Geum.ru

Гриф надано Міністерством освіти І науки України. Лист №2/1607 від 12. 10. 2000

Вид материалаДокументы
Подобный материал:
1   ...   8   9   10   11   12   13   14   15   16

12.7. Механізми нейтралізації інвестиційних ризиків

Для ефективного управління ризиками інвестиційних проектів застосовуються різноманітні методи. Основні інструменти управління ризиками наведені у таблиці 12.4.

Таблиця 12.4

Основні інструменти управління проектними ризиками

№

п/п

Категорія інструментів

Види, форми та способи реалізації

1.

Юридичні гарантії

Відповідні статті договорів, угод, контрактів, що визначають розподіл ризиків між сторонами. Реалізація здійснюється на підставі вільного волевиявлення сторін або шляхом звернення до арбітражного суду

2.

Гарантії банку

2.1. Гарантії на користь кредитора:

а) необмежені, тобто на весь строк кредитного договору на повну силу платіжних зобов’язань за договором

б) обмежені як у часі, так і за обсягом зобов’язань, у тому числі:

гарантія на завершення робіт за проектом (до пуску об’єкта в експлуатацію)

гарантія покриття непередбачених витрат за проектом на інвестиційній фаз;

гарантія покриття додаткових витрат позичальника щодо погашення кредитних зобов’язань на виробничій фазі у разі недостатності грошових потоків за проектом

Гарантії на користь кредитора можуть бути:

а) умовними ( що передбачають гарантований платіж у разі надання гаранту всього комплекту документів, які підтверджують порушення обов’язків позичальником)

б) безумовними ( платіж здійснюється за першою вимогою кредитора)

2.2. Гарантії на користь замовника проекту:

а) гарантія повернення авансу

б) тендерна гарантія

в) гарантія належного виконання контракту

2.3. Гарантії на користь підрядника/ постачальника як засіб забезпечення платежу в разі надання замовнику проекту комерційного кредиту. Спосіб реалізації і ступінь покриття залежать від типу та умов гарантії (умовна, безумовна, обмежена, необмежена та інші)

3.

Резервні фонди

Резервний фонд окремого учасника проекту для покриття непередбачених витрат за проектом (самострахування).

Спільний резервний фонд, що формується всіма учасниками проекту ( взаємне страхування)

4.

Застави, депозити на спеціальних рахунках

4.1. Активи проекту (як матеріальні, так і грошові) як застава для покриття кредитних ризиків банку

4.2. Депонування грошей учасником тендеру для покриття ризиків замовника проекту (як альтернатива банківської тендерної гарантії)

4.3. Депонування коштів підрядником для покриття ризиків замовника, пов’язаних із можливою несплатою імпортного мита за ввезення будівельної техніки із-за кордону (як альтернатива банківської гарантії)

4.4. Активи підрядника (будівельна техніка та інше майно) як застава для покриття можливих ризиків замовника за підрядним контрактом

5.

Непрямі гарантії

5.1. Контракти на реалізацію продукції, що вже випускається (непроектної) у рамках діючого виробництва як забезпечення банківського кредиту для фінансування проекту (розширення, реконструкції, виробництва та інше)

5.2. Довгострокові контракти на постачання виробничих ресурсів для забезпечення об’єкта інвестиційної діяльності (сировина, матеріали, енергоносії)

6.

Утримання частки платежів за контрактом

Використовується для захисту інтересів замовника; за рахунок утримань (звичайно обумовлений процент за кожним платежем) формується фонд для покриття можливих ризиків у зв’язку з реалізацією контракту

7.

Доручення

Застосовується як альтернатива банківської гарантії для забезпечення належного виконання контракту (на постачання, підрядного, консультаційного); звичайно видається компанією, що має такий же напрям діяльності, як і виконавець (постачальник, підрядник, консультант); часто довіреною особою виступає материнська компанія

8.

Контракти з фіксованою ціною

Даний інструмент використовується для контрактів на виконання будівельно-монтажних робіт (як додаткова гарантія банку за ризиками перевищення кошторисних витрат). За контрактами на постачання машин та обладнання ціни звичайно є фіксованими (за винятком довгострокових контрактів, що пов’язані з виготовленням унікальної, технічно складної продукції

9.

Резервні кредити

Даний кредит передбачає відкриття позичальнику кредитної лінії протягом обумовленого періоду на фіксовану суму; призначений для покриття можливих витрат за проектом. Процентні ставки за резервним кредитом звичайно вище за ставки основного кредиту. Сума резервного кредиту знаходиться в межах 10 – 25 % щодо суми основного кредиту

10.

Вексельні інструменти

Вексель як зобов’язання позичальника (замовника проекту) повернути заборгованість за комерційним кредитом має деякі переваги порівняно з банківськими гарантіями, бо його використання детально регламентоване нормами міжнародного права. Для додаткового захисту інтересів кредитора вексель може бути авальованим: банк дає гарантію сплати за векселем у вигляді напису (аваля) на векселі

11.

Форфейтинг

Банківська операція, яка пов’язана з використанням вексельних інструментів. Полягає в тому, що банк купує векселі (та інші боргові зобов’язання) позичальника кредиту. Мета форфейтингу полягає у захисті постачальника (підрядника) від ризику неплатоспроможності позичальника, використовується у наступних випадках:

а) постачанні машин, обладнання та проведенні підрядних робіт на великі суми

б) довгострокових (5-7 років) комерційних кредитах (звичайний строк врахування векселів – 90-180 днів)

12.

Резервні акредитиви

Використовуються як інструмент захисту інтересів постачальника (підрядника), що надає комерційний кредит замовнику; банк замовника відкриває на користь кредитора акредитив, за умовами якого банк здійснює платіж у разі невиконання боргових зобов’язань замовником

12.

Безвідзивні документарні акредитиви

Використовується як інструмент захисту інтересів постачальників (підрядників). Передбачає сплату грошей банком, в якому замовник відкриває акредитив, у разі надання документів, що підтверджують постачання товару або виконання робіт за проектом. Належить до так званих непрямих гарантій. Для більш повної гарантії платежів постачальники (підрядники) можуть вимагати від замовника відкриття підтверджених акредитивів

14.

Умови платежів за контрактом

14.1. Умови (перш за все графік) платежів за контрактом постачання товару (виконання підрядних робіт) захищають інтереси як замовника, так і постачальника (підрядника). Схема платежів може виглядати (як варіант) наступним чином:

а) 5-10 % суми контракту – аванс після підписання контракту (забезпечення перед постачальником (підрядником) зобов’язань замовника)

б) 5-10 % – мобілізаційний аванс (після прибуття робітників, будівельного обладнання та матеріалів)

в) 10-15 % – оплата з безвідзивного акредитиву рахунків постачальника (підрядника) при наданні документів, що підтверджують факт постачання

г) сума контракту, що залишилася, сплачується на умовах комерційного кредиту з різними графіками погашення; після надання підтверджуючих документів замовник виписує постачальнику (підряднику) векселі (прості) або підписує тратти (перевідні векселі). Як правило, на останні 5-10 % суми контракту видаються векселі (тратти) після завершення строку гарантійної експлуатації об’єкта

14.2. У деяких випадках для захисту інтересів замовника (ризик неналежного виконання робіт) із кожного платежу здійснюються відрахування до спеціального фонду для покриття можливих збитків та витрат, що виникають у замовника в гарантійний період.

Ефективна реалізація даного інструмента (умови платежів за контрактом) можлива при додатковому використанні інших інструментів: юридичних гарантій, гарантій авансованого платежу, безвідзивних (і бажано підтверджених) документарних акредитивів та інших

15.

Банківські рахунки з особливим режимом

Рахунки для депонування учасниками проекту грошових коштів у якості забезпечення зобов’язань перед іншими учасниками проекту. Як правило, такі рахунки відкриваються та управляються відповідно до трастового договору (наприклад, банківські рахунки, на яких депонуються кошти учасників тендеру, призначені для застави).

Іноді використовуються так звані рахунки «ескроу» (escrow accounts), їх звичайно відкривають у банках за межами країни, в якій реалізується проект. Ці офшорні рахунки слугують для зниження таких ризиків, як заборона або обмеження з боку держави на переказ виручки від реалізації проекту за кордон. Рахунки «ескроу» поповнюються за рахунок реалізації експортної продукції, відкриваються позичальником на користь банка-кредитора, звичайно з цих рахунків здійснюється погашення суми боргу та процентів

16.

Обов’язки засновників (спонсорів) проекту по додатковим внескам в капітал проектної компанії

Це зобов’язання надається кредитору проекту для зниження ризику перевищення витрат за проектом. Використовується як додатковий або альтернативний інструмент фінансування непередбачених інвестиційних витрат. Альтернативою зобов’язанням здійснювати додаткові внески в капітал проектної компанії можуть бути зобов’язання засновників надавати так звані «субординовані» кредити (погашення заборгованості за «субординованим» кредитом здійснюється тільки після виконання позичальником своїх платіжних зобов’язань за початковим банківським кредитом

17.

Страхування

17.1. Страхування експортних кредитів. Звичайно застосовується для :

а) страхування економічних та комерційних ризиків

б) страхування політичних ризиків

Більш розповсюджене страхування кредитів від політичних ризиків. Здійснюється державними або напівдержавними страховими компаніями

17.2. Страхування внесків у капітал проекту та різні види проектних активів. Звичайно застосовується у формі страхування іноземних інвестицій від політичних ризиків (конфіскації, націоналізації тощо). Здійснюється державними або напівдержавними страховими компаніями, а також багатостороннім агентством щодо гарантій інвестицій, що входить до групи Світового банку

17.3. Страхування вантажів при постачанні машин, обладнання та інших інвестиційних товарів. Умови страхування залежать від умов постачання Incoterms

17.4. Страхування будівельних ризиків:

будівельних робіт

будівельних матеріалів

виконання будівельних та монтажних робіт

17.5. Страхування від різних комерційних, технічних та інших ризиків на виробничій фазі проектного циклу

17.6. Інші види страхування, пов’язані з експлуатацією об’єкта інвестування

18.

Розподіл ризиків між учасниками проекту

Розподіл ризиків відбувається між учасниками проекту на підставі підписання різних угод, контрактів, договорів.

Розподіл ризиків може здійснюватись також за рахунок створення банківських синдикатів або підрядно-будівельних консорціумів

19.

Аналіз ризиків проекту на передінвести-ційній фазі

19.1. Ідентифікація ризиків на етапі розробки концепції та обґрунтування проекту

19.2. Кількісна та якісна оцінка ризиків проекту в процесі обґрунтування проекту

19.3. Підготовка програми управління ризиками на інвестиційній та виробничий фазі проекту

20.

Хеджируван-ня ризиків

Техніка страхування від фінансових та комерційних ризиків, яка може застосовуватись різними учасниками проекту (кредитором – для захисту від процентного ризику; проектною компанією – для захисту від зниження цін на продукт).

Хеджування – це укладання протилежних ф’ючерсних угод за різними видами контрактів. Механізм хеджування полягає в тому, що якщо підприємство зазнає збитків як продавець, воно отримує прибутки в такому ж розмірі, як покупець ф’ючерсних контрактів.

Ф’ючерсний контракт – стандартний документ, який засвідчує зобов’язання придбати (продати) цінні папери, товари або кошти у визначений час та на визначених умовах у майбутньому, з фіксацією цін на момент виконання зобов’язань сторонами контракту.

Існує три види біржових угод із використанням ф’ючерсних контрактів:

купівля-продаж реальних активів або цінних паперів з постачанням в майбутньому періоді

купівля-продаж ф’ючерсних контрактів на визначену кількість активів або цінних паперів

ліквідація позиції за ф’ючерсними контрактами під час постачання активу

21.

Диверси-фікація

Застосовується банками-кредиторами та інвесторами, що фінансують та реалізують одночасно портфель інвестиційних проектів, для зниження галузевих та регіональних ризиків


До найбільш розповсюджених методів нейтралізації інвестиційних ризиків належать: метод диверсифікації, страхування, хеджування та розподілу інвестиційних ризиків.

Під диверсифікацією розуміється інвестування фінансових ресурсів у більш ніж один вид активів, тобто процес розподілу інвестицій між різними об’єктами вкладення, які між собою безпосередньо не пов’язані.

Одним із найбільш поширених способів запобігання або зменшення ризиків є страхування.

Страхування ризиків – це передача певних ризиків страховій компанії.

При аналізі важливо виділити групу ризиків, які можуть бути застраховані. Коли відбувається певна ризикова подія, інвестор має підстави сподіватися на відшкодування втрат, пов’язаних із цим ризиком.

До ризиків, які підлягають страхування, належать:

– прямі майнові збитки, пов’язані з перевезеннями, роботою обладнання, поставкою матеріалів;

– непрямі збитки, спричинені демонтажем і переміщенням пошкодженого майна, повторним встановленням обладнання, неодержанням орендної плати;

– ризики, що підлягають обов’язковому страхуванню (від нещасних випадків на виробництві, захворювань, пошкодження майна, викрадення транспортних засобів).

Вищенаведені види ризиків зустрічаються в будь-якому проекті.

У широкому значенні страхування інвестицій розглядається як страхування тих об’єктів, обладнання, інженерних мереж, які були збудовані, змонтовані або впроваджені внаслідок реалізації інвестиційного проекту. Процеси страхування інвестицій та управління інвестиційними ризиками спрямовані на своєчасне завершення робіт підрядником при затратах, що знаходяться в межах визначеної замовником суми. Але досягти цього досить важко, що змушує останнього шукати страхового захисту від реально існуючого ризику незавершення підрядником будівельно-монтажних робіт у повному обсязі та у визначений термін або, можливо, перевищення ним витрат, спрямованих на реалізацію обумовлених договором робіт. Страхування ризиків капіталовкладень є угодою, за якою інвестор купує страховий поліс страховика, який не бере участі в даному інвестиційному проекті. Страхування поширюється тільки на інвестиційний процес і не охоплює об’єктів, створених у результаті інвестицій. До таких видів страхування належать:

– страхування будівництва;

– страхування на випадок зриву поставок будівельних матеріалів під час будівництва;

– страхування кредитів, що йдуть на забезпечення інвестицій тощо.

Ринкові відносини розширили сферу страхування фінансового ризику підприємств і включають, поряд із страхуванням, одержання прибутку, страхування рівня цін, стабільності надходжень сировини від постачальників тощо. Поряд із добровільним, існує обов’язкове страхування майна і медичне страхування, що передбачається кошторисом витрат підприємства.

Але існують такі види ризику, які не можуть охоплюватися страховими компаніями. Це ризики, пов’язані з нестабільністю внутрішньополітичного життя країни, до якої спрямовуються інвестиції. До них належать можливі втрати, пов’язані з конфіскацією, громадянською війною, зміною політичного курсу уряду, зміною суспільно-політичного устрою тощо.

Страхування подібних ризиків передбачає створення державних гарантійних фондів, які повинні забезпечити певні гарантії інвестицій приватних осіб в економіку тієї чи іншої країни.

У бізнес-плані зазначаються заходи щодо видів ризику, які не підлягають страхуванню – через неправильний вибір проекту, коливання кон’юнктури ринку, зміну цін і попиту, соціальну нестабільність. З цією метою на підприємстві може створюватись фонд комерційного ризику, величина якого коливається від 5 до 15 % прибутку. Далі переглядається рентабельність справи з урахуванням заходів, що плануються.

Хеджування – це процес страхування ризику від можливих збитків шляхом переносу ризику зміни ціни з однієї особи на іншу.

Хеджування здійснюється через укладення контракту, який призначений для страхування ризиків зміни ціни – хеджа між стороною, що страхує ризик (хеджером), та стороною, що бере ризик на себе (спекулянтом). Предметом контракту можуть бути різні активи – товари, валюта, акції, облігації тощо.

Хеджування може здійснюватись на підвищення або зниження цін. Хеджер прагне знизити ризик, спричинений невизначеністю цін на ринку, продаючи форвардні, ф’ючерсні чи опціонні контракти. Це дозволяє спрогнозувати доходи чи витрати, хоча ризик не зникає. Його бере на себе спекулянт, який іде на одержання прибутку, граючи на різниці цін.

У сучасній практиці широке розповсюдження отримав механізм розподілу ризиків.

Розподіл інвестиційних ризиків – це частковий трансферт партнерам фінансових ризиків за окремими операціями. На практиці застосовуються наступні напрями розподілу ризиків:

1) розподіл ризиків між учасниками інвестиційного проекту. Підприємство може передати підрядникам ризики, пов’язані з невиконанням календарного плану будівельно-монтажних робіт, їх низькою якістю тощо;

2) розподіл ризику між підприємством і постачальниками сировини та матеріалів. Його предметом є фінансові ризики, які пов’язані із втратою (псуванням) майна (активів) у процесі їх транспортування і здійснення вантажно-розвантажувальних робіт. Форми такого розподілу ризиків регулюються відповідними міжнародними правилами «ІНКОТЕРМС- 90»;

3) розподіл ризику між учасниками лізингової операції. Наприклад, при операційному лізингу підприємство передає орендодавцю ризик морального старіння використаного активу, ризик втрати ним технічної продуктивності (за умов дотримання встановлених правил експлуатації), а також інші ризики, що обговорюються в контракті.

Питання для перевірки засвоєних знань

1. Що є метою аналізу проектних ризиків?

2. Наведіть визначення ризику.

3. Чим зумовлені зовнішні непередбачувані ризики?

4. Як враховуються зовнішні непередбачувані ризики?

5. Охарактеризуйте внутрішні ризики.

6. Опишіть співвідношення ризику і доходу.

7. У чому полягає особливість методів аналізу ризиків?

8. З чого складається загальний рівень ризику?

9. Опишіть, у чому полягає аналіз чутливості проекту?

10. Наведіть сутність аналізу сценаріїв проекту.

11. У чому полягає сутність імітаційного моделювання?

12. Охарактеризуйте модель оцінки капітальних активів в оцінці доцільності інвестицій.

13. У чому полягає сутність механізму нейтралізації інвестиційних ризиків?

14. Охарактеризуйте основні інструменти управління проектними ризиками.

15. У чому полягає сутність розподілу інвестиційних ризиків?