Geum.ru

План лекції: Вплив нераціональних занять спортом на організм дитини. Фактори, знижуючі захисні сили організму

Вид материалаДокументы
Подобный материал:
НАСЛІДКИ НЕРАЦІОНАЛЬНОГО ТРЕНУВАННЯ ЮНИХ СПОРТСМЕНІВ


План лекції:
  1. Вплив нераціональних занять спортом на організм дитини.
  2. Фактори, знижуючі захисні сили організму.
  3. Захворювання, які пов'язані з нераціональним тренуванням.
  4. Перевтома і її наслідки для юного спортсмена.


З заняттями спортом завжди пов'язане поняття про здоров’я людини, про розширення функціональних резервів всіх його систем, підвищенням опірності, стійкості до несприятливих факторів впливу зовнішнього середовища. Всі ці положен­ня залишаються непорушними до тих пір, поки здійснюється планомірне, методично правильне побудоване тренування, коли обсяг і інтенсивність фізичних вправ знаходяться у відповідності із станом здоров'я дитини, та функціональними резервами його організму. На жаль, приходиться гово­рити і про наслідки нераціональних занять спортом.

Процент нераціональних занять спортом, який проявляється у пошкодженнях і хворобах, досить великий. Тренер повинен пам’ятати, що дитячий організм особливо вразливий. Він відрізняється незавершеністю форму­вання скелету, слабкістю зв'язочного апарату і мускулатури, особистістю нервової системи, гормональними перебудовами, недостатнім роз­витком серцево-судинної, дихальної і інших систем...

Захворювання і травми можуть бути обумовлені причинами не пов'яза­ними безпосередньо з заняттями спортом, або бути наслідками яких небудь відхилень в організації і проведенні безпосередньо тренувань і змагань. До перших відносять побутові або виробничі травми, інфекцій­ні або інші захворювання. Різні відхилення у поведінці юних спортсменів ( ю.с.) повинні викликати у тренера увагу і стати основою для направлення ю.с. до лікаря. До другої групи відносять предпатологічний стан, захворювання і травми, обумовлені як результати безпосередньо нераціональними спортивними трену­ваннями. Із цієї групи слід виділити перенапруження і перетренованість. Насамперед слід враховувати, що саме тренування пов'язане з певним обсягом, інтенсивністю і тривалістю впливу фізичних вправ на організм, а в кінцевому рахунку - з певним ступенем втоми організму. Без цього не можливе придбання нового рівня функціонування організму, розши­рення його резервів, підвищення працездатності. Тому використання знач­них, граничних, високих або максимальних навантажень цілком природно і закономірно. Але важливо, щоб ці навантаження, незалежно від інтенсив­ності і тривалості, не перевищували функціональних можливостей ю.с. У протилежному випадку тренування може негативно впливати на здоров'я спортсменів. Надмірні навантаження можуть, якщо вони не відповідають у дану мить стану окремих систем або організму в цілому, привести до його перенапруження. Такий стан може наступити "гостро" при однократ­ному перенавантаженні фізичної, нервово-емоційної, або тої чи другої разом.

В інших випадках повторні дози перенапруження (хронічне) на початку викликають функціональні, а потім і морфологічні зміни в організмі та системах. Стан перетренованості може наступити іноді і при монотонних, одноманітних, на емоційних тренуваннях особливо це відноситься до ю.с. у зв'язку з особливостями їх нервової системи, вимогаючої переключень з одного виду діяльності на інший, вимогаючої емоційних на неї впливів.

Так у ю.с. досить часто зустрічається серцева аритмія. Основними за­ходами по упередженню цього стану являється систематичний лікарський контроль. Одним з найбільш частих причин розвитку перевтомлення є пе­редчасне повернення до тренувань і змагань після хвороби.

Особливе місце у медичній і тренерський практиці займають спортив­ні травми, які займають останнє місце серед інших видів травм (побу­тові, виробничі, та інші) і складають біля 2%..

Серед умов виникнення спортивних травм слід виділити:

а)фактори, обумовлені порушенням організаційних принципів проведен­ня учбово-тренувальних занять і змагань;

б)фактори, обумовлені порушенням методичних принципів тренування;

в)фактори, обумовлені порушенням матеріально-технічного стану при­стосувань і інвентаря;

г)пізнання санітарно-гігієнічних умов тренування і змагань;

д)етичних норм поведінки спортсмена;

е)положенням про лікарський контроль за спортсменами.

Вказані причини являються похідними (провідними) від цілого ряду інших причин, знаючи коли можна проводити активну попереджувальну роботу. Частота и характер травм пов'язані з особливостями того чи ін­шого виду спорту. Найбільш типові травми є у хокеї, футболі, боксі, спортивних іграх в загалі, в боротьбі це є синці. Для штангістів, легкоатлетів, гімнастів та багатьох інших видів спорту є ушкодження м'язів і сухожилля.

Спортивні травми за своєю складністю поділяються: на легкі, середні і важкі. Легкі травми (86% всіх травм) не приводять до важких порушень функцій організму, загальної і спортивної працездатності. Травми середньої ваги (біля 10%) супроводжуються значними змінами в організмі, втратою загальної і спортивної працездатності. Спортсмену потрібне лікування, часто з застосуванням стаціонару. Важкі травми (складають 2% всіх спортивних травм) вимагають тривалого лікування, іноді призво­дять до інвалідності, а в окремих випадках до смерті.

У випадку виникнення травми під час тренувань, тренер повинен надати першу лікарську допомогу, при цьому не брати на себе функції лікаря. Після першої лікарської допомоги необхідно терміново звер­нутися до лікаря.