Загальна характеристика роботи актуальність теми

Вид материала

Содержание

У розділі 3 «Людський компонент стратегії підвищення міжнародної конкурентоспроможності України»
Список опублікованих праць за темою дисертації
У наукових фахових виданнях

Подобный материал:

1 2

Джерело: побудовано автором за: OECD Factbook 2006: Economic, Environmental and Social Statistics

На основі комплексного аналізу процесу інвестування в розвиток людського ресурсу розвинутих країн світу, дисертант виявив основні параметри щодо масштабів, рівня та структури капіталовкладень в розвиток людини та соціальну інфраструктуру, що її обслуговує. Так, упродовж другої половини ХХ ст. у кожній з провідних держав світу чітко кристалізувалася тенденція щодо структурних змін у сукупних капітало–вкладеннях, коли у їх загальній масі діаметрально протилежно змінилися пропорції інвестицій у матеріальну та людську компоненти на користь останньої. Автором виявлено, що на сьогодні в системі державних витрат країн–ключових інноваторів випереджаючими темпами, порівняно з матеріальним нагромадженням, зростають обсяги фінансових вкладень в систему освіти, професійної підготовки та підвищення кваліфікації персоналу, охорони здоров’я населення, в НДДКР, у соціальну сферу, у виховання вільної та творчо обдарованої особистості та ін. (табл. 1), які виокремилася у самостійну, багатогалузеву сферу нематеріального нагромадження цих держав. Дисертант наголошує на тому, що вкладення в людський ресурс перетворилися нині в країнах–лідерах світового господарства у найефективніший вид інвестицій, підтверд–жуючи дану тезу, зокрема, показниками щодо фактичної норми віддачі від інвестицій в освіту, яка вдвічі перевищує норму віддачі від вкладень в акції та вп’ятеро – від вкладень в облігації.

Проведене автором дослідження взаємозв’язку між якістю людського ресурсу та особливостями інвестування в його розвиток довело наявність чотирьох рівнів форму–вання національного людського ресурсу будь–якої країни: сімейний, особистісний, груповий (корпоративний) та державний. Аналізуючи інвестиційні чинники, які впливають на якісні параметри людського ресурсу країни, автор констатує, що людина завжди відчуває вплив найрізноманітніших факторів (політико–правових, економічних, технологічних, соціально–культурних, демографічних, психологічних), тому що якість людського ресурсу – це рекурсивна модель, ядро, на яке «нашаровуються» чинники від сімейних (рівень добробуту сім’ї, система її ціннісних установок та орієнтирів тощо) та особистісних (індивідуальні інтереси людини, її особисті якості та світогляд, загальний рівень економічної культури та ін.) до історичних, соціально–культурних, ідеологічних, національних та ментальних особливостей народу, до якого належить певна людина.

Дисертантом досліджено, що протягом останніх десятиліть чітко виокремилася одна з головних закономірностей суспільного розвитку – настійне втягування людського ресурсу у процеси транснаціоналізації через механізми наднаціонального його відтворення, якісного вдосконалення, міждержавного розподілу та використання. На думку автора, багатовимірний прояв транснаціоналізації людського ресурсу виявляється у концентрації інтернаціональних контингентів робочої сили на підприємствах ТНК, диверсифікації міграційних процесів у сучасному світі, формуванні глобальних стандартів щодо якості та структури людського ресурсу та інституціоналізації світового ринку праці і здійснюється на мікро–, державному, регіональному та глобальному рівнях.

Дисертант відзначає, що ключову роль у транснаціоналізації людського ресурсу відіграють нині ТНК, які перетворилися у найефективніших продуцентів активів людського ресурсу, оскільки здійснюють кадрову девелопментизацію відповідно до поточних та перспективних потреб виробництва, розширюють спектр фахових спеціалізацій, нарощують капіталовкладення у навчання та професійну підготовку кадрів, в систему заходів щодо профілактики та зміцнення здоров’я працівників, забезпечення їх високих фізичних та психічних кондицій. Вони ж отримують найбільший економічний ефект від транснаціоналізації людського ресурсу, оскільки, володіючи потужним виробничим, фінансовим та науково–технологічним потенціалом, практично монополізували сегменти світового ринку найбільш кваліфікованої та професійно підготовленої робочої сили та наукових кадрів.

Що стосується державного рівня транснаціоналізації людського ресурсу, то держава формує адекватне середовище для ведення інноваційної діяльності, регулює ринок праці та сферу зайнятості, формує параметри міграційної політики та ін. Регіональний рівень транснаціоналізації людського ресурсу автор досліджує на прикладі Євросоюзу і розкриває форми її прояву, які виявляються в інтернаціоналізації науково–технологічної та інноваційної діяльності країн–членів, поступовому форму–ванні зони європейської вищої освіти, поглибленні інтеграційних процесів у гумані–тарній сфері та диверсифікації залучення людського ресурсу в держави ЄС. І, нарешті глобальний рівень транснаціоналізації людського ресурсу представлений діяльністю міжнародних організацій, котрі функціонують у сфері трудових відносин (МОП, МОМ), та організацій і фінансово–кредитних інституцій, котрі регулюють та забезпечують фінансову підтримку міждержавного співробітництва у сфері освітніх послуг (Світовий банк, ЮНЕСКО та ін.).

У розділі 3 «Людський компонент стратегії підвищення міжнародної конкурентоспроможності України» здійснено комплексну оцінку сучасного стану національного людського ресурсу України за критеріями міжнародної конкуренто–спроможності, з’ясовано фактори, які спричинили руйнівні тенденції в його розвитку протягом останнього десятиліття, та обґрунтовано конкретні напрями якісного вдосконалення людської компоненти у забезпеченні високого конкурентного статусу держави.

На основі аналізу основних кількісних та якісних параметрів людського ресурсу України дисертант констатує асиметричний характер в його розвитку. Так, кадровий потенціал та освітні надбання нашої держави – валовий показник охоплення населення навчанням (79,6% при середньосвітовому показнику 65%), значна частка осіб з вищою освітою у загальній чисельності населення країни, кількість сертифікованих програміс–тів, високий рівень математичної підготовки, підготовки у системі початкової та середньої освіти, тривалість освіти середнього працівника, відсутність гендерних диспропорцій у доступі до всіх рівнів освіти та ін. – в цілому відповідає стандартам розвинутих країн світу, є основою для динамічного розвитку в Україні найсучасніших напрямків фундаментальної та прикладної науки та дозволяє країні утримувати стійкі позиції у світовій інтелектуальній еліті. Про це свідчать належність держави до 3% найосвіченіших націй у світі, її четверте місце в «освітньому» рейтингу серед 133 країн світу, а також високий освітній компонент індексу людського розвитку ПРООН.

Разом з тим, дисертант відзначає, що протягом останнього десятиліття національ–ний людський ресурс України зазнав істотної руйнації, проявами якої є декваліфікація та професійна переорієнтація працівників, істотне погіршення структури зайнятості та втрата кадрового потенціалу національної економіки, депопуляція та старіння населення. Серед факторів, які спричинили погіршення умов відтворення національ–ного людського ресурсу України, дисертант виокремлює такі найголовніші з них, як: зниження обсягів виробництва в країні та доходів населення; зростання нерівності в доходах та рівні життя населення; руйнування державних систем освіти й охорони здоров’я; скорочення обсягів інвестицій в людський ресурс нації; активізація процесів трудової (передусім інтелектуальної) еміграції працездатного населення країни; невідповідність параметрів функціонування ринку освітніх послуг потребам ринку праці та ін.

Автором запропоновано основні напрями Національної стратегії розвитку людського ресурсу держави, що передбачають:

у блоці подолання бідності та підвищення добробуту українського населення: вдосконалення механізму державного регулювання доходів різних груп населення через реформування системи оплати праці та суттєве підвищення вартості національної робочої сили; докорінна зміна принципу формування заробітної плати з її диферен–ціацією відносно до якісних характеристик робочої сили; запровадження інституту мі–німальної заробітної плати; суттєве скорочення диференціації доходів населення та ін.;
у блоці реформування системи освіти й науки: збільшення фінансових витрат на освіту та науку до рівня, не нижче 3% ВВП; вдосконалення механізму формування державного замовлення на спеціалістів та кваліфікованих працівників відповідно до потреб національної економіки та регіональних ринків праці; запровадження на державному рівні статистичної звітності для прогнозування поточних та перспективних потреб національного ринку праці у спеціалістах відповідних спеціальностей та професій; запровадження системи доступних кредитів на освіту; підвищення якості освіти через модернізацію матеріально-технічної бази закладів освіти, забезпечення викладацькому корпусу достойної оплати праці; удосконалення організації навчального процесу, зниження навчального навантаження на викладачів, забезпечення переходу до Болонської системи організації освіти; запровадження системи підсумкового фінансування навчальних закладів України як за обсягами прийому учнів чи студентів, так і за обсягами їх працевлаштування за отриманою кваліфікацією; формування у населення стійкої внутрішньої потреби у здобутті високого освітнього та культурного рівня та ін.;
у блоці реформування системи безперервної професійної підготовки українських кадрів: запровадження системи національних професійних кваліфікацій та стандартів та їх узгодженість з освітніми стандартами професійно-технічних та вищих навчальних закладів України; заснування в Україні професійних асоціацій на галузевому рівні з метою формування консолідованих стандартів і вимог щодо рівня кваліфікації спеціалістів того чи іншого профілю; створення асоціацій промисловців та роботодавців та поглиблення їх співробітництва з вітчизняними закладами освіти; запровадження механізму акредитації набутого працівниками професійного досвіду та неформальних знань; формування сучасної інфраструктури післядипломної освіти, яка б включала галузеві (корпоративні) та територіальні навчальні центри, а також вищі навчальні заклади, консультаційні пункти та представницькі органи; надання податкових пільг підприємствам залежно від проведеного навчання персоналу; відкриття індивідуальних навчальних рахунків та ін.
у блоці реформування міграційної політики: визнання за кордоном дипломів про освіту українських емігрантів; розширення внутрішнього платоспроможного попиту на наукоємну продукцію, стимулювання експорту наукоємних послуг, реформування системи оплати праці у науковій сфері; приєднання України до багатосторонніх та двосторонніх міждержавних угод у сфері трудової міграції, які б передбачали конкретні механізми захисту прав українських громадян–трудових мігрантів в частині пенсійного забезпечення, соціального та медичного страхування тощо; створення сприятливого режиму забезпечення переказів грошових коштів українських емігрантів на батьківщину та стимулювання їх ефективного залучення у вітчизняне виробництво;
у блоці реформування національної системи охорони здоров’я: розширення спектру добровільного медичного страхування; профілактична спрямованість діяльності медичної сфери з її орієнтацією на формування у населення здорового способу життя, створення здорових умов праці та побуту, активне впровадження валеологічної освіти населення; впровадження інституту сімейної медицини; гарантування державою рівня безоплатної медичної допомоги та запровадження її державного стандарту; диверсифікація джерел фінансування медичної сфери через урізноманітнення форм власності у сфері охорони здоров’я та лібералізацію умов для розвитку приватного сектора; реструктуризація спеціалізованої медичної допомоги зі скороченням обсягів стаціонарної медичної допомоги.

ВИСНОВКИ

У дисертаційній роботі здійснено теоретичне узагальнення та дано нове вирішення наукової задачі щодо розробки науково обґрунтованого механізму розвитку та якісного вдосконалення національного людського ресурсу України, як визначального фактору міжнародної конкурентоспроможності країни в умовах глобалізації. Міждисциплінарне дослідження сутності людського ресурсу, багатофакторний аналіз міжнародної конкурентоспроможності країн через призму розвитку людського ресурсу та аналіз впливу людського ресурсу на формування стратегічних конкурентних переваг країн дозволили автору сформулювати наступні висновки:

Еволюційний підхід у дослідженні ролі людського ресурсу в забезпеченні міжнародної конкурентоспроможності країн на різних етапах історичного розвитку економічних систем дає підстави визначити сутність даної категорії різними теоріями та концепціями: філософські концепції та вчення (переважно філософське трактування ролі людини у створенні багатства з превалюванням моральних цінностей у суспільній та економічній діяльності індивіда); кількісна економіка (вартісна оцінка продуктивної функції людини); класична політекономія (трактування людини та її здібностей як своєрідного основного капіталу); неокласичні теорії (акцентування на морально–психологічних та біхейвіористичних мотивах трудової діяльності людини); теорії управління персоналом (особистісні риси індивідів як фактор їхньої мотивації та прийняття управлінських рішень); теорія людського капіталу (взаємозалежність розвитку людини та продуктивності її праці, людські параметри у визначенні результативності економічних процесів).
Спираючись на сучасні парадигмальні засади філософсько–антропологічних, економічних, соціологічних та управлінських наук, можна стверджувати, що найбільш цілісною та адекватною у поясненні сучасного змісту і ролі суб’єктивного фактора в забезпеченні міжнародної конкурентоспроможності країн є інтегративна теорія людського ресурсу, яка органічно поєднує теорії потреб, когнітивні теорії та теорію людського капіталу, а також виокремлює провідну роль інтелектуального компоненту та здатності особистості до творчої, креативної діяльності.
В сучасній субординації факторів міжнародної конкурентоспроможності країн людський ресурс слід виокремити в якості самостійного, ключового фактору забезпечення високого конкурентного статусу держав, а позиції країн у рейтингу конкурентоспроможності можна оцінити на основі аналізу, через призму «людського» виміру, визначальних факторів, які використовуються різними методиками (ВЕФ – технології, IМD – кінцеве споживання, вартість та якість життя, охорона здоров’я, вартість та характеристика робочої сили, характеристика населення, зайнятість, безробіття, освіта, суспільні цінності, чисельність науково-технічного персоналу та ін., Центру міжнародного розвитку при Гарвардському університеті – досконалість стратегій підприємств та якість бізнес–середовища; дослідницької організації «Європейський бізнес–форум» – ефективність промислового виробництва, динамізм ринку, політика країни щодо нововведень та соціально-політичний стан) при оцінці міжнародної конкурентоспроможності країн.
За умов переходу розвинутих країн світу до постіндустріальної моделі економічного розвитку істотно змінюється роль людини у процесі суспільного виробництва, отже відбуваються суттєві якісні зрушення в умовах конкуренції між суб’єктами міжнародних економічних відносин на регіональному, субрегіональному та глобальному рівнях, а також загострюється й диверсифікується діючий інструментарій конкурентної боротьби між ними. Економічне зростання високорозвинутих країн та їх міжнародна конкурентоспроможність визначальною мірою обумовлюється інтелектуа–лізацією виробництва, де визначальним фактором прогресу стає освіта, знання, інтелект та креативні здібності, персоніфіковані у людині. Відтак – конкурентоспроможними в постіндустріальній економіці можуть бути лише ті країни, які найефективніше використовують у своїх конкурентних перевагах фактор «людський ресурс» через інтелектуальне «насичення» масових професій, створення сприятливих умов для всебічного, творчого розвитку людини та забезпечення високих параметрів фізичного, психічного та соціального здоров’я нації.
У створенні стратегічних конкурентних переваг країн пріоритетного значення набуває інвестування у розвиток національного людського ресурсу. Упродовж останніх десятиліть найважливіші та найбільш значущі за своїми наслідками зрушення у відтворювальному процесі країн–лідерів світового господарства відбувалися у нематеріальній площині і були обумовлені, головним чином, зростанням як абсолютних, так і відносних обсягів фінансування в систему загальної та після–дипломної освіти населення, в НДДКР, у систему охорони здоров’я та соціального захисту громадян, що дозволило забезпечити високі кількісні та якісні показники розвитку людського ресурсу, які «матеріалізуються» у відповідних стандартах інтелектуального та освітньо–кваліфікаційного рівня населення, високих параметрах фізичного, психічного та соціального здоров’я нації, адекватності пропозиції на ринку праці його потребам та структурі зайнятості тощо.
Українська держава опинилася у міжнародному конкурентному середовищі, до якого національний людський ресурс виявився непідготовленим. Зниження обсягів виробництва в країні та скорочення доходів населення; зростання нерівності в доходах та рівні життя громадян; руйнування державних систем освіти й охорони здоров’я; скорочення обсягів інвестицій в людський ресурс нації; «сплеск» трудової (передусім інтелектуальної) еміграції працездатного населення країни; невідповідність параметрів функціонування ринку освітніх послуг потребам ринку праці – ці основні чинники зумовили погіршення якісних характеристик людського ресурсу України та каталізували руйнівні тенденції в його розвитку.
Реалізація в Україні Національної стратегії розвитку людського ресурсу через подолання бідності та підвищення добробуту населення, реформування системи освіти, науки, охорони здоров’я, безперервної професійної підготовки українських кадрів та міграційної політики повинна підвищити не лише трудові можливості сукупного працівника національної економіки, ефективність його трудової віддачі та здатність освоювати інновації, культуру й якість праці, але й продуктивність економіки загалом та сприяти укріпленню позицій нашої держави у глобальній моделі міжнародного поділу праці.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

Монографія:

Столярчук Я.М., Гурова Ю.С. Людський ресурс як пріоритетний компонент інноваційної конкурентоспроможності національної економіки // Управління міжнародною конкурентоспроможністю в умовах глобалізації економічного розвитку: Монографія: У 2 т. – Т. І / Д.Г. Лук’яненко, А.М. Поручник, Антонюк Л.Л. та ін.; За заг. ред. Д.Г. Лук’яненка, А.М. Поручника. – К.: КНЕУ, 2006. – С. 749–766 (1,3 д. а.) (особисто автору належить 0,8 д. а.: конкретизація сучасних форм прояву інтелектуа–лізації виробництва у суспільному відтворенні; аналіз масштабів та структури інвестицій в людський ресурс країн–ключових інноваторів).

У наукових фахових виданнях:

2. Гурова Ю.С. Людський ресурс в системі факторів міжнародної конкуренто–спроможності національних економік // Економіка: проблеми теорії та практики. Збірник наукових праць. Випуск 210: В 4 т. Том ІІ. – Дніпропетровськ: ДНУ, 2005. – С. 434–445 (0,7 д. а.).

3. Гурова Ю.С. Теорії людського ресурсу та їх еволюція // Економіка та підпри–ємництво. – К.: КНЕУ, 2006. – № 16. – С. 27–35 (0,5 д. а.).

4. Гурова Ю.С. Розвиток людського ресурсу України в контексті кількісних та якісних параметрів міжнародної конкурентоспроможності // Економіка та підпри–ємництво. – К.: КНЕУ, 2006. – № 17. – С. 70–81 (0,5 д. а.).

В інших виданнях:

5. Севенко Ю.С. Глобалізація: реальні та потенційні загрози // Глобалізація як джерело конкуренції, конфліктів та можливостей. Збірник матеріалів V Міжнародної конференції молодих вчених, 30–31травня 2003р. – Миколаїв–Очаків: У 2 т. – Т. 1. – Миколаїв: Вид–во МДГУ ім. П. Могили, 2003. – С. 169–174 (0,5 д. а.).

6. Севенко Ю.С. Людський ресурс і національна конкурентна стратегія України в умовах глобалізації // Глобалізація та регіоналізація економічного розвитку. Матеріали Міжнародної наукової конференції (25 лютого 2003р., м. Київ). – К.: ІСЕМВ, 2003. – С. 59–60 (0,15 д. а.).

7. Гурова Ю.С. Роль людського ресурсу в забезпеченні конкурентоспроможності національної економіки // Управління регіональним економічним розвитком в контексті сучасних процесів міжнародної інтеграції. Збірка матеріалів Всеукраїнської міжвузівської наукової конференції студентів та молодих науковців, 16–18 листопада 2005р. – Івано-Франківськ: ІНТУНФ, 2005. – С.259–261 (0,15 д. а.).

8. Гурова Ю.С. Ключові параметри політики залучення людського ресурсу в країни Європейського Союзу // Моделі та стратегії євроінтеграції України: економічний і правовий аспекти. Збірник матеріалів ІХ міжнародної науково–практичної конференції, 30 травня 2006р. – К.: УАЗТ, 2006. – С. 201–203 (0,2 д. а.).

АНОТАЦІЯ

Гурова Ю.С. Розвиток людського ресурсу і міжнародна конкурентоспроможність країн. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук за спеціальністю 08.05.01 – світове господарство і міжнародні економічні відносини. – Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана, Київ, 2007.

Дисертаційна робота присвячена дослідженню людського ресурсу як визначального фактору міжнародної конкурентоспроможності національних економік за умов глобалізації. Значну увагу приділено теоретичним основам дослідження людського ресурсу, з’ясуванню його місця в системі факторів міжнародної конкурентоспроможності країн та аналізу впливу людського ресурсу на формування стратегічних конкурентних переваг країн. На основі компаративного аналізу основних методик, які використовуються для оцінювання міжнародної конкурентоспроможності національних економік, здійснено систематизацію факторів за критерієм «людського» виміру конкурентоспроможності. Розкрито сутність та сучасні форми прояву інтелектуалізації виробництва, як основи конкурентоспроможності національних економік.

На основі дослідження характеру, масштабів, рівня та структури інвестицій в людський ресурс країн–ключових інноваторів та комплексної оцінки стану національного людського ресурсу України за міжнародними критеріями конкуренто–спроможності обґрунтовано напрямки його якісного вдосконалення в контексті забезпечення високого конкурентного статусу держави.

Ключові слова: людський ресурс, якість людського ресурсу, глобалізація, конкуренція, міжнародна конкурентоспроможність країни, конкурентні переваги, інтелектуалізація виробництва, інвестиції в людський ресурс, національна стратегія розвитку людського ресурсу.

АННОТАЦИЯ

Гурова Ю.С. Развитие человеческого ресурса и международная конкуренто–способность стран. – Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата экономических наук по специальности 08.05.01 – мировое хозяйство и международные экономические отношения. – Киевский национальный экономический университет имени Вадима Гетьмана, Киев, 2007.

Диссертационная работа посвящена исследованию человеческого ресурса как ключевого фактора международной конкурентоспособности национальных экономик в условиях глобализации. Рассмотрены теоретические основы феномена человеческого ресурса в условиях формирования постиндустриальной модели экономического развития. Раскрыта методологическая сущность и проведена классификация теорий человеческого ресурса, выделены их исторические этапы и доминирующие критерии. Автор обосновывает методологическую сущность интегративной теории человеческого ресурса, которая, органически объединяя ряд элементов существующих концепций (теории потребностей, когнитивных теорий, теории человеческого капитала) с выделением ведущей роли интеллектуального компонента и способности индивидуума к творческий, креативной деятельности, способна наиболее адекватно отобразить современное содержание и роль субъективного фактора в обеспечении международной конкурентоспособности стран и трансформацию человеческого ресурса в глобальной конкурентной среде.

Рассмотрены основные методики оценки международной конкурентоспособности стран и факторов, обуславливающих ее, на основании чего осуществляется систематизация факторов по критерию «человеческого» измерения конкуренто–способности. Исследовано влияние человеческого ресурса на формирование стратегических конкурентных преимуществ стан в условиях глобализации и формирования постиндустриальной модели экономического развития.

Значительное внимание уделено исследованию сущности и современных форм проявления интеллектуализации производства, как объективной основы формирования конкурентных преимуществ стран. Автор обосновывает, что под воздействием интеллектуализации производства существенно модернизируются отношения экономической собственности, которые начинают носить двойственный характер, что проявляется, с одной стороны, в возможности собственника средств производства присвоить материальный продукт интеллектуальной деятельности человека (лицензии, ноу–хау, программное обеспечение, патенты, базы данных, деловую и техническую документация и т.д.), а с другой, – в невозможности присвоить носителя этой собственности.

В диссертации исследован характер, масштабы, уровень и структура инвестиций в развитие человеческого ресурса стран–ключевых инноваторов. Проведенный анализ показал, что на протяжении последних десятилетий государства–лидеры мирового хозяйства систематически наращивают как абсолютные, так и относительные объемы финансирования в систему общего и последипломного образования населения, систему здравоохранения, в НИОКР, в систему социальной защиты граждан и т.д., что решающим образом повлияло на укрепление их конкурентных позиций на мировых рынках. В работе выделена такая специфическая статья инвестиций в человеческий ресурс, как расходы на идеологическое воспитание граждан, целью которых является мобилизация и объединение общества на основе общечеловеческих ценностей, национальной идеи и национальных интересов; формирование системы ценностных установок подрастающего поколения относительно отечественного культурного и научного наследия; формирование ответственного поведения и умения противостоять чужым идеям и асоциальным проявлениям; развитие навыков здорового способа жизни и самодисциплины и т.д.

В работе исследуется феномен транснационализации человеческого ресурса и формы ее проявления на микро–, государственном, региональном и глобальном уровне. Автор обосновывает, что наибольший экономический эффект от транснационализации человеческого ресурса получают ТНК развитых стран мира, которые, обладая колоссальным производственным, финансовым и научно–техническим потенциалом, практически монополизировали сегменты мирового рынка наиболее квалифицированной и профессионально подготовленной рабочей силы и научных кадров.

Автор комплексно оценил нынешнее состояние человеческого ресурса Украины по международным критериям конкурентоспособности. Исходя из полученных результатов, диссертантом предложены основополагающие позиции государственного влияния на развитие национального человеческого ресурса Украины посредством реформирования системы оплаты труда, возрастания стоимости национальной рабочей силы, модернизации образовательной и научной сферы, системы здравоохранения, формирования эффективной системы последипломного, непрерывного образования взрослого населения, развитие традиций массового индивидуального образовательно–профессионального саморазвития.

Ключевые слова: человеческий ресурс, качество человеческого ресурса, глобализация, конкуренция, международная конкурентоспособность страны, конкурентные преимущества, интеллектуализация производства, инвестиции в человеческий ресурс, национальная стратегия развития человеческого ресурса.

ANNOTATION

Yuliya S.Gurova. Human resource development and international competitiveness of the countries.

The dissertation for applying for candidate of economic sciences degree in specialty 08.05.01 – world economy and international economic relations. – Vadym Hetman Kyiv National Economic University, Kyiv, 2007.

The dissertation is devoted to the phenomenon of human resource as a factor of international competitiveness of national economies in the globalization environment. Consideration is given to theoretical–methodological bases of human resource researches and its transformation under the influence of globalization.

On the basis of comparative analysis of main methods used for the evaluation of international competitiveness of national economies the author has systematized the factors of competitiveness under the criteria of their «human» measuring. The mechanism of human resource investments of highly developed countries has been investigated and their leading role in formation of the strategic competitive advantages of the countries has been founded.

Using the international criteria of competitiveness the quantitative and qualitative characteristics of Ukrainian human resource has been estimated and the recommendations as to development of national human resource have been elaborated.

Key words: human resource, quality of human resource, globalization, competition, international competitiveness of a country, competitive advantages, intellectualization of production, investment in a human resource, national strategy of human resource development.

Blog

Загальна характеристика роботи актуальність теми

Содержание