Гриф надано Міністерством освіти І науки України. Лист №2/1607 від 12. 10. 2000

Вид материала

Подобный материал:

1 2 3 4 5 6 7 8 9 ... 16

Глава 3. Іноземні інвестиції

3.1. Сутність іноземних інвестицій та їх класифікація.

3.2. Проблеми іноземного інвестування в Україні.

3.3. Державна політика заохочення іноземних інвестицій.

3.4. Інститути міжнародної інвестиційної діяльності.

Ключові слова: іноземні інвестиції, державні інвестиції, приватні інвестиції, прямі інвестиції, портфельні інвестиції, іноземні інвестори, інвестиційна політика, Міжнародний валютний фонд, Світовий банк.

3.1. Сутність іноземних інвестицій та їх класифікація

Визначення категорії «іноземні інвестиції» є ключовим питанням для законодавця, оскільки таким чином він визначає коло правовідносин, які підпорядковані регулятивному процесу даного законодавства.

Признаючи ту чи іншу особу іноземним інвестором, держава тим самим визнає його право на пільги та гарантії, що проголошені в Законі «Про режим іноземного інвестування».

Згідно з Законом України «Про режим іноземного інвестування» під іноземними інвестиціями розуміють усі «цінності, що вкладаються іноземними інвесторами в об’єкти інвестиційної діяльності відповідно до законодавства України з метою отримання прибутку чи досягнення соціального ефекту».

Іноземні інвестори мають право здійснювати інвестиції в наступних формах:

– участь іноземних інвесторів у підприємствах України;

–створення підприємств, які повністю належать іноземним інвесторам;

– придбання діючих підприємств;

– придбання рухомого та нерухомого майна (земельні ділянки, будинки, обладнання, транспорт і т.д.).

Говорячи про іноземні інвестиції, необхідно, перш за все, розмежовувати державні та приватні інвестиції.

Державні інвестиції – це позики, кредити, які одна держава або група держав надає іншій державі. У цьому випадку мова йде про відношення між державами, що регулюються міжнародними договорами і до яких застосовуються норми міжнародного права. Можливі і «діагональні відносини», коли консорціум (група) приватних банків надає інвестиції державі.

Під приватними розуміють інвестиції, які надають приватні фірми, компанії чи громадяни однієї країни відповідним суб’єктам іншої країни. Інвестиційні відносини настільки складні та багатогранні, що нерідко відносини між державами тісно пов’язані з відносинами між приватними інвесторами. Такий зв’язок найбільше проявляється, коли інвестор передає свої права та вимоги державі.

Можлива і більш складна конструкція відносин, коли матеріальні зобов’язання держави-боржника за отриманими кредитами (наприклад, сплата процентів) задовольняються за рахунок повної або часткової вартості майнових прав приватного інвестора в країні боржника (наприклад, надання прав на розробку природних ресурсів).

Перелік видів (форм) іноземних інвестицій, що надається в законодавчих актах і міжнародних договорах, є приблизним, а не вичерпним, оскільки поняття інвестицій охоплює всі види майнових цінностей, які іноземний інвестор вкладає на території приймаючої сторони.

До цього переліку входять: рухоме і нерухоме майно (приміщення, споруди та інші матеріальні цінності) та відповідні майнові права, включаючи заставу; грошові кошти; акції, внески, облігації чи будь-які інші форми участі в товариствах, підприємствах, у тому числі і спільних; право вимоги за грошовими внесками, які вносяться для створення економічних цінностей, чи послугами, що мають економічну цінність; права на результати інтелектуальної діяльності, що визначаються як права на інтелектуальну (в тому числі і промислову) власність; права на здійснення господарської діяльності, які надаються на основі закону чи договору, включаючи частково право на розвідку та експлуатацію природних ресурсів.

Залежно від ступеня контролю над зарубіжними компаніями інвестиції поділяються на прямі та портфельні.

Прямі інвестиції – основна форма експорту приватного капіталу, що забезпечує встановлення ефективного контролю і надає право безпосереднього розпорядження закордонною компанією. За визначенням МФВ, прямі іноземні інвестиції існують у тому випадку, коли іноземний власник володіє не менш ніж 25 % статутного капіталу акціонерного товариства (згідно з американським законодавством – не менше 10 %, у країнах Європейського Співтовариства – 20 – 25 %, у Канаді, Австралії і Новій Зеландії – 50 %).

Прямі інвестиції поділяються на дві групи:

– трансконтинентальні капітальні вкладення, зумовлені кращими умовами ринку, тобто тоді, коли існує можливість поставляти товари з нового виробничого комплексу безпосередньо на ринок даної країни (континенту). Витрати відіграють у цьому випадку незначну роль, основне – знаходження на ринку. Різниця у витратах виробництва порівняно з материнською компанією є меншим фактором впливу на розміщення виробництва на даному континенті. Витрати виробництва є вирішальними для визначення країни даного континенту, в якій необхідно створювати нові виробничі потужності;

– транснаціональні вкладення – прямі вкладення, часто в сусідній країні. Мета – мінімізація витрат порівняно з материнською компанією.

Риси, що характерні для прямих інвестицій:

– при прямих закордонних інвестиціях інвестори, як правило, втрачають можливість швидкого виходу з ринку;

– більший ступінь ризику та більша сума, ніж при портфельних інвестиціях;

– більш високий термін капіталовкладень, характерних для країн-імпортерів іноземного капіталу.

Прямі іноземні інвестиції спрямовуються в приймаючі країни двома шляхами:

– організація нових підприємств;

– купівля або поглинання вже діючих компаній.

З точки зору прямих витрат, перший шлях дешевше другого, однак за параметром «Втрачена вигода» другий шлях доцільніше.

Портфельні інвестиції – капітальні вкладення, частка яких у капіталі нижче межі, визначеної для прямих інвестиції. Портфельні інвестиції не забезпечують контролю за закордонними компаніями, обмежуючи прерогативи інвестора отриманням частки прибутку (дивідендів).

У певних випадках міжнародні корпорації реально контролюють іноземні підприємства, володіючи портфельними інвестиціями, в силу двох причин:

– через значну розпорошеність акцій серед інвесторів;

– наявність додаткових договірних зобов’язань, що обмежують оперативну самостійність іноземної фірми, (ліцензійні та франчайзингові угоди, контракти на маркетингові послуги та технічне обслуговування).

Підвищення ролі портфельних інвестицій у повоєнні роки пов’язане з можливістю проведення спекулятивних операцій, збільшенню масштабів яких сприяв ряд факторів: інтернаціоналізація діяльності фондових бірж, зняття обмежень на допущення іноземних компаній на багатьох великих фондових біржах, розширення міжнародних операцій банків із цінними паперами пенсійних фондів та інших ощадних закладів.

Таблиця 3.1

Класифікація іноземних інвестицій

За інституціональною природою (джерелами) приватні

державні

міждержавних організацій

недержавних організацій

змішані

За метою інвестування досягнення фінансової мети (отримання процентів за користування кредитом, позикою та ін. формами позикового капіталу)

досягнення підприємницької мети (встановлення контролю над підприємством, отримання інформації про діяльність підприємства, недопущення конкурентів на ринок)

досягнення іншої мети (встановлення впливу на суверенний суб’єкт, санація міждержавних економічних зв’язків)

За формою оформлення явні інвестиції (юридично правильно оформлені проводки капіталу)

приховані інвестиції (оформлені у вигляді інвестицій перетоку капіталу, наприклад, потоки капіталу між філіалами ТНК, наявний вивіз капіталу через цінні папери)

«чорні інвестиції» (кошти, отримані незаконним шляхом, походження яких не прослідковується, є легітимними через приймаючі країни)

За характеристиками потоків капіталу

Геополітична спрямованість:

країни, що розвиваються – країни, що розвиваються

розвинені країни – країни, що розвиваються

розвинені країни – розвинені країни

інтернаціональні

Ступінь повернення:

що повертаються (кредити, позики і т.д.)

ризикові (частка у власності капіталу)

що не повертаються (технічна допомога міжнародних організацій)

За ступенем первинності:

первинні

реінвестиції

За величиною

дрібні

середні

великі

дуже великі

За характеристиками приймаючої сторони

За режимами приймаючої сторони:

обмежений режим

національний режим

пільговий режим

режим примусу

За характером використання інвестиційних капіталів:

інвестиції, що «проїдаються»

амортизаційні та сировинні інвестиції

екстенсивні інвестиції

інноваційні інвестиції

За формами здійснення інвестицій:

адресна (цільова) технічна допомога

програма навчання спеціалістів та інформаційної підтримки бізнесу

кредити та позики (в тому числі пільгові)

концесії

іноземні підприємства (філії материнських фірм) на території приймаючої сторони

спільні підприємства

вільні економічні зони

Визначення кола осіб, які визнаються іноземними інвесторами, має суттєве практичне значення. По-перше, від визнання особи іноземним інвестором залежить отримання відповідних прав та пільг, які надаються внутрішнім законодавством та міжнародними договорами. По-друге, статус іноземного інвестора має значення при реєстрації, допуску до здійснення господарської діяльності. По-третє, якщо особа визнана інвестором в певній державі, на неї можуть поширюватися гарантії та інші умови, що передбачені міжнародними договорами з відповідною країною, а також дипломатичний захист з боку країни інвестора.

Перелік інвесторів згідно з законами різних держав в основному співпадає, хоча існують певні розбіжності.

До числа іноземних інвесторів звичайно відносять наступні категорії суб’єктів:

– іноземні юридичні особи;

– іноземні фізичні особи (іноземні особи, особи без громадянства);

– вітчизняні громадяни, що проживають за кордоном;

– іноземні держави;

– міжнародні організації.

Таблиця 3.2

Основні форми виходу на зарубіжні ринки

Форма виходу

Переваги

Недоліки

Експорт

Збереження контролю;

підтримка виробництва в країні

Вразливість перед зарубіжними протекціоністськими бар’єрами

Контрактні коопераційні угоди:

ліцензування

франчайзинг

Невисока потреба в інвестиціях

Мінімальний рівень реального контролю

Спільні підприємства

Мінімальність ризику;

потреба в менших затратах, ніж у разі створення власної виробничої філії

Необхідність високодеталізованої контрактної роботи;

складність управління

Створення за кордоном власної виробничої філії

Забезпечення повного контролю; локалізація виробництва

Необхідність значних інвестицій; можлива непопулярність з політичної точки зору

Здійснення інвестицій пов’язане з певним ризиком для іноземного інвестора. Можливість таких ризиків, які часто називаються «некомерційними», збільшується при політичній та економічній нестабільності в приймаючій країні, при виникненні воєнних конфліктів, введенні надзвичайного стану тощо. Усе це загострює питання про гарантії і робить необхідним встановлення певних гарантій як у внутрішньому законодавстві, так і в міжнародних договорах.

3.2. Проблеми іноземного інвестування

Україна не має достатніх внутрішніх фінансових ресурсів для розв’язання економічних і соціальних проблем. Навіть за приблизними підрахунками наша економіка щорічно потребує майже 40 млрд. іноземних інвестицій.

Перше місце за дефіцитом інвестицій посідає гірничоресурсний сектор, зокрема, вуглевидобувна та нафтогазова промисловість. Так, річна потреба у фінансуванні модернізації, реконструкції та закритті вугільних шахт перевищує 8 млрд. доларів. Цей дефіцит коштів критичний, оскільки понад 70 % їх потребують підприємства, розміщені в регіонах підвищеного соціального напруження. Щонайменше по 3 млрд. доларів річних інвестицій потребують програми дорозвідки та освоєння нафтогазових родовищ Дніпро-Донецької угловини та Чорноморсько-Азовського шельфу. Мінімальна потреба у фінансах для освоєння родовищ газу та нафти за кооперацією з країнами СНД становить 1,7 млрд. доларів. Дефіцит коштів для модернізації та розширення транспортної інфраструктури паливно-енергетичного комплексу становить 2 млрд. доларів у газовій, 0,7 млрд. доларів у нафтовій та 0,4 млрд. доларів у вугільній промисловості.

Не менш небезпечним для збереження виробничого потенціалу стратегічних галузей металургії є нестача коштів для дорозвідки та введення в дію низки рудних і мінеральних родовищ. Від цього, передусім, потерпають проекти освоєння родовищ нікелево-хромових (Миколаївська та Одеська області), мідно-нікелевих (Волинська область), поліметалічних (Донецька область) та композитних руд (Дніпропетровська та Кіровоградська області). Без щорічного надходження 0,7 млрд. доларів на забезпечення держави внутрішніми стратегічними рудними ресурсами чимало українських підприємств приречені на повну ліквідацію або часткове перепрофілювання. 0,8 млрд. доларів річних інвестицій необхідні для облаштування мінеральних родовищ хімічної сировини (Крим та Львівська область). Без них вітчизняне виробництво калійних добрив залишиться на рівні 1973 року.

Друге місце за сумою необхідних інвестицій після гірничоресурсного сектора посідає важка промисловість. Мінімальна потреба в коштах для чорної металургії становить 6 млрд. доларів, для машинобудування – 5,1 млрд., кольорової металургії та гірничо-хімічної промисловості – 4 млрд., хімічної та нафтохімічної – 3,3 млрд. Актуальним є інвестування базових галузей, які не розвиваються через нестачу власних коштів, однак є пріоритетними у структурі національної економіки, причому пріоритети визначаються не директивно, а на традиційних ринках збуту українських підприємств. Із кожним роком на ринках вітчизняна продукція динамічно й цілеспрямовано витісняється конкурентами з інших країн. Така перспектива дає підстави реально планувати скорочення валютних надходжень.

До таких галузей належать: експортні виробництва АПК (цукрова, масложирова, виноробно-спиртова галузі); ракетно-космічна, літакобудівна, суднобудівна, електронна галузі – у машинобудуванні; фармакологічна, біотехнологічна, агрохімічна – у хімії.

На третьому місці за сумою необхідних інвестицій – сектор послуг, передусім житлово-будівельний комплекс і курортно-туристична інфраструктура. Критична межа потреб в інвестиціях для комунального та житлового будівництва в Україні значно перевищує 10 млрд. доларів.

Окремим критичним блоком потреб цього сектора є інвестування телекомунікаційного зв’язку. У 1992 – 1999 роках Україна входила до п’ятірки провідних країн світу за повнотою науково-виробничого потенціалу в телекомунікаціях, володіючи робочим потенціалом забезпечення майже повного циклу з виробництва та експлуатації космічного й оптоволоконного зв’язку. Лідерами в річних потребах є проекти розширення абонентської телефонної мережі (2 млрд. доларів), програми з конверсії та використання основних фондів на деяких підприємствах ВПК і оборони (1,2 млрд.), програми запуску орбітальних і модернізації наземних трансляторів (0,5 – 0,8 млрд. доларів).

За період із 1992 до 1998 року обсяги іноземних інвестицій в економіку України були незначними. Так, у 1992 році вони становили 3,8 % ВВП, у 1993 – 4 %, 1994 – 1,3 %, 1995 – 1,42 %, 1996 – 1,22 %, у 1997 – 1,25 % (табл. 3.3). У цілому в Україні іноземні інвестиції становлять 5,3 % від загальних капіталовкладень (1997), тоді як, наприклад, у Білорусі цей показник дорівнює 8 %, у Киргизстані – 31 %, а в Азербайджані – 77 %.

Аналіз обсягів і напрямів використання іноземних інвестицій свідчить, що вони незначні за розмірами і використовуються неефективно.

Велика кількість інвесторів, які володіють реальними фінансовими ресурсами та мотивацією, що зумовлена станом світового ринку, вимагає від країни-реципієнта інвестицій щонайменшого циклу обігу капіталів.

Таблиця 3.3

Показники надходжень інвестицій в економіку України за 1994-1999 рр. *

Показники

1994

1995

1996

1997

1998

1999

Прямі іноземні інвестиції, млн. дол. (на кінець періоду)

367

896,9

1438,2

2056,9

2706,9

3457

Приріст прямих іноземних інвестицій до попереднього року, млн. дол.

147,6

529,9

541,3

618,7

650

750

Відношення прямих іноземних інвестицій до ВВП, %

1,28

1,42

1,22

1,25

1,78

2,55

Капітальні вкладення, млн. грн.

2300

9378,2

12557,3

10416

13500

16000

Частка капітальних вкладень у ВВП, %

19,1

17,2

15,4

11,3

13,2

13,6

Відношення прямих іноземних інвестицій до валових інвестицій, %

6,0

5,2

4,0

5,3

4,2

3,9

*За даними Держкомстату України

В Україні така ситуація склалася в деяких підгалузях транспорту (усі види послуг фрахту, пакування, експедиції, страхування перевезень, крюїнгу, бункерування на флоті та оптового постачання пально-мастильних матеріалів для автотранспорту), в оптово-торговельних ланках хімічної, металургійної та харчової промисловості. У цих підгалузях більшість обороту практично монополізовано підприємствами з іноземними інвестиціями, тоді як у використанні та модернізації базових фондів галузей частка іноземних інвесторів мізерна.

Основними негативними ознаками інвестиційного клімату в економіці України сьогодні є:

– стагнація на ринку внутрішніх інвестицій;

– нестабільна законодавча база з питань іноземного інвестування;

– низький рівень розвитку інфраструктури інвестиційного ринку;

– погіршення платоспроможної здатності населення;

– інфляція, яка руйнівним чином діє на всі сторони господарського життя, особливо на галузі з сезонним характером виробництва і тривалим виробничим циклом, та є перепоною стабілізації фінансового стану підприємств;

– спад виробництва, глибина якого залежить від масштабів успадкованих деформацій у структурі економіки, обмеження попиту, що відбувається в процесі макроекономічної стабілізації, а також від термінів, протягом яких вони відбуваються;

– зниження накопичень інвестиційної активності, які втрачають значення при високій інфляції. Накопичення відновлюються після досягнення позитивної (щодо рівня інфляції) ставки банківського процента. Вони ефективно трансформуються в інвестиції (перш за все виробничі) тільки при досягненні сталої макроекономічної стабілізації;

– обмеження можливості держави регулювати господарські процеси, криміналізація їх помітної частини, яка особливо сильно проявляється там, де відсутні сталі та загальновизнані правові обмеження, відпрацьовані інструменти підтримки законності та правопорядку;

– диференціація доходів та матеріального забезпечення, соціальне розшарування, що частково посилюються внаслідок ліквідації зрівняльного розподілу, в основному, під впливом інфляції, яка завжди призводить до перерозподілу доходів у бік збитків менш заможних прошарків населення;

– зростання безробіття, що виникає в результаті спаду виробництва та структурних зрушень в економіці, необхідність перерозподілу значної частини робочої сили між галузями та регіонами;

– проблема інвестицій на заміщення та відновлення виробничого апарату, поповнення оборотних коштів.

Резерви стабілізації та зростання виробництва за рахунок використання наявних виробничих потужностей при збільшенні попиту, які здаються значними, насправді не настільки великі, оскільки навіть при збільшенні масштабів виробництва на цих потужностях витрати і якість продукції не будуть відповідати новим вимогам та не забезпечать її конкурентоспроможності.

Тому проблема полягає саме в інвестиціях. Сутність її не просто в нарощуванні обсягів. Підвищення частки споживання у ВВП при відносному скороченні інвестицій є, з одного боку, природним бажанням населення зберегти в період кризи, перш за все, рівень життя. Але з іншого – скорочення обсягу інвестицій у перехідний період складає неминуче в процесі зміни режимів відтворення основного капіталу: від властивого системі планово-розподільчого режиму, при якому ефективність вкладень, що знижувалась, поповнювалася зростанням їх обсягів, до режиму, при якому зростання ефективності інвестицій дозволить отримати більший результат при тих же обсягах або обсягах, що зменшуються.

Тому головне в проблемі інвестицій – їх ефективність, створення умов для вкладення в найбільш ефективні, конкурентоспроможні виробництва, що дають швидку віддачу, дозволяють максимально збільшити доходи підприємств, населення та бюджету, обмежити капіталовкладення та інші затрати, що призводять до розбазарювання ресурсів та посилення інфляції.

3.3. Державна політика заохочення іноземних інвестицій

Вирішальна роль у зміні ситуації, що склалася з інвестиційним кліматом України, належить державній політиці щодо іноземних інвестицій.

Під інвестиційною політикою розуміється сукупність державних підходів і рішень, які визначають напрями використання капітальних вкладень у сферах і галузях економіки; мобілізацію засобів підприємств та створення сприятливого клімату для іноземних інвесторів за допомогою введення податкових та інших пільг; інституціональну визначеність в управлінні процесом залучення, планування та реалізації інвестицій і дебюрократизацію діяльності відповідних організаційних структур. Особливе значення в цьому аспекті має правове регулювання інвестиційної діяльності, яке, як правило, пропонує законодавство про власність, включаючи положення про іноземні інвестиції; податкове законодавство, в тому числі щодо іноземних інвесторів; законодавство про працю, соціальну захищеність окремих груп населення; антимонопольне законодавство: законодавство про охорону природи в зв’язку з виробничою діяльністю та ін.

Blog

Гриф надано Міністерством освіти І науки України. Лист №2/1607 від 12. 10. 2000