Особливості професійного спілкування слідчого

Вид материала

Документы

Содержание Андросюк В.Г. Озерський І.В.

Подобный материал:

• План Спілкування І комунікація. Функції спілкування. Види, типи І форми професійного, 259.56kb.
• Назва модуля Тренінг міжособистісного спілкування, 42.33kb.
• Т. О. Зміст поняття професійного спілкування постановка проблеми, 113.24kb.
• План Поняття та основні ознаки вербального спілкування. Особливості сприймання І розуміння, 140.69kb.
• План Вступ. Особливості розвитку української термінологічної лексики. Українське термінознавство, 265.27kb.
• План Особливості інтер'єру при проведенні ділової бесіди Особливості жіночого ділового, 226.95kb.
• План вступ Невербальні засоби спілкування: Кінесичні особливості невербального спілкування, 384.33kb.
• Зміст вступ розділ теоретико методичнічні особливості організації процесу спілкування, 337.66kb.
• Удк 378. 633: 811. 111:, 156.68kb.
• Програма вступного іспиту з дисципліни «англійська мова професійного спілкування» для, 170.36kb.

Особливості професійного спілкування слідчого

І.В. ОЗЕРСЬКИЙ^

Взаємодія суб’єктів кримінально-процесуальної діяльності є багаторівневою системою, зміст якої складають правовідносини як специфічно правовий, активний і єдиний спосіб здійснення прав і обов’язків суб’єктів, а також міжособистісні відносини, що виникають у процесі професійного спілкування. Важливу галузь застосування психологічних знань про особистість складають стосунки співробітника певного підрозділу органу внутрішніх справ зі своїми колегами по роботі та працівниками інших служб правоохоронних органів. Діяльність співробітників часто містить у собі певні психологічні суперечності. Зокрема, слід зазначити, що вирішення професійних завдань залежить від уміння співробітника будь-якого підрозділу розібратись і зрозуміти психологію людини, яка з тих чи інших обставин вступає з ним у спільну процесуальну діяльність. Так, навіть відчуваючи до цієї людини антипатію, неприємні почуття, співробітник ОВС повинен встановлювати з нею психологічний контакт, довірчі взаємини. Це передбачає активне офіційне або неофіційне спілкування з використанням елементів співчуття, симпатії, взаємопорозуміння тощо.

Далі безпосередньо розглянемо саме поняття спілкування з огляду на психологічну науку.

Отже, спілкування — це складний, різноплановий процес встановлення і розвитку контактів між людьми, спричинений потребами спільної діяльності і містить обмін інформацією, сприймання і розуміння іншої людини та вироблення єдиної стратегії взаємодії. Підкреслимо, що взаємодія суб’єктів спрямована на зміни у стані, поведінці та особистісно-смислових особливостях співрозмовника. Зміст та засоби спілкування визначаються соціальними функціями осіб, що спілкуються, їхнім статусом у структурі суспільних стосунків, а також належністю до тієї чи іншої спільності.

"Спілкування людей — це, насамперед, процес взаємної активності: інформація не тільки передається, а й формується, уточнюється, розвивається, при цьому передбачається, що у відповідь на послану інформацію буде отримана нова, зворотна"¹. Обмін інформацією можливий лише за умови, що суб’єкти розуміють один одного, тобто ідентично сприймають значення слів, що промовляються. Пізнання і взаємний вплив людей один на одного обов`язковий елемент будь-якої спільної діяльності, незалежно від того, що є її метою. Адже від того, як люди відображають та інтерпретують зовнішність і поведінку, багато в чому залежить характер їхньої взаємодії та результати, яких вони досягають у спільній діяльності.

Процес професійного спілкування у кримінальному судочинстві є системою офіційних та неофіційних взаємовідносин суб’єктів взаємодії і являє собою встановлення, підтримання та розвиток психологічного зв’язку між співробітниками й іншими людьми. У спілкуванні відбувається обмін інформацією, взаємний вплив, сприймання та розуміння співрозмовників.

За психологічним змістом спілкування суб’єктів може мати вигляд співробітництва (постійного чи тимчасового), конфлікту, а також бути психологічно нейтральним.

Складний характер взаємовідносин суб`єктів кримінально-процесуальної діяльності передбачає переважаючу роль слідчих підрозділів у цій системі, що координують дію інших суб’єктів і створюють організаційні та психологічні передумови правильної побудови взаємовідносин, зокрема нормального плину соціально-психологічних процесів адаптації, комунікації, індентифікації та інтеграції у процесі розслідування кримінальної справи.

В умовах діяльності органів внутрішніх справ спілкування слідчого за взаємодії щодо розкриття і розслідування злочинів, як правило, відбувається з оперативними працівниками органу дізнання. Тому надалі йтиметься про спілкування слідчих з оперативними працівниками органів дізнання.

Саме слідчий відповідно до свого процесуального становища зобов’язаний максимально нейтралізувати фактори, що обтяжують взаємовідносини суб’єктів взаємодії.

Як слушно зауважує А.Ф. Лубін, розкриття і розслідування злочинів значною мірою організаційна проблема, проблема взаємодії різних служб органів слідства і дізнання².

Між слідчим і оперативним працівником органу дізнання, які вступили у взаємодію при розслідуванні кримінальної справи, безперечно складаються міжособистісні стосунки. Вони, як зазначає А.А. Закатов виникають у процесі спілкування і можуть бути різноманітні — як і неодинакові бувають якості особистості: психіка, темперамент. Водночас регулювання взаємодії правовими нормами, єдність цілей діяльності, професійне взаємопорозуміння створюють умови за відповідної організації для встановлення взаємопорозуміння та ділового співробітництва, що вкрай важливо з етичних позицій³.

Тому з психологічних позицій у даному процесі слід передусім виокремити проблему професійного спілкування і психологічного контакту, актуальність якої було висвітлено на III з’їзді Товариства психологів України⁴. Адже встановлення психологічного контакту є ціле-спрямована, спланована діяльність у створенні умов, що забезпечують розвиток спілкування в потрібному напрямі і досягнення його цілей. Ініціатор взаємодії повинен уміти встановлювати психологічний контакт з іншими учасниками спільної діяльності. Є ціла низка психологічних властивостей і якостей особистості, які сприяють встановленню психологічного контакту: відвертість, допитливість, кумунікативність, ввічливість, дотепність, тактовність тощо. Звідси випливає, що взаємодіючі сторони процесу повинні мати психологічну установку, готовність та стійку потребу до взаємозв’язку. Таку установку можна вважати суб’єктивним фактором успішної взаємодії. Іншим фактором, що має об’єктивні властивості є норми кримінально-процесуального закону (ст. 104, 108, 109, 113, 114), а також ситуація, що реально склалась при розслідуванні справи. Отже, спілкування (контакт, взаємодія) слідчого з оперативними працівниками органу дізнання, зазвичай, матиме вимушений характер. Слід також наголосити, що ініціатором створення системи слідчий-дізнавач, як правило, є слідчий, адже він зацікавлений у подальшому розвитку процесу взаємодії.

Так, спілкування слідчого й оперативного працівника органу дізнання у процесі розкриття та розслідування злочину характеризується такими особливостями:

специфічністю своїх цілей та цілковитою реґламентацією кримінально-процесуальних норм;

процесуальні сторони при взаємодії мають специфічний інтерес і різносторонні цілі;

у процесі спілкування мають місце спільна спрямованість та установка особистості.

Розглянемо перелічені вище особливості детальніше.

Передусім слід зазначити, що реґламентація спілкування при взаємодії слідчого й оперативного працівника органу дізнання нормами кримінально-процесуального закону потрібна і необхідна. Але така реґламентація потребує відповідного вдосконалення у кримінально-процесуальному законодавстві України. Наприклад, слідчий процесуально обмежений у виборі та формуванні якісного складу суб’єктів взаємодії при розслідуванні злочину, адже він керується положеннями, сконструйованими нормами закону та інших відомчих актів МВС України, відтак спілкування тут суворо реґламентоване щодо розподілу функцій між суб’єктами взаємодії, а також способів установлення та підтримки контакту.

Закон є юридичною базою, що наділяє слідчого правом давати органам дізнання доручення і вказівки про провадження розшукових та слідчих дій і вимагати від органів дізнання допомоги при провадженні окремих слідчих дій. Такі доручення і вказівки слідчого є для органів дізнання обов’язковими.

Отже, правові норми, що регулюють взаємодію слідчого і органу дізнання, — це той стрижень, навколо якого формуються і розвиваються стосунки учасників взаємодії.

Як зазначає В.М. Биков, для спілкування при взаємодії слідчого й оперативного працівника органу дізнання характерна висока міра його формалізованості, зумовленої саме процесуальною реґламентацією спілкування⁵.

Так, у правових нормах закладені відповідні принципи, на яких будується взаємодія слідчого й органів дізнання, а отже і відносини слідчого з оперативним працівником органу дізнання.

Такі принципи можуть бути сформульовані у такий спосіб:

відповідність спільної діяльності вимогам закону;

організуюча роль та відповідальність дізнавача за самостійне і якісне розслідування злочинів, його процесуальна самостійність у виборі рішення;

суворе розмежування функцій учасників процесу взаємодії;

переважаюча роль слідчого у процесі взаємодії;

узгоджене планування слідчих дій та оперативно-пошукових заходів у процесі розслідування злочину;

самостійність оперативних працівників органу дізнання, щодо вибору засобів і методів у межах чинного законодавства, що використовуються для здійснення розшукових заходів;

безперервність організаторської роботи з розкриття та розслідування злочинів.

Зазначені принципи взаємодії суттєво впливають на характер спілкування слідчого й оперативного працівника органу дізнання на процес формування їхніх взаємостосунків. Тому правові норми загалом визначають офіційні відносини у взаємодії, впливаючи на формування особистих відносин абстрактно і визначаючи їхні зовнішні кордони, при цьому майже ніколи не охоплюючи їх повністю. Оскільки взаємодія слідчого й оперативного працівника зумовлена об`єктивною необхідністю комплексного використання засобів і методів боротьби зі злочинністю, їхнє спілкування в умовах взаємодії є офіційним.

Однак до процесу спілкування неминуче додаються й елементи іншого характеру. Наприклад, той або інший слідчий (оперативний працівник) може мимоволі вносити в офіційне спілкування елементи самої потреби у спілкуванні. І це цілком природно, адже потреба у безпосередньому спілкуванні спричинена, зокрема, дружніми стосунками, що склалися між людьми. Багато хто із слідчих і оперативних працівників перебувають у доброзичливих дружніх взаєминах, товаришують сім'ями. Що тісніші і глибші особисті відносини слідчого й оперативного працівника, тим більшою буде потреба у спілкуванні за умов службової обстановки, оскільки офіційні контакти гармонійно поєднуватимуться з їхніми неофіційними особистими контактами. Однак це положення не слід розглядати як абсолютно доречне у всіх випадках взаємодії. Не виключено, що емоційне спілкування (бажання бути вислуханим, висловити своє співчуття, поділитися власними переживаннями тощо), до якого прагнуть слідчий і оперативний працівник поза службовою обстановкою, вноситиме елементи дисонансу в їхнє офіційне спілкування.

Характеризуючи цілі спілкування слідчого й оперативного працівника органу дізнання, слід зазначити, що багато в чому, вони є спільними. Адже як слідчий, так і дізнавач у процесі взаємодії мають одне і те саме завдання: розкрити і розслідувати всебічно і якісно злочин та забезпечити притягнення винної особи до кримінальної відповідальності.

Позитивним моментом у співпраці слідчого й оперативного працівника органу дізнання є те, що вони у своїй діяльності керуються однією спільною метою, що випливає із завдань кримінального судочинства, хоч тимчасом конкретні цілі спілкування при взаємодії не завжди і не у всьому можуть збігатися. Наприклад, якщо метою спілкування слідчого є всебічне і якісне розслідування злочину та вчасне передання кримінальної справи до суду чи обґрунтоване її призупинення, закриття, то оперативний працівник органу дізнання у спілкуванні переслідує, як правило, більш близькі і вузькі цілі — лише розкриття злочину. Така розбіжність, різносторонність зазначених цілей досить часто призводить до ускладнень у стосунках між взаємодіючими суб’єктами, що негативним чином відбивається на об`єктивності та результативності розслідування кримінальної справи.

Цілі і завдання спільної діяльності слідчого й оперативного працівника органу дізнання визначають наявність у кожного з них специфічної зацікавленості у професійному спілкуванні. Такі зацікавлення можуть збігатися як цілковито, так і частково. З цього приводу В.М. Биков, підкреслює, що інколи різниця, різнобіжність інтересів при взаємодії слідчого й оперативного працівника може навіть спричинити конфлікт між ними⁶. Із слідчої практики відомо, що цілковитий збіг зацікавлень взаємодіючих слідчого й оперативного працівника органу дізнання в основному характерний для першопочаткового етапу розслідування злочинів, а саме до моменту встановлення особи, що скоїла злочин. Така неординарність пояснюється тим, що згідно з чинним нині процесуальним порядком, робота оперативних підрозділів дізнання оцінюється в основному за результатами розкриття злочинів, а не за результатами закінчення розслідування кримінальної справи. Відтак після встановлення особи злочинця, арешту чи пред’явлення йому обвинувачення слідчим в оперативного працівника зникає інтерес до подальшого спілкування та взаємодії. Отже, якщо на цьому етапі розслідування слідчий продовжує бути зацікавленим у продовженні взаємодії з оперативним працівником, то останній найчастіше починає ухилятись від активної участі у розслідуванні злочину. Позиція оперативного працівника та його ставлення до подальшої взаємодії із слідчим тут цілком зрозуміла, якщо взяти до уваги, що у нього є багато й інших службових обов`язків, безпосередньо пов`язаних зі спеціальними завданнями органів дізнання. Отже, необхідно законодавчо врегулювати такі прогалини у спільній діяльності органів слідства і дізнання. Для цього необхідно закріпити як процесуальну норму обов`язкову систематичну взаємодію оперативного працівника зі слідчим до повного закінчення розслідування у справі.

Саме ця проблема набула піднесення ще у 1980 році в роботі А.Ф. Лубіна, який підкреслив, що систематичність контактів одного і того самого слідчого з одним і тим самим працівником органу дізнання дозволяє суттєво підвищити ефективність їхньої взаємодії⁷.

Позиція А.Ф. Лубіна і нині залишається актуальною, потребуючи процесуального закріплення у чинному законодавстві. Адже про те, наскільки значна потреба спілкування у його суб'єктів, можна судити з частоти контактів і глибини спілкування. Найзначнішим таке спілкування є тоді, коли поєднуються частоти контактів з глибиною спілкування. Наприклад, слідчий і оперативний працівник у межах тієї або іншої процесуальної, організаційної форми взаємодії можуть досить часто вступати один з одним у контакт, але вони при цьому вирішуватимуть другорядні питання. Природно, що у цих випадках частота контактів слідчого й оперативного працівника зовсім не означатиме ефективність їхньої взаємодії. Якщо ж при кожному контакті слідчого та оперативного працівника відбуватиметься взаємний обмін інформацією, що має важливе значення для справи, то і взаємодія буде ефективною. Пояснюється це тим, що психологічна взаємодія у таких випадках наповнюється якісно іншим, глибшим змістом. Глибиною взаємодії за цих обставин буде ефект взаємного збагачення слідчого й оперативного працівника тією інформацією, якою кожний з них володіє, і повнота використання цієї інформації з метою встановлення істини у справі. Що більше значення й обсяг такої інформації, то ефективніша взаємодія. Збільшення значення й обсягу інформації у свою чергу передбачає і збільшення кількості контактів при взаємодії, з метою оперативнішого і цілеспрямованішого використання інформації, що надходить. Словом, слідчий і оперативний працівник мають постійно інформувати один одного про ті обставини й факти, що стали їм відомі та, безперечно, мають значення для розкриття і розслідування злочину.

З досвіду слідчої практики відомо, що інтереси учасників взаємодії можуть не лише не збігатися, а й бути цілком різними. Особливо така розбіжність інтересів спостерігається при зупиненні кримінальних справ. Так, юридична неосвіченість суб’єктів, залучених до проведення оперативно-слідчих дій та майже цілковита відсутність процесуальної та психологічної взаємодії призводить процес розслідування до безрезультативності, а кримінальну справу до призупинення. Але найгіршим, є те, що навіть із зупиненої кримінальної справи оперативно-розшукові заходи виконуються формально або не виконуються взагалі. Тому важливо досягти такого становища, щоб учасники взаємодії виконували свої процесуальні обов’язки не формально, а з бажанням і відповідальністю⁸.

Важливим моментом у характеристиці спілкування слідчого й оперативного працівника при взаємодії є також наявність взаєморозуміння у спрямованості та установці взаємодіючих особистостей. Під спрямованістю особистості у психології розуміють інтегральну якість, яка визначає вибіркове ставлення особистості до дійсності⁹.

Спрямованість особистості виявляється в особливостях її зацікавлень, установок, ідеалів та цілей, які вона ставить перед собою. Для спрямованості особистості слідчого й оперативного працівника органу дізнання властиві такі спільні риси, як принципова і наполеглива боротьба зі злочинністю. Якщо під установкою розуміти стан схильності до певної активності і вчинків у відповідній ситуації, то і для слідчого та оперативного працівника це виявляється в їхній постійній готовності виконувати свій службовий і моральний обов’язок у боротьбі зі злочинністю шляхом проведення необхідних слідчих дій та оперативно-розшукових заходів.

Отже, реґламентація спілкування слідчого й оперативного працівника правовими нормами, спільність спрямованості й установок цих особистостей, цілей та інтересів взаємодії — підґрунття, на якому формуються міжособистісні відносини слідчого й оперативного працівника. Так, завдяки цим об`єктивно діючим факторам при взаємодії зазначених осіб встановлюються відносини порозуміння, взаємодопомоги та ефективності співпраці.

У соціальній психології накопичено немало даних, що показують більш високу ефективність спільної діяльності людей, порівняно із сумою індивідуальних дій. Ось чому комплексне використання можливостей слідчого й оперативного працівника в боротьбі зі злочинністю має свої переваги, порівняно з їхньою індивідуальною діяльністю. Пояснюється це тим, що за умов спільної діяльності і неминуче пов'язаного з ними спілкування вдосконалюється процес сприйняття, збагачується система уявлень, поліпшуються характеристики пам'яті, більш продуктивними стають розумові дії. Наприклад, при огляді місця події оперативний працівник може звернути увагу слідчого на будь-яку деталь або предмет, що мають важливе значення для справи, але які чомусь випали з поля зору слідчого. Тим самим підвищується не лише вибраність сприйняття слідчого, а й об'єктивність цього сприйняття, оскільки у поцінуванні значимості для справи, що вилучається, беруть участь і слідчий, і оперативний працівник. Приступаючи, скажімо, до обшуку, слідчий і оперативний працівник, як правило, мають уявлення про ті або інші предмети, що підлягають виявленню і вилученню. Однак вони володіють різною здібністю до фіксування, збереження в пам’яті і повноті відтворення образів розшукуваних предметів на підставі того словесного опису, яку надав потерпілий. На точності й повноті відтворення тією або іншою мірою може позначитися і психічний стан, у якому перебував слідчий або оперативний працівник на момент сприйняття відповідної інформації. При обшуці має місце комплексне використання здатності слідчого й оперативного працівника до актуалізації раніше сприйнятого та зіставленню образів, які збереглися в пам’яті, з об’єктами, що сприймаються на даний момент.

Підвищення продуктивності розумових дій при взаємодії знаходить свій вираз в активізації мислення, збагаченні прийомів вирішення тих або інших завдань.

Звичайно, не слід забувати про те, що як слідчий, так і оперативний працівник органу дізнання є членами одного колективу — органу внутрішніх справ, на тлі якого і відбувається формування міжособистісних стосунків зазначених суб’єктів взаємодії. Відтак на рівень відносин учасників взаємодії вагомий вплив неминуче справляє соціально-психологічний клімат колективу. Таке специфічне явище складається з особливостей сприйняття людини людиною, їх комунікативності, взаємовипробуваних відчуттів, оцінок і думок та готовності до реагування певним чином на слова і вчинки оточуючих. Звісно, якщо в колективі органу внутрішніх справ існують доброзичливі відносини — немає неприязні, ворожнечі, пліток, образ, то в ньому переважатимуть відносини взаємоповаги, порозуміння та симпатії один до одного між співробітниками.

Слід зазначити, що психологічні аспекти взаємодії у процесі професійного спілкування органів слідства та дізнання потребують подальшого вивчення та дослідження.