Методичні вказівки до самостійного вивчення з курсу «Економіка І організація інноваційної діяльності» для студентів 4 курсу заочної форми навчання спец. 6

Вид материала

Документы

Содержание Запитання для самоконтролю Еволюція теорій інновацій і сучасні тенденції Теорія циклічних криз Теорія довгих хвиль Теорія інноваційного розвитку Й. Шумпетера. Теорії технічного детермінізму і конвергенції Теорія технотронного суспільства Теорія індустріально-технократичного суспільства Теорія інтелектуальної технології Теорія інноваційної економіки підприємницького суспільства Запитання для самоконтролю 3. Особливості створення інновацій і формування попиту на них Негативний попит Повноцінний попит. Нераціональний попит Потенційний попит Оригінальний продукт Конкурентні переваги 4. Інноваційна політика підприємства. Запитання для самоконтролю ... Полное содержание

Подобный материал:

• Конспект лекцій з курсу "економіка та організація інноваційної діяльності", 588.19kb.
• Вступ, 523.02kb.
• І. В. Фісун методичні вказівки для самостійного вивчення дисципліни «Менеджмент», 620.87kb.
• І. В. Фісун методичні вказівки для самостійного вивчення дисципліни «Маркетинг», 454.74kb.
• Програма курсу І методичні вказівки до самостійної роботи студентів заочної форми навчання, 665.46kb.
• Міністерство освіти І науки україни харківська національна академія міського господарства, 555.8kb.
• Методичні рекомендації до вивчення курсу «конфліктологія» для студентів 5 курсу заочної, 815.35kb.
• Робоча програма, методичні вказівки до вивчення дисципліни та контрольні завдання для, 393.01kb.
• Ь І виконання контрольних робіт з курсу «етика бізнесу» (для студентів 5 курсу денної, 442.05kb.
• Методичні рекомендації до виконання завдань контрольної роботи Спісок літератури, 428.83kb.

Запитання для самоконтролю:

1. Опишіть сутність і завдання інноваційної діяльності на підпри­ємстві.
   
2. Як ви розумієте поняття «новація», «нововведення», «інно­вація»?
   
3. Чим зумовлена наявність інноваційного лага?
   
4. Які чинники стимулюють підприємство до залучення інно­вацій?
   
5. Хто є суб'єктами інноваційної діяльності?
   
6. Наведіть приклади фірм - інноваторів.
   
7. У чому сутність інноваційної діяльності?
   
8. Охарактеризуйте етапи інноваційного процесу.
   
9. Опишіть стадії етапу комерціалізації нововведення.
   
10. У чому полягає сутність дифузних процесів і формування інно­ваційного середовища?
    
11. Охарактеризуйте загальну модель інноваційного процесу з урахуванням трансферу нововведень.
    
12. Охарактеризуйте модель інноваційного процесу в окремій і фірмі.
    
13. Наведіть класифікацію інновацій за Й. Шумпетером.
    
14. Вкажіть відмінності між продуктовими, технологічними та рин­ковими інноваціями.
    
15. Наведіть класифікацію інновацій за різними ознаками.
    

Література: [1], [2], [3], [4], [5], [7], [8], [9].

2. Еволюція теорій інновацій і сучасні тенденції
   

розвитку інноваційних теорій

При роботі над темою слід приділити увагу різним поглядам класиків інноваційної теорії, виявити схожі та відмінні риси в їх теоріях, опанувати теоретичними засадами інноваційної діяльності та основними поняттями інноваційної теорії.


Формування теорій інноваційного розвитку почалося у другої половині ХІХ − першій половині ХХ ст.,

Теорія циклічних криз. Сформульована в 60-р. ХІХ ст. К. Марксом. Піднесення і спади в економічному розвитку він пояснював матеріальними чинниками. На його думку, на економічні процеси впливають технічні відкриття. Засоби праці постійно вдосконалюються, тому кожен новий середньостроковий цикл – це новий ступень науково-технічного прогресу і розвитку продуктивних сил. Маркс розрізняв екстенсивний і інтенсивний технічний прогрес. За екстенсивного розвитку збільшуються обсяги виробництва на базі старої техніки, за інтенсивного – масово впроваджуються нові види техніки. В обох випадках мають місце технічний прогрес і пов’язані з ним структурні зрушення в економіці.

Теорія довгих хвиль. Сформульована російським економістом

М. Кондратьєвим. Проаналізувавши у 20 –х р. ХХ ст. декілька довгострокових динамічних рядів, побудованих за показниками Франції, Англії, США, Німеччини, він зробив висновок про існування довгого циклу економічної кон’юнктури з тривалістю 50_55 р. Основними причинами виникнення довгих хвиль М. К. вважав нововведення, війни та революції, відкриття нових ринків, збільшення запасів золота. Він вказав зв’язок довгих хвиль з технічним розвитком виробництв, науково-технічними відкриттями, винаходами та їх впровадженням. М. К. наголошував, що необхідно розрізняти момент їх появи та момент застосування на практиці.

Теорія інноваційного розвитку Й. Шумпетера. У нього вперше вжито термін «Інновація», «інноваційний процес» і висловлено гіпотезу про те, що інновації з’являються в економічній системі не рівномірно, а у вигляді більш-менш одночасно освоюваних поєднаних інновацій – кластерів.

Кластер ( лат. «розряд» ) інновацій – сукупність базисних нововведень, що визначають технологічний устрій економіки протягом тривалого часу.

М. Кондратьєв розробив класифікацію хвиль, які мали місце в історії:

1) 1790-1840 – механізація праці в текстильній промисловості

2) 1840-1890 – виникнення винаходу першого двигуна та розвитком залізничного транспорту

3) 1890-1940 – глобальна електрифікація та розвиток чорної металургії

4) 1940-1990 – розвиток нафтової промисловості та продуктів органічної хімії.

Можна продовжити – з 1990 р. почалася 5-а хвиля, пов’язана з розвитком мікроелектроніки та комп’ютерної техніки. Прогнозується і наближення шостої хвилі – розвиток біотехнології.

Теорії технічного детермінізму і конвергенції. Розроблені американським економістом Дж. Гелбрейтом. Він використав термін «індустріальна система» для відображення картини непорушного і наростаючого панування великих корпорацій. Основною характеристикою індустріальної системи він вважав промислове застосування все складнішої і дорожчої «Високої техніки». Звідси і назва - теорія технічного детермінізму.

Теорія технотронного суспільства. Сформульована американським політичним діячем Зб. Бжезинським. Він запропонував власне бачення майбутнього розвитку так званої капіталістичної цивілізації на технократичній основі. Тобто залежність від розвитку техніки, особливо – електронної.

Теорія індустріально-технократичного суспільства. Викладена американським вченим Д. Беллом. Розглядалось їм як суспільство майбутнього, перехід до якого у США мав здійснитися до кінця ХХ ст. В основу теорії було покладено домінуючу на той час концепцію індустріального суспільства як суспільства накопичення техніки та капіталів.

Теорія інтелектуальної технології. Виникла як результат дослідження американського економіста Ф. Хайєка проблем інформаційної економіки і технології. Хайек запропонував інформаційну концепцію порядку як основу цивілізації. Ринок – це велика інформаційна машина, що містить величезні знання і можливості людей. Врахування інформації, що надає ринок ї дії відповідно неї і дають можливість експериментувати. Ризикувати, домагатися максимальних результатів.

Теорія інноваційної економіки підприємницького суспільства. Сформульована американським вченим П. Друкером. Він вважав економіку 90-х р. на відміну від 60-70-х р. інноваційною.

Більшість центрів НТР знаходяться у мегаполісах, здатних генерувати синергію ( грец. – той, що діє разом ) – підсилення результуючої окремих складових системи завдяки їх взаємодії – на базі знань та інформації.


Запитання для самоконтролю:

1. Охарактеризуйте становлення теорії інноваційного розвитку протягом другої половини XIX — початку XX ст.
   
2. Наведіть основні положення теорії довгих хвиль М. Кондратьєва.
   
3. Опишіть сутність інноваційної теорії Й. Шумпетера. Що у ній принципово нове?
   
4. Охарактеризуйте теорії технократичного суспільства. У чому полягають їх недоліки?
   
5. Наведіть основні характеристики інноваційної економіки та підприємницького суспільства за П. Друкером.
   
6. Охарактеризуйте зміну парадигми інноваційного розвитку. В чому ви вбачаєте якісно нову рису сучасного етапу соціально-еконо­мічного і технічного прогресу?
   
7. У чому сутність екстенсивного, інтенсивного та інноваційного типів економічного розвитку?
   

Література: [2], [3], [4], [5], [7], [8], [9].


3. Особливості створення інновацій і формування попиту на них

Під час вивчення теми слід приділити основну увагу питанням стимулювання підприємств до залучення інновацій та опанувати поняттями попиту на інноваційні продукти, а також видів попиту на інновації.


Чинники, які найбільшою мірою стимулюють залучення інновацій:

• зниження рівня стабільності надходжень матеріальних і сировинних ресурсів, необхідних підприємству
  
• розширення асортименту продукції, що претендує на те ж саме місце на ринку ( конкуренту )
  
• зміна потреб і бажань споживачів
  
• економічні потрясіння і нестабільність
  
• технологічні зрушення, що спричиняють зміну сформованих поглядів.
  

Попит – обсяг продукції чи послуги, які споживач хоче і спроможній придбати на певному ринку за певною ціною протягом певного часу.

Прихований попит. Відображає неможливість задоволення потреб споживачів за рахунок наявних на ринку товарів і послуг.

Негативний попит. Може виникати на стадії просування нового продукту на ринок, відображає факт його несприйняття.

Надмірний попит. Виникає за умови, коли попит перевищує пропозицію. Це дуже сприятлива ситуація для інноваторів.

Повноцінний попит. Передбачає відповідність нововведень бажанням споживачів, перехід нововведення в стадію зрілості.

Нерегулярний попит. Характеризується коливанням попиту протягом тривалого часу.

Нераціональний попит. Попит на товари, шкідливі для здоров’я.

Відсутність попиту. Споживачі, на яких розраховано товар, на зацікавлені або не знають.

Потенційний попит – відображає можливості потенційних споживачів продукції придбати новий товар за встановленими цінами протягом його життєвого циклу.

Товар-новація – продукт науково-технічної та інноваційної діяльності, що пропонує новий засіб чи технологію виробництва товарів чи послуг і відкриває для споживача нові сфери задоволення своїх потреб.

Оригінальний продукт – принципово новий продукт, конструктивне виконання та склад споживчих властивостей якого не були відомі раніше. Інновації повинні забезпечити підприємству конкурентні переваги та створити умови для його ринкових позицій і стабільного розвитку.

Конкурентні переваги – характеристики підприємств, його продукції чи послуг, які забезпечують йому певні переваги над конкурентами.

Найбільш типові конкурентні переваги:

• нові технології;
  
• нові запити ринку;
  
• нові сегменти ринку;
  
• зміна вартості або наявності компонентів виробництва (в позитивному напрямі).
  

Рис. 3.1 - Процес упровадження нової продукції на основі вивчення попиту і кон'юнктури ринку

Запитання для самоконтролю:

1. Що обумовлює потребу в інноваціях?
   
2. Яка роль інноваційної ініціативи у підприємницькій діяльності?
   
3. У чому сутність попиту і за якими аспектами його досліджують?
   
4. Охарактеризуйте інструменти попереднього та оперативного аналізу попиту.
   
5. Що таке товар-новація? Яких видів може бути нова продукція, що виводиться на ринок?
   
6. Охарактеризуйте етапи планування створення нового товару.
   
7. Розкажіть про методи активізації творчого пошуку на етапі ге­нерації ідей.
   
8. На чому грунтується розроблення концепції нового товару?
   
9. З якою метою здійснюється пробний маркетинг?
   
10. Як формується конкурентоспроможний асортиментний ряд продукції підприємства?
    
11. Охарактеризуйте види попиту на товар за ставленням до ньо­го споживачів.
    
12. Яким може бути попит на товар на різних стадіях його життє­вого циклу? В чому полягають завдання служби маркетингу щодо йо­го стимулювання?
    
13. Охарактеризуйте внутрішні чинники впливу на попит.
    
14. Опишіть зовнішні чинники впливу на попит. Яким чином їх враховувати для стимулювання попиту.
    

Література: [2], [3], [4], [5], [7], [8], [9], [10].


4. Інноваційна політика підприємства.

При вивченні теми слід приділити увагу принципами формування інноваційної політики підприємства, а також основним її елементам.


Інноваційна політика — форма стратегічного управління, яка визначає цілі та умови здійснення інноваційної діяльності підприємства, спрямованої на забезпечення його конкурентоспроможності та оптимальне використання наявного виробничого потенціалу.

Інноваційна політика є частиною загальної політики підприємства, яка регламентує взаємодію науково-технічної, маркетингової, виробничої та економічної діяльності в процесі реалізації нововведень. Управління цією взаємодією має здійснюватися на основі певних норм і правил, які охоплюють:

— організаційні, правові та інші процедури, що визначають порядок формування інноваційної політики;

— фактори, які слід враховувати у процесі її формування;

— розвиток функціональних напрямів діяльності під­приємства;

— механізм реалізації програми інноваційної діяльності;

— методичні засади оцінювання ефективності іннова­ційної діяльності;

— механізм коригування напрямів інноваційної діяльності.

Стратегія — довгострокова модель розвитку організації, яка приймається для досягнення її стратегічних цілей і враховує обме­ження внутрішнього та зовнішнього середовища.

Стратегію будь - якої організації можна охарактеризу­вати як стратегію наступу, стабільного розвитку, захисну.

Стратегія – це прави­ла поведінки організації, що встановлюють взаємозв'язок між розвитком підприємства і напрямами його інноваційної діяльності.

Інноваційна політика має забезпечувати реалізацію стратегічних цілей підприємства з врахуванням його наяв­них і потенційних ресурсних можливостей та з огляду на ринкову ситуацію. При цьому інноваційна політика не повинна опиратися на метод екстраполяції — метод науко­вого пізнання, за якого відбувається поширення висновків, показників, тенденцій, одних явищ, процесів на інші очікувані явища і процеси.

Інноваційна політика має враховувати регулятивні механізми економічного се­редовища і вибудовуватись так, щоб забезпечити розроб­лення підприємницьких ідей для досягнення цілей фірми і створення механізмів їх реалізації. Щоб вирішити ці зав­дання вона повинна:

— носити стратегічний характер;

— бути нерозривно пов'язаною з ринковою ситуацією;

— враховувати ресурсні можливості підприємства;

— ґрунтуватись на системному і цілеспрямованому підході до її формування;

— забезпечувати неперервність і комплексність інно­ваційної діяльності підприємства, охоплення нею всіх внутрішніх елементів;

— забезпечувати нерозривність інноваційної політики і сучасних досягнень HTП.

Переважання стратегічної спрямованості. Іннова­ційна політика має формувати умови для створення і збе­реження тривалих конкурентних переваг підприємства. А це вимагає прогнозування розвитку ринкової ситуації у довгостроковому періоді.


Запитання для самоконтролю:

1. У чому сутність інноваційної політики підприємства? Чим обу­мовлена необхідність її розроблення?
   
2. Охарактеризуйте типи інноваційної політики підприємства і по­кажіть їх зв'язок із стратегією.
   
3. Вкажіть головні завдання інноваційної політики підприємства незалежно від типу обраної стратегії.
   
4. Охарактеризуйте основні складові інноваційної політики.
   
5. Поясніть вплив організаційної культури на інноваційну політику підприємства.
   
6. Наведіть приклади взаємодії маркетингової і технічної складо­вих інноваційної політики на стадії освоєння інновації.
   
7. Вкажіть зв'язок між елементами інноваційної політики у про­цесі реалізації інноваційних рішень на різних стадіях життєвого циклу інновацій.
   
8. Опишіть основні принципи формування інноваційної політики.
   
9. Охарактеризуйте роль принципу стратегічної спрямованості у забезпеченні ефективності інноваційної політики.
   
10. Опишіть проблеми формування ефективної інноваційної полі­тики вітчизняними підприємствами.
    

Література: [2], [3], [4], [5], [7], [8], [9], [13], [14].




Рис. 4.1 - Послідовність формування і реалізації інноваційної політики підприємства


5. Інноваційний потенціал підприємства

При вивченні теми слід приділити особливу увагу сутності та значенню інноваційного потенціалу підприємства, а також сутності та методиці проведення SWOT- аналізу.


Практика свідчить, що підприємства з великим виробничим потенціалом здатні до значних інноваційних проектів. Отже, підприємства мають різну сприйнятливість до інно­вацій. Йдеться про їх інноваційний потенціал.

Інноваційний потенціал організації – рівень готовності органі­зації до реалізації проекту чи програми інноваційних стратегіч­них змін.

Інноваційний потенціал залежить від параметрів орга­нізаційних структур менеджменту, професійно-кваліфіка­ційного складу промислово-виробничого персоналу, зов­нішніх умов господарської діяльності тощо. Тому оціню­вання інноваційного потенціалу є необхідною складовою процесу розроблення стратегії.

Готовність організації до змін передбачає детальне оцінювання інноваційного потенціалу, з використанням схеми «ресурси – функції – проекти». Цю схему використо­вують ще на стадії обґрунтування інноваційного проекту. Вона охоплює:

— опис проблеми розвитку підприємства і визначення завдання, що входить у програму розв'язання проблеми;

— опис середовища розв'язання проблеми (стан внут­рішнього середовища, чинники зовнішнього середовища, що впливають на інноваційну діяльність);

— оцінювання ресурсного потенціалу щодо визначено­го інноваційного завдання (забезпечення проекту необхід­ними для його реалізації ресурсами);

— оцінювання здатності персоналу досягати визначе­них результатів діяльності (ресурсне забезпечення управ­лінських функцій);

— оцінювання рівня забезпечення проекту необхідни­ми для його реалізації функціями (функціональне забезпе­чення проекту);

— визначення інтегральної оцінки потенціалу органі­зації, її готовності вирішити інноваційне завдання;

— визначення основних заходів, необхідних для досяг­нення певного потенціалу щодо реалізації інноваційного проекту.

Ще одним способом оцінювання інноваційного потен­ціалу організації є SWOT-аналіз, який дає змогу не просто оцінити здатність організації реалізовувати інновації, а й визначити, яким чином впливає на цю здатність інноваційний клімат зовнішнього середовища. Стандартна мето­дика SWOT-аналізу осмислюється з погляду інновацій­них можливостей, які може надати середовище господа­рювання та потенціал самої організації. У процесі аналізу фіксують:

— сильні сторони потенціалу фірми, які забезпечать їй використання можливостей, що з'явилися у зовнішньому середовищі; це допомагає визначити відповідну стратегію їх використання;

— слабкі сторони потенціалу фірми, які позбавляють її шансу використати нові можливості або створюють загро­зи для її існування.


Запитання для самоконтролю:

1. Поясніть сутність принципу динамічної рівноваги.
   
2. Вкажіть відмінності між поняттями «виробничо-технічний по­тенціал» та «інноваційний потенціал» підприємства.
   
3. Від чого залежить інноваційний потенціал підприємства?
   
4. Охарактеризуйте структуру інноваційного потенціалу і вкажіть на зв'язок її елементів із здатністю підприємства до інноваційного розвитку.
   
5. Опишіть методику оцінювання інноваційного потенціалу фір­ми з використанням схеми «ресурси — функції — проекти». У яких ви­падках необхідно застосовувати цю схему?
   
6. В чому сутність аналізу інноваційного потенціалу підприємства?
   
7. На конкретному прикладі покажіть можливість використання методики SW0Т-аналізу для оцінювання інноваційного потенціалу під­приємства.
   

Література: [2], [3], [4], [5], [7], [8], [9], [13], [14].


6. Комплексна підготовка виробництва.

При підготовці теми слід приділити аналізу питань, пов’язаних з особливістю, значенням та взаємним зв’язком між етапами комплексної підготовки виробництва.


В залежності від послідовності виконання робіт виділяють наступні стадії комплексної підго­товки виробництва нового виробу:

а) науково-дослідні роботи по створенню продукції, тобто комплекс досліджень, що проводиться з метою отримання обґрунтованих вихідних даних, принципів та шляхів створення нової або модернізації продукції, що випускається;

б) дослідно-конструкторські розробки - комплекс робіт по створенню конструктор­ської і технологічної документації, виготовлення і використання дослідних зразків виробів;

в) технічна підготовка виробництва - сукупність робіт, що забезпечує конст­рукторську і технологічну готовність підприємств до випуску нового виробу заданого рівня якості при встановлених строках, обсягах випуску та витратах. У свою чергу, технічна підготовка містить конструкторську та технологічну підготовку. Конструктор­ська підготовка передбачає процес створення комплекту конструкторської докумен­тації, необхідної для виготовлення, її принципів експлуатації. Технологічна підготовка містить роботи по створенню та удосконаленню технологічних процесів, оформленню необхідної документації, проектуванню та виготовленню технологічної оснастки;

г) освоєння виробництва - складова частина постачання продукції на виробницт­во, що включає обробку і перевірку підготовленого технологічного процесу та оволо­діння практичними прийомами виготовлення продукції. Освоєння виробництва є кінце­вою стадією всієї підготовки виробництва, після чого починається серійний або масо­вий випуск продукції.

У процесі розробки та впровадження продукції у виробництво вирішуються наступні основні завдання:

• забезпечення потреб у новій продукції внутрішніх споживачів та експорт даної продукції;
  
• створення і виробництво продукції високого технічного рівня та якості, конкурентоспроможної на внутрішньому і зовнішньому ринках;
  
• скорочення термінів розробки та освоєння виробництва нової продукції;
  
• забезпечення стабільності та покращення (відповідно до умов ринку) показ­ників якості продукції та ефективної її експлуатації;
  
• забезпечення та підвищення конкурентоспроможності продукції підприємства;
  
• завоювання прихильності споживачів до продукції підприємства та створення її позитивного іміджу.
  

Процес економічного управління розвитком підприємства зазвичай містить такі основні етапи:

• встановлення цілей - визначення, ранжування, виокремлення пріоритетів;
  
• підготовчий етап - аналіз виробничих умов, підготовка прогнозної інформації;
  
• варіантний вибір рішень - розробка, вибір критерію та оцінка ефективності можливих варіантів;
  
• програмування (планування) робіт - узгодження вибраних і прийнятих рішень, їхнє інтегрування в єдиний комплекс заходів у межах програми технічного розвитку підприємства на найближчу та віддалену перспективу;
  
• супроводження реалізації програми - контроль за виконанням передбаче­них програмою заходів, проведення необхідного коригування програм.
  
• підвищення якості виготовлення продукції, забезпечення її конкурентоспромож­ності на світовому й вітчизняному ринках;
  
• розробка й широке впровадження ресурсозберігаючих (насамперед енерго­зберігаючих) технологій;
  
• скорочення до максимально можливого рівня витрат ручної праці, поліпшення її умов і безпеки;
  
• здійснення всебічної екологізації виробництва згідно із сучасними вимогами до охорони навколишнього середовища.
  

У процесі економічного управління технічним розвитком підприємства головними є завдання якісної розробки й коригування, забезпечення необхідними ресурсами, по­стійного відстежування здійснення програм (планів).

Типовий зміст плану комплексної підготовки виробництва може містити наступні розділи:

Розділ І. Науково-дослідні і проектно-конструкторські роботи.

Даний розділ містить дослідження і розробку за певною тематикою з визначенням для кожної теми:

1) мети дослідження (розробки);

2) місця впровадження результатів;

3) головних виконавців і співвиконавців у строки початку та закінчення роботи;

5) кошторисної вартості;

6) очікуваних результатів.

Розділ II. Створення, освоєння нових і підвищення якості тих, що виготов­ляються, видів продукції:

1) створення та освоєння випуску нових видів продукції;

2) організація виробництва за ліцензіями або продукції, створеної іншими організаціями;

3) розробка нових стандартів карт технічного рівня;

4) сертифікація продукції;

5) зняття з виробництва застарілих видів продукції.

Розділ III. Запровадження прогресивної технології, модернізація та автома­тизація виробничих процесів:

1) розробку та застосування нових технологій;

2) запровадження нових видів устаткування та інструменту;

3) капітальний ремонт і модернізація устаткування;

4) механізація ручної праці;

5) автоматизація виробництва і процесів управління.

Розділ IV. Зведені результати здійснення заходів технічного розвитку. Пла­нування зведених результатів здійснюється:

а) за окремими напрямками технічного розвитку:

1) зниження матеріальних витрат і собівартості товарної продукції;

2) приріст виробничої потужності підприємства;

3) відносне звільнення працівників.

б) для всієї сукупності заходів:

1) загальні витрати та результати;

2) динаміка основних техніко-економічних показників.

Зміст програм (планів) технічного розвитку підприємства визначається сукупні­стю конкретних заходів, що входять до їхнього складу. Як правило, такі програми (плани) охоплюють кілька розділів, а кожен з останніх - певну групу цілеспрямованих заходів.