Орієнтовний план грінченківського тижня у школі №
| Вид материала | Конкурс |
- Затвердити план проведення Тижня знань з основ безпеки життєдіяльності в школі (Додаток, 32.18kb.
- Орієнтовний план тижня, присвяченого 300-річчю з дня народження М. В. Ломоносова, 21.89kb.
- План роботи в школі Іступеня на 2011-2012, 109.07kb.
- Орієнтовний план роботи дитячого оздоровчого табору План роботи у дитячому оздоровчому, 1433.33kb.
- «Донецкие новости», «Днепр вечерний» идр, 406.33kb.
- Орієнтовний план роботи школи молодого вчителя Заняття, 21.41kb.
- План проведення тижня дитячої книги План-графік бібліотечних уроків Методичні розробки, 259.84kb.
- Аналіз теми тижня: урок, 2066.54kb.
- Орієнтовний план написання науково-дослідницької роботи > Розроби план науково-дослідницької, 582.13kb.
- Матеріали для проведення математичного тижня в школі, 340.44kb.
К
иївський університет імені Бориса ГрінченкаІнститут післядипломної педагогічної освіти
-
ГРІНЧЕНКІВСЬКИЙ ТИЖДЕНЬ
У ШКОЛІ
2011
ОРІЄНТОВНИЙ ПЛАН ГРІНЧЕНКІВСЬКОГО ТИЖНЯ У ШКОЛІ
| № | День тижня | Захід | Клас |
| 1. | ПОНЕДІЛОК | Урочисте відкриття тижня Б.Д.Грінченка. Відкриття виставки видань творів Б.Д.Грінченка. Конкурс на кращу стіннівку (веб-сторінку), присвячену ювілею Б.Д.Грінченка | 5-11 |
| 2. | ВІВТОРОК | Конкурс на кращого виконавця байки Б.Д.Грінченка. Відкриття виставки ілюстрацій до творів Б.Д.Грінченка. | 5-7 |
| 3. | СЕРЕДА | Новорічна вистава «Снігурка» за мотивами творів Б.Д.Грінченка. Конкурс на кращу ілюстрацію до твору Б.Д.Грінченка. | 5-11 |
| 4. | ЧЕТВЕР | Усний журнал «Б.Д. Грінченко – видатний діяч української культури та науки» Шкільний літературний вечір «Борис Грінченко — педагог, письменник, науковець» («Вартовий рідного слова») | 8-9 10 |
| 5. | П’ЯТНИЦЯ | Літературна вітальня «Б.Д.Грінченко – «вартовий» української культури» | 11 |
ЗМІСТ
Літературна вітальня. Композиція «Б.Д.Грінченко – «вартовий» української культури»………………………….4
Усний журнал «Б.Д. Грінченко – видатний діяч української культури та науки»………………………………….……...17
Сценарій шкільного літературного вечора «Вартовий рідного слова»……………………………………………….23
Сценарій шкільного літературного вечора «Борис Грінченко — педагог, письменник, науковець»…………...28
Конкурс на кращого виконавця байки Б.Д.Грінченка…… .33
Новорічна вистава за мотивами творів Б.Д.Грінченка........50
Тетяна Анатоліївна ПУТРОВА,
учитель СЗШ 225 м. Києва.
ЛІТЕРАТУРНА ВІТАЛЬНЯ
Б.Д.ГРІНЧЕНКО – «ВАРТОВИЙ» УКРАЇНСЬКОЇ КУЛЬТУРИ
На екрані - портрет Б.Д.Грінченка.
Вступне слово вчителя.
Світле, благородне обличчя, сповнений внутрішнього горіння та власної гідності погляд; у всій поставі – рвійність і рішучість, готовність піти на самопожертву заради благородної мети…
Таке враження полишають фотознімки Бориса Дмитровича Грінченка, людини, яка наприкінці ХІХ ст. увійшла в бурхливий потік літературного, наукового, громадського життя як письменник, перекладач, фольклорист і етнограф, мовознавець-лексикограф, критик і публіцист, організатор періодичних і науково-популярних видань.
Сьогодні ми говоритимемо про нього.
1-й учень. Характеризуючи особливості розвитку тогочасної української літератури, І.Я.Франко виділяв цю постать «по пильності, по таланту, витривалій працьовитості і різнорідності інтересів духових». Б. Грінченко, відзначав він, «засипає мало не всі наші видання своїми не раз многоцінними писаннями: повістями, віршами, статтями критичними і популярно-науковими, працює без віддиху, шле до цензури рукопис за рукописом, не зраджується ніякими невдачами ані критикою, часто неприхильною, а в усьому, що пише, проявляє, побіч знання мови української, також гарячу любов до України, щирий демократизм, бистре око на хиби української суспільності».
2-й учень. Хронологічні рубежі життя літератора засвідчують, що доля відміряла йому Шевченківський – лише сорокасемирічний – вік, одначе не тільки важко, а й майже неможливо узгодити цей підрахунок з кількістю і значенням того, що було Б.Д.Грінченком зроблено, адже, за найскромнішими підрахунками, творчу спадщину письменника можна вмістити не менше, як у п`ятдесят томів.
Назвімо хоча б напрямки діяльності цієї людини.
1-й учень. Отже, перше. Він – поет, якого І. Я. Франко назвав другим (після М.Старицького), чиєю заслугою було виведення поезії на нові обрії.
2-й учень. Отже, друге. Він – прозаїк, чиї повісті й оповідання є, на думку літературознавців, певним етапом у розвитку української прози – між творчістю, скажімо, Панаса Мирного та І.С.Нечуя-Левицького, з одного боку, і М. М. Коцюбинського та В.Стефаника - з іншого. Найбільш промовистими є повісті «Сонячний промінь» і «На розпутті», дилогія «Серед темної ночі» й «Під тихими вербами».
3-й учень. Третє. Він – драматург, кращі п`єси якого були в репертуарі корифеїв українського театру – М.Кропивницького, І. Карпенка-Карого, М.Заньковецької.
4-й учень. Четверте. Він – перекладач, завдяки зусиллям котрого Україна отримала у 1890 – 1900 роки цілу бібліотеку світової літератури – зразки творчості найбільших зарубіжних та російських класиків. «Яка чиста мова, який гучний вірш! Другого такого гарного перекладу в перекладній літературі українській я не знаю»,- захоплювався відтвореною Б.Д.Грінченком драмою Ф.Шіллера «Вільгельм Телль» М. Коцюбинський.
5-й учень. По-п`яте, він – літературний критик та літературознавець.
6-й учень. По-шосте, – педагог, чиї численні й глибоко прогресивні праці покладені в основу національної педагогіки як науки. Це він, Грінченко, розвивав в Україні педагогічні ідеї Песталоцці та Ушинського, він склав «Українську граматку до науки читання й писання», що декілька десятиліть використовувалася як підручник – буквар.
7-й учень. По-сьоме, Борис Дмитрович – мовознавець-лексикограф, автор наукових досліджень, упорядник і редактор «Словаря української мови», що мав для української культури неоціненне значення. Працюючи по 11 – 12 годин на добу, Б.Д.Грінченко з допомогою дружини значно доповнив, підготував і здав до друку чотири томи «Словаря…». Російська імператорська Академія наук відзначила словник премією М.Костомарова, праця дістала високі оцінки вітчизняних та зарубіжних фахівців. У словнику представлено мовне багатство всієї тогочасної України – як східної, так і західної, що підкреслювало думку про національну єдність.
1-й учень. До речі, саме на практиці Грінченкового словника ґрунтувався правопис, затверджений 1921 року Всеукраїнською Академією наук.
3-й учень. А ще Б.Грінченко був одним із співробітників та основним редактором російсько-українського словника М.К.Уманця та А.Спілки в чотирьох томах.
2-й учень. «Тільки любов, - наголошував з приводу Грінченкового словника Олесь Гончар, - здатна була звершити цей подвиг – звершити працю всеосяжну, завдяки якій… у фантастичній лексичній щедрості, в багатющому духовному спектрі постало саме життя народу, постало в усьому розмаїтті, в усій достовірності дум і почуттів».
4-й учень. Восьме. Б. Д. Грінченко – фольклорист і етнограф, видання якого принесли славу авторові в загальнослов`янському масштабі. Це і тритомні «Этнографические материалы, собранные в Черниговской и соседней с ней губерниях», і збірка «Думи кобзарські» (за вміщеними тут текстами свій репертуар звіряли кобзарі!).
5-й учень. А ще – численні пристрасні публіцистичні твори, що завжди привертали увагу до найболючіших проблем суспільства і культури, сказати б, підкидали хмизу у часом ледь тліюче вогнище літературного життя.
6-й учень. Ще – вельми цінні праці з бібліографії …
7-й учень. Ще – внесок у розвиток дитячої літератури та в популяризацію сторінок української історії.
6-й учень. Окремої згадки заслуговує напружена видавнича та журналістсько-редакторська діяльність Б.Д.Грінченка. Він зробив практично в ті часи неможливе – заснував видавництво, у якому друкував для народу освітні книжки про явища природи. інші країни, досягнення техніки тощо. Ним було видано і ряд художніх творів українських письменників. І.Я.Франко вважав, що організація Б.Д.Грінченком видавництва в Чернігові є його «найважнішою заслугою».
5-й учень. Та не лише томами, дослідженнями чи виданнями вимірюється внесок Б. Д. Грінченка у розвиток української культури. Так, він листувався мало не з усією Україною та з багатьма діячами за кордоном. Обсяг тільки вцілілої його епістолярію склав би не менше восьми томів! Він був чи не найдіяльнішим організатором загальноукраїнського літературного процесу, являв своєю особою один із провідних центрів культурно-громадського життя в Україні, до якого наприкінці ХIХ – на початку ХХ століть стягувалися ледь не всі лінії й артерії.
Учитель. Отже, поет, прозаїк, драматург,
перекладач, фольклорист та етнограф,
мовознавець-лексикограф., критик і публіцист,
організатор періодичних і науково-популярних видань.
Тож зрозуміло, чому в перші роки по смерті Б.Д.Грінченка та в першій половині 20-х років його творчий спадок, сама його постать були піднесені українськими діячами дуже високо: «пророк», «апостол», «учитель життя», «левит храму України» - скільки епітетів йому адресувалося!
І раптом наприкінці 20-х - на початку 30-х років Грінченкова літературно – громадська діяльність, а отже, і творчість раптом починають відігравати «контрреволюційну роль», стають «шкідливими елементами старої культури», які новому, прогресивному пролетарському письменству необхідно відкидати як «непотрібне сміття». Радянська літературна критика почала стверджувати, що «його [Грінченкова] культурницька програма й ідеологічна концепція […], безумовно, є реакційний чинник», що обслуговував «глитайсько-міщанську верству» і, відповідно, «одвертав» молодь «із соціалістичного на національний шлях». Чому ?!
2-й учень. Звичайно, інакше оцінити літературну спадщину українського прозаїка, драматурга, поета було неможливо, адже письменник сам зізнавався:
Були ті часи, як тобі я до ніг,
Убогий народе, схилявся.
І в думах улюблених чистих моїх
У дні ті щасливії мрій молодих
Мені божеством ти здавався.
І заради цього «зубоженого люду» він був здатний працювати невтомно, прагнучи побороти «темноту й незгоду у нашій землі», бо ж поки що, народе,
…темрява – доля твоя,
[ і ] темними йдучи лісами.
Забув навіть власне своє ти ім`я
Забув, що існує народів сім`я,
Що рівний ти в ній із братами.
Без сумніву, негативне ставлення до творчості письменника безпосередньо випливало з ідеологічної радянської догми про другорядне значення національного, про перевагу вузькокласових інтересів над загальнолюдськими.
1-й учень. Формування Бориса Дмитровича Грінченка (народився він 9 грудня 1863 року на хуторі Вільховий Яр Харківського повіту Харківської губернії) як українського літератора приховує непросту загадку: як міг він, син відставного штабс-капітана, дворянина, у власності якого було кілька десятин землі та паровий млин, – хоча для поміщика це статки невеликі – як міг він так рано перейнятися турботами простого люду та зрозуміти свою з ним національну спільність? Бо ж відомо, що всі виховні заходи, здійснювані в сім`ї батьком, Дмитром Яковичем Грінченком, були покликані спрямовувати його сина на «панську» стезю: у домі наполегливо запроваджувалося «панське» життя, дітям було категорично заборонено вживати «мужицького наріччя».
4-й учень. Навряд чи додавало демократизму й виховання з боку матері – Поліксенії Миколаївни, дочки полковника Літарьова – росіянина. Отже, у родині Грінченків, як згадував сам Борис Дмитрович, «ніколи не говорено по-вкраїнському». Не дивно, що зростав майбутній автор «Словаря української мови» у прихильності до «московських патріотичних тенденцій шовіністичного кольору».
6-й учень. Процесові усвідомлення юним Грінченком своєї національної приналежності сприяли передусім його постійні близькі контакти з простими селянами. Всупереч батьковій забороні хлопець товаришував із селянськими дітьми, бував у них удома, і тому вже змалку знав їхню мову, знайомий був зі світом народної поетичної творчості та обрядовості.
7-й учень. Довершив це формування його душі «Кобзар» Т. Г. Шевченка. «Трупи встали і очі розкрили», - згадає якось Борис Грінченко про пережите потрясіння. Саме завдяки Шевченкові, писав у одній зі своїх сповідей письменник, він «тринадцяти років зробився тим, чим… єсть». Неймовірно тяжким виявилося те пробудження - прозріння, адже перше, чим вразився юнак, було те, що
…лежить земля без діла,
країна ціла заніміла.
5-й учень. Глибока розпука від усвідомлення лиха нації спонукала літератора-початківця до безкомпромісного єднання своєї долі з долею віднайденої матері – України та до невідкладної дії в ім`я її щастя і добра – невсипущої праці. Що ж бо, як не наполеглива праця, здатна вирвати з неволі народ, кровним сином якого він себе відчув!
3-й учень. Єдиний навчальний заклад, де вчився Б.Д.Грінченко, - Харківську реальну гімназію, йому не судилося закінчити, бо 1879 року юнак був з неабияким «шумом» виключений із п`ятого класу і припроваджений до в`язниці. Причина – його зв`язок із гуртком народників, що розповсюджував заборонену політичну літературу та готував терористичні замахи, зокрема на Олександра II. Борис Грінченко «попався» на читанні нелегальних видань.
Наслідки ув`язнення були фатальними: віднині юнак позбавлявся права здобути навіть середню освіту, не кажучи вже про вищу; до кінця життя він потрапив під жандармське пильнування; а тяжкі тюремні умови спричинили невиліковну хворобу – сухоти, яка, зрештою, і вкоротила йому віку.
Учитель. Мужньо відбувши півторамісячне ув`язнення, Борис Грінченко працює дрібним канцеляристом у Харківській казенній палаті, а невдовзі, склавши екстерном іспит на народного вчителя, «якимсь чудом», як сам згадував, улаштовується вчителювати, тобто працювати з народом і для народу, освічувати його національно і соціально, будити в ньому самосвідомість, нести «світло в темні хати». Головне, аби праця приносила користь – хоч крихту.
1-й учень. Хоча ще в юні роки Б. Д. Грінченко пробував сили в різних жанрах, починав він свою професійну письменницьку діяльність на сторінках журналу «Світ» у 1881 році як поет, обравши собі псевдонім – Василь Чайченко:
2-й учень.
Минає час, минають люди;
Ми всі ждемо того, що буде,
І кажем всі: давно вже час,
Щоб воля та прийшла й до нас,
А все її нема, не йде, -
А час не жде, а час не жде!..
А час не жде, а час летить,
А серце змучене болить,
Бо довгий гніт минулих днів
Його украй вже пригнітив,
І тяжко так, що, може, ми
Гіркими плакали б слізьми,
Якби не гніт цей днів тяжких,
Щоб нас, за довгий час, усіх
І одслід навіть з мук навчив
Ховать в душі без сліз і слів.
І так на світі живемо,
На плечах лихо несемо.
І доки будемо так жить?
Ніхто не скаже – все мовчить!
4-й учень. Про характер власної поетичної – та й не тільки поетичної – творчості Б. Д. Грінченко зауважував: «Я ніколи не належав до тих поетів, що весь свій час можуть оддавати пісні. На поезію завсіди я мав тільки короткі хвилини, вільні від праці – часом любої, здебільшого – нудної, наймитської. Моя пісня – то мій робітницький одпочинок і моя робітницька молитва-надія. Коли се не додає їй більшої літературної вартості, то все ж, може, робить її цікавою тому, хто, як я, пережив останні два десятки років з їх сльозами і надіями і силувався знаходити іскру там, де, здавалося, була сама темрява».
5-й учень.
Неначе і світ такий гарний здається,
І сонечко з неба блищить.
І пісня дівочая голосно ллється,
І весело лист шепотить.
І дивиться всюди усе так звабливо.
Що тільки б, здається, радів.
Та на світі весело так і щасливо
Без думки та гадки б ти жив…
Та здумаєш ти, що ті співи дівочі
Не співи – ридання сумні,
Що гаснуть од сліз тії карії очі,
Ізмалку веселі й ясні;
Згадаєш про тих, що у лютій недолі,
Не знаючи щастя, живуть,
Що діти їх бігають босі і голі
І хліба, голоднії, ждуть, -
І серце заниє, і сам я не знаю,
Як співи-ридання летять…
Коли ж то ми будемо в нашому краю
Про щастя і долю співать?
3-й учень. У передмові до збірки «Під хмарним небом» Б.Д.Грінченко писав: «Невесела книжка: журба та сум та часом поривання боротися за яснішу долю, - ледве блисне іноді щось веселіше. Не повеселить така книжка, хіба засмутить читача!
Та не вкрай винен за це і автор! Це південне наше небо, що повинно було б сяяти живучим сяєвом, - дуже воно нахмарене. А під хмарним небом не заспіваєш веселої пісні…
Колись засміється наше небо веселим промінням – хоч, може, й не до нас уже. Тоді інші й співи почнуться. А поки – співаються такі, які можуть бути під хмарним небом…»
6-й учень.
Убогії ниви, убогії села,
Убогий обшарпаний люд, -
Смутнії картини, смутні-невеселі,
А інших не знайдеш ти тут.
Не став би дивитись, схотів би забути, -
Так сили забути нема:
То ріднії села, то ріднії люди,
То наша Вкраїна сама…
7-й учень. Жив він великою і прекрасною ідеєю усебічного відродження своєї нації, яка, на його переконання, уже вичерпувала відведений їй історією ліміт покірності. То як же не покладаючи рук на цю ідею не працювати?! Геть безплідні нарікання та компроміси в літературних і громадських справах!
1-й учень.
О, скільки гір нам розкопати треба,
Засипати безодень скільки нам,
Розвіять хмар з насупленого неба,
Зорать обліг, посіять хліб людям!
О, скільки сліз повинні ми утерти,
О, скільки пут повинні розітнуть,
Скількох слабих одрятувать од смерті,
Скільком сліпим їх очі повернуть!
І поруч з цим – солодкії зітхання,
Поезія банально-любих втіх.
Ні, хочу я борні і досягання,
Ні, хочу діл поважних і міцних!
3-й учень. А у вірші «Приходить час» Б. Д. Грінченко закликає кожного свого сучасника сказати,
…Чи він народу вірний син,
Чи тільки раб похилий він,
Чи раб похилий, чи боєць –
Хай кожен скаже навпростець!
І де він стане: чи до тих.
Що в путах сковані гидких,
Народ і край свій продають
Панам, що кров із його п`ють. –
А чи до сміливих борців,
Що серед бур похмурих днів
За рідний край, за нарід свій,
За долю-волю йдуть у бій?
Учитель. Яким було його особисте життя?
Дружина Бориса Грінченка, Марія, що була відома під псевдонімом М.Загірня, – авторка віршів, оповідань, повісті – стала щирою помічницею чоловіка в усіх його справах. Подружжя мало доньку Настю, що також стала українською письменницею та перекладачкою. У 1905 році за участь у революційному русі дочка була ув`язнена. Захворіла на туберкульоз і, хоча батько добився звільнення під домашній арешт за станом здоров`я, невдовзі померла. А за нею помер і її маленький одинадцятимісячний син.
Горе підкосило здоров`я Бориса Дмитровича, і він виїздить на лікування до Італії, де й помирає 6 травня 1910 року. Тіло покійного було перевезено до Києва і тут поховано.
А щастя так хотілося мені
І сонечка й блакиті весняної,
Та серед хмар мої минули дні,
Серед грози, з неволею у бої.
Серед грози і серед праці, в бою з неволею і в боротьбі за елементарні права свого народу – таке було життя Грінченкове.
2-й учень. Звичайно, є в Б.Д. Грінченка твори, які можуть, на перший погляд, сприйматися як зразки поезії виключно пейзажної або інтимної, але… Ось, послухайте:
4-й учень.
Весна іде! В повітрі молодому
Далекий крик мандрівних журавлів
Вже розітнувсь: ключем вони додому
У рідний край летять з чужих країв.
Весна іде! Веснянки задзвеніли,
Лунає спів по луках і гаях –
Мов устають нові могутні сили
В людських серцях, придавлених серцях.
І в грудях знов солодкії бажання,
І в грудях знов устали поривання,
І встала знов надія молода.
О, весно, йди! Всі ждуть тебе, кохана:
І небо жде, і жде весна приспана,
І ліс, і степ, і скована вода.
7-й учень.
Вона співа – і серця поривання
У згуки ті вона перелива.
Горять огнем безмірного кохання
Її пісень пекучії слова.
Вона співа - і очі молодії
Ясніш од зорь засяяли з-під вій…
О, скільки в їх незломної надії,
О, скільки в їх на щастя любих мрій!
Нехай співа, нехай ті співи ллються,
Хай очі ті і сяють і сміються,
І хай огонь кохання в їх горить!
Нехай співа! Удруге вже такая
Не зацвіте весна їй молодая,
Яка цвіте в душі її в цю мить!
2-й учень. Борису Дмитровичу належить 77 байок, які вийшли друком уже по смерті автора, у 1911 році.
Ось деякі з них:
5-й і 6-й учні.
СОРОКА
Покинувши ліси свої,
Сорока в город полетіла.
Там по садках тинялася без діла,
Довгенько по гаях не бачено її…
Всі думали: пропала Білобока, -
Аж ось – сусіль! – вернулася Сорока!
Вернулася і зараз крик такий
Вона зняла, що ліс озвавсь луною:
«Сюди! Сюди! Злітайтеся мерщій!
Послухайте! До вас я з новиною!»
От стрепенувся ліс, летять пташки,
Летять великі птиці,
Орли і Соколи, зозулі і Шпаки,
Тихенькі Солов`ї і гомінкі Синиці.
Злетілися, посіли на гіллі –
А що то скаже їм та городянська штука?
«Послухайте мене, великі і малі! –
Озвалася вона, - є в мене вам наука.
Ну, де ви живете? Що знаєте, дурні?
Самі все лісові пісні
Співаєте, як і співали!
Покиньте їх! Не ті часи настали:
Тепер путящий спів
Не тут, серед гаїв, -
Ні, тут дурні патяки, -
А в городі - отам співаки!..
Отам пісні… Навчилась їх і я…
Вже годі слухать Солов`я,
Послухайте мене, - співання ж бо яке!..
Скреке!.. Скреке!.. Скреке!..
Вона ще довго скреготіла,
А далі Шпак на те загомонів:
«Та ну бо вже! Не буде діла!
Ми цей од тебе чули спів,
А іншого, як ти не вміла,
То й город не навчив.
Була ти й будеш скреготуха, -
Чого ж ти нам дратуєш уха
Та бешкет робиш на ввесь гай?
Хай кожен так собі співає,
Як хто зуміє і здолає, -
Усяким співам волю дай,
То й буде в нас співучий край!..»
3-й і 7-й учні.
ЖАБИ
Рід жаб`ячий надумався прохати
У Перуна собі в болото короля, -
Перун послав їм Журавля.
Почав король королювати, -
Струснулися річки, озера, болота:
Підданців той король живцем глита –
Не можна їм з болота й визирати:
Жалю король не зна.
Безщасні знов до Перуна:
«Помилуй, Господи! Не дай нас у наругу!
Візьми цього катюгу,
Дай іншого.!..» - І він їм дав Ужа,
Товстючого, із доброго гужа.
От, думають, добро придбали!
Тепер так буде рай!
«Гляди ж нас не глитай!»-
Підданці забажали.
«Чому? – сказав король, - самі ж мене прохали!» -
«Який там враг Ужа просив!..
Хіба король на те, щоб він нас їв?»
«А коли так, то буду вас за те глитати,
Що не хотіли ви мене прохати».
--------------------------
Чи Журавель, чи Вуж – біда одна:
Було б не турбувати й спершу Перуна.
1-й і 5-й учні.
СВИНЯ ТА ЛЕВИЦЯ
Зустрілася з Левицею Свиня
Та й ну пащекувати:
«Дивуюсь я тобі: ти мало не з Коня,
А непутяща мати!
Он глянь на їх, он подивись!..
Як любо всі в калюжі простяглись.
Мабуть, їх буде там з десяток,
Перистеньких, рябеньких Поросяток, -
І всі ж ото мої!
Аж дух і серце веселиться!..
А ти… ну, скільки у твоїй сім`ї?»
«Одно, - їй зикнула Левиця.
І затрусився ліс, почувши дужий рев, -
Але одно се – Лев!»
2-й учень. Як бачимо, для Б. Д. Грінченка українська література була не стільки «мистецтвом слова», як… зразу всім: і політичною трибуною, і публіцистикою, і філософією, бувала і гірким плачем, і іскрометним жартом.
Учитель. Життя Б.Д.Грінченка, уся його творчість і різнопланова діяльність були освячені любов`ю до рідного краю і є прикладом невтомного служіння своєму народові. Доречно тут буде згадати один з Грінченкових псевдонімів – «Вартовий». Саме вартовим прагнув він стояти на сторожі інтересів рідного народу та його культури, готовий був, як підкреслювали сучасники, кожної миті покласти тіло й душу за його інтереси.
І тому, завершуючи розмову про Бориса Дмитровича Грінченка, ми хочемо зачитати декілька зразків його філософських «Зерняток»:
1-й учень.
Щастя хочеш ти зазнати?
Щастя дурно не дається:
Тільки той його придбає,
Хто за його в бої б`ється.
3-й учень.
Говорять люди: не зітхай,
Чого нема, то й так нехай.
А я говорю: не зітхай,
Коли нема, - борись, придбай!
4-й учень.
От, кажуть, пригоди
Учать людей згоди.
Невже на пригоди
У нас недороди?
Здається, багато
Пригод нам бувало, -
Чомусь тільки згоди
У нас досі мало.
ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА
- Погрібний А. Г. Борис Грінченко в літературному русі кінця ХIХ – початку ХХ ст. Питання ідейно-естетичної еволюції. – К.: Либідь, 1990. – 232 с.
- Погрібний А. Г. Борис Грінченко. Нарис життя і творчості. – К.: Дніпро, 1988. – 268 с.
- Історія української літератури другої половини ХIХ століття. / Під ред.. В. М. Поважної. К.: Вища школа, 1979. – 462 с.
- Історія української літератури (кінець ХIХ – початок ХХ століття). / Під ред.. Н. Й. Жук, В. М. Лесина, С. М. Шаховського. – К.: Вища школа, 1978. – 429 с.
- Пільгук І.І. Класична спадщина Бориса Грінченка. В кн..: Борис Грінченко. Твори в двох томах. – К., 1963. - Т. 1. - С. V – XLIII.
- Погрібний А. Г. Борис Грінченко. В кн..:Борис Грінченко. Твори в двох томах. – К.: Наукова думка, 1990. – Т. 1. - С. 5 - 30.
- Хропко П. П. Проза Бориса Грінченка. В кн. .Борис Грінченко. Вибрані твори. – К.: Дніпро, 1987. – С. 5 -17.
- Історія української літератури у восьми томах. Т. 4. Кн.. 2. Література 70 – 90 – х років ХIХ ст. – К.: Наукова думка, 1969.
О.О. БАНДАЛЬЄР,
учитель СЗШ №101
м. Києва.
УСНИЙ ЖУРНАЛ
БОРИС ГРІНЧЕНКО – ДІЯЧ УКРАЇНСЬКОЇ КУЛЬТУРИ ТА НАУКИ
Залу оформлено по-святковому.
На сцені - рояль. На ньому - портрет Б.Д.Грінченка
та букет із калини та сухоцвіту.
На задньому плані сцени – накреслені на плакатах висловлювання:
«Віддав себе я праці без вагання...» (Б. Грінченко);
«Більше працював, ніж жив» (М. Чернявський).
Звучить музика. Виходять ведучі.
І ведучий. Вітаємо всіх присутніх!
ІІ ведучий. Наш усний журнал присвячений творчості Бориса Грінченка.
І ведучий. Автори нашого журналу - літературні критики, вчені-педагоги та лексикографи, у ролі яких виступатимуть учні 10-х класів.
ІІ ведучий. А гостями журналу стануть артисти – учні 11 класу.
Кожна група учнів
виходить на сцену для знайомства з глядачами.
Потім на сцені залишаються лише ведучі та група літературних критиків.
Звучить мелодія
І ведучий. Тож перегорнімо першу сторінку нашого усного журналу під назвою «Борис Грінченко – діяч української культури та науки».
ІІ ведучий. Слово літературним критикам.
Учні сідають за стіл, на якому стоїть табличка «Літературні критики».
На сцену виходить учень-артист і декламує
вірш Б.Д. Грінченка «Я мучився довго».
Я мучився довго,— душа вся боліла,
Я ждав і питався: — де ж кращії дні?
В неволі безкраїй стомилася сила
І змучили душу зневір‘я страшні.
Я бачив скрізь сльози і лютії муки,
Я бачив, як темрява все обняла,
Як гинули сили, як падали руки
Серед цього моря неправди і зла.
Я мучивсь і плакав палкими сльозами,
Одмови шукав я, одмови ж нема!..
Невже ж ми загинем? Невже ж це над нами
Навік простяглася ніч смертна й німа?
Невже, о мій боже! Всі сльози й благання,
Всі муки, вся праця, що ми понесли,
Всі наші найкращі святі поривання
Нас тільки до смерті тепер довели?
О, ні! Я не вірю! Ніколи! Ніколи!
Коли маєм вмерти, загинути ми,
Коли не придбаєм ми іншої долі,
Коли не проб‘ємся на волю з тюрми,—
Що правди святої вже більше немає,
Вона не існує на світі ніде,
І світ, без підвалин, свій вік доживає
Й увесь захитавшись — в руїни впаде!
Слово беруть літературознавці.
І літературознавець. Шість поетичних збірок, майже півсотні оповідань, повісті, десятки байок, низка драматичних творів.
ІІ літературознавець. Переклади з німецької, французької, англійської, російської мов, численні літературно-критичні, історико-літературні, публіцистичні статті і праці.
І літературознавець. Усе це створив один автор – Борис Дмитрович Грінченко.
ІІ літературознавець. Вісімнадцятирічним юнаком дебютував він у львівському журналі «Світ», 5 віршів для якого відібрав і опублікував І.Франко. Серед них – відома поезія «До праці».
Виходить учень, декламує вірш.
Праця єдина з недолі нас вирве:
Hумо до працi, брати!
Годі лякатись! За діло святеє
Сміло ми будемо йти!
Праця єдина нам шлях уторує,
Довгий той шлях і важкий,
Що аж до щастя і долі прямує:
Нумо до праці мерщій!
Праця не згине між людьми даремне:
Сонце засвітить колись,—
Дякою нас тоді люди згадають —
Нум же! До праці берись!
Хоч у недолі й нещасті звікуєм —
Долю онукам дамо!
Ми на роботу на світ народились,
Ми для борні живемо!
Сміливо ж, браття, до праці ставайте,-
Час наступає— ходім!
Дяка і шана робітникам щирим!
Сором недбалим усім!
ІІІ літературознавець. Борис Грінченко – автор численних прозових творів. У них він ствержджував, що вироблені віками моральні принципи людського співжиття – основа життя нашого народу.
ІV літературознавець. Школа, діти, стосунки в родині – ось коло тем, над якими працює письменник.
ІІІ літературознавець. Герої його оповідань – ті, з ким він щоденно спілкувався як учитель, - діти. Їх він змальовує в різних життєвих ситуаціях.
Інсценізація уривка з оповідання «Украла» або «Екзамен».
І літературознавець. Твори Б.Грінченка і сьогодні хвилюють читачів, зароджують у їхніх душах бажання творити добро.
ІІ літературознавець. А сам автор і його невсипуща праця на користь культури рідного народу варті пошани, гідні слави і наслідування.
Виходять ведучі.
І ведучий. Перегорнімо другу сторінку усного журналу. Запрошуємо до розмови вчених-педагогів (Кілька учнів сідає за стіл, змінюється табличка).
І учений. Мабуть, не всі присутні знають, що Б.Грінченко – один з основоположників вітчизняної педагогіки.
ІІ учений. Його педагогічні погляди формувалися під час навчання й роботи в Харкові. Зібрання Харківської української громади, яка об’єднувала народолюбців, щирих прихильників праці на користь рідного краю, дали йому поштовх до учителювання.
І учений. Згодом учительська праця на Катеринославщині та педагогічні курси на Харківщині виділили Б.Грінченка з-поміж інших народних учителів.
ІІІ учений. Особливого значення для утвердження педагогічних поглядів Б.Грінченка набула його співпраця з першою українською жінкою-педагогом Христиною Алчевською.
Інсценізація зустрічі Б. Грінченка з Х. Алчевською.
Кімната. За робочим столом сидить Христина Алчевська, вона читає.
Стук у двері.
Б. Грінченко: Дозвольте?
Х. Алчевська: Прошу, Борисе Дмитровичу. Давно чекали на ваш приїзд. Двері Олексіївської школи відкриті для вас.
Б. Грінченко: Дякую за запрошення, пані Христино. Знаєте, я давно мріяв про вчительську працю: робота в земстві – нудна і чужа для мене справа.
Х. Алчевська: Сподіваюся, ви одержите задоволення від роботи. Знаю, що привезли із собою чималу бібліотеку. Що в ній?
Б. Грінченко: Зарубіжна класика німецькою та французькою мовою, кілька примірників Біблії і не лише церковнослов’янською, а й російською та французькою мовами; Новий Заповіт – сербською.
Х. Алчевська: Яке багатство! Дякую вам, Борисе Дмитровичу.
Б. Грінченко: Пані Христино, плекаю мрію створити кілька підручників українською мовою, обов’язково «Читанку» та «Граматику». Дуже хочется до початку занять їх розробити.
Х. Алчевська: Це була б велика справа, адже українських підручників у нас зовсім немає.
Б. Грінченко: У меня вже зібрані матеріали і до першого рукописного журналу «Думка». Талановиті учні зможуть спробувати себе в різних жанрах. Молодь, я чув, у вас творча!
Х. Алчевська: Так, ходімо. Учні зібралися на шкільному подвір’ї. Я вас познайомлю.
Б. Грінченко: Дякую, із задоволенням.
Звучить музика. На сцені ведучі.
І ведучий. Перегорнімо наступну сторінку журналу.
ІІ ведучий. Запрошуємо лексикографів.
Учні-лексикографи виходять на сцену, сідають за стіл,
на якому змінюється табличка.
І лексикограф. Серед багатьох здобутків Б.Грінченка є праця, яка дозволяє назвати його видатним і навіть унікальним ученим, це «Словарь української мови», укладений і відредагований ним упродовж 1907-1909 рр.
ІІ лексикограф. Загальний обсяг словника – 68 тисяч слів. Для української науки та культури він має таке ж значення, як словник В.Даля для російської, словник Лінде – для польської, словник Г. Бауера – для чеської.
ІІІ лексикограф. Цікаво, що матеріали для словника збирали відомі українські науковці та культурні діячі. Це історик М. Костомаров, письменниця Ганна Барвінок, композитор М.Лисенко, мовознавець П.Житецький та історик Д. Яворницький.
І лексикограф. Б.Грінченко вивчив, систематизував цей матеріал, значно розширив реєстр словника новими матеріалами народної та літературної мови, використавши записи свої і дружини Марії Миколаївни.
ІІ лексикограф. Цінність праці Б. Грінченка в тому, що словник – тлумачно-перекладний – унікальне на той час видання.
ІІІ лексикограф. Оригінальність словника – у тому, що реєстр слів супроводжується ілюстративним мовним матеріалом.
І лексикограф. Словник Б.Грінченка увібрав у себе досвід і традиції словникарства України. Він високо оцінений сучасною мовознавчою наукою.
ІІ лексикограф. Свого часу Російська Академія наук присудила Б.Грінченку Другу премію М. Костомарова за кращу українську лексикографічну працю.
ІІІ лексикограф. Академік О. Шахматов написав схвальну рецензію, а академік М.Калинович назвав Б.Грінченка славетним українським словникарем.
Виходить артист, читає вірш М. Рильського «Рідна мова».
Як парость виноградної лози,
Плекайте мову. Пильно в ненастанно
Політь бур'ян. Чистіша від сльози
Вона хан буде. Вірно і слухняно
Нехай вона щоразу служить вам,
Хоч і живе своїм живим життям.
Прислухайтесь, як океан співає —
Народ говорить. І любов, і гнів
У тому гомоні морськім. Немає
Мудріших, ніж народ, учителів;
У нього кожне слово — це перлина,
Це праця, це натхнення, це людина.
Не бійтесь заглядати у словник:
Це пишний яр, а не сумне провалля;
Збирайте, як розумний садівник,
Достиглий овоч у Грінченка й Даля,
Не майте гніву до моїх порад
І не лінуйтесь доглядать свій сад
На сцені знову ведучі та двоє артистів
І ведучий. Ось і перегорнули ми останню сторінку нашого усного журналу.
ІІ ведучий. Сподіваємося, що вам було цікаво.
Усі виходять за сцену.
Артисти декламують вірш О. Слоньовської «Ми всі без винятків невічні».
Ми всі без винятків невічні.
В житті примирень і пручань
не канделябр і не підсвічник
людина – а жива свіча.
Не фальш, не змушена підробка:
гарячий віск, тоненький гніт.
Той при куті, той при надгробку,
той при скарбниці – а горить.
Когось втоптала мелодрама,
когось зіпхнули в прикрий час.
Когось поставили у храмі,
але задмухав свічкогас.
Хтось блиснув коло скирти сіна,
хтось ледве тліє у юрбі.
Когось несе в руці Вкраїна
і шлях освічує собі.
Валентина КУЦЕНКО,
учитель гімназії «Діалог» м. Києва
ВАРТОВИЙ РІДНОГО СЛОВА
Сценарій шкільного літературного вечора
Сцену прикрашено портретом Б.Д. Грінченка,
у залі - виставка книг Б.Д.Грінченка
Учитель. Є імена, які з гордістю вимовляє, пам’ятає і шанує людство. До них належить й ім’я великого українця Бориса Дмитровича Грінченка. Його життя і творчість гідні подиву, а невтомна титанічна діяльність, освячена любов’ю до України, викликатиме захоплення не в одного покоління українців. Мало хто з діячів культури міг би сказати про себе, як він:
Я не скажу, щоб розумом я жив,
Я не скажу, щоб серце в мене спало,
Але його я тяжко пригнітив,
Але йому так волі дав я мало.
Повинність я над все ушанував,
Віддав себе я праці без вагання,
Я йшов туди, де розум посилав…
(«Я не скажу, щоб розумом я жив…»)
Кредо його життя – праця задля рідного краю. У львівському журналі «Зоря» 1894 р. було видруковано такі рядки:
Хай працею буде життя – після його
Не вмре твоя слава у роду людського.
Ведучий. Хто ж такий цей безсмертний українець?
Ведуча. Борис Дмитрович Грінченко - невтомний трудівник, всебічно обдарований митець.
Ведучий. Поет, прозаїк, драматург.
Ведуча. Публіцист, лексикограф, етнограф, фольклорист.
Ведучий. Мовознавець, педагог, автор підручників «Українська граматика» та «Рідне слово» для молодших школярів.
Ведуча. Перекладач, журналіст, видавець.
Ведучий. Редактор газети «Рада» і журналу «Нова громада», голова київської «Просвіти», засновник першої публічної бібліотеки в Києві.
Ведуча. Це людина, яка залишила в історії України глибокий слід.
Ведучий. Звідки ж починалися витоки його таланту?
Ведуча. Народився Борис Дмитрович Грінченко у збіднілій дворянській родині на хуторі Вільховий Яр Харківського повіту. Батько письменника був сухою, суворою людиною. Усе в домі намагався поставити на «панську» ногу, а сина спрямувати на «панську» стежку. Не раз докоряв хлопцеві за те, що той грався з «мужиками». Тепло і ласку знаходив Борис у діда Андрія, старого пасічника, та його сліпої дружини баби Гальки. Від них перейняв він рідну мову, народну пісню. Першими літературними вчителями були Вальтер Скотт, Байрон, Гюго, Гоголь, Пушкін, Некрасов, Шевченко. У п’ять років навчився читати, у шість – складати вірші, в одинадцять став учнем реальної школи в м. Харкові.
Розповідь супроводжується мультимедійною презентацією.
Ведучий. Однак доля розпорядилася так, що цей навчальний заклад Борисові не випало закінчити: за читання та поширення забороненої літератури його було виключено зі школи й ув’язнено. П’ятнадцятирічному юнакові довелося пережити допити, знущання, холод і голод. Про мужність Бориса у в’язниці серед молоді ширилися легенди. За висловом Сергія Єфремова, ім’я Грінченка стало стягом для цілого покоління.
Ведуча. Хлопця було звільнено на поруки батька і відправлено на хутір Кути. Умов для продовження навчання не було: на заваді стояли заборона властей, підірване здоров’я, матеріальні нестатки. На хуторі вивчив німецьку і французьку мови. Згодом досконало оволодів чеською та польською, вивчав норвезьку й італійську.
Ведучий. Матеріальне становище сім'ї погіршилося, і Борис іде на власний хліб. Влаштувався канцеляристом у Харківській казенній палаті. Згодом Б.Грінченкові вдалося підготувати і скласти екзамен на народного вчителя при Харківському університеті. Тернистим для 18 – річного педагога видався вчительський шлях. Спочатку працював сільським учителем у с. Введенське Зміївського повіту. Наступного року працював у російськомовній школі с. Єфремівка. Молодий учитель компонував для дітей популярні книжки, брошури. Найзначніші з них – «Про грім та блискавку», читанка «Од снігу до снігу».
З 1884 р. письменник учителює в с. Нижня Сироватка на Сумщині. Саме тут створено оповідання «Без хліба» (1884), «Сестриця Галя» (1885), «Сама, зовсім сама» (1885).
Ведуча. Найдовше Грінченко працював у приватній школі просвітниці Христини Алчевської – у селі Олексіївка на Луганщині. Дітей він учив бути моральними, поважати працю, наполегливо йти до своєї мети. Б. Грінченко готував майбутнє України, навчаючи «зерняткам» життя.
Учні читають уривки з вірша «Зернятка».
Педагогічна праця спонукала Грінченка написати для дітей підручники «Рідне слово» (1889) та «Українська граматика» (1907). Його перу належать педагогічні розвідки «Яка тепер народна школа на Україні», «Народні вчителі і українська школа», повісті «Сонячний промінь», «На розпутті» драма «Хатнє лихо». Написав він серію нарисів про життя славетних, здійснив прозовий переклад прозовий переклад «Слова о полку Ігоревім».
Ведучий. У 1894 р. родина Грінченків переїздить до Чернігова. Тут Борис Дмитрович отримав посаду завідувача оціночного відділу в земстві, пізніше – відділу народної просвіти, далі – секретаря земської управи. Працюючи в земстві, Грінченко віддався літературній творчості, зокрема, драматургії, хоч не мав на це стільки часу, скільки йому хотілося б. Він написав драми «Ясні зорі», «Степовий гість», «Нахмарило», «На громадській роботі», «На новий шлях».
Ведуча. Найвиразнііше Грінченко-письменник виявив себе у прозі й, зокрема, в жанрі повісті. Він показав класове розшарування українського села в дилогії «Серед темної ночі» та «Під тихими вербами». Був першим літератором, який заторкнув тему шахтарського життя.
Борис Дмитрович – один з перших українських письменників, що писали для дітей і про дітей. Грінченко розкрив морально-етичні проблеми життя дітей сільської бідноти («Без хліба», «Украла», «Кавуни» та ін.), відтворив історичні події («Олеся»), розповів про становище школи та безправність народного вчителя («Екзамен», «Непокірний»).про знедолене дитинство («Каторжна», «Сестриця Галя», «Ксеня», «Дзвоник»).
Інсценізація уривка з оповідання «Дзвоник».
Ведучий. Як педагог, Б.Д.Грінченко розумів роль у дитячому вихованні казки, його. «Книга казок віршем» з’явилася у 1894 р. у Львові. Сюди ввійшло майже двадцять творів. Збірка мала велику популярність серед дітей, її не раз перевидавали.
Сьогодні ми вам пропонуємо подивитися інсценізацію казки «Три бажання»
Інсценізація казки
Ведуча. У Чернігові письменник організував єдине в Східній Україні видавництво, що випускало дешеву популярну літературу для народу.
Чимало сил і здоров’я віддав Борис Дмитрович музейній справі. Письменник і його дружина упорядкували каталог музею старожитностей В.Тарновського. Відомий Борис Грінченко і як фольклорист та етнограф. Ним видано три томи «Этнографических материалов, собранных в Черниговской и соседней с ней губерніях», збірник «Из уст народа. Малорусские рассказы, сказки и пр.», збірку анекдотів «Веселий оповідач».
Ведучий. У 1902 р. Грінченко на запрошення редакції «Киевская старина» переїздить до Києва. Він мав завершити працю над українським словником, матеріали до якого зберігалися в редакції. Завдяки надлюдській енергії Бориса Дмитровича чотири томи «Словаря української мови» побачили світ протягом 1907 – 1909 рр.
У Києві Грінченко видавав першу українську періодичну пресу; щомісячний журнал «Нова громада» і щоденну газету «Громадська думка» (пізніше «Рада»). Чимало здоров’я і часу віддав письменник створенню київської «Просвіти», членами якої були відомі діячі української культури: Олена Пчілка, Леся Українка, Микола Лисенко, Любов Яновська, Марія Загірня, Михайло Грушевський, Іван Нечуй-Левицький, Михайло Коцюбинський та інші. Він не тільки очолював товариство, а й керував роботою створеної при ньому видавничої комісії, що опублікувала чимало науково-популярних книжок, організувала лекції і проводила літературно-музичні вечори, зібрала значні кошти на спорудження пам’ятника Шевченкові в Києві.
У Києві письменник створив і першу публічну бібліотеку (її книжковий фонд нині знаходиться в ЦНБ ім. В. І. Вернадського НАН України).
Ведучий. Писав Борис Грінченко і поезію. З-під його пера вийшли збірки «Пісні Василя Чайченка» (1884), «Під сільською стріхою» (1886), «Хвилини» (1903), «Під хмарним небом». Читаючи його вірші, переконуємся, що цей поет над усе прагнув, щоб його слово стало на сторожі знедолених, чесно і вірно слугувало народові.
Читання поезії «До праці».
Ведуча. Хоч Борис Дмитрович й рішуче заперечував тим, хто називав його співцем смутку, але у вірші – мініатюрі «Смутні картини» поет говорить про нещасливу долю народу України.
Читання поезії «Смутні картини».
Ведучий. Немало віршів Грінченка покладено на музику талановитими композиторами: «Над Дніпром» - Д.Січинським, «Смутні картини» - М.Левицьким, «Вночі на могилі», «Квітчані сльози», «Могила», «Кряче ворон», «І тихая хатиночка», «Бурлака» - К. Стеценком.
Виконується пісня «Над Дніпром».
Ведуча. Борису Дмитровичу належить не останнє місце серед українських байкарів. Підготовлена ним збірка «Байки» містить 77 байок. Майже всі вони написані або за мотивами народних анекдотів і прислів’їв, або за цілком оригінальними сюжетами. Байкар підніс ідеї гуманізму, моральної гідності, скромності, людяності.
Читання байок «Мати і дочка» та «Сорока».
Ведучий. Становить цінність і публіцистична діяльність Б.Д.Грінченка: «Листи з України Наддніпрянської», історико-літературні розвідки «Петро Кузьменко», «Огляд української лексикографії», «Литература украинского фольклора».
Ведуча. Займався він і перекладацькою діяльністю. Ним були перекладні драми Шиллера, балади Гете, поезії Пушкіна, Кольцова, І. Чавчавадзе та ін.
Ведучий. У серпні 1909 р. в Києві Грінченко складає свій духовний заповіт, а у вересні разом із дружиною приїздить на лікування в невелике італійське містечко Оспедалетті. Хворий письменник вивчав італійську мову, працював над створенням італійсько-українського словника і марив про повернення додому.
6 травня 1910 р. в будинку №2 на вулиці Віа Вікторіо Еммануеле (тепер район Колді Роді, провінція Сан – Ремо) письменник помер.
Ведуча. Поховали Бориса Дмитровича у Києві 9 травня на Байковому цвинтарі. Кілька тисяч людей ішли за домовиною письменника. Такого похорону з Шевченкових часів не знала Україна.
Ведучий. Кого втратила Україна в особі Грінченка, сказав у прощальній промові С. Єфремов: «Не стало Того між нами, Кого звикли ми і в негоду, і в спеку палючу, і в люту хуртовину бачити завжди за роботою на нашій вбогій, занедбаній ниві, коло стерна нашого національного життя».
Учитель. Б.Д.Грінченкові випало жити в складну епоху. Вся його письменницька і громадська діяльність потребувала значної мужності. Були в нього великі злети, були помилки, проте він завжди дбав і діяв на користь народу і рідної України. Хіба не про самого себе він мав повне право сказати:
Скільки поту я свого пролив,
Скільки сили я там положив!
Та дарма! Бо поорана нива
Нам давала багатії жнива:
Я недурно невтомно робив…
Т.ТАРАНУЩЕНКО, учитель
СЗШ № 213 м. Києва
БОРИС ГРІНЧЕНКО – ПЕДАГОГ, ПИСЬМЕННИК, НАУКОВЕЦЬ
Сценарій шкільного літературного вечора
Учні читають поезію.
Учень 1. Праця єдина з неволі нас вирве:
Нумо до праці, брати!
Годі лякатись ! За діло святеє
Сміло ми будемо йти!
Учень 2. Праця єдина нам шлях уторує,
Довгий той шлях і важкий,
Що аж до щастя і долі прямує:
Нумо до праці мерщій!
Учень 3. Сміливо ж, браття, до праці ставайте, -
Час наступає – ходім!
Дяка і шана робітникам щирим!
Сором недбалим усім!
Ведуча 1. Цю прекрасну поезію написав талановитий письменник, фольклорист і етнограф, критик і публіцист, лексикограф, видавець і педагог Борис Дмитрович Грінченко.
Ведуча 2. І.Я.Франко, захоплюючись великою працездатністю і наполегливістю Грінченка, назвав його «робітником без одпочинку». «У всьому, що пише, проявляє, побіч знання мови української, також гарячу любов до України, щирий демократизм, бистре око на хиби української суспільності», - зазначав Франко.
На сцені - група учнів-біографів.
Їхня розповідь супроводжується демонстрацією на екрані
фотодокументів
Біограф 1. Б.Д. Грінченко народився 9 грудня 1863 року на х. Вільховий Яр, що на Харківщині. Виховувався в сім’ї дрібних поміщиків, де розмовляли російською мовою.
Біограф 2. У 13-річному віці Борис Грінченко прочитав «Кобзар» Т.Г. Шевченка, під впливом творів великого поета почав писати українською..
Біограф 3. У 1874 році Борис Грінченко вступив до Харківської реальної школи. Народники розгорнули широку пропаганду, і Борис став у їхні ряди. Поліція схопила хлопця, коли він ішов на заняття, несучи в ранці видані в Женеві М. Драгомановим заборонені брошури.
Біограф 4. Грінченка виключили із закладу і кинули в тюрму. Юнак стійко переніс усі тортури. Але в’язниця не минулася безслідно для Борисового здоров’я: він захворів на туберкульоз.
Біограф 5. Після звільнення з тюрми шлях до вищої освіти був Борисові заказаний. Тож у 1881 році він екстерном складає іспит на звання народного вчителя і майже 10 років учителює у школах Харківщини та Катеринославщини.
Біограф 6. Спостереження за життям учнів та безправним і нужденним становищем учителів стали поштовхом до написання оповідань на шкільну тематику.
Інсценізація уривків з оповідання «Екзамен»
Автор: Сьогодні у Тополівській школі великий день: має відбутися екзамен, на якому буде присутній член шкільної ради. Тим-то в школі ще з учора все готується. І молодий, що тільки перший рік учителює, вчитель, і сторож Кирило Криворукий хвилюються. Сьогодні й школярі поприходили, одягнушись, мов по-праздниковому…
1-учень. Чого ж він прийде, той пан?
2-учень. А питатиметься, чи навчилися ми…
1-учень. А він який? Страшний?
2-учень. Хіба я знаю: я й сам не бачив. Спитайсь у Олексія Петровича.
1-учень. Олексію Петровичу, а він страшний?
Учитель. Хто?
1-учень. А той пан, що приїде?
Учитель. Нічого страшного в тому панові нема.
1-учень. А він битиме?
2-учень. Та ні! Хто ж тут сміє битися?
1-учень. А як спитається, а ти й не знатимеш, то що тоді?
2-учень. Я втечу, як він приїде!
Автор. Зненацька пролунав дзвоник. Приїхав. Усі повернулися до дверей, обличчя побіліли.
Сторож. Сюди! Ось сюди пожалуйте!
Заходять член шкільної ради та батюшка.
Член шкільної ради. Ви учитель?
Учитель. Учитель.
Член шкільної ради. Член учіліщного совєта Куценко. – Дайте список ученіков.(дивиться реєстр) Байденко Іван!
Учень виходить, низько кланяється.
Член шкільної ради. Ну, по закону Божому. Читай молитву Господню.
Учень. Отче наш, іже єси…
Батюшка. Тройце!
Член шкільної ради. А что єто такое Тройца?
Учень. Тройца…це - Бог Отець, і Син, і Дух Святий.
Член шкільної ради. А шо ж то, три Бога?
Учень. Ні, один…
Член шкільної ради. Ну, как же то один? Розкажи! (Хлопець мовчить)
Батюшка. Ну, чого ж ти мовчиш?
Член шкільної ради. - Єто значить… обикновенно, це всьо одно, шо от свєт од сонця ісходить, і шо того… те є,- обьясніть йому , батюшка!
Батюшка. Так, так!
Член шкільної ради. Тепер по-руському!
Учитель. Читай!
Учень. «Мартышка в старости слаба глазами стала, а у людей она слыхала, что это зло еще не так большой руки, лишь стоит завести очки…»
Член шкільної ради. Розкажи!
Учень. Вона слихала, шо у людей більші руки і очки… стоїть та й крутить хвостом…
Член шкільної ради. Да, очки надела. Хорошо! Будеть!
Учитель . А тєх будем екзаменовать?
Член шкільної ради. Нет…Та они умеют читать?
Учні. Уміємо.
Член шкільної ради. А щитать? Ну: дважди семь?
Хором. Чотирнадцять
Член шкільної ради. А 25 без 7?
Хором. Вісімнадцять
Член шкільної ради. Ну
Батюшка. Можна, закусить би
Член шкільної ради. Обикновенно…не мішало б . Ну дети, значить, ви тепер получите свідетельство… учітеся, потому шо наука… то-есть…потому, шо без єї человек тьомний. Ну, тепер теє…домой ідіть! - А ми до вас, батюшка. Обикновенно треба закусить. Може, би того… й водочка?
Батюшка. А всенепримінно! Як же!.. Пожалуйте!...
Член шкільної ради. Так-так… От ми там і протокол екзаменський подпишем…
На сцені - група біографів.
Біограф 1. Борис Дмитрович Грінченко - серед основоположників української національної педагогіки. Захищав ідею навчання українською мовою. Свої погляди на педагогіку та на роль учителя він виклав у працях «Народні вчителі і українська школа», «Перед широким світом». Для дітей уклав читанку «Од снігу до снігу».
Біограф 2. Особливих успіхів Борис Дмитрович досяг у школі Христини Алчевської в Олексіївці. Тут педагог успішно експериментував, вводив уроки народознавства. Алчевська запропонувала йому вступити до Західноєвропейської ліги вчителів. Але Грінченко погодився лише за однієї умови, що представлятиме Україну, а не Росію, тож його кандидатура зразу відпала.
Біограф 3. Б. Грінченко до самозабуття був відданий своїй справі, дітей навчав бути справедливими, чесними та трудолюбивими.
На сцені – дві «актриси» - «мати» і «дочка».
Читання за особами поезії «Троянда»
Донька: - Мамусю, голубко! Сьогодні
Я вранці ходила в садок -
Такого багато росте там
Рожевих та синіх квіток.
Найкраща-троянда. Та тільки
Я руки сколола свої,
Аж кров потекла по їх, - поки
Зірвала з стеблини її.
А краще, коли б та троянда.
Без гострих шпичок тих була,
Щоб дівчина кожна зірвати,
Не колючи руки, могла…
Мати: - Ой доню! Все гарне на світі
Дається не дурно людям:
Щоб щастя придбать, працювати
Всім тяжко доводиться нам.
Без праці й труднацій на світі
Не можна нічого придбать
І навіть, щоб квітку зірвати,
доводиться шпички зазнать.
Та пальчики хворі забудь ти
І знай, голуб’ятко моє:
Що важче здобуть, те любіше
Тоді, як здобудеш, стає.
Ведучий 1. Відомі прозові твори Бориса Грінченка - повісті «Серед темної ночі» (1900 р.) та «Під тихими вербами» (1901 р.)
Ведучий 2. У повісті «Серед темної ночі» автор реалістично показує долі трьох братів.
На сцені - читці.
Читець 1. Денис «був з тих селян, що поза господарством нічого не бачать, а всю свою силу, всі свої думки й почуття віддають одному - аби придбати більше, аби стати заможним хазяїном».
Читець 2. Роман, зіпсований солдатчиною, став «пропащою силою», він зв’язується з групою конокрадів, стає злодієм і закінчує своє життя каторгою в Сибіру.
Читець 3. Молодший Зінько прагне справедливості в усьому. Та виявляється, що добром нічого не доб’єшся. «Люди зробили собі з широкого та ясного світу тісний світ неволі й темряви, звірячої боротьби за шматок хліба, за право жити».
Ведучий 1. У повісті «Під тихими вербами» описано складні процеси, що відбувалися в українському селі перед революцією 1905 р.
Читець. «Де ж та правда, де ж той вихід!» - думає Зінько, але таки не знаходить відповіді. Саме в образі цього героя письменник втілив соціальні, національні, моральні-етичні ідеали.
На сцені - біографи.
Їхня розповідь супроводжується показом га екрані фотодокументів.
Біограф 1. Дізнавшись, що гине знаменита колекція В.Тарнавського, у якій було багато козацьких клейнодів, картин, особистих речей Т.Г.Шевченка, Борис Грінченко вирушив з Чернігова до Києва рятувати пам»ятки. Разом зі своєю дружиною М.Загірньою він упорядкував колекцію, описавши всі екземпляри, серед яких було 758 особистих речей Т.Г.Шевченка.
Біограф 2. 1907-1909 р. Б.Г.Грінченко видав чотиритомний «Словарь української мови». Про українську мову письменник дбав особливо. Написав чудову статтю «Огляд української лексикографії», видав працю «Три питання нашого правопису».
Біограф 3. 1906 р. Б. Грінченко тяжко захворів. У цей час померла його дочка Настя, потім малий онук, а через рік – мати. Боляче переживаючи втрати, Борис Дмитрович хворів, тому друзі умовили його поїхати в Італію. 6 травня 1910 року письменник помер у місті Оспедалетті. Тіло перевезли до Києва і поховали на Байковому кладовищі.
Ведучий 1. Свої архіви й бібліотеку Б.Д.Грінченко заповів українському народові, але у 1964 році під час навмисного підпалу в Центральній науковій бібліотеці безцінні книжки й рукописи згоріли.
Ведучий 2. Значення творчості й діяльності Б.Д.Грінченка в українській культурі надзвичайно велике. Доля відвела йому недовгий шевченків вік, що минув у невсипущій праці задля рідного народу. Праця зробила його «Не тільки витвором, але й творцем свого часу», справжнім Вартовим українства та національної ідеї.
На сцені – читці.
Читання поезії «Хлібороб»
Читець 1. Невелике я поле зорав,
Та за плугом ніколи не спав.
Що робив, те робив я до краю,
І всю силу, що мав я і маю,
На роботу невпинную клав
Читець 2. Мої діти зберуть урожай…
Усьому наступає свій край,
Він прийшов і мені в домовину
Я іду і навіки спочину, -
Мої ж діти зберуть урожай.
Читець 3. І за те, що, працюючи, зміг
Згодувати і викохать їх,
То про мене в їх згадка не згине,
Після мене ще довгі години
Моє діло не вмре серед їх.
Перегляд відеофільму «Борис Грінченко»
С.В. САВЧЕНКО,
методист НМЦ громадянського виховання,
виховних технологій та позашкільної освіти
ІППО КУ імені Бориса Грінченка
КОНКУРС НА КРАЩОГО ВИКОНАВЦЯ
БАЙОК Б.Д.ГРІНЧЕНКА
Орієнтовне Положення про шкільний конкурс на кращого виконавця байок Б.Д.Грінченка (зразок)
Затверджено педагогічною радою
___________(назва закладу)_____
Протокол №________від_______
Положення
про шкільний конкурс на кращого виконавця байок Б.Д.Грінченка