Geum.ru

Національна юридична академія україни імені ярослава мудрого

Вид материалаДокументы
Подобный материал:
1   2   3   4

ВИСНОВКИ


У дисертації здійснено теоретичне узагальнення і нове вирішення наукової проблеми конституційно-правового регулювання міжнаціональних відносин, результатом якого стало вироблення та обґрунтування автором основних положень теорії конституційно-правового забезпечення демократичного розвитку міжнаціональних (національно-етнічних) взаємовідносин та досягнення толерантного співіснування національних меншин між собою та з титульною нацією. Вказана теорія базується на безумовному визнанні права особи на вільне національно-етнічне самовизначення, вільний національно-етнічний розвиток та збереження національної самобутності. До головних складових елементів зазначеної теорії, на думку здобувача, відносяться передусім: категорії «міжнаціональні (національно-етнічні) відносини», «конституційно-правовий статус національних меншин», «механізм реалізації прав національних меншин» та деякі інші; засадничі ідеї (принципи) співіснування національних меншин між собою та з титульною нацією, основи правового регулювання міжнаціональних (національно-етнічних) відносин; вчення про право на вільну національно-етнічну самоідентифікацію як визначальний чинник міжнаціональної злагоди в суспільстві, про право на національно-культурну автономію тощо. У результаті проведеного дослідження дисертантом доведено необхідність врахування націо­на­льно-етнічного чинника у правовому регулюванні, сформульовано висновки, узагальнення і рекомендації та внесено конкретні пропозиції по удосконаленню вітчизняного законодавства, спрямовані на оптимізацію правового регулювання міжнаціональних (національно-етнічних) відносин в Україні.

Автором вперше доведено, що необхідність урахування національно-етнічного чинника в правовому регулюванні обумовлена цілим комплексом причин, умов, об’єктивних і суб’єктивних факторів, серед яких виокремлюються: а) накопичення історичних образ та історичної несправедливості щодо окремих національно-етнічних спільнот; б) наслідки примусової асиміляції; в) необхідність відновлення історичної справедливості, поновлення прав депортованих та їх нащадків; г) втрата значною частиною суспільства духовно-ціннісних орієнтирів; ґ) відсутність достатніх можливостей для вільного національно-культурного розвитку окремої особи та окремих спільнот; д) прояви упередженого ставлення до представників окремих національно-етнічних спільнот, міжнаціональної напруженості, ксенофобії; е) порушення прав окремих осіб за національною ознакою; є) відсутність рівноправного діалогу між різними національно-етнічними спільнотами.

Зроблено узагальнюючий висновок про те, що необхідність урахування національно-етнічного чинника в правовому регулюванні безпосередньо пов’язана з побудовою в Україні правової, демократичної держави, оскільки її обов’язковою ознакою є реальне правове забезпечення та захист прав не лише особи, а й окремих національно-етнічних спільнот (тобто і національних меншин, і титульної нації), забезпечення рівноправності громадян, які належать до різних національно-етнічних спільнот, створення додаткових правових механізмів, які, з одного боку, стали б на заваді проявам ксенофобії, дискримінації за національною ознакою, порушень прав людини на національно-етнічному ґрунті, а з другого – сприяли б порозумінню між представниками різних національно-етнічних спільнот і одночасно стимулювали б подолання упередженого ставлення до окремих національно-етнічних спільнот, створення атмосфери взаємної поваги, довіри, толерантності, взаємного шанобливого ставлення, розширення співпраці між ними, і, як наслідок, забезпечили б формування єдиної політичної української нації як сукупності вільних автономних особистостей та численних рівноправних національно-етнічних спільнот.

У результаті проведеного дослідження здобувачем запропоновано цілу низку визначень основоположних наукових категорій і понять, зокрема таких, як міжнаціональні (національно-етнічні) відносини, право на національне самовизначення, конституційно-правовий статус національних меншин, механізм реалізації прав національних меншин, правові гарантії реалізації прав національних меншин та деяких інших. Міжнаціональні (національно-етнічні) відносини дисертантом визначено як суспільні відносини, що складаються з приводу збереження та розвитку національно-етнічної самобутності окремих спільнот та індивідів, здійснення ними прав і свобод, які прямо чи опосередковано пов’язані з їх національно-етнічною самоідентифікацією. Конституційно-правовий статус національної меншини, на думку здобувача, складається з сукупності юридичних чинників, які безпосередньо і суттєвим чином впливають на збереження, існування та подальший розвиток національної меншини як усталеної соціальної спільноти, що склалася історично. До основних елементів конституційно-правового статусу національних меншин слід віднести: а) принципи правового статусу національних меншин; б) основні права національних меншин; в) основні обов’язки національних меншин; г) гарантії реалізації прав національних меншин.

У роботі на основі детального аналізу особливостей конституційно-правового регулювання міжнаціональних (національно-етнічних) відносин у зарубіжних державах запропоновано авторську класифікацію конституцій за ступенем урахування та використання національно-етнічного чинника; обґрунтовано необхідність доповнення традиційної класифікації прав і свобод людини та громадянина таким видом прав, як національно-етнічні (національні) або права у національно-етнічній сфері; виокремлено дві головні форми національного самовизначення: а) державотворчу (пов’язану зі створенням незалежної держави) та б) недержавницьку (не пов’язану зі створенням незалежної держави).

Дисертантом висунуто пропозицію про те, що право особи на збереження своєї національної приналежності слід вважати головним, визначальним серед усіх прав особи у національно-етнічній сфері, оскільки, на думку автора, це природне право. Воно випливає з природного права на індивідуальність і водночас є одним із аспектів та проявів цього права. Нехтування цим правом призводить до певного психологічного дискомфорту, роздвоєння особистості, моральних переживань, накопичення образ, формування відчуття власної неповноцінності, що веде до подвійної моралі, перешкоджає вільному розвитку особистості, йде на шкоду і суспільству, і державі. З огляду на те, що національно-етнічна приналежність, незважаючи на інтенсивні інтеграційні процеси, все ж залишається явищем всезагальним, зазначене право має бути визнане не тільки за представниками національних меншин, а й за всіма іншими членами суспільства (тобто й за представниками титульної нації). Національна ідентифікація має відбуватися в умовах усвідомленого вільного вибору, аж до можливості відмови від національної приналежності взагалі.

У дисертації сформульовано низку конкретних пропозицій щодо подальшого удосконалення правового регулювання міжнаціональних (національно-етнічних) відносин, забезпечення вільного національно-етнічного розвитку особистості, гарантування реалізації прав національних меншин тощо. Здобувачем запропоновано ухвалити нові закони України про національні меншини, про мови, про національно-культурну автономію та внести зміни до Закону України «Про загальну середню освіту», Кодексу України про адміністративні правопорушення, Цивільного кодексу та інших актів. Зокрема, у новому законі про національні меншини автором запропоновано по-новому закріпити нормативне визначення приналежності до національної меншини: «Особою, яка належить до національної меншини, визнається особа, яка відносить себе до іншої (нетитульної), недомінуючої національно-етнічної спільноти, виявляє почуття національного самоусвідомлення, спільності та солідарності з представниками цієї спільноти, а також ставить за мету збере­ження своєї національної самобутності».