Господарське право

Вид материала

Содержание

Професійні учасники ринку цінних паперів.
Брокерська діяльність
Дилерська діяльність.
Діяльність з управління цінними паперами.
Ринок цінних паперів
Основними завданнями
Форми державного регулювання ринку цінних паперів

Подобный материал:

1 2 3 4 5 6 7 8 9 ... 30

§ 3.Учасники ринку обігу цінних паперів

Учасникам ринку цінних паперів є емітенти, інвестори, особи що здійснюють професійну діяльність та саморегулівні організації.

Емітенти. Термін «емітент» походить від латинського «emitto», що означає «випускаю». Емітенти – юридичні особи, територіальні громади в особі відповідних органів державної влади, які від свого імені розміщують цінні папери та зобов’язуються виконувати зобов’язання за цими цінними паперами.

В Україні, відповідно до законодавства, емітентами цінних паперів є держава в особі уповноваженого органу, органи місцевого самоврядування та юридичні особи. Коли мова йде про випуск державних або місцевих цінних паперів, то мається на увазі, що вони як суб'єкти цивільно-правових відносин є юридичним особами.

Необхідно пам'ятати, що право юридичної особи на випуск цінних паперів, тобто право бути емітентом , є спеціальним , а не абсолютним. Це означає, що конкретні цінні папери можуть випускатися конкретними юридичними особами, тобто існує залежність між тим, які види цінних паперів можуть випускатися, і тим, які саме юридичні особи можуть випускати конкретні цінні папери. Скажімо, облігації внутрішніх та зовнішніх державних позик можуть випускатися лише державою, тобто їх емітентом є держава; емітентом облігацій підприємств є підприємства; ощадні сертифікати можуть випускатися лише банками; акції випускаються лише акціонерними товариствами, інакше кажучи, існують певні правові обмеження та вимоги щодо того, які види цінних паперів можуть випускатися конкретними емітентами.

Від імені держави, як емітента цінних паперів, функції випуску виконує Міністерство фінансів, а Національний банк України виступає в ролі генерального агента з їх реалізації.

Державні цінні папери можуть випускатися урядом, органами влади на місцях, окремими державними установами. Саме державні цінні папери можуть стати основою для формування розвинутого вітчизняного фондового ринку в разі їх розміщення на умовах, що визначаються ринковою кон'юнктурою. Держава, як і інші емітенти, випускає цінні папери з певною метою, а саме, з метою залучення коштів для фінансування поточного бюджетного дефіциту, для погашення раніше розміщених позик, для фінансування цільових програм, які здійснюються місцевими органами влади; для підтримки соціально важливих установ та організацій та інших завдань.

Крім облігацій внутрішніх державних позик держава випускає облігації зовнішніх державних позик. Грошові кошти, одержані від розміщення облігацій зовнішніх державних позик України, спрямовуються виключно до Державного бюджету України.

Як зазначалось, державні цінні папери можуть випускатися і органами влади на місцях. Необхідність у цьому виникає тоді, коли витрати місцевих органів перевищують їх доходи або коли починається здійснення великого інвестиційного проекту. Вони випускаються відповідно до Положення «Про порядок випуску та обігу облігацій місцевих позик», затвердженого рішенням ДКЦПФР від 13.10.1998 р. №48.

Крім зазначених вище емітентів цінних паперів – держави та місцевих органів влади – важливе місце посідають юридичні особи. Емітенти – юридичні особи здійснюють емісію цінних паперів для розширення виробництва або проведення іншої комерційної діяльності шляхом випуску цінних паперів. Юридичні особа-суб'єкт господарської діяльності – можуть випускати акції, облігації, якщо емітентом є банк, то він може випускати і ощадні сертифікати.

Однак, забороняється випуск цінних паперів для покриття збитків юридичної особи. Зокрема, ст.34 Закону «Про господарські товариства» говорить, що «акціонерному товариству забороняється випуск акцій для покриття збитків, пов'язаних з його господарською діяльністю».

Будь-який випуск цінних паперів має бути зареєстрований. Для реєстрації випуску цінних паперів емітент подає до ДКЦПФР необхідні документи. Якщо цінні папери будуть відкрито продаватися невизначеному колу осіб, то емітент подає до ДКЦПФР інформацію про їх випуск. При реєстрації цінним паперам присвоюється реєстраційний номер, а емітенту видається свідоцтво про реєстрацію, на підставі якого емітент може придбати бланки цінних паперів, на період передплати на певний випуск цінних паперів емітент оформляє тимчасовий глобальний сертифікат, який потім може бути анульований (якщо підписка не відбулася), або обміняний на постійний сертифікат, якщо підписка відбулася. У разі емісії «бездокументарних» цінних паперів емітент оформляє глобальний сертифікат на загальну суму випуску, який зберігається в депозитарії.

Інвестори. Вони посідають особливе місце серед учасників ринку цінних паперів. Інвесторами називають тих учасників взаємодії, які вкладають грошові та інші кошти в цінні папери з певною метою. Інвестори – суб'єкти інвестиційної діяльності, що прийняли рішення про вкладення власних, позикових і залучених грошових, майнових та інтелектуальних цінностей.

Грошові, майнові та інтелектуальні цінності, які власник вкладає в об'єкти підприємницької діяльності, називають інвестиціями. Здійснюючи інвестиції, інвестор має певну мету, якої він розраховує досягти шляхом інвестування. Основними цілями інвестування є збереження існуючих вільних коштів від знецінення, одержання високого поточного доходу, бажання вигідно розмістити кошти з розрахунком на перспективу, а також, у певній мірі, встановлення контролю над акціонерним товариством.

На вітчизняному ринку цінних паперів інвесторів можна поділити на два види: індивідуальних та інституційних. До індивідуальних інвесторів належать фізичні особи, а також юридичні, для яких інвестиційна діяльність не є єдиним або одним із основних видів діяльності. До інституційних інвесторів належать такі, які набувають і реалізують фондові цінності крупними пакетами. Інституційні інвестори здійснюють діяльність по залученню коштів індивідуальних інвесторів, які потім вкладають у цінні папери інших емітентів, і мають великий вплив на функціонування ринку цінних паперів та його активність.

Причини, що спонукають інвестора придбавати цінні папери, є досить різноманітними. Наприклад, купуючи акції, інвестори можуть мати за мету посилити свій вплив на управління емітентом, встановлення контролю над ним, і так далі. Досить часто інвестори здатні досягнути вказаної мети, оскільки вони проявляють велику міру зацікавленості, яка підтримується істотними фінансовими можливостями, які дозволяють придбавати контрольні або крупні пакети акцій.

Інституційними інвесторами на ринку цінних паперів в Україні є: інвестиційні фонди та інвестиційні компанії, страхові компанії, пенсійні фонди, довірчі товариства.

На українському інвестиційному ринку важливу роль відіграють інвестиційні фонди. У розділі 1 відповідно до Положення про інвестиційні фонди та інвестиційні компанії, затвердженому Указом Президента України від 19.02.1994 року № 55/94, інвестиційний фонд – це юридична особа, заснована у формі закритого акціонерного товариства, що здійснює виключну діяльність у галузі спільного інвестування. Спільне інвестування-діяльність, яке здійснюється в інтересах і за рахунок засновників та учасників інвестиційного фонду шляхом випуску інвестиційних сертифікатів та проведення комерційної діяльності з цінними паперами.

Засновниками інвестиційного фонду можуть бути як юридичні особи, так і фізичні особи. Учасниками інвестиційного фонду можуть бути фізичні та юридичні особи, які придбали інвестиційний сертифікат цього фонду. Не можуть бути засновниками інвестиційного фонду юридичні особи, частка державного майна у статутному фонді яких перевищує 25%.

Інвестиційні фонди поділяються на відкриті та закриті. Відкриті фонди створюються на невизначений строк і здійснюють викуп своїх інвестиційних сертифікатів, встановлені інвестиційною декларацією інвестиційного фонду ( вона є додатком до статуту інвестиційного фонду). Закриті створюються на визначений строк і здійснюють розрахунки щодо інвестиційних сертифікатів після закінчення строку діяльності інвестиційного фонду.

Крім інвестиційних фондів спільне інвестування можуть, здійснювати й інвестиційні компанії. Інвестиційною компанією визнається торговець цінними паперами, який, окрім провадження інших видів діяльності, може залучати кошти для спільного інвестування шляхом емісії цінних паперів та їх розміщення. Вона створюється у формі акціонерного товариства або товариства з обмеженою відповідальністю. Для здійснення діяльності щодо спільного інвестування інвестиційна компанія зобов'язана заснувати взаємний фонд, провести реєстрацію випуску інвестиційних сертифікатів, опублікувати інвестиційну декларацію та інформацію про випуск нею інвестиційних сертифікатів. Взаємний фонд є філією інвестиційної компанії; він має окремий баланс та поточний рахунок, його кошти не можуть використовуватися для покриття збитків інвестиційної компанії.

Інвестиційні фонди та інвестиційні компанії сьогодні досить активно працюють на українському ринку цінних паперів. Вони являють собою приклад чистих інвесторів, тобто створюються з єдиною метою для здійснення інвестиційної діяльності.

Ще одним інвестором на ринку цінних паперів є недержавні пенсійні фонди. У розвинутих країнах пенсійні фонди відіграють важливу роль у житті суспільства. Зростання тривалості життя людей, частий ранній вихід на пенсію, прагнення до фінансової незалежності у пенсійному віці, інфляція, спеціальні податкові стимули – все це призвело до того, що останнім часом помітно зросла роль пенсійних фондів як джерела інвестиційного капіталу.

Протягом своєї трудової діяльності громадяни здійснюють внески до пенсійних фондів. Сюди ж надходять внески роботодавців. І всі накопичені кошти фонд інвестує. У разі виходу громадянина на пенсію пенсійний фонд виплачує йому накопичену від його внесків суму або забезпечує щорічний доход. Акумульовані пенсійним фондом кошти інвестуються, як правило, у довгострокові цінні папери. Активи пенсійних фондів можуть розміщуватися в акції, облігації та інші цінні папери, допущені до обігу в Україні. Але необхідно враховувати, що пенсійні фонди інвестують кошти вкладників, і не можна гарантувати, що така діяльність здійснюватиметься кваліфіковано і в інтересах вкладників. Інвестиційною діяльністю більшості пенсійних фондів керують професійні фінансові посередники на ринку цінних паперів.

Професійні учасники ринку цінних паперів. Професійними учасниками ринку цінних паперів є суб’єкти, які здійснюють професійну діяльність на ринку цінних паперів. Згідно із ст. 17 Закону таку діяльність з торгівлі цінними паперами на фондовому ринку провадиться торговцями цінними паперами - господарськими товариствами, для яких операції з цінними паперами є виключним видом діяльності, а також банками.

Професійна діяльність з торгівлі з цінними паперами включає брокерську діяльність; дилерську діяльність; андеррайтинг; діяльність з управління цінними паперами.

Брокерська діяльність. Відповідно до розділу II Правил (умов здійснення діяльності з торгівлі цінними паперами: брокерської діяльності, дилерської діяльності, андерайтингу, управління цінними паперами, затверджених рішенням Державної комісії з цінних паперів та Фондового ринку від 12.12.2006 № 1449 (надалі – Правила) така діяльність – укладення торговцем цивільно-правових договорів (зокрема договорів комісії, доручення) щодо цінних паперів від свого імені (від імені іншої особи), за дорученням і за рахунок іншої особи.

При здійсненні такої діяльності торговцями цінними паперами укладаються договори на брокерське обслуговування, договори комісії та договори доручення.

Укладаючи зазначені вище договори торговці цінними паперами, зобов’язані провести ідентифікацію: клієнтів, що укладають договори; клієнтів, які здійснюють фінансові операції, що підлягають фінансовому моніторингу; осіб, уповноважених діяти від імені клієнтів; осіб, які є вигодоодержувачами клієнтів; осіб (контрагентів), у разі, якщо фінансова операція підлягає фінансовому моніторингу; коли інформація ідентифікації потребує уточнення.

Дилерська діяльність. Відповідно до розділу ІІ Правил, дилерська діяльність – укладення торговцем цивільно-правових договорів щодо цінних паперів від свого імені та за свій рахунок з метою перепродажу, крім випадків, передбачених законом. Дилерський договір - договір купівлі-продажу (міни) цінних паперів, що укладається торговцем від свого імені та за свій рахунок, крім випадків, передбачених законом.

При здійсненні дилерської діяльності торговцями цінними паперами укладаються дилерські договори купівлі-продажу (міни) цінних паперів.

Укладаючи дилерські договори, торговець цінними паперами-проводить ідентифікацію осіб (контрагентів) у разі якщо фінансова операція підлягає фінансовому моніторингу; коли інформація по ідентифікації потребує уточнення.

Андеррайтинг. Згідно із розділом В Правил, андеррайтинг – розміщення (укладання договорів та продаж) цінних паперів торговцем за дорученням, від імені та за рахунок емітента.

Здійснюючи андеррайтингову діяльність, торговець цінними паперами укладає договір анддерайтингу, з емітентом цінних паперів, а на виконання даного договору договори купівлі-продажу (міни) цінних паперів.

При здійсненні андеррайтингу, торговець цінними паперами проводить ідентифікацію: емітента (клієнта), при укладанні договору андеррайтингу; осіб, уповноважених діяти від імені емітента; осіб, які є вигодоодержувачами емітента (клієнта);осіб (контрагентів, перших власників) серед яких розміщуються цінні папери, у разі коли, фінансова операція підлягає фінансовому моніторингу; коли інформація по ідентифікації потребує уточнення.

Діяльність з управління цінними паперами. Відповідно до розділу II Правил, діяльність з управління цінними паперами, це діяльність, яка провадиться торговцем від свого імені за винагороду протягом визначеного строку на підставі договору про управління переданими йому цінними паперами та грошовими коштами, призначеними для інвестування в цінні папери, а також отриманими в процесі цього управління цінними паперами та грошовими коштами, які належать на праві власності установнику управління, в його інтересах або в інтересах визначених ним третіх осіб.

Здійснюючи діяльність з управління цінними паперами, торговець цінними паперами укладає з юридичними або фізичними особами договір про управління (договір, за яким одна Сторона передає другій стороні на певний строк об'єкти управління), а на виконання даного договору договори купівлі-продажу (міни) щодо переданих йому в управління цінних паперів.

При здійсненні даного виду діяльності, торговець цінними паперами проводить ідентифікацію: клієнтів при укладанні договорів про управління; клієнтів, які здійснюють, фінансові операції, що підлягають фінансовому моніторингу;осіб, уповноважених діяти від Імені клієнтів; осіб, які є вигодоодержувачами клієнтів; осіб (контрагентів), у разі, якщо фінансова операція підлягає фінансовому моніторингу; коли інформація по ідентифікації потребує уточнення.

Здійснюючи ідентифікацію клієнтів при укладанні договорів (брокерських, андерайтингу, з управління цінними паперами), торговець цінними паперами оцінює ризик клієнта, з яким укладає ділові стосунки. У разі, коли клієнт оцінюється торговцем цінними паперами як такий, що має високий рівень ризику, торговцю цінними паперами рекомендується для зменшення визначеного рівня ризику, у відношенні даного клієнта вживати заходи щодо: детальної перевірки наданих клієнтом ідентифікаційних даних; запровадження вимог щодо подання клієнтом ідентифікаційних даних; запровадження вимог щодо подання клієнтом більш широкого переліку документів при встановленні ділових відносин; отримання згоди керівництва торговця цінними паперами на встановлення ділових відносин з таким клієнтом; постійного моніторингу фінансових операцій такого клієнта.

При визначенні відношення особи до операції слід керуватися термінами «клієнт» та «контрагент», які вживаються в наступному значенні: клієнт – будь-яка особа, що звертається за одержанням послуг або яка укладає договір з суб'єктом первинного фінансового Моніторингу; контрагент – особа, яка є другою стороною фінансової операції (контрагентом може виступати суб'єкт первинного фінансового моніторингу), при якій між клієнтом та контрагентом відбувається передача активів.

Операції з цінними паперами на території України здійснюються лише з відповідного дозволу ДКЦПФР. Дозвіл на здійснення усіх або окремих (крім комісійної) видів діяльності може бути видано торговцям цінними паперами, які мають внесений статутний капітал у розмірі не менше як 1000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а на здійснення комісійної діяльності - не менше як 200 неоподатковуваних мінімумів.

Дозвіл на здійснення будь-якого виду діяльності по випуску та обігу цінних паперів не може одержати торговець цінними паперами, який безпосередньо або побічно володіє майном іншого торговця цінними паперами вартістю понад 10% статутного капіталу, в тому числі безпосередньо вартістю понад 5% статутного капіталу іншого торговця. Якщо частка юридичної особи, яка не має дозволу на здійснення діяльності по обігу цінних паперів, або громадянина в статутному капітал кількох торговців цінними паперами перевищує 5% по кожному торговцю, то останні не можуть здійснювати торгівлю цінними паперами один з одним.

Відповідно до Правил здійснення торговцями цінними паперами комерційної та комісійної діяльності по цінних паперах, затверджених наказом ДКЦПФР від 23.12.1996 року №331, комісійною діяльністю по цінних паперах (брокерською діяльністю) називається здійснення цивільно-правових угод щодо цінних паперів, які передбачають оплату цінних паперів проти їх поставки новому власнику на підставі договорів доручення чи комісії за рахунок своїх клієнтів. При виконанні операцій з цінними паперами під час здійснення комісійної діяльності торговці мають виконувати певні зобов’язання. Вони повинні діяти в інтересах клієнта, попереджати клієнтів про ризики конкретної угоди з цінними паперами, надавати клієнту інформацію щодо курсів цінних паперів та виконувати інші зобов'язання.

Комерційною діяльністю по цінних паперах (дилерською) визнається здійснення цивільно-правових угод щодо цінних паперів, які передбачають оплату цінних паперів проти їх поставки новому власнику від свого імені та за свій рахунок з метою перепродажу третім особам. Разом з цим, торговець цінними паперами не може здійснювати торгівлю цінними паперами власного випуску; акціями того емітента, в якого він безпосередньо або побічно володіє майном у розмірі 5% статутного капіталу.

Серед торговців цінними паперами, враховуючи особливості їх діяльності на фондовому ринку, можна виділити інвестиційні компанії, тобто торговців цінними паперами, які поряд з іншими видами діяльності з цінними паперами можуть залучати кошти для спільного інвестування шляхом емісії цінних паперів та їх розміщення, а також торговців, які здійснюють виключно діяльність по випуску та обігу цінних паперів. Діяльність інвестиційної компанії, пов’язана з операціями з цінними паперами, здійснюється нею у відповідності до законодавства України, яке регулює діяльність торговців цінними паперами.

На сьогоднішній день основним джерелом доходів інвестиційної компанії є комерційна та комісійна діяльність з цінними паперами. Інвестиційні компанії, здійснюючи практично всі види діяльності з цінними паперами, а також спільне інвестування через взаємні фонди, є одними з найактивніших учасників вітчизняного фондового ринку.

Крім торговців цінними паперами на фондовому ринку України як фінансові посередники діють і комерційні банки. Вони можуть виконувати такі операції з цінними паперами як купівля, продаж і зберігання цінних паперів, а також операції з ними; довірчі операції за дорученням клієнтів, тобто залучення та розміщення коштів. Управління цінними паперами та інші, а також можуть здійснювати діяльність по випуску та обігу цінних паперів. Як і інші фінансові посередники, свою діяльність з випуску та обігу цінних паперів банк може здійснювати лише з моменту отримання дозволу ДКЦПФР.

Комерційні банки як і торговці цінними паперами, які мають дозвіл на зберігання та обслуговування обігу цінних паперів і операцій емітента з цінними паперами на рахунках у цінних паперах як щодо тих, що належать йому цінних паперів, так і щодо тих, які він зберігає згідно з договором про відкриття рахунку в цінних паперах; зберігання та обслуговування обігу цінних паперів і операцій емітента з цінними паперами на рахунках у цінних паперах, які належать їх власникам. Зберігачі зберігають цінні папери від імені та за розпорядженням власників цінних паперів. Вони здійснюють послуги щодо відповідального збереження, обліку цінних паперів, а також обліку прав власності на цінні папери, що підлягають збереженню та обліку.

За діяльністю банків з випуску та обігу цінних паперів здійснюється державний контроль, і у разі порушення банками-торговцями цінними паперами законодавства щодо цінних паперів можуть застосовуватися санкції.

Видом професійної діяльності та розрахунки за угодами щодо цінних паперів є ще кліринг. Кліринг – це отримання , звірка та поточні оновлення інформації, підготовка бухгалтерських та облікових документів, необхідних для виконання угод щодо цінних паперів, визначення взаємних зобов'язань, що передбачає взаємозалік, забезпечення та гарантування розрахунків за угодами щодо цінних паперів. Кліринг та розрахунки за угодами щодо цінних паперів здійснюються виключно депозитаріями, які забезпечують поставку цінних паперів на рахунки зберігачів у депозитарії з одночасною оплатою грошових коштів на рахунках зберігачів.

Специфічним суб’єктом ринку цінних паперів є держава. Свої повноваження держава здійснює через спеціальні державні органи. Найбільшими такими повноваженнями наділена Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку, яка діє відповідно до Закону України «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні», Положення про Державну комісію з цінних паперів та фондового ринку, затвердженого Указом Президента України від 14.02.1997 р. та іншого законодавства.

Діяльність щодо ведення реєстрів власників іменних цінних паперів здійснює емітент або реєстратор. Емітент може вести власний реєстр самостійно, але при умові, що кількість власників цінних паперів не перевищує кількості, визначеної ДКЦПФР.

Реєстратором веде Реєстр на умовах договору, який укладається між ним та емітентом цінних паперів, який доручає реєстратору вести реєстр власників іменних цінних паперів. Ведення таких реєстрів передбачає облік та зберігання протягом певних строків інформації про власників іменних цінних паперів та про операції, проведені з цінними паперами, в результаті яких виникає необхідність внесення змін до реєстру. Положенням про порядок ведення реєстрів власників іменних цінних паперів, затвердженим наказом ДКЦПФР від 01.04.1996 р.№58. До обов'язків реєстраторів належать наступні: на вимогу особи, яка подала документи, що є підставою для внесення змін та доповнень до реєстру, відкрити її особовий рахунок; проводити операції на особових рахунках зареєстрованих осіб тільки за їх вимогою; надавати зареєстрованим особам інформацію та виписки з реєстру згідно з їх правами; вживати і необхідних організаційних, технічних заходів щодо відповідного зберігання даних системи реєстру як в паперовій формі, так і на електронних носіях; зберігати документи, що є підставою для внесення даних до реєстру, протягом трьох років з моменту укладення договору, що підтверджується цими документами; приймати на відповідальне зберігання від емітента бланки іменних цінних паперів чи їх сертифікати та забезпечити їх використання при реєстрації прав власності відповідно до доручення емітента та інші обов'язки. Реєстратор несе відповідальність за невиконання чи неналежне виконання своїх обов'язків та звітує перед ДКЦПФР або її територіальним відділенням про свою діяльність.

§ 4. Державне регулювання ринку цінних паперів

Фінансово-економічна криза на сучасному етапі розвитку економіки призводить до гострої потреби у додатковому капіталі необхідного для подальшого виробництва. Одним із джерел цього капіталу є інвестиційний капітал. Його джерелами є власні і чужі кошти. Власні кошти можуть прямо перетворюватись у інвестиції, а чужі повинні пройти певний опосередкований шлях, який лежить через фінансовий ринок.

Поняттям «фінансовий ринок» охоплюються різноманітні ринки, якими є ринки матеріальних та фінансових активів, ринки грошей, кредитних зобов'язань, ринки капіталів, ринки споживчого кредиту. Поняття «фінансовий ринок» є дуже широким, адже воно охоплює фінансові зв'язки й значну кількість кредитних відносин.

Власне фінансовий ринок – це сукупність правових відносин грошового характеру, які виникають між його учасниками в процесі купівлі-продажу фінансових активів під впливом попиту та пропозиції на позичковий капітал, рух якого втілюється в цінних паперах. Складовою частиною фінансового ринку є ринок цінних паперів.

Ринок цінних паперів – це сукупність відносин цивільно-правового характеру, що опосередковують рух капіталів у формі цінних паперів.

Ринок цінних паперів є серцевиною ринкових економічних відносин, оскільки він забезпечує вільне переміщення капіталу між різними секторами економіки, сприяє її структуризації і надає можливість реально оцінювати фінансовий стан держави. Його синонімом є фондовий ринок.

Він почав формуватися в Україні на початку 1990-х років. Перші роки його існування зі всією очевидністю показали, що дана сфера ринкових відносин є не тільки важливою та складною, але в деякій мірі й унікальною. Важливими відносини являються тому, що по-перше, являють одну з областей фінансової сфери, а без існування останньої немислиме існування економічних механізмів як таких. По-друге, ступінь розвитку економічного механізму багато в чому залежить від ступеня розвитку фінансової сфери, а остання тим вища, чим більш розвиненим є ринок цінних паперів.

На відміну від деяких інших ринків, наприклад, ринків товарів народного споживання, побутових послуг, для ринку цінних паперів властиві ряд особливостей.

Він характеризується високим ступенем державної врегульованості. Тобто велика кількість важливих аспектів ринкових відносин впорядковується державою шляхом встановлення процедур, стандартів та критеріїв, обов'язкових для учасників цього ринку. Це стосується порядку випуску цінних паперів, інформаційних обов'язків емітента при випуску цінних паперів, інше.
Другою відмінною рисою є широке застосування в процесі регулювання реєстраційних і ліцензійних режимів, реєстрація випуску цінних паперів, реєстрація фондових бірж та саморегулівних організацій, ліцензування посередницької діяльності.
Наступна особливість ринку цінних паперів полягає в тому, що визначне місце в упорядкуванні ринкових відносин з цінними паперами займає інституційно-правове регулювання. Такі організації, як фондові біржі, асоціації брокерів та дилерів мають вплив на ринок цінних паперів більший, ніж саморегулівні організації.

Ще одну специфічну рису ринку цінних паперів надає здійснення державою достатньо жорсткого контролю за процесами, які мають місце на цьому ринку.

Ринок цінних паперів повинен приваблювати інвесторів своїми законністю, чесністю на порядком. Цього можна досягти лише шляхом державного регулювання індустрії цінних паперів у тісній взаємодії з її представниками. Основні функції щодо його регулювання фондового ринку. в країні належать державі. Функції регулювання і контролю за ринком цінних паперів здійснюються державою шляхом формування спеціальних структур, потреба в яких зумовлюється специфікою способів регулювання, пов'язаних з контролем за розкриттям обширних масивів інформації, видачею великої кількості ліцензій та спеціальних дозволів; необхідністю постійної адаптації законодавства та підзаконних норм в індустрії цінних паперів, яка швидко розвивається і змінюється.

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про державне регулювання ринку цінних паперів» зазначено, що державне регулювання здійснюється з метою: реалізації єдиної державної політики у сфері випуску та обігу цінних паперів та їх похідних; створення умов для ефективної мобілізації та розміщення учасниками ринку цінних паперів фінансових ресурсів з урахуванням інтересів підприємства; одержання учасниками ринку цінних паперів інформації про умови випуску та обігу цінних паперів, результати фінансово-господарської діяльності емітентів, обсяги і характер угод з цінними паперами та іншої інформації, що впливає на формування цін на ринку цінних паперів; забезпечення рівних можливостей для доступу емітентів, інвесторів і посередників на ринок цінних паперів, гарантування прав власності на цінні папери; захисту прав учасників фондового ринку; інтеграції в Європейський та світовий фондові ринки; дотримання учасниками ринку цінних паперів вимог актів законодавства; запобігання монополізації та створення умов розвитку добросовісної конкуренції на ринку цінних паперів; контролю за прозорістю та відкритістю ринку цінних паперів.

Державне регулювання ринку цінних паперів здійснює ДКЦПФР, яка є центральним органом виконавчої влади зі спеціальним статусом, підпорядкованим Президентові України і підзвітним Верховній Раді України. До системи цього органу входять Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку, її центральний апарат і територіальні органи (управління та відділення). Вона утворюється у складі Голови Комісії та шести членів Комісії. Голова Комісії, її члени призначаються та звільняються Президентом України за погодженням з Верховною Радою України. Термін їх повноважень – сім років. Одна й та ж особа не може бути членом Комісії більше двох термінів підряд.

При ДКЦПФР створюється Консультаційно-експертна рада, яка розробляє рекомендації щодо політики на ринку цінних паперів та бере участь у підготовці та обговоренні проектів актів законодавства, які розробляються та розглядаються Комісією.

Склад Консультаційно-експортної ради та положення про неї затверджуються Комісією.

Основними завданнями ДКЦПФР є: формування та забезпечення реалізації єдиної державної політики щодо розвитку і функціонування ринку цінних паперів та їх похідних в Україні, сприяння адаптації національного ринку цінних паперів до міжнародних стандартів; координація діяльності державних органів з питань функціонування в Україні ринку цінних паперів та їх похідних; здійснення державного регулювання та контролю за ви пуском і обігом цінних паперів та їх похідних на території України, додержання вимог законодавства у цій сфері; захист прав інвесторів шляхом здійснення заходів щодо запобігання і припинення порушень законодавства на ринку цінних паперів, застосування санкцій за порушення законодавства у межах своїх повноважень; сприяння розвитку ринку цінних паперів; узагальнення практики застосування законодавства України з питань випуску та обігу цінних паперів в Україні, розроблення пропозицій щодо його вдосконалення; здійснення державного регулювання та контролю у сфері спільного інвестування.

Повноваження ДКЦПФР визначені ст. 8 Закону України «Про державне регулювання ринку цінних паперів» та ст. 5 Положення про Державну комісію з цінних паперів та фондового ринку, затвердженого Указом Президента України від 14.02.1997 р.

Контроль за діяльністю учасників ринку цінних паперів у межах повноважень, визначених законом, здійснюють і інші, крім ДКЦПФР, органи державної влади (державні органи, що здійснюють контроль за цінами, органи Антимонопольного комітету тощо).

Форми державного регулювання ринку цінних паперів встановлені ст. З Закону України «Про державне регулювання ринку цінних паперів». До них відносяться: прийняття актів законодавства з питань діяльності учасників ринку цінних паперів; регулювання випуску та обігу цінних паперів, прав та обов'язків учасників ринку цінних паперів; видача спеціальних дозволів (ліцензій) на здійснення професійної діяльності на ринку цінних паперів та забезпечення контролю за такою діяльністю; заборона та зупинення на певний термін (до одного року) професійної діяльності на ринку цінних паперів у разі відсутності спеціального дозволу (ліцензії) на цю діяльність та притягнення до відповідальності за здійснення такої діяльності згідно з чинним законодавством; реєстрація випусків (емісій) цінних паперів та інформації про випуск (емісію) цінних паперів; контроль за дотриманням емітентами порядку реєстрації випуску цінних паперів та інформації про випуск цінних паперів, умов продажу (розміщення) цінних паперів, передбачених такою інформацією; створення системи захисту прав інвесторів і контролю за дотриманням цих прав емітентами цінних паперів та особами, які здійснюють професійну діяльність на ринку цінних паперів; контроль за достовірністю інформації, що надається емітентами та особами, які здійснюють професійну діяльність на ринку цінних паперів, контролюючим органам; встановлення правил і стандартів здійснення операцій на ринку цінних паперів та контролю за їх дотриманням; контроль за дотриманням антимонопольного законодавства на ринку цінних паперів; контроль за системами ціноутворення на ринку цінних паперів; контроль за діяльністю осіб, які обслуговують випуск та обіг цінних паперів; проведення інших заходів щодо державного регулювання і контролю за випуском та обігом цінних паперів.

Діяльність учасників ринку цінних паперів контролюється іншими державними органами. Так, відповідно до Закону України «Про приватизаційні папери», Декрету Кабінету Міністрів України від 17.03.1993 р. №23/93 «Про довірчі товариства», Положення про інвестиційні фонди та інвестиційні компанії, затвердженого Указом Президента України від 19.02.1994 p. №55/94, контрольні та регулятивні функції стосовно професійних учасників фондового ринку щодо їх діяльності з приватизаційними паперами здійснює Фонд державного майна України. АМК відповідно до Закону України від 11.01.2001 р. «Про захист економічної конкуренції» здійснює контроль за придбанням крупних пакетів акцій підприємств, що займають монопольне становище на ринку.

Певні регулятивні функції здійснюють також Міністерство юстиції, Міністерство економіки, Державна податкова інспекція та Державний митний контроль.

Деякі свої повноваження щодо регулювання ринку цінних паперів ДКЦПФР може делегувати саморегулівним організаціям учасників ринку цінних паперів. Порядок створення таких організацій визначається Положенням про саморегулівну організацію ринку цінних паперів, затвердженим наказом ДКЦПФР від 11.12.1996р. № 329, відповідно до якого саморегулівна організація є безприбутковою організацією з правами юридичної особи. Саморегулівні організації набувають цього статусу з моменту реєстрації ДКЦПФР.

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні» ДКЦПФР може делегувати саморегулівним організаціям свої повноваження щодо: розробки та впровадження правил, стандартів та вимог щодо здійснення операцій на фондовому ринку; сертифікації фахівців фондового ринку; надання дозволів (ліцензій) особам, які здійснюють професійну діяльність на фондовому ринку; збору, узагальнення та аналітичної обробки статистичної інформації про професійну діяльність на фондовому ринку, а також інші повноваження, які не суперечать чинному законодавству. Відповідно до Рішення ДКЦПФР «Щодо звітування торгівцями цінними паперами про укладені ними угоди з купівлі-продажу цінних паперів перед фондовими біржами» від 31.07.1998р. №100 зі змінами та доповненнями від 25.12.1998 р. ДКЦПФР може делегувати саморегулівним організаціям, які володіють електронною торговельно-інформаційною мережею, але не мають статусу фондової біржі, повноваження щодо прийняття від торгівців цінними паперами, які не є членами фондових бірж, інформації про всі укладені ними угоди з цінним паперами при виконанні саморегулівною організацією наступних умов, зокрема: достатності людських, фінансових та технічних ресурсів для здійснення вищезазначених заходів; наявності погоджених Комісією правил подання саморегулівній організації торговцем цінними паперами інформації про всі укладені ним угоди з цінними паперами; звітування саморегулівної організації перед Комісією в двотижневий термін після закінчення звітного періоду згідно з Положенням про порядок подання електронної форми звітності для бірж та Позабіржових фондових торговельних систем (надалі – ПТФТС), затвердженим рішенням Комісії від 11.12.1997 р. № 57 «Про затвердження Положення про електронну форму звітності для діючих в Україні бірж та торговельно-інформаційних систем».

Для функціонування ринків цінних паперів в усіх країнах, а також і в Україні велике значення мають не лише правові акти, які регулюють винятково дану сферу (тобто ринок цінних паперів), але й ті, які регулюють її поряд з іншими сферами. Перш за все тут маються на увазі норми цивільного законодавства. Вони встановлюють порядок укладання різноманітних угод, зміст права власності, момент переходу його від однієї сторони до іншої по угодах тощо.

На сьогоднішній день в Україні триває активний процес розвитку ринку цінних паперів, хоча процеси ринкових реформ проходять дуже непросто. Щоб досягти мети, необхідно створити відповідну правову базу. Адже у нормативних актах, що діють сьогодні є багато протиріч, через які виникає багато непорозумінь при здійсненні операцій з цінними паперами.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 25.03.2009 р. №316 р. схвалено Концепцію розвитку внутрішнього ринку державних цінних паперів України на 2009 – 2013 роки. Метою розвитку внутрішнього ринку державних цінних паперів є зниження вартості державних запозичень при мінімізації ризиків, створення умов для активізації вторинного ринку державних цінних паперів і розбудова ліквідного, добре структурованого фінансового ринку України в цілому.

Розвиток внутрішнього ринку державних цінних паперів є також першим кроком до ефективного управління державним боргом з урахуванням світового досвіду. В подальшому це передбачає розроблення та впровадження середньострокової стратегії управління державним боргом, що основана на результатах аналізу витрат і ризиків та спрямована на збільшення частки внутрішнього державної о боргу в загальному обсязі державного боргу, а також на задоволення потреб розвитку внутрішнього ринку боргових зобов'язань.

Крім того, на загальноекономічному рівні для подальшого розвитку сфери управління державним боргом необхідно: підвищити ефективність управління державними коштами шляхом регулярного проведення активних операцій з державними цінними паперами; побудувати криву дохідності державних цінних паперів як еталонну на ринку цінних паперів; стимулювати розвиток фінансового ринку в напрямі активізації вторинного ринку державних цінних паперів; сприяти розширенню кола інвесторів, особливо залученню інституціональних інвесторів.

Основними завданнями Концепції є: забезпечення можливості мобілізації необхідних коштів для виконання державою її функцій та здійснення платежів за державним боргом; фінансування потреб держави з мінімально можливим рівнем витрат у середньостроковій перспективі та за умови мінімізації ризиків; оптимізація структури державного боргу в бік збільшення частки державних запозичень на внутрішньому ринку за видами ставок і строками запозичення.

Для забезпечення розвитку внутрішнього ринку державних цінних паперів необхідно:

поліпшити пропозицію державних цінних паперів шляхом: регулярного розміщення широкого спектра облігацій внутрішньої державної позики за строками обігу в обсягах, що забезпечать виконання плану державних запозичень, встановленого законом про державний бюджетна відповідний рік; запровадження механізму ринкового ціноутворення під час розміщення державних цінних паперів для врахування інтересів інвесторів; здійснення емісії облігацій внутрішньої державної позики виключно для інвестування пенсійних активів, сформованих у системі накопичувального пенсійного забезпечення, дохідність яких враховує рівень інфляції;
виявити ризики державного боргу та здійснювати управління ними шляхом: розроблення методологічної та нормативно-правової бази управління ризиками; запровадження системи внутрішнього контролю за управлінням ризиками; організації проведення в межах запозичених коштів операцій з державним боргом, включаючи обмін (операції своп) та достроковий викуп державних боргових зобов'язань з метою економії бюджетних коштів та мінімізації відсоткового ризику;
підвищити ліквідність державних цінних паперів шляхом: залучення торговців цінними паперами до здійснення котирування державних цінних паперів на вторинному ринку та підтримання біржового курсу таких цінних паперів; розроблення нормативно-правових актів, що сприятимуть використанню державних боргових зобов'язань як інструмента управління ліквідністю; розміщення на конкурсних засадах вільних коштів єдиного казначейського рахунка серед фінансових установ на умовах тимчасової купівлі державних цінних паперів з наступним поновленням цих коштів до кінця року;
поліпшити імідж держави як емітента державних цінних паперів через підвищення передбачуваності та прозорості державного запозичення шляхом: затвердження річного графіка первинного розміщення державних цінних паперів та завчасне оприлюднення проспектів емісій державних цінних паперів; розміщення та обігу державних цінних паперів на фондових біржах; запровадження сучасної конкурентної процедури проведення аукціонів, яка передбачає розміщення державних цінних паперів в один етап; запровадження загальноприйнятих міжнародних процедур та формул нарахування відсотків за державними зобов'язаннями для стимулювання попиту на них; поширення таких стандартизованих даних, необхідних для ефективного функціонування ринку державних цінних паперів, як щоденні котирування цінних паперів на внутрішньому ринку, крива дохідності державних цінних паперів тощо.

Контрольні запитання

У чому економіко правова природа цінних паперів?
Які є ознаки цінних паперів?
У чому полягають функції цінних паперів?
Які Ви знаєте групи цінних паперів?
У чому призначення пайових цінних паперів?
Хто і які акції випускає?
Які цінні папери належать до іпотечних?
Які способи передачі прав на цінні папери Ви знаєте?
Назвіть види суб’єктів фондового ринку.
Які суб’єкти можуть бути емітентами цінних паперів?
Які умови провадження професійної діяльності на ринку цінних паперів?
Як утворюється і функції фондової біржі?
Який порядок торгівлі на фондовій біржі?
Назвіть форми державного регулювання ринку цінних паперів.
Які напрями розвитку фондового ринку в Україні?

Blog

Господарське право

Содержание