1. Великий терор на Хмельниччині

Вид материала

Документы

Содержание IV. Организация и работа троек. V. Порядок приведения приговоров в исполнение. VI. Организация руководства операций и отчетность. Оперативный приказ Андрущишин Петро Пясецький Францішек Снісанцький Октавіан Стромчинський Віктор Струсевич Миколай Велік Павло

Подобный материал:

• Отделения сбербанка, где Вы можете произвести оплату за обучение по квитанции, 6.57kb.
• Майстренко В. С., Корнєв О. В. Антиукраїнський терор після декларованої «українізації»:, 234.38kb.
• Методичні рекомендації на тему:, 164.12kb.
• Встреча туристов на ж/д  вокзале г. Великий Новгород (поезд №41, прибытие в 06. 10), 135.92kb.
• В г. Великий новгород гаричева Елена Алексеевна информационная эвристика учебное пособие, 1040.61kb.
• Сообщение об опубликовании на сайте в сети Интернет годовой бухгалтерской отчетности, 18.94kb.
• Приклади бібліографічних записів, 572.38kb.
• Бюлетень вак україни. – 2008. – № – С. 9-13, 274.3kb.
• Исторические хроники, 2480.96kb.
• Затвержені наказом вак україни від 29 травня 2007, 115.67kb.

III. Порядок ведения следствия.

1. На каждого арестованного или группу арестованных заводится следствен­ное дело. Следствие проводится ускоренно и в упрощенном порядке.

В процессе следствия должны быть выявлены все преступные связи арестованного.

2. По окончании следствия дело направляется на рассмотрение тройки.

К делу приобщаются: ордер на арест, протокол обыска, материалы, изъятые при обыске, личные документы, анкета арестованного, агентурно-учетный материал, протокол допроса и краткое обвинительное заключение.

IV. Организация и работа троек.

1. Утверждаю следующий персональный состав республиканских, краевых и областных троек:

У.С.С.Р.

Харьковская область

председатель — Шумский, члены — Гикало, Леонов

Киевская область

председатель — Шаров, члены — Кудрявцев, Гинзбург

Винницкая область

председатель — Гришин

члены — Чернявский, Ярошевский

Донецкая область

председатель — Соколинский, члены — Прамнек, Руденко

Одесская область

председатель — Федоров, члены - Евтушенко

Днепропетровская область

председатель — Кривец, члены- Марголин, Цвик

Черниговская область

председатель — Корнев, члены – Маркитан, Склярский

Молдавская АССР

председатель — Рогаль, члены — Тодрес, Колодий

2. На заседаниях троек может присутствовать (там где он не входит в состав тройки) республиканский краевой или областной прокурор.

3. Тройка ведет свою работу, находясь в пункте расположения соответ­ствующих НКВД, УНКВД или областных отделов НКВД, или выезжая к местам расположения оперативных секторов.

4. Тройки рассматривают представленные им материалы на каждого арестованного или группу арестованных, а также на каждую подлежащую выселению семью в отдельности.

Тройки, в зависимости от характера материалов и степени социальной опасности арестованного, могут относить лиц, намеченных к репрессированию по 2 категории, к первой категорий и лиц, намеченных к репрессированию по первой категории — ко второй.

5. Тройки ведут протоколы своих заседаний, в которые и записывают вынесенные ими приговора в отношении каждого осужденного.

Протокол заседания тройки направляется начальнику оперативной группы для приведения приговоров в исполнение. К следственным делам приобщаются выписки из протоколов в отношении каждого осужденного.

V. Порядок приведения приговоров в исполнение.

1. Приговора приводятся в исполнение лицами по указаниям председателей троек, т. е. наркомов республиканских НКВД, начальников управлений или областных отделов НКВД.

Основанием для приведения приговора в исполнение являются заверенная выписка из протокола заседания тройки с изложением приговора в отношении каждого осужденного и специальное предписание за подписью председателя тройки, вручаемые лицу, приводящему приговор в исполнение.

2. Приговоры по первой категории приводятся в исполнение в местах и порядком по указанию наркомов внутренних дел, начальников управления и областных отделов НКВД с обязательным полным сохранением в тайне времени и места приведения приговора в исполнение.

Документы об исполнении приговора приобщаются в отдельном конверте к следственному делу каждого осужденного.

3. Направление в лагеря лиц, осужденных по 2 категории, производится на основании нарядов, сообщаемых ГУЛАГом НКВД СССР.

VI. Организация руководства операций и отчетность.

1. Общее руководство проведением операций возлагаю на моего заместите­ля — Начальника главного управления государственной безопасности -Комкора тов. Фриновского.

Для проведения работы, связанной с руководством операций, сформи­ровать при нем специальную группу.

2. Протоколы троек по исполнении приговоров немедленно направлять начальнику 8-го Отдела ГУГБ НКВД СССР с приложением учетных карточек по форме № 1.

На осужденных по 1 категории одновременно с протоколом и учетными карточками направлять также и следственные дела.

3. О ходе и результатах операции доносить пятидневными сводками к 1, 5, 10, 15. 20 и 25 числу каждого месяца телеграфом и подробно почтой.

4. О всех вновь вскрытых в процессе проведения операции контррево­люционных формированиях, возникновении эксцессов, побегах за кордон, образовании бандитских и грабительских групп и других чрезвычайных происшествиях доносить по телеграфу — немедленно.

При организации и проведении операции принять исчерпывающие меры к тому, чтобы не допустить: перехода репрессируемых на нелегальное положение; бегства с мест жительства и особенно за кордон; образования бандитских и грабительских групп; возникновения каких-либо эксцессов.

Своевременно выявлять и быстро пресекать попытки к совершению каких-либо активных контрреволюционных действий.

Народный комиссар Внутренних дел Союза ССР Генеральный комиссар Государственной безопасности

(Н. Ежов)

Верно М.Фриновский


Додаток 2

ОПЕРАТИВНЫЙ ПРИКАЗ

НАРОДНОГО КОМИССАРИАТА ВНУТРЕННИХ ДЕЛ

Союза С.С.Р.

11 августа 1937 г. г.Москва

00485

Рассылаемое вместе с настоящим приказом закрытое письмо о фашистс-ко-повстанческой, шпионской, диверсионной, пораженческой и террористичес­кой деятельности польской разведки в СССР, а также материалы следствия по делу "ПОВ" вскрывают картину долголетней и относительно безнаказанной диверсионно-шпионской работы польской разведки на территории Союза.

Из этих материалов видно, что подрывная деятельность польской развед­ки проводилась и продолжает проводиться настолько открыто, что безнаказан­ность этой деятельности можно объяснить только плохой работой органов ГУГБ, беспечностью чекистов.

Даже сейчас работа по ликвидации на местах польских диверсионно-шпи-онских групп и организации ПОВ полностью не развернута. Темп и масштаб следствия крайне низкие. Основные контингенты польской разведки ускользну­ли даже от оперативного учета (из общей массы перебежчиков из Польши, на­считывающей примерно 15000 человек учтено по Союзу только 9000 человек. В Западной Сибири из находящихся на ее территории около 5000 перебежчиков, учтено не более 1000). Такое же положение с учетом политэмигрантов из Польши.

Недостаточно решительная ликвидация кадров польской разведки тем больше опасна сейчас, когда разгромлен московский центр "ПОВ" и арестова­ны многие активнейшие его члены. Польская разведка, предвидя неизбежность дальнейшего своего провала, пытается привести, а в отдельных случаях уже приводит в действие свою диверсионную сеть в народном хозяйстве СССР, в первую очередь, на его оборонных объектах.

В соответствии с этим основной задачей органов ГУГБ в настоящее время является разгром антисоветской работы польской разведки и полная ликвида­ция незатронутой до сих пор широкой диверсионно-повстанческой низовки "ПОВ" и основных людских контингентов польской разведки в СССР.

ПРИКАЗЫВАЮ

1. С 20 августа 1937 года начать широкую операцию, направленную к полной лик­видации местных организаций "ПОВ" и, прежде всего, ее диверсионно-шпионских и повстанческих кадров в промышленности, на транспорте, совхозах и колхозах.

Вся операция должна быть закончена в 3-х месячный срок, т.е. к ноябрю 1937 года.

2. Аресту подлежат:

а/ выявленные в процессе следствия и до сего времени не разысканные активнейшие члены "ПОВ" по прилагаемому списку;

б/ все оставшиеся в СССР военнопленные польской армии;

в/ перебежчики из Польши, независимо от времени перехода их в СССР;

г/ политэмигранты и политобменные из Польши;

д/ бывшие члены ППС и других польских антисоветских политических партий;

е/ наиболее активная часть местных антисоветских националистических элементов польских районов.

3. Операцию по арестам провести в две очереди:

а/ в первую очередь подлежат аресту перечисленные выше контингенты, работающие в органах НКВД, в Красной Армии, на военных заводах, в оборон­ных цехах всех других заводов, на железнодорожном, водном и воздушном транспорте, в электросиловом хозяйстве всех промышленных предприятий, на газовых и нефтеперегонных заводах;

б/ во вторую очередь подлежат аресту все остальные, работающие в промыш­ленных предприятиях необоронного значения, в совхозах, колхозах и учреждениях.

4. Одновременно с развертыванием операции по арестам начать следствен­ную работу. Основной упор следствия сосредоточить на полном разоблачении организаторов и руководителей диверсионных групп, с целью исчерпывающе­го выявления диверсионной сети.

Всех проходящих по показаниям арестованных шпионов, вредителей и диверсантов — немедленно арестовывать.

Для ведения следствия выделить специальную группу оперативных работников.

5. Все арестованные по мере выявления их виновности в процессе след­ствия — подлежат разбивке на две категории:

а/ первая категория, подлежащая расстрелу, к которой относятся все шпион­ские, диверсионные, вредительские и повстанческие кадры польской разведки;

б/ вторая категория, менее активные из них, подлежащие заключению в тюрьмы и лагеря, сроком от 5 до 10 лет.

6. На отнесенных в процессе следствия к первой и второй категории, каж­дые 10 дней составляются списки с кратким изложением следственных мате­риалов, характеризующих степень виновности арестованного, которые направ­ляются на окончательное утверждение в НКВД СССР.

Отнесение к первой или второй категории на основании рассмотрения след­ственных материалов производится Народным Комиссаром Внутренних Дел республики, начальником УНКВД области или края совместно с соот­ветствующим прокурором республики, области, края.

Списки направляются в НКВД СССР за подписью Народного Комиссара Внутренних Дел республики, начальника УНКВД и Прокурора соответствующих республик, края и области.

После утверждения списков в НКВД СССР и Прокурором Союза приговор немедленно приводится в исполнение, т.е. осужденные по первой категории — расстреливаются, а по второй — отправляются в тюрьмы и лагеря, соглас­но нарядов НКВД СССР.

7. Прекратить освобождение из тюрем и лагерей оканчивающих срок зак­лючения осужденных по признакам польского шпионажа. О каждом из них представить материал для рассмотрения на Особом Совещании СССР.

8. О ходе операции телеграфно доносить каждые 5 дней, т.е. 1,5, 10, 15, 20, 25 и 30 числа каждого месяца.

п.п. НАРОДНЫЙ КОМИССАР ВНУТРЕННИХ ДЕЛ СССР ГЕНЕРАЛЬНЫЙ КОМИССАР ГОСБЕЗОПАСНОСТИ — ЕЖОВ

Верно:

сотрудник Центрального архива ФСБ России

9 сентября 1996 года (подпись, печать) А. Я. Николаев


Додаток 3.

Директивний лист заступника комісара внутрішніх справ

УРСР Кобулова всім начальникам УНКВС

Совершенно секретно

Всем начальникам НКВД

только Кам.-Подольск

Произведённой НКВД УССР проверкой выявлено, что документы об испол­нении приговоров в отношении осуждённых НКВД СССР в Особом порядке и Особыми Тройками по 1 категории в ряде областных управлений НКВД УССР находятся в безобразном состоянии.

При приведении приговоров в исполнение некоторые УНКВД не составля­ли установленных актов, а ограничивались проставлением на предписаниях различных условных знаков /"кружочков", "крестиков", "птичек" и т.п./, значе­ние которых известно только их авторам.

В УНКВД по Ворошиловградской области отсутствуют акты о приведении в исполнение приговоров по первой категории в отношении осуждённых в 1938 г. -1231 чел., по Сталинской области на 483 чел.

В тех же областных Управлениях НКВД имели место случаи, когда по пред­писаниям о приведении в исполнение приговоров, посланным в другие УНКВД / по месту содержания арестованных/, удовлетворялись получением справок по телефону о том, что приговор исполнен, не требуя письменных подтверждений.

Во многих УНКВД отсутствует контроль над приведением в исполнение при­говоров. Так в УНКВД по Днепропетровской области предписаний дано на зна­чительно большее количество арестованных, чем было фактически осуждено.

Также безобразно поставлено в большинстве УНКВД хранение материалов об исполнении приговоров: предписания, акты и переписка по ним хранятся в сто­лах, деревянных шкафах, совершенно не обеспечивающих надлежащую сохран­ность и не гарантирующих от пропажи этих сугубо секретных документов.

Предлагаю:

1. Начальникам УНКВД лично проверить состояние и хранение документов о приведении в исполнение приговоров над осуждёнными по первой категории.

2. В пятидневный срок привести в надлежащий порядок всё делопроизвод­ство по исполнению приговоров.

3. Оформить в установленном порядке исполнения приговоров, по которым не были составлены акты.

4. Для хранения протоколов и документов по исполнению приговоров, снабдить 1 Спецотделения несгораемыми кассами или ящиками. Об исполнении мне донести к 1 февралю с.г.

Зам. народного комиссара внутренних дел УССР

майор государственной безопасности Кобулов


Додаток 4

Донесение начальника управления НКВД по Каменец-

Подольськой области Михайлова заместителю народного комиссара внутренних дел УССР Кобулову

Совершенно секретно

Зам. народного комиссара внутренних дел УССР майору государственной безопасности тов. Кобулову

гор. Киев

Доношу, что во исполнение директивы № 501120 от 24-го января с. г. лично мною произведена проверка состояния и хранения документов о приведении в исполнение приговоров над осуждёнными по первой категории.

Всего имеется документов осуждённых по 1-й категории на 12657 человек, из них: осуждённых НКВД СССР в Особом порядке - 4095, Особыми Тройками УНКВД - 8562.

На указанное количество полностью составлены акты о приведении в ис­полнение приговоров. Акты соответствуют количеству данных предписаний.

Все документы о приведении в исполнение приговоров над осуждёнными по первой категорий хранятся в отдельном несгораемом железном ящике, в плотных картонных папках по протокольно.

Начальник управления НКВД

по Каменец-Подольской области

Михайлов

№4180257

27 января 1939г.

г. Каменец-Подольск


Додаток 5

Список священнослужителів римо-католицької церкви, яких репресували на Хмельниччині

Прізвище, імя	Р.н.	Прізвище, ім'я	Р.н.
Андрущишин Петро Березовський Юзеф Білецький Юзеф Блехман Болеслав Борецкий Станіслав Бравар Станіслав Бридицький Ян Брінак Матвій Будзінський Францішек Ічинський Францішек Двожецький Владислав Федорович Чеслав Ханський Станіслав Янковський Роман Ендрущак Мар 'ян Карпінський Юзеф Келюс Антоній (Доленьга) Кримчинський Зигмунд Кобець Антоній Кобець Войцех Котвіцький Ян Ковальський Адольф Ковальський Антоній Ковальський Аполінарій Ковальський Юзеф Косінський Юзеф Крумель Юзеф Кривчик Віктор Кшивіцький Казімер Кухарський Ян Кучинський Олександр Куровський Антоній Квасневсъкий Зигмунд Левінський Ян Любчинський Фелікс Ладига Ян Лавруцький Ян Лукаш Ян Мадера Петро Маркушевський Альбін Медушевський Юзеф Машковський Конрад	1898 1887 1884 1880 1881 1886 1882 1884 1882 1882 1882 1881 1880 1889 1881 1888 1872 1881 1881 1873 1898 1898 1895 1885 1904 1889 1898 1885 1867 1869 1886 1887 1871 1876 1879 1876 1871 1879 1877 1878 1871	Медушевський Юзеф Машковський Конрад Наровський Казімер Наскраліцький Казімер Недзельський Антон Пясецький Францішек Піткевич Адольф Пшисецький Ян Пузеновський Марек Робежкевич Болеслав Релтовський Анжей Самаєнко Олександр Савицький Олександр Савицький Болеслав Савинський Юзеф Скальський Анжей Скальський Теофілій Славіковський Клименс Соколовський Мар 'ян Снісанцький Октавіан Стромчинський Віктор Струсевич Миколай Щепанюк Миколай Шиманський Вацлав Шиманський Валерій Шишко Людвік Шимко-Бохун Рішард Свіцерський Ян Трачинсъкий Антон Троцький Францішек Туровський Максиміліан Уланіцький Юзеф Вонсович (Дунін) Броніслав Вегедіс Антон Велік Павло Вержбіцький Олександр Вержбіцький Анжей Воронін Павло Забуський Яків Зданавич Яків Жмігрецкі Юзеф Зих Зигмунд	1878 1871 1872 1878 1875 1874 1871 1859 1879 1884 1885 1883 1871 1887 1881 1888 1887 1850 1897 1885 1878 1885 1883 1879 1878 1876 1881 1888 1893 1879 1886 1865 1898 1872 1872 1883 1876 1882 1895 1870 1880 1893

За дослідженнями Володимира Дмитрика

та Леоніда Савицького


Додаток 6

Постанова Верховної Ради України

про тлумачення Закону України "Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні"

У зв'язку з численними запитами реабілітованих громадян, комісій по по­новленню прав реабілітованих, інших посадових осіб та в інтересах єдиного поняття і вірного застосування Закону Верховна Рада України постановляє:

1. Роз'яснити, що політичний мотив репресій /стаття 1/ — це застосу­вання державою примусових заходів щодо противників Радянської влади у вигляді пред'явлення обвинувачення у вчиненні політичного /контррево­люційного/ злочину або визнання особи соціальне небезпечною у політич­ному відношенні за наявності достовірних матеріалів, застосування на цих підставах репресій у судовому порядку відповідно до статей 33-34 Кримі­нального кодексу Української РСР у редакції 1927 року та в адміністратив­ному порядку.

2. Територія Української РСР /стаття 1/ — територія України на час прий­няття Закону України "Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні"

-17 квітня 1991 року.

3. Громадяни України — особи, які постійно проживали на території України до застосування щодо них незаконних репресій, і також такі, які з різних причин були переміщені за межі країни.

4. Застосування /піддання/ репресій /стаття 1/:

- оголошення вироку, ухвали /постанови/ судом першої інстанції або рішен­ня /постанови/ позасудовим органом про застосування кримінального покаран­ня, відправлення у заслання та вислання без пред'явлення обвинувачення у конкретному злочині;

- винесення судом або позасудовим органом рішення про необґрунтоване застосування примусових заходів медичного характеру;

- винесення постанови про арешт та перебування під вартою в разі закрит­тя справи на попередньому слідстві чи у судовому порядку;

- прийняття рішення місцевими органами влади, службовими особами чи громадськими організаціями про застосування репресії в адміністративному порядку.

5. Не підлягають реабілітації особи /стаття 2, частина 1/, щодо яких у мате­ріалах кримінальних справ є сукупність доказів, які підтверджують їх зраду Батьківщини у формах, передбачених Кримінальними кодексами Української РСР 1922, 1927 та 1961 років.

Злочини проти миру та людства /стаття 2., частина 2/ — злочини, кваліфі­ковані за Законом № 10 Контрольної Ради у Німеччині від 20 грудня 1945 року "Про покарання осіб, винних у військових злочинах, злочинах проти миру та проти Людства" /стаття 2, параграф 1, пункти "а", "б", "і", "с7 та згідно з Указом Верховної Ради СРСР від 19 квітня 1943 року "Про міру покарання для німець­ко-фашистських злочинців, винних у вбивствах та мордуваннях радянських цивільних громадян та полонених червоноармійців, для шпигунів, зрадників Батьківщини з боку радянських громадян та їх посібників".

Виходячи із загальноприйнятих принципів міжнародного права та на підставі наведених нормативних актів не можуть бути реабілітовані за Законом Украї­ни "Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні" засуджені громадя­ни колишнього СРСР, іноземні громадяни та особи без громадянства, які під час другої світової війни служили у військових формуваннях фашистської Німеч­чини та її сателітів, охоронних військах СС, поліції, адміністративних органах окупантів.

Підлягають реабілітації громадяни, які займали адміністративні посади в період тимчасової німецької окупації території України, якщо буде встановле­но, що вони подавали допомогу партизанам, підпільникам і частинам Радянсь­кої Армії чи саботували виконання вимог окупаційної влади, допомагали насе­ленню в приховуванні запасів продовольства та майна чи іншим шляхом спри­яли боротьбі з окупантами.

6. Збройні формування /стаття 2, частина 3/ — стабільні озброєні угрупо­вання осіб, які об'єдналися для боротьби проти державної влади, незалежно від кваліфікації дій їх організаторів та членів.

7. Направлення на заслання, вислання та спеціальні поселення в адмініст­ративному порядку/стаття 3/ — застосування репресій на підставі рішень місце­вих органів влади, адміністративних органів, посадових осіб чи громадських організацій з політичних мотивів до сімей осіб, репресованих за обвинуваченням у контрреволюційних злочинах; до осіб, визнаних соціальне небезпечними у політичному відношенні, противниками колективізації; обвинувачених у зв'яз­ках з так званими "ворогами народу", у приналежності до політичних партій тощо.

Особи, які були незаконно вислані чи заслані і згодом реабілітовані, понов­люються в усіх громадських правах, але на них не поширюються пільги, перед­бачені статтею 6 цього Закону.

Не підлягають реабілітації відправлені в адміністративному порядку на спец-поселення радянські громадяни, які перебували під час війни у полоні, а також репатрійовані громадяни, які служили у стройових формуваннях німецької армії, поліції, спеціальних німецьких формуваннях та брали участь у розвідувальних, каральних та бойових діях проти Червоної Армії, партизанів, армій антигітле­рівської коаліції та мирного населення, за винятком тих, хто пізніше брав ак­тивну участь у складі Червоної Армії або партизанських загонів, а також у ла­вах Опору інших держав у бойових діях проти німецько-фашистських військ та їх сателітів.

Довідки про реабілітацію, згідно із статтею 3 цього Закону, видаються реа­білітованим на їх вимогу органами внутрішніх справ за наявності у них відпов­ідних документів /постанови про вислання, особистих справ на виселених осіб тощо/, а за відсутності таких документів — районними комісіями по поновлен­ню прав реабілітованих після встановлення ними факту виселення.

3. Особи, які були засуджені неодноразово або по сукупності за політичні / контрреволюційні/та загальнокримінальні злочини і згодом реабілітовані відпо­відно до статті 1 Закону за діяння як політичні /контрреволюційні/ злочини із зниженням міри покарання в частині реабілітації, мають право на грошову ком­пенсацію, передбачену статтею 5 Закону, за кожну репресію на підставі дові­док про реабілітацію.

9. Реабілітовані, згідно із статтями 1 та 3 цього Закону, особи (їх спадкоємці першої черги) мають право на повернення (відшкодування вартості) вилучених у них будинків, майна /стаття 5/. Можливість повернення реабілітованому бу­динку /його частини/ в натурі вирішується з урахуванням конкретних обставин: правомочного проживання там громадян, великого порівняно з його вартістю розміру затрат на перебудову, потреби у продовженні його використання для соціальних потреб /дитячих закладів, лікарень тощо/.

Не можуть бути повернені жилі будівлі, будинки реабілітованому /його спад­коємцям першої черги/, якщо первинному набувачу вони були передані право­мірно і знаходяться у його власності або перебудовані у нежилі будівлі чи сут­тєво перебудовані.

В разі неможливості повернення будівель чи майна у натурі реабілітовано­му /його спадкоємцям першої черги/ його вартість відшкодовується установа­ми, організаціями та їх правонаступниками громадянам та їх спадкоємцям, а якщо ці фізичні та юридичні особи та їх правонаступники невідомі — фінансо­вими органами з коштів місцевого бюджету у розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України.

Склад майна, яке підлягає поверненню реабілітованому, встановлюється на підставі документів про його вилучення і реалізацією з архівів та інших уста­нов. Майно /або його компенсація/ повертається спадкоємцям першої черги реабілітованого в разі подання свідоцтва про право на спадщину, яке відкрива­ється з дня прийняття рішення районною Комісією з питань поновлення прав реабілітованих. Коло спадкоємців першої черги визначається на день винесення цього рішення.

Свідоцтво про право на спадщину видається нотаріальними конторами дос­троково на підставі відповідного рішення Комісії з питань поновлення прав реа­білітованих, яке має містити відомості про склад спадкового майна /або суму його відшкодування у мінімальних заробітних платах/, перелік документів, на підставі яких встановлена належність громадянина до кола спадкоємців першої черги, та документів, згідно з якими встановлено факт смерті спадкодавця.

В разі появи спадкоємців першої черги реабілітованого вони мають право отримати свою частку /відшкодування вартості/ у спадкоємця, який оформив на своє ім'я спадкове майно /компенсацію/, а при невирішенні цього питання між собою — звернутися до суду.

Питання про спадкоємство жилого будинку при появі інших спадкоємців першої черги вирішується у судовому порядку.

10. Право на безкоштовне забезпечення автомобілем /стаття 6/, встанов­леного для інвалідів класу, мають тільки реабілітовані згідно із статтею 1 цього Закону особи, які стали інвалідами внаслідок репресій і мають відповідні пока­зання.

11. Довідки або посвідчення про реабілітацію, видані у державах — респуб­ліках колишнього СРСР або його державними органами, чинні на території України. В разі необхідності органи прокуратури та внутрішніх справ України роблять відповідний запит до органів держав — республік колишнього СРСР, які видали такі документи, щодо офіційних документів про підставу реабілітації та інших необхідних даних.

Правоохоронні органи, архівні та інші державні установи України за запи­том державних та громадських установ, а також приватних осіб з держав — республік колишнього СРСР подають правову допомогу у питаннях, пов'яза­них з реабілітацією.

12.Відповідно до частин четвертої та сьомої статті 7 цього Закону обласні і Київський міський суди, військові суди регіонів і Військово-Морських Сил Украї­ни вправі переглядати в порядку нагляду і за нововиявленими обставинами кри­мінальні справи, розглянуті в минулому військовими трибуналами та позасудовими органами, в тому числі за межами території колишнього Радянського Союзу, щодо осіб, які на момент застосування репресій були громадянами Ук­раїни, останні судові рішення по яких винесені військовими трибуналами фронтів, військ МВС Українського округу та інших військових трибуналів, за винятком Військової колегії Верховного Суду колишнього СРСР.

13. Якщо відповідно до частини четвертої статті 7 і статті 3 цього Закону особа визначається такою, що згідно із статтею 2 цього Закону не підлягає реабілітації, прокурор складає відповідний висновок і повідомляє про це заінтересованих осіб. Прокурор надсилає справу на розгляд суду тільки за за­явами, зверненнями заінтересованих осіб, які не погоджуються з висновками про відмову в реабілітації.

14. Особам, які реабілітовані у встановленому порядку до прийняття цього Закону /до 17 квітня 1991 року/ і не мають або втратили довідки про реабіліта­цію, такі довідки можуть бути видані органами Служби безпеки України за умов, що рішення про це судових органів або прокуратури про їх реабілітацію є в архівних кримінальних справах.

15. Реабілітовані або за їх згодою чи в разі їх смерті близькі родичі мають право знайомитися з матеріалами закритих провадженням кримінальних та адміністративних справ і одержувати копії документів непроцесуального харак­теру. Знайомитися з такими справами вони можуть тільки в разі, якщо в них немає даних, які можуть негативно вплинути на гідність, законні права та інте­реси як самих потерпілих, їх рідних, так і інших громадян.

Реабілітовані особи та їх спадкоємці мають право на одержання рукописів, фотокарток, інших особистих речей, які збереглися у справах. Державні орга­ни зобов'язані повідомити рідних реабілітованого про місце його загибелі /смерті/ при наявності таких даних.

Голова Верховної Ради України

І. Плющ.

м. Київ

24 грудня 1993 року