Розглянуто інтелект як рушійний фактор розвитку людського суспільства

Вид материалаДокументы
Подобный материал:
TM91

Інтелектуальний потенціал сучасного світу

Розглянуто інтелект як рушійний фактор розвитку людського суспільства. Обгрунтовано, що знання та інноваці стають головними чинниками конкурентноздатності національних економік у наростаючих світових процесах глобалізації.

Аn intellect as motive factor of development of human society is considered. Reasonably, that knowledge and іnnovations become the main factors of competitiveness of national economies in the increasing world processes of globalization.

Ключові слова: інтелект, знання, інновації, розвиток, потенціал, наука, суспільство.

Роль знання у сучасному економічному розвиткові постійно зростає, випереджаючи за значимістю вагомість засобів виробництва і природних ресурсів [1]. Тому перед нами постає важливе завдання охарактеризувати поняття інтелектуальний потенціал, визначити його масштабність та вирішальну роль у житті сучасних суспільств і кожної людини зокрема, визначити характер і механізми впливу освіти на процес його зростання. Інтелектуальний потенціал – це сукупність знань, умінь і творчих рбдарувань індивідів, їхній освітньо-кваліфікаційний рівень, які дають змогу засвоювати набуті та творити нові знання, тобто це здебільшого можливості, якими володіє особа [2]. Сучасному світові потрібні люди з широкими знаннями, глибокою науковою підготовкою, вмінням вирішувати більш складні, ніж раніше, завдання у всіх областях життя. Школи, коледжі чи університети грають основну роль у вдосконаленні людини. Через це вкладання грошей в освіту відрізняється особливою ефективністю. Могутність нації, вважають експерти з питань освіти, в значній мірі визначається темпами економічного розвитку, тому освіта є визначальним фактором при плануванні економічних покращень. Наприклад, в США вважають, що освіта — це найперший засіб посилення воєнного і політичного потенціалу країни. Перед школою всіх рівнів виникла об'єктивна потреба розвивати силу і гнучкість розуму особистості таким чином, щоб поновлення знань, набуття навиків і вміння стало процесом, який не буде припинятися все життя.

Сучасний спеціаліст повинен бути підготовлений так, щоб завжди відповідати вимогам науки і технології. Його освіта повинна виховувати в ньому здатність як до інтелектуальної творчості, так і до інтелектуально активного сприйняття зробленого іншими. Наука є тим безмежним полем діяльності для використання інтелектуального потенціалу і перетворення його в інтелектуальний капітал.

В буквальному значенні цього слова, наука — це те, чого можна навчити чи навчитися. Освітній процес — це процес передачі і отримання знання і вміння, який підкріплений його добуванням. А створення нового знання і вміння, тобто здобування знання, — це процес фундаментального дослідження. Для того ж, щоб цей процес відбувався, необхідна відповідна атмосфера, атмосфера інтелектуального особистого спілкування. Причому, спілкування мусить відбуватися між викладачем і студентом — з одного боку, між викладачами — з другого, а між студентами — з третього. Наука — це розум в дії. Вона ж є і невід'ємним компонентом культури. Неможливо зрозуміти будову наукового знання, характеру його функціонування та розвитку, якщо не враховувати його включення в широкий культурний контекст. Наукова картина світу сягає своїми коріннями в найглибші пласти культури.

Наука, як і будь-яка культурна діяльність, є антропологічним виміром, який чітко прослідковується. Наука формує людину, моделі її світосприйняття і поведінки. Причому це робиться і в областях, далеких від науки. Вона впливає на весь контекст за допомогою непомітних, але всепроникаючих напучувальних порад, консультацій, оцінок, рекомендацій, які нею розроблені ледве чи не на всі випадки життя.

Наука бачить своє завдання у відшукуванні невидимих ідеальних зв'язків між речами. Отже, наука пояснює те, що відбувається у світі. Правда й те, що вона поставила питання про місце людини у безкінечності і не дала на нього відповіді.

Наука — це мистецтво передбачення. Ведучи мову про передбачення, необхідно також мати на увазі його відносний характер. Аналіз майбутнього вимагає постійних зусиль, постійного оволодіння новими і новими випадковостями. Знання, якими ми володіємо, складають основу передбачення. Практика ж веде до безперестанного розширення цих знань. Отже мистецтво передбачення опирається на знання.

Наука здатна існувати лише в поєднанні образотворчого і умоглядного, конкретного і абстрактного, логічного і ірраціонального. Недарма ще Гегель в одній із своїх знаменитих лекцій наполягав на взаємодоповнюваності науки і мистецтва.

Наука має об'єктивні способи перевірки ефективності своєї діяльності. В цьому можна пересвідчитися, по-перше, по тих предметах, що нас оточують, а по-друге, за розподілом Нобелівських премій, список яких друкується щороку. Навколо нас небагато предметів, які увійшли в наш побут завдяки зусиллям вітчизняної науки. Все ж решта — радіо, фотографія, кінематограф, телевізор, телефон, магнітофон, навіть кулькова ручка, — є результатом науки інших цивілізацій.

Наука в Україні страждає перш за все через відсутність належного фінансування. Наприклад, в 2000 році в державному бюджеті на науку було заплановано трохи більше одного відсотка від ВВП. В дійсності ж отримано лише 0,4 відсотка. Хоча й говориться про піднесення економіки, але результати фундаментальних наукових досліджень залишаються незатребуваними. Навпаки, в країні в цей час практикувалися контракти з крупними західними фірмами, які зацікавлені в розміщенні в Україні замовлень на наукові дослідження через дешеву інтелектуальну робочу силу. Друга проблема, яка катастрофічно впливає на стан справ в науці — це від'їзд найбільш молодих і перспективних інтелектуалів за кордон. За останні роки багато які з науково-дослідних інститутів Національної Академії наук України втратили до половини свого наукового потенціалу. Більше всього потерпають від «втечі мізків» такі науки як генетика, фізіологія, біологія, теоретична фізика.

Зате певні успіхи спостерігаються в розвитку гуманітарних наук. Відсутність державних асигнувань на наукову роботу слабо позначилася на стані справ в цій галузі, тому що гуманітаріям не потрібна така велика кількість лабораторій і устаткування, як прикладникам. І «втеча мізків» через відсутність попиту на гуманітаріїв за кордоном теж не відбувається. Тому в Україні за останні роки створено майже півсотні нових напрямків гуманітарних досліджень, в тому числі інститути сходознавства (орієнталістики), української мови, вітчизняної археології і джерелознавства тощо. Справді, кожного разу, коли суспільство опиняється в кризовій ситуації, воно інстинктивно звертається до витоків і шукає там знамення (Октавіо Пас).

Пізнавальний статус науки ще й по сьогодні панує у сучасному мисленні. Хоча наукова істина є лише попереднім результатом, все ж таки її можна перевірити. Плоди науки ми називаємо науково-технічним прогресом. Це відчутні докази того, що наука приносить користь суспільству. Проте безперервні тріумфи науки нині затьмарились усвідомленням її моральної обмеженості. Всі зрозуміли і побачили небезпеку і винність науки. Самі науковці відчули власні теоретичні труднощі, необхідність поновити розірваний зв'язок людини з природою.

А найголовніше, що вони побачили небезпечні наслідки своїх наукових досягнень. Виявилось, що вже не існує «чистої науки». Наука була змушена обслуговувати політичні, воєнні і корпоративні структури. Сьогодні ж вже не існує віра в те, що всі проблеми будуть вирішені за допомогою науки і соціальних маніпуляцій.

Проте людина, чий розум розвинувся у спілкуванні з наукою, завжди має перевагу перед людиною, яка до неї байдужа. Нехтування наукою означає байдужість до сучасності, до її завдань, невміння мислити її масштабами. Адже наука, література, мистецтво підіймаються до чогось більш високого — до культури. Вони є її складовими. У них є спільна мета: вирішити питання про місце людини в природі і її відношення до всесвіту, про смисл життя.

Наука є самою суттю людини. Остання проявляється перш за все в потребах людини. Саме потреби визначають те, що можна назвати феноменом людини. Потреби людини досить різноманітні. Вони організовані в певну ієрархію. Історично багато які з них поновлюються. Є принаймні три види базових потреб людини: біологічні, соціальні, а також потреби пізнання.

Потреби пізнання не є похідними від біологічної чи соціальної потреб, а ведуть своє походження від універсальної, притаманної всьому живому потреби в інформації. Вчені вважають, що одним з атрибутів життя є пізнавання. Залучення в наукову діяльність, долучення до сфери знань підвищує загальну культуру людини. А. Пуанкаре колись сказав, що людина не може відмовитися від знання, не занепадаючи, тому інтереси науки священні. В розвитку науки втілена перш за все еволюція мислення людини, її інтелекту. [3]

Освіта має значний вплив на формування інтелектуального потенціалу в країні, тому якість освіти як середньої так і вищої спеціалізованої має велике значення. Інтелектуальний потенціал виражається в рівні організації та стані вищої освіти в країні. Для аналізу можна розглянути системи вищої освіти у ряді країн світу. Систему вищої освіти у Франції складають 87 університетів, з яких п'ять, - недержавні католицькі інститути і три - національні політехнічні інститути. У Японії 42% населення мають вищу освіту. Це пояснюється високим рівнем автоматизації виробництва в країні, яка вимагає від представників робочої професії висококваліфікованої підготовки. Сьогодні в країні близько 600 університетів, включаючи 425 приватних університетського типу

Система вищої освіти США, як і всієї освіти, децентралізована. Кожен штат має повноваження проводити свою освітню політику відповідно до федерального законодавства. Відносно вищої освіти, яку в США дають університети і коледжі з чотирилітнім періодом навчання, департаменти утворення штату встановлюють мінімальні вимоги. У 2004 році загальні витрати на вищу освіту склали 2,3% ВВП країни, з яких 1,1 % - державні і 1,2% - приватні.

Останні 10 років США особливо акцентують увагу на науковій діяльності університетів, роблячи ставку на розвиток наукового потенціалу країни. У США вчиться найбільша в світі кількість іноземних студентів (близько 600 тис. чоловік). Їх привертає, перш за все, можливість вибору учбових дисциплін і програм, практична спрямованість яких не може порівнятися ні з однією країною світу. Кожен університет має свою систему оцінки знань і свій диплом. Університет безпосередньо спілкується з працедавцями, які замовляють фахівців і надають фінансування.

Система вищого утворення ФРН об'єднує 345 учбових закладів, більшість з яких державні (98%). В основному вища освіта в Німеччині, у тому числі і друге, є безкоштовним для вітчизняних і іноземних студентів. Лише нечисленні приватні університети беруть плату. У 2000 році витрати на освіту в цій країні склали 5,55% ВВП.

Однією з особливостей німецьких вузів є зв'язок учбового процесу і наукових досліджень, який визначає особливості графіка студента: кожен семестр складається з лекційних і нелекційних періодів, під час яких він повинен займатися самостійною науковою роботою. У 2000 році витрати на наукові дослідження і розвиток країни склали 2,48% від ВВП. При цьому промислові круги інвестують в науку в два рази більше.

Росія за базовими параметрами, які відображають рівень освіти займає одне з перших місць. У Росії дворівнева система вищої освіти була введена декількома роками раніше, ніж в Україні. Але там, як і у нас, разом з рівнем бакалавра і магістра, зберігається рівень «дипломованого фахівця». Росія вже два роки є учасником Болонського процесу. В той же час один з найбільш елітних університетів Росії, Московський державний університет, не підтримав Болонській процес. Вузи такого рівня достатньо авторитетні і їм немає необхідності приєднуватися до загальноєвропейського простору.

Не дивлячись на протидію, розвиток вищої освіти повільний, але успішно реформується. Проблеми системи вищої освіти в Росії і Україні дуже схожі, тому що обидві країни вийшли з радянської вищої школи, так само, як і у нас, якість фахівців, що випускаються російськими університетами, не відповідає вимогам ринку.

Достатньо високий рівень вищої освіти в Україні свідчить про високі темпи розвитку науки [3].


Двигунами конкурентоспроможності держави є наука, технології, інвестиції, лостика та освіта. Стійке економічне зростання, розвинений внутрішній ринок і стабільність може гарантувати тільки високоосвідчене суспільство. Без цього не буде стійкого економічного зростання, а в умовах економіки знань процес безперервного навчання є невідємною частиною прогресивного шляху розвитку суспільства.

Інтелектуальний потенціал науки зумовлює конкурентоспроможність нашої країни серед інших країн. Наука та її ІП формуєтьсята базується на осноі знань та використання потенціалу зокрема інтеллектуального.

У сучасних умовах в Україні ще не створено відповідних умов які б могли забезпечувати ефективний розвиток інтелектуальної діяльності. З огляду на те що рівень фінансування науки вважається однією з основних характеристик інноваційності країни, то на практиці за останні 15 років в Україні загальні витрати на наукові дослідження становили близько 1-1,3% ВВП [4].

«Знання – сила» так висловив свою думку Френк Бекон, більш трьох століть до наших днів, яка є безспірною і актуальною сьогодні [5].

Інтелектуальний потенціал – це духовно-освітянський стан нації, що забезпечує здатність народу до виконання актуальних суспільно-політичних економічних завдань, створення необхідних умов всебічного розвитку молодого покоління на базі найвищих духовних цінностей нації [6]. Інтелектуальна діяльність до цих пір продовжує відноситися до проблемних областів: знижується виробництво наукомістких видів продукції та придбання нових технологій, попит на науково-технічну продукцію невисокий, не вирішені проблеми залучення інтелектуальної власності в господарський оборот, значний фізичний і моральний знос виробничого обладнання, не вистачає інноваційних менеджерів. У наші дні головним ресурсом збагачення і прогресивного розвитку суспільства виступають знання та інформація, інтелектуальний капітал, як застосований (матеріалізований) в процесі виробництва інтелектуальний потенціал [7]. Отже в ХХІ столітті не природні багатства, не територія, а високі технології, знання, інтелект будуть основою економік, джерелом добробуту і якості життя. Підтвердженням цьому є досвід розвинених країн, де впродовж останніх десятиліть відбувається інтенсивне заміщення основних фондів, матеріальних товарних запасів, інших матеріальних активів нематеріальними, фізичного капіталу нефізичним [8].