Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня
| Вид материала | Автореферат |
- Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня, 468.15kb.
- Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня, 740.67kb.
- Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня, 390.59kb.
- Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня, 632.89kb.
- Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня, 453.73kb.
- Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня, 492.02kb.
- Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня, 331.46kb.
- Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня, 325.21kb.
- Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня, 330.24kb.
- Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня, 357.34kb.
Авантюрний сюжет сприяє відображенню зіткнення історичної особи, носія громадянських чеснот, з обставинами, що заважають виконанню його суспільного покликання. У творі поєднуються любовно-авантюрна і героїко-патріотична лінії, які дозволяють поглибити індивідуалізацію головного героя, вияскравити його особистісні риси.
У параграфі визначено вплив поеми О. С. Пушкіна «Полтава» на «Богдана Хмельницького», контактні й типологічні зв’язки анонімної поеми з творами К. Ф. Рилєєва й Ф. М. Глінки, а також з «Історією Русів» та «Історією Малої Росії» Д. М. Бантиш-Каменського. Авантюрність, що виявляється на різних рівнях художньої структури твору, відбиває історичну концепцію автора й потрактування образу Богдана Хмельницького як народного заступника, спасителя Малоросії від гніту. Специфічною особливістю поетики твору «Богдан Хмельницький» є поєднання авантюрності з проблемністю та яскраво вираженою позицією автора, котрий відчуває причетність до авантюрно-історичного сюжету.
У підрозділі 3.3 «Образ-тінь» в історичній поезії російських романтиків» розглянуто специфічні модифікації художніх образів історичної особи (Богдана Хмельницького) та історичної доби (Хмельниччини). Запропоновано дефініцію «образ-тінь» для тих художніх образів, які лише пунктирно змальовані в межах далекого минулого, даючи широкий простір для різноманітних інтерпретацій. Ця імагогічна модифікація функціонує в групі ліро-епічних та ліричних творів, де ядро структури художнього образу становлять спогади (фрагментарні, уривчасті, не завжди підтверджені документально) про минуле, внаслідок цього «образ-тінь» постає як не проявлений повною мірою художній образ. До цієї групи творів належать віршована новела «Хата, пісні, вечорниця» Ф. М. Глінки, неопублікована й дотепер поема «Пісня з Дмитрія Донського» М. О. Маркевича, його вірші «Чигирин» і «Гетьманство» зі збірки «Українскі мелодіі», вірш «До гетьманщини» Л. Якубовича. Витоки романтичного «образу-тіні» знаходимо в творчих задумах О. С. Пушкіна.
У творах Ф. М. Глінки, М. О. Маркевича, Л. Якубовича за рахунок роздумів-медитацій щодо історії, авторських рефлексій минулого втілюється романтичний ідеал – узагальнений образ України часів Богдана Хмельницького. Вона змальована в даних текстах як певна даність, усталена цілість, наділена закріпленою за нею семантикою. Це героїчний час слави, звитяг, воїнських перемог, епоха козацьких вольностей і завойованої свободи. Митці змальовують «золотий вік» української вольниці, що асоціюється у пам’яті народу з ім’ям Богдана Хмельницького, саме тому воно згадується в емоційно-оцінному ореолі. Герой і доба, яку він уособлює, сприймаються як неподільна цілість. Це своєрідний знак, емблематичний образ, що відповідає історичному часові, але не відтворює, не характеризує його детально, бо важливим є акцентуація лише самої сутності (або сутнісних рис, загального ореолу). Традиція створення емблематичних образів має витоки в бароковій літературі (українській і російській), яка дала поштовх для творчих пошуків в галузі художньої образності російських поетів-романтиків.
Романтичний образ «тінь-ідеал» виникає у процесі ретроспективного звернення авторів до минулого в ситуації сучасного, яке теж оцінюється, але в прямо протилежному значенні – як час давно втрачених ідеалів. Подібна інтерпретація засвідчує активні процеси авторської міфологізації історичної епохи й образу її головного героя, адже саме міфу, в тому числі міфу авторському, як зазначав М. Еліаде5 властиве «негативне ставлення до конкретно-історичного часу й ностальгія за Великим Часом». У зв’язку з подібним сприйняттям історичного часу виникає мотив романтичної туги за героїчним минулим, акцентуючи сповнений трагічності концепт «смерть України», що існував у російському, українському й польському літературному контекстах. У художній свідомості романтиків Україна героїчного минулого перестала існувати, а для нової України й нової героїки нема місця в сучасному й майбутньому світі. Мотив непоправних втрат втілено в часовій опозиції: «тоді» – «тепер». «Тоді», за часів Богдана Хмельницького, виблискували козацькі списи й шаблі, у лісах стояли козацькі курені, коні били копитами в передчутті великої битви, а «тепер» – захолонула козацька кров (твір-«мелодія» «Гетьманство» М. О. Маркевича). Атмосфера ліризму, якою просякнута вся поетика творів Ф. М. Глінки, М. О. Маркевича, Л. Якубовича, позначилася і на модифікації «образ-тінь», який створює не реальні картини чи обриси минулого, скільки емоційне враження про нього і про його героя.
У четвертому розділі дисертації «Доба Богдана Хмельницького в історичній прозі російського романтизму» розглянуто стильові й жанрові стратегії втілення історичної теми в російській прозі, засоби авторської міфологізації фактуального матеріалу, зв’язок образу Богдана Хмельницького в романтичній літературі з ідеями та напрямами Просвітництва. Четвертий розділ складається з п’яти підрозділів.
У підрозділі 4.1 «Специфіка відображення епохи та історичного образу гетьмана в ретроспективних формах» проаналізовано вояжні, епістолярні та мемуарні твори, в яких містяться звернення (або посилання) до часів Богдана Хмельницького. Центральною опозицією ретроспективних прозових форм є колізія «тепер» – «тоді», що розкриває протиставлення двох епох – козацької слави (себто романтичного ідеалу) і негероїчного періоду сучасної авторам дійсності. Символічний образ «тінь-ідеал» героїчної доби постає у «Листах російського офіцера» Ф. М. Глінки, повістях О. М. Сомова та М. В. Гоголя, у російськомовній версії роману П. О. Куліша «Чорна рада».
У ретроспективних структурах письменники втілюють ностальгію за втраченим часом, спогади про минулі подвиги. Контраст із теперішнім часом посилюють специфічні засоби поетики (історичні паралелі, хронологічні зсуви, відступи від реальної фактографії, історизми тощо). Авторська позиція знаходить відкрите вираження у наративних формах нотаток, щоденників, спогадів, подорожей. Безпосередні враження та виникаючі на їх підставі думки й зауваги сприяють формуванню невимушеної оповіді, діалогізму мовлення, ефекту живого «доторку» до історії, втіленої у «людських документах».
На ретроспективні форми російської прози, в яких втілено добу Богдана Хмельницького, вплинули традиції сентиментальної літератури, а також романтична поетика, заснована на суб’єктивації, в тому числі й історичного матеріалу.
У підрозділі 4.2 «Дидактичне та умовно-історичне висвітлення епохи Богдана Хмельницького» розглянуто жанровий зміст прозових творів, які ще знаходилися під впливом класицистичних дидактичних тенденцій, що тісно взаємодіяли з романтичними в новому осмисленні історії: незакінчений роман «Зиновій Богдан Хмельницький, або Звільнена Малоросія» Ф. М. Глінки, прозовий фрагмент «Козаки і Богдан Хмельницький» Р. Т. Гонорського, роман «Бурсак» В. Т. Нарєжного, нарисова белетристика в журналі «Украинский вестник». У цих творах простежується виховна мета – привернути увагу сучасників до подвигів Героя-Патріота, пробудити в читачів почуття вдячності до Громадянина, котрий присвятив себе народові, віддав життя Батьківщині.
Згідно з традиціями повчальної літератури формам авторської оповіді притаманний піднесено-емоційний пафос. Головними критеріями оцінки історичної епохи та діянь Богдана Хмельницького стають закони моралі, вірність Божим заповідям.
Автори підкреслюють достовірність зображуваних подій, спираючись на матеріал літописів або безпосередньо посилаючись на них. У передмові до роману «Зиновій Богдан Хмельницький, або Звільнена Малоросія» Ф. М. Глінка апелює до фактів із літописів Г. Грабянки, С. Величка, творів Лезюра й Шерера про Малоросію, а в основній частині твору організує текст за законами художнього вимислу. Стильовою особливістю історичної повісті І. І. Срезневського «Іван Барабаш» є акцентуація точності фактів, майже протокольний виклад подій (без тропів і стильових оздоблень), тяжіння до форм літопису, хроніки. Настанова автора на достовірність виявляється у синтаксичних повторах («летописцы верят», «повторяю слова летописцев»), а також у введенні тексту української думи «Хмельницький і Барабаш».
Умовно-історичні трактування доби Хмельниччини не вимагали точності у відображенні історії, хронології подій та фактів. У творах наявні відступи від історичних джерел, авторські домисли й вільне оперування з історичним матеріалом. Так, у романі В. Т. Нарєжного «Бурсак» бурхлива історія України XVII століття постає лише тлом для життя героя авантюрного роману. Низка пригод героя-бурсака дає можливість розгорнути перед читачем яскраву картину малоросійського побуту й звичаїв, а також становить своєрідний «історичний ключ» до змісту твору. Умовно-історична картина розкриває авторську ідею: Малоросія – країна, що стогне під ярмом рабства. Письменник утверджує думку про необхідність народного лідера, котрий очолив би боротьбу за її звільнення.
Одним із поширених художніх прийомів у прозових творах про добу Богдана Хмельницького (Р. Т. Гонорський, Ф. М. Глінка) є «вписування» гетьманства Хмельницького в хід світової історії, проведення відповідних паралелей із подіями національно-визвольних війн в інших країнах. Це засвідчує поступове розширення уявлень про масштаби діяльності українського національного лідера, прагнення пізнати факти історії у світовому контексті.
У підрозділі 4.3 «Ідеї Просвітництва в романтичному трактуванні доби Хмельниччини» встановлено вплив просвітницьких традицій на формування образу Богдана Хмельницького та його епохи в російській романтичній літературі.
На підставі порівняльного аналізу роману «Зиновій Богдан Хмельницький, або Звільнена Малоросія» Ф. М. Глінки та історичної повісті «Марфа Посадниця» М. М. Карамзіна виявлено типологічні тенденції у трактуванні історичної теми, вираженні авторської позиції.
Твори Ф. М. Глінки та М. М. Карамзіна позначені підкресленим дидактизмом та умовністю підходів до зображення історичних подій та образів, художнього часу та простору. Письменники висловлюють (прямо або опосередковано) міркування щодо актуальних питань сучасності, соціального ладу, ідеалу правителя тощо. Просвітницький пафос цих творів полягає в утвердженні ідей громадського служіння та виховання особистості задля вдосконалення суспільства, що зумовило звернення митців до епохи Хмельниччини.
Історичні романи «Зиновій Богдан Хмельницький, або Звільнена Малоросія» Ф. М. Глінки та «Хмельницькі, або Приєднання Малоросії» П. І. Голоти спираються на досягнення сентиментальної літератури, що спричинило створення інваріанту образу Богдана Хмельницького –«чуттєвого» героя, віддаленого від історичного прототипу. У творах митців акцентовано такі риси характеру героя, як надзвичайна чутливість, емоційність, мрійливість, шляхетність, цільність.
У підрозділі розкрито значення пейзажу для відтворення такого типу героя, проаналізовано форми й види пейзажу, засоби психологізації оповіді у творах письменників. Визначено роль алюзій та ремінісценцій, висхідних до філософії Ж. Ж. Руссо.
Критики XIX століття вороже сприйняли відхід письменників від логіки історичного матеріалу, докоряли авторам за зловживання мелодраматичними ситуаціями, риторичність стилю, нехтування достовірністю. В. Г. Бєлінський навіть звинуватив П. І. Голоту у викривленні історії.
На думку І. П. Щебликіна, епігонське використання елементів сентиментального стилю не відповідало історичному й психологічному змісту доби Хмельниччини. У дисертації спростовано цей застарілий підхід. Негативні оцінки критиків XIX століття були зумовлені тим, що в період 1830-х років історичний роман у Росії перебував у стадії становлення. У зв’язку з цим його окреслених форм фактично не було, у межах формування жанру відбувалося схрещення різних жанрових і стильових тенденцій, деякі з них, в тому числі й сентиментальні, втративши актуальність, знову відроджувались у новому художньому синтезі.
У підрозділі обґрунтовано висновок про те, що звернення письменників до історичної теми Хмельниччини та її втілення в художній прозі викликало появу перехідних синтетичних явищ у галузі роману, які дадуть плідні тенденції для подальшого розвитку історичних жанрів. Поєднання різноманітних тенденцій у межах прозових творів були зумовлені естетичними пошуками митців в осягненні складного історичного матеріалу у нових формах, відповідних літературному процесу того часу.
У підрозділі 4.4 «Специфіка авторського міфологізування в російських історичних романах про Хмельниччину» виявлено тенденції та форми міфологізування в історичній прозі про Богдана Хмельницького. Підрозділ складається з трьох параграфів.
У параграфі 4.4.1 розглянуто міфопоетичний зміст художнього образу Богдана Хмельницького в російській історичній прозі. Образ героя-харизмата розглядається як втілення духовного феномену, в основі якого покладено ідеї благодаті, Божого дару, виключної обдарованості та місії. С. С Аверінцев виділяє серед харизматичних героїв такі типи, як проповідник, полководець, державний лідер та ін. У типології, запропонованій дослідником, Богдан Хмельницький розглядається як тип воєнного і державного діяча, посланого Богом пригнобленому народові. Харизматичність героя сконцентровує коло певних тем і мотивів (віра у високе призначення, тісний зв’язок із національним та епохальним, виявлення індивідуального в колективному, провідник Божої волі тощо). У творах, в основі яких покладено дидактичні та умовно-історичні звернення до епохи Хмельниччини (Ф. М. Глінка, Р. Т. Гонорський, І. І. Срезневський), а також в історичних романах 1830-1840-х років, написаних під впливом В. Скотта (П. І. Голота, О. П. Кузьмич), успішно розробляється харизматична модель образу гетьмана Богдана Хмельницького і його доби. Ідею про неминучість появи в Україні такого лідера підкріплюють численні картини утисків та поневірянь народу, виконані в епічній традиції. Такими вражаючими у своїй трагічності епізодами, історичними нарисами постійно перериваються сюжетні події в романах «Хмельницкі, або Приєднання Малоросії» П. І. Голоти і «Зиновій Богдан Хмельницький» О. П. Кузьмича. У цих творах головний герой внутрішньо переконаний у власній високій місії, у необхідності звільнити свій народ і країну від гніту.
У параграфі відзначено, що харизматична структура образу Богдана Хмельницького утвердилася в російському романтизмі під впливом фольклорних та історіографічних джерел, алюзії й ремінісценції з яких поєднувалися з біблійними міфологічними структурами (Ф. М. Глінка та ін.). У параграфі введено в науковий обіг архівний матеріал – роман «Зиновій Богдан Хмельницький. Історична картина подій, звичаїв і моралі XVII ст. в Малоросії» П. П. Білецького-Носенка, на створення якого вплинула «Історія Русів». Мотив Божого промисла та Божого покликання героя втілено у різних формах авторської оповіді (суб’єктивних та об’єктивних, діалогічних та монологічних).
У параграфі доведено, що російські прозаїки, які зверталися до зображення образу Богдана Хмельницького в 1820-1840-х рр., акцентували харизматичні риси героя, йдучи шляхом міфотворчості – «обожнення історичної особистості» (К. Леві-Стросс).
У параграфі 4.4.2 проаналізовано міфологічну основу сюжетів та мотивних комплексів в історичній прозі російського романтизму. Модель героя-харизмата, покладена в основу романної образотворчості, корелює з метасюжетом сотеріологічного міфу. Сюжетна парадигма на структурному рівні реалізується в міфологічних комплексах: «страждання», «випробування», «перетворення», «спасіння». Крізь призму міфу у романах змальовуються етапи біографії героя: «чудесне» дитинство, юнацькі випробування (за схемою ініціації), воїнські звитяги (в їх градації), набуття героєм нового статусу – рятівника батьківщини. Міфологічна ситуація «спасіння» закладена в назві творів або у відкритому фіналі.
В історичній прозі російського романтизму ідея становлення державного лідера реалізована в низці наскрізних мотивів і мотивних комплексів, які розкривають життя і діяльність Богдана Хмельницького на тлі доби. Етапи тяжкої «школи життя» змальовуються письменниками як випробування героя на шляху до великої місії, виконання Божого покликання.
В історичних романах російських романтиків визначено провідні концепти (шлях, дім, жінка, Бог, дух та ін.), що набувають міфологічного змісту й реалізуються у відповідних сюжетних і мотивних структурах.
Параграф 4.4.3 присвячений своєрідності художнього портретування головного героя в романах про добу Хмельниччини. Портрет як специфічна особливість романної поетики допомагає проникнути в глибини характеру героя, акцентуючи його певні риси (зовнішні й внутрішні). У зображенні образу Богдана Хмельницького письменники вдавалися до різних засобів, зумовлених ідейними трактуваннями героя, авторською позицією. У творі Ф. М. Глінки портрет майбутнього гетьмана є дещо ідеалізованим, позбавленим національно-історичних рис, що з’являються в романах П. І. Голоти й О. П. Кузьмича.
У дисертації відзначено відсутність в історичній прозі розлогого портретування, окремі портретні й поведінкові деталі розсіяні в текстах романів. Недостатність портретної інформації доповнюється прийомами імпліцитного портретування, коли при мінімумі конкретних вказівок на зовнішність, відсутності цілісних розгорнутих портретних описів, вміщено подробиці, опосередковано пов’язані з образом героя своєрідні «штрихи до портрету», у тому числі засновані на підсвідомих асоціативних зв’язках чи уявленнях, висхідних до фольклорних уявлень про воїна-богатиря. Імпліцитне портретування історичного героя сприяє міфологізації його образу.
Портрет як складова художнього образу Богдана Хмельницького в російському романтизмі вбирає в себе фольклорні риси та історичні подробиці, особливості розуміння авторами минулого та місії героя. Портрет у поетиці історичного роману виконував додаткову функцію авторської міфологізації образу, а також піднесення його впливу на свідомість читачів (невипадково Ф. М. Глінка та П. І. Голота вмістили до перших видань своїх романів портрети Богдана Хмельницького).
У підрозділі 4.5 «Історична правда в романах про Богдана Хмельницького» приділено увагу специфіці художнього історизму в романах російських письменників про добу Хмельниччини.
В умовах активного міфологізування епохи Хмельниччини та образу її головного історичного героя надзвичайної актуальності набуває проблема історичної достовірності й кордонів художньої вигадки. На відміну від романів вальтерскоттівського типу історичні особи у творах російського романтизму посідають не другорядне, а головне місце, але вони оточені цілою системою вигаданих персонажів.
Основні історичні події в російській романістиці, хоча й відтворюються з опертям на документальні джерела (літописні, історіографічні), вільно контамінуються письменниками в художньому часі й просторі.
Вдаючись до художньої вигадки, відступаючи від історичної правди в деталях, письменники-романтики водночас досить точно відображали дух зображуваної епохи, її суспільно-історичний зміст та протиріччя, а також загальний пафос діяльності Богдана Хмельницького.
Міфологізовані образи доби й історичного героя постають перед читачами в ореолі реальних історичних обставин, які реконструюються завдяки постійним зверненням до фольклорних, літописних, історіографічних джерел, викладених у спеціальних главах, авторських відступах, примітках, географічних та етнографічних нарисах. Ці фрагменти художніх творів композиційно пов’язані з відтворюваними історичними подіями й відтворюваними характерами.
П’ятий розділ «Художнє втілення епохи Богдана Хмельницького в драматичних жанрах» присвячений виявленню специфіки відтворення історії Хмельниччини в російській драматургії. Ця тема увійшла в драматичні жанри російської літератури на етапі пізнього романтизму. Перша спроба осягнення складної історичної теми – трагедія «Богдан Хмельницький» К. Ф. Рилєєва (1825) лишилася незавершеною. Пізніше з’явилися драми «Зиновій Богдан Хмельницький, або Приєднання Малоросії» М. І. Хмельницького, «Зиновій Богдан Хмельницький, гетьман Малоросії» О. О. Соколова, «Богдан Хмельницький» Н. В. Маклакова (час створення невідомий). Письменники тяжіли до художнього відтворення фольклорного, літописного, історіографічного матеріалу, віднайшовши нові межі драматичних жанрів і форм історизму. П’ятий розділ складається з п’яти підрозділів.
У підрозділі 5.1 «Жанрова специфіка драматичних творів про добу Хмельниччини» розглянуто особливості сценічної дії, жанровий зміст і форми драматичних творів, у яких знайшла втілення тема Хмельниччини. У дисертації доведено, що драматургів цікавив передовсім характер і діяння історичної особистості на широкому тлі доби. Художнє осмислення народної долі в одну із найтрагічніших епох України зумовило своєрідність драматичного рішення теми. Осмислення історичної епохи крізь призму діянь її лідера – Богдана Хмельницького засвідчують назви п’єс, де звучить ім’я головного героя.
Жанрові форми втілення історичного матеріалу, ідейні інтерпретації образу головного героя демонструють розвиток теми Хмельниччини від грандіозної національно-героїчної трагедії (задум К. Ф. Рилєєва) до історичної драми (М. І. Хмельницький), «історичної вистави» (О. О. Соколов), призначених для масового, демократичного читача й глядача, а згодом – до нової спроби написання масштабної героїко-психологічної трагедії із загальнонаціональною проблематикою (М. В. Маклаков).
Аналіз жанрової своєрідності п’єси «Зиновій Богдан Хмельницький, або Приєднання Малоросії» М. І. Хмельницького дозволив спростувати її визначення як «історичної комедії», зроблене ще першими критиками. Драматург (котрий тривалий час працював у жанрах комедії та водевілю) створив історичну драму, в якій переплітаються любовно-авантюрна й патріотична сюжетні лінії з домінуванням останньої. Як встановлено в результаті розгляду п’єси роль героя-коханця, що приписувалась Богдану Хмельницькому, не відповідає авторському задуму. Любовно-авантюрна інтрига розвивається у творі без безпосередньої участі головного героя, лише у зв’язку із подіями його приватного життя. Образ Богдана Хмельницького має структурну домінанту – палке бажання звільнити Україну.
Зосередженість героя на своїй великій місії простежується у всіх драматичних творах про добу Хмельниччини. Мотив особистої образи, нанесеної гетьманові польським вельможею Чаплицьким, про яку писали козацькі літописці та історіографи (Д. М. Бантиш-Каменський, М. І. Костомаров), а потім й письменники (К. Ф. Рилєєв, Ф. М. Глінка, Є. П. Гребінка, П. І. Голота, О. П. Кузьмич), розробляється в кожній п’єсі (але цей мотив вторинний).
Пошуки нових форм у галузі драматургії засвідчує специфічне жанрове утворення – «Історична вистава в чотирьох діях, з прологом та епілогом, у віршах. Зиновій Богдан Хмельницький, гетьман Малоросії» О. О. Соколова. Цей твір відзначається чіткою хронікальністю, послабленням зв’язків поміж окремими частинами сюжету, розпадом центрального конфлікту (загальнонаціонального масштабу) на локальні конфлікти, так чи інакше пов’язані з життям і діяльністю Богдана Хмельницького, з боротьбою за національне визволення. В «історичній виставі» О. О. Соколова простежується тенденція до екстенсивної оповіді, що порушує монополію одного персонажа й виявляє протистояння різних національних і суспільних сил. П’єса доволі «багатолюдна», у ній чимало позасюжетних персонажів – осіб, котрі не є безпосередніми учасниками драматичної інтриги. Вони використані драматургом для відтворення народного побуту, колориту епохи, а також для того, щоб підкреслити масовий, всенародний характер боротьби з поляками. Ці епізодичні персонажі створюють широке соціальне тло, перед читачем (глядачем) постає образ народної маси, яка страждає, шукає правди, відстоює власні інтереси й національну незалежність. У п’єсі О. О. Соколова знайшла художнє втілення широка картина народного життя, причому не в кульмінаційні моменти Хмельниччини.
У підрозділі 5.2 «Історична основа п’єс про добу Хмельниччини та форми рецепції історичного матеріалу» встановлено історіографічні та фольклорні джерела, на які спиралися російські драматурги в розробці історичної теми, а також форми рецепції історичного матеріалу в їхніх творах – епіграфи, ремарки, примітки, цитація, алюзії, ремінісценції та ін. Виявлено особливості художнього часу й простору, своєрідність сюжетної та мотивної організації п’єс в аспекті проблеми історизму.
М. І. Хмельницький у драмі «Зиновій Богдан Хмельницький, або Приєднання Малоросії» використовував «Історію Малої Росії» Д. М. Бантиш-Каменського, цитати (прямі й приховані) з якої наявні в переліку дійових осіб, авторських примітках, фіналі твору. У п’єсі О. О. Соколова «Історична вистава в чотирьох діях, з прологом та епілогом, у віршах. Зиновій Богдан Хмельницький, гетьман Малоросії» запозичені факти й сюжетні ситуації з книги М. І. Костомарова «Богдан Хмельницький», «Записки про Південну Русь» П. О. Куліша, творів Е. Рачинського. Драма М. В. Маклакова містить численні історичні алюзії та ремінісценції, що сприяють створенню колориту доби.
Художній час у драматургії російських романтиків, які зверталися до епохи Хмельниччини, охоплює 1647-1657 роки – канун і події визвольної війни. Так, в драмі М. І. Хмельницького початок дії збігається із часом повернення Хмельницького з Варшави, де він марно намагався відновити справедливість. Цю подію обговорюють у Великдень 1647 року козаки в пролозі «історичної вистави» О. О. Соколова.
Художній простір, як і час, є історично зумовленим: площа Чигирина (незавершена трагедія К. Ф. Рилєєва), Чигиринська дубрава на річці Тясьмін (М. І. Хмельницький), хутір Хмельницьких у Суботові неподалік від Чигирина (О. О. Соколов, М. В. Маклаков).
Чітка часова й просторово-географічна визначеність п’єс, їх наповненість місцевим матеріалом, національним колоритом (в тому числі за рахунок численних масових сцен, засобів поетичної мови – лексичних, синтаксичних та ін.) сприяла формуванню широкої художньої картини визвольної боротьби, утвердженню принципу історизму в російському романтизмі. Створена драматургами картина Хмельниччини давала уявлення читачам і глядачам не тільки про особистість Богдана Хмельницького, а й про соціальні, національні, релігійні чинники історичних подій. Йдучи за історіографічними джерелами, митці прагнули розкрити сутність історії, її вплив на сучасність.
Крім фольклорних та історіографічних джерел, у дисертації встановлено літературні «претексти» для п’єс російських романтиків, котрі розробляли тему Хмельниччини в драматургії. У проаналізованих драмах визначено численні паралелі з творами Ф. М. Глінки, Є. П. Гребінки, С. Величка та ін. Вивчення міжтекстових співвідношень дозволило виділити найпопулярніші мотиви й сюжетні моменти, що спиралися на історичні факти (в тому числі «мандрівні» сюжети й мотиви): конфлікт майбутнього гетьмана з Чаплицьким і захоплення родинного гнізда Хмельницьких Суботова; протистояння Богдана з вірним полякам реєстровим гетьманом Барабашем; втеча Хмельницького на Запоріжжя; стосунки з татарським Кримом; величання переможного воїнства у Києві, біля златоглавої Софії; зустріч іноземних послів у Переяславі; зусилля Хмельницького, спрямоваені на зближення із Москвою). Інтертекстуальні зв’язки сприяють створенню культурного діалогу, своєрідного гіпертексту, в якому історичний матеріал не має однозначних рішень і трактувань, а постає в різних площинах і ракурсах у межах романтичної картини світу.
Підрозділ 5.3 «Специфіка драматичного конфлікту та сценічної дії» присвячений аналізу художнього конфлікту та розвитку сценічної дії у п’єсах російських романтиків про добу Хмельниччини.
У дисертації встановлено, що всі розглянуті історичні драми мають багатошаровий і полівекторний конфлікт. Перед читачами (глядачами) розгортаються одразу декілька конфліктів (психологічний, соціальний, політичний, історичний, авантюрно-пригодницький) у різних напрямках і площинах. Конфлікти у п’єсах митців відбуваються на зовнішньому й внутрішньому рівнях: протистояння головного героя і довколишнього світу, конфлікт героя із самим собою, міжособистісні зіткнення персонажів та ін. Локальні конфлікти-казуси, у центрі яких поставлено особистість Хмельницького, переростають у субстанціальні конфлікти загальнонаціонального масштабу. Напружений, драматичний характер історичних подій підкреслює невичерпана, не розв’язана до кінця конфліктність, наслідком якої є ситуація «відкритого фіналу» (наприклад, у п’єсах М. І. Хмельницького і М. В. Маклакова).
У роботі розкрито особливості сценічної дії, а також способи художнього зображення персонажів в історичних драмах. Відзначено незмінну ініціативність поведінки головного героя – Богдана Хмельницького. Він ініціює всі ключові, доленосні для країни й народу події, які є рушієм сценічної дії у п’єсах романтиків. У найнапруженіші моменти історичних сюжетів сценічна поведінка гетьмана набуває відтінків етикетності, навіть ритуальності (у державному та національному смислі).
Отже, російські письменники-романтики, котрі звернулися до історичної теми Хмельниччини в драматичних жанрах, значно розширили межі художнього конфлікту, збагатили його новими виражальними засобами задля створення багатогранної й просякнутої реальним драматизмом картини світу. Можливості драми дозволили авторам увиразнити напруженість трагічних моментів історичного минулого, акцентувати сутнісні риси персонажів (у першу чергу, Богдана Хмельницького та його оточення), зробити сценічну дію більш розгалуженою і семантично насиченою.
У підрозділі 5.4 «Роль поетичної мови в художньому відтворенні образу Богдана Хмельницького та його доби» проаналізовано особливості мови персонажів, наративні стратегії у драматичних творах про епоху Хмельниччини.
Мовленнєвий акт (монолог, діалог, апарте тощо) виконує у п’єсах російських романтиків різноманітні функції: слугує розкриттю художнього конфлікту; є рушієм сюжету й сценічної дії; сприяє створенню образів (персонажів, доби та ін.). Мова і мовленнєві характеристики розглядаються як основні «носії художньої образності» у драмі (В. Є. Халізєв).
У дисертації визначено різні мовленнєві партії персонажів: власні висловлювання; автохарактеристики героя; характеристики часу, подій і гетьмана з боку інших персонажів. Поєднання різних наративних форм у драмі М. В. Маклакова сприяє розкриттю багатого й складного внутрішнього світу Богдана Хмельницького, а також створює ефект «множинності дзеркал» у відтворенні доби та діянь гетьмана. Різні ракурси історичного бачення закладено в діаметрально протилежних оцінках подій і вчинків Богдана Хмельницького з боку його друзів (прості козаки, найближчі соратники) й ворогів (поляки), подеколи їхні погляди й оцінки збігаються, акцентуючи домінанти образу гетьмана.
Чіткі характеристики того, що відбувалося в Україні напередодні й у процесі визвольної війни під проводом Богдана Хмельницького, лунають у монологах і діалогах персонажів. Наративні засоби сприяють розкриттю соціальних і релігійних причин народного невдоволення, а потім повстання проти поляків. Про всенародний характер визвольної війни, очолюваної гетьманом Богданом Хмельницьким, про соціальний склад її учасників свідчать численні масові сцени, де беруть участь прості козаки й козацька старшина, селяни, які підтримували козацтво.
Серед дидаскалій, сценічних авторських указівок до текстів, відзначено особливу роль ремарок, перш за все, експозиційних. Вони змістовні й інформативні, дозволяють уникнути схематизації історичних картин, індивідуалізувати історичні образи. Завдяки ремаркам виникають яскраві фонові уявлення про історичні реалії (в тому числі пейзаж, інтер’єр, побут, культуру тощо), специфіку доби загалом.
Засоби поетичної мови наповнюють художній світ історичним та національним колоритом, посилюють відчуття достовірності того, що відбувається на сцені, викликають емоційні рецепції з боку глядачів (читачів).
Завершують роботу висновки, в яких підбито підсумки дослідження.
Проблема художнього історизму й специфіки відтворення історичних епох у літературі є актуальним вектором літературознавства. Необхідність вивчення національних образів та специфіки їх рецепції у творчості різних митців, у межах окремих літературних напрямів і течій зумовлює розвиток імагології у сучасному науковому дискурсі. Художнє відтворення в російському романтизмі доби Богдана Хмельницького, доленосної для трьох слов’янських народів – українського, російського, польського, дає цікавий матеріал для спостережень над питаннями імагології й художнього історизму, які й досі лишаються на периферії наукових досліджень. У працях літературознавців до недавнього часу знайшли відображення лише окремі фрагменти романтичних уявлень про Хмельниччину. Утім, як встановлено в процесі дисертаційного дослідження, «Богданів текст» російської романтичної літератури, що складається з тридцяти дев’яти творів двадцяти п’яти авторів, потребує більш широкого комплексного підходу як до особливої розгалуженої системи в межах романтичної картини світу. Комплексний підхід, реалізований у дисертації, дав можливість зробити наступні висновки.
Вивчення великого текстового масиву творів про добу Богдана Хмельницького, які пов’язані між собою контактними, генетичними, типологічними, інтертекстуальними зв’язками, дозволяє стверджувати, що в добу романтизму формується своєрідна картина світу Хмельниччини, яка засвідчує утвердження художнього історизму в літературі. Образ минулого (Хмельниччини) в російській романтичній літературі спирається на фольклорні, літописні, історіографічні джерела, а також досягнення літератури й філософії.
Ідеї німецьких філософів («об’єктивний ідеалізм» Ф. Шеллінга та І. Фіхте, «трансцендентальний ідеалізм» І. Канта, діалектичний метод Ф.В.Г. Гегеля) дали поштовх для розвитку національних ментальних уявлень у перші десятиліття ХІХ століття й були розвинені російськими мислителями й митцями того часу – О. М. Сомовим, О. І. Галичем, І. Я. Кронебергом, М. І. Надєждіним, О. С. Пушкіним, М. В. Гоголем. У романтичному світосприйнятті російських літераторів співіснувало тяжіння до об’єктивного відтворення історії, універсальне поєднання художнього й наукового пізнання минулого, яскраво виражена авторська суб’єктивність, пройнята чуттєво-емоційним пафосом. Такий незвичайний синтез засвідчує вияв романтичного принципу універсальності, прагнення до ідеальної «органічної форми», що зумовило художнє переосмислення документальних фактів, реальних подій, а також образів історичних осіб.
Художнє відтворення української історії загалом й епохи Богдана Хмельницького зокрема було проявом програмності мистецтва слова, сприяло справі практичного втілення героїко-патріотичних та національно-самобутніх ідей у літературі російського романтизму 1810-1840-х років.
Для російської романтичної літератури однаково плідними виявились два види джерел: козацькі літописи й історіографічні праці з їх документованою, хронологічно впорядкованою канвою подій і твори усної народної творчості. Яскраво виражений тенденційний підхід літераторів до відбору джерел, претекстів, на які вони спирались і з яких фактично виростали їхні творчі задуми, зумовлений критеріями здобуття інформації з фольклорних і літописно-історіографічних джерел. Виключність історичних подій, героїка образів, які увиразнювали ореол епохи як ідеалу, сприяли конструюванню певної світоглядної парадигми, здатність обраних фактів акцентувати провідну ідею, що є стрижнем художнього відтворення епохи. Продуктивна рецепція джерел, які становлять фундамент романтичної образності, зумовила міграцію певного кола сюжетів і мотивів, що окреслили параметри «Богданова тексту» російської літератури.
Російські романтики, йдучи за джерелами в ідейній інтерпретації подій минулого, запозичували й художньо обробляли фольклорно-історіографічні сюжети. У процесі вивчення літературних інтерпретацій у різних жанрових формах традиційного сюжетно-образного матеріалу виявлено явище префігурації – широкого використання авторами не тільки фольклорних й історіографічних протосюжетів, але й сюжетних ходів і ситуацій, мотивів, художніх деталей, узятих у літераторів-попередників. Різні форми присутності «чужого слова» і навіть «чужого тексту» у творах письменників-романтиків свідчать про активні процеси художньої рецепції історичного й фольклорного матеріалу.
Епоху Богдана Хмельницького в російській романтичній картині світу ідеалізовано, що закономірно з огляду на ідеологію тогочасного суспільства й відповідні читацькі очікування. Кожен твір, що є складовою загального образу світу, підпорядкований магістральному завданню: показати Богдана Хмельницького великим патріотом України й Росії, котрий повертає невід’ємну, але на віки відторгнену частину Вітчизни. Епоха визвольної війни 1648-1654 рр. в уявленнях російських романтиків постає не тільки як героїчна доба слави й воїнських звитяг, але і як відзначена Божим Промислом, як новий висхідний момент в історії козацтва і в подальшій історії України.
Події української історії переважною більшістю російських романтиків сприймались як частина загальної історії (Росії, світу). На історичні погляди митців справили значний вплив праці М. М. Карамзіна й Д. М. Бантиш-Каменського. Як блискучий епізод в історії Росії розглядали добу Хмельниччини й інші історики (О. Рігельман, М. Погодін). Лише в літературно-критичному дискурсі 1850-х років з’явились трактування, що поставили під сумнів панівну імперську концепцію щодо української історії як частини загальноросійської (Г. З. Єлісєєв, О. І. Герцен). Ці інтерпретації подій Хмельниччини продемонстрували поступове ускладнення історичних уявлень російських митців, які створювали нове смислове, світоглядне поле свого часу.
Великий внесок у формування художньої картини епохи Богдана Хмельницького зробили російські романтики, українці за походженням О. М. Сомов, М. О. Максимович, Є. П. Гребінка, М. О. Маркевич та ін.), котрі в 1830-1840-ві роки, в період суспільної полеміки щодо права українців на власну історію, мову, літературу, внесли новий потужний струмінь у літературу російського романтизму, збагативши його національним колоритом, традиціями української барокової й літописної літератури, усної народної творчості, а також життєвими образами й специфічними засобами поетики.
Аналіз творів, розглянутих у дисертації, свідчить про перевагу в них стороннього погляду на події Хмельниччини – іншої ментальності. Це виявляється в національній універсалізації образу Богдана Хмельницького, що віддаляє його від історичного прототипу (К. Ф. Рилєєв, Ф. М. Глінка, О. М. Сомов, В. Г.Бенедиктов). Одна з небагатьох спроб внутрішнього погляду на Україну доби Хмельницького, розмежування «руського» та «російського» зроблена харківським літератором, істориком, етнографом О. Льовшиним, котрий показав можливість багатоваріантної інтерпретації цього історичного періоду, так і не реалізовану російськими романтиками (трактування pro et contra з’явились в українській літературі ХІХ ст.).
Художній історизм російських літераторів першої половини ХІХ століття своєрідно представлений не тільки у світоглядному, ідейному плані, але й на рівні поетики, він, безперечно, вплинув на формування жанрової системи романтизму. Уявлення про історичний час Богдана Хмельницького, запозичені й трансформовані в романтичних творах, зберігають стійкість домінантних характеристик (певна послідовність подій, специфічні відносини героїв, причинно-наслідкові зв’язки, символічний підтекст). Проте відтворена картина світу зберігає формально-змістову гнучкість, про це свідчить розмаїття жанрових втілень історичної теми Хмельниччини (пісня, дума, віршована новела, поема, «досвіди в прозі», історичний роман, драма). Розмаїття жанрових рішень визначило й широкий інтерпретаційний діапазон – у кожній новій літературній версії з’являються додаткові мотиви й колізії, розширюється подієвий план, збагачується змістовний обсяг зображуваних подій та образів, ускладнюються їх характеристики. Це свідчить про те, що, незважаючи на частотне використання певного кола джерел про епоху Богдана Хмельницького, у російському романтизмі не припинявся активний пошук нових форм втілення, залучення й використання досвіду попередників.
Процеси романтичної рецепції фольклорного, літописного, історіографічного матеріалу відзначаються складністю і розмаїттям форм. Збір, видання, спроби наукового вивчення народнопоетичних і літописних документів призвели до активного розвитку історіографії, зміцнили зв’язки історичної науки й літератури. Художнє опанування романтичною літературою фольклорного, літописного, історіографічного матеріалу відбувалося у формах прямих запозичень історичної інформації; імпліцитного використання в художніх текстах моральних оцінок, прийнятих у фольклорній і літописній традиціях; літературній обробці відомих сюжетів; стилізаціях; жанрових рішеннях тощо.
Рецепція матеріалів про історичну добу Хмельниччини в художній картині світу романтизму відбувалась на трьох рівнях – описовому (відтворення етноментальних реалій, у тому числі пейзажних картин, інтер’єрних та портретних характеристик); оповідному (розповідь про основні та другорядні події історичного минулого); когнітивному (втілення символічного й міфологічного підтексту). Всі ці рівні тісно взаємодіяли один з одним, забезпечували внутрішню складність й багатоаспектність художньої картини світу.
Героїко-патріотичне трактування російськими романтиками теми Хмельниччини зумовило розмаїття мотивів, що розроблялись в її контексті. Це мотиви громадянського служіння Батьківщині й народу, фольклорний мотив богатирства й романтичний мотив туги за минулою славою, міфологічний мотивний комплекс «страждання» – «випробування» – «преображення» – «спасіння», пов'язаний із розробкою ідеї Богообраності Богдана Хмельницького та його місії.
У творах російських романтиків акцентовано проблему соціального гноблення українців, релігійні й національні проблеми, зображення шляхетського свавілля на українських землях. Художня розробка цієї проблематики в художніх текстах мотивує поведінку персонажів, у першу чергу – Богдана Хмельницького.
Базуючись на традиційному фольклорному, літописному, історіографічному матеріалі, загальна картина епохи і образ Богдана Хмельницького мають яскраво виражені риси «образу-поняття» (Г. Гачев), «образу-знаку», «образу-емблеми», що поєднує в собі реалії житя та символічний смисл (на підставі моральних критеріїв та розуміння засад державного буття). З цим історичним часом пов’язані уявлення про «золотий вік» України, про славу і великі перемоги, про визволення від тяжкої іноземної кормиги. Образ гетьмана Хмельницького в літературі російського романтизму постає як ідеал воїна-вождя, полководця, державного діяча, спасителя Вітчизни. Такому сприйняттю сприяє своєрідний мотиваційно-поведінковий імператив, високий ступінь семантичної універсалізації. В оцінках історичних подій і вчинків історичних героїв російські романтики спиралися не тільки на власні уявлення, а й на ціннісні орієнтації, вироблені народною етикою й відображені у фольклорі.
Образ гетьмана Богдана Хмельницького посідає одне з центральних місць у картині світу російського романтизму. Відповідно він центрує й «Богданів текст» російської романтичної літератури, визначає коло тем, мотивів, сюжетів і поети кальних засобів. У художньому зображенні російських романтиків образ великого гетьмана постає як певний тип активної особистості, ідеал людини, яка діє в загальнонаціональних інтересах.
Зображення історичної доби Богдана Хмельницького в літературі російського романтизму має концептуальне значення, адже для митців важливо було не тільки відтворити певні події чи факти, а й подати власну точку зору про світ, розвиток історії й держави, про призначення людини у вирішенні національних і державних питань.
Історична тема у творах російських романтиків знаходить реалізацію у традиційних сюжетах-фабулах (за Є. І. Мелетинським) – «шлюбні випробування», «здобуття (викрадення) чудесних предметів». В основі першого традиційного сюжету – історичні події, пов’язані із суперництвом Хмельницького й чигиринського підстарости Чаплицького, і «достопам’ятне сватання» старшим сином гетьмана Тимошем дочки молдавського господаря Розанди. Другий традиційний сюжет варіює ситуацію з королівськими універсалами, хитрістю здобутими Хмельницьким у гетьмана реєстрових козаків Івана Барабаша, відданого шляхті.
У процесі моделювання романтичної картини світу у творах різної жанрової природи виявляються дві тенденції – орієнтація на національно-історичну документальність і романтична свобода у трактуванні матеріалу, що призводило аж до міфологізації епохи. Автори свідомо звертаються до традиційних міфологічних сюжетів, мотивів, архетипів, вдаються до власної міфотворчості у трактуванні української історії. Міф перетворюється на інструмент художньої організації історичного матеріалу і засіб втілення національних культурних моделей особистої й суспільної поведінки. Міфологізм у зображенні епохи не суперечить принципу художнього історизму, навпаки, він виступає як його органічне доповнення. У процесі художнього відтворення епохи Визвольної війни 1648-1654 рр. в російській романтичній картині світу міф, філософська думка й історична наука були взаємопов’язаними складниками духовного досвіду опанування історії.
Популярними об’єктами міфологізування в російському романтизмі стали мотиви «золотого віку», «доброго старого часу», «долі», які розкривали рух історії та історичну місію Богдана Хмельницького. Активна міфотворчість романтиків сприяла формуванню національно-культурних узагальнень. Міфологема його життя-діяння стає еталонною національно-культурною моделлю особистої й суспільної поведінки.
Епоха Богдана Хмельницького, завдяки закладеному в ній формально-змістовому потенціалу, належить до тематичних констант в російській романтичній літературі. Це своєрідний «смисловий концентрат», на основі якого з’явилося розмаїття індивідуально-авторських інтерпретацій, жанрових та стильових рішень. «Богданів текст» засвідчує взаємодію різних художніх напрямів і течій, магістральних і периферійних векторів художньої літератури, в тому числі масової і, навпаки, не відомої широкому колу читачів.
Епоха романтизму створила такий комплекс умов, які сприяли довготривалому «спалаху» інтересу до часів Хмельниччини. У процесі літературного розвитку цей інтерес переживав періоди згасання й пожвавлення. Подальші трактування доби Хмельниччини в літературі принесли нові оцінки й поетикальні відкриття, але вони спиралися на багатий досвід відтворення української історії в російській романтичній літературі.