Освіта як фактор збільшення частки некорпоративного бізнесу в ввп

Вид материала

Документы

Подобный материал:

• Міністерство освіти та науки автономної республіки крим центр розвитку освіти, науки, 3640.99kb.
• До відома керівників бюджетних закладів, установ та суб’єктів господарювання району!, 410.05kb.
• Перелік запропонованих тем рефератів, 17.55kb.
• Самарський інститут бізнесу та управління центр розвитку освіти, науки та інновацій, 46.93kb.
• Інформація щодо соціально-економічного розвитку міста за 2011 рік, 171.14kb.
• Міністерство економіки україни держзовнішінформ І квартал 2009 року бюлетень основні, 1909.97kb.
• Бізнес-освіта: погляд бізнесу, 614.88kb.
• Тема 4 Визначення конкурентоспроможності організації, 501.21kb.
• Реферат по дисциплине ист в образовании На тему «Динамика ввп в различных странах, 122.19kb.
• Правила побудови „ дерева цілей Класифікація цілей Основні етапи аналізу ситуації, 56.63kb.

УДК 336.531.2:37

C 44

Освіта як фактор збільшення частки

некорпоративного бізнесу в ВВП


Скороход Н.М.

доцент кафедри фінансів

ЛНПУ імені Тараса Шевченка

Анотація

В статті "Освіта як фактор збільшення частки некорпоративного бізнесу в ВВП" дається характеристика людського капіталу, вказано на недоцільність ототожнювання понять "людський капітал" та "змінний капітал". Капітал, який вкладено в людину, розглядається у вузькому сенсі в формі освітнього капіталу. В змішаній економіці він визначається як фактор робочої сили і як об'єкт власності людини, який дає їй частку прибутку фірми.

В статті вказані джерела формування освітнього капіталу робітників на підприємствах.

Розглянуті також методики визначення ефективності освітнього капіталу для людини і підприємства.

Автор вважає, що при дисконтуванні освітнього капіталу слід враховувати норму банківського проценту як коефіцієнт дисконтування.

В статті вказано, що освітній капітал відображається в показнику валового внутрішнього продукту в схемах як за доходами, так і за витратами.

Освіта як фактор економічного зростання розглядається починаючі з 60-х років  століття в концепціях "людського капіталу", а також в теоріях нового індустріального суспільства 3, 4. Сьогодні не має необхідності доказувати доцільність даної тези. Перш за все, наука стає безпосередньою виробничою силою, а по друге, сучасне виробництво потребує не тільки кваліфіковану, але досвідчену робочу силу 7. Знання, які набуває робітник , перетворюються у важливіший економічний фактор або ресурс. Що це означає? Робітник, котрий їх отримав, виконуючи ту чи іншу роботу використовує ці знання, що йде на користь щодо результату праці. Такій робітник виконує роботу більш кваліфіковано, якісно, більшу за обсягами, ніж недосвідчений робітник. В даному сенсі результати йдуть на користь підприємства та суспільства.

Що отримує робітник, чи корисні для нього знання? Автори концепції "людського капіталу" вважають, що внаслідок витрат на освіту, здоров`я, культуру, спорт людина стає власником особливого капіталу – капіталу в людському обличчю. Це означає, що людина має власність, яка приносить їй прибуток за аналогією, наприклад земельної ренти. В відповідності з класичними та неокласичними ідеями людина для придбання такого фактору, як і іншого, має стримувати потреби даного часу, а її "людський капітал" має здатність сам по себе без участі живої праці створювати прибуток, в цьому сенсі заробітна платня людині складається з граничного продукту праці та граничного продукту "людського капіталу".

Сучасні інтерпретації концепції "людського капіталу" на науковому просторі пострадянського суспільства дають ототожнену комбінацію понять "людський капітал" та "змінний капітал". Людський капітал розглядається як суттєва характеристика робочої сили. Підготовка та збереження якості робітника визначаються розвитком людського капіталу. Вважають, що людський капітал – це інвестовані в людину знання, навички, здібності, яки йому належать і практично їм використовуються 2 с.48-49. Людський капітал розглядається як характеристика робочої сили, в процесі використання якої це її властивість знаходить прояв в готовому продукті 5 с.16-17.

На наш погляд, поняття людського та змінного капіталу некоректно ототожнювати, бо ці поняття розглядаються в принципово різних економічних школах.

Аналіз змінного капіталу дається в марксистський політекономії, де він логічно включається до теорії капіталу. Аналіз людського капіталу надається в неокласичній школі в відповідності зо всіма принциповими її догмами. Змішувати ці трактування недоцільно.

В сучасній економіці капітал, який вкладено в людину, по-перше, формує якості робочої сили, а по друге, має свою частку в прибутку фірми, оскільки сучасна економіка є змішаною. В цій економіці суб'єкти приймають пайову участь у власності, господарчому управлінні та в розподілі отриманого результату. Цей капітал вірніше слід трактувати як освітній капітал людини. Він може умовно розглядатися як людський капітал вузькому сенсі. Освітній капітал людини має властивості земельної ренти, оскільки отриманні знання, розвинутий інтелект на кожному короткостроковому відрізку часу мають цінність незалежно від засобу їх використання. Збереження освітнього капіталу людини в довгостроковому періоді потребує, по перше, його повного використання та, по друге, його ефективного нарощування. В довгостроковому періоді освітній капітал втрачає властивості приносити рентні доходи.

Людина , яка утворює свій освітній капітал, робить це разом зі суспільством. Виникає питання: кому з учасників відводиться головна роль? Інакше – хто з учасників процесу утворення освітнього капіталу вкладає більше інвестицій?

Практика та наукові дослідження свідчать, що формування освітнього капіталу – завдання перш за все суспільства, держави. Шкільна повна середня освіта сьогодні є важливішим завданням будь якої держави. Дж. К.Гєлбрейт розумів, що в сучасних індустріальних системах більша частка фінансових ресурсів повинна поступати від держави, оскільки необхідно забезпечити масову, але класичну шкільну та вищу освіту 3, 4.

Державним бюджетом України на 2004 рік передбачено виділити на фінансування програми "Освіта населення України" приблизно 6,3 млрд. грн., що складає близько 10% від бюджетних видатків. Більша частка цих коштів (92%) спрямована на виконання заходів з Національної доктрини розвитку освіт1. Освіта в Україні потребує май же втричі більше коштів, частку з яких вона одержує з альтернативних державним джерел фінансування. Факти свідчать, що в сучасній української економіці частка держави в витратах на потреби освіти значно вища відносно кожного з окремих джерел фінансування, але альтернативні джерела фінансування в сукупності перевищують ці обсяги.

Фінансування освіти з боку підприємців та підприємств на теперішній час здійснюється дуже повільно, епізодично. Необхідно розуміти, що цей вид фінансування є вигідним та перспективним для усіх суб'єктів господарювання в тому числі для некорпоративного бізнесу. По перше, робітники, які отримують освіту, виробляють більше та кращу продукцію. З іншого боку, коло них створюється особливий мікроклімат – культурне середовище. Найбільш важливе те, що ці робітники розуміють завдання, оцінують перспективи розвитку підприємства та в змозі активно і позитивно впливати на організаційно економічні процеси.

Джерелами фінансування освіти робітників на підприємствах можуть бути:

- частка прибутку підприємства;

- кредити, які отримує підприємство;

- доходи від випуску акцій (для середніх підприємств).

Світовий банк проявляє піклування щодо розвитку приватного сектору в Україні. Причому частка виділених позичок призначено на потреби фінансування бізнес освіти. Так, у 2002 році Світовий банк прийняв рішення про виділення Україні позики для фінансування проекту розвитку приватного сектору. Програма розрахована на 8 років, буде складатися з двох траншів по 30 млн.дол. кожний. Першу частину кредиту планується направити для створення основ розвитку приватного середовища та фінансування освіти українських бізнес-менеджерів та консультантів. Вважають, що підвищення професійного рівня підприємців позитивно впливатиме на зростання активності в приватному секторі економіки та на ефективність реструктуризації української економіки 6.

Кредити можуть бути за джерелами також внутрішніми, в утворенні яких повинні прийняти участь союзи комерційних банків, небанківських фінансових посередників, держава, яка виконує програму розвитку приватного сектору економіки. При цьому умови кредитування, особливо з боку держави, повинні включати до себе програми кредитування не тільки бізнес освіти, але і загальної та професійної освіти як самих підприємців, так і робітників цих підприємств.

Для визначення ефективності витрат на освіту необхідно рахувати відповідні показники на основі розроблених методик в економіки освіти. Використання соціологічних та математичних методів оцінювання економічної ефективності освіти дозволяють зробити висновки про позитивний вплив більш високого рівня освіти на виробництво. Підготовка спеціалістів пов'язана зі значними витратами, однак це економічно вигідно, оскільки в подальшому ці витрати відшкодовуються та приносять прибуток за рахунок високої продуктивності праці робітників. Економічний ефект від освіти на підприємстві можливо розрахувати на основі виробничої функції, яка має вид: = F (x₁, x₂, ... x_n), де  - обсяг виробництва; F – функція; х₁, х₂, ... x_n – кількість першого, другого ... n-го - факторів виробництва. Один з вказаних факторів може бути віднесеним до фактору освіти. Проблема полягає в тому, що складно виділити окремий фактор, зокрема фактор освіти.

Для визначення ефективності освіти особисто для людини і для підприємства доцільно використати метод дисконтування. Цей метод використовується для визначення майбутньої оцінки теперішніх витрат та доходів з ціллю прийняття економічних рішень з урахуванням можливих альтернатив. Для оцінки ефективності людського капіталу особливо щодо людини використовують наступні формули:







де - дохід недосвідченого робітника;

- дохід досвідченого робітника;

- - прями витрати на освіту в року i

PVB – приведена до моменту S оцінка сумарного доходу;

PVC – приведена до моменту S оцінка сумарних прямих витрат;

Cі- прями інвестування в період і;

 - індивідуальна ставка дисконтування.

Альтернативні витрати розглядаються в сумарному доході (PVB) зі знаком мінус.

В тому випадку, коли приведена до моменту S оцінка доходу від освіти вище ніж приведена сумарна оцінка витрат, тоді освіта та її продовження доцільні економічно. Формально правило записується таким чином:



В розгорнутому виді:



В літературі питання про доходність освіти розглядається також на основі особистої норми нагромадження (інвестування) людини – внутрішній норми інвестування (p) При цьому показник р визначається за аналогією до показнику граничної ефективності фізичного капіталу9:



На наш погляд, така інтерпретація залежності норми дисконтування та інвестування є недостатньо визначеною. Норма інвестування в даному та будь якому випадку відображає процес розширення виробництва або в матеріальному виді, або в єдності особистих та матеріальних факторів, вона визначається як відношення інвестицій в освіту до всього чистого продукту підприємства або до суми заробітної плати, граничного доходу на інвестиції в людський капітал та прибутку підприємства. Очевидно, мова повинна йти про норму віддачі від інвестицій на людський капітал, яку має досвідчена людина, тобто про норму граничного доходу від людського капіталу.

Підприємство, а не тільки особисто досвідчений робітник, має прибуток від інвестицій в людський капітал. Чому роботодавцям, підприємцям вигідно вкладати кошти на освіту своїх робітників? Тому, що досвідчені робітники утворюють додатковий прибуток. Чому підприємці віддають перевагу при прийомі на роботу більш досвідченим працівникам, незважаючи на їх дорогу працю (робочу силу та заробітну плату)? З той же самої причини.

Підприємство також повинно рахувати майбутні доходи, які отримані від фінансування освіти своїх робітників, та порівнювати їх з витратами підприємств на цілі освіти робітників. В цьому випадку також можливо провести дисконтування, але необхідно визначити коефіцієнт дисконтування. На наш погляд, не треба бути оригінальним, а розглядати норму банківського проценту як норму дисконтування. Відмітимо, що індивідуальна норма дисконтування також об'єктивно визначається нормою банківського проценту.

Інвестування в людський капітал за інших рівних умов приводе до збільшення результатів праці, підвищення особистих доходів робітників, до зростання прибутку підприємства. Такого роду інвестиції не можуть бути марними. Результати інвестицій в людський капітал, які відчувають окремі підприємства, індивіди відображаються в валовому внутрішньому продукті, як в моделі за доходами, так і в моделі за витратами. Оскільки на сучасному етапі розвитку це інвестиції більш вигідні та функціональні, тому їх зростання на рівні некорпоративного бізнесу неминучі (за інших рівних умов) приведе за рівних інших умов до збільшення частки цього сектору економіки в валовому внутрішньому продукті.

Література:

1. Закон України "Про Державний бюджет України на 2004 рік" // Урядовий кур'єр 2003. – 3 грудня.

2. Бородина Е. Человеческий капитал как основной источник роста// Экономика Украины 2003. - №7.

3. Гэлбрейт Дж.К. Новое индустриальное общество.- М., 1969. – Гл.21.

4. Гэлбрейт Дж.К. Экономические теории и цели общества. – М., 1979.-

Гл. 15.

5. Грішнова О. Людський капітал: формування в системі освіти і професійної підготовки. – Київ: Знання. – 2001.

6.Економічний вісник – щомісячний аналітичний огляд. – березень 2002. – С. 26-27.

7. Марцинкевич В.И., Соболева И.В. Экономика человека. – М.: Аспект Пресс. – 1995.

8. Черников Д. Макроэкономическая теория. Гл.6 // Российский экономический журнал. – 1995. –№8.

9. Яковенко Л.Ф., Лобас В.М. К оценке эффективности инвестиций в образовании. – В зб. "Економіка: проблеми теорії та практики". – Донецьк. – 2001. – С.37-41.