Партизанськими дорогами з командиром “Залізняком”
Вид материала | Книга |
- Федоте Евграфыче Васкове ему выпала нелёгкая доля быть командиром девушек. Зенитчицы,, 22.17kb.
- Интерактивно-образовательная программа Презентация новой музейной интерактивно-образовательной, 87.24kb.
- Положение о проведении регионального этапа историко-краеведческой викторины «Дорогами, 29.51kb.
- Его отец Дмитрий Константинович был командиром батальона 51-го Литовского полка. Дворянская, 229.51kb.
- Конкурса чтецов -2009 Тема «Дорогами русской славы», 41.74kb.
- «Дорогами войны». Историко-литературная композиция. Проект учащихся 8 класса. Учитель, 893.29kb.
- 3. руководство проведением, 22.05kb.
- Дорогами Бременских музыкантов!, 154.46kb.
- И его стойкий оловянный солдатик, 64.15kb.
- Реферат 5, 59.02kb.
Партизанськими дорогами з командиром “Залізняком”
Дрогобич
Видавнича фірма
«ВІДРОДЖЕННЯ»
1997
ББК 63.3(4УКР)6
П 18
РЕДАКЦІЙНА КОЛЕГІЯ
головний редактор – Роман Зінкевич (Україна) канд. істор.наук
заступник головного редактора – Дмитро Кущак (Польща)
Іван Вальницький (Польща)
Євстахій Кметь (США)
Іван Філь (США)
Упорядник, вступне слово – Ігор Гнаткевич
Щиро дякуємо всім, хто відгукнувся на наш заклик, надіслав спогади, а також грошовими пожертвами спричинився до виходу у світ цього видання.
Щиро дякуємо Всеукраїнському Товариству «Меморіал» ім. В. Стуса та його голові вельмишановному п. Лесеві Танюку за надану можливість використовувати комп’ютерну техніку, на якій створюється комп’ютерний Банк даних «Відомі люди
України» і підготовлена ця книга.
Щиро дякуємо вельмишановному п. Адріанові Лепкому (Канада) за благодійний внесок у розвиток комп’ютерної техніки підприємства «Некрополіс».
Партизанськими дорогами з командиром «Залізняком».– Дрогобич: Видавнича фірма «Відродження», 1997.– 359 с., з іл.
ISBN 966-538-009-5
Книга висвітлює героїчну боротьбу сотень УПА куреня «Месники» під командуванням «Залізняка» (Івана Шпонтака) на українських етнічних землях – Закерзонні 1944–1947 рр. У виданні вміщено понад 500 біографій і 55 фотографій учасників українського підпілля. Розрахована на широке коло читачів, котрі цікавляться історією національно-визвольних змагань.
ISBN 966-538-009-5
© І. Гнаткевич, упорядкування, 1997
© Видавнича фірма «Відродження», 1997
Петро ВАСИЛЕНКО – «ВОЛОШ»
МАРШ «МЕСНИКІВ»
Лав наших залізних нічим не здолати,
Нас крик не лякає ворожих атак:
У нас попереду син дальніх Карпатів,
Наш друг – командир Залізняк.
В нім воля сталева,
Він наш командир!
Із ним ми, як леви,
Як бурі, як вир!
Не нам вже носити покірно окови,
Терпіти знущання жахливих катів,–
До рідного краю в нас море любови,
Завзяття й відвага орлів!
Не нас на руїнах
П’янитимуть сни!
Борці України,
Ми волі сини!
Зійшлись звідусіль ми у дні ці криваві,
Хай довго матуся чи дівчина жде,–
Бо нас командир Залізняк з громом слави
Побідно усюди веде.
В нім воля сталева,
Він наш командир!
Із ним ми, як леви,
Як бурі, як вир!
Із ним бойових ми знамен не огудим,
І разом з другими походом грізним
Вкраїні державність навіки здобудем,
І славу ми виборем з ним!
Не нас на руїнах
П’янитимуть сни!
Борці України,
Ми волі сини!
Світлій пам’яті
вірних Синів України,
що віддали своє життя
за її Волю та Незалежність.
ВСТУПНЕ СЛОВО
Книга «Партизанськими дорогами з командиром «Залізняком» присвячена одній із сторінок боротьби за існування незалежної Української держави на українських етнічних землях – Закерзонні. Це територія колишніх Любачівського та Ярославського, частково Рава-Руського повітів Львівського воєводства, які після Ялтинської конференції у лютому 1945 р. та встановлення польсько-совєтського кордону опинилися на заході від лінії Керзона, увійшли до складу Польщі.
Розвиток воєнних дій у 1941–1943 роках на українських землях, де змагалися два імперські велетні за панування над ними, та бурхливі події на західноукраїнських землях примусили українських провідників, а були це представники Організації Українських Націоналістів, задуматись над тим, як захистити свій народ від нищівних ударів всілякого роду наїздників.
Виникнення загонів УПА на Волині, їхня боротьба з учорашніми та сьогоднішніми окупантами стала прикладом і дала поштовх до створення самооборонних формувань українського населення на всій південно-західній Україні, де почали діяти большевицькі партизанські з’єднання. Рівночасно піднесли голови польські націоналістичні сили, які також почали організовувати свої збройні формування різного забарвлення, такі як АК (Армія Крайова), АЛ (Армія Людова), ГЛ (Гвардія Людова), БХ (Батальони Хлопске) та інші, що тісно співпрацювали з большевицькими партизанами. Вони прагли поневолити український народ та закріпити своє панування на цих землях. А польське командування висилало свої збройні формування з Варшави та інших регіонів Польщі на наші землі для підтримки цих дій. Особливо це позначалося у постачанні боєприпасів, офіцерських кадрів та різних спеціалістів підпільної боротьби.
Першими жертвами польського терору на цих землях стали греко-католицькі священики о. Мирон Колтунюк, парох Жукова (вбитий у липні 1943 року), о. Теодор Ярка, о. Михайло Плахта, парох Сурохова, о. Ярослав Кнейчук, парох Белзця, о. Василь Гучко, парох Радружа, о. Олександр Стеранка, о. Михайло Заворотюк, парох Молодича, адвокат д-р Пантелеймон Бабяк з Чесанова та заколотий багнетами на вулиці в Чесанові 6 грудня 1943 року Іван Білий з Жукова, вбитий у Ярославі 26 червня 1944 р. д-р Іван Борим, лікар, та багато інших, які любили свій український народ і були патріотами своєї нації.
ОУН, що мала осередки на Любачівщині, Ярославщині, Перемищині та Равщині, організовує свої збройні формування для захисту українського населення, яке почали тероризувати польські підпільні боївки. Створюються відділи Української національної самооборони, що входять у загальну структуру українського підпілля.
Наступ червоної армії у лютому 1945 р. та утворення кордону призвели до реорганізації структури українського підпілля на Закерзонні, і до кінця 1945 р. тут була утворена VI Воєнна Округа УПА «Сян», підпорядкована УПА-Захід, яка складалася з трьох Тактичних Відтинків: «Бастіон», «Данилів» та «Лемко». До їх складу входили чотири курені УПА, кожен з яких формувався з чотирьох сотень. Командиром VI Воєнної Округи було призначено «Ореста» – Мирослава Онишкевича.
Ця структура існувала аж до її ліквідації влітку 1947 р., до сумнозвісної акції «Вісла», коли проти кількох тисяч повстанців і українського мирного населення було кинуто тисячі забезпеченого всім необхідним Війська Польського. Попри геройський опір УПА сили були надто нерівні. Палали села, нищились пам’ятки української культури і все, що могло б свідчити про присутність української спільноти на цих землях, непокірних селян вбивали, наганяючи жах на односельців.
Ідея видати книгу про діяльність відділів, які входили до складу Тактичного Відтинку «Бастіон», зародилася в середовищі колишніх учасників національно-визвольної боротьби, членів куреня «Месники». Редколегія вела активний пошук осіб, причетних до створення та діяльності українського підпілля на Закерзонні, а також їх родин та близьких, доля яких розкидала по цілому світу. Багато цікавих спогадів упорядники отримали від учасників і свідків подій, що лягло в основу цього видання.
До впорядкування зібраного матеріалу залучили науково-виробниче підприємство «Некрополіс» (м. Львів), одним із напрямків діяльності якого є створення комп’ютерного Банку даних «Відомі люди України». Значну частину Банку даних займають учасники національно-визвольної боротьби та підпілля.
Книга складається з двох частин – власне спогади стрільців та словникова частина.
До першої частини (спогади) увійшли матеріали, які надіслали колишні члени куреня «Месники» – безпосередні учасники описаних подій:
Бабляк Олександр – «Брилько», кулеметник сотні «М-1» (Польща);
Вальницький Іван – «Війт», санітар сотні «М-1» (Польща);
Дигінь Іван – «Камінь», стрілець сотні «М-4» (Польща);
Зінкевич Дмитро – «Зимний», кулеметник сотні «М-3» (Польща);
Кметь Євстахій – «Сойка», санітар сотні «М-2» (США);
Комар Федір – «Кіт», командир роя сотні «М-1» (США);
Кордупель (Кульчицький) Петро – «Луговий», санітар сотні «М-3» (Польща);
Крупський Дмитро – «Карий», жандарм сотні «М-2» (Польща);
Палюшок Михайло – «Павлюк», стрілець сотні «М-3» (Польща);
Пона Михайло – «Дон», командир роя сотні «М-4» (Польща);
Філь Іван (Ёула Степан) – «Шеремета», політвиховник сотні «М-3» (США).
У тексті збережено стилістичні і діалектичні особливості мови авторів з дотриманням вимог сучасного українського правопису.
Для всебічного висвітлення подій у текст включено також свідчення з Оперативних звітів ТВ «Бастіон» та Хронік сотень куреня «Месники», які подаються за виданням: Повстанські могили. Том I. (Зібрав і до друку підготував Євген Місило. Варшава-Торонто, 1995), а також дані деяких польських видань, на що у тесті є відповідні посилання. Видання Українського Архіву у Варшаві є цінним, науково опрацьованим джерелом для дослідження повстанського руху на Закерзонні.
Що стосується назви куреня і сотень, які входили до його складу, то ми виходили з таких засад. У різних джерелах зустрічаться різні варіанти, серед яких найбільш вживаний – іменування підрозділів за псевдом командира, що очолював цей підрозділ. Таке іменування неоднозначне, бо при переході командира з одного відділу до іншого важко зорієнтуватися, про який саме підрозділ йде мова. У документах, починаючи з 1946 р., для кодування відділів була прийнята цифрова ідентифікація, яку зустрічаємо в Оперативних звітах ТВ «Бастіон» і Хроніках сотень. За нею перша сотня іменується як вд.97, друга – вд.98, третя – вд.97а, четверта – вд.98а та п’ята – вд.97б. У нашому виданні прийнята назва куреня – «Месники», а назви сотень відповідно: перша сотня – «Месники-1» або «М-1» і т. д.
Деякі джерела подають дані про те, що у курені «Месники» була п’ята сотня. Насправді справа виглядає так: весною 1946 р. була створена вишкільна сотня «М-4» (командир «Яр» – Василь Ярмола). Літом 1946 р. була створена сотня «М-5» (командир «Крук»– Григорій Левко). Восени 1946 р., після розв’язання сотні «М-4», більшість стрільців і командирів цієї сотні перейшла до сотні «М-5», яка прийняла назву «М-4». Командував цією сотнею «Крук».
Словникова частина містить 557 життєписів вояків УПА, членів куреня «Месники». Прізвища подані за абеткою. Особи, прізвища яких встановити не вдалося, віднесені до розділу II (nomen nescio) словника, де вони впорядковані за псевдами.
Стаття складається з прізвища та імені (імен) на час вступу у лави УПА, в дужках – варіанти читання прізвища або прізвище, яке особа прийняла пізніше, псевдо або псевда, з відповідними ремарками. Далі – дата народження, місце народження, дата загибелі (смерті) і місце захоронення. При наявності лише дати народження перед нею стоїть «*», лише загибелі (захоронення) – «+». Далі подається інформація про відношення даної особи до куреня «Месники» із зазначенням сотні та функції, яку виконував у ній, короткі біографічні відомості.
Для створення словникової частини використаний комп’ютерний Банк даних підприємства «Некрополіс», над наповненням якого воно працює з 1991 р. За цей час було опрацьовано десятки різноманітних джерел, у тому числі публікації Українського Архіву у Варшаві, включаючи й одну з останніх публікацій Архіву «Повстанські могили». В процесі підготовки видання ми отримали додаткові матеріали від учасників підпілля, їх рідних та близьких, що суттєво доповнило наявні матеріали.
55 статей словникової частини супроводжуються фотографіями. Дві з них (сотенних «Крука» – Левка Григорія та «Калиновича» – Мазура Григорія), люб’язно надав Український Архів у Варшаві, за що висловлюємо подяку його директорові Євгену Місило.
Окремі дані, вміщені у словнику, не однозначні за різними джерелами і потребують додаткового уточнення. На це вказують присутні у тексті знаки запитання (?).
Аналіз біографічних даних, осіб, включених до словникової частини, свідчить, що із загальної кількості 557 осіб 272 загинуло у боях, 133 – пропало безвісти, 48 – засуджено і страчено, 104 – залишилися живими, хоча більшість з них була репресована та відбула різні терміни ув’язнення у тюрмах Польщі. В основному – це вихідці із міст і сіл Закерзоння, є кілька осіб з центральної України, переважно 1920–1927 років народження.
На картах-схемах, що подаються у виданні, не нанесені всі населені пункти даної місцевості, а включені лише ті, які згадуються у тексті.
В книзі подано список вживаних (використаних) скорочень, іменний та географічний покажчики.
Опрацьована інформація зберігається в архіві підприємства «Некрополіс», всі особи, що є у словниковій частині, внесені у комп’ютерний банк даних.
Редколегія не претендує на повну вичерпність поданого матеріалу. Будемо вдячні за доповнення, уточнення та іншу додаткову інформацію, яку використаємо при подальшому опрацюванні цієї теми.
Адреса для відгуків та пропозицій (на 1997 р., прошу усю інформацію для п. Ігора відправляти на адресу видавництва.– І. Б.):
Україна, 290000, м. Львів, головпоштамт
а.с.№ 254, «Некрополіс».
Ігор ГНАТКЕВИЧ
директор підприємства «Некрополіс»
ЛІТОПИС КУРЕНЯ «МЕСНИКИ»
1944 рік
березень, напад бойовиків ОУН на відділення поліції у Раві-Руській і створення в с. Гораєць Любачівського повіту першої повстанської сотні УПА під командуванням Івана Шпонтака (псевдо «Залізняк»).
II пол. квітня, бойова акція на с. Рудка біля Брусна.
початок травня, бойова акція на м. Чесанів,, повернення селянам награбованого німцями збіжжя.
15 травня, бій з німецько-калмицькими підрозділами біля Нового Села Любачівського повіту.
20 липня, між Креховом і Жовквою сотня «Залізняка» разом з повстанськими сотнями «Ема» та «Яструба» переходять лінію фронту.
серпень-вересень, перебування сотні біля с. Скварява (Жовківщина).
кінець вересня, повернення сотні «Залізняка» на Закерзоння й організація повстанського табору в Сухолісі.
початок листопада, бій сотні з спецвідділами НКВД біля с. Потоки Томашівського повіту.
15 листопада, рганізація другої повстанської сотні «М-2» і утворення курення під командуванням «Залізняка» (Івана Шпонтака). Командиром новоствореної сотні стає «Біс».
1945 рік
8, 9 січня, відплатна акція на спецвідділ НКВД за знищення повстанців СКВ «Трембіта» на присілку Люблинця Нового – Тепилах.
9 січня, бій із спецвідділами НКВД в таборі у Люблинецькому лісі. Перехід куреня у Синявські ліси. Створення повстанського табору біля с. Дібча Ярославського повіту.
14 січня, бій із спецпідрозділами НКВД в повстанському таборі біля села Дібча Ярославського повіту. Перехід куреня у Диківські ліси.
19 січня, святкування Йорданських свят на лісничівці біля с. Диків Любачівського повіту. Поділ куреня: сотня «М-1» – повертається в Люблинецькі ліси,, сотня «М-2» – переходить у Футорянські ліси і стає постоєм біля с. Футори Любачівського повіту.
2 березня, бої сотні «М-2» на Мриглодах та Грушці (Равщина).
20 березня, пацифікація польськими комуністичними формуваннями українських сіл Новий та Старий Люблинець.
21 березня, бої сотні «М-1» на присілку Люблинця Нового – Мельниках.
27, 28 березня, сотні куреня провели бойові операції по ліквідації відділень міліції на Любачівщині та Ярославщині. Сотня «М-1» у селах Залісся,, Старому Селі,, Улазові,, Цівкові,, Жапалові,, Цетулі та Радаві,, сотня «М-2» – у Горинці,, Вільці Горинецькій,, Брусні,, Пугачах,, Башні та Лівчі,, сотня «М-3» – у Соплях,, Щуткові,, Новій Греблі та Ляшках.
березень, бій сотні «М-1» в с. Гребля. Спалення сіл Гребля,, Молодич та Воля Молодицька.
березень, відхід сотні «М-1» на терени Ярославщини в Синявські ліси. Створення третьої сотні «М-3» під командуванням «Балая» – Буласа Теодора і відхід її на Любачівщину.
6 квітня, напад ворожих банд на с. Гораєць Любачівського повіту. Замордовано 150 осіб,, в тому числі 42 жінки та 32 дітей. Село пограбоване і спалене дотла.
25 квітня, відплатня акція сотень «М-1» і «М-3» на с. В’язівниця Ярославського повіту.
квітень, напад ворожих банд на с. Кобильниця Руська. Замордовано понад 150 осіб, у тому числі жінок та дітей. Село спалено дотла.
21 травня, в с. Руда Ружанецька Любачівського повіту відбулися переговори представників польської АК і керівників українського підпілля. Підписаний польсько-український договір про взаємовідносини у спільній боротьбі з комуністичними структурами.
травень, невдала бойова акція відділів УПА на с. Рудка біля Синяви
травень, бій сотні «М-2» під Брусном Любачівського повіту.
2 червня, на присілку Косопуди біля Жукова (Любачівщина) потрапили у засідку польської боївки і загинули стрільці,, вислані на розвідку: «Бистрий» – Кордупель Андрій та «Лис» – Антохів Дмитро.
літо, організація сотні «М-4».
осінь, початок переселенських акцій.
15 вересня, бій сотні «М-3» на залізничній станції в м. Олешичах та знищення пересиленського пункту,, а також знищення сотнями «М-1» і «М-3» переселенського пункту при станції Нова Гребля.
6 жовтня, бойова акція сотні «М-3» і одної чоти сотні «М-1» у с. Нова Гребля. Знищено залізничний міст та ворожий штаб,, розгромлено охорону залізничної станції та переселенський пункт біля неї.
9 жовтня, ліквідація переселенської комісії у Новому Селі.
21 листопада, бойова акція сотні «М-1» на с. Дахнів.
22 листопада, бойова акція сотні «М-3» на залізничний міст у Сурохові. Міст знищено повстанською ракетою. Сотня «М-1» атакувала підрозділ польських «червоних» солдат у с. Маковисько.
26 листопада, бій чоти «Калиновича» з сотні «М-3» на Кривій Палці.
4 грудня, бойова акція чоти сотні «М-2» на дорозі Верхрата – Брусно.
грудень, переговори з представниками НСЗ про припинення терористичних актів проти українського цивільного населення.
грудень, бойові акції сотні «М-4» на відділення польської «комуністичної» міліції у селах Млини та Кобильниця Руська.
1946 рік
15 лютого, бій сотні «М-1» на присілку Заставні.
4 березня, операція сотні «М-2» і «М-3» на лікарню м. Любачева,, здобуття медикаментів.
8 березня, бойова акція на Любичу Королівську.
12 березня, бойова акція сотні «М-3» на залізничній лінії Олешичі – Ярослав,, недалеко від с. Бобрівка.
14 березня, бій сотні «М-3» під присілком Бахорі на дорозі Липина – Жапалів.
9 квітня, бій сотні «М-4» та двох чот сотні «М-3» на присілку Мельники Млинські між селами Млини та Кобильниця.
21 квітня, бій сотні «М-1» на присілку Пискори біля с. Молодич.
22 квітня, бойова акція на Угнів.
18 травня, бій сотні «М-1» у с. Дібча.
травень, бій сотні «М-3» і «М-4» у с. Сурмачівка.
червень, бій сотні «М-1» між селами Цівків та Дібча.
29 червня, бій чоти командира «Влодка» з сотні «М-4» на присілку Халупки біля с. Заліська Воля Ярославського повіту.
серпень, акція командира «Влодка» з сотні «М-4» у с. Лази.
11 грудня, бій командира «Зенка» з сотні «М-4» між селами Млини та Кобильниця.
1947 рік
червень, викриття криївки командира чоти сотні «М-2» «Ёонти»–Ёіля Івана у с. Журавці Томашівського повіту.
червень, викриття криївки командира чоти сотні «М-2» «Листка»–Янковського біля с. Річиця Томашівського повіту.
5 вересня, викриття криївки командира сотні «М-2» «Шума» біля с. Монастир Любачівського повіту.
17 вересня, викриття криївки підпільного Проводу ОУН-УПА Закерзонського Краю біля с. Монастир Любачівського повіту.
вересень, підпільний Провід та Головне Командування ОУН-УПА на Закерзонні прийняло рішення про розпуск українських збройних формувань та підрозділів на терені Закерзоння.
МИ Є. БУЛИ. І БУДЕМО МИ! Й ВІТЧИЗНА НАША З НАМИ
РОЗДІЛ I
Виникнення сотні «Залізняка» – «Месники»
Одного березневого вечора 1944 року бойовики ОУН напали на відділення української допоміжної поліції в Раві-Руській, де десятником був Іван Шпонтак.
Це не було несподіванкою для тих з відділення, що належали до ОУН і знали про заплановану акцію.
Іван Шпонтак, який за дорученням ОУН служив в українській допоміжній поліції, нашвидкоруч зібрав своїх підлеглих, тобто цілу станицю, давши кілька пострілів для годиться,– і майже все відділення приєдналося до боєвиків.
Група, що налічувала біля 20 чоловік, попрямувала на Любачівщину, де затрималася у селі Гораєць, розташованому в лісовому масиві, вигідному для партизанських дій.
Окружний Провідник ОУН Іван Грабець, псевдо «Гармаш», перевіривши біографію Івана Шпонтака, призначив його сотенним командиром. Він прийняв псевдонім «Залізняк». Зараз же зорганізувалась перша чота, командиром якої став Іван Шиманський (псевдо «Шум»).
Іван Шпонтак народився у 1919 році біля Ужгорода на Закарпатті. За професією вчитель. Після проголошення Незалежності Закарпатської України вступає до «Січі». Бореться з мадярами, які напали на Закарпатську Україну, потрапляє у мадярський полон. Згодом разом з іншими його забирають у німецький табір, де він змушений був працювати на цементному заводі. Робота важка, непосильна. Цемент роз’їдає рани на тілі, забиває легені. Щоб вирватися з тої каторги, Іван Шпонтак зголошується на службу в українську допоміжну поліцію. Проходить вишкіл у Дуклі в 1941 році, а незабаром, коли німці зайняли Львів, переведений разом із школою до цього міста. Закінчує школу у званні десятника і призначається заступником повітового начальника поліції у Раві-Руській, де перебуває аж до відходу в лави УПА.
Іван Шиманський народився в 1913 році в селі Люблинець Новий, що на Любачівщині. В 1933–1934 роках проходить військову службу у підрозділах кавалерії польської армії в містечку Ланьцут. Член та співорганізатор ОУН на території Любачівщини. Організатор УНС (Української Народної Самооборони) на цих теренах. За наказом ОУН вступає в ряди української допоміжної поліції, де перебуває аж до відходу в ряди УПА, тобто до місяця березня 1944 року.
До Горайця, що стає місцем збору, за наказом Організації прибувають групи бійців. Перш за все із відділень української допоміжної поліції з Тарногроду, Олешич, Дикова, Любачева, Любичі Королівської, а також добровольці із Закарпаття. Туди ж з’являються зі зброєю молоді хлопці, які служили в німецьких формуваннях Вермахту, Веркшуців, Баншуців Шуцполіції з цілої Львівщини, де вони опинилися також за наказом ОУН.
Прибувають з довколишніх сіл з наказу ОУН і молоді хлопці, які не були ще в жодній армії. Приносять із собою заздалегідь придбану зброю та боєприпаси. Це уродженці сіл Люблинець Новий та Старий, Жуків, Німстів, Нове Село, Улазів, Диків, Горинець, Брусно, Лівча та інші. Разом уже нараховується біля 180 осіб.
«Залізняк» добирає собі перевірених через ОУН відповідних людей, які спільно творять перший на цій території загін Української Повстанської Армії.
Персональний склад командного стану сотні «Залізняка»:
бунчужний – «Бойко» – Ухань Михайло, 1920 р.н.;
політвиховник – «Деркач» – (прізвище невідоме), 1914 р.н.;
інтендант – «Скала» – Горечий Володимир, 1916 р.н;
польовий жандармерист – «Ялівець» – Ялоха Іван, 1918 р.н.;
санітар – «Війт» – Вальницький Іван, 1921 р.н.;
рушникар – «Бич» – Чорній Василь, 1909 р.н.
Формуються чоти, рої та стрілецькі ланки. Призначаються їхні командири.
Отож, командиром першої чоти стає 31-літній «Шум» – Іван Шиманський, уродженець села Люблинець Новий.
Командиром другої чоти – 30-літній «Балай» – Теодор Булас, уродженець села Вілька Горинецька.
Командиром третьої чоти призначений «Шпак», уродженець міста Любачева.
Командиром четвертої чоти стає 32-літній «Калинович» – Григорій Мазур, уродженець села Карів, що на Равщині.
Перші три чоти були стрілецькими (піхотинці), четверта чота під командуванням «Калиновича» – кавалерійська. Крім того сотня мала ще транспортний рій, що налічував кілька підвод, коней та польову кухню.
На момент організації (кінець березня 1944 року) сотня проходить бойовий вишкіл на терені свого розташування, тобто в Гораєцьких лісах, розкиданих між селами Плазів, Лівча, Нове Брусно, Хотилюб та Нове Село. В міжчасі відбуваються дрібні сутички та бої з підрозділами большевицьких партизан. В одній такій сутичці з большевиками чотовий «Шпак» виявився боягузом, зганьбив себе перед бійцями. Його зняли з поста командира третьої чоти. Це місце посів 30-літній «Яр» – Ярмола Василь, уродженець села Вербиці.
На початку організації в сотні переважає зброя, залишена польською армією у 1939 році, менше російська, залишена большевиками в 1941 році, яку переховувало українське населення. Мали ще зброю німецьку, мадярську, голландську, яку принесла зі собою українська допоміжна поліція з вищеназваних відділень, ці люди мали й невеликий запас амуніції. Крім того сотня володіла протитанковою гарматою малого калібру (1 шт.), гранатометами 80 мм (2 шт.), важким кулеметом «максим» (2 шт.), важким бункеровим кулеметом «токарєва» (3 шт.).
Майже в кожному рою були на озброєнні один-два кулемети німецького взірця ЛМГ-42, польські РКМ та совєцькі «дєхтярьова», рушниці та автомати: совєцькі десятизарядки СВТ, німецькі МП та совєцькі ППШ. Більшість стрільців була озброєна рушницями, переважно «маузера» та «мосіна». Перші – польського та німецького взірця, другі – совєцького.
Отже сила вогню сотні «Залізняка» була достатньою, щоб ставити опір регулярній армії. Слід ще зазначити, що повстанці поповнювали свої запаси новими видами зброї, яку здобували у боях.
Харчі – хліб, м’ясо, картоплю і таке інше – збирала по селах та достачала на призначений пункт підпільна сітка ОУН. Пранням стрілецької білизни, підтримуванням зв’язку займалися дівчата та жінки, організовані членами УЧХ (Український Червоний Хрест). Селяни радо задовільняли всі потреби повстанського війська та всебічно його пітримували.