Geum.ru

План водний фонд України І його народногосподарське використання. Стан водного середовища І шляхи його покращання

Вид материалаДокументы

Содержание


Водний кодекс України
Подобный материал:
ТЕМА 9. Екологія водного середовища


ПЛАН
  1. Водний фонд України і його народногосподарське використання.
  2. Стан водного середовища і шляхи його покращання.
  3. Основні положення Водного кодексу України.



  1. До водного середовища України належать:
  1. поверхневі води:

природні водойми (озера);

водостоки (річки, струмки);

штучні водойми (водосховища, ставки) і канали;
  1. підземні води та джерела;
  2. внутрішні морські води та територіальне море басейнів Чорного і Азовського морів, межі якого визначені міжнародним морським правом.

Згідно Водного кодексу України названі водні об‘єкти становлять її водний фонд.

Водний фонд України складається з водних об'єктів загальнодержавного значення і водних об'єктів місцевого значення.

До водних об'єктів загальнодержавного значення належать:

1) внутрішні морські води та територіальне море;

2) підземні води, які є джерелом централізованого водопостачання;

3) поверхневі води (озера, водосховища, річки, канали), що знаходяться і використовуються на території більш як однієї області, а також їх притоки всіх порядків;

4) водні об'єкти в межах територій природно-заповідного фонду загальнодержавного значення, а також віднесені до категорії лікувальних.

До водних об'єктів місцевого значення належать:

1) поверхневі води, що знаходяться і використовуються в межах однієї області і які не віднесені до водних об'єктів загальнодержавного значення;

2) підземні води, які не можуть бути джерелом централізованого водопостачання.

Стан водного середовища залежить, насамперед, від того, як експлуатуються об‘єкти водного фонду підприємствами і населенням України, але в значній мірі, стосовно рік, які беруть свій початок в інших країнах, - і від використання вод у виробничих і господарсько-побутових цілях в цих країнах. Найбільш показовою є ситуація з річкою Дунай. Ця річка дає майже 60% річного стоку України, але протікає по її території на довжину лише 174 км (6% своєї загальної довжини). Води річки для господарських і комунальних потреб в нашій країні використовуються в незначній мірі, переважна частина забруднюючих речовин (річка відноситься до дуже забруднених) надходить до неї з об‘єктів, розташованих в інших країнах.

Не тільки наша країна використовує і води басейнів Чорного та Азовського морів. Заходи по охороні таких транскордонних водних об‘єктів повинні здійснюватись об‘єднаними зусиллями держав, національні економіки яких експлуатують ці об‘єкти.

Всього на території України налічується близько 73 тис. річок, 14 з них мають довжину понад 500 км. З великих річок, які в межах України протікають на найбільшу довжину, слід назвати Дніпро (1005 км, 46% усієї довжини), Дністер (705 км, 52%), Сіверський Донець (672 км, 64%), Десну (591 км, 52%), Західний Буг (401 км, 48%). Південний Буг на всю свою довжину (806 км) протікає в межах України.

З 210 км2 річного стоку понад 25% (53,5 км3) доводиться на стік Дніпра. Дніпро є найважливішою річкою України, оскільки разом із створеними на ній водосховищами забезпечує ¾ населення країни прісною водою.

До водосховищ відносяться штучні водойми місткістю більше 1 млн.м3, збудовані для створення запасу води та регулювання її стоку. Всього в Україні споруджено 80 водосховищ. Разом із ставками, яких налічується 20 тис., вони містять 24 км3 води.

Майже 11 км3 води акумулюють 3 тис. озер і лиманів (найбільші з них на Поліссі, в басейні Дунаю, на узбережжі Чорного і Азовського морів, у Криму), однак тільки четверта частина цього обсягу є прісною водою. Запаси підземних вод (розвідано 800 ділянок таких вод) становлять близько 20 км3.

За водозабезпеченням Україна займає одне з останніх місць в Європі. Його питомий показник в нашій країні становить близько 1 тис.м3 на рік на одного жителя. Але він і ще набагато менший у Донбасі і на Півдні, де дефіцит води особливо відчутний.

Екологічний стан води багато в чому залежить від характеру її використання для господарських і особистих потреб людей.

Використання вод здійснюється в порядку загального і спеціального водокористування, для потреб гідроенергетики і водного транспорту.

Загальне водокористування здійснюється громадянами для задоволення їх потреб (купання, плавання на човнах, любительське і спортивне рибальство, водопій тварин, забір води з водних об'єктів без застосування споруд або технічних пристроїв та з криниць) безкоштовно, без закріплення водних об'єктів за окремими особами та без надання відповідних дозволів.

Спеціальне водокористування - це забір води з водних об'єктів із застосуванням споруд або технічних пристроїв та скидання в них зворотних вод.

Спеціальне водокористування здійснюється юридичними і фізичними особами, насамперед, для задоволення питних потреб населення, а також для господарсько-побутових, лікувальних, оздоровчих, сільськогосподарських, промислових, транспортних, енергетичних, рибогосподарських та інших державних і громадських потреб. Спеціальне водокористування здійснюється на підставі дозволу і є платним.

Спеціальне водокористування може бути короткостроковим (до трьох років) або довгостроковим (від трьох до двадцяти п'яти років).

Користування водами для потреб гідроенергетики і водного транспорту здійснюється за плату без оформлення дозволу. Строк користування водами для потреб гідроенергетики і водного транспорту не обумовлюється.

Розрізняють водопостачання беззворотне і водопостачання зворотне. При першому типі водопостачання забрана вода до першоджерела не повертається, а при другому – повертається, однак завжди в меншій кількості та гіршої якості.

Зворотне водопостачання здійснюється з використанням прямоточної, послідовної і оборотної систем водопостачання. При прямоточній системі вода забирається з джерела і після використання у виробничому процесі повертається до нього. У випадку застосування послідовної системи водопостачання при дво- і триразовому використанні води на виробництві вона, з певними витратами, повертається до джерела. Оборотна вода використовується у виробництві багатократно, з періодичним або неперервним її очищенням. Це найбільш ефективний тип водопостачання. Частка зворотної води у загальному обсязі використання на виробничі потреби постійно збільшується. У 1985 р. вона в Україні становила 78%, у 1990 р. – 80%, у 1995 р. – 84%, у 1998 р. – 86 %.

Для оцінки обсягів виробничого водоспоживання використовується термін водоємність виробництва. Під нею розуміють кількість води (м3), необхідної для виробництва 1 т готової продукції. Особливо великі витрати води в хімічній промисловості: на виробництво 1 т аміаку витрачається 1000 м3 води, 1 т синтетичного каучуку – 3600, 1 т капронового волокна – 5600. Дуже водоємна кольорова металургія: на виплавку 1 т міді витрачається 500 м3 води, 1 т нікелю – 4000.

Але, зважаючи на величезні обсяги виробничої діяльності, одним з найбільших промислових споживачів води є чорна металургія. Виробництво окремих видів продукції в цій галузі у 1999 р. і середня їх водоємність характеризувались такими даними:

Видобуто залізної руди
47,8 млн. т
Водоємність видобування і збагачення 1 т руди
3 м3

Вироблено чавуну
23,0 млн. т
Водоємність виробництва 1 т чавуну
30 м3

Вироблено сталі
27,4 млн. т
Водоємність виробництва 1 т сталі
120 м3


Великим споживачем води є сільське господарство. Особливо багато води використовується в цій галузі для зрошення земель (в Україні зрошується 2,6 млн. га сільськогосподарських угідь).

Всього у 1999 р. було спожито 13,8 млрд. м3 свіжої води (обсяг оборотної води не взято до уваги), у тому числі для виробництва 6,8 млрд. м3 (49,3%) і для господарсько-питних потреб 3,8 млрд. м3 (27,5%). Споживання свіжої води у порівнянні з 1990 р. зменшилось: для виробництва у 2,4 разів і для господарсько-питних потреб у 1,2 .


2. Негативні зміни екологічного стану вод обумовлюються їх виснаженням, забрудненням і засміченням.

Виснаження вод – це зменшення величини поверхневого стоку або скорочення запасів підземних вод нижче межі, за якою природним шляхом вони не можуть відновитися.

Забруднення вод – несприятливі зміни складу і властивостей води водного об‘єкта в результаті надходження до нього речовин, що спричиняють погіршення якості води.

Засмічення вод – привнесення у водні об‘єкти сторонніх предметів і матеріалів, що шкідливо впливають на стан вод.

Високий рівень сільськогосподарського освоєння земель в Україні, масштабні заходи по осушенню боліт негативно вплинули на природні резерви поверхневих вод, особливо на такі початкові ланки водних ресурсів суходолу, як малі річки.

Малі річки – це річки, стан, розподіл і переміщення води (гідрологічний режим) яких залежить від місцевих факторів. Водність їх, як правило, має значну мінливість і у великій мірі обумовлюється станом підземних водоносних горизонтів. За ознакою розмірів до них відносяться річки з площею водозбору до 2 тис. км2. На території України нараховується близько 22 тис. малих річок протяжністю 170 тис. км. Однак внаслідок недалекоглядної господарської політики, нерозумного ставлення до природи тисячі малих річок перестали існувати взагалі, і вони втрачені назавжди.

Велика кількість води втрачається, головним чином випаровується, під час використання її у виробництві та для господарсько-питних потреб. Різниця між обсягами води забраної і повернутої (скинутої) до водних джерел в Україні у 1999 р. становила 2,8 млрд. м3 (2,8 км3).

Однак найбільш негативним фактором погіршення стану водного середовища є його забруднення шкідливими речовинами. У водні об‘єкти ці речовини потрапляють у складі стічних вод. До стічних відносяться води, що утворилися в процесі господарсько-побутової і виробничої діяльності (крім шахтної, кар’єрної і дренажної), а також відведені з забудованої території, на якій вони утворилися внаслідок випадання атмосферних опадів.

З стічними водами у водні об‘єкти надходять шкідливі домішки неорганічної (кислоти, мінеральні солі, луги тощо) й органічної природи (нафта й нафтопродукти, органічні сполуки, поверхнево-активні речовини, миючі засоби, пестициди тощо). Більшість з них є отруйними для мешканців водойм та людей. Це сполуки миш‘яку, свинцю, ртуті, міді, кадмію, хрому, фтору тощо. Вони поглинаються фітопланктоном і передаються далі по харчових ланцюжках більш високоорганізованим організмам.

Згубно впливають на стан водних об‘єктів стічні води, що містять розчинені органічні речовини або суспензії органічного походження. Більшість цих речовин сприяє зниженню вмісту кисню у воді. Основними джерелами надходження органічних речовин у стічні води є підприємства целюлозно-паперової промисловості, нафтопереробні заводи, великі тваринницькі комплекси тощо.

В значних обсягах у водне середовище находять нафтопродукти, сміття від водного транспорту. Шкодить водному середовищу і робота ГЕС. Через споруджені для них греблі косяки осетрових не можуть піднятися на свої природні нерестилища. А у величезних водосховищах, які забезпечують роботу ГЕС, влітку, із-за їх невеликої глибини, катастрофічно погіршується якість води, відбувається її цвітіння.

Зменшення рівня забруднення вод здійснюється, насамперед, за рахунок їх самоочищення. Основними фізичними факторами самоочищення є, наприклад, розбавлення, розчинення і перемішування (без втручання людини) забруднень, які надходять у водні об‘єкти, а також обеззараження води ультрафіолетовим випромінюванням сонця. Біологічне самоочищення забезпечується сукупною діяльністю організмів, які населяють води, - бактерій, водоростей, вищих водних рослин, безхребетних тварин, і найбільш активно воно здійснюється в теплу пору року.

Однак обмежуватись сьогодні лише розрахунком на самоочищення вод не можна, оскільки надто великим є антропогенне навантаження на них. Необхідно застосовувати весь комплекс заходів з охорони водних об‘єктів від забруднення, засмічення, виснаження, які спричиняють шкоду здоров‘ю населення, зменшують рибні запаси, погіршують умови водопостачання і викликають інші несприятливі явища. Ефективним заходом охорони вод є стягнення плати за забір води.

З метою попередження забруднення джерел питної води обов‘язковою є санітарна охорона водойм. Нею передбачаються удосконалення технологічних процесів виробництва, спрямованих на зменшення водоскиду і повторного використання стічних вод після очищення в замкнутому циклі, перетворення токсичних продуктів в нешкідливі або менш токсичні і т.ін., а також створення зон санітарної охорони навколо джерел водопостачання і очисних споруд.

Зона санітарної охорони - це територія навколо споруд, які забирають воду, та джерел водопостачання, в межах якої установлюється особливий санітарний режим для охорони води від забруднення, насамперед, заборона господарської діяльності людей.

Вирішальне значення в справі зменшення рівня забруднення водного середовища має здійснення заходів з очищення стічних вод. Таке очищення здійснюється механічним, хімічним і біологічним способами.

Механічне очищення полягає у видаленні із стічних вод нерозчинних речовин (піску, глини, твердих предметів), а також жирів, нафтопродуктів, смол тощо. До складу споруд та обладнання механічного очищення входять решітки, пісколовки, відстойники, фільтри, центрифуги. За допомогою механічного очищення кількість зважених нерозчинних домішок знижується на 90%, а органічних - до 20 %.

Хімічне очищення, яке здійснюється після механічного, передбачає внесення в стічні води спеціальних речовин-реагентів, які вступаючи в реакцію з забруднювачами утворюють нешкідливі сполуки або нерозчинні речовини, що випадають в осад і видаляються.

Біологічний метод є основним методом очищення стічних вод. Він полягає у використанні спільнот мікроорганізмів (бактерії, водорості, гриби тощо), які швидко руйнують органічні домішки, розкладаючи їх на прості нешкідливі сполуки (воду, вуглекислий газ, мінеральні солі). Процеси біологічного очищення здійснюються на таких спорудах, як поля зрошення, поля фільтрації, біологічні фільтри тощо.

Для очищення найбільш складних і токсичних стоків застосовують комбінований фізико-хімічний метод очищення (сорбція, флотація, екстракція, іонний обмін та ін.).

Як правило, стічні води не очищають на 100%, бо після певної межі затрати на кожний додатковий відсоток очищення суттєво зростають. Тому таке очищення здійснюють до певного, наперед визначеного рівня, а потім розбавляють очищену воду чистою природною водою так, щоб вміст домішок у суміші не перевищував ГДК, і скидають у водойму або використовують.

В Україні у 1998 р. до категорії стічних вод, які потребували очищення, було віднесено 5,8 млрд. м3, або ж 53% від загального обсягу стічних вод. З них до нормативного рівня було очищено 1,6 млрд. м3 (28%). Недостатньо очищених вод було скинуто 3,4 млрд. м3 (58%) і без очищення - 0,8 млрд. м3 (14 %). Тобто рівень очищення стічних вод в цілому ще незадовільний.

З 4,2 млрд. м3 скинутих у природні поверхневі водні об‘єкти забруднених стічних вод 2,5 млрд. м3 (59%) прийшлось на 4 області - Дніпропетровську, Донецьку, Запорізьку та Луганську. З них недостатньо очищених було 1,9 млрд. м3 (56% всіх недостатньо очищених вод народного господарства) і без очищення - 0,6 млрд. м3 (74% всіх вод без очищення).

Загальна установлена потужність очисних споруд досить велика - 8,3 млрд. м3, що навіть перевищує показник обсягу стічних вод, які потребували очищення (5,8 млрд. м3). Але тут в розрахунок взято також і очисні споруди не працюючих підприємств і таких підприємств, де суттєво зменшились обсяги виробництва. На багатьох же діючих підприємствах їх не вистачає. При цьому введення в дію нових очисних споруд з кожним роком зменшується. У 1998 р. у порівнянні з 1990 р. їх було введено в 7 разів менше, а у порівнянні з 1985 р. - в 15 разів.

Тому, зокрема, слід суттєво посилити вимоги до підприємств - забруднювачів водного середовища в питанні повного забезпечення виробництва спорудами з очистки стічних вод і максимального використання їх потужностей.

Стоїть широкомасштабне завдання по здійсненню комплексу заходів, спрямованих проти виснаження вод. Першочерговими з цих заходів є: розчищення джерел, струмків та русел річок, укріплення їх берегів, регулювання водостоку. У перспективі слід зменшити рівень сільськогосподарського використання земель. Це дозволить відродити річкові заплави, покращити водний режим полів, зберегти ліси, дати повноцінне живлення великим рікам.


3. Водний кодекс України, прийнятий 6 червня 1995 р., забезпечує правову охорону вод від забруднення, засмічення і виснаження і регулює порядок їхнього використання.

В кодексі визначається поняття водного фонду України і його складу, дається поділ водних об‘єктів на об‘єкти загальнодержавного і місцевого значення, установлюється норма, що води (водні об‘єкти) є виключною власністю народу України і надаються тільки у користування. Детально визначена компетенція рад всіх рівнів у галузі регулювання водних відносин.

Водний кодекс визначає місце і порядок розробки державних, міждержавних та регіональних програм у галузі використання і охорони вод та відтворення водних ресурсів, структуру і компетенцію державних органів у галузі управління і контролю за використанням і охороною вод та використанням водних ресурсів, систему державного обліку вод і державного водного кадастру, економічного регулювання, стандартизації і нормування.

У галузі використання і охорони вод та відтворення водних ресурсів Водним кодексом встановлюються такі нормативи:

1) нормативи екологічної безпеки водокористування;

2) екологічний норматив якості води водних об'єктів;

3) нормативи гранично допустимого скидання забруднюючих речовин;

4) галузеві технологічні нормативи утворення речовин, що скидаються у водні об'єкти;

5) технологічні нормативи використання води.

Значна увага у Водному кодексі приділена регулюванню відносин водокористування: визначені суб‘єкти водокористування, їх права і обов‘язки; види і порядок водокористування; спеціальне водокористування для задоволення питних і господарсько-побутових потреб населення, лікувальних, курортних і оздоровчих цілей, для потреб галузей економіки; умови скидання зворотних вод у водні об‘єкти; порядок експлуатації водогосподарських систем і користування річками.

У розділі Водного кодексу, який присвячений охороні вод, визначено режим користування землями водного фонду; систему заходів по охороні вод від забруднення, засмічення і вичерпання; заходи по запобіганню шкідливим діям вод, аваріям на водних об‘єктах і по ліквідації їх наслідків.

Водним кодексом установлений порядок вирішення спорів з питань використання і охорони вод та відтворення водних ресурсів, а також відповідальність за порушення водного законодавства.