Кредитно-банківські злочини: проблеми розробки криміналістичної методики

Вид материала

Документы

Содержание Тут і надалі наведені дані

Подобный материал:

• Інформація як об’єкт правового регулювання, 2242.38kb.
• І. Б. Електронне ресурсне забезпечення навчального процесу технікуму постановка проблеми, 138.64kb.
• План Реферат на тему: 1 Логічна суть гіпотези та криміналістичної версії 3 > Основні, 180.68kb.
• Стан наукової розробки науково-теоретичних та практичних проблем, пов’язаних з предметом, 521.58kb.
• М.І. Концепція формування поліізоморфної системи змісту загальноінженерних дисциплін, 124.49kb.
• Ситуац І я з комерційними банками в Україні, 299.17kb.
• Т. І. Проблеми розробки інтегрованих навчальних програм для підготовки компетентних, 140.72kb.
• Секції математики І теорії та методики навчання математики керівник секції, 14.62kb.
• Державний університет “Львівська політехніка” Інститут підприємництва та перспективних, 294.34kb.
• Маркетинг у банку викладач: к е. н., доцент Герасименко Раїса Андріївна, 257.16kb.

Кредитно-банківські злочини:
проблеми розробки
криміналістичної методики

С.С. Чернявський^

Розмах та зростання економічної злочинності у світі, окремих реґіонах та країнах нині характеризується як загальносуспільна тенденція, що виявляється у формуванні кримінальної форми бізнесу, криміналізації господарського механізму. Економічні злочини сьогодні складають широке коло різних за своїми кримінально-правовими ознаками діянь, боротьба з якими вимагає відповідного широкого фронтального наступу. В Україні спостерігається стійке зростання економічної злочинності. Так, у 1999 р. зареєстровано 81,1 тис. злочинів у сфері економічної діяльності, серед яких 3,1 тис. тяжких злочинів, 22,8 тис. розкрадань державного та колективного майна, в тому числі, 5,5 тис. — в особливо великих розмірах, 25,1 тис. господарських злочинів, 22,5 тис. посадових злочинів¹. За виявленими злочинами порушено 53,2 тис. кримінальних справ. До відповідальності за вчинення злочинів у сфері економічної діяльності притягується близько 29,2 тис. осіб, серед яких близько 8,9 тис. осіб, що вчинили злочини в групі, близько 4,9 тис. — керівники суб’єктів господарювання або їх структурних підрозділів, близько 4,4 тис. — працівники фінансово-бухгалтерської сфери. Об’єктом злочинних посягань виступають відносини державної власності (близько 26,5 тис. злочинів), колективної власності (близько 22,3 тис. злочинів), приватної власності (близько 4,9 тис. злочинів).

Наведені статистичні дані дозволяють констатувати, що економіка держави продовжує зазнавати значних втрат від злочинних посягань, а її подальша криміналізація не лише заважає подоланню кризових явищ, а й поглиблює їх. Перехід від адміністративно-командної системи господарювання до ринкових відносин сприяє розвиткові якісно нових форм економічного буття. Водночас, продовжують існувати суттєві суперечності між системою законодавства, яке певною мірою зберігає застарілі правові положення та кримінально-правові диспозиції, науковими концепціями, які взагалі не надають відносно конкретного визначення поняття "економічні злочини", "кредитно-банківські злочини", та потребами практики правоохоронних органів у виробленні ефективних методик попередження, розкриття та розслідування економічних злочинів.

За цих умов існуючий державно-правовий механізм захисту економічної системи від злочинних посягань, природно, потребує суттєвих змін, пристосування до нових економічних реалій, впровадження нових ефективних форм та методів протидії економічної злочинності.

Насамперед, це стосується значної криміналізації окремих напрямів економічної діяльності, не захищених у правовому відношенні. За останні роки на нашому кримінально-економічному просторі з’явились злочини, притаманні економічному середовищу країн з розвинутими ринковими відносинами. Ця ситуація певною мірою властива країнам Східної Європи, які стали на шлях перетворень в економіці. Такий стан притаманний і країнам СНД. З’явились економічні злочини, які мають спільні характеристики, збігаються за основними елементами. Об’єднання цих злочинів в окрему групу дозволяє загострити увагу на науковому розробленні загальних питань їх виявлення, викриття і диференційовано підійти до формування окремих криміналістичних методик, так би мовити, "нового покоління", які орієнтовані на більш ефективні рекомендації щодо їх викриття на основі залучення екс-прес-методів оцінки ознак злочинів, систем типових версій, програм розслідування тощо.

В умовах ринкових відносин, що формуються, з’явилися нові види економічних діянь, незаконних механізмів, технологій, способів злочинного планування, організаційного вчинення і корупційного прикриття в різних галузях господарської та фінансової діяльності. Найбільше зростання злочинних проявів зареєстровано в кредитно-банківській сфері, що за сучасних умов розглядається як масштабно криміналізована ланка економіки, сфера особливої складності щодо контролю з боку правоохоронних органів. В умовах переходу до ринкових структур, кредитно-банківська сфера перетворюється на провідний механізм регулювання всіх сторін економічного життя держави. Кредитно-банківська діяльність регулюється низкою законодавчих актів, підґрунтя яких складає закон України "Про банки та банківську діяльність"². Володіючи об’єктивно значними можливостями позитивного впливу на розвиток економіки, кредитно-банківська система водночас відчуває на собі суперечності внаслідок недосконалості економічних концепцій та незавершеності економічних реформ, неврегульованості низки правових положень, недоліків банківських технологій, недостатнього рівня професіональної майстерності працівників кредитно-банківських установ, наявності зловживань як з боку працівників цих установ, так і їхніх клієнтів. З іншого боку, зосередження у даних структурах значних грошових ресурсів робить банківські установи найбільш привабливими для протиправної діяльності, оскільки дозволяє негайно отримати кінцевий результат — грошовий капітал.

Проблема економічної безпеки банківської діяльності набула міжнародного характеру. Так, за даними, наведеними у доповіді Міжнародної асоціації з питань безпеки в банківській сфері, на міжнародній конференції, присвяченій проблемам боротьби з міжнародними фінансовими злочинами "Міжнародне шахрайство: чи може воно мати наслідки для нас?", зазначено, що 29 % з цих злочинів спрямовані проти банків та інших кредитно-фінансових установ, 27 % — проти інвесторів, 21 % — проти комерційних компаній, 19 % — проти урядових установ, 4 % вчинюються в інших сферах³.

У загальному плані доцільно визначити чотири групи чинників, що сприяють вчиненню корисливих зловживань у кредитно-банківській сфері. Перша група чинників функціонує на загальносуспільному рівні і вбирає в себе недоліки, упущення та прорахунки в соціальній та економічній політиці, організації управління народним господарством, функціонуванні органів влади та управління, нормотворчій та правозастосовчій діяльності. Тобто можна стверджувати, що в даній групі обставин знаходить свій прояв тенденція загальної криміналізації економічної сфери та суспільства в цілому. Інша група чинників зумовлена специфічними особливостями діяльності банківської системи і передусім негативними наслідками розпаду єдиної державної банківської системи, недосконалістю чинної нормативної бази з питань функціонування банківських структур у нових економічних умовах, відсутністю комплексної системи внутрішнього банківського та міжбанківського документального контролю, контролю за діяльністю підприємницьких структур і комерційних банків. Третя група пов’язана із недосконалістю чинного законодавства, відомчих нормативних актів, які реґламентують діяльність банківських інститутів та носять переважно декларативний характер. Четверта група пов’язана із відсутністю законодавчо закріпленого, ефективного механізму взаємодії та координації зусиль суб’єктів господарювання, державних контролюючих і правоохоронних органів щодо попередження, розкриття та розслідування цих злочинів. Таким чином, обставини, які сприяють вчиненню корисливих злочинів у сфері банківської діяльності, за напрямами можна розподілити на соціально-економічні, організаційно-управлінські та нормативно-правові⁴.

Банки та банківська діяльність дедалі частіше стають об’єктами злочинних посягань. Так, в період 1999 року зареєстровано близько 11,9 тис. злочинів у кредитно-фінансовій сфері, з яких близько 8,2 тис. — власне на теренах банківської діяльності (для порівняння, в 1995 р. в банківської діяльності виявлено 362 злочини, в 1996 р. — 533 злочини, в 1997 р. — 5,4 тис. злочинів, в 1998 р. — 7,8 тис злочинів). В 1999 р. закінчено розслідування майже 6,4 тис. злочинів у сфері банківської діяльності. До кримінальної відповідальності в зазначений період притягувалось близько 1,5 тис. осіб. За об’єктом посягання, злочини у сфері банківської діяльності вчинювались: у структурах Національного банку України (близько 1,9 тис. злочинів), Ощадного банку (близько 1,1 тис. злочинів), комерційних банків (близько 1,4 тис. злочинів).

Злочини в кредитно-банківській сфері складають різні за родовим об’єктом кримінально-карані діяння, що можуть бути названі "традиційними", зокрема розкрадання (близько 1,4 тис. злочинів, у тому числі близько 630 розкрадань в особливо великих розмірах), посадові злочини (близько 2,5 тис. злочинів); діяннями, криміналізованими в пострадянський період та включеними у вигляді окремих норм до Кримінального кодексу України, зокрема шахрайства із фінансовими ресурсами (близько 2,5 тис. злочинів), фіктивне підприємництво, приховане банкрутство, фіктивне банкрутство та ін. Став очевидним процес формування нових груп діянь, що вчинюються в умовах докорінних економічних перетворень, які потребують закріплення у кримінальному законодавстві. Варто згадати, що 17.02.1996 року на VII пленарному засіданні Міжпарламентської Асамблеї держав — учасниць СНД прийнято Модельний Кримінальний кодекс — рекомендаційний акт для держав — членів Співдружності, що мав би послужити основою для формування кримінального законодавства, порівняно єдиного для всіх країн Співдружності. Так, у главі 29 Модельного КК, названій "Злочини проти порядку здійснення підприємницької та іншої економічної діяльності", в тридцяти статтях містяться норми, які не знайшли й донині свого відображення в законодавстві України, що на сьогодні не відповідає існуючим потребам практики боротьби зі злочинами в кредитно-банківській сфері, зокрема: незаконна банківська діяльність, легалізація доходів, отриманих злочинним шляхом, ухилення від погашення кредиторської заборгованості, комерційний підкуп, злісне ухилення від ведення бухгалтерського обліку фінансово-госпо­дарських операцій, злісне ухилення від повідомлення уповноважених органів про сумнівні банківські операції тощо⁵.

Злочини у сфері кредитно-банківської діяльності можна визначити як корисливі посягання на фінансові ресурси банків або інших кредитно-фінансових установ (фондів, асоціацій, ломбардів тощо), вчинені з використанням певних кредитно-банківських операцій, уповноваженими на їх здійснення суб'єктами підприємницької діяльності або іншими особами. Перелік основних банківських операцій наданий у ст. 3 Закону України "Про банки і банківську діяльність". Деякі з цих операцій складають основу для класифікації кредитно-банківських злочинів і методик їх розслідування. Так, на думку В.Д. Ларічева, вчинення конкретного злочину в кожному випадку визначається специфікою тої чи іншої банківської операції, з використанням якої здійснюються злочинні дії. Тому, підкреслює В.Д. Ларічев, класифікація злочинів у кредитно-банківській сфері, пов’язана з використанням злочинцями механізмів: 1) готівкових та безготівкових розрахункових операцій: операцій по відкриттю рахунків, розрахунків платіжними дорученнями, розрахунків з використанням вимог-доручень, розрахунків з використанням акредитивів, міжбанківських розрахунків, операцій по веденню рахунків з використанням меморіальних ордерів; 2) валютних операцій: операцій по обміну валюти, ввезенні та вивезенні валютних цінностей, роздрібній торгівлі та наданні послуг за іноземну валюту, проведенні валютних операцій за зовнішньоторговими угодами; 3) кредитних операцій: активних та пасивних; 4) функціонування ринку цінних паперів⁶. Підтримуючи наведену класифікацію, М.П. Яблоков додає до зазначених банківські злочини, що вчинюються з використанням електронно-обчислювальних машин та комп'ютерних мереж, а також розкрадання грошових коштів з використанням пластикових платіжних карток⁷.

Особливу роль у функціонуванні кредитно-банківської системи відіграє одна з головних функцій банку — кредитування суб’єктів господарської діяльності та громадян. Підвищена суспільна небезпека злочинів у сфері банківського кредитування визначається насамперед тим, що одержані злочинцями кошти в багатьох випадках переказуються за межі України з метою незаконної конвертації і зберігаються на незаконно відкритих рахунках. Таким чином, крім прямих збитків державним інтересам, спричинених неповерненням до банків кредитних ресурсів також завдано суттєвої шкоди у вигляді прискорення інфляційних процесів, знецінення національної валюти, що врешті може призвести до "знекровлення" кредитно-фінансової системи.

Побудова системи різновидів злочинів у сфері банківського кредитування пов'язана з визначенням власне поняття цих злочинів, як елементу кредитно-банківських злочинів — широкого класифікаційного поняття, у свою чергу елементу більш загального рівня, що охоплює економічні злочини загалом. Отже, маємо визначену ієрархію понять (своєрідну тріаду), починаючи від економічних злочинів, далі — банківських і злочинів у сфері банківського кредитування, що є напрямом формування відповідних криміналістичних методик.

Потребує окремого вивчення проблема побудови класифікації злочинів у сфері банківського кредитування, що стала б визначальною для розробки на її основі спеціальних криміналістичних методик розслідування цих злочинів. Слід зазначити, що головною для застосування є кримінально-правова класифікація злочинів у сфері банківського кредитування, яка надає загального уявлення про характер і види злочинів, методику і тактику їх виявлення, розкриття і попередження, про організацію взаємодії з контролюючими та іншими правоохоронними органами. Однак, лише кримінально-правові критерії не спроможні забезпечити урахування всіх особливостей злочинних діянь, що мають істотне значення для виявлення, розкриття і розслідування таких злочинів. Адже поняття злочинів у сфері банківського кредитування є більшою мірою криміналістичним поняттям ніж кримінально-правовим, оскільки охоплює велику групу різних за кримінально-правовим об’єктом суспільнонебезпечних діянь, що мають спільні криміналістичні ознаки, які виявляються в криміналістичній характеристиці цих злочинів, зокрема в особливостях предмету зазіхання, структурі способу й обстановці їх вчинення, у типологічних особливостях особи злочинця.

Практика розслідування злочинів у сфері банківського кредитування свідчить, що в кримінальному середовищі утворюються складні схеми злочинної діяльності, неоднорідні за своєю кримінально-правовою характеристикою, але спільні за своїми криміналістичними ознаками. Таке становище вимагає вироблення загальних методико-криміналістичних рекомендацій щодо розслідування даних злочинів на підставі узагальнених криміналістичних характеристик, кримінально-правову основу яких складає концепція множини злочинів.

Характерним для цих злочинів є, наприклад, поєднання фіктивного підприємництва (ст. 148⁴ КК України) як першого етапу здійснення загального злочинного наміру, розкрадання кредитних ресурсів банку шляхом шахрайства (ст. ст. 83, 86¹ КК України) або шляхом шахрайства з фінансовими ресурсами (ст. 148⁵ КК України) як етапу безпосереднього заволодіння кредитними ресурсами, а також фіктивного банкрутства (ст. 156³ КК України) як способу приховання (маскування) цього злочину. Кожний етап злочинної діяльності може супроводжуватися вчиненням злочинів, що сприяють досягненню головного злочинного результату (наприклад, передбачених ст. ст. 168, 169, 170, 172, 194 КК України) або вчиненням інших злочинів, які пов’язані з вищезазначеними (наприклад, передбачених ст. ст. 165, 166, 167 КК України).

Таким чином, стосовно розслідування злочинів у сфері банківського кредитування, потрібно говорити про створення об’єднуючої (позавидової) методики, в основі якої лежать особливості, що виходять за межі специфіки конкретного виду злочину та дозволяють виявляти і використовувати в діяльності по розкриттю та розслідуванню злочинів додаткові фактори⁸. Ці фактори визначаються не видом злочину, а ознаками, характерними для групи різних злочинів. Врахування цих ознак за їх спільністю сприяє підвищенню ефективності розслідування злочинів означеної категорії.

Труднощі, які нерідко виникають при розслідуванні злочинів у сфері банківського кредитування, об’єктивно зумовлені відсутністю необхідного слідчого досвіду, узагальненої слідчої та судової практики розслідування і розгляду кримінальних справ про злочини зазначеної категорії, недосконалістю кримінального законодавства, відсутністю загальних положень методики розслідування цих злочинів, які б знайшли достатнє відображення в науковій літературі, застарілістю існуючих методичних рекомендацій правоохоронних органів тощо. Розкриття та розслідування таких злочинів, також, вкрай ускладнюється тим, що керівництво кредитно-банківських установ, і насамперед посадові особи, які за хабарі видали в подальшому неповернені кредити, не зацікавлені у проведенні розслідування. Вони здебільшого самоуправно, за допомогою служб банківської безпеки вживають заходів до повернення кредитів або приховують злочинну діяльність шляхом безпідставної пролонгації кредитних договорів, "перекредитування" фіктивних підприємств тощо; вкрай неохоче надають органам розслідування необхідну інформацію, а також особисто вживають заходів щодо протидії розслідуванню.

Отже, думається, що розгляд проблем розробки і вдосконалення методики розслідування злочинів у сфері банківського кредитування має бути підпорядкований насамперед чіткому визначенню понять "економічні злочини", "кредитно-банківські злочини", "злочини у сфері банківського кредитування", їх сутності, видів, системи, виявлення спільних криміналістичних характеристик, об’єднання яких в окрему групу дасть змогу більш диференційовано підійти до формування окремих (спеціальних) криміналістичних методик розслідування. На підставі криміналістичного вивчення практики виявлення, розкриття та розслідування потрібно розробити криміналістичні характеристики цих злочинів, зокрема шляхом визначення характерних способів учинення злочинів, розробки їх типових переліків, виявлення та узагальнення їхніх типових ознак, визначити та систематизувати дані про особу злочинця, предмет злочинного посягання, слідову картину тощо.

У цьому процесі важливу роль відіграє криміналістика як наука, що стоїть на стику різних галузей знання: з одного боку, правознавства і передусім наук кримінально-правового циклу; з другого — наук гуманітарних, економічних, математичних, технічних та ін. У зв’язку з цим, криміналістика стала наукою, що не лише визначає нові досягнення світової наукової думки, а й селекціонує корисні, перспективні наукові досягнення, використовує і перероблює їх для потреб практики попередження, виявлення та розслідування злочинів, розробляє криміналістичні методики. Викладене дає підстави для орієнтації наукових криміналістичних досліджень на виконання завдань стосовно правового і криміналістичного захисту законної економічної діяльності від злочинних посягань⁹.

Набутий за останні роки науковий потенціал у дослідженні економічної діяльності вказує на можливість залучити нові методики таких наук, як економіка, бухгалтерський облік, математика, кібернетика та деяких інших, з метою розробки та вдосконалення методик виявлення і розкриття економічних злочинів. Первісний аналіз досягнень зазначених наук дозволяє прогнозувати розвиток нових напрямів комплексних з криміналістикою та іншими юридичними дисциплінами наукових досліджень.