Методичні рекомендації до написання, оформлення та захисту дипломної роботи магістра для магістрів базового напряму
| Вид материала | Методичні рекомендації |
- Методичні рекомендації до написання, оформлення та захисту дипломної роботи магістра, 694.51kb.
- Методичні рекомендації щодо написання курсової роботи для студентів напряму підготовки, 499.09kb.
- Методичні рекомендації до виконання та захисту для студентів психологічних відділень, 426.59kb.
- Вимоги та рекомендації до випускної кваліфікаційної роботи магістра посібник до підготовки, 393.62kb.
- Методичні рекомендації, 358.86kb.
- Методичні рекомендації з написання магістерської роботи для студентів спеціальності, 629.24kb.
- Методичні рекомендації до виконання дипломної роботи для студентів спеціальності 05070107, 594.26kb.
- Методичні рекомендації щодо проведення дослідження, написання, оформлення та захисту, 485.46kb.
- Методичні рекомендації до написання розділу дипломної роботи "Охорона праці" для студентів, 258.61kb.
- Методичні рекомендації до написання та захисту бакалаврських І магістерських робіт, 256.36kb.
ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯМагістр - це найвищий освітньо-кваліфікаційний рівень фахівця, який на основі кваліфікації бакалавра (спеціаліста) здобув поглиблені спеціальні знання, має певний досвід їх застосування для вирішення проблемних професійних та наукових завдань у практичній діяльності. Державна атестація магістра передбачає захист магістерської роботи. Підготовка та захист магістерської роботи є завершальним етапом навчання, що дає право на здобуття освітньо-кваліфікаційного рівня магістра. Методичні рекомендації до написання магістерських робіт призначені для студентів фінансового факультету ЛДФА, що здійснюють навчання за освітньо-професійними програмами підготовки магістрів зі спеціальності 8.050104 “Фінанси”. Метою написання та захисту магістерської роботи є:
Магістерська робота - це наукова кваліфікаційна праця, що являє собою самостійне, оригінальне, закінчене наукове дослідження, в якому логічно й послідовно викладене розв'язання поставленої проблеми. Магістерська робота - одна з найважливіших форм самостійної роботи студентів, у процесі якої вони комплексно використовують знання, отримані під час навчання в академії, набувають уміння і навички самостійного проведення наукових досліджень. Одночасно магістерська робота дає змогу оцінити рівень підготовки і тому є однією з форм контролю за рівнем знань та умінь студента.
В процесі навчання магістрів Львівської державної фінансової академії за освітньо-професійними програмами та навчальними планами підготовки магістрів викладачами кафедри державних фінансів проводяться окремі навчальні заняття, індивідуальні та групові консультації, присвячені проблематиці та підходам до вибору тем магістерських дипломних робіт, організації робіт з їх виконання. Тема дипломної роботи обирається магістром самостійно на підставі запропонованої кафедрою тематики. Тема дипломної роботи повинна бути:
Магістерська дипломна робота повинна враховувати:
В окремих випадках, погоджених з науковим керівником дипломної роботи, коли обрана тема носить характер теоретичних досліджень і на базі практики відсутні відповідні практичні матеріали, магістр може використовувати статистичний матеріал, проводити аналіз зарубіжного досвіду, робити висновки, керуючись результатами наукових розробок провідних фінансових установ і організацій, відомих науковців в галузі фінансів. За бажанням магістра робота може бути виконана за темою, не передбаченою рекомендованою тематикою, а запропонованою самим магістром, виходячи з актуальних фінансово-економічних проблем підприємства (установи, організації), де він працює або проходитиме практику. В цьому випадку вона відповідними чином обґрунтовується і погоджується із завідувачем кафедри. Рекомендована кафедрою державних фінансів тематика магістерських дипломних робіт наведена в додатку 1. Сформована тематика магістерських дипломних робіт, а також заяви магістрів щодо обраних ними тем та призначення наукових керівників, розглядаються на засіданні кафедри. Розподіл тем дипломних робіт серед магістрів та закріплення наукових керівників затверджується наказом ректора по академії.
Науковими керівниками магістерських дипломних робіт призначаються викладачі кафедри, що мають наукові ступені та вчені звання, у відповідності до їх наукових інтересів та узгодженої тематики магістерських дипломних робіт, що виконуватимуться на кафедрі. Кількість магістерських робіт, закріплених за одним науковим керівником, не повинна перевищувати 5 робіт з розрахунку на один потік магістрів. Магістр розробляє розгорнутий зміст, план і календарний графік виконання магістерської дипломної роботи і погоджує їх з науковим керівником. Науковий керівник має право вдосконалити назву теми та зміст магістерської роботи, погодивши відповідну зміну теми із завідувачем кафедри не пізніше ніж за три місяці до визначеного терміну подання завершеної роботи на кафедру. Виконання дипломної роботи охоплює наступні етапи:
Конкретна послідовність і терміни виконання магістерської дипломної роботи містяться в індивідуальному завданні на виконання роботи, яке складається науковим керівником на бланку встановленої форми (додаток 2) у 2-х примірниках, один з яких видається магістру після проходження ним переддипломної практики, а другий залишається в керівника для контролю за ходом виконання дипломної роботи та надання методичної допомоги магістру. Затверджується індивідуальне завдання завідувачем кафедри. У терміни, визначені науковим керівником, але не менше одного разу на місяць, магістр зобов’язаний звітувати перед керівником про хід виконання роботи. При підготовці до написання магістерської роботи першочерговим є опрацювання нормативних джерел та спеціальної літератури з обраної тематики. Обов’язково вивчаються і критично осмислюються закони України, Постанови Кабінету Міністрів, накази Міністерства фінансів, нормативні документи НБУ, та інших органів державного та регіонального управління з питань фінансів. В якості літературних джерел використовується спеціальна і періодична література. Певну увагу слід приділити опрацюванню зарубіжних видань з питань сучасних досягнень передової економічної думки з проблем ринкової економіки, фінансів та фінансового аналізу. При роботі з літературними джерелами вони анотуються, здійснюється їх реферування і узагальнення відповідно до змісту магістерської роботи. Після вивчення нормативної бази і літературних джерел, а також обробки практичного матеріалу, магістр приступає до безпосереднього написання магістерської роботи дотримуючись вимог щодо структури та обсягів окремих частин роботи, визначених цими методичними рекомендаціями. Водночас, виходячи із широкого кола фінансових проблем, і відповідно, напрямків їх розв’язання, кожна дипломна робота є унікальною і може мати свою структуру та внутрішню логіку. Завершену дипломну роботу магістр подає науковому керівнику на перевірку та підготовку відгуку. У відгуку, оформленому на встановленому бланку, керівник оцінює теоретичний рівень роботи, глибину проведених досліджень, її позитивні сторони та недоліки, доцільність пропозицій та обґрунтованість висновків, практичну спрямованість отриманих результатів, робить висновок про відповідність оформлення роботи вимогам Методичних рекомендацій та про відповідальне ставлення магістра до виконання ним календарного графіку написання магістерської роботи, дає загальну оцінку роботи та самостійності її виконання. Відгук наукового керівника завершується записом “Рекомендується до захисту”, а в разі негативної оцінки – “До захисту не рекомендується”. У випадку негативного відгуку це питання виноситься на розгляд засідання кафедри за участю наукового керівника. Ухвала кафедри у вигляді виписки з протоколу засідання за підписом завідувача кафедри подається декану фінансового факультету. Бланк оформлення відгуку наукового керівника наведений у додатку 3. Після отримання відгуку наукового керівника за місяць до захисту магістр подає магістерську дипломну роботу на кафедру для її реєстрації, проходження попереднього захисту та отримання скерування на зовнішнє рецензування. Кафедра призначає зовнішнього рецензента магістерської дипломної роботи із числа висококваліфікованих спеціалістів підприємств, наукових організацій, фінансових органів, банків, страхових компаній, викладачів інших навчальних закладів. Коло фахових та наукових інтересів рецензентів повинно відповідати тематиці магістерської роботи. На вимогу зовнішнього рецензента магістр зобов’язаний надати необхідні пояснення стосовно усіх питань щодо дипломної роботи. У рецензії критично оцінюється прийняте автором рішення, звертається увага як на змістову сторону роботи, так і на грамотність, чіткість, послідовність, аргументованість викладення матеріалу, повноту виконання завдань. Рецензент повинен охарактеризувати:
У висновку рецензент дає загальну оцінку, відзначає позитивні, оригінальні та вдалі рішення і оцінює у чотирибальній системі: “відмінно”, “добре”, “задовільно”, “незадовільно”. Рецензія на дипломну роботу, написана рецензентом на встановленому бланку та завірена печаткою підприємства, організації або установи, де працює рецензент, подається на кафедру не пізніше, ніж за 7 днів до захисту. Негативна рецензія не є підставою для відхилення роботи від її захисту. Без зовнішньої рецензії дипломна робота до захисту не допускається. Бланк зовнішньої рецензії на дипломну роботу магістра наведений у додатку 4. Відповідальність за дотримання наведеного регламенту виконання магістерської дипломної роботи покладається безпосередньо на магістрів – виконавців роботи. У разі невиконання магістрами зазначеного регламенту науковий керівник зобов’язаний письмово повідомити про це завідувача кафедри державних фінансів або декана фінансового факультету та висловити свої пропозиції. 3. СТРУКТУРА ТА ОБСЯГИ ДИПЛОМНОЇ РОБОТИ МАГІСТРА При підготовці дипломної роботи магістр повинен враховувати, що:
Магістерська дипломна робота подається до захисту у вигляді: текстової частини у твердій палітурці; графічного матеріалу на аркушах паперу формату А1. Текстова частина має визначену структуру, у відповідності з якою матеріали дипломної роботи розміщуються в такій послідовності:
Обсяг текстової частини рекомендується в межах 100-115 сторінок комп’ютерного набору (не враховуючи додатків). Обсяг графічного матеріалу (схем, графіків, діаграм, таблиць тощо), який розміщується на аркушах паперу формату А1 і є доповненням до текстової частини, рекомендується в межах 3-5 аркушів. Графічний матеріал використовується в якості демонстративного під час захисту магістерської роботи в ДЕК. Титульний аркуш є першою сторінкою магістерської роботи й оформляється за зразком, наведеним у додатку 5. Анотація містить стислу інформацію про основні положення та висновки магістерської дипломної роботи та короткий опис її структури. Анотація виконується на державній та англійській мові. Обсяг не повинен перевищувати 600 знаків. Приклад оформлення анотації наведено в додатку 6. Зміст вміщує назви всіх структурних складових дипломної роботи (від вступу до додатків) із зазначенням номерів сторінок, з яких починається відповідна структурна складова магістерської роботи ( додаток 7). У вступі визначаються:
Рекомендований обсяг вступу – 2 - 2,5 сторінки. Основна частина магістерської роботи повинна містити виклад теоретико-методичних положень і проблемних питань з обраної теми, наукове обґрунтування та приклади практичного застосування заходів, які пропонуються для розв’язання поставлених проблем. Основну частину дипломної роботи можна умовно поділити на три розділи: Перший розділ присвячується вивченню теоретичних засад об’єкта досліджень. У розділі проводиться поглиблений аналіз чинної нормативної бази та огляд спеціальної літератури з обраної теми. За результатами аналізу магістр повинен визначити наявні недоліки в нормативній базі, а також сформулювати конкретні пропозиції щодо її використання для обраного об’єкта досліджень. Здійснюючи огляд спеціальної літератури, магістр опрацьовує сучасну вітчизняну та зарубіжну літературу. Систематизація інформації може здійснюватися у формі таблиці. Магістр коментує літературні джерела, робить висновки щодо можливостей використання розглянутого в літературі передового досвіду на обраному об’єкті досліджень. Обов`язковим при написанні дипломної роботи магістра є висвітлення питання методики дослідження конкретної проблеми. При написанні цієї частини роботи магістрові слід показати глибокі знання з фінансів у межах кола питань, що становлять основу дипломної роботи, намагатись виявити дискусійні та невирішені аспекти теми, визначити особисте ставлення до них, намітити шляхи їх розв’язання. У другому розділі найчастіше подається організаційно-економічна характеристика об’єкта досліджень, всебічно аналізується його стан, визначаються напрямки його удосконалення, поліпшення або стабілізації. При цьому в залежності від обраної теми можуть висвітлюватися окремі питання із наведеного нижче переліку:
При проведенні аналізу розкриваються алгоритми розрахунку аналітичних показників, обґрунтовується методика аналізу. Для аналізу використовуються порівнювальні показники не менш, як за 2-3 останні роки функціонування об’єкта досліджень. На основі визначених показників за допомогою програмних засобів розробляються графіки, діаграми тощо. Третій розділ дипломної роботи найчастіше спрямований на розробку конкретних заходів та рекомендацій щодо необхідності впливу на об’єкт з метою його зміни та удосконалення. Механізм такого впливу має містити перелік заходів, які логічно випливають з теоретичного та аналітично-дослідницького розділів роботи і спрямовані на подолання суперечностей між реальним і бажаним станом об’єкта досліджень з врахуванням завдань дипломної роботи. Зміст цього розділу може бути розкритий у вигляді економічних, фінансових, інноваційних та інших заходів, інструкцій, програм, методик, пропозицій щодо офіційно-ділових документів тощо. Розроблені магістром заходи, рішення і пропозиції повинні бути всебічно обґрунтовані з урахуванням динаміки зовнішнього і внутрішнього економічного середовища об’єкта досліджень. Кожний розділ магістерської роботи складається з декількох підрозділів (не менше трьох); наприкінці кожного розділу подаються стислі висновки відповідно до визначених у вступі завдань дипломної роботи. Слід пам’ятати, що зміст основної частини повинен відповідати темі магістерської дипломної роботи, а зміст кожного з розділів і підрозділів – їх назвам. Поділ тексту основної частини на розділи і підрозділи має здійснюватися з урахуванням вимог логічного викладення матеріалу. Назви розділів і підрозділів повинні бути чіткими і лаконічними. Рекомендований обсяг основної частини – 100 стор. Висновки – це коротке резюме магістерської дипломної роботи. В них показують, якою мірою досягнуто мети, сформульованої у вступі, і розв’язано завдання дослідження. У висновках узагальнюються рекомендації та пропозиції щодо теоретико-методологічних аспектів досліджуваної проблеми, викладається сутність запропонованих магістром заходів. Висновки та пропозиції повинні носити конкретний характер, бути спрямованими на вирішення реальних науково-практичних проблем та завдань управління фінансами на всіх рівнях. Рекомендований обсяг висновків – до 4-х стор. Список використаної літератури – елемент бібліографічного апарату, який містить бібліографічні описи використаних джерел і розміщується після висновків.До додатків доцільно включати складений або підібраний магістром довідковий та допоміжний матеріал, що безпосередньо стосується теми магістерської дипломної роботи, але розміщення його в основному тексті є недоцільним (окремі первинні документи; форми статистичної, фінансової та податкової звітності; аналітичні (розрахункові) таблиці; ілюстрації допоміжного характеру тощо). ВИМОГИ ДО ОФОРМЛЕННЯ ДИПЛОМНОЇ РОБОТИ МАГІСТРА Загальні вимоги Роботи виконуються тільки за допомогою комп’ютера на одній стороні аркуша білого паперу формату А-4 (210297 мм) через 1,5 комп’ютерних інтервали до тридцяти рядків на сторінці, мінімальна висота шрифту 14 кегель комп’ютерного набору, шрифт Times New Roman. На кожному аркуші повинні бути поля таких розмірів: ліворуч, зверху та знизу – не менше 20мм, праворуч – не менше 10мм. Шрифт друку повинен бути чітким, чорного кольору. Щільність тексту має бути однаковою. Якщо у текст вписуються від руки іншомовні слова, формули, умовні знаки, то їх треба вписувати чорнилом, тушшю, пастою тільки чорного кольору, при цьому щільність вписаного тексту повинна наближатись до щільності основного тексту. Друкарські помилки, описки чи графічні нечіткості, виявлені у процесі оформлення роботи, можна виправляти охайним підчищенням чи за допомогою коректора і нанесенням на тому ж місці або між рядками виправленого тексту (фрагменту малюнка) тим самим кольором, яким написаний текст. Заголовки структурних частин роботи “АНОТАЦІЯ”, “ЗМІСТ”, “ПЕРЕЛІК УМОВНИХ ПОЗНАЧЕНЬ“ (якщо такий є), “ВСТУП”, “РОЗДІЛ”, “ВИСНОВКИ”, “СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ”, “ДОДАТКИ”(якщо такі є) друкують великими літерами напівжирним шрифтом симетрично до тексту (по центру). Кожну структурну частину треба починати з нової сторінки. Текст розділів може складатись з підрозділів. Заголовки підрозділів друкуються маленькими літерами (крім першої великої) з абзацного відступу. Крапка у кінці заголовка не ставиться. Якщо підрозділи містять пункти, то заголовки цих пунктів друкують маленькими літерами (крім першої великої) з абзацного відступу в розрядці у підбір до тексту. У кінці заголовка, надрукованого у підбір до тексту, ставиться крапка. Якщо заголовок складається з двох чи більше речень, то їх розділяють крапкою. Заголовки чи слова у них не підкреслюються і слова при переносах не розбиваються. Відстань між заголовками (за винятком заголовка пункту) і подальшим текстом має дорівнювати одному міжрядковому інтервалу, а відстань між заголовком і останнім рядком попереднього тексту (для тих випадків, коли кінець одного і початок другого підрозділу розташовується на одній сторінці) – двом міжрядковим інтервалам. Нумерація. Нумерація сторінок, розділів, підрозділів, пунктів, підпунктів, малюнків, таблиць, формул подається арабськими цифрами без знака №. Нумерація має бути наскрізною, причому першою сторінкою є титульний аркуш, але на ньому номер сторінки не ставиться. Рисунки і таблиці включаються у загальну нумерацію. Сторінки з додатками і списком літератури включаються у наскрізну нумерацію. Номер сторінки проставляється у правому верхньому кутку сторінки без будь яких знаків (крапки у кінці, виділення рисками, дужками тощо). Номер розділу ставиться після слова “РОЗДІЛ”, наприклад “РОЗДІЛ 4.”, а “ЗМІСТ”. “ПЕРЕЛІК УМОВНИХ ПОЗНАЧЕНЬ”, “ВСТУП”, “ВИСНОВКИ” не нумеруються. Нумерація починається з першого розділу. Підрозділи нумеруються у межах розділу. Номер підрозділу складається із номера розділу та свого порядкового номера, розділених крапкою. У кінці також ставиться крапка, наприклад ”2.1.”(перший підрозділ (параграф) другого розділу). Пункти нумеруються арабськими цифрами у межах кожного підрозділу. Номер пункту має складатися із номера розділу, підрозділу і пункту (свого порядкового номера), розділених крапками. У кінці номера пункту також ставиться крапка, наприклад, “2.1.3.” (третій пункт першого підрозділу другого розділу). Потім у тому ж рядку йде заголовок пункту. Пункт може не мати заголовка. Номери підрозділів і пунктів ставляться на їх початку, номер пункту – на початку першого рядка абзацу, яким розпочинається відповідний пункт. Цифра номера пункту не повинна виступати за межі абзацу. Якщо пункти міститимуть підпункти, то їх нумерують у межах кожного пункту за такими ж правилами, як пункти. Оформлення ілюстрацій (рисунків) Ілюстрації (фотографії, схеми, креслення, графіки тощо) називаються рисунками, які нумеруються послідовно у межах розділу або наскрізно (якщо рисунків не багато) арабськими цифрами. Якщо рисунків багато, то номер рисунка має складатися із номера розділу і порядкового номера рисунка, розділених крапкою, наприклад ”Рис.1.2.” (другий рисунок першого розділу), а далі йде назва рисунка. При посиланні на рисунок перший раз необхідно вписувати його повний номер, наприклад, ”(рис.1.2)”. Подальші посилання на рисунки виконуються разом із скороченим словом “дивись”, наприклад “(див.рис.1.2)”. Рисунки мають розташовуватись одразу після посилання на них у тексті. Якщо на даній сторінці немає місця, то їх необхідно розташувати на наступній сторінці у зручній для ознайомлення формі тобто, щоб для вивчення цього рисунка сторінку можна було б повернути за годинниковою стрілкою. Номер рисунка, його назва і пояснювальні підписи розміщуються послідовно під рисунком. Оформлення таблиць Таблиці у роботі нумеруються послідовно (за винятком таблиць, поданих у додатках) в межах розділу. У правому верхньому куті пишеться слово “Таблиця” із зазначенням її номера. Номер таблиці складається із номера розділу і порядкового номера таблиці, розділених крапкою, наприклад “Таблиця 1.2” (друга таблиця першого розділу). При посиланні на таблицю вказують її повний номер, а слово “Таблиця” пишуть у скороченому вигляді, наприклад “(табл.1.2)”. Якщо у роботі тільки одна таблиця, то її не нумерують і слово “Таблиця” не пишуть. Під словом “Таблиця” розміщується заголовок таблиці симетрично до форми таблиці. Слово “Таблиця” і заголовок починаються з великої букви. Назва не підкреслюється. Таблиці потрібно розташовувати після першої згадки її у тексті так, щоб її зручно було розглядати без повороту або з поворотом за годинниковою стрілкою. Якщо на даній сторінці немає місця, то їх необхідно розташувати на наступній сторінці у зручній для ознайомлення формі, тобто, щоб для вивчення таблиці сторінку можна було б повернути за годинниковою стрілкою. При переносі таблиці на наступну сторінку нумерацію колонок необхідно повторити, а над нею розмістити слова “Продовження табл.” із зазначенням її номера, наприклад “Продовження табл.1.2”. Таблицю з великою кількістю рядків можна переносити на інший аркуш, при цьому назву вміщують тільки над її першою частиною. Таблицю з великою кількістю граф можна ділити на частини і розміщувати одну частину під іншою у межах одної сторінки. Якщо рядки або графи таблиці виходять за формат сторінки, то у першому випадку в кожній частині таблиці повторюють її головку, в другому випадку – боковик. Заголовки граф таблиці пишуться з великої букви, підзаголовки граф – з малої, якщо вони складають одне речення із заголовком, і з великої, якщо вони мають самостійне значення. Висота рядків повинна бути не меншою 8 мм. Графу “№ з.п.” у таблицю включати не потрібно (крім випадків, коли на рядок таблиці є посилання у тексті). Якщо текст, який повторюється у графі таблиці і складається з одного слова, то його можна замінити лапками; якщо текст повторюється і складається з двох чи більше слів, то при першому повторенні його замінюють на слова “Те ж”, а далі - лапками. Замість цифр, марок, знаків, букв, математичних чи хімічних символів лапки не допускаються. Якщо цифрові дані у якомусь рядку таблиці не наводяться, то у ньому ставиться прочерк. Оформлення формул Формули в роботі (якщо їх більше одної) нумерують у межах розділу. Номер формули складається з номера розділу і порядкового номера формули у розділі, між якими ставиться крапка. Номер формули пишеться біля правого берега аркуша на рівні відповідної формули (якщо формула велика, то на рівні нижнього рядка формули до якої він відноситься) в круглих дужках, наприклад (2.2) (друга формула другого розділу). Пояснення позначень символів чи числових коефіцієнтів наводиться безпосередньо під формулою у тій послідовності, у якій вони подані у формулі. Це пояснення подається з нового рядка, починаючи зі слова ”де”, двокрапка після якого не ставиться. Значення кожного символу чи числового коефіцієнта подається з нового рядка. Розмірність одного і того ж параметра у межах роботи має бути однаковою. При посиланні у тексті на формулу, необхідно подати її повний номер у дужках, наприклад, ”У формулі (1.2)”. Рівняння і формули виділяються з тексту вільними рядками. Вище і нижче кожної формули потрібно залишити не менше одного вільного рядка. Оформлення приміток Якщо у тексті є необхідність у примітках, в яких вказують довідкові чи пояснювальні дані, то пишеться слово “Примітка” чи “Примітки”. Якщо приміток на одному аркуші в одному пункті чи підпункті декілька, то після слова “Примітки” ставиться двокрапку і примітки нумеруються. Якщо є одна примітка, то її не нумерують і після слова “Примітка” ставиться крапка. Оформлення посилань У роботі часто робляться посилання на джерела, матеріали чи окремі результати, які використовуються при розробці проблеми, задачі, розгляді питання та ін. Такі посилання дають змогу відшукати документи і перевірити достовірність відомостей про цитування документа, дають необхідну інформацію щодо цього документа, допомагають з’ясувати його зміст, мову тексту, обсяг. Посилатись слід на останні видання публікацій. На більш ранні видання можна посилатись у тих випадках, коли в них наявний матеріал, який не включено до останнього видання. Якщо використовуються відомості із джерел документальної інформації чи з великою кількістю сторінок, то у посиланні необхідно точно вказати номери сторінок, ілюстрацій, таблиць, формул з джерела, на яке дається посилання. Посилання у тексті роботи на джерела слід зазначати порядковим номером за переліком їх у списку літератури, виділивши двома квадратними дужками, наприклад “ …у працях [2-5, 8]…” чи [17, с. 20-25]. Часто посилання на джерела робиться у виносках. При такому варіанті посилання має відповідати його бібліографічному опису, часто з вказівкою на номери сторінок. При посиланнях на ілюстрації, таблиці, формули, які розміщені у самій роботі автора, відповідно вказується: порядковий номер ілюстрації (наприклад, “рис. 2.4”; номер таблиці (наприклад, “…в табл. 1.4”); порядковий номер формули (наприклад, “…у формулі (2.2)”. При повторних посилання на ілюстрації та таблиці треба вказувати скорочено слово “дивись”, наприклад, “див. рис. 2.4”. Оформлення списку використаної літератури До цього списку включаються усі використані джерела, які розташовуються за алфавітом або у порядку посилань на них у тексті. Інформація про видання (монографії, підручники, довідники тощо) має включати: прізвище та ініціали автора, назву книги, місце видання, видавництво і рік видання, обсяг у сторінках. Ці дані друкуються у виданнях. Прізвище автора подається у називному відмінку. Якщо є два, три чи чотири автори, то їх прізвища з ініціалами подають у тій послідовності, у якій вони надруковані у книзі; перед прізвищем наступного автора ставлять кому. При наявності більше чотирьох авторів, вказують прізвища з ініціалами тільки перших трьох, а далі пишуть слова ”та інші”. Назву місця видання необхідно подати повністю у називному відмінку. Дані про статтю із періодичного видання мають вказувати: прізвище та ініціали автора, заголовок статті, назву видання (журналу), назву серії (якщо така є), рік випуску, номер видання (журналу), сторінки, на яких розміщена стаття. Заголовок статті подається у тому вигляді, як вказано у періодичному виданні. Назву серії пишуть після скороченого слова “сер”. Номери сторінок, на яких розміщена стаття, розділяють рискою, наприклад, C.32-39. Після прізвища ставиться кома та пробіл, а також пробіл між складовими ініціалів : Мельник, В. М. Усі елементи опису пишуться з малої літери крім перших слів кожної області та заголовків у всіх описах. Після заголовку вид матеріалу пишуть у квадратних дужках без пропусків і без скорочення: [Текст] чи [Тext], [Електронний ресурс]. У квадратних дужках пишуть усе, що запозичене з інших джерел або за даними аналізу матеріалу. Прізвище першого автора при опису одного автора повторюють в області відповідальності (за косою рискою), а при опису двох і трьох авторів прізвище першого автора пишуть перед заголовком та після косої риски пишуть усіх авторів. При наявності більше трьох авторів в області відповідальності (за косою рискою) пишуть лише першого автора (за бажанням можна писати всіх авторів) та ін.: [та ін.]. У дисертації та авторефераті в області відповідальності пишуть повністю прізвище, ім'я та по батькові. У патентних документах в області відповідальності на відміну від інших документів пишуть спочатку прізвище, а потім ініціали. Знаки ; та : розділяють пробілами з обох боків. Реєстраційний номер книги (ISBN) пишуть, якщо він є. Відсутні пробіли в нумерації сторінок : 8–10. У кінці опису ставиться крапка. Оформлення додатків Додатки оформляються як продовження роботи на наступних її сторінках або у вигляді окремої частини (книги), розміщуючи їх у порядку посилань у тексті роботи. Кожний додаток починається з нової сторінки. Додаток повинен мати заголовок, надрукований угорі малими буквами з першої великої симетрично відносно тексту сторінки. Посередині рядка над заголовком малими буквами з першої великої друкується слово “Додаток …” і велика літера української абетки, наприклад “Додаток А”, “Додаток Б”. Додатки слід позначати послідовно відповідно до букв алфавіту, за винятком букв Г, Ґ, Є, І, Ї, Й, О, Ч, Ь. Один додаток позначається як додаток А. Текст кожного додатка може поділятись на розділи та підрозділи, які нумеруються у межах кожного додатка. У цьому разі перед кожним номером ставлять позначення додатку (літеру) і крапку, наприклад А.2 – другий розділ додатка А; В.3.1. – підрозділ перший третього розділу додатка В. Ілюстрації, таблиці і формули у додатках нумеруються у межах кожного додатка, наприклад: рис. А.1.2. – другий рисунок першого розділу додатка А; формула (В.1) – перша формула додатка В. При оформленні додатків окремою частиною (книгою) на титульному аркуші роботи під її назвою друкують великими буквами слово “ДОДАТКИ”. Оформлення графічної частини Графічна частина виконується на аркушах формату А-1, на яких можуть міститися графіки, схеми, таблиці, моделі, фотографії тощо. Кількість аркушів повинна бути в межах 6-8. Їх назва має відображати зміст пояснювальної записки. Ця частина має відповідати таким вимогам:
Якщо графічна частина містить технічні креслення, то вони повинні бути виконані відповідно до чинної системи стандартів. Вибраний для конструктивного розроблення об’єкт чи окремий його елемент повинен бути зображений у закінченому вигляді. Демонстраційні креслення та плакати (графіки, діаграми, збільшені розрахункові схеми чи формули, які містяться у пояснювальній записці та інше) виготовляються дипломником будь-яким методом, але так, щоб можна було їх читати на відстані 5-6 метрів. Належним чином оформлена дипломна робота має бути зброшурована (тверда палітурка). На титульній сторінці магістр ставить свій підпис та дату завершення роботи. 5. ДЕЯКІ ПОРАДИ МАГІСТРАМ ЩОДО ПІДГОТОВКИ ТЕКСТУ ДИПЛОМНОЇ РОБОТИ ТА ВИСТУПУ НА ЇХ ЗАХИСТІ Як свідчить практика, написання роботи викликає у магістрів значні труднощі організаційного характеру, зокрема при пошуку і відборі необхідної літератури та роботі з літературними джерелами, при компонуванні опрацьованого матеріалу та виборі методу викладення тексту, при формуванні висновків та підготовці виступу на захист роботи. Пошук і відбір необхідної літератури – один з першочергових кроків практичної реалізації поставлених завдань магістром-випускником при підготовці роботи (проекту). Для більш повного виявлення основних літературних джерел, а при необхідності архівних документів, статистичних даних та ін. з теми виконуваної роботи, використовують каталоги чи картотеки кафедр та бібліотек вищого закладу освіти, провідних та спеціалізованих бібліотек міста, області, бібліотечні спеціальні видання, прикнижні та пристатейні списки літератури, виноски та посилання у підручниках, монографіях, словниках та ін. Бібліографічні записи джерел краще робити на каталожних картках, бо з них швидко можна скласти робочу картотеку і зручно поповнювати її. Сукупність таких карток доцільно групувати за розділами роботи, мети чи періоду опрацювання. Якщо у різних розділах роботи (проекту) використовується одне й те ж джерело, то при групуванні за розділами і підрозділами слід дублювати картки. Бібліографічні описи на картках треба робити повними, відповідно до вимог стандарту, бо ці картки потім використовуються для складання списку використаної літератури. Складену з теми роботи картотеку бажано показати керівникові, який може порекомендувати додаткові джерела, дати певні поради щодо першочерговості опрацювання, необхідності та доцільності використання тих чи інших джерел. Вивчення та конспектування літератури за темою роботи. Вивчення літератури рекомендується розпочинати з тих робіт, у яких досліджувана проблема висвітлюється у цілому, а пізніше перейти до джерел, де відображаються більш вужчі, окремі, вибрані питання. Починати ознайомлення з виданням треба з титульної сторінки, щоб з’ясувати де, коли, ким було воно видано, переглянути зміст, прочитати анотацію чи передмову, де розкрито призначення видання, завдання, які ставив автор у ньому. Читати текст треба уважно, щоб збагнути хід авторської думки, відрізнити висновки, головні положення від фактів, аргументів та ілюстративного матеріалу. Слід особливо вияснити зміст тези і аргументів, знайти відповідь на питання, чи є між ними відповідне відношення; аналізувати, чи достатньо означені поняття, що використовуються; визначити, які з тверджень носять проблематичний, гіпотетичний характер, які з фрагментів тексту містять “приховані” питання і т. д. Цих вимог треба дотримуватись і при формуванні основного тексту своєї роботи. Необхідні цитати, цифри, факти, висновки, які мають відношення до теми роботи, виписують на окремому аркуші стандартного розміру, що сприяє кращій орієнтації у накопиченому матеріалі, систематизації його за розділами, проблемами. Після кожної цитати, прикладу чи іншого виписаного матеріалу слід вказувати точний опис джерела з позначенням сторінок, на яких опублікований цей матеріал. Це необхідно для забезпечення вимог правильного оформлення, якщо такий матеріал буде використовуватись при створенні тексту. Композиція плану роботи передбачає формулювання назви теми, викладення вступного матеріалу, основного тексту і висновків. При цьому необхідно пам’ятати, що усі частини тексту – вступ, основна частина і висновки – підпорядковуються темі. Конкретні вимоги до цих частин магістерської роботи були розглянуті вище. Тут ми розкриємо лише деякі загальні питання. Спочатку слід домогтись логічно правильної розробки структури роботи, що є запорукою успіху розкриття теми. Така структура дозволяє побачити окремі одиниці роботи у їх взаємозв’язку, контролювати порядок, у якому мають міститись окремі частини тексту, визначити шляхи дій, побачити нерозкриті питання, спланувати та організувати працю самого автора дослідження, написати зміст роботи. Розроблену структуру доцільно погодити з науковим керівником. Процес створення структури може уточнюватись протягом усієї роботи над темою. Потім доцільно скласти повний список використаної літератури, щоб при написанні тексту зразу можна було робити відповідні посилання на літературу, бо, як свідчить практика, на завершальному етапі роботи над текстом без такого списку дослідникам доводиться витрачати багато часу на переробку і уточнення посилань. Проаналізований і систематизований матеріал викладається відповідно до змісту у вигляді окремих розділів (глав) і підрозділів (параграфів). Кожний розділ (глава) висвітлює самостійне питання, а підрозділ (параграф) – окрему частину цього питання. Починаючи працювати над розділом, треба усвідомити його головну ідею, а також тези кожного підрозділу. Тези мають підтверджуватись фактами (аргументами), висновками різних авторів, результатами теоретичних досліджень, експериментів, аналізом конкретного практичного досвіду. Вступ роботи є початковою частиною тексту, він, як правило, пишеться після того, як написана основна частина роботи. Зміст теми розкривається в основній частині тексту. Ця частина найбільша за обсягом, найбільш значуща і відповідальна. Тут виключна увага приділяється аналізу досліджуваної проблеми і аргументації одержаних результатів, тому основна частина складається, як правило, з декількох розділів. У цій частині має бути виконано два головні завдання: перше – обґрунтувати (довести, пояснити, розтлумачити, підтвердити, виправдати, спростувати) сформульовані положення; друге - розкрити їх у доступній і переконливій формі, причому так, щоб можна було оцінити достовірність інформації, відтворити за необхідності результати і використати для інших цілей викладений матеріал. Огляд літератури з досліджуваної теми має включати найбільш цінні, актуальні роботи (10-15 джерел). Огляд літературних джерел доцільно групувати: роботи, де висвітлюється історія розвитку проблеми; теоретичні роботи, які повністю присвячені темі, потім ті, що розкривають тему частково, окремі її сторони; роботи у яких тема чи окремі її сторони висвітлюється чи оцінюються неоднозначно, суперечливо. Автор роботи має назвати ті питання (якщо такі виявить), що залишились невирішеними і, отже, визначити своє місце у розв’язанні проблеми. Огляд закінчується коротким висновком про ступінь висвітлення в літературі основних аспектів теми. Достовірність висновків та результатів, що відображаються у роботі загалом підтверджуються вивченням практичного досвіду роботи конкретних організацій (підприємства, банку, установи, їх підрозділів тощо). Накопичуючи та систематизуючи факти, треба вміти визначати їх достовірність, знаходити найбільш істотні ознаки для порівняння, розрізнення, характеристики, опису, аналізу і синтезу, узагальнення. Порівняння чи розрізнення допомагає виділити головне, типове у розглядуваних подіях, простежити зміни за певний період, виявити закономірності, проаналізувати причини труднощів, визначити тенденції та перспективи тощо. Аналіз зібраних матеріалів слід проводити у сукупності, з урахуванням різних факторів впливу на даний об’єкт. На основі синтезу необхідно поєднати окремі частини, що були вивчені у процесі аналізу, і розглянути предмет дослідження як єдине ціле, зробити узагальнення і певні висновки. Широке використання різних методів, особливо у комплексному їх застосуванні, дозволяє поєднати різні роз’єднані знання у цілісну систему, вивести певні закономірності, визначити подальші тенденції розвитку теорії та практики відповідної сфери діяльності або окремої організації чи її підрозділів. Основна частина переважно має свій власний план викладення. При складанні цього плану можуть бути використані найрізноманітніші процедури: поділ, класифікація, розчленування, періодизація, типологія та ін., це залежить від специфіки дослідження і рівня, на якому воно проводиться. На емпіричному рівні, наприклад, широко використовується класифікація, на теоретичному – типологія, для історичного дослідження суттєвого значення набуває періодизація. При формуванні тексту необхідно визначитись (це залежить від теми, методів дослідження, наявного фактичного матеріалу та ін.) у способах викладення текстового матеріалу. Найважливішими способами викладення матеріалу є дедуктивний та індуктивний. При дедуктивному способі вихідним є деякі загальні положення, кінцевими, як правило, - часткові чи одиничні, які логічно виводяться із цих загальних. При індуктивному способі, навпаки, вихідними є часткові чи одиничні положення, факти, а кінцевим – загальне твердження, яке індуктивно виводиться з цих часткових чи одиничних. Дедуктивний виклад є більш строгим, послідовним, систематичним, доказовим. Разом з тим цей спосіб не забезпечує достатнього наочно-образного переконання. Індуктивний спосіб викладення відрізняється більшою цікавістю, доступністю і переконливістю, але у теоретичному плані індукція є менш доказовою, думки не оформляються у строгу логічну систему. На практиці, як правило, виклад матеріалу здійснюється комбіновано, використовуючи дедуктивний і індуктивний способи. Коли виникає необхідність висловити свою власну думку з того чи іншого питання, проінтерпретувати висловлення інших авторів, то часто вдаються до аналогії. Заключна частина є логічним завершенням роботи. У висновках коротко і стисло викладаються основні результати, які одержали достатнє обґрунтування в основній частині тексту. Висновки подаються у вигляді окремих лаконічних положень, методичних рекомендацій. Надзвичайно важливим є те, щоб вони відповідали поставленим завданням. У висновках зазначається не лише те позитивне, що вдалось виявити у результаті вивчення теми, але й недоліки та проблеми, а також конкретні рекомендації щодо їх усунення. Можуть накреслюватись шляхи подальшого розвитку теми. У першому пункті, як правило, коротко оцінюється стан питання. Далі розкриваються методи вирішення поставленої у роботі проблеми (задачі), їх практичний аналіз, порівняння з відомими розв’язаннями. Допоміжні результати, слабо обґрунтовані твердження до висновку не включають. Після підготовки тексту, ілюстрацій, літературної і технічної корекції автор роботи готує тези виступу, з якими він має виступити при захисті своєї роботи. У виступі доцільно висвітлити такі важливі питання: аргументувати вибір теми і обґрунтувати її актуальність; розкрити мету, завдання, і об’єкт дослідження; показати, що вдалось встановити, виявити, довести чи спростувати і якими методами це досягалось; викристалізувати елементи, які становлять цінність і є основою, механізмом реалізації завдань роботи; з якими труднощами довелось зіткнутись у процесі дослідження, які теоретичні положення вдалось підтвердити на практиці, а що не знайшло підтвердження; як виконуються вимоги відповідних законодавчих актів та нормативних документів; які зроблено висновки. Виступ не повинен перевищувати 10 хвилин.
До захисту магістерських дипломних робіт допускаються магістри, які виконали всі вимоги навчального плану, здали всі іспити і заліки, пройшли попередній захист на кафедрі. Рішення про допуск до захисту перед ДЕК приймає завідувач кафедри за умови наявності оформленої у відповідності з цими Методичними рекомендаціями дипломної роботи, відгуку наукового керівника та зовнішньої рецензії рецензента. Списки магістрів, допущених до захисту дипломних робіт, подаються в деканат фінансового факультету не пізніше ніж за 5 днів до захисту. Дата захисту магістерських дипломних робіт визначається графіком засідань Державної екзаменаційної комісії, що затверджується наказом ректора ЛДФА і доводиться деканатом фінансового факультету до відома голів, членів ДЕК та магістрів. Цим наказом, за поданням декана, призначаються секретарі комісії, які забезпечуватимуть відповідне документування її роботи. Державній екзаменаційній комісії перед початком чергового засідання ДЕК подаються такі документи:
Державній екзаменаційній комісії можуть бути подані також інші матеріали, що характеризують наукову і практичну цінність виконаної магістерської роботи (друковані статті магістра або тези його доповідей на конференціях за темою роботи, документи, що вказують на її практичне застосування тощо). Перед захистом магістр зобов’язаний ознайомитися з відгуком наукового керівника і зовнішньою рецензією, проаналізувати їх та підготувати відповіді на зауваження. Захист магістерських дипломних робіт проводиться на відкритому засіданні Державної екзаменаційної комісії за участю не менше половини її складу при обов’язковій присутності голови комісії або його заступника. Захист дипломної роботи розпочинається з доповіді її автора, в якій він в межах 15- 20 хвилин повинен висвітлити:
Під час доповіді потрібно використовувати демонстраційні матеріали (таблиці схеми, графіки тощо). Після доповіді магістр відповідає на питання членів ДЕК, які ставляться з метою визначення рівня його професійної підготовки та економічної ерудиції в цілому. Далі оприлюднюються відгуки керівника та зовнішнього рецензента, після чого магістрові надається слово для відповіді на їх зауваження. Під час захисту ведеться протокол засідання ДЕК. Окремо зазначається думка членів ДЕК про практичну цінність роботи і рекомендації щодо випускника. Загальний час захисту магістерської роботи, як правило, не повинен перевищувати 30 хвилин. Оцінюючи магістерську дипломну роботи ДЕК керується критеріями наведеними в таблиці. При оцінці доповіді магістра насамперед звертають увагу на те, наскільки вільно і впевнено доповідач володіє матеріалом своєї роботи, сучасною економічною термінологією, демонструє і пояснює ілюстративний матеріал до роботи. Доповідач повинен правильно розподілити час, що йому відведений для доповіді, присвячуючи переважну частину часу аналізу одержаних результатів, висновкам і пропозиціям, не зупиняючись на другорядних питаннях. На запитання присутніх доповідач повинен давати чіткі відповіді по суті, бути впевненим у своїх знаннях. На підставі результатів захисту магістерської роботи, відгуку наукового керівника та висновків рецензента Державна екзаменаційна комісія приймає мотивоване рішення стосовно кожного магістра щодо оцінки його дипломної роботи. Рішення ДЕК щодо оцінки знань, виявлених при підготовці та захисті магістерської роботи, а також присвоєння магістру кваліфікації магістра з фінансів та видачі йому відповідного державного документа про освіту (диплома) приймається на закритому засіданні відкритим голосуванням більшістю голосів членів комісії, які брали участь у засіданні. При розходженні оцінок членів комісії голос голови є вирішальним. |