Geum.ru

Мельниченко Олена Миколаївна Житомирський державний університет імені Івана Франка словотвір іменника житомирської актової книги 1590, 1635 рр

Вид материалаДокументы

Содержание


Метою роботи
Список умовних скорочень назв джерел
Список використаної літератури
Подобный материал:




Мельниченко Олена Миколаївна

Житомирський державний університет імені Івана Франка


СЛОВОТВІР ІМЕННИКА ЖИТОМИРСЬКОЇ

АКТОВОЇ КНИГИ 1590, 1635 рр.

Науковий напрям: філологія та журналістика.

Спеціальність: філологія.

Ключові слова: актова книга, староукраїнська літературно-писемна мова, історичний словотвір, похідні іменники, спосіб словотворення.

ВСТУП

Словотвір відносно молода лінгвістична дисципліна, адже “як окремий розділ мовознавства словотвір сформувався досить пізно (60-ті роки двадцятого століття), однак у цій галузі є безперечні здобутки, визнані у лінгвістичному світі” [2: 5]. Цьому сприяли насамперед дослідження чеського мовознавця М. Докуліла [8], польських дослідників В. Дорошевського [9] і Р. Ґжеґорчикової [6], російських учених В. Виноградова [5] і М. Шанського [16]; незаперечні заслуги в цій ділянці має І. Ковалик, засновник дериватологічної школи в Україні [11-13]. Саме “І. Ковалик вперше обґрунтував поняття словотвірного типу як одного із центральних понять словотвору (хоч пріоритет у цьому віддають М. Докулілу)”
[2: 5].

Вперше висвітлення історичного словотвору української мови було подано лише окремими розділами в підручниках з історичної граматики [4] та з історії української мови [10]. Вагомими є розділи про словотвір імен та дієслів у монографії С. Бевзенка з історичної морфології української мови [3], а також монографія Г.Аркушина “Іменний словотвір західнополіського говору” [2] та ґрунтовна розвідка Л. Гумецької про словотворчу систему української актової мови XIV-XV ст. [7].

Упродовж останніх років суттєві напрацювання в цій ділянці також з’являються в різних наукових центрах, серед яких передовсім варто виділити наукові конференції, за результатами однієї з яких опубліковано збірник статей “Актуальні проблеми українського словотвору” [1].

Обрана нами для дослідження словотвірних особливостей пам’ятка ділової мови – “Акти Житомирського гродського уряду: 1590 р., 1635 р.” – створена у період формування книжної української мови, що постала на основі руської литовського зразка, церковнослов’янської та народної української мови (т. зв. „проста”, або староукраїнська літературно-писемна мова на народній основі).

Мовні особливості текстів ділового письма окресленого періоду цікавлять багатьох лінгвістів, адже вони дають багатий матеріал для вивчення мови з погляду історичного, становлять особливо цінне джерело для вивчення історії української мови. Актова мова, як зазначав І. Огієнко, “стала провідником живої нашої мови до мови літературної” [15: 141]. У більшості пам’яток наявний багатий матеріал для вивчення усіх розділів мовознавчої науки.

Оскільки словотвір іменника пам’яток ділової мови північноукраїнського ареалу кін. XVI – поч. XVII ст. ще не був предметом спеціального наукового дослідження, то актуальність обраної нами теми беззаперечна.

Об’єктом нашої студії стали похідні іменники, виявлені в актах Житомирського гродського уряду за 1590 та 1635 роки.

Предметом дослідження є засоби та способи словотвору іменника в мові пам’ятки.

Метою роботи є системне вивчення способів та типів словотворення іменників у досліджуваних текстах, зіставлення їх функціонування в сучасній українській літературній мові та діалектах.

ОСОБЛИВОСТІ СЛОВОТВОРУ ІМЕННИКА АЖГУ 1590, 1635 рр.

На кожному етапі розвитку мови у системі словотвору існують дериватеми, утворені різними способами словотвору. Однак, не всі способи однаковою мірою активізуються на різних етапах розвитку мови. “Словотвір актових книг Житомирського гродського уряду, як і решти подібних писемних пам’яток, характеризується наявністю дериваційних типів, що в подальшому стали продуктивними в українській літературній мові”, а також відзначається оригінальною словотвірною поєднуваністю моделей, не успадкованих українською мовою [14: 387].

У роботі проаналізовано понад 250 похідних іменників (без урахування їх фонетичних варіантів), наявних у АЖГУ 1590, 1635 рр. Ці деривати утворені виключно від трьох частин мови – іменника, прикметника та дієслова, при цьому переважають десубстантиви і девербати. Іменникові утворення від інших частин мови відсутні. Варто відзначити, що до непохідних, ми зараховуємо не тільки етимологічно непохідні слова, але і непохідні з погляду морфологічних співвідношень в рамках мовної системи XVI-XVII ст., адже про похідну основу можна говорити тільки тоді і тільки до того часу, поки є співвідносна з нею непохідна основа, або, як зауважує Л. Гумецька, “доки суфікс усвідомлюється живим словотворчим формантом у цій морфологічній категорії”[7:75]. Непохідними словами слід також вважати асимільовані запозичення, чужомовне походження яких перестало усвідомлюватися.

Словотвір іменника в АЖГУ представлений такими способами: суфіксальним, префіксальним, префіксально-суфіксальним, безафіксним, основоскладанням (у межах морфологічного типу) та лексико-синтаксичним і морфолого-синтаксичним (у межах неморфологічного).

Явно домінуючим є суфіксальний спосіб словотвору. Близько 75 % усіх похідних іменників, виявлених у пам’ятці, утворено саме цим способом. У його межах найпродуктивнішими визначаємо словотвірні типи з суфіксами:

-никъ (-икъ), -ець, -окъ (у творенні іменників чоловічого роду);

-к-а, -иц-я, -ость (жіночого роду);

-нье, -енье, -ств-о (середнього роду).

    Однак зазначимо, що ці словотвірні типи можуть мати різний ступінь продуктивності у різних лексико-семантичних групах. Так, наприклад, спільнослов’янський суфікс –н-икъ, що виник на базі суфікса -икъ шляхом перерозкладу прикметникових і дієприкметникових основ на -н- є досить продуктивним у творенні особових назв чоловічого роду: помочников 48,
    урядником 48, челядника 132, рємєсникоVъ 190, екъсцєсниками 155, але виявив себе непродуктивним у творенні назв предметів, маємо лише дві лексеми, які, власне, не успадковані СУЛМ, але збережені у регіональних діалектах. Так, слово ложник зафіксоване у говірках середнього та східного Полісся (СДЛ, 40), а літник –
    у середньо поліських і суміжних говірках (СНОВ, 88).

    Суфікс -ок навпаки більш продуктивний у творенні назв предметів, ніж осіб. Звертаємо увагу на те, що суфікс -окъ в загальних назвах осіб чоловічого роду у мові житомирських актів позбавлений свого зменшено-пестливого значення і виступає лише як іменниковий формант. Очевидно, це зумовлено тим, що у свідомості писарів цих актів, більшість яких знала польську мову, суфікс –окъ був просто відповідником польського суфікса -ек і заміняв його в запозиченнях з польської мови, наприклад, маршалка 60 (пол. marsałek – Т. МС, I, 422). Проте припускаємо, що слово ратунок 72 не творилося за словотвірним типом
    з суфіксом -окъ, а було лексичним запозиченням із німецької мови через посередництво польської, що, зокрема, фіксує Є Тимченко у “Матеріалах до словника писемної та книжної мовиXV-XVIII ст.” (пол. rachunek з нім. rechnen –
    Т. МС, II, 268). Запозиченою з польської мови вважаємо словотвірну модель із суфіксом -ець: поборцу 94, зрадцу 49, подавца 186, злочинцу 69. Усі наведені деривати є полонізмами.

У минулому демінутивний формант –ов-ець позбавлений будь-якого лексичного значення в іменнику сыноVъца 118 внаслідок зруйнування смислового зв’язку між похідним і вихідним словами. СУЛМ номен не успадкований, але активно вживаний у західних говірках (СЗПГ, II, 145).

У межах жіночого роду продуктивним є суфікс спільнослов’янського походження -ка з його варіантами – -анк-а, -янк-а-: чєлядкою 115, паничанка 58, мещанки 65, воеводянки 79. СУМ не успадкувала таких назв осіб, як паничанка та воєводянка, а челядка у значенні ‘хатня робітниця’ зафіксована лише у діалектах середнього та східного Полісся (СДЛ, 69).

Помічена тенденція до стирання здрібнілого значення давніх демінутивних суфіксів, що має місце і в СУМ. Одним з таких в назвах осіб жіночого роду є суфікс -к-а: дочка 48, матка 42, адже наведені слова усвідомлювалися на час написання актів вже як самостійні, а вихідні слова – як збільшені назви.

    При зіставленні типів словотворення іменників жіночого роду у СУМ та мові досліджуваних актів помічені зміни словотвірних типів для одних і тих же лексем. Так, наприклад, продуктивний суфікс -иц-я, сучасною українською мовою успадкований, проте деякі слова, творені за цим типом у мові актів, у сучасній мові оформлюються вже за іншою словотвірною моделлю. Порівняємо: кузниця (АЖГУ, 190) і кузня (СУМ, IV, 372); ульяниця (АЖГУ, 63) і вулик (СУМ, 781), у діалектах середнього та східного Полісся – улья у значенні ‘великий вулик’ (СДЛ, 66).

    Також маємо подібну зміну словотвірного типу з суфіксом -тв-а на тип з суфіксом -ов-ищ-е: паства (“…за земли и паства его…” (АЖГУ, 47)) і пасовище як відповідник у СУМ з тим же значенням ‘ділянка землі з трав’янистою рослинністю, де пасеться худоба, птиця’ (НТСУМ, II, 542). А лексема паства у СУМ утворена вже за допомогою суфікса -в-а від твірного слова “пастор” і вживається в іншому значенні – ‘віруючі, що живуть в одній парафії і правлять релігійні обряди в одній церкві’ (НТСУМ, II, 542).

Серед продуктивних суфіксів у творенні іменників середнього роду відзначаємо суфікс -ств-о, що має широку сферу морфологічних зв’язків і розвинену семантику. За його допомогою утворені абстрактні назви від прикметникових основ (набоженства 96, королевства 63 (від присвійного прикметника з суфіксом -ев-), ﻻбозстVа 135), від іменникових (воеводства 44, панъстVо 191) та від дієслівних (приставства 47, поселстVе 94).

Майже половина суфіксів суфіксальної системи словотворення іменників АЖГУ представлена одним-двома прикладами, що визначає їх як непродуктивні. Але такими ми їх можемо вважати лише у мові досліджуваних актів, адже не виключено, що у розмовній мові вони мали більшу продуктивність. Серед таких сучасні продуктивні суфікси: -ан-инъ, -еньк-, ин-а.

Зовсім небагато у мові АЖГУ іменників утворених способом префіксації
(14 похідних лексем). Зафіксоване вживання таких префіксів: не-, под-, о-, за-, пра-, па- та слова-префіксоїда пол-. Також не відзначається продуктивністю у актовій мові префіксально-суфіксальний спосіб словотвору: 8 іменників утворено за допомогою 6 конфіксів.

Безсумніву продуктивним є безафіксний спосіб словотворення. Але в основному цей спосіб характеризує категорію абстрактних іменників чоловічого роду, які за своїм первісним значенням є назвами дій: заступє 115, засиVами 104, наклады 42, подписом 47, выпис 95, перевод 60, переказе 60. Співвідносними з чоловічими безсуфіксними утвореннями є іменники жіночого роду, що походять від дієслівних, як правило, префіксованих основ, до яких приєднана флексія -а:
шкоды 48 заплату 48, прысеги 70, потребу 95, зневагу 96, заслуг 173.

У мові досліджуваної пам’ятки зафіксовано лише 5 іменників, утворених шляхом поєднання твірних основ двох слів, як зі сполучними голосними о, е так і без них: воевода 43, золотогравом 60, злодее 110, милосєрдя 116, самопалами 136.

Неморфологічний тип словотворення представлений морфолого-синтаксичним і лексико-синтаксичним способами. У мові досліджуваних нами пам’яток конверсія виявлена лише у субстантивації прикметників: дворному 42, золотих 95, братовою 179 та дієприкметників: подданими 50, протестﻻючы 135, ранныхъъ и покаличоны 116, що у контексті актів є іменниками.

Нами було зафіксовано лише одне слово, утворене лексико-синтаксичним способом за типом “іменник + дієслово”: сеножати 44, яке також вживається і в сучасній українській мові (СУМ, IX, 226).

ВИСНОВКИ

Незважаючи на стандартність актів житомирської книги, де схожий зміст передається схожими формулами, і немале місце займає група непохідних іменників, мова пам’ятки дала нам величезний матеріал для розгляду основних типів словотвору, а також можливість визначити продуктивність наявних словотвірних типів у межах досліджуваної мовної системи.

Ми здійснили спробу з’ясувати, що було успадковане словотворчою системою іменника з попередніх історичних епох та які нові риси з’являються в ній у період формування мови української народності, зафіксували запозичення, зокрема з польської мови, порівняли виявлені в староукраїнський період похідні утворення із лексемами сучасної української літературної мови та сучасних територіальних діалектів.

Результати дослідження дають підґрунтя подальшому вивченню історичного словотвору пам’яток не лише ділової мови, а й інших функціональних стилів періоду XVI – XVII ст., адже, незважаючи на те, що з’являються праці, присвячені історії мови, все ж вивчення словотвірних особливостей пам’яток періоду пізнього середньовіччя залишається актуальною і необхідною наразі ділянкою досліджень для розпрацювання проблем історії української мови.


СПИСОК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ НАЗВ ДЖЕРЕЛ

АЖГУ Акти Житомирського гродського уряду: 1590 р., 1635 р. / Упоряд. В. М. Мойсієнко. – Житомир, 2004. – 249 с.

НТСУМ Новий тлумачний словник української мови. У 3-х т. / Уклад. В. Яременко, О. Сліпушко. – К.: Вид-во «Аконіт», 2007. – Т. 1-3.

СГЛ Никончук М. В. Сільськогосподарська лексика правобережного Полісся. – К.: Наукова думка, 1985. – 310 с.

СДЛ Лисенко П. С. Словник діалектичної лексики середнього і східного Полісся. К.: Видавн. Акад. Наук УРСР, 1961. –72 с.

СЗПГ Аркушин Г. Л. Словник західно поліських говірок. У 2-х т. – Луцьк:
Ред.-вид. від. “Вежа” Волин. держ. ун-ту ім. Лесі Українки, 2000. – Т. 1-2.

СНОВ Гримашевич Г. І. Словник назв одягу та взуття середньо поліських і суміжних говірок. – Житомир: Північноукраїнський діалектологічний центр ЖДУ ім. І. Франка, 2002. – 184 с.

СУМ Словник української мови. В 11-ти т. – К.: “Наукова думка”, 1970-1980. – Т. 1-11.

Т. МС Тимченко Є. Матеріали до словника писемної та книжної мови
XV-XVIII ст.: У 2-х книгах / Підгот. до вид. В. В. Німчук, Г. І. Лиса. – Київ – Нью-Йорк, 2002.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Актуальні проблеми українського словотвору / За ред. Василя Ґрещука. – Івано-Франківськ: Плай, 2002. – 669 с.

2. Аркушин Г. Л. Іменний словотвір західнополіського говору: Монографія. – Луцьк: РВВ “Вежа” Волин. держ. ун-ту ім. Лесі Українки, 2004. – 764 с.

3. Бевзенко С. П. Історична морфологія української мови. Нариси із словозміни та словотвору. – Ужгород, 1960.

4. Безпалько О. П., Бойчук М. К., Жовтобрюх М. А. та ін. Історична граматика української мови. –К.,1957.

5. Виноградов В. В. Вопросы современного русского словообразования // Виноградов В. В. Избранные труды. Исследования по русской грамматике. – М.: Наука, 1975 – С. 155-165.

6. Grzegorczykowa R., Puzynina J. Słowótworstwo wspóczesnego języka polskiego (Rzeczowniki sufiksalne rodzime). – Warszawa, 1979. – 325 s.

7. Гумецька Л. Л. Нарис словотворчої системи української актової мови XIV-XV ст. –К.: Вид-во АН УРСР,1958. – 298 с.

8. Dokulil M. Teoria derywacji / Prеzłożyli z języka czeskiеgo A. Bluszczs
J. Stachowski. – Wrocław; Warszawa; Kraków; Gdańsk, 1979. – 292 s.

9. Doroszewski W. Kategorie słowotwórcze // Doroszewski W. Studia і szkice językoznawcze. – Warszawa, 1962. – S. 260-267.

10. Історія української мови. Морфологія / Відп. ред. В. В. Німчук. – К: Наукова думка, 1978. – 539 с.

11. Ковалик І. І. Вчення про словотвір (Словотворчі частини слова). – Львів: Вид-во Львів. ун-ту, 1958. – 78 с.

12. Ковалик І. І. Дериватологія (словотвір) як самостійна лінгвістична дисципліна та її місце у системі наук про мову // Словотвір сучасної української літературної мови. – К.: Наукова думка. 1979. – С. 5-56.

13. Ковалик І. І. Словотворчий розряд назв живих істот жіночої статі в сучасній нижньолужицькій мові // Славістичний зб. – К., 1963. – С.23-29.

14. Мойсієнко В. М. Із спостережень над іменним словотвором в актовій книзі Житомирського гродського уряду 1611 року // Актуальні проблеми українського словотвору / За ред. Василя Ґрещука. – Івано-Франківськ: Плай, 2002. – С. 387-391.

15. Огієнко І. Історія української літературної мови. – К.: “Наша культура і наука”, 2001. – 435 с.

16. Шанский Н. М. Очерки по русскому словообразованию. М.: Изд-во Моск. ун-та, 1968. – 310 с.