нації та її еліти. Показові в цьому відношенні приклади надають світу Литва, Латвія, Естонія, Казахстан.

З іншого боку, ослаблення національної свідомості має негативні наслідки. Таке послаблення має цілий ряд вимірів. В соціально-політичному плані воно проявляється у відсутності соціально-політичної єдності національної еліти, нездатності її визначити і впровадити в життя об’єктивні критерії селекції політичних лідерів, оцінки їх діяльності, засобів реалізації відповідальності за наслідки своєї діяльності. В економічному плані ослаблення національної свідомості реалізується у небажанні вирішувати економічні проблеми, виходячи із національних інтересів, у використанні корупції як основного критерію в прийнятті рішень, у посиленні клановості та надання пріоритету особистісному, тактичному на поталу загальному, стратегічному. У сфері культури ослаблення національної свідомості веде до невиразної мовної, інформативної та морально-ціннісної складових. Акцент в угоду масовості зсувається на негатив, насилля, аморалізм. Людина як трудівник, мислитель, творець, сім’янин втрачає цінність для літератури, радіо, кіно, телебачення.

В загальному плані невиразна внутрішня та зовнішня політика суттєвого знижує державотворчий потенціал, посилює занепадницькі настрої, що в кінці кінців може стати причиною втрати національної ідентичності. Окремі прояви такої динаміки загрожують українському суспільству та українській державі і саме вони ставлять на порядок денний питання формування національної свідомості.
Сутність національної свідомості

Всяка діяльність щоб бути успішною повинна бути осмисленою. Завдання такого осмислення на рівні спільнот реалізується через суспільну свідомість - сукупність функціонуючих в суспільстві ідей, теорій, поглядів, думок. Оскільки історично найбільш стійкою формою спільнот виявила себе нація, то і суспільна свідомість в реальному житті проявляє себе як національна. Специфіка національної свідомості полягає перш за все в тому, що навколишній світ, власна спільнота і процеси, що проходять в них розглядаються через призму забезпечення і розвитку сприятливих умов свого існування. По-друге, національна свідомість будучи розгорнутою у часі на ретроспективну, сучасну та перспективну складові системно впливає на людину, виступаючи одним із чинників її діяльності і поведінки.

Ретроспективна сторона національної свідомості являє собою узагальнене осмислення минулого суспільного життя, набуті цінності та досвід з сталими оцінками здобутків та втрат, тріумфів і трагедій, а також тих хто спричинив їх - національних лідерів, світочів та героїв з одного боку, зрадників національних інтересів, невігласів і легкодухів - з іншого.

Як феномен сучасності національна свідомість опирається на минуле, черпає в ньому зміст для забезпечення нинішнього буття. В свою чергу, життєдіяльні основи сучасної складової національної свідомості, будучи перевіреними і відфільтрованими суспільною практикою, створюють духовні підвалини майбутнього.

Необхідно відмітити, що рівень досліджень структурних елементів національної свідомості нерівнозначний, а значить і нерівнозначний рівень їх впливу на процеси зв’язані з вихованням людини. Більш глибоко і усесторонньо висвітлені питання зв’язані з національними звичаями і національними традиціями. Щодо аналізу і системного викладення таких елементів як національні світочі, національні святині, національні лідери, суб’єктивні причини національних трагедій та невдач, то ця інформація хоча і наколюється, але вона недостатньо повна, не систематизована, потребує більш кваліфікованого опрацювання, як з точки зору обґрунтування, так і з точки зору поліпшення форми подачі матеріалу. Не без труднощів розробляються питання відносно того як розбудовувати суспільство, що визнати і взяти в якості національних пріоритетів, як розробляти і проводити в життя національну стратегію.

Безумовно потребує найсерйознішої уваги розкриття проблематики зв’язаної з національною ідеєю. Національну ідею, - як зазначає один із авторитетних науковців В.Корж, - треба підняти на рівень національного прапора, зробити її загальнонаціональним гаслом, формулою

національної мети, дороговказом для всіх громадян, незалежно від національності.

На жаль наскільки актуальною є проблематика національної ідеї, настільки вона викладається суперечливо та заплутано. Автори намагаються дати відповідь, опираючись чи то на образне, художнє узагальнення чи на заглиблене філософське абстрагування. В результаті в одному випадку ми отримуємо хвилюючу розповідь, яка бунтує серце, але не послуговує раціональним дороговказом, в іншому, - спокійне серце і самовдоволений розум, який за допомогою мислених маніпуляцій, переносить буття суспільства у відчужене буття духу. Проте, позитивним є уже сама постановка авторами проблеми як перший крок до її вирішення. Вірогідно, що буде ще написана не одна стаття перш ніж істина стане осяйною і прийнятною для більшості.

На нинішньому етапі розвитку аналітики національної ідеї зазначимо, що акцент лише на прикладах не повністю розкриває інформативну та методологічну її функцію. Очевидно, у розв’язанні цього питання необхідно спробувати розглядати явище під іншим кутом зору, а також намагатись взяти на озброєння системні критерії.

Як один із можливих підходів давайте спробуємо зробити акцент на виявленні аналогії механізму визрівання національної ідеї, та її реалізації.

У французів “Свобода” як національна ідея народилась в результаті боротьби проти соціального гніту. Її реалізація перевела французьке суспільство на якісно новий щабель розвитку.

“Демократія” як національна ідея американців стала реальною альтернативою британської моделі колоніального державного устрою.

У німців ідея розбудови “сучасної демократії”, яка була сформульована канцлером К.Аденауером, стала засобом, який допоміг нації змити з себе ганебність фашизму і побудувати новітнє суспільство.

Ці приклади свідчать про те, що національна ідея являє собою цінність, актуалізовану суспільством в даний час на даній території. І як актуалізована цінність суспільства національна ідея несе в собі волю і велич. Саме ця її риса виокремлюється червоною ниткою у ряду політичних діячів. В той же час наведені приклади показують, що актуалізація цінності означає наявність у спільноти мотиву досягти того, чого їй бракує. Іншими словами, національна ідея є антиподом негараздів нації, антиподом тих рис, які спричиняють її нинішній її жалюгідний стан.

Виходячи із такої логіки соціальних явищ, закономірно поставити питання: "Що складає конкретний зміст того, що бракує українській нації, чого вона повинна позбутись?”

Відповідь на це болюче питання дає нам наша вітчизняна історія. Її неупереджений аналіз показує, що українцям завжди заважав збочений індивідуалізм виражений в поговірці: ”Я нічого не знаю, моя хата з краю” , пасивне сприйняття другорядної ролі як свого сутнісного внутрішнього “Я”, намагання перебороти життєвий тягар хитринкою на межі з безпринципністю. Багатьом українцям бракує відчуття господаря у своєму домі, у своєму місті, регіоні, державі.

Виходячи із зазначеного, зміст нашої національної ідеї повинні скласти гасла: Єдність, Самодостатність, Порядність. .

Єдність це те, завдяки чому чисельність стає нацією, те що множить її сили, що дозволяє реалізовувати найскладніші завдання й протистояти підступним діям ворогів. Ідея єдності, будучи підкріпленою відповідною політикою, цементуватиме громадянське суспільство, робитиме його стійким проти спроб розколоти Україну за допомогою логотипу: неоднаковий > несумісний >неприйнятний > ворожий.

Гасло Самодостатності складатиме стійкий мотив працьовитості і наполегливості, розвиватиме здатність до подолання рабської психології, набуття громадянської гідності, розбудови демократії і сумісного з нею способу життя.

Порядність як елемент національної ідеї формуватиме здоровий психологічний клімат, моральну чистоту нації, її повагу до інших націй і народностей, неприйняття нечесності, пихатості, зверхності і зазнайства.

Розробка національної ідеї та втілення її в духовне життя народу - одне із найактуальніших завдань наукової еліти. По своєму суспільному значенню воно сумірне із тим, що зробили представники Просвітництва для духовності Франції, батьки-засновники для США, К.Аденауер та його сподвижники для Німеччини. Дуже важливо, щоб цим питанням прониклись науковці, політична та бізнесова еліта, вся нація. Тільки за такої умови почнеться оздоровлення всіх елементів суспільства.

Прийняття національної ідеї політичною елітою означатиме перехід її від рівня біологічної пристосованості на новий більш високий рівень, рівень моральності, активності, творчості. Конкретно це знайде своє відображення в проведенні осмисленої внутрішньої і зовнішньої політики, в пошуку консенсусу на основі підпорядкування окремого загальному і формуванні загального, сприятливого для життєдіяльності кожного окремого.

Засобами поширення національної ідеї можуть стати наукові видання, науково-популярні та публіцистичні статті у періодичних виданнях, лекції, семінари, конференції в ВНЗ та науково-дослідницьких інститутах під час проведення занять у навчальних закладах.

На завершення необхідно відмітити наступне:

1. Національна свідомість – визначальний фактор розбудови суспільства, а формування національної свідомості - одне з найголовніших завдань.

2.. Серцевиною національної свідомості є національна ідея, суть якої складають моральні чесноти. Усвідомлення і втілення національної ідеї в життя - найважливіша передумова прогресу України.

3. Формування національної свідомості здійснюється в процесі безперервної, систематичної робота в сім’ї, школі, ВНЗ, на виробництві. Від того наскільки ми зрозуміємо це і зробимо це частиною нашого життя, залежить майбутнє українського народу, майбутнє нашої держави.


Чорноморські новини, вересень, 2008