Говоруха М. І., інженер мцітс (Київ, Україна) основні принципи фізичної економії

Вид материала

Документы

Содержание Політична економія. Полнота победы рикардианской теории – явление весьма любопытное и даже загадочное. Наука є там, де є вимірювання. Шахрайство буде не можливим, якщо запровадити матеріальну міру вартості. Фізична економія. Про дефляцію. Гроші і прогноз на урожайність зернових (пшениці). Формування бюджету. Про земельну реформу.

Подобный материал:

• Дипломні курсові реферати контрольні дисертації в києві, 331kb.
• Основні принципи організації І діяльності адвокатури, 690.15kb.
• Програма вступних випробувань зі спеціальності «Менеджмент» 03060104) для осіб,, 76.66kb.
• Приватна фірма “рада”, 242.08kb.
• Міська цільова соціальна програма розвитку фізичної культури І спорту на 2012-2016, 698.89kb.
• Україна, м. Київ, Шевченківський район, вул., 39.54kb.
• Назва модуля: Основи картографічного моделювання, 33.45kb.
• Політекономія тема Предмет І метод політичної економії, 215.52kb.
• Назва реферату: Принципи аудиту. Стандарти І норми аудиту Розділ, 152.19kb.
• Університет «Україна» представляє: кафедра здоров’я людини І фізичної реабілітації, 90.13kb.

Говоруха М. І., інженер

МЦІТС (Київ, Україна)

ОСНОВНІ ПРИНЦИПИ ФІЗИЧНОЇ ЕКОНОМІЇ
(До питання нових економічних теорій)

В статті викладено ідеї нової економічної теорії як теоретичної бази ринково-прибутко­вого способу виробництва і розподілу вироблених товарів у рамках законів природи. Вона є альтернативою політичній економії та ідеології лібералізму, які теоретично обгрунтовують «хижацький» капіталізм. Він породжує шалену гонку споживання, а, значить, шахрайство з приватною власністю, кричуще майнове розшарування населення. Також вміщено короткий огляд політичної економії.

Ключові слова: фізична економія, одиниця вартості, пшениця, гривня, «річні» гроші.

The paper gives an account of the ideas for novel economic theory as a fundamental basis for market-profitable mode of production and distribution of the goods manufactured within the confines of natural laws. It may be an alternative for the political economy and ideology of liberalism which theoretically substantiate the "predatory" capitalism. The latter generates the frenzied consumption drive and, hence, a fraud with private property, crying property stratification of the population. It is also included an abstract of the political economy.

Key words: physical economy, cost unit, wheat, hryvna, "annual" money.

Перед неупередженою людиною, мислячим рядовим громадянином любої країни виникають прості житейські питання:

1. чому періодично «лихоманить» фінансові системи?;
   
2. чому існує шахрайство в усіх галузях суспільного життя?;
   
3. який механізм чи алгоритм появи, природою непередбачених, мільйонних статків чи доходів?;
   
4. як змінити економічну систему, щоб такого не було, а розподіл вироблених товарів відбувався у рамках природної нерівності людей?;
   
5. які повинні бути межі глобалізації і державної економічної самостійності кожної країни?;
   
6. як треба організувати політичний і державний устрій країни, який би забезпечував сталий розвиток?;
   
7. яка повинна бути взаємодія економіки, виконавчої та законодавчої влад, щоб не було «законного» пограбування трудового люду?;
   
8. яке майбутнє економічної науки тощо.
   

На всі ці питання можна дати одне узагальнююче пояснення (відповідь) – це відсутність у економіці кожної країни матеріальної міри вартості та «річних» грошей.

ПОЛІТИЧНА ЕКОНОМІЯ. Регулярно читаючи економічну літературу та переглядаючи періодичні журнали, я прийшов до висновку: вчені-економісти навіть не зачіпають цих питань. Ловлять (краще сказати, змушені ловити) якісь невидимі для простого людського ока “економічні блохи”, не помічаючи, що на “економічному тілі” живуть ”паразити”, які руйнують усе “тіло”. Так у чому ж причина?

Почнемо з короткого огляду сучасної світової економіки. Якраз на наших очах «біснується» чергова світова економічна криза. Згадаймо гру з ціною на нафту у 2008 році: від 60 до 150, а потім знову до 45 доларів за бочку нафти (156 кг). Про якісь розрахунки собівартості видобування 1 тони нафти немає й мови. «Сатана там править бал» – з відомої опери.

«Рикардо покорил Англию столь же полно, как святая инквизиция покорила Испанию. Не только его теория была принята Сити, государственными деятелями и академическим миром, но даже самый спор прекратился. Альтернативная точка зрения совершенно исчезла, и ее просто перестали обсуждать. Великая загадка эффективного спроса, за решение которой столь рьяно взялся было Мальтус, улетучилась из экономической литературы. Вы ни разу не найдете упоминания о ней во всех сочинениях Маршалла, Эджуорта и проф. Пигу – авторов, которым классическая теория обязана своим наиболее зрелым воплощением. Она могла жить лить украдкой, в подполье, на задворках у Карла Маркса, Сильвио Гезелля или майора Дугласа.

Полнота победы рикардианской теории – явление весьма любопытное и даже загадочное. Связано это с тем, что теория Рикардо во многих отношениях весьма подошла той среде, к которой она была обращена. Она приводила к заключениям, совершенно неожиданным для неподготовленного человека, что, как я полагаю, только увеличивало ее интеллектуальный престиж. Рикардианское учение, переложенное на язык практики, вело к существенным и часто неприятным выводам, что придавало ему оттенок добродетели. …

Профессиональные экономисты после Мальтуса оставались явно равнодушными к несоответствию между их теоретическими выводами и наблюдаемыми фактами. Это противоречие не могло ускользнуть от рядового человека; не случайно он стал относиться к экономистам с меньшим уважением, чем к представителям тех научных дисциплин, у которых теоретические выводы согласуются с данными опыта» – так писав Джон Кейнс про стан економічної теорії у його часи [1, с. 159].

Я навмисно привів цю цитату, щоб показати сумніви чи здивування Д. Кейнса з приводу стійкості так званої класичної економічної теорії. Гадаю, що Д. Кейнс з його інформаційними можливостями знав про «загадковість» теорії Д. Рікардо, але з якихось своїх «загадкових» міркувань нам про це не говорить. На моє глибоке переконання, для правдивого висвітлення економічної теорії і практики без національної складової в економічній науці не обійтися.

Звернімось до біографії Д. Рікардо [2]. Він родом з португальсько-єврейської сім’ї, яка емігрувала в Англію з Голландії в 1772 р. У 14 років Давид почав працювати помічником свого батька – маклера Лондонської фондової біржі. До 30 років він заробив свої перші мільйони на біржових спекуляціях. У 1799 р. почав цікавитися економікою, прочитавши книгу А. Сміта «Богатство народов», і потім повчати інших, як організовувати економіку. Але у своїй головній праці «Начала политической экономии и налогового обложения»[3] Д. Рікардо не розкриває механізму (алгоритму) шахрайства на фондових біржах, тобто не рекомендує організувати роботу бірж так, щоб шахрайства там не було.

«Если бы можно было найти товар, для производства которого теперь и всегда требовалось бы то же самое количество труда, то этот товар имел бы неизменяющуюся стоимость и был бы в высшей степени полезен как стандартная мера, при помощи которой можно было бы измерить изменения стоимости других предметов. Но мы не знаем ни одного такого товара и поэтому не в состоянии установить стандартную меру стоимости. Однако ради установления правильной теории весьма полезно определить, каковы должны быть существенные свойства такой меры как для того, чтобы знать причины изменения в относительной стоимости товаров, так и для того, чтобы быть в состоянии определить степень возможного влияния этих свойств» [3, c. 1].

Тут Рикардо висловлює своє бажання мати «стандартну» міру вартості, але не більше цього. В подальших своїх працях він не відзначився пошуками такої міри вартості. З вершини нашого часу можна сказати, що і тоді, і зараз вирішення цієї проблеми стає на перешкоді інтересів мондіаліських ідей окремих націй.

«Премьер-министр Британской империи Бенджамин Дизраэли (еврей) в 1880 г. писал: «Раса – это ключ к истории… Если история так часто представляется запутанной, то это потому, что она была написана людьми, не имеющими понятия об этом принципе во всем, что он в себе заключает» [4, c. 314]

Слід зауважити, що так звана класична економічна теорія минулого не поділяє всі вироблені товари на принципово різні по вмісту чи відсутності біологічної енергії типи – це їстівні і «неїстівні», крім французьких фізиократів 18-го століття.

Алгоритми криз у часи Д. Рікардо ще тільки починали розроблятися, а уже в часи Д. Кейнса вони працювали у повну силу. В останні роки появляються книги, де так чи інакше описуються способи організації світових криз [5].

У великому підручнику (880 с., бібліографія – 141 назв) «Сучасні економічні теорії» під редакцією академіка НАНУ А. А. Чухно [6] викладено основи всіляких так званих класичних економічних теорій, які якось обгрунтовують і сучасну економічну «вакханалію». Але там немає жодної пропозиції про нову економічну теорію, що грунтується на законах природи. Охоплює жах, коли уявиш, що може десятки тисяч по Україні (а по світу це мабуть буде і мільйони) студентів учать, як шахраювати з приватною власністю (навіть не на свою користь; виключення не будемо брати до уваги). Але ж можна направити творчу енергію тисяч молодих людей на розробку нової економічної теорії і на їй основі організовувати новий спосіб виробництва та розподілу товарів, враховуючи закони природи.

Наука є там, де є вимірювання. Шахрайство буде не можливим, якщо запровадити матеріальну міру вартості.

Вкотре знову почалась світова фінансова криза. Причин багато, а головних я виділяю дві: 1) так звана капіталістична система господарювання породжує гонку споживання, що веде до нераціонального використання наявних ресурсів Землі і загрожує існуванню земної цивілізації; 2) невідповідність кількості грошей своєму матеріальному еквіваленту, який навмисно чітко не визначений – це щось таке «необмежене».

Очевидно для «посвячених», що така система господарювання століттями організовувалась так, щоб створити планетарний уряд під прикриттям мондіаліської ідеї. Для цього і створюються всілякі міжнародні організації на зразок: ООН, ВТО, МВФ, ЮНЕСКО, Європейський союз, Римський клуб, Трехстороння комісія, Комітет 300 тощо. Про організацію Сполучених штатів Європи ще на початку 20-го ст. писав В. І. Ленін. А тепер вони уже є у вигляді Європейського союзу.

Тому особливої уваги у нашому випадку (економіка України) заслуговує теорія національної економіки Фрідріха Ліста, викладеної у книзі «Національна система політичної економії» [7].

«Задача политики – цивилизировать варварские нации, сделать малые – великими и слабые – сильными, прежде всего обеспечить их существование и устойчивость. Задача политической (национальной) экономии заключается в экономическом воспитании наций и в подготовке их к вступлению во всемирное общество будущего» [7, c. 152].

І ще: «Если бы умственная жизнь настоящего столетия не была под самим сильным влиянием космополитизма, то несомненно, что параллельно развитию политической экономии развивалась бы прикладная часть этой науки – национальная экономия» [7, с. 261].

«Лист составил эпоху не только в научной, но и практической жизни Германии. Он положил в своем отечестве основание науки, называемой национальной экономией (в противоположность политической экономии), – науки, под этим заглавием читаемой во всех университетах» [7, с. 262].

Дискусії між поборниками протекціонізму та свободи торгівлі були і у 19-му столітті, продовжуються і зараз, хоч не так інтенсивно. Вільну торгівлю підтримують ті економісти та фінансові шахраї, які сповідують мондіаліську ідею, що є запеклим ворогом держав-націй.

По словам Ф. Ліста, вільна торгівля можлива тільки між країнами приблизно однакового рівня розвитку промисловості та агропромислового комплексу. Інакше, відбуватиметься поглинання менш розвинених країн більш розвиненими.

К. Маркс і його оточення різко виступили проти національної складової у політичній економії Ф. Ліста. Тепер нам зрозуміло, що національна ідея є супротивником модіаліській ідеї. [8] Космополітизм у політичній економії фактично пропагує неоколоніалізм.

Більш детально порівняльний аналіз між політичною та фізичною економіями викладено у [9, с. 90].

ФІЗИЧНА ЕКОНОМІЯ. А тепер про основні принципи фізичної економії як альтернативи політичній економії.

«В 1982 г. Министерством здравоохранения СССР были утверждены новые нормы физиологических потребностей организма в энергии и пищевых веществ для различных групп населения СССР, разработанные Институтом питания АМН СССР. При определении потребности в энергии взрослых людей учитывались возраст, пол и характер трудовой деятельности. Согласно этим нормам, взрослое трудоспособное население в возрасте 18-60 лет подразделяется на 5 групп в зависимости от энерготрат. …

Рекомендуемые средние величины суточной потребности в энергии взрослого трудоспособного населения …в зависимости от группы интенсивности труда представлены в табл. 1.

Таблица 1.

Суточная потребность в энергии (кДж) взрослого трудоспособного населения
(в скобках представлены данные в ккал, 1 ккал = 4,187 кДж)

Группа интенсивности труда	Возраст, лет	Мужчины	Женщины
1-я группа	18 – 29	11 723 (2800)	10 048 (2400)
	30 – 39	11 304 (2700)	9 630 (2300)
	40 – 59	10 676 (2550)	9 211 (2200)
2-я группа	18 – 29	12 560 (3000)	10 676 (2550)
	30 – 39	12 142 (2900)	9 839 (2350)
	40 – 59	11 514 (2750)	11 304 (2700)
3-я группа	18 – 29	13 398 (3200)	10 886 (2600)
	30 – 39	12 979 (3100)	10 886 (2600)
	40 – 59	12 351 (2950)	10 467 (2500)
4-я группа	18 – 29	15 491 (3700)	13 188 (3150)
	30 – 39	15 072 (3600)	12 770 (3050)
	40 – 59	14 444 (3450)	12 142 (2900)
5-я группа	18 – 29	18 003 (4300)	--
	30 – 39	17 166 (4100)	--
	40 – 59	16 329 (3900)	--

Потребность в энергии лиц, проживающих в районах Крайнего Севера, в среднем на 10 – 15% выше, а проживающие в южных районах страны – на 5% ниже, чем тех, кто проживает в зоне умеренного климата» [10, с. 11].

Як видно з таблиці, в залежності від групи працюючим на кожну добу потрібна компенсація енергозатрат. Відповідно, всі інші люди в залежності від віку (діти, пенсіонери, інваліди тощо) теж повинні отримувати потрібну кількість їжі і все інше за рахунок працюючих. Цю таблицю можна брати за базу для розрахунків енергетичних затрат працюючих на виробництві. У статті Петровського В. І. «Гроші і закони природи» теж вміщено добові енергетичні витрати людей [9, с. 130].

Очевидно, що у любій природознавчій науці (фізика, хімія, геометрії, географії та інших) є метрологічна складова. Але чомусь в економічній науці вона майже відсутня (краще сказати, дуже спотворена). Чому таке відбувається?

Якщо б в економіці була б у наявності «тверда» міра вартості, то тоді багато негативних явищ ліквідувалось би автоматично.

Періодично в історії розвитку економічної науки виникали ідеї, як упорядкувати і виробництво, і розподіл товарів з точки зору природної справедливості, починаючи з французьких фізіократів Ф. Кене [11], Ж. Тюрго [12], пізніше українців: С. Подолинського [13], В. Вернадського [14], М. Руденко [15], американців: Лароша Л. [16], Саттона Е. [17], але вони придушувалися певними силами.

У наш час наукове товариство ім. С. Подолинського продовжує розвивати далі ідеї фізичної економії.

Подальші свої міркування буду викладати у термінах фізичної економії з урахуванням ідей Ф. Кене, Ж. Тюрго, С. Подолинського, Л. Ларуша, М. Руденка, Маргріт Кеннеді [18].

Нас оточують механічні, електричні, магнітні, гравітаційні, біологічні та інші системи. Кожна з названих систем має свій вид енергії, щоб виконувати певну роботу.

Біологічні системи мають свою специфічну енергію – просто їжу. При перетравленні їжі відбувається велика кількість хімічних реакцій, які підтримують життя як таке. Історично їжу «виробляє» природа, а людина чи тварина тільки допомагає її у цьому процесі

У процесі розвитку людини і суспільства в цілому виник ринково-прибутковий спосіб виробництва товарів як їстівних, так і «неїстівних». Вважаю, що у фізичній економії важливо мати такий поділ товарів. Адже кожний «неїстівний» товар обов’язково «замикається» на їстівний, тобто підлягає обміну.

Натуральний обмін товарів дуже складний і трудоємний. Тому появилися гроші як засіб спрощення обміну. Як відомо, у процесі обміну товари проявляють себе як споживчі вартості і обмінюються тільки рівні вартості. А чим же міряти вартість, щоб такі обміни відбувалися справедливі?

До нашого часу вартість товарів міряють кількістю часу, затраченого працівниками для виробництва даного товару. Але це дуже неточний спосіб і дає можливість шахраювати з приватною власністю. У кінцевому рахунку вартість товару визначається кількістю їжі, витраченої працівниками у процесі його виготовлення. Отже, звідси ми можемо мати міру вартості, а, значить, певну кількість їжі можна прийняти за одиницю міри вартості.

Враховуючи калорійність кожного виду (типу) їжі, можна все звести до калорійності пшениці як найбільш розповсюдженої зернової культури в Україні. Таким чином, за одиницю вартості можна прийняти 1 (один) кг пшениці. Іншими словами, за одиницю вартості приймається кількість їжі, яка витрачається на виробництво 1 кг пшениці. Для азіатських країн доцільно взяти за одиницю вартості 1 кг рису. Це подібне введенню кормової одиниці у тваринництві для порівняльної оцінки калорійності різних кормів.¹

Оскільки гроші є еквівалентом чогось матеріального, то логічно ввести еквівалентність – 1 гривня еквівалентна 1 кг пшениці. Таким способом ми жорстко «прив’язуємо» гроші як еквівалент до матеріального носія.

При таких умовах кількість грошей буде визначатися валовою масою їжі поточного року. Залишки їжі минулих років дорівнюватимуть залишкам грошей у державному банку.

Що це дає на практиці?

1. Появляється жорсткий зв’язок між кількістю грошей і валовим об’ємом їжі (у межах похибок, звичайно). Фактично гривня перетворюється у «золотовалютну» грошову одиницю. У даному випадку «золотом» є пшениця як щорічно відтворюваний еквівалент гривні. Тому шахрайство тут стає проблематичним – майже неможливим.

2. Автоматично ліквідується інфляція: просто немає причин її появи. Навпаки, виникає дефляція (про це нижче).

3. Не створюються умови появи мільйонерів. Розподіл товарів відбувається у рамках природної нерівності людей.

4. В першу чергу працює внутрішній ринок до тих пір, доки рівень життя по всій Україні буде європейського рівня і вище. доки не будуть побудовані навіть польові та лісові дороги, здійснені польоти на Місяць і т.п. Це – не фантазія: адже в Україні при «закритому» економічному кордоні може бути постійно надлишок біоенергії, яку і можна використовувати для таких грандіозних наукових і технічних програм як космічні польоти.

5. Зрозуміло, що коли є надлишок їжі, то безробіття бути не може.

6. Появляються нормальні умови відтворення населення, тобто збільшується густота населення на 1 кв. км. А це, як відомо, є головним показником розвитку любої нації. (По словам Л. Ларуша, Європа починала свій розвиток десь з 10-15 мільйонів чоловік).

7. Всі економічні (бухгалтерські) розрахунки будуть систематизовані і відображатимуть реальні процеси в економіці.

Далі. Пані Маргріт Кеннеді у [18] зачіпає питання зловживання відсотками, але, на мій погляд, недостатньо обгрунтовано. Це ми тепер, з вершини нашого часу, усвідомлюємо, як можна паразитувати на «тілі» робочого люду через гроші як еквівалента матеріального, співвідношення між якими не дуже чітко окреслені.

Історично дійство з наданням грошей у кредит (позичку) під відсотки має не одну тисячу років. Частково це є нормальне явище, але паразити спотворили його до абсурду, перетворивши його у засіб пограбування робочого люду.

. У мене немає сумніву, що тільки навмисно можна зробити таку плутанину у економічній науці, щоб під її прикриттям робити шахрайство з приватною власністю, яка б поступово “перекочовувала” у руки відносно невеликої групи людей кожної країни.

У моєму розумінні, поєднання умов природи та людської праці породило ринково-прибуткову систему виробництва. А штучний поділ безперервного процесу виробництва на окремі формації тільки заплутує розуміння функціонування його і вигідно тільки паразитам.

У нас, в Україні, після 1991 р. появилась та ж сама біда в економіці, що і у Європі. Спекуляція на відсотках є шаленна. Уся фінансова система України перебуває у руках банкірів, які особливо не піклуються про розвиток України.

Історично склалося так, що на планеті Земля сформувався єдиний так званий капіталістичний спосіб виробництва і розподілу вироблених товарів.

Державний капіталізм у колишньому СРСР та інших країнах Східної Європи скоріше був виключенням, ніж правилом.

Великих прикростей і непорозумінь у економічній науці викликає термінологічні означення основних (ключових) термінів: капіталу, грошей, приватної власності, кредиту, інвестиції, додаткової та доданої вартостей, прибутку, відсотків грошових, ренти, еталону вартості тощо.

Природа породила життя, то вона ж гарантує його існування через приватну власність, яка забезпечує хоч би мінімумом біологічної енергії (їжі). Це стосується усіх живих істот як рослин, так і тварин. .² Для людини теж потрібно мати певну приватну власність.

Отже, приватна власність є категорія природна, а не соціальна. Для шахраїв з приватною власністю бажано, щоб вона була побільше соціальною.

Пані М. Кеннеді указує на чотири основних помилки щодо функцій грошей, але перед цим не дала пояснення (означення) терміну грошей. Яка їх роль і місце у товарообміні між двома основними типами товарів, які принципово відрізняються один від одного – це їстівні і «неїстівні» товари? Як відбувається обмін у кожній групі?

У капіталістичній системі прагнуть не давати чіткого визначення терміну грошей: це якийсь еквівалент якоїсь вартості і т.п.

Ось як визначають термін – що таке гроші – сучасні професори економіки, наприклад, професор економіки Гарвардського унівеситету Манків Грегорі Н.:

«7-1. Що таке гроші? Для економіста гроші – це не все майно, а лише один з його видів: гроші – це сукупність активів, які можна використати для проведення ділових операцій. З деяким наближенням можна сказати, що гроші, якими володіють домогосподарства й фірми, становлять кількість грошей в національній економіці» [19, c. 184].

Але якщо прийняти означення, що гроші – це еквівалент біологічної енергії, тоді інша справа. Причому кількість грошей (у певних масштабах цін, звичайно) визначалась би валовою масою біологічної енергії поточного року. Залишок їжі минулих років і відповідає залишкам грошей у державному банку. Ці залишки грошей (і, відповідно, їжі) є не що інше як інвестиції для розвитку економіки, а, значить, розвитку нації.

Враховуючи сизонне виробництво їжі для наших широт, валову масу їжі необхідно розділити на дві частини: 1) частина їжі, що буде використана на річне утримання населення України, як «компенсація» за витрати біологічної енергії усіх працюючих, а також їх утриманців; 2) друга частина їжі як приріст урожаю, яку додатково «подарувала» природа людям за їхню сумлінну працю. Цю частину можна використовувати для розширеного відтворення через приріст населення. Взагалі розподіл біоенергії повинен бути таким, щоб відбувалося відновлення родючості землі. Остання не повинна виснажуватись.

Звідки історично появилися «номальні» відсотки? Давним давно на зорі початку хліборобства люди запримітили, що відбувається примноження насіння через урожай: посіяв один мішок насіння, а зібрав 10-20 мішків зерна. Після усіх заготівок та сплати податків залишається ще певна частина урожаю (скажемо умовно 10 %). Половиною цих відсотків потрібно поділитися з кредитором насіння, якщо перед сівбою було позичено насіння. Це буде і нормально, і справедливо. Але буде інша картина, коли кредит надається не натурою, а грошима, тобто еквівалентом. Ще потрібно зробити одне зауваження.

Коли були гроші «трудові», тобто предсталялися «грошовими» металами, на видобування яких витрачалась біологічна енергія (їжа), то вони не втрачали свою вартість у часі (умовно) і появляються на ринку незалежно від інших товарів.

Інша справа, коли запроавдили «паперові» гроші. Такі гроші уже не являються «трудовими». Їх виготовлення, кількість, розповсюдження – це прерогатива уряду. Отже, від «якості» уряду, його патріотизму залежить «здоров’я» фінансової системи держави.

Очевидно (хто хоче бачити), що гроші є засобом обміну їстівних товарів на «неїстівні». Тому, щоб визначити кількість грошей, необхідних для такого обміну (про швидкість обертання грошей буде сказано пізніше), необхідно ввести якусь міру (еталон) вартості.

Взагалі термін ”вартість” у кінцевому економічному аналізі і визначає витрати біологічної енегії на виробництво якогось товару. Тому було б логічно узяти якусь частину цієї енергії за одиницю міри вартості. Бажано, щоб таку одиницю вартості можна було «потримати» у руках. Майже всі основні одиниці вимірювання на цьому принципі і введені.

До нашого часу по всій планеті не введено одиниці міри вартості подібно кілограму, метру, секунді, електричним одиницям тощо. І таке впровадження гальмується певними світовими силами навмисно. Уявімо собі, щоб було з лінійними вимірюваннями, якби метр був «гумовим» або вимірювання часу було суб’єктивним.

Сучасне обрахування (обчислення) вартості товарів нагадує, що її міряють якраз «гумовою» одиницею. Відсутностіь матеріальної одиниці міри вартості явно полегшує шахрайство з приватною власністю, пророджує мільйонерів в усіх країнах. Таке явище є неприродним і ненормальним у процесі розподілу результатів праці серед трудящих.

Зрозуміло, що на виробництво нової їжі витрачається їжа (як енергія для людей та тварин) минулих років плюс «неїстівна» енергія машин, які використовують в свою чергу енергію хімічну, теплову, електричну, ядерну та всілякі їх комбінації.

Взагалі у виробництві «нової» їжі задіяний цілий ланцюг виробництв. Умовно визначимо його так – від добування руди до їжі на столі. Сучасна назва цього ланцюга – це агропромисловий комплекс. У США в ньому зайнято до 40% працездатного населення.

Оскільки рахувати витрати біологічної енергії дуже технічно складно, то опосередковано її можна рахувати через затрати робочого часу. Хронометраж робочого часу якраз цим і займається давним давно.

Доречно нагадати, що «біологічні» калорії відрізняються від «технічних» калорій тільки масштабами «горіння» (хімічної реакції кисню з вуглецем чи іншими хімічними елементами).

Отже, можна зробити підсумок, що відсотки на кредитовані гроші, які представляють залишки їжі минулих років, будуть нараховуватись тільки (для прикладу) 3 роки, починаючи з наступного року після року отримання грошей.³ Їх розміри розраховуються по підсумкам урожаю у кінці минулого фінансового року. Таким способом (підходом) можна забезпечити тип зростання, на який указує п. М. Кеннеді [18, рис.1, крива 2]. Іншими словами, паразитизм на відсотках припиняється.

У кінці кожного фінансового року державний банк звертається до громадян України з проханням здати у банк невикористані гроші. (Усі технічні процедури ще потрібно розробляти. Наприклад, «річні» гроші не потрібно кожний рік друкувати нові (це буде дуже накладно), а можна робити голографічне маркування минулорічних.)

При таких умовах гроші відповідатимуть своєму історичному терміну.

Про це говорить пані М. Кеннеді у першій помилці щодо функцій грошей. Але вона зовсім відкидає відсотки, що все-таки не відповідає дійсності, тобто суперечить природі. У природі працює «насінневий» мультиплікатор (множник) мимо нашої волі чи бажання і це потрібно враховувати: з одної зернини виросте цілий колосок .

Іcторично введення «вічних» відсотків та складних відсотків робили паразитуючі прошарки населення. Практично виходило так, що матеоріального носія грошей уже давно немає (використано, зіпсувався тощо), а відсотки нараховуються на «нову» їжу. Це і призводить до «росту» грошей по експоненті (геометричній прогресії). Пані М. Кеннеді наводить, як приклад, «астрономічні» математичні розрахунки такого росту [18, с. 12]

Звичайно, це є абсурд з точки зору здорового глузду, але ж він і зараз працює. У збереженні такого фінансового стану зацікавлена правляча верхушка світового капіталу і вона буде все робити, щоб нічого не мінялося.

Завдання полягає в тому, як таке ненормальне явище у сфері фінансів привести до природної норми? Звичайно, революції тут ні до чого. Людство уже має гіркий досвід від них. Вони приносять користь тільки шахраям з приватною власністю.

Маю доповнення до другої помилки, яка притаманна європейцям (та й іншим народам теж) на переконання п. М. Кеннеді.

При сучасному типу виробництва «недобросовісний» позичальник включає у кінцеву ціну свого товару відсоткову частину більшу, ніж це було б зумовлено розміром (величиною) додаткової вартості, «виробленої» природою. Оскільки це природне явище економісти – шахраї (допускаю, що окремі економісти цього неусвідомлюють) замовчують, то усі покупці товару, який виготовляється по кредиту з відсотками, теж платять лишнє, покриваючи частину відсотків. Тому з боку національного уряду потрібен суворий контроль за верхньою межею відсотків.

Якщо ж цього не робити, то на практиці має місце неявний перерозподіл грошей на користь кредитора, а, значить, у останнього появляються «нетрудові» гроші.

Про 3-ю помилку: сучасна грошова система працює для всіх однаково [18, с. 13]. Дійсно, на побутовому рівні це так і сприймається. Але капіталістична грошова система організована так, що «великі» гроші становляться ще більшими за рахунок скорочення «малих» грошей. Відповідно їм перерозподіляються і реальні матеріальні блага.

«... за іронією долі відбувається відтік грошей від тих, хто їх має менше, ніж йому потрібно, до тих, у кого грошей більше, ніж їм потрібно.

Це інша, значно хитромудріша й ефективніша форма експлуатації, ніж та, котру намагався усунути Маркс. Він, безумовно, мав рацію, вказуючи на наявність у сфері виробництва джерела «додаткової вартості». Розподіл «додаткової вартості», однак, відбувається найчастіше у сфері циркуляції грошей» [18, с. 15].

Іронія тут ні до чого, а що навмисно фінансова мафія внесла плутанину у теорію економічних відносин – це так.

К. Маркс і його група вчених-економістів джерелом додаткової вартості об’явили недоплату заробітної плати робітникам. Іншими словами можна сказати, що додаткова вартість – це результат шахрайства з приватною власністю. Хіба вони із своєю мудрістю (яку їм приписують) не могли усвідомити, що гроші «ростуть» на полях, а не в цехах заводів чи фабрик. Не буде їжі, то не буде і життя. Промисловість для промисловості не потрібна. Вона потрібна для виробництва знарядь обробітку грунту та переробки їстівної сировини, а все інше потім. Тут щось не так. Якщо хочеш робити добро людям, то навіщо це робити якось підпільно. Можна здогадуватись, що задум був інший.

У руських перекладах «Капіталу» Маркса виникає плутанина у термінах. Там фігурує термін «прибавочная стоимость», тобто додаткова вартість, хоч увесь «Капітал» написаний про «присоединенную стоимость» – додану вартість.[20].

Далі. Звичайно, шахрайство з зарплатою в ті часи (і в наші теж) мало місце, але не воно є визначальним у отриманні додаткової вартості. Адже в дійсності усі капіталісти мають в середньому одну і ту ж норму прибутку або одну і ту ж рентабельність. Тут принцип «хто на що гаразд» не проходить. У галузях виробництва “неїстівних” товарів при калькуляції їх цін додається вартість “живої” робочої сили. Цю вартість ми і будемо називати доданою. А вартість, яка «росте» на полях після компенсації витрат їжі милулих років на виробництво нової їжі, будем називати додатковою.

Про 4-ту помилку. Так, яку країну не візьми, то скрізь є інфляція. Для фінансових шахраїв інфляція є ще одним джерелом доходу через неявний податок на усі гроші країни. Непатріотичний уряд, маючи у руках друкарський станок грошей, користується ним для покриття сумнівних витрат.

Про інфляцію. Оскільки сучасний принцип формування держбюджету [21] не базується на прогнозі урожаю зернових, то, як правило, формується з дефіцитом (перевищення витрат над доходами). Тому додаткове друкування грошей для покриття дефіциту і буде одним із джерел інфляції. Тут не прослідковується жорсткого зв’язку між кількістю грошей і валовим об’ємом їжі, виробленої у поточному році. При капіталістичному способі виробництва проблемою є визначення кількості грошей, потрібних для здійснення нормального обміну товарів, вироблених у поточному фінансовому році, та ще залишки товарів минулих років.

У нормальному виробництві (без шахрайства) систематично підвищується продуктивність праці. а, значить, ціни повинні систематично знижуватися Це означає, що затрати біологічної єнергії на виробництво 1 кг пшениці як одиниці вимірювання вартості зменшуються, а, значить, порушується еквівалентність між гривнею та 1 кг пшениці у бік подорожчення гривні. Таким чином для інфляції просто немає місця, а уряд повинен періодично корегувати дефляцію грошової одиниці, щоб не порушувалась еквівалентність. Щоб такого явища не було, потрібно мати кожний рік нові гроші.

Якщо жорстко зв’язувати кількість грошей з валовою масою їжі, виробленої за поточний рік (за сезон), то виникає питання про початок фінансового року.

Очевидно, що фінансовий рік потрібно починати і, відповідно, закінчувати перед збиранням нового урожаю зернових. Для нашої кліматичної зони мабуть буде найкраще його починати з 1 липня. До цього терміну споживається їжа минулих років (допустимо, за останні 3 роки).

Як бути з залишками грошей минулого фінансового року, які знаходяться на руках громадян, підриємств та усіх інших організацій? Вони повинні бути здані у державний банк. З 1 липня на ці гроші почнуть нараховувати відсотки протягом 3 років.⁴

Крім того, за ці три роки громадяни повинні використати свої гроші безготівково. Інакше вони будуть ліквідовані держбанком.

Розміри відсотків визначаються половиною (чи й менше) додаткової вартості того року, у якому були отримані ці гроші. Банк може видавати кредити під ці ж відсотки з суми залишків грошей за 3 роки. Якщо кредит довгостроковий (хай 10-15 років), то він може надаватися частинами щороку.

Зрозуміло, що в такому випадку кредит і буде представляти збережені запаси їжі минулих років у грошовому еквіваленті цієї ж їжі. Мається на увазі внутрішній кредит. Надання зовнішнього кредиту – це не що інше, як позичити залишки їжі «сусіду» з надією, що він поверне «оновлену» їжу ще й з добавкою (відсотками). Це пояснення наведено для розуміння схеми обміну товарів через кредит. Звичайно, він може бути повернутий «неїстівними» товарами або національними грошима на основі певного курсу обміну.

Якщо говорити про зовнішній кредит для себе, то це буде запозичення їжі у інших націй (країнах) або, відповідно, «неїстівних» товарів.

Інвестиція – це коли чужий господар приїхав до нас на заробітки зі своєю їжею чи технікою. Зрозуміло, що такі обставини, коли потрібно брати зовнішні запозичення повинні бути виключенням. Вони можуть бути зумовлені тільки якимись стихійними подіями (наприклад, засуха, землетрус, повінь тощо).

Заклики наших урядовців щодо збільшення іноземних інвестицій для України є шкідливими. Вони призводитимуть до подальшого озорення виробництва своєї їжі, а,отже, подальшу деградацію української нації.

Про дефляцію. Вище говорилось про дефляцію, яка закономірно виникає при нормальному підвищенню продуктивності праці. Таке явище приводить до зниження цін на всі товари, тобто за одні і ті ж гроші можна купити більше товарів. Але при цьому буде порушуватися еквівалентність між гровнею і 1 кг пшениці: з року в рік відбуватиметься подорожчення гривні або, відповідно, здешевлення 1 кг пшениці, якщо не приймати ніяких організаційних заходів.

Щоб цього порушення не відбувалось, уряд вводить щорічні «нові» гроші шляхом хай маркування «старих» грошей. Якщо так робити з еквівалентністю, то вона буде непорушною у кожному новому фінансовому році.

Так фінансова система забезпечить «надзвичайну» стабільність цін та грошей. Реально вартість товарів зменшується і, відповідно через еквівалентність, зменшується і «вартість» грошей. Нагадаю, що згідно з прийнятими нами умовами – грошей минулих років у поточному фінансовому році немає. Залишки грошей минулих 3 років знаходяться у держбанку.

Ці гроші були дорожчі у такому порядку до поточного року М3>М2>М1>(поточний рік). Але якщо враховувати витрати на зберігання їстівних товарів (та й, відповідно їм, «неїстівних» товарів), то на відповідні відсотки знеціняться і «їхні» гроші.⁵ Таким чином удається урівняти вартість їжі минулих років з їжею поточного року.

Як бути у такому випадку з накопичувальними фондами? Наприклад, формування пенсійного фонду.

Очевидно, що нарахування відсотків протягом 3 років і так з кожним внеском, починаючи з поточного фінансового року, буде нормальним явищем.

Таким чином протягом багатьох років, аж до виходу на пенсію, на рахунку майбутнього пенсіонера буде накопичена певна сума грошей (у цифрах, звичайно). Готівки під ці цифри на всю суму немає і не повинно бути. Адже маса їжі, еквівалентна цим грошам, уже давно використана. Але роблячи регулярні внески, майбутній пенсіонер віддає частину їжі суспільству «сьогодні», щоб потім «завтра» (на пенсії) отримувати їжу назад певними порціями. Якщо після смерті пенсіонера залишиться частина пенсійного фонду, то вона переходить до спадкоємців і вони можуть вибирати залишок фонду такими ж частками.

Заборона з боку уряду забирати разово усю суму фонду або переводити її на «вільний» персональний рахунок можна пояснити тим, щоб не було зайвого збурення у фінансовій системі, коли будуть «раптово» вилучатися з обігу значні суми готівкою. Іншими словами, пенсійний фонд поступово збішувався, то поступово повинен і зменшуватися.

При такій фінансовій системі суттєво змінюється функція накопичення (заощадження) грошей. Сума заощаджень може поповнюватися певними частками зароблених грошей тільки у поточному фінансовому році. А відсотки будуть нараховуватися тільки за три минулих роки. Таким чином, сума заощаджень буде представлена тільки цифрами, а їх матеріальний еквівалент буде «розпорошений» у часі (у роках). Зрозуміло, що заощадження можна брати теж частками. Автоматично з цього виникає алгоритм кредиту (допустим) для придбання (купівлі) великого (по ціні) товару. Виробництво «кредитних» товарів забезпечується грошима (їжею) минулих 3 років та внесками поточного фінансового року. Тому відсотки за кредит визначаються відсотками на заощадження громадян 3 минулих років, а то і менше.. А те сучасне шахрайство з відсотками по кредитах не влазить в ніякі природні «ворота» і є одним із засобів пограбування трудящих.

Гроші і прогноз на урожайність зернових (пшениці). Звичайно, маючи таку жорстку зв’язку «1 гривня – 1 кг пшениці», потрібно мати потужну і ефективну державну службу прогнозу урожаю пшениці (зернових). Від валового збору зернових залежить кількість грошей, які будуть в обороті у поточному фінансовому році. Наприклад, якщо буде валовий збір зернових (у перерахунку на пшенищю) 50 млн. тон, то уряд (у особі Національного банку) надрукує 50 мільярдів гривень для виконання ними функції обміну.

Очевидно, що в неурожайні роки ця сума грошей буде менша. Таким чином у промисловості (та і в цілому но всьому господарстві) буде вимушений спад на відсотки недобору. Якщо з резервного фонду їжі удастся компенсувати недобір, то все буде у щорічній нормі. Інакше, уряд буде змушений звернутися до нації з роз’яснення про вимушену знижку заробітної плати на певні відсотки. При цьому ціни залишаються незміннми: стало менше товарів то повинно бути менше і грошей. Еквівалентність при цьому не порушується, але зарплати будуть коливатися.

Неважко зробити висновок, що коливання виробництва залежить від урожайності зернових. На тему періодичних спадів та кризових явищ написано гори літератури з поясненням цих явищ, починаючи з реальних причин і кінчаючи містикою.

Формування бюджету. Що таке бюджет країни у популярному визначенні: 1) у нормальному (матеріальному, товарному) виді – це певна частина біологічної енергії, яку віддають громадяни (у вигляді податку, звичайно), котрі працюють у ланцюгу виробництва їжі, для утримання тих громадян та їх сімей, котрі працюють у сфері нематеріального (нетоварного (у побутовому розумінні)) виробництва чи їхня праця тільки опосередковано впливає на виробництво їжі, тобто вони працюють у сфері оновлення продуктивних сил; Сюди відносяться: державний апарат управління країною, освіта, охорона здоров’я, оборона (військо), правоохоронні органи тощо; 2) відповідно вся маса натурального податку виражається у грошах як загального еквіваленту вартості.

Якщо прогноз на урожайність буде позитивний, тобто буде приріст урожаю, то бюджет буде з дефіцитом. Зрозуміло, що дефіцит покриється приростом урожаю. При зворотньому явищі - бюджет буде з профіцитом. А ліквідувати його можна або з резерву їжі, або зменшенням зарплати.

Основних податків придбачається два: загальнодержавний і місцевий.

Загальнодержавний податок платять тільки ті працездатні громадяни, котрі працюють у ланлюгу виробництва їжі. Він витрачається тільки на загальнодержавні потреби. Його розмір чітко розраховується з урахуванням урожайності (валової кількості їжі)

Місцевий податок стягується з громадян територіальних громад, незадежно від джерел їх доходів. Він витрачається для утримання і розвитку інфраструктури територій проживання цих громадян. Розмір податку встановлює місцевий виборний і виконавчий органи.

Про земельну реформу. Дещо з історії земельних реформ. Безпосередньо у полі чи фермі працює селянин. Але щоб він продуктивно працював, необхідно мати промислове виробництво знарядь праці. Іншими словами, на селянина працює ще декілька робітників. Разом вони складають ланцюг виробництва їжі, який починається (умовно) з добування руди і закінчується їжею на столі. Це дещо нагадує подібну організацію функціонування війська, де, за розрахунками військових, на одного воїна працює 5-6 цивільних, забезпечуючи його усім необхідним.

Очевидно, що потенціальною енергетичною базою кожної країни є її валовий об’єм біологічної енергії. Тому, з наукової точки зору, вся матеріальна та духовна діяльність людей, на яку потрібно витрачати їжу, піддаються розрахункам з певними похибками, звичайно. Але це в ідеалі ...

А практично у системі розподілу товарів у кожній країні діють групи-паразити, котрі спотворюють справедливий розподіл у рамках природної нерівності людей. Навіть у колишніх так званих соціалістичних країнах оскільки не працювала (вона була просто відсутня) система об’єктивного відбору кадрів, то цей принцип порушувався. А наявність державного капіталізму тільки ускладнював справу (зброї було по «горло», а їжі, побутових товарів, житла – обмаль).[ 22, 23 ]

А суб’єктивний відбір кадрів у рамках компартійної системи СРСР формував уряд з некомпетентних, амбітних, розбещених діячів. Об’ективний відбір кадрів є одним з головних критеріїв процвітання країни.

Очевидно, що земля є основним знаряддям виробництва біоенергії, звичайно, у поєднанні з сонцем, водю, повітрям тощо. Тому земля не повинна бути приватною власністю, що дає змогу власникові на свій розсуд регулювати воробництво їжі. Земля є власністю всього народу, який мешкає на ній. Вона може надаватися тільки в якусь оренду .

Висновок. На основі викладеного можна стверджувати, що тільки фізична економія може забезпечи сталий розвиток і нормальне життя суспільства.

Зрозуміло, щоб запровадити фізичну економію в життя, потрібні відповідні виконавці з державним мисленням.*


*Надрукована: Сборник научных трудов IV Международной школы – симпозиуму «Анализ, моделирование, управление, развитие экономических систем» (АМУР – 2010). Симферополь: ТНУ им. В.И. Вернадского, 2010, - 414 с..


ЛІТЕРАТУРА

1. Антология экономической классики: Т. Мальтус, Д. Кейнс, Ю. Ларин. М.: «Эконов – «Ключ», 1993. – 485 с.
   
2. dia.org/wiki/Рикардо,_Давид
   

3 Рикардо Давид. Сочинения. Перев. с англ. Начало политической экономии и налового обложения. Изд. 2-е. М.: Госполитиздат, 1955. – 300 с.

4. Жеребцов А. Тайны алхимиков и секретных обществ.М.: Изд. «Вече», 1999.
   
5. Стариков Н. В. Кризис: как это делается? СПб: Питер, 2010. – 304 с.
   
6. Чухно А. А., Юхименко П. І., Леоненко П. М. Сучасні економічні теорії. Підручник. Київ: «Знання», 2007. – 880 с.
   
7. Фридрих Лист. Национальная система политической экономии.
   

Граф С. Ю. Витте. По поводу национализма, национальной экономии и Ф. Листа.

Д. И. Менделеев. Толковый тариф./ Сборник. М.: Изд. «Европа», 2005. – 382 с.

4. Шпорлюк Р. Комунізм і націоналізм, К. Маркс проти Ф. Ліста. Перекл. з англ. Г. Кас’янова. К.: Основи, 1998. – 480 с.
   
5. Говоруха М. І. Порівняльний аналіз політичної і фізизної економій/Доповіді Науково-практичної конференції «Світова фінансово-економічна криза та шляхи її подолання в Україні», Київ, «МП Леся», 2009. – 192 с.
   
6. Популярно о питании. Под ред. д.мед.н. А. И. Столмаковой и к.мед.н И. О. Мартынюка. Киев: «Здоровье», 1989. – 190 с.
   
7. Кенэ Ф. Избранные экономические произведения. М., Соцэкгиз, 1960. – 551 с.
   
8. Тюрго Ж. Избранные экономические произведения. / Прев. с франц. Бак И. С. / М.: Соцэкгиз, 1961. – 198 с.
   
9. Подолинський С. А. Вибрані твори. Упорядник М. Крашко. Луцьк, ТОВ ВКФ «Агроспецсервіс», 2004. – 230 c.
   
10. Вернадский В. И. Живое вещество. М., «Наука», 1978. – 358 с.
    
11. Руденко М. Д. Енергія прогресу. Нариси з фізичної економії. Вид. 2-ге, доповнене. Тернопіль, «Джура», 2005. – 412 с.
    
12. Ларуш Линдон мл. Вы на самом деле хотите знать все об экономике? Шиллеров. Ин-т – Укр. Университет в Москве, 1992. – 277 с.
    
13. Саттон Энтони. Власть доллара. М., «ФЭРИ-В», 2002. / Інтернет/.
    
14. Кеннеді М., Гроші без відсотків й інфляції. Як створити засіб обміну корисний кожному? К., МАУП, 2006. – 79 с.
    
15. Манків Грегорі Н. Макроекономіка. Підручник для України. Переклад з анг. С. Панчишина. Київ, «Основи», 2000. – 590 с.
    
16. Маркс К. Капитал. В 4-х томах. М., Издат. полит. литературы, 1978
    
17. Бюджетний кодекс України від 14.01.2009. / Інтернет/.
    
18. Суворов В. А. Ледокол. Кто начал Вторую мировую войну? – М., ООО «Издат. АСТ», 2000. – 432 с.
    
19. Суворов В. А. День «М». Когда началась Вторая мировая война? – М., ООО «Издат. АСТ», 2000. – 432 с.