Світлана Григорівна шевченко
| Вид материала | Документы |
- Тема: Т. Г. Шевченко співець краси рідного краю, 30.33kb.
- Системний інноваційний проект «Школа розвитку особистості» Кобеляки 2010 Світлана грінько, 283.24kb.
- Зінченко Світлана Василівна, 113.11kb.
- Тарас Шевченко народився 9 березня 1814, 335.74kb.
- Т. Г. Шевченко Бендерский политехнический филиал методические указания, 1001.84kb.
- Т. Г. Шевченко. “Мені тринадцятий минало, 91.33kb.
- Тарас Григорович Шевченко для українського народу І які життєві урок, 332.9kb.
- Какое отношение акын Тарази имеет к Тарасу Шевченко, 230.36kb.
- Щегель Світлана Миколаївна, Shchegel Svitlana Mykolaivna, 150.75kb.
- План I. Богатство поэтического языка шевченко. II. Тарас григорьевич шевченко и русская, 443.56kb.
Світлана Григорівна ШЕВЧЕНКО,
учитель СШ № 294
м.Києва.
ЛІТЕРАТУРА РІДНОГО КРАЮ (10 клас)
Михайло Шевченко
Тема. Творчість лауреата Міжнародної премії ім. Г.Сковороди, Заслуженого діяча мистецтв України поета Михайла Шевченка.
Мета. Ознайомити із творчістю поета-земляка; розбудити творчу уяву й почуття всеосяжності поетичного слова; виховувати любов до отчого краю, його культури.
Обладнання: портрет поета, виставка його книжок, відеокасета із записом документального фільму Ф.Польового «В отчому краю» про М.Шевченка, СD-диски «Кролевецькі рушники» та «Боже, яка ти красива!» із записами пісень на слова поета.
Епіграф уроку:
Поезія сама рятує націю
І возвеличує її в народ!
М.Шевченко.
Хід уроку
Учні читають поезії «Булава», «Вісь», «Землі ці – мої!», «Українцем – це стоять на смерть!».
Учитель.
«Творчість справжнього письменника – це чесно написана історія свого часу, у якій немає хронології в датах, а є неповторний живопис своєї епохи».
Михайло Шевченко.
Зі «Щоденників».
Так склалося, що в Україні поет і політик, і державний діяч, і борець за свою державу й за людину – життя вимагає від нього мужності у слові й дії. Поет і учасник процесу творення держави, і суворий суддя перетворень, які відбуваються в суспільстві.
Одступають сонячні балади
На свої запльовані шляхи.
Час такий – вожді наїлись влади,
А народ голодний – то лихий.
І його сини-котигорошки,
Чобітьми розчавлюючи вірш,
Розтягли пошарпані гармошки,
Шапки перекинувши під гріш.
І далі:
Україно! Чи замало Трої,
Чи коня не знайдеш… під сідло,
Що у нас завжди були герої
І ніколи правди не було?
Викривальність творів М.Шевченка разюча: у поезіях «Синам України», «Жирує Хрещатик», «Народ не вміє шанувати волі», «Булава», «Доки ми удвох», «Великий базар» нещадно оголено все лукавство часу – продажність вождів і вожчиків, які в інтересах кланів і заради баришів кидають народ у прірву безвиході, на крй відчаю, мовби випробовуючи українську терплячість.
Та за всієї викривальності поезії перейняті вірою: Україна знайде шлях до правди.
Ну хтось же в світі знайде шлях до правди?
Вкраїнонько, це будеш саме ти!
Сама собі не заламавши руки,
Й синам своїм не скручуючи теж…
З глибин, з надій, з могил своїх і муки,
Зоринонько, Вкраїнонько… грядеш!
Ця віра вселяє в душу читачеві прометеївську іскру. Ця віра життєдайна – вона показує шлях боротьби за правду. Тому цілком природно звучать рядки з програмного вірша «Вісь».
Ворог підкаже: зори і засій.
Навіть підсуне зерна на засів.
Нащо тобі чужі зерна здались?
Викинь чуже і тримай свою вісь.
…Хай щонайближчі на знаду здались, -
Стій! Ти останній! Тримай свою вісь!
Невситимою жадобою правди перейнята уся творчість Михайла Шевченка - і публіцистика, і філософська лірика, і лірика інтимна, і пейзажна.
У циклі «Перед горою Чернечою» автор звертається до Слова і постаті великого Кобзаря, сміливо загострюючи всі соціальні проблеми нашого часу. І проблему нашої мови в нашій державі, і вічну проблему – Поет і капрал, і проблему виховання в собі відваги, лицарства, і проблему відданості народові. Так - до кінця за великим Шевченком. Це не лише вірність нашому Пророку. Це – вірність ідеї піднесення свого народу, своєї держави, свого духу, волі, правди. Вслухаймось…
Учні читають поезії «До мови», «Немає винятку із правил», «І викупи із рабства власних душ».
Учитель. Читаєш твори поета – і в пам’яті закарбовуються рядки сміливі, гіркі, болючі, що їх справді можна назвати афористичними.
Зі словом батьківським – Людина,
Без нього – просто плоть німа.
Без мови в світі нас нема!
***
Це не типово, це злочинно,
Це душу із грудей вийма,
Коли в народу є мужчини,
А долі у дітей – нема!
***
…У нас завжди були герої,
А ніколи правди не було…
***
В нас не боронять волю булавою,
А б’ються, як дурні, за булаву!
***
Не смійте… молитися за Україну.
Повстаньте за неї на тирсі руїни,
Звитяжці Вкраїни,
Сини України!
***
Мости для відступу я сам спалив.
Я йти вперед і жити!
Жити! Мушу!
***
Час вперше в історії вибере нас
І нашу священну Державу!
Громадянська лірика Михайла Шевченка – лицаря правди і честі – знайшла високу оцінку: він – лауреат Міжнародної премії ім. Григорія Сковороди, Всеукраїнської літературної премії ім. І.Нечуя-Левицького, премії імені Володимира Сосюри. Заслужений діяч мистецтв України.
В отчому краю
Учитель. Тала цілісність у творчості письменника не випадкова. Вона віддзеркалює цілісність характеру, який формувався в глибинах роду на великих і вічних основах: любові до своєї землі, шани до славного роду, батька-матері, до своїх людей, свого народу, на народній моралі і великій відповідальності за все і вся, що діється в нашому світі.
Учень (читає реферат).
На Спаса 1947 року в селі Обтовому Кролевецького району Сумської області в сім’ї Марії та Василя Шевченків народився син – майбутній поет.
На долю Михайла випало нелегке повоєнне дитинство.
Навчався в школі, улітку працював у колгоспі, на торфорозробках.
Вступив до Полтавського сільгоспінституту здобувати фах зоотехніка.
Проте з інституту виключили за «крамолу», бо писав вірші «націоналістичного ухилу» й читав заборонену «Історію України» Миколи Аркаса, заборонені твори Володимира Винниченка та Миколи Хвильового.
Виключили з інституту, але не з життя. Наперекір усьому, він іде працювати в районну газету Нових Санджар, потім – до редакції «Комсомольця Полтавщини» - і з головою пірнає в журналістику.
Слово, заронене в душу, як зернятко в ріллю, проростає й визріває правдо. На газетних шпальтах. І як вінець – найвища журналістська нагорода в Україні – «Золоте перо».
Та слову Михайла Шевченка стає тісно в рамках газетних жанрів, і все наболіле, пекуче лягає на папір поетичними рядками… Одна за одною виходять збірки віршів
- «Травневе поле»
- «Близень світ»
- «Балади про любов»
- «В отчому краю»
- «Я ще живу»
- «Єдина книга» та інші
Далі – робота з газеті «Молодь України», посади секретаря Київської міської письменницької організації, директора Бюро пропаганди художньої літератури СПУ, директора Літфонду, заступника Голови Національної спілки письменників України.
І тисячі виступів у всіх куточках України і за рубежем. А на папір лягають усе нові поетичні рядки.
Письменник у гущі літературних та культурних подій в Україні. Член літературно-мистецьких декад у Грузії, Росії, Німеччині, Польщі, Болгарії, Монголії, у далекому Ханти-Мансійському окрузі, на Камчатці, у Казахстані – на Кос-Аралі, у форті Шевченковому.
Він – голова оргкомітету Міжнародного Шевченківського свята «В сім»ї вольній, новій».
Але за роботою не забуває і рідну Кролевеччину, земляків. Стає ініціатором створення в Києві Сумського та Кролевецького земляцтв.
За ініціативою Михайла Васильовича починають проводити Міжнародний літературно-мистецький фестиваль «Кролевецькі рушники», нині йому 14 років. На всю Україну як гімн диву з див злинули поетові слова:
І ключами журавлиними,
Легко пущені з руки,
В небесах над Україною
Кролевецькі рушники.
Велику роботу для розвитку національної культури здійснює поет як заступник голови фонду культури України.
Понад 20 поетичних книг ознаменували 40-річчя творчої діяльності митця.
Він достеменно знає ціну миті – уже прожитої й наступної. Тому спішить, спішить жити, творити людям добро.
Перегляд фрагментів відеофільму «В отчому краю»
(автор – Ф.Польовий) про М.Шевченка.
Учитель. Недаремно кажуть: щоб зрозуміти поета, треба побувати у нього вдома. Переглянувши фільм, ми побували в Обтовому. Чи звернули ви увагу на сувору красу північних районів України? Стримана, але глибока, вона ніби вирізьблена й у біографічних сторінках творів поета. Михайло Шевченко – оспівувач ніжного й сумовитого сумського Полісся.
Він побачив, як «дві берези до зірки туляться», через замерзлу шибку - вишню, що «дивиться коханими очима», побачив, як «юний липень зорі ліпить понад липами», як «два човни чарують плесо, плесо ласе на любінь», а «сніги оступили задуману душу калини», як «горять, мов три свічі, берези осінні», як «ніч розметала зорі снігурів», почув, як «трублять лосі на осінь молоду», як «дощі набиваються в душі осінніх жоржин», як «плачуть і плачуть ночами рано спустілі сади», відчув, як «втомилось багаття в Десни на плечі», як «синичка, з подиву розгублена, цьовками такими залилась, мов по серцю голому залюблено босенькими лапками пройшлась»…
Читаєш вірші – й одразу потрапляєш у полон слова, відчуваючи його зором, слухом і душею. Огортають тебе пахощі жнив»яних полів, чари лісу, звуки плюскоту хвиль і «один прощальний поклик журавля».
А ось твоє дитинство:
Бігло літечко понад теплою річкою,
Бігло й весело так сміялось.
А у літечка з-під блакитної стрічки
Злива теплих пшениць виливалась.
Ось – «замальовки на кленовому листі».
Учні читають вірші «Рипить в мороз береза причілкова», «Лист золотий одривається й падає», «Срібляста паморозь, багрянець золотий».
Учитель. Найповніше розкривається поетова душа саме в пейзажних творах, хоч чисто пейзажної лірики в Михайла Шевченка немає. Природа в його віршах – чутливий камертон думок, почуттів, стану душі.
В холодних руках Сократа
Учитель.Особливий здобуток поета – це його філософська лірика. Філософія підсвічує всю поезію, але суто філософська лірика Михайла Шевченка особлива. Ніби стоячи осторонь теми, поет розкриває читачеві закони, за якими людина живе, часто цього й не підозрюючи. За епіграф до філософських поезій Михайла Шевченка можна взяти його ж рядки:
Краса то світу не врятує,
Але без неї світ – пусте!
Учні читають вірші «Правда», «Віра», «Наука».
«Я тебе небесною зорею засвітив на обрії яснім…»
Беручи до рук поетичну збірку, кожен читач шукає любовну лірику.
Учитель читає поезії «Середина літа», «Молитва для двох».
Кохання в ліриці Михайла Шевченка – це алмаз із безліччю граней. Це свято, полон, шаленство, наслання, сон, чаклунство. Це самозреченість і відчай, втіха й смуток, шал пристрасті і безмежжя ніжності, сили, викликані співзвучністю двох душ, що летять назустріч одна одній.
Учні читають поезії «Важко так із півночі заходило…», «Ода жінці», «Свято», «В нічнім вагоні», «Зоря на стежці».
Прослухування (у грамзапису) пісні «Синьоокі солов’ї»
у виконанні Народної артистки України Раїси Кириченко.
Учитель. Воістину бездонне слово… Бо саме почуття любові – бездонне. Тож саме за любовну лірику Михайло Шевченко був удостоєний Літературної премії ім. Володимира Сосюри.
Лірика завжди привертала увагу композиторів. Пісенна творчість поета – ще одна грань його таланту. На слов Михайла Шевченка композиторами О.Білашем, О.Колядою, Ю.Рожковим, М.Збарацьким, О.Чухраєм створено понад 20 пісень. Пісні звучать у виконанні Раїси Кириченко, Валентини Степової, Ф.Мустафаєва, В.Павліка, Ю.Рожкова, Ольги Чубаревої.
То всміхнеться, то замріє, то заквітне на виду
Наша пісня, наша мрія, мов черешня у саду.
Вже легким крилом торкнулась на льоту мого чола…
Чи співалась, чи… горнулась? Чи була, чи не була?
З-під тополі, з-під калини захмеліле «тьох» та «тьох».
Солов’їна пісня лине то про двох, а то про трьох…
То про зорі вечорові, то про радість, то про сум,
То про чорні-чорні брови, то… про вицвілу косу.
То про явір при дорозі, то про вірного коня…
То зустрілись при дорозі, та, мов зорі, гомонять.
То несміло з небокраю пізня стежка тугу п»є,
І нещадно серце крає, і спокою не дає.
То так юно пломеніє і усмішка, і сльоза,
Й давня стежка, що ніколи не повернеться назад.
…То всміхнеться, то замріє, то заквітне на виду
Наша пісня, наша мрія, мов черешня у саду.
Прослухування кількох пісень з СD-дисків
«Боже, яка ти красива!» та «Кролевецькі рушники».
Заключне слово вчителя.
От ми й познайомилися з усім обширом поезії Михайла Шевченка, відчули всеосяжність поетичного слова: від злету високого людського духу до глибин святого національного обов’язку, що на перший план виносить сувору відповідальність за долю нації.
Поезія
Вона живе, сто раз побита грозами,
Не взята жоднораз на бариші.
Поезія – не стільки квіти розуму,
Поезія – це, більше, крик душі.
У болях безоглядь втрачає грацію
І не шука за болі нагород.
Поезія – одна рятує націю
І возвеличує її в Народ!
Домашнє завдання. Написати відгук «Поезія М.Шевченка, що припала мені до душі». Розповідати про творчість поета.