Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня
| Вид материала | Автореферат |
- Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня, 468.15kb.
- Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня, 740.67kb.
- Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня, 390.59kb.
- Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня, 632.89kb.
- Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня, 453.73kb.
- Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня, 492.02kb.
- Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня, 331.46kb.
- Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня, 325.21kb.
- Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня, 330.24kb.
- Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня, 357.34kb.
У підрозділі 2.1 «Філософсько-естетичні засади історичного мислення в романтизмі» визначено вплив європейської філософії та естетики на розвиток художньої свідомості в Росії у добу романтизму, а також суто національні фактори актуалізації принципу історизму в російській романтичній літературі.
На розвиток російської романтичної літератури, як й інших європейських літератур, справила вплив німецька ідеалістична філософія. Ідеї І. Канта, Ф. Шеллінга, Й. Фіхте, Ф. Г. В. Гегеля щодо руху історії та її осмислення в літературі, досвід історичної прози в Європі були не тільки сприйняті російськими письменниками-романтиками, а й пропущені крізь призму національних уявлень про історію, активний пошук яких був зумовлений соціально-історичними подіями в Росії (війна 1812 року і пов’язаний із нею патріотичний підйом, поширення декабристських ідей, визвольні рухи тощо).
У Росії доби романтизму стали напрочуд популярними різні концепції народності, інтерес до національних витоків та життя інших народів, особливо в контексті пошуку національної ідентичності. Вже на початку XIX століття митці замислювалися над сутністю вітчизняної історії та закономірностями її розвитку, протягом 1830-1840-х рр. у суспільстві розгорнулися дискусії щодо подальших історичних шляхів Росії. Вироблення історичного мислення і як наслідок пошук шляхів художнього історизму відбувалося в різних напрямках. Кожен із митців мав своє розуміння історії та підхід до її змалювання в літературі. Так, О. М. Сомов писав про необхідність «правдоподібності» у відображенні історичних картин. О. С. Пушкін закликав до поєднання творчої свободи й історичної правди. О. К. Толстой наголошував на важливості узгодження характерів із зображуваним часом. І. Я. Кронеберг стверджував, що картини історії мають бути просякнуті певною ідеєю, втіленій у чуттєвій формі. На думку М. І. Надєждіна, саме «світ ідей» надає смислу зображенню історії в мистецтві. М. В. Гоголь вважав, що митець, котрий звертається до історії, проникає не тільки в минуле, а й у майбутнє, осягаючи сам «дух історії» і стаючи його виразником.
Незважаючи на різницю в поглядах та естетичних підходах російських митців, їх єднало прагнення осягнути історію Росії в її перспективі, у всезагальному масштабі й водночас у контексті актуальних соціально-історичних проблем, пошуку національної ідентичності й єдності. Звідси – інтерес до мало розроблених історичних й «екзотичних» тем у літературі, серед яких особливе місце посідала українська тема, що тоді фігурувала «на правах загальноросійського» матеріалу (Ю. М. Манн). Водночас вже тоді митці відчували неповторність Малоросії та її історії як «слов’янської Авзонії» (П. А. В’яземський), «урочистого втілення поезії слов’янського духу» (М. І. Надєждін).
Історизм як особливість художнього мислення став важливим чинником і складовою російської романтичної картини світу. Історичному мисленню в російському романтизмі притаманні такі риси, як поєднання художнього й наукового пізнання минулого, настанова на «внутрішнє чуття» в осягненні історії, використання засобів інтуїції («диві нація», «уявлення», «заглиблення», «прозріння» та ін.). Універсалізм художнього бачення, що характеризує романтизм загалом, яскраво виявився і в історичному мисленні російських романтиків, котрі поєднували студіювання історичних джерел і наукові розвідки із міфологізуванням. Входження міфу в тканину художнього зображення історії стимулювало пошуки нових форм у мистецтві слова, нових стильових і жанрових стратегій.
Історизм у російській романтичній літературі відзначався апеляцією не до застиглих форм і явищ історії, а до її невпинного руху, до пізнання динаміки історичних процесів, особливо ключових для розвитку Росії, з акцентуванням етичних домінант. У зв’язку з цим в історичному матеріалі акцептувалася моральна проблематика й етичний зміст образів, що відображало прагнення митців віднайти етичні закономірності в історії. Усвідомлення митцями скерованості історичних подій людською свідомістю призвело до введення в картину світу російського романтизму непересічних особистостей, а особливо – героїчних постатей, котрі протиставлялися духовно ницій сучасності. Героїзація історичного минулого й видатних особистостей минувшини була зумовлена й завданнями пошуку ідеалу, пізнання рубіжних моментів вітчизняної історії, які дали нові напрямки розвитку Росії, а також суб’єктивацією художнього зображення в романтизмі.
Специфічною особливістю російської романтичної літератури стало ствердження героїчного начала як невід’ємної частини національного характеру і загострене відчуття неповторності кожної історичної епохи. Звернення до української старовини, зокрема до епохи Богдана Хмельницького, набуло ознак програмності в філософських, соціально-історичних та естетичних концепціях російських романтиків.
Твори на тему Хмельниччини стали варіантом літератури екзотики, яка різко контрастувала з дійсністю перехідної, кризової для Росії епохи, неприйняття якої характерне для романтичного світосприйняття. Ретроспективність, притаманна романтичному мисленню, спонукала художників слова реалізувати свій «відхід» від сучасного світу в ідеальний для них світ історичного й одночасно екзотичного минулого. Художнє відтворення героїчної доби Богдана Хмельницького сприяло й справі практичного втілення ідеї героїко-патріотичної, сповненої високого громадянського пафосу літератури. На цьому тематичному просторі втілювалася й інша романтична ідея – створення національно самобутньої літератури.
Підрозділ 2.2 «Літописні та історіографічні джерела романтичних уявлень» присвячений розгляду документальної основи художнього зображення доби Богдана Хмельницького в російській романтичній літературі. У дисертації визначено чинники, що сприяли входженню в російський романтичний дискурс теми Хмельниччини: поширення рукописних козацьких літописів (Самовидця, Самійла Величка, Григорія Грабянки); популярність «Історії Русів» як широкого зібрання відомостей про українське минуле, в тому числі й про добу Богдана Хмельницького; створення образу «мудрого гетьмана» в українській бароковій поезії XVII-XVIII ст.; публікація низки історичних документів з української історії; коментування й наукове вивчення історичних джерел та літописів (М. О. Максимович, О. М. Бодянський, М. І. Костомаров та ін.); поява белетризованих історіографічних творів (М. М. Карамзін, Д. М. Бантиш-Каменський, М. О. Маркевич та ін.). Особливе значення в історико-літературному процесі доби мали історіографічні твори, у яких синтез науковості й художності позначився на їх полістильовій та поліжанровій природі, що, безперечно, сприяло виробленню нового історичного мислення й поетикальних стратегій у розробці історичної теми в художніх творах російського романтизму.
На формування інтересу до минулого у російських романтиків значною мірою вплинула концепція Д. М. Бантиш-Каменського, що давала поштовх для творчої уяви. Найпопулярнішими для літератури російського романтизму виявилися історичні епізоди, описані в «Історії Малоросії…»: 1) сюжет про «особисту образу» Хмельницького, що спонукала його вирушити в Запоріжжя й розгорнути повстання; 2) історія здобуття королівських універсалів із козацькими привілеями; 3) події молдавських походів гетьмана 1650-1652 рр.
Сприйняття фактів української історії, в тому числі й образу Богдана Хмельницького та пов’язаних із ним подій, у наукових й літературних колах було неоднозначним, що спричинило полеміку, яка розгорнулася протягом 1830-1850-х рр. на сторінках російських видань («Сын Отечества», «Современник», «Русская беседа»). У ній взяли участь історики, критики, письменники (М. О Максимович, М. П. Погодін, О. І. Герцен, М. Г. Чернишевський та ін.). Книга М. І. Костомарова «Богдан Хмельницький» (1857), в якій було узагальнено досвід наукового осмислення Хмельниччини й роботи з історичними джерелами, викликала широкий резонанс серед публіки захопливою формою, авторськими коментарями, введенням фольклорного та етнографічного матеріалу.
Незважаючи на розмаїття підходів і трактувань, ядро історичних уявлень про українського гетьмана у першій половині XIX ст. становила героїзована біографія й епізоди самовідданої боротьби Богдана Хмельницького, що знайшло відбиток у художніх творах російських романтиків.
У підрозділі 2. 3 «Роль фольклору в естетичному й історичному осмисленні минулого» встановлено значення фольклорних джерел, які привернули увагу російських романтиків й дали імпульс для створення художніх творів на тему Хмельниччини.
Фольклор був потужним чинником формування художньої системи романтизму. Його опанування відбувалося в різних напрямках: збір, систематизація, видання народнопоетичних пам’яток, їх коментування й наукове вивчення, а також художня рецепція (переспіви, стилізації тощо). Серед фольклорних текстів особливу роль у формуванні уявлень про добу Богдана Хмельницького відігравали українські думи й історичні пісні. Збірки фольклорних творів, укладені М. О. Цертелєвим (1819), М. О. Максимовичем (1827, 1834, 1849), І. І. Срезневським (1833-1838), стали не тільки важливим джерелом історичної інформації, але й об’єктом художнього наслідування для російських романтиків.
з фольклору до літератури російського романтизму були екстрапольовані не тільки народні уявлення про добу козаччини й боротьбу з польською шляхтою, але й культурні коди, компоненти картини світу, окремі поетикальні структури (образи, сюжети, мотиви та ін.). Створені літературою російського романтизму варіанти образу Богдана Хмельницького мають своїх фольклорних прототипів.
У підрозділі відзначено особливості підходу митців стосовно добору джерел, претекстів, на які вони спирались і з яких фактично виростали їхні творчі задуми. Основними критеріями відбору матеріалу з фольклорних, літописних та історіографічних джерел були виключність історичних подій і героїка образів, які увиразнювали образ епохи (минувшини як ідеалу), сприяли конструюванню світоглядних моделей, втіленню романтичних ідей.
Підрозділ 2.4 «Історія та історична особа як об’єкти авторського міфологізування» присвячений розгляду взаємодії історичного та міфологічного в романтичній літературі, специфіки авторської міфотворчості в контексті висвітлення теми Хмельниччини.
Категорія «міф» стає однією з центральних у романтичній естетиці. Міф є своєрідною призмою художнього пізнання світу й засобом творення «іншої реальності». У російській романтичній картині світу міф набуває не тільки універсального, а й національно-історичного змісту, будучи формою пізнання історії й особливим засобом її інтерпретації. За міфологічною свідомістю в епоху романтизму визнана здатність відображати духовні фактори історичного процесу.
Російські письменники-романтики в осмисленні доби Хмельниччини звертаються до міфів, поширених у народнопоетичній творчості. Міфологізація історії в літературній творчості романтиків відбувається при культурному посередництві фольклору, адже саме ця художня система здатна транслювати міф в культуру постміфічних епох. Присутність у художньому тексті міфологічних структур є сигналом про його тісний зв'язок із уснопоетичною традицією (О. С. Киченко). Художнє зображення доби Хмельниччини в російській романтичній літературі зумовлено активною рецепцією естетичною свідомістю українського фольклору, що яскраво відобразив цей історичний час. Разом з тим, у спиранні на фольклор, письменники прагнуть до творення власних міфопоетичних картин минулого.
Оперуючи історичним та фольклорним матеріалом, романтики наділяли його в процесі міфотворчості особливими універсальними смислами. Історичний час стає особливим сакральним періодом (Хмельниччина усвідомлюється як час слави й звитяг, героїки й свободи), а історичні особи демонструють міфологічну по суті поведінку.
У дисертації розглянуто явища міфологізації історії та історизації міфу в контексті розвитку романтичної літератури. Якщо в процесі міфологізації історії історична особа асимілюється зі своєю міфічною моделлю, то в процесі історизації міфу, навпаки, простежується індивідуалізація, виділення архетипічного героя із довколишнього світу (а традиційний міф набуває нумінозності).
У міфологічній свідомості романтиків сучасна історія сприймається як занепад порівняно з минулим (в тому числі й добою Хмельниччини), що сприймається як метафора «Великого Часу» – міфопоетичне ядро художньої картини світу у творах, присвячених епосі Богдана Хмельницького. Історичні особи «Великого часу», в тому числі образ Богдана Хмельницького, в романтичній літературі постають як міфологізовані герої, котрі втілюють сутнісні, значущі для людства колізії та риси. Історія однієї особистості в міфопоетичному сюжеті перетворюється за всезагальну людську історію, а історичний персонаж виявляє ознаки архетипу. У художньому світі романтиків особливого значення набувають й архетипні концепти – дім, шлях, життя, смерть, кохання тощо. У процесі індивідуалізації міфологічних структур, творення «Богданового» міфу в літературі російського романтизму напрочуд актуальними були традиційні складники міфологічних сюжетів (історія чарівного народження, випробування, подвигів героя, смерть, відродження, здобуття безсмертя та ін.).
Третій розділ «Епоха Хмельниччини в російській романтичній поезії» присвячений дослідженню специфіки художнього відображення доби Богдана Хмельницького в ліро-епічній поезії російських романтиків. Основну увагу приділено засобам романтичної ідеалізації, композиції, мотивній структурі, а також характеристиці образу Богдана Хмельницького в поетичних творах митців у зіставленні з фольклорними та літературними традиціями. Розділ складається з трьох підрозділів.
У підрозділі 3.1 «Романтична ідеалізація епохи в ліро-епічній творчості поетів-романтиків» розглянуто механізми ідеалізації історичної доби та образу Богдана Хмельницького на різних рівнях художнього тексту: сюжетно-композиційному, імагогічному, мотивному, жанровому, стильовому. Підрозділ містить три параграфи.
У параграфі 3.1.1 проаналізовано «Пісню про Богдана Хмельницького, визволителя Малоросії» О. М. Сомова і думу «Богдан Хмельницький» К. Ф. Рилєєва. Задля ідеалізації образу Богдана Хмельницького поети вдаються до акцентуації позитивних рис героя, спираючись на епічні традиції фольклору (патріотизм, жертовність, волелюбність, хоробрість, героїчні діяння та ін.). Вплив фольклору виявляється також у композиційній структурі творів (кульмінація припадає на моменти битви, подвигів героя заради святої мети, народних інтересів), архетипічній природі художнього образу Хмельницького і сюжетних ситуацій, пов’язаних із ним (чудесне зцілення гетьмана, боротьба добра і зла, космосу а хаосу та ін.), поетикальних засобах (контраст, міфологізація художнього простору й часу та ін.), жанрових рішеннях (звернення до фольклорних жанрів пісні (героїчної, історичної) та думи, збагачених авторськими новаціями).
Серед засобів художньої ідеалізації в ліро-епічних творах російських романтиків найбільш продуктивною стала героїзація подій і образів, яка реалізується за рахунок гіперболізації подій, кращих якостей персонажів, а також «домислювання» бажаного й умовчання небажаного.
У параграфі 3.1.2 показано реалізацію принципу «вершинності» в композиції творів про Богдана Хмельницького на прикладі поеми «Богдан» Є. П. Гребінки. Принцип «вершинності» (відсутність хронологічно послідовної оповіді, наявність художньо ефектних сцен (картин), що відтворюють ключові моменти біографії героя, концентрація ракурсу оповіді на певних моментах) став одним із досягнень європейської та російської романтичної поеми (В. М. Жирмунський) і був використаний російськими поетами-романтиками для розробки історичної теми.
Основу поеми Є. П. Гребінки становить український фольклорно-етнографічний та історичний матеріал. Спираючись на традиції усної поетичної творчості (пісні, думи, казки та ін.) й літератури (героїчна поема), Є. П. Гребінка сюжетно й композиційно акцентував виключність певних подій із життя Богдана Хмельницького (випробування, чудесні перетворення та ін.). Прийом контрасту (прекрасна українська природа і картини жорстокого свавілля), що має витоки у фольклорі, отримує романтичне забарвлення й сприяє увиразненню діянь центрального героя твору. У творі поєднуються елементи фантастики й правдиве відображення гніту українського народу.
Композиційні «вершини» ліро-епічної оповіді Є. П. Гребінки, що спираються на документальні джерела, сприяють відтворенню ключових моментів історії повстання. На відміну від романтичних поем сучасників, де були поширені авантюрні, любовні та інші лінії, у творі Є. П. Гребінки центральне місце посідає громадянсько-героїчна сюжетна лінія, що підкреслює соціальну та історичну значущість образу головного героя. Автор оспівує Богдана Хмельницького в історико-героїчному та морально-етичному планах, розкриває зв’язок його особистості із часом та суспільним життям країни. Є. П. Гребінка виокремлює ключову рису в характері героя, змальовуючи його як рятівника народу й держави. Фольклорні традиції (введення пісні бандуриста, символічних образів орлів-братів, поетизація «чудесного царства», молитва героя та ін.) допомагають художньо вияскравити образ гетьмана. Ідеалізація Богдана Хмельницького виявляється також у звільненні образу від окремих (несуттєвих) деталей, акцентуації виключності рис і діянь героя, зверненні до найважливіших моментів його життя в контексті історії, стрімких часових і просторових зсувах. Як поет-романтик, Є. П. Гребінка розкриває у риторичних формах глибину внутрішнього світу героя у його роздумах про Бога, народ, рідну землю, власне призначення.
У параграфі 3.1.3 встановлено, що логічним результатом ідеалізації образу Богдана Хмельницького в художній літературі стала розробка мотиву Богоданності, Богообраності, який виявився загальним для всього текстового ансамблю ліро-епічних творів. Письменники підкреслюють символічність імені Богдан – Богом даний, яким нарік Зиновія Хмельницького православний митрополит Сильвестр Косов під час зустрічі у Києві козацького війська й гетьмана-переможця. Цей епізод, узятий із козацьких літописів, «Історії Малої Росії» Д. М. Бантиш-Каменського, введений в поему Є. П. Гребінки «Богдан», анонімну поему «Богдан Хмельницький» (яку тривалий час приписували М. О. Максимовичу). У дисертації доведено, що мотив Богообраності народного вождя-заступника, походить від міленаристських, месіанських міфологічних уявлень про видатну особистість. Силою творчої фантазії романтиків на історичному тлі поетично втілено космогонічний міф, у центрі якого – герой-деміург, котрий діє задля народного блага. Образ деміурга поєднує у собі космогонічний та есхатологічний міфи як бінарно-опозиційну пару. Подібне явище простежується й у художній картині світу російських романтиків загалом. Міф про «золотий вік» козаччини, про часи Хмельниччини співіснує з міфом про «смерть України» (Г. Грабович), про загибель української слави. Співіснування таких міфологічних парадигм виявляється у творах Ф. М. Глінки, М. О. Маркевича.
Синтетичні жанрові форми, в яких знайшли втілення образ Богдана Хмельницького та його доби, демонструють взаємодію фольклору й літератури, різних родів літератури, попередніх традицій і новацій: дума (К. Ф. Рилєєв), пісня (О. М. Сомов), «мелодія» (М. О. Маркевич), віршована новела (В. І. Любич-Романович, В. Г. Бенедиктов, Ф. М. Глінка), драматична поема (Є. П. Гребінка).
У підрозділі 3.2 «Індивідуалізація авторських підходів до художнього моделювання епохи» встановлено способи вираження авторського начала та форми художньої рецепції фольклорного, літописного й історіографічного матеріалу про Богдана Хмельницького та його час. Підрозділ складається з двох параграфів.
У параграфі 3.2.1 відзначено, що, незважаючи на схожість у потрактуванні образу гетьмана Богдана Хмельницького російськими поетами-романтиками, в авторських підходах простежуються певні відмінності, зумовлені своєрідністю ідейних та естетичних позицій митців. Так, образ героя-воїна, патріота своєї країни, борця за свободу «українських степів» і водночас виразника декабристських ідеалів постає у творах К. Ф. Рилєєва і О. М. Сомова. Сміливий вождь козацького війська, непримиренний месник і вершитель справедливості – такі образні потрактування виявляються у текстах Ф. М. Глінки та В. І. Любича-Романовича. Мудрий державний діяч, видатний політик поетизується В. Г. Бенедиктовим. Людина-легенда, подвиги котрої оспівані кобзарями, – таким змальований Богдан Хмельницький у художньому світі М. О. Маркевича.
Особливу увагу в параграфі приділено віршованим новелам Ф. М. Глінки та В. І. Любича-Романовича, які в інтерпретації доби Богдана Хмельницького спираються на фольклорні й документальні джерела. У дисертації уточнено конститутивні риси жанру віршованої новели в зіставленні з баладою, поемою, прозовою новелою. Настанова митців на достовірність зображення історичних подій виявляється в підзаголовках до їхніх творів, що відображають жанрові пошуки того часу: «историческая черта», «черты из жизни Богдана Хмельницького» (Ф. М. Глінка), «из малороссийской песни» (В. І. Любич-Романович).
Віршована новела визначена в дисертаційній роботі як синтетичний жанр – «жанр-перехрестя», що прагнув до конвергенції художніх ознак літературних форм та інших джерел (фольклорних та історичних). У ліро-епічних творах Ф. М. Глінки виявлено динаміку та функціональне навантаження провідних мотивів (сватання, боротьби добра і зла, правди й неправди та ін.), а також сюжетно-композиційну організацію текстів (контраст на рівні подій, образів, мови; стрімкість розвитку сюжету; акцентування кульмінації). «Сказання про Хмельницького» В. І. Любича-Романовича розглядається як форма рецепції української думи, що підтверджується сюжетним ходом подій, інтерпретацією образу Богдана Хмельницького, специфічною поетикою твору (риторичність, яскраво виражене ліричне начало, елементи драматизації тощо). У параграфі також проаналізовано народно-літописну основу та форми авторської позиції у творі В. Г. Бенедиктова «Богдан Хмельницький і посли».
У віршованих творах російських романтиків про Богдана Хмельницького втілено риси фольклорного героя, романтичного ідеалу воїна-героя і реальної історичної особи.
У параграфі