Термін культура означає сукупність матеріальних І духовних цінностей, створеними усіма видами перетворюючої діяльності людини І суспільства

Вид материала

Документы

Содержание 1.1. Багатогранність М.І. Пирогова. Рік народження, дитячі роки, навчання і особисте життя М.І. Пирогова 1.2. Київський період педагогічної діяльності М.І. Пирогова 2.1. Шкільна система, запропонована М.І. Пироговим 2.2. Система виховання молоді, дітей, жінок запропонованою М.І. Пироговим 3.1. Активні методи навчання в педагогічній спадщині М.І. Пирогова 3.2. Науково-теоретична і навчально-практична підготовка вчителів. Актуалізація і педагогічна спадщина М.І. Пирогова

Подобный материал:

• Природні ресурси. Проблема їх вичерпності. Принципи раціонального природокорис­тування., 218.95kb.
• Реферат на тему: Праця як основний вид людської діяльності та її фізіолого-психологічні, 158.63kb.
• «ліквідність», 19.17kb.
• Ліквідність банку, 306.89kb.
• 1 Потреба комерційного банку в ліквідних коштах, 451.63kb.
• Моральна культура (норми поведінки, культура почуттів) та естетична культура (література, 92.21kb.
• Практична роль моральних цінностей у самореалізації педагога, 397.03kb.
• Спробуйте відповісти на таке запитання: що таке культура, 315.91kb.
• Україна у період загост­рення кризи радянської системи (1965-1985 pp.), 84.52kb.
• Міністерство освіти, науки, молоді та спорту україни мукачівський професійний ліцей, 2673.82kb.

Зміст

Вступ


Термін культура означає сукупність матеріальних і духовних цінностей, створеними усіма видами перетворюючої діяльності людини і суспільства. Сама людина формується в процесі власної діяльності, як культурно-історична істота, що засвоює мову, прилучається до традицій цінностей, що існують у суспільстві, оволодіває властивостями для конкретного суспільства і його культури прийомами і навичками діяльності. Людина, отже, є продуктом загальнолюдської культури, її представником, і носієм.

Педагогічна культура є частиною загальнолюдської культури. У ній втілені духовні цінності освіти і виховання (педагогічні знання, теорії, концепції, накопичення педагогічного досвіду, професійні етичні норми) та матеріальні (засоби навчання і виховання), а також способи творчої педагогічної діяльності, які слугують соціалізації особистості в конкретних історичних умовах.

Показником високого рівня сформованості педагогічної культури слід вважати:

- гуманістичну спрямованість особистості і педагога;

- психолого-педагогічну компетентність і розвинуте педагогічне мислення;

- досвід творчої діяльності, уміння обґрунтувати власну педагогічну діяльність як систему (дидактичну, виховну, методичну);

- культур професійної поведінки.

Учені пропонують різноманітний набір особистісних якостей, важливих для професій педагога.

Правомірним є виділення домінантних, периферійних, негативних і професійно-недопустимих якостей. Домінантними вважають якості, відсутність кожної з яких унеможливлює ефективне здійснення педагогічної діяльності; периферійними – якості які не здійснюють вирішального впливу на ефективність педагогічної праці, проте сприяють її успішності; негативними – якості, що призводять до зниження педагогічної діяльності, а професійно-недопустимими – ті, що ведуть до професійної непридатності педагога.

Домінантні якості:

а) гуманність – любов до дітей, студентів, вміння поважати їхню людську гідність, потреба і здатність надавати кваліфіковану педагогічну їм допомогу;

б) громадська відповідальність – соціальна активність. …Ця посада набагато вагоміша за найвищі посади в державі.» (Платон);

в) справжня інтелігентність, освіченість у галузі предмета викладання, ерудиція, висока культура поведінки;

г) Правдивість, справедливість, порядність, чесність, гідність, працьовитість;

д) Здатність до міжособового спілкування, ведення діалогу, переговорів, наявність педагогічного такту.

Микола Іванович Пирогов – геніальний анатом і хірург – клініцист військово-польової хірургії, прогресивний педагог і просвітитель, видатний вчений і відомий громадський діяч. М.І. Пирогов – одна з найцікавіших постатей громадського життя ХІХ ст.. – належить до тієї когорти прогресивної інтелігенції, яка щиро вірила у світле майбутнє своєї Вітчизни. Його дослідження стали анатомо-експериментального напряму в медицині. Світове визнання М.І. Пирогову принесла праця в якій він уперше зробив опис топографічного співвідношення окремих органів і тканин у різних площинах; розробив чітку систему організацій хірургічної допомоги пораненим навійні, уперше використав ефір для наркозу у польових умовах; запропонував і ввів у практику фіксуючу гіпсову пов'язку, залучив на допомогу лікарям медичних сестер. Будь-хто в нашій країні, якщо знає не все з вищезгаданого, то принаймні пов'язує ім'я М.І. Пирогова з лікарською справою. Проте його внесок в педагогіку є не менш плідним.

Отже, педагог, почувається живим, діяльним членом великого організму, який бореться з неуцтвом - пороками людства, посередником між усім, що було благородного й високого в минулій історії людей, і поколінням новим, охоронцем святих заповітів людей, які боролися за істину і за благо. Він почуває себе живою ланкою між минулим і прийдешнім могутнім ратоборцем істини й добре усвідомлює, що його справи, скромна зовні, - одна з найвизначніших справ в історії, що на цій справі ґрунтується царство і нею живуть цілі покоління. (К.Д. Ушинський).

Пам’ятайте, що перед тим, як узятися за виховання людини, треба самому зробитися людиною, треба щоб у Вас самих склався той взірець, який повинен наслідувати людина. (Ж.Ж. Руссо)

М.І. Пирогов не тільки збуджує в нас бажання діяльності на користь громадську, а й породжує тверду впевненість у тому, що ця діяльність не була марною. Народ, з середовища якого виходять такі особи, якою є особа М.І. Пирогов, може впевнено дивитися на своє майбутнє. (К.Д. Ушинський).


Розділ І

Автобіографія М.І. Пирогова


1.1. Багатогранність М.І. Пирогова. Рік народження, дитячі роки, навчання і особисте життя М.І. Пирогова


Народився Микола Іванович 13 (25) листопада 1810 року у Москві, у родині інтендантського чиновника, майора Івана Івановича Пирогова, казначея провіантського депо і його дружини Катерини Іванівни Новикової. Це була московська патріархальна родина. М.І. Пирогов був тринадцятою дитиною у сім'ї. Діти часто хворіли і він спостерігав за діями лікаря, тому найулюбленішою для нього стала гра у лікаря. Першими вихователями хлопця були звичайні російські жінки. Це – няня Катерина Михайлівна й служниця Парасковія Кирилівна. Вони не тільки впливали на формування характеру М.І. Пирогова, сприяли пробудженню в нього інтересу до знань, заклали перші основи моралі, а й оточили теплотою і любов'ю. У «Щоденнику старого лікаря» М.І. Пирогов пише: «Дитинство моє до 13-14 років залишило найприємніші спогади». З великою ніжністю згадує М.І. Пирогов про свою няню: «Все єство цієї жінки було пройнято наскрізь любов'ю до нас, дітей, яких вона колисала. Я не чув від неї ніколи брутального слова, завжди любовно і ласкаво зупиняла вона впертість і бешкетливість; мораль її була найпростіша і завжди чуйна, бо виходила з люблячої душі. Переповідаючи казки вона «імпровізувала» комбінуючи з декількох, раніш почутих». Значно пізніше М.І. Пирогов розповідав ці казки своїм дітям. Першу освіту М.І. Пирогов отримав вдома. Вчителями найчастіше були студенти Московського університету. № дванадцяти років він навчається в одному з кращих у Москві – пансіоні В.С. Кряжева, де навчався всього два роки за браком коштів, де отримав ґрунтовні знання з рідної та французької мов і геометрії. Завдяки педагогічної майстерності вчителів. У чотирнадцять років М.І. Пирогов блискуче складає іспити і його зараховують до Московського університету на медичний факультет.

У віці 23 років М.І. Пирогов склав іспит на ступінь доктора медицини і захистив докторську дисертацію. Після цього його відряджають до Німеччини для удосконалення наукових знань.

3 квітня 1836 року починається його викладацька діяльність. В 1841 році очолив кафедру хірургії у медико-хірургічній академії у Петербурзі. М.І. Пирогов поєднує велику науково-дослідну роботу з викладацькою. На його думку, забезпечити високий науковий рівень лекцій неможливо без активної дослідної діяльності, яка збагачує їх зміст. Досить високі вимоги до викладача вищої школи висував М.І. Пирогов у моральному аспекті. Він відкрито виступав проти кандидатури, які не мали достатнього наукового і морального рівня, а тільки зв'язки та знайомства.

У листопаді 1842 року М.І. Пирогов одружується з Катериною Дмитрівною Березіною, яка стає йому вірним другом.

Після народження другого сина у 1846 році дружина помирає. У червні 1850 року М.І. Пирогов одружується з Олександрою Антонівною Бістром, перед цим в 1847 році Пирогов на Кавказі, де в той час відбувалася жорстока війна, застосував наркоз безпосередньо на полі бою. Потім в Петербурзі він досліджує клінічні форми холери, що охопила велику кількість населення. У 1854 році за його власним бажанням було направлено у Севастополь, де він одночасно розгортає практичну лікарську діяльність досліджує проблеми військово-польової хірургії. Самовіддана праця М.І. Пирогова – хірурга, вченого врятовує життя багатьом безнадійним хворим.

Ще з сорокових років М.І. Пирогова почали хвилювати питання виховання і освіти. Про це свідчать його листи до майбутньої дружини О.А. Бістром. Знаменною у житті М.І. Пирогова стала його перша педагогічна стаття «Питання життя» надрукована у 1856 році у журналі «Морський збірник». Стаття зробила переворот у суспільному житті того часу, примусила багатьох громадян поставитися по іншому до виховання, до системи освіти у країні. Відгуки на статтю були надруковано майже у всіх газетах та часописах того часу. Видатний педагог К.Д. Ушинський високо оцінюючи перший педагогічний твір видатного хірурга, у статті «Педагогічні твори М.І. Пирогова» писав, що слова про виховання «збудили педагогічну думку, яка стала у нас до того часу. У Питаннях життя» автор піднімає філософські проблеми освіти, виступає на захист загальнолюдського гуманного виховання, намагається розв'язати проблему людської особистості і повноти її розвитку, роздумуючи над сенсом життя людини, над її покликанням, показуючи шляхи і засоби навчання й виховання молоді. Ця стаття активізувала педагогічний рух 60-х років ХІХ ст., що охопив пізніше широке коло основних питань педагогіки. У вересні 1856 року М.І. Пирогова призначають попечителем одеського навчального округу. Вся діяльність ученого у цей час була спрямована на вивчення роботи шкіл. З метою підвищення рівня навчання і виховання та розповсюдження просвіти в окрузі. Вивчаючи освітянську справу новий попечитель указує на застарілість програм і підручників, на недостатню їх кількість , на потребу в добре підготовлених педагогічних кадрів. Він користувався великою повагою прогресивно-настроєних кіл суспільства. Його обрали президентом Одеського товариства історії старовини. Все життя М.І. Пирогов займався просвітницькою діяльністю. Допомагаючи Рішельєвському ліцею створити Наукову бібліотеку, передав значну кількість власних книг. Вже в 1863 році в ній налічувалось 2786 примірників. Ця бібліотека ввійшла в історію як Пироговська бібліотека. Він розглядав ліцей не тільки як навчальну установу, а як заклад, що повинен впливати на розвиток освіти і культури в регіоні. Не всім до вподоби були неординарні новаторські ідеї М.І. Пирогова. У липні 1858 року його було звільнено від обов'язків попечителя Одеського навчального округу у зв'язку з переводом на цю посаду у Київський округ. На новому місці М.І. Пирогов працює досить активно та різнобічно. Його цікавить широке коло питань, як загальних, що стосується проблем шкільної освіти, так і конкретних, наприклад, застосування на уроках наочності у поєднанні зі словом учителя. Своєю практичною діяльністю Микола Іванович сприяв поширенню грамотності і знань серед народу.


1.2. Київський період педагогічної діяльності М.І. Пирогова


Цей період позначився створенням і сприянням розвитку недільних шкіл Києві, Чернігові, Глухові, Пирятині, Ніжині.

Після відкриття першої недільної школи у вересні 1859 року у Києві він надіслав повідомлення Міністру: «Беручи до уваги користь недільних шкіл для дітей робітничого класу, які не мають ні часу, ні грошей, щоб відвідувати звичайні школи, я дозволив студентам відкрити недільну школу для хлопчиків. Протягом одного року у Києві було відкрито 8 недільних шкіл. Недільні школи – це безкоштовні громадянські загальноосвітні навчальні заклади. Головним їх завданням було навчання грамоті, сприяння загальному розвиткові учнівської молоді. Але найголовнішою особливістю недільних шкіл можна вважати безкорисну працю педагогів. М.І. Пирогов сприяє також відкриттю при Київському університеті безкоштовних курсів для осіб, що не одержали гімназійної освіти, але бажають вступити до університету. Діяльність М.І. Пирогова на посаді попечителя Київського навчального округу знайшла визнання в прогресивних колах, але викликало незадоволення царського уряду, і 11 березня 1861 року Олександр ІІ підписав наказ про відставку М.І. Пирогова.

Діяльність М.І. Пирогова, як попечителя мала величезний вплив на розвиток педагогічної наукової думки і народної освіти не тільки в цих округах, а й на території всієї Російської імперії. Після звільнення Пирогови поселяються у придбаному маєтку Вишня Винницької області, де Микола Іванович продовжує дослідження у хімічній лабораторії і лікує селян. У цей час він займається і медициною і педагогікою. Останні роки М.І. Пирогов провів у власному маєтку, працюючи над автобіографічним твором «Щоденник старого лікаря».

В 1881 році Микола Іванович Пирогов помер. Його тіло забальзамоване знаходиться в селі Вишня в склепі усипальниці церкви Миколи Чудотворця, побудованою на власні кошти Олександри Антонівни.


Розділ ІІ

Головні педагогічні, гуманістичні ідеї М.І Пирогова


2.1. Шкільна система, запропонована М.І. Пироговим


М.І Пирогов, як громадянин, гуманіст, патріот, виступив проти існуючої освітньої системи, що не могла забезпечити підготовку «справжньої людини». Критикуючи, офіційну систему освіти за її становий характер, обмежену вузьку спеціальну спрямованість, формалізм у викладанні, відрив від життя, педагог запропонував реформувати систему освіти. Основою реформи, на думку М.І. Пирогова, мусить бути заміна станово-суспільної освіти – загальнолюдського гуманістичного за спрямованістю системою освіти. Метою виховання «справжньої людини» високоосвіченого, всебічно розвиненого, з широким світоглядом, зі стійкими ліберальними якостями, твердою волею (отже поняття виховання М.І. Пирогов розглядав досить широко і роздумів його загально філософське явище). Він вважав що виховання повинно бути національним. На виховання «справжньої людини впливають і її природні особливості, і національний ідеал. Людина не в змозі і не повинна відмовлятися ні від своєї індивідуальності, ні від національності. Загальнолюдське виховання як вважали М.І. Пирогов ґрунтується на загальнолюдській освіті. Він категорично виступив проти ранньої спеціалізації, вважаючи її завчасною. «Не поспішайте з вашою прикладною реальністю». - закликав вчений. Перш за все, слід визріти, укріпитися, розвинутися «внутрішній людині», тобто загальна освіта повинна передувати професійній. Педагог не заперечував необхідність спеціальної освіти, але не за рахунок загальнолюдської. На його думку: «усі, хто готуються бути корисними громадянами, повинні спочатку навчитися бути людьми. Як прихильник гуманістичного напряму у педагогіці, М.І. Пирогов висунув і відстоював демократичну ідею доступності та обов'язковості освіти для всіх верств населення. З метою полегшення отримання вищої освіти бідними він пропонував зменшити плату за навчання. Вчений вважав, що відповідна перебудова системи освіти і виховання змінить життя самої країни, тому наполегливо закладав основи перебудови. Враховуючи, що діти мають неоднакові здібності, різні матеріальні можливості для успішного надання всім загальнолюдської освіти педагог пропонує створити систему єдиної школи, що складається з декількох ступенів, пов'язаних між собою. Така освітня структура дозволяла б уникнути багатопредметності у навчальних планах шкіл і передбачала два напрямки в загальній освіті: гуманітарний та реальний.

Розглянемо шкільну систему, запропоновану М.І. Пироговим.

Перший ступінь – елементарна школа. Вона складається з двох класів з річним терміном навчання у кожному. Діти вивчали закон божий (молитви, основні правила віри, коротку священну історію в оповіданнях), читання, письмо, арифметику (чотири арифметичні дії) і ознайомлювалися з довкіллям. Ця школа повинна бути єдиною для всіх дітей країни. Другий ступінь школи – прогімназія. Починаючи з цього ступеня, педагог пропонував поділити школи за напрямами, на класичні і реальні, яким відповідали прогімназії двох видів, кожна з них складалася з чотирьох класів з терміном навчання у кожному – один рік. У реальній прогімназії вивчалися такі предмети як закон божий (катехізис, священна історія, читання Євангелія і апостола, літургія), рідна мова, арифметика, алгебра, геометрія, географія, історія (у вигляді біографічних нарисів), природознавство (вивчалося наочно), дві нові мови, креслення. Навчальний план класичних прогімназій мав відмінності від плану реальної, які полягали у вивченні однієї мови: починаючи з третього класу, вводилась латинь, а з четвертого – грецька мова (по 6 годин на тиждень на кожну з них).

Вивчення різної та однієї з нових мов класичній прогімназії відводилось по п'ять годин на кожну, а в реальній – по 4 години. Природознавство і географія вивчалися у класичній прогімназії тільки у перших двох класах, а у реальних – протягом всього терміну навчання.

Третій ступінь – гімназія. М.І. Пирогов передбачав два види гімназій: класичну і реальну. У класичній гімназії головне місце відводилося вивченню давніх мов, рідної мови, математики та історії. Зовсім були виключені з навчальних планів природознавчі предмети. У навчальних планах реальної гімназії, навпаки, були відсутні давні мови, а на рідну мову та історію відводилося значно менше часу. М.І. Пирогов вважав: навчання у гімназіях повинно здійснюватися протягом трьох років, але у класичній бажано було б продовжити цей термін до чотирьох або п'яти. Педагог пояснював дану відмінність різними цілями класичної і реальної освіти. Потрібно розвивати здібності самостійного вивчення предметів, що буде головним у подальшому навчанні в університеті, оскільки готовна мета класичної школи гімназії – підготовка до вступу в університет. Реальна гімназія на думку М.І. Пирогова, готувала молодь до практичного життя. З метою наближення реальних гімназій до потреб життя, поряд із загальноосвітніми предметами, педагог вважав можливим включення до навчальних планів і спеціальних предметів згідно з потребами регіонів, програми яких були б невеликі за обсягом.

Четвертий ступінь – університет або вищі спеціальні заклади. Проект освіти, запропонований М.І. Пироговим, можна представити графічно у вигляді схеми, що подана на мал. 1.

Запропонована М.І. Пироговим освітня система відповідала можливостям і потребам всього населення. Система була побудована за принципом наступності і передбачала дві лінії шкіл і декілька ступенів. Навчальні плани будувались так, щоб кожна наступна ступінь була продовженням попередньої, оскільки кожна ступінь давала певним чином завершеним коло знань. Організовуючи загальну освіту М.І. Пирогов передбачав, що один її вид – для бідних, тих, хто не має можливості довго навчатися і прагне якомога раніше почати працювати, інші – будуть навчатися довше, не зважаючи на її чисто гуманітарний, інтелектуальний характер і відсутність у ній прикладного аспекту (класична освіта). Згідно з проектом педагога, кожний випускник елементарної школи мав можливість вступити до будь якої прогімназії. Випускник класичної прогімназії після її закінчення вступав до класичної гімназії, тобто на навчання у наступній ступені освіти відповідного напряму, або склавши іспити в обсязі курсу реальної прогімназії, міг вступити до реальної гімназії і навпаки. З класичної гімназії можна вступати як до університетів, так і до вищих навчальних закладів. Гімназисти, які завершили навчання у реальних гімназіях, мали право вступу тільки до вищих спеціальних навчальних закладів або йшли працювати. З іншого боку, завершення навчання будь-якого ступеня передбачало певну закінченість освіти, цілісність знань, а не відокремлені уривки відомостей з різних предметів. Отже, профільна диференціація будувалася на врахуванні особливостей людської природи.




Мал. 1 Проект освіти за М.І. Пироговим


Таким чином, принцип єдиної школи носив прогресивний характер, оскільки жодна з них не був глухим кутом, а навпаки, відрізнялася і надавала можливість без перешкод переходити на більш високу освітню сходинку з одного навчального закладу до іншого.

Зберігалася певна закінченість і самостійність кожного типу навчального закладу, крім того, система М.І. Пирогова сприяла уникненню багатопредметності, що було основною причиною низькою якістю знань.

Про це він пише так: «Чому наші гімназисти і навіть більша частина студентів не відрізняються ні самостійністю наукової праці, ні схильністю до серйозних наукових занять? Чи не від того, що, обтяжені вивченням численних різнобічних предметів, вони з самого початку власної освіти привчилися мислити поверхово, не маючи ні сил, ні часу, ні бажання, ні вмінь заглиблюватися у вивчення, і мимоволі стають скоріше верхоглядами, ніж всебічно освіченими людьми, здатними до самостійної діяльності.


2.2. Система виховання молоді, дітей, жінок запропонованою М.І. Пироговим


Досягти мети виховання запропонованої М.І. Пироговим, не можливо без гуманних взаємин довіри і поваги учителя і учня у школі, поваги до особистості дитини.

Гуманне ставлення до дитини – основна умова розвитку дитячої особистості.

Ніщо так «…не сприяє розвитку най дорогоцінних властивостей людської натури, думки, і слова, як гуманізм» - стверджує педагог. Піднесення людської гідності дитини, запобігання її приниженню допоможе уникнути негативних якостей характеру. Гуманізмом і любов'ю пронизане звернення до меценатів: «Тепер, коли ми, здається починаємо вже серйозно переконуватися, що справжнього прогресу можливо досягти одним – єдиним шляхом виховання, тепер, кажу, хто по справжньому любить Батьківщину, для кого прийдешня потомство являє собою ідею земного безсмертя, той повинен і милосердя присвятити винятково дітям. Діти – ось сучасна спеціальність для наших благодійників.

М.І. Пирогов надає вихованню надзвичайного великого значення. Слова про те, що справжнього прогресу держава може досягти одним єдиним шляхом виховання перегукуються з висловами відомого філософа Сенеки: «В чому полягає основа будь-якої держави? У вихованні юнацтва. Гуманізм педагога простежується і особистісно-орієнтованому підході до кожної дитини. Він підкреслює: «Головне завдання педагогії полягає в тому, щоб, користуючись природною схильністю людини, яка живе у суспільстві, що виявляється з самого дитинства, дати належний напрямок і спрямовувати його до розвитку почуття законності, правди і честі».

Як лікар М.І. Пирогов розумів значення здоров'я для розвитку дитячого організму. Гуманістичним кроком можна вважати введенням ним у навчальні плани гімназії основ гігієни і гімнастики. Турботливим ставленням до учнів можна вважати і запропоноване педагогом нововведення – вивчати психофізичні зони кожної дитини з метою їх врахування у навчально-виховному процесі.

Засуджуючи свавілля і казармений режим, М.І. Пирогов на засадах гуманізму заводить до широкого загалу існуючу систему покарань, як негативне явище шкільного життя. Вже на початку педагогічної діяльності він гнівно засуджує тілесні покарання, що широко використовувалися у майже всіх навчальних закладах того часу. У статті «Чи потрібно сікти дітей і сікти їх у присутності інших дітей?» педагог висловив негативне ставлення до цього методу покарання, вважаючи його аморальним. М.І. Пирогов, з'ясовуючи головну думку, що лежить в основі тілесного покарання, виявляє три почуття. Це – бажання помститися, присоромити, налякати. Педагог докладно аналізує кожне з них.

Він запитує: «…Той, хто бажає тілесним покаранням пристрашити винуватця, чи не означає, що хоче страхом діяти на людину, яка втратила страх?» І відповідає, що саме цей засіб, спрямований до мети, може знищити і саму мету, оскільки биття різкою по оголеному тілу знищує сором, а залишає тільки страх. Але на думку М.І. Пирогова, тільки «моральний страх заслуженого покарання викликає внутрішнє почуття совісті за порушення правил. Педагог приходить до висновку, що різка – надто грубе знаряддя для збереження сорому, і вона тільки прикриває внутрішню зіпсованість, тому тілесні покарання принижують людську гідність дитини і не можуть бути методом морального виховання молоді. У «щоденнику старого лікаря» М.І. Пирогов згадує, що до нього особисто в дитинстві ніколи не застосовували тілесні покарання.

Педагог виступив за повне виключення різок з практики навчальних закладів, але його пропозицію не було підтримано більшістю членів комітету. Тому пізніше, вивчаючи стан питання щодо використання тілесних покарань у Київському навчальному окрузі, вчений, видає циркуляр «Про покарання учнів». У ньому він засуджує – дії педагогічної ради Волинської гімназії та висловлює цінну думку: «Характер покарань повинен завжди - наскільки тільки це можливо - найбільш відповідати характеру вчинків і називає покарання різкою «залишком рутинного методу виховання», що не має ніякого педагогічного сенсу».

Питання виховання М.І. Пирогов піднімає з вузького педагогічного рівня на суспільно-філософський. «Виховання потрібно розпочинати з колиски, якщо ми бажаємо докорінно змінити вдачу, уподобання і переконання суспільства». М.І. Пирогов одним з перших вітчизняних педагогів звернув увагу на нерозділеність навчання, виховання і розвитку.

Вчений не залишав поза увагою актуальні на той час проблеми освіти і виховання жінок. Він стверджував у «Питаннях життя», що виховання жінок є основою виховання людства і вимагає змін. Жінки повинні розуміти, що вони, доглядаючи за колискою дитини, організовуючи дитячі ігри, навчаючи промовляти перші слова і перші молитви, становляться зодчими суспільства.

Насамперед виховання дитини починається і відбувається у сім'ї й значною мірою залежить від жінки-матері. М.І. Пирогов в «Ідеалі жінки» та статті «Питання життя» висловлює своє ставлення до проблеми освіти жіноцтва. У листі до баронеси Раден Микола Іванович пише: «До цього часу ми повністю ігнорували дивовижні здібності наших жінок. Ці обдарування ясно доводять, що сучасне жіноче питання і раніше вимагало свого рішення…» Жінка, яка одержала відповідальну освіту і виховання, зможе так само добре засвоїти наукову, художню і суспільну культурність, як і чоловік.

Надаючи жінці-матері провідну роль у вихованні дітей, педагог висловлює ідею необхідності загальної освіти жінки, а не обмеженого «лялькового виховання». Жінка-мати повинна бачити ясну і свідому мету її виховання. «Отже, нехай жінки зрозуміють власне високе призначення у виді людського життя», стверджує педагог. Оскільки від вихованості жінки, її освіченості і духовності залежить культурний рівень всього людства, то виховання жінки вимагає змін. Жінки повинні зайняти місце в суспільстві, що відповідає їх людській гідності і здібностям. У творчому доробку вченого неабияке місце належить постаті вчителя. Успіхи у навчанні і вихованні дитини залежить від підготовки вчителя. Отже майбутнє дитини і держави залежить від учителя. Для первинної підготовки вчительських кадрів та підвищення рівня їх професійної майстерності, за переконанням М.І. Пирогова, доцільно відкривати педагогічні інститути, семінарії та курси.


Розділ ІІІ

Становлення та розвиток гуманістичної педагогічної теорії та практики М.І. Пирогова


3.1. Активні методи навчання в педагогічній спадщині М.І. Пирогова


М.І. Пирогова можна вважати прихильником розвиваючого навчання. Він наголошував, що головне завдання педагог, «викладати науку», для розвитку тієї чи іншої розумової чи душевної здібності. Догматичні методи навчання, що панували тогочасній школі, не забезпечували свідомого засвоєння знань, гальмували розвиток творчого мислення особистості учня. У багатьох процесах особливу увагу приділяв удосконаленню методів і форм навчання, застосуванню активних методів, що дозволили «тримати увагу всіх учнів у постійній напрузі». Педагог розвиває думку, що основою свідомого сприйняття є розвиток уваги дитини. Увага – це перша і головна умова будь-якої і наукової, і практичної самостійності. Цілеспрямованість, змістовність, прагнення глибокого зрозуміти суть справи – ґрунтується на такій властивості особистості, як увага. «Розгляньте початок будь-якої науки, будь-якого відкриття, читайте життєпис високих діячів науки, і ви переконаєтеся, що першоосновою всьому була увага. Тільки той осягнув істину, хто уважно вивчає природу, людей і самого себе».

Уважність треба систематично виховувати, починаючи з початкової школи. Неуважна дитина, на думку М.І. Пирогова, значно гірша за ледаря і пустуна. Ледаря і пустуна ще можна виправити, але дитина яка не призвичаїлася напружувати свою увагу у нижчих класах, ніколи не піде вперед, і діяльність її розуму ніколи не буде самостійною, якщо не буде привченою виникати у почуття і обмірковувати заздалегідь те, що сказати повинна.

На етапі початкового навчання М.І. Пирогов пропонує використати ігри, що є надзвичайно сильним важелем у розвитку і вихованні дитини.

Його дивує короткозорість вчителів і вихователів, які ігнорують ігри. Педагогічно правильна організація ігрової діяльності дитини сприяє розвиткові процесів думки, почуттів, уяви, фантазії.

Здається, що природніше і простіше скористатися прихильністю дитячої натури до ігор, «…оточити їх тямущими іграми, які б слугували розвитку в них багатьох нових, необхідних для них відомостей». Ігри, на думку М.І. Пирогова, можна використовувати при вивченні майже всіх предметів. Учням до десятирічного віку доцільно давати відомості з арифметики, геометрії, астрономії, географії, історії в ігровій формі.

Педагог визначає доцільність поєднання у роботі з учнями словесних, наочних, практичних методів навчання. Високо оцінюючи бесіди, лекції, оповіді, пояснення, він особливу увагу пропонує приділити вмілому поєднанню їх з наочністю, яка є «життєвою умовою освіти». Вчений підкреслює взаємну дію слова і наочності. М.І. Пирогов рекомендує широке застосування наочності від початкової школи і до університету, тому, що за думкою автора: «…Хто від душі бажає навчати і виховувати майбутнє покоління, той повинен наочне навчання прийняти до серця, ознайомитися з ним...і зробити його основою викладання…»

Відмовляючись від догматичних методів і приймів навчання, педагог стверджує, що ефективність «гімназичного навчання ґрунтується на взаємодії вчителя і учнів».Навчальні плани і програми = це зовнішні умови, спроможні забезпечити формальні знання, а не «істинні». Внутрішньою умовою засвоєння знання є «розумово-самостійна діяльність учнів».

М.І. Пирогов радить застосовувати активні методи, що спонукають учнів до дій, тобто пропонує перетворити його з об'єкта навчально-пізнавальної діяльності на суб'єкт педагогічного процесу. Цьому повинна передувати ретельне вивчення дітей.

Позиція М.І. Пирогова, побудована на суб'єктних відносинах, передбачає врахування індивідуальних особливостей гімназистів і сприяє розвитку їх самостійності. він вважає доцільним відмовитись від лекцій, зміст яких будується на матеріалі, що уже ввійшов у «підручники і записки», замінивши їх «сократівським способом навчання у вигляді бесід». Студенти готуючись удома за вказаними викладачем джерелами, на занятті самі б запитували, обговорювали, сперечалися.

Докорінна змінилася б позиція студента, з пасивного слухача – на активного учасника діалогу. Активні методи навчання сприяють кращому засвоєнню теоретичних знань, розвивають мислення, самостійність і творчість учнів. «Безсумнівно, що такі бесіди незрівнянно більше дали б роздумів і більше спряли б засвоєнню науки самостійною діяльністю розуму» - слушно зазначає педагог. Головним завданням педагога є організація навчально-пізнавальної діяльності учнів не на рівні механічного запам'ятовування фактів, а на рівні усвідомленого розуміння всього матеріалу. Отже питання способу викладу навчального матеріалу М.І. Пирогов називає «життєвими питаннями нашої педагогіки» у зв'язку з цим він пропонує «дирекціям» вивчати «на засіданнях педагогічних рад наступні питання:

1) який спосіб викладу (при даних місцевих умовах, повинен вважатися найзручнішим для усвідомленого засвоєння кожної науки);

2) як спрямовувати виклад кожного предмета до розвитку тієї чи іншої душевної і розумової здібності більшої частини наших учнів;

3) Якими засобами пробудити і підтримати увагу цілого класу…»

Успішне розв'язання поставлених питань залежить на думку М.І. Пирогова, від врахування наступних умов:

1. від властивостей самої науки (предмета);

2. від особистості і рівня розвитку учня;

3. від особистості і рівня освіти вчителя;

4. від способу викладу обраного ним предмета.

Творчо використовував педагог і давно відомий метод бесіди.

Запропоновані М.І. Пироговим літературні бесіди розвивали гімназистів, привчали їх до самостійної праці, до наукового пошуку. Поступово бесіди стали користуватися популярністю серед учнів. Називаючи ці бесіди літературними, М.І. Пирогов пише: «Вони названі літературними не у вузькому, а в широкому значенні цього слова». У виборі матеріалів для тем не було обмежень, в основі могли бути такі предмети, як словесність, історія, географія, фізика. Вимоги до літературних бесід, розроблені педагогом, передбачали добровільність участі, відкрите висловлювання думок, відсутність регламентації, широкий простір самостійності гімназистів. Метою цього методу він вважав підготовку «до самостійної наукової роботи», без якої навчання в університеті безплідне. «Слід зазначити, що літературні бесіди проводилися протягом дев'яти років у Ніжинській гімназії».

Одним з центральних питань педагогічної концепції М.І. Пирогова було питання для встановлення тісних зв'язків шкільної освіти з життям.

«У моїй педагогічній діяльності я переважно піклувався про узгодження школи з життям».

На думку вченого, смисл і права школи диктує саме життя, тому призначення школи – бути керівником життя на шляху до майбутнього. Цього можна досягти «тільки за умови, якщо всі даровані людині здібності, всі шляхетні й високі прагнення знайдуть у школі засоби до безкінечного і всебічного розвитку».

Педагог доводив, що школа без життя – нісенітниця, і життя ьез школи не може жодного кроку зробити вперед.

Школа і життя повинні бути єдиним цілим. Їх повне злиття відбудеться після того, як школа візьме на себе справу і загальнолюдської і спеціальної освіти.


3.2. Науково-теоретична і навчально-практична підготовка вчителів. Актуалізація і педагогічна спадщина М.І. Пирогова


М.І. Пирогов розробив три офіційних проекту підготовки вчителів для приходської школи, повітових училищ і гімназій. Перший (Одеський) проект учительської семінарії включав у себе питання підготовки вчителів для приходських і повітових училищ та гімназій; другий (Київський) був присвячений підготовці вчителів переважно для гімназій і частково для повітових училищ; третій проект педагогічної гімназії як практичних курсів був виконаний на прохання Міністерства народної освіти також для підготовки вчителів середньої ланки (гімназії). Зміст педагогічної освіти для різних ступенів школи повинен бути диференційованим.

Значним недоліком в університетській педагогічній освіті і підготовці вчителів Головним педагогічним інститутом М.І. Пирогов вважав відсутність спеціальної практики «без чого педагогічна праця виявиться для них важкою і обтяжливою». Вчитель, на глибоке переконання вченого, повинен бути озброєний загальноосвітніми, спеціальними і практичними знаннями, високою моральною і педагогічною культурою. Отже, важлива як науково-теоретична так навчально-практична підготовка вчителів. Перша передбачає відвідування лекцій, вивчення предметів, друга – практичні вправи з учнями, педагогічні бесіди на пробних уроках.

У 1858 році М.І. Пирогов організовує вчительську семінарію при Київському університеті.

Досліджуючи діяльність педагогів М.І. Пирогов поділяє їх на три основні групи:

- за покликанням – справжні вихователі;

- адміністратори та чиновники, які керуються настановами начальства та інструкціями;

- вихователі – спекулянти, які підкоряються тому, що вигідно.

Дух, атмосфера навчального закладу, взаємини учнів і вчителів залежать від більшості представників певної групи викладачів. Педагог висловлював незадоволення стосунками відвертої неприязні, що спостерігалась у тогочасних школах, підкреслюючи необхідність для плідного навчання і виховання атмосфери взаємо-порозуміння, доброзичливості, співробітництва (мал. 2).


Психолого-педагогічна грамотність

Витримка і самовладнання

Уміння передбачити


Педагогічна винахідливість

Педагогічна можливість





Ініціативність і осмислення дій

Емоційна культура

Складові педагогічного такту



Довіра і повага

Вимогливість і доброзичливість



Спостережливість і уважність

Чуйність і милосердя

Уміння все бачити, але не все помічати



Мал. 2. Педагогічний такт по теорії М. Пирогова




М.І. Пирогов вважав, що виховне значення науки, гімназійних предметів зумовлюється не тільки їх змістом, а й способом викладання. Піднесення рівня навчання підростаючого покоління значною мірою залежить від того, як швидко творчі здобутки окремих педагогів значною мірою залежать від того, як швидко творчі здобутки окремих педагогів стають надбанням інших. Враховуючи це, вчений всіляко сприяв проведенню з'їздів учителів гімназій. На них обговорювали найболючіші питання виховання і навчання, змісту освіти, методики викладання окремих шкільних предметів. З метою підвищення загального рівня викладання, поліпшення викладацького складу гімназій та університетів він запровадив конкурси на заміщення вакантних посад педагогів. Микола Іванович Пирогов першим поставив питання про піднесення значення педагогічних рад, які повинні спрямовувати свою увагу не на господарські справи, а на педагогічні проблеми, пов’язані з методикою викладання, питання виховання учнів.

Потрібно знати техніку творчості «…Можна багато бачити, читати, можна дещо уявити, але щоб зробити, необхідно вміти. А вміння дається тільки вивченням техніки» - так висловлювався Максим Горький за вміння і педагогічну діяльність М.І. Пирогова.

«Було б мені бажано, щоб учителі, збираючись в педагогічних радах, повідомляли один одному, які вони використовують прийоми для розвитку сприйняття учнів, їх уваги і розуміння».

Сам М.І. Пирогов казав: «…навчання і поширення наукових істин я вважав за священнодійство…». «Помиляються ті з наставників – стверджує педагог, - хто думає, що вони все зробили, якщо виклали науку учням у сучасному її вигляді. Наука – справа велика і безмежна, ледве досяжна і для життя, не тільки для школи. Якщо школі вдається зробити учнів сприйнятливими до науки, дати їм свідомий науковий напрям, оселити в них любов до самостійних занять наукою, то більше нічого і вимагати не можна. Школа тільки тоді досягає свого призначення, якщо випускник буде розуміти, що таке істинна, справжня наука, і якщо він навчиться виробляти її з самого себе, свідомо і самостійно».

Лекції М.І. Пирогова були сповнені глибоких і свіжих думок і користувалися великою популярністю серед студентства. Про своє ставлення до студентства він говорив, що його дії ґрунтувалися на любові й повазі до молодості, на довірі до її шляхетності, думок і прагнення до правди.

Людина кипучої енергії, самовідданої безкорисливої праці, М.І. Пирогов ніколи не відступав від власних переконань, а діяв у відповідності до них.

Своєю діяльністю вчений вніс вже неоціненний вклад в історію вітчизняної науки та освіти. Ідеї М.І. Пирогова плідно вплинули на розвиток педагогічної науки і шкільної практики.

Характеризуючи педагогічний доробок М.І. Пирогова, К.Д. Ушинський писав: «Нарешті ми маємо серед нас людину, на яку з гордістю можемо вказати нашим дітям і онукам і бездоганним шляхом якої можемо вести сміливо наші молоді покоління. Нехай наша молодь дивиться на цей образ – і майбутнє нашої вітчизни буде забезпечено».

У становленні та розвитку гуманістичної педагогічної теорії та практики М.І. Пирогова вченими, зокрема О.А. Горчаковою, вділяються такі періоди:

1. 1810-1828 рр. – період становлення гуманного світогляду М.І. Пирогова. Він усвідомлює необхідність практичного вивчення наукових досягнень, готує себе до професійної діяльності вченого, оволодіває методами наукового дослідження. Це освітньо-підготовчий період діяльності М.І. Пирогова.

2. 1828-1841 рр. – період науково-методичної та професорсько-викладацької практики в Державному університеті педагогічну практику М.І. Пирогова характеризують: єдність теорії та практики; широке залучення студентів до самостійної наукової діяльності; утвердження експериментального методу. У цей період М.І. Пирогов осягає практичні засади професорсько-викладацької діяльності, набуває власного стилю і системи методів викладання.

3. 1841-1856 рр. – період формування цілісної гуманістичної концепції вченого. Узагальненням цього періоду діяльності та філософсько-педагогічних роздумів про сенс людського життя і виховання виступає фундаментальна стаття «питання життя». У ній він обґрунтовує свої головні гуманістичні принципи педагогіки: самоцінність освіти, її загальнолюдська спрямованість, виховання в дітей громадської відповідальності; почуття власної гідності, тощо. М.І. Пирогов удосконалює педагогічну майстерність, створює перший у світі аналітичний інститут, виявляє себе як талановитий викладач – лектор.

4. 1856-1861 рр. – період практичної реалізації гуманістичної педагогічної концепції вченого: М.І. Пирогов демонструє на практиці в Одеському та Київському навчальних округах здійснення гуманного підходу до освіти в умовах авто бригадної школи; видає прогресивні педагогічні статті й циркуляри попечителя, вивчає стан навчальних закладів, спрямовує зусилля на підняття престижу педагогічних рад гімназій, гуманізацію виховуючи відносин у колективах педагогів і дітей, стверджує гуманний підхід до особистості педагога.

5. 1841-1881 рр. – період визнання гуманістичної педагогічної концепції М.І. Пирогова. Його педагогічні ідеї набувають поширення у вітчизняній педагогічній науці та практиці.

Отже, М.І. Пирогов рекомендував учителю прагнути пізнати дитячу душу, зрозуміти логіку поведінки конкретного учня, його вчинки, намагатися спілкуватися з дитиною її ж мовою та поняттями їх.

Головною метою виховання він вважав стоврення умов для різнобічного розвитку й саморозвитку особистості учня; вироблення в нього почуття власної гідності й самоповаги; формування чітких моральних переконань, волі, почуття громадянської відповідальності, патріотизму й усвідомлення необхідності самовиховання.

Теоретичні ідеї і практичний досвід ученого мають важливе значення для практичної реалізації Державної національної програми «Освіта (Україна ХХІ століття), концепція гуманізації і гуманітаризації освіти, концепція громадянського виховання особистості (проект), сприяють формуванню національної системи освіти і виховання.

Гуманістичні – педагогічні погляди М.І. Пирогова знайшли відображення і творчий розвиток у працях С.Ф. Русової, А.С. Макаренко, В.О. Сухомлинського, сучасних педагогів-новаторів. Розробка проблеми гуманізації національної освіти стала головним вектором не лише педагогіки, а й філософії, психології, інших наук про людину. Творчий розвиток у сучасних умовах знаходять такі ідеї вітчизняної педагогіки, як особистісно-орієнтована модель педагогічного процесу, суб'єкт-суб'єктивні відносини вчителів і учнів, діалог культур, нового змісту набуває «загальнолюдська освіта», передусім засобами її етнізації, екологічного компоненту, що забезпечує виховання людини, яка усвідомлює свою відповідальність за суспільство, природу, космос, а також своє місце у Всесвіті. Зміст освіти збагачується ноосфер ними і синергетичними аспектами, наповнюється конкретним розуміння понять, гуманізація освіти «гуманне виховання», «гуманні педагогіка».


Висновок


Ім'я М.І. Пирогова залишиться не тільки в літописах медичної науки, зокрема хірургії, а й у літописах педагогіки, для якої він багато зробив працюючи в Україні попечителем Одеського і Київського навчальних округів. М.І. Пирогов велику увагу приділяв розвиткові Київського університету, сприяв поліпшенню організації навчально-виховного процесу. Він завжди підтримував студентів: у створенні каси взаємодопомоги, у товариських судах, у клопотанні про дозвіл студентських сходок. М.І. Пирогов виступив на захист революційно налаштованих студентів Київського університету під час їх арешту. Він з розумінням ставився до пропозицій студентської молоді. Наприклад, підтримав ініціативу студентів університету щодо відкриття в 1859 році недільної школи в місті Києві. Сам часто приходив на заняття цієї школи, ділився своїми роздумами щодо вдосконалення її роботи. такі школи були відкриті в Ніжині, Полтаві, Чернігові. Виступав проти обмеження права на освіту за установленими положеннями і і національною ознакою, захищав загальноосвітню школу, як основну ланку системи освіти, в 60-х роках запропонував свій проект системи освіти. Головною рисою всіх його методичних пошуків – це прагнення підкорити вирішення всіх методичних питань головному завдання-формування людини, розумовому й духовному розвиткові дитини. Він приходить до висновку, що головним у навчанні дітей є не те, що їм повідомляють, а те, як їм повідомляють новий матеріал.

Пирогов закликав учителів: «Шукай і будь людиною». Він був переконаний що головний успіх у навчанні залежить не від статусу навчального закладу чи навчальних програм, а від рівня підготовки вчителя. Вчителем повинні мати ґрунтовну підготовку, як теоретичну, так і практичну. З цією метою слід відкривати педагогічні курси, семінарії, інститути, де майбутні вчителі змогли б підвищувати рівень своєї майстерності. Він прийшов до висновку, що існують три види виховання:

1) вихователі за покликанням – це справжні вчителі;

2) вихователі адміністратори, які керуються настановами начальства;

3) вихователі-спекулянти, які роблять тільки те, що їм вигідно.

М.І. Пирогов особистим прикладом намагався демонструвати взаємоповагу і доброзичливість у спілкуванні з учнями. Він вважав аморальним бити учня у присутності його однокласників. М.І. Пирогов був не байдужий до жіночої освіти. він закликав жінок зрозуміти своє високе призначення у людському житті. Жінки-зодчі людської душі. І саме тому вони повинні бути високодуховними й освіченими особами. Як людина небайдужа до долі освіти, свої міркування з цього приводу він виклав у цілій низці статей.

Ось назви деяких його головних педагогічних статей: «Питання життя», «Новосілля Рішельєвського ліцею», «Одеська Талмуд Тора», «Бути чи здаватись», «Чи варто сікти дітей у присутності інших дітей». «Школа та життя», «Зауваження на звіти морських навчальних установ», «Погляд на загальний статут наукових університетів та інше.

М.І. Пирогов був просвітником нового типу: освічений, гуманний реформатор, супротивник казенної педагогіки, який прагнув творчо розвивати освіту й керувати нею по-новому. Він вписав славну сторінку в історії вітчизняної педагогіки. Як стверджує В.П. Чорний, усього вчений написав 1300 книжок і статей на медичні та педагогічні теми, близько 100 великих (7 монографій) і середніх за обсягом наукових творів, майже половина з яких – педагогічні праці (24 статті, понад 20 циркулярів). Аналізуючи творчість і педагогічну діяльність М.І. Пирогова, що було зроблено ним за складних соціально-політичних умов. Щиро поважали й любили Миколу Івановича. Такі діячі, як О.І. Герцен, К.Д. Ушинський, Д.І. Писарев, В.Я. Стоюнін, котрі сміливо рухали вперед педагогічну науку.

У 2000 році О.А. Горчакова захистила кандидатську дисертацію на тему: «Гуманістична спрямованість педагогічних поглядів М.І. Пирогова».

Зі сторінок усіх праць постає велична постать ученого, який увійшов в історію не лише як геніальний учений, талановитий лікар-хірург, а і як класик демократичної, гуманістичної педагогічної думки, що зробив національний внесок до скарбниці вітчизняної культури.

За життя видатний учений виділявся невтомністю та енергією, різнобічною, плідною діяльністю, то ж залишив для нащадків неоцінену за значимістю творчу спадщину. В педагогічному доробку великого педагога немає монографій – тільки статті, звіти, циркуляри, промови та спогади. Але вони містять дуже багато неординарних, визначених думок, що актуально для нашого часу.


Список використаної літератури:


1. Прикладна педагогіка П.М. Щербань, ст.. 169

2. Педагогіка М.Є. Мойсенюк, ст. 140

3. Педагогіка – хрестоматія. А.І. Кузьмінстький, В.І. Омеляненко, ст. 17

4. Персоналії в історії національної педагогіки «22 видатних українських педагоги», А.М. Бойко, №200 від 10, 2004р.

5. Історія національної освіти і педагогічної думки в Україні. Л.А. Медвідь, ст. 181

6. Українська педагогіка в персоналіях. За редакцією О.В. Сухомлинської, ст. 308

7. Хто є в світі суспільства «Слово»: Олма Прес освіта. Редакційна колегія В.П. Ситников, В.В. Славкін, Л.В. Кашинська, ст. 1129

8. Український педагогічний словник С. Гончаренко, ст. 259

9. Салін Д.К.. 100 великих вчених, 2004р., – ст. 247