Розробка родовищ корисних копалин промислова екологія

Вид материала

Документы

Содержание Цифрова фотограмМетрична станція «дельта» як інструмент моделювання гірничих об’єктів і маркшейдерського забезпечення кар’єрів д Меню «Камера» Меню «Опора» Рис. 2. Вікно «Опора» Л.С. Неділько, асист. Антропогенна перетвореність ландшафтних комплексів житомирщини як індикатор господарського використання та впливу Рис. 1. Коефіцієнт антропогенної перетвореності ландшафтних регіональних структур Житомирської області Л.Ю. Нонік, асист. Т.А. Распутна, ст. викл.

Подобный материал:

• Вказівки до написання курсової роботи з дисципліни «Пошуки та розвідка родовищ корисних, 212.04kb.
• Cекції за фаховим напрямом 8 «Технології видобутку та переробки корисних копалин» Наукової, 382.37kb.
• Програма розроблена кафедрою "Збагачення корисних копалин" Донецького національного, 102.82kb.
• Робоча навчальна програма для студентів IV курсу геологічного факультету за напрямом, 1331.58kb.
• Премій Президента України для молодих вчених Курило Марія Михайлівна кандидат геологічних, 563.38kb.
• Повідомлення про оприлюднення проекту постанови «Про затвердження Методики розроблення, 16.49kb.
• Національний гірничий університет реферат науково-дослідної роботи, 95.3kb.
• Наведені загальні методичні рекомендації з вивчення дисципліни «Стандартизація, сертифікація,, 1267.91kb.
• Екологічна оцінка проектів видобутку корисних копалин, 3924.28kb.
• Наказом Міністерства фінансів України від 26 серпня 2008, 105.5kb.

Цифрова фотограмМетрична станція «дельта»
як інструмент моделювання гірничих об’єктів і маркшейдерського забезпечення кар’єрів декоративного каменю


Кар’єри нерудних будівельних матеріалів потребують розробки нових методів автоматизації маркшейдерського забезпечення гірничих робіт на основі використання як сучасних приладів і технологій, так і вже існуючих досягнень. Сьогодні розробляються і досліджуються цифрове виробниче обладнання і фотограмметричні методики, які з більшою ефективністю дозволять вирішувати завдання автоматизації маркшейдерських робіт на кар’єрах. З’являються програмні продукти, які дозволяють будувати тривимірні моделі різних за масштабом об’єктів на основі інформації, отриманої за допомогою як професійних, так і неметричних цифрових камер. При створенні моделей гірничих об’єктів стереофон­тограмметричним способом камеральна обробка знімків виконується в такій послідовності: 1) підготовчі роботи; 2) побудова стереомоделі на ЦФС «Дельта»; 3) зовнішнє (геодезичне) орієнтування моделі за опорними точками. Перед початком робіт використовується апаратне забезпечення, яке складається з ЦФС «Дельта» на базі стандартного комп’ютера з системою Windows (рис. 1).





Рис. 1. Зовнішній вигляд ЦФС «Дельта»:
1 – стіл з органами керування; 2, 3 – ручні штурвали; 4 – ножні штурвали;
5 – поодинока педаль; 6 – подвійна педаль; 7 – підставка для монітора; 8 – приставна секція;
9 – ПЕОМ; 10 – монітор; 11 – маніпулятор ПЕОМ; 12 – стереоскоп;
13 – кріплення стереоскопа


Пакет програмного забезпечення ЦФС «Дельта» містить програми «Models» і «Ged». Для опрацювання цифрових знімків використовується програмне забезпечення «Models».

Під час обробки цифрових знімків застосовуються такі розділи: «Камера» – вказуються тип знімальної камери, елементи внутрішнього орієнтування, координати міток, вид проекції; «Опора» – каталог координат опорних точок; «Модель» – виконується внутрішнє, взаємне й зовнішнє орієнтування. У вікні зовнішнього орієнтування потрібно зареєструвати положення опорних точок.

Меню «Камера». Загальні характеристики камери містять таку інформацію:

• Вид проекції використовуваної камери: центральна проекція або панорамна зйомка. При виборі панорамної зйомки на екрані будуть відображені додаткові параметри, властиві тільки панорамній камері.
  
• Ф
  © В.Г. Левицький, Р.В. Соболевський, 2011
  окусна відстань камери (у міліметрах).
  
• Паспортні значення відстаней DX і DY між еталонними мітками камери у відповідних полях введення. Ці параметри – обов’язкові, якщо немає координат міток. Значення параметрів вказуються в міліметрах.
  
• Базис фотографування (у міліметрах). Цей параметр необхідний тільки для обробки стереопар знімків. При обробці одиночних знімків параметр не використовується.
  
• Паспортні значення координат X0 і Y0 зсувів головної точки знімка.
  

Відповідно, процес внутрішнього орієнтування знімків активізується опцією «Внутрішнє орієнтування» команди «Модель» з головного меню програми «Models». У діалозі «Параметри внутрішнього орієнтування» вводяться шлях до знімків, назва камери й метод орієнтування. Після цього безпосередньо виконуємо орієнтування. Результати орієнтування представляються в закладці «Таблиця».

Меню «Опора» (рис. 2). Цей розділ призначений для створення та управління списком опорних точок. Можна створити список опорних точок відразу для цілого блока знімків. Потім слід обрати ті точки, які будуть використані для орієнтування конкретного знімка або стереопари. Таблиця опорних точок має такі властивості:

• Ідентифікатор точки повинен містити не більше 29 символів.
  
• Ідентифікатори не повинні повторюватися в межах одного й того ж файла.
  
• Значення координат опорної точки (X, Y, Z) слід вводити в метрах. У таблиці координати відображаються заокругленими до двох десяткових знаків.
  
• Координати опорних точок (графи X, Y і Z) вказуються в метрах з необхідною кількістю десяткових знаків. Координати X і Y опорних точок вказуються в системі Гауса–Крюгера. При читанні опорних точок з файла необхідно правильно вказати формат перетворення координат або скористатися кнопкою «Swap X end Y Execute» (поміняти координати X на Y, а Y – на X).
  

Рис. 2. Вікно «Опора»


Меню «Модель». Процес взаємного орієнтування знімків активізується опцією «Взаємне орієнтування» команди «Модель» з головного меню програми «Models». У діалозі «Параметри взаємного орієнтування» вводяться шлях до знімків і схема орієнтування. Програма автоматично пропонує район розташування наступної точки. Після чого обирає в запропонованому районі (ближче до краю перекриття знімків) контурну або довільну точку, і ліва марка наводиться на обрану точку лівого знімка, потім наводиться права марка на цю точку правого знімка. Стереоскопічно перевіряється наведення на відсутність поперечного паралакса, натискаючи ліву клавішу миші, реєструється положення марок, так само реєструють положення марок на інших точках. Якщо після закінчення роботи залишковий поперечний паралакс не перевищує 5 мкм, то взаємне орієнтування виконано правильно. Результати взаємного орієнтування представляються в таблиці.

Програмне забезпечення «Models» на базі ЦФС «Дельта» дає можливість створювати моделі гірничих об’єктів, що в подальшому автоматизує поповнення графічної маркшейдерської документації на кар’єрах декоративного каменю.

УДК 622.271:621.873

Л.С. Неділько, асист.

С.І. Башинський, асист.

Житомирський державний технологічний університет


вплив параметрів системи розробки кар’єрів блочного каменю
на вибір вантажотранспортного обладнання


Основним завданням виробничих процесів на кар’єрах з виймання, навантаження і транспортування є переміщення блоків з вибою на навантажувальний пункт некондиційних блоків, штибу й околу на дробарно-сортувальний завод, пухких розкривних порід у відвал.

На вибір засобів механізації виймально-навантажувальних робіт впливають такі чинники: наявність блоків великої маси, різнорідність продукції та гірської маси, що навантажується, а також потужність кар’єру. До основних параметрів системи розробки кар’єрів належать: висота розкривного та видобувного уступів; кут укосу борту уступу; ширина робочої площадки; довжина фронту розкривних та видобувних робіт; довжина та ширина кар’єрного поля; гранична глибина кар’єру; продуктивність кар’єру за корисною копалиною.

Параметри виймально-навантажувального комплексу залежать від продуктивності кар’єру за корисною копалиною, адже саме за нею обирається потрібна продуктивність вантажотранспортного обладнання: чи відповідає продуктивність обраного обладнання продуктивності кар’єру. Також при виборі обладнання, дотримуючись правил техніки безпеки, враховують висоту уступу, на якому встановлене кранове обладнання. Відповідно до нього обирають виліт стріли та максимальну вантажопідйомність крана.

Наприклад, висота уступу становить 3 м і потрібна вантажопідйомність крана 25 т. Обираємо за правилами техніки безпеки кран, у якого зона обслуговування буде складати приблизно 5–6 м, і вантажопідйомність при такому вильоті стріли становитиме необхідні 25 т. Таким вимогам відповідає гусеничний кран СКГ-40а (вантажопідйомністю 40 т) або автокран КС-6361 (вантажопідйомністю 40 т).

Застосування вантажотранспортних кранів на кар’єрах блочного каменю при траншейному способі розкриття у вітчизняній практиці є нормою і вивчене у роботах М.Т. Бакка, А.Г. Смирнова, Ю.Г. Карасьова. В основному на вітчизняних кар’єрах використовуються автомобільні та гусеничні крани. При траншейній системі розробки вантажотранспортне обладнання може пересуватися як вздовж фронту робіт, так і з уступу на уступ. У цьому випадку головними параметрами підбору обладнання будуть: мобільність, вантажопідйомність та висота стріли. Оскільки гусеничні та автомобільні крани не є стаціонарними й можуть переміщуватися вздовж усього фронту робіт, зона їх обслуговування буде визначатися тільки максимальним радіусом завантаження, за яким і обирається довжина стріли крана.

При безтраншейній схемі розкриття родовища можливе використання стаціонарного та мобільного кранового обладнання у різних варіантах. Головним параметром підбору вантажотранспортного устаткування будуть розміри робочої зони, яку воно здатне обслуговувати. При виборі вантажотранспортного обладнання при безтраншейному розкритті кар’єру блочного каменю особливу увагу звертають на зону обслуговування даного обладнання, що залежить від довжини стріли крана.

При аналізі технічних характеристик представленого на вітчизняному та світовому ринках вантажотранспортного обладнання було визначено такі умови вибору для безтраншейної системи розкриття:

• самохідні крани (автомобільні або гусеничні) доцільно застосовувати при протяжному фронті видобувних робіт, а також при невеликій кількості уступів через обмеженість довжини стріли;
  
• недоцільно обирати самохідні крани лише за довжиною стріли, оскільки при збільшенні довжини стрілового обладнання також зростає потужність і вантажопідйомність крана, а відтак, і кінцева вартість обладнання;
  
• с
  © Л.С. Неділько, С.І. Башинський, 2011
  таціонарне підйомне обладнання (дерик-крани) слід використовувати при багатоуступній або високоуступній технології проведення гірничих робіт;
  
• застосування дерик-кранів результативне при невеликих розмірах кар’єрів (найефективніше за умови перекриття зоною обслуговування периметра кар’єру);
  
• використання стаціонарного кранового обладнання неефективне на кар’єрах блочного каменю з великою протяжністю одного з лінійних параметрів через часті переустановки дерик-крана.
  

Рис. 1. Схема зони обслуговування при використанні дерик-крана: 1 – дерик-кран; 2 – комплекс обладнання; 3 – зона обслуговування

Рис. 2. Схема обслуговування при використанні стрілового (автомобільного або гусеничного) крана: 1, 4 – стріловий кран (позиції перестановки паралельно фронту робіт); 2 – комплекс обладнання; 3 – зона обслуговування

Дослідженнями було встановлено, що вибір вантажотранспортного обладнання та можливість застосування безтраншейної системи розробки на кар’єрах блочного каменю залежить від параметрів системи розробки та гірничотехнічних особливостей родовища. Було визначено критерії застосування різного вантажотранспортного обладнання для кар’єрів блочного облицювального каменю.

УДК 502.6:504.54(477.42)

І.К. Нестерчук, к.геогр.н.

Житомирський державний технологічний університет


АНТРОПОГЕННА ПЕРЕТВОРЕНІСТЬ ЛАНДШАФТНИХ КОМПЛЕКСІВ ЖИТОМИРЩИНИ ЯК ІНДИКАТОР ГОСПОДАРСЬКОГО ВИКОРИСТАННЯ ТА ВПЛИВУ


Різноманітні види природокористування і пов’язані з ними засоби впливу на ландшафт у межах досліджуваного регіону історично формувалися протягом тривалого часу, це дозволяє розглядати господарську діяльність як чинник, що закономірно перетворює природний ландшафт. Ландшафти Житомирщини протягом тривалого часу зазнавали антропогенного впливу, що проявлялося у виснаженні природних ресурсів, порушенні нормального функціонування геосистем. Природні особливості ландшафтів наклали відбиток на сільськогосподарську діяльність, розміщення лісових масивів і корисних копалин, промислових комплексів, об’єктів ПЗФ, тобто ступінь привабливості та тяжіння до певних природних територій аналізувався на основі обробки інформації, спряженості галузевих матеріалів, які несуть цінну проектно-планувальну інформацію про регіон дослідження.

Слід наголосити, що, не зважаючи на геоморфологічне різноманіття, область за характером побудови рельєфу є поліською і важливу роль тут відіграють моренно-водно-льодовикові, водно-льодовикові, моренно-зандрові, елювіально-зандрові ландшафти в поліській частині з дерново-слабо-, середньо-, сильнопідзолистими та сірими лісовими ґрунтами, а також південна частина регіону – лісостепова, зайнята ландшафтами підвищених лесових ерозійно-денудаційних рівнин, ґрунтовий покрив яких представлений чорноземами (неглибокими малогумусними; глибокими; опідзоленими та реградованими; лучними) та темно-сірими лісовими ґрунтами. Це має велике практичне значення для правильного визначення розмірів сільськогосподарських угідь, сівозміни та їх розміщення. Переважно розорані й зайняті сільськогосподарськими угіддями моренно-піщані рівнинні простори та слабопохилі схили вододілів, лесових островів, меліоровані заплави, давньодолинні зниження. Лісовиробний комплекс зосереджений в основному в поліській частині області на моренно-зандрових і горбисто-пасмових низовинах під боровими та суборовими лісами, алювіально-зандрових, плоско-хвилястих низовинах під борами й суборами та піщаних терасах плоско-хвилястих і горбистих під острівними борами та суборами, лесових височинах з грабовими дібровами.

Сучасне розміщення промислових комплексів тісно пов’язане із сировинною базою місцевих сільськогосподарських і лісових ресурсів, корисними копалинами (Білокоровицько-Топільнянська й Озерянська гряди), розміщенням міст і сіл, продуктивних сил. Враховуються кліматичні фактори, сезонність погодних умов, а не ландшафтна структура області, яка у виняткових випадках збігається з просторовими межами технічних споруд.

Розміщенню об’єктів транспорту сприяє рівнинний характер рельєфу області, а саме моренно-зандрові рівнини, вододільні типи місцевості. Місцевості болотних та лучних заплав транспортні шляхи долають у перпендикулярному напрямку.

Формування мережі ПЗФ та територій оздоровчо-рекреаційного призначення спирається на особливості ландшафтної диференціації території. Найбільше використовуються річищні й лучні заплавні ландшафти та прилеглі до них залісені місцевості надзаплавних (борових) масивів, місцевості межиріч на палеогенових пісках, зандрові, моренно-зандрові рівнини й деякою мірою ландшафтні місцевості лесових островів зі значним поширенням соснових лісів, з домішками широколистяних та хвойних порід, які наповнені унікальними природними явищами й об’єктами, мальовничими пейзажами, що мають найвищу природоохоронну цінність.

Отже, виходячи із системи існуючих екологічних і соціальних потреб та з господарської діяльності людини, найбільше використовуються вододільні та заплавні типи місцевості, меншою мірою – рівнинно-зандрові, долинно-зандрові, моренно-зандрові та денудаційні хвилясто-рівнинні місцевості, на які припадають антропогенні зміни природних комплексів ландшафту.


© І.К. Нестерчук, 2011
Високий загальний фон ландшафтного перетворення території області визначається, насамперед, її значним землеробським освоєнням. Визначення коефіцієнта антропогенної перетвореності (далі АП) ландшафтів регіону базується на методиці П.Г. Шищенка. Здійснено підрахунок площ, які займають основні землекористувачі в області. Завдяки присвоєнню коефіцієнта антропогенної перетвореності ландшафтів Житомирщини чітко прослідковується вплив кожного з видів природокористування. Обчислення коефіцієнта АП (К_ап) дало змогу створити картографічну модель перетвореності сучасних ландшафтних регіональних структур області для поглибленої оцінки антропогенної трансформації ландшафтів (рис. 1). Задля реалізації поставленої мети визначення коефіцієнта АП геосистем проводилося для ландшафтних регіональних структур Житомирщини. Отримані автором значення К_ап для ландшафтних регіональних структур регіону коливаються у межах від 1,36 до 11,90. Врахування значного діапазону коливань К_ап у межах Житомирської області дозволило побудувати чотириступеневу шкалу антропогенної перетвореності ландшафтів: 1,36–1,79 – слабо перетворені; 1,80–4,75 – середньо перетворені; 4,80–8,82 – сильно перетворені; 8,90–12,0 – надмірно перетворені.

Найвищим ступенем АП (К_ап = 8,90–12,0) вирізняються ландшафти Чуднівсько-Бердичівського, Коростенсько-Чоповицького, Черняхівсько-Коростишівського, Баранівсько-Високопічського, Олевсько-Білокоровицького, Калинівсько-Козятинського фізико-географічних районів, частка яких становить 46 %. Сильно перетвореними (К_ап = 4,80–8,82) є ландшафти Городницько-Ємільчинського, Попільнянсько-Фастівського, Нижньотетерівського, Корецько-Новоград-Волинського, Іршансько-Малинського, Народицько-Іванківського, Руднянсько-Вільчанського, Словечансько-Овруцького фізико-географічних районів, які займають 33 % регіону.






Рис. 1. Коефіцієнт антропогенної перетвореності ландшафтних регіональних структур Житомирської області




Середньо перетвореними (К_ап = 1,80–4,75) є ландшафти Ружинсько-Сквирського, Липовецько-Погребищенського, Здвизько-Ірпінського, Клесівсько-Рокитнянського, Довбисько-Червоноармійського фізико-географічних районів (13 % території регіону). Слабо перетворені (К_ап = 1,36–1,79) ландшафти притаманні Норинсько-Жерівському, Нижньоузькому, Грицівсько-Любарському, Старокостянтинівсько-Хмільницькому фізико-географічним районам (9 % території).

Отже, дані, отримані експериментальним шляхом, засвідчують, що в межах Житомирської області переважають сильно та надмірно перетворені ландшафти з К_ап = 5,17 і вище, що добре узгоджується з даними, отриманими П.Г. Шищенком (1999 р.) для ландшафтних зон України. Аналіз отриманих матеріалів дає змогу зазначити такі особливості: високий рівень сільськогосподарського освоєння території, у нещодавньому минулому проведення осушувальних меліорацій, вирубка лісів, локальний вплив об’єктів гірничодобувної промисловості, що відрізняється значною інтенсивністю і має тенденцію до збільшення, радіаційне забруднення.

УДК 355.58

Л.Ю. Нонік, асист.

Житомирський державний технологічний університет


поширення масштабів екологічної кризи
як результат відносин людини і природи


З появою на планеті Земля біологічного виду найвищої організації — людини, з її розвитком, розмноженням, міграціями, адаптацією й активізацією діяльності в біосфері почали розвиватися процеси особливого, антропогенного характеру. З самого початку поведінка людини в довкіллі стала відрізнятися від поведінки інших вищих істот особливою агресивністю і мала характер не рівноправного співмешканця середовища існування, а підкорювача, насильника, споживача, не здатного до самообмежень.

Сотні тисяч років тому, коли кількість людей на Землі була обмеженою, їхній розумовий і технічний потенціал був дуже слабким, а могутність Природи незрівнянно більшою, порівняно з людською, природне середовище практично не відчувало на собі тиску гомо сапієнса, воно легко самоочищалося і самовідновлювалося. Але минули тисячоліття, людське населення почало зростати такими темпами, досягло такої адаптації й поширення на планеті, яких не знала жодна інша популяція. Людська діяльність з часом перетворилася на могутню силу, здатну впливати на природу не лише в межах окремих районів і континентів, але й на планеті в цілому. Але свого ставлення до природи, її ресурсів людина за віки не змінила, і це призвело до виникнення глобальних екологічних кризових ситуацій.

У найдавніші часи — мільйони років тому (епоха палеоліту, мезоліту) — для людської спільноти було характерне пристосування до природи, велика повага до її сил і явищ, а для людської діяльності — збирання дарів природи, виготовлення примітивних знарядь праці, мисливство, рибальство. Пізніше, в неоліті (8–4 тис. років тому), започатковане примітивне землеробство, скотарство, почалося виготовлення досконаліших знарядь праці з кістки, каменю, дерева, будівництво перших жител і святилищ. Основним джерелом енергії тоді була мускульна сила, вплив людини на довкілля — мінімальним, він практично не позначався на функціонуванні екосистем суші, а екосистем Світового океану не торкався взагалі.

З розвитком землеробства й скотарства розпочалися перші локальні й регіональні екологічні кризи, спричинені різкою зміною складу флори, фауни, ґрунтів, мікроклімату, різким зменшенням природних біологічних ресурсів. Прикладом цього можуть бути антропогенні пустелі Північної й Центральної Африки, Близького Сходу, центральної частини Північної Америки, що виникли всього кілька тисяч років тому.

Наступний етап збільшення антропогенного тиску на довкілля приніс розвиток промисловості. Він розпочався з XV–XVIII ст., коли кількість населення перевищила 500 млн і були досягнуті значні успіхи в розвитку будівництва, техніки, хімії, почалося вивчення й освоєння Світового океану.

Концентрація великої кількості людей у перших містах супроводжувалася активним винищенням лісів навколо них (деревина йшла на будівництво, випалювання цегли, паливо, виготовлення знарядь праці, транспортних засобів, меблів тощо), спустошенням луків, пасовиськ, виснаженням сільськогосподарських угідь. Міста перетворилися на райони екологічних напружень. Урбанізація стала негативним екологічним фактором.

З кінця XVIII і до першої половини XX ст., коли почався бурхливий розвиток фізики, хімії, техніки, були винайдені паровий двигун, електричний мотор, освоєна атомна енергія, в небо піднялися перші літаки, Європу й Північну Америку обплутали тисячі кілометрів залізниць, а кількість населення перевищила 3,5 млрд чоловік, розвиток негативних екологічних явищ став глобальним, хоча ще й не мав кризового характеру. Основними особливостями взаємовідносин людини з природою в цей період були активне «підкорення природи», боротьба з нею, хижацьке споживання всіх її ресурсів з упевненістю, що вони невичерпні.

Д
© Л.Ю. Нонік, 2011
руга половина XX ст., особливо останні 35–40 років, — це період атомної енергії та комп'ютеризації, особливістю якого є активний розвиток другої глобальної екологічної кризи. До неї призвели суперіндустріалізація, суперхімізація, супермілітаризація, суперспоживання і, як наслідок, перевиснаження природних ресурсів і перезабруднення довкілля, початок деградації біосфери.

Важливою особливістю останнього періоду є також поява спочатку окремих вчених, а потім колективів учених і значної кількості громадських «зелених» організацій і рухів у всьому світі, які, усвідомивши значення природи для життя людини, необхідність її збереження і раціонального природокористування, виявивши тісні зв'язки між здоров'ям та добробутом людей і здоров'ям та різноманіттям природи, почали активну боротьбу за охорону й збереження довкілля. Розпочалося міжнародне співробітництво в галузі його охорони; були досягнуті важливі екологічні угоди, більшість держав прийняла важливі природоохоронні закони; широким фронтом розгорнулася екологічна освіта.

Незважаючи на певні досягнення в галузі природоохоронної діяльності в окремих країнах (Німеччина, США, Китай, Японія) і поширення серед людей занепокоєності станом природи своїх регіонів та біосфери в цілому, XX ст. закінчується поглибленням глобальної екологічної кризи, надзвичайно низьким рівнем екологічної освіти й свідомості в більшості населення, подальшим нарощуванням промислових та сільськогосподарських виробничих потужностей з одночасною нещадною експлуатацією всіх видів природних ресурсів.

Нова екологічна криза в історії людства є глибшою і трагічнішою, і подолати її буде надзвичайно важко. Вона призведе до значних міграцій народів і, як вважають провідні вчені, може спровокувати війни, інші соціальні потрясіння локального, регіонального й навіть глобального масштабу. Тому залишається одне: почавши з забезпечення високого рівня освіти народів, загальної культури, високого рівня екологічної свідомості, технологічної дисципліни виробництва та науки, поступово, але якомога швидше перейти до нового способу життя суспільства — високоінформаційного, з могутнім колективним інтелектом, здатного організувати свій стабільний розвиток у злагоді з Природою.

В історії Землі екологічні кризи неодноразово були наслідком виникнення різних надзвичайних природних ситуацій, тобто раптових швидких значних змін умов існування, різких змін фізичних, хімічних чи біологічних факторів, як окремих, так і разом узятих, що викликало або погіршення стану, або загибель окремих живих істот, популяцій чи навіть цілих екосистем. Такі надзвичайні кризові ситуації називаються катастрофами.

Залежно від причин виникнення катастрофи поділяють на природні й антропогенні, а залежно від сили заподіяної шкоди та об'єму негативних наслідків, тобто від масштабів скоєного лиха, — на катастрофи локального, регіонального чи глобального значення. Як природні, так і антропогенні катастрофи, в свою чергу, поділяються залежно від фактора-збудника на космічні, тектонічні, хімічні, фізичні та ін.

У XX ст. виникнення великої кількості надзвичайних екологічних ситуацій спричинилося людською діяльністю, й, на жаль, кількість їх зростає. Залежно від факторів, що призводять до розвитку антропогенних кризових екологічних явищ, їх умовно поділяють на катастрофи хімічного, фізичного, інженерно-геологічного, мілітаристичного чи комплексного характеру.

На першому місці серед них стоять катастрофи, пов'язані з військовою діяльністю, війнами, масштабними військовими вченнями та випробуваннями ядерної, хімічної та бактеріологічної зброї. Війни завжди були значним екологічним лихом, сучасні ж війни — це справжні екологічні катастрофи. На відміну від будь-яких звірів, людина здатна з неймовірною жорстокістю вбивати подібних до себе. Світова термоядерна війна може в лічені хвилини знищити все людство й більшість живих істот планети.

З розвитком нафтодобувної, нафтопереробної промисловості та атомної енергетики зросла кількість катастроф, пов'язаних з цими видами людської діяльності (Чорнобильська катастрофа). Райони інтенсивного видобування нафти й газу (Перська та Мексиканська затоки, Північне море, Тюменський край, Каспійське море та райони, менші за масштабами) сьогодні внаслідок дуже сильних забруднень практично перетворилися на зони екологічного лиха.

Отже, виникнення екологічних надзвичайних ситуацій є наслідком сумісної дії таких факторів, як неконтрольований демографічний вибух, виснаження природних ресурсів і активне зростання забруднень повітря, води й ґрунтів, які природа сама вже не в змозі знешкодити. Але, аналізуючи питання глибше, ми бачимо, що є серйозніша причина екологічної кризи: це занепад духовності, надзвичайно низький рівень екологічної культури в цілих народів і націй, низький рівень екологічної освіти населення практично в усіх країнах світу, загальний спад морального рівня протягом останніх десятиліть.

УДК 504

Т.А. Распутна, ст. викл.

Житомирський державний технологічний університет