Орієнтовний план грінченківського тижня у школі №

Вид материала

Содержание

Подобный материал:

1 2 3

*

Так думаєм і ми про велетнів своїх:

Не помічаємо високості у них,

Аж поки, борючись за нас же з ворогами,

Який з борців поляже тих,—

Тоді побачимо, хто був між нами!..

1892 р.

ЛИСИЦЯ ТА ПІВЕНЬ

Лисиця Півника у курнику вхопила

І вже хотіла задавить.

«Помилуй, тіточко, Лисичко мила!—

Сердешний той кричить,

Затрепетавшись з ляку.—

Завіщо ж се мене, як розбишаку?

Яке я зло вчинив?

Здається, на мені нема гріхів».

«Що? Що?—Лисиця Півневі.— Нема?

А кукурікати щоночі.

Людям не даючи стулити очі,—

То се дарма?»

«Та я ж звіщаю їм світання,—

Говорить Півень,— їм добро роблю!

Хто ж їх покличе до вставання,

Як я на сідалі засплю?»

«Ат, говори!—відмовила Лисиця.—

То саме й добре, як їм спиться.

За це тебе я саме й з’їм!..»—

І більш не розмовляла з ним.

*

Еге, такі Лисички все б бажали,

Щоб люди довше спали,—

Хижацтву здобич ніч дає,

Та горе їм, що сонце є.

1892 р.

ОСЛИ НА ПАРНАСІ

ЗА КРИЛОВИМ

Як вигнано із Греції богів,

То на людей їх землі всі побрали,

Комусь тоді й Парнас подарували,

Так господар новий став пасти там Ослів.

Осли ж ті десь чували,

Що музи тут давніше пробували,

І кажуть: «Вже ж не дурно нас

Узято на Парнас;

Це, мабуть, музи вже понабридали,

І всім кортить, щоб ми співали».

«Гаразд!—рече один.—Це штука не

тяжка!

Наука тут така:

Нітрохи не лякайся

Та вигукнуть змагайся!

Ану, панове, підсобіть!

Я заведу, а ви за мною втніть!

І голосніш од дев’ятьох сестер музику

Ми зчиним на ввесь світ велику —

Хай знають І Ослів!

А щоб нас хто не збив,

Буває, з пантелику,

То буде так нехай у нас:

Хто по-ослячому не вміє,

Tо той іти до нас не сміє,

Того не приймем на Парнас!»

Вхвалили всі Осли Ослову

Розумну мову

Та як утнули — світе мій!—

Вони й ревли, вони й кавчали,—

Аж вуха люди затикали, —

Хто тільки чув,— тікав мерщій!..

І довго ж так вони співали?

Та ні! Не стерпівши співців,

Хазяїн їх загнав з Парнасу в хлів.

*

Є й в нас такі… їм треба пам’ятати,

Що можуть їх у хлів загнати.

1835 р.

СЛОНИ ТА ОСЛИ

Лев добирав собі державну раду.

Кого ж покликати в таку громаду?

«Найрозумнішії звірі — Слони,

Дак хай же в раді і сидять вони!»

Слонів зігнали юрму превелику

З лісів і чагарів усіх,

Та все їх не стає до ліку,

Не повна рада з їх.

«Щоб був той лік!—Лев гримає сердитий.—

Вся сила в тім — не можна се змінити!

Коли нема Слонів,

То приточить до їх Ослів!

Хай буде їх і половина,—

За те статутові не зробиться відміна!

А що Осли дурні,

То це й ба дуже:—

Слони розумні дуже,—

Від їх навчаться й сірі вухані!»

Зробилось. Почала порядкувати рада,

Та з ради сталася завада,

Бо хоч малий був лад у левовій землі,

А то не стало і такого:

Що, як робить,— ніхто не зна нічого,

Великі і малі —

Всі збились з пантелику.

Лев бачить помилку свою велику,

Та й заходивсь прогонити Ослів;

Та тим не пособив.

Бо від дурних — розумні подуріли:

З Ослами і Слони ввесь розум погубили.

1892 р.

Текст скомпонувала

С.В.САВЧЕНКО,

методист НМЦ громадянського виховання,

виховних технологій та позашкільної освіти

ІППО КУ імені Бориса Грінченка

Музичне оформлення дібрала.

Л.М.МАНДРИК,

учитель-методист музичного мистецтва

ліцею № 100 «Поділ».

СНІГУРКА

Новорічна музична вистава за мотивами творів Б.Д.Грінченка.

( Музика з опери М.А. Римського-Корсакова «Снігуронька»

та мюзиклу Марка Мінкова «Таємниця Снігової королеви»)

Дійові особи та виконавці:

Автор 1. Автор 2. Бабуся. Дідусь. Чаклун. Снігурка. Дівчина 1. Дівчина 2.

Дівчина 3. Дівчина 4. Дівчина 5. Діти (осіб 4-5, які ліплять снігову бабу).

Сніжинки ( 4-5 дівчаток). Птахи ( 5-6 дітей). Парубки ( 3-4 особи).

Музика. Фрагмент 1 (Вступ).

Автор 1 : Були колись дід та баба,

Та й старі вже стали

І, працюючи невтомно,

Усього придбали —

І хазяйство чималеньке,

І садок, і поля…

Автор 2 : Одного старим тим тільки

Пожаліла доля:

Не дала сліпая доля

Тим старим дитини.

А вони ж, було, обоє,

Бідні, щогодини

Все молилися, благали,

Все благали Бога,

Щоб собі на старість втіху

Виблагать у його.

Автор 1 : Не діждались!.. Одинокі

Літа проживали

Й про тісну вже домовину

Згадувати стали:

Недалеко вже хвилина

У житті остання —

І старе їх серце дужче

Сохне з горювання,

Автор 2: Що ніхто, як прийде час той

Вічного спокою,

їм очей вже не закриє

Рідною рукою…

Музика. Фрагмент 2.

На сцені з’являються дід та баба

Автор 1: Раз сиділи дід та баба

Під вікном обоє

Та на вулицю дивились,

А там чепурної

Дітвори весела зграя

Гралась, метушилась,

З’являються діти, грають в сніжки, дехто з них ліпить снігову бабу

Музика. Фрагмент 3 ( Гра в сніжки).

Автор 2: Та собі ліпити бабу

З снігу заходилась.

Усміхнулася бабуся,

Дивлячись на діти,

Та і каже так до діда:

Бабуся: Що ж уже робити:—

Як Господь не дав нам грішним

Втіхи на цім світі,

То ходімо хоча з снігу

Дівчинку зліпити.

Дід та баба танцюють жартівливий танок

Музика. Фрагмент 4 (Танець діда та баби)

Дідусь: Що ж, ходімо!

Автор 1: — дід промовив,—

І пішли ліпити…

А навкруг їх сміючися,

Метушаться діти… Ліплять.

Музика. Фрагмент 5 або фрагмент 6

З’являється чаклун. Діти ховаються за декорації

Автор 1: Чують, аж:

Чаклун: Добридень!

Автор 2: Ззаду хтось озвався;

Глянуть — дід старезний сивий

Відкілясь узявся

І питається, вклонившись;

Чаклун: А що, добрі люде,

Що робити заходились,

Що із того буде?

Бабуся: А що ж?

Автор 1: баба одмовляє…

Бабуся: Ми старі вже стали,

Та щоб дав нам Бог дитину

Ми не ублагали,—

То тепер вже хоч із снігу

Зліпимо дитину

Перед тим, як одинокі

Ляжем в домовину.

Чаклун: Поможи вам, Боже!

Автор 2: Стиха

Дід той промовляє

І з очей у діда й баби

Вмить кудись зникає…

Музика. Фрагмент 6 або фрагмент 5

Чаклун зникає

Автор 1: Здивувались дід та баба…

Й знов собі ліпити,

Музика. Фрагмент 7 ( Гра в сніжки)

Діти виходять із своїх схованок, йдуть зі сцени, граючись

Автор 2: А навкруг їх метушаться

І сміються діти.

Автор 1: Ліпить дід ніжки із снігу

І головку, й рота,

І очиці, й вушка ліпить –

Швидко йде робота.

Тільки що це? Мов одразу

Губоньки маленькі

Розкриваються, і очі,

Як блакить синенькі,

Теж розплющились… Мара це?

Ні, он пара біла

З уст малих, уже червоних,

Повилась – злетіла;

Автор 2: Оченята занялися,

Дивлються, сміються…

У старих серця з надії

В грудях б’ються, б’ються…

І ось, бачать: перед ними

Мовби оживає

Їх снігурка, ось неначе

Голову здіймає…

І одразу стрепенулась,

Чепурна і біла,

І устала, геть сніжини

Струшуючи з тіла,

Бабуся: м.гт!

Автор 1: скрикнула бабуся…

Бабуся: Будь ти нам дочкою!

Автор 2: І Снігурку в кожушині

Понесла з собою.

Музика. Фрагмент 8

Виє завірюха

Автор 1: Ось ідуть за днями ночі,

Швидко час минає —

Русокосая Снігурка

Пишно розцвітає

Автор 2: І не встигли дід та баба

Звикнуть до дитини,—

Час надходить готувати

Рушники у скрині.

Музика. Фрагмент 9 ( Сватання )

На сцені Снігуронька сидить і вишиває.

До неї по черзі приходять свататися хлопці

Автор 1: Русокосая Снігурка

Дівкою вже стала

І на все село своєю

Вродою пишалась.

Автор 2: І усі коло Снігурки

Хлопці так і в’ються,

Закохавшись, з старостами

До Снігурки шлються.

Автор 1: І за ними в неї двері

Рип та рип у хаті,

Та Снігурка не бажає

Женихів вітати:

Повертались з гарбузами

Старости додому,—

Рушників не подавала

Дівчина нікому

Автор 2: І нікому чистим серцем

Ще не віддалася.

Не така бо, як всі люде,

Дівчина вдалася.

Хоч чудовою красою

Процвіла дівчина,

Та рум’янцем не пишалась:

Біла, як сніжина…

Автор 1: Русокосая Снігурка

має синії очі,

Поміж людьми, полохлива,

їх звести не хоче.

Їй подобались не люди,

А та дужа сила,

Що всім світом володіє,—

Та була їй мила.

Автор 2: І коханим їй здавався

Буйний вітер в полі,

Що ґуля і хуртовину

Розвіва на волі;

Темні хмари мовби сестри —

Так вона любила,

А з туманом, наче з братом,

Вранці гомоніла…

Автор 1: Зажурившись, у годину

Бурю виглядала

Й як зав’ється хуртовина,—

Тільки й оживала

І виходила із хати

Тільки в дні похмурі;

Дослухаючись, раділа

Вітрові і бурі.

Музика. Фрагмент 10 (Танок сніжинок)

Автор 2: І ловила рученьками

Білії сніжини,

Цілувала їх, неначе

Стрілися дівчині

Рідні сестри, рідне браття,

А чи рідна мати…

Сумували дід та баба,

Сидячи у хаті,

Автор 1: Сумували, дивувались

З чого донька в’яне,

Як година у віконце,

З неба ясно гляне,

І радіє, як негода,

Стогнучи, завиє

Та холодним снігом-вітром

По степах повіє…

Автор 2: Та зима ж та не довічно

На землі панує —

Сонце глянуло із неба

І землю німую

Обігріло, розтопило

І сніги, і кригу…

Повернуло од зими вже

Знову на одлигу,

Музика. Фрагмент 11 або 12 ( Весна)

Автор 1: І потанули замети,

Ллються по долині,—

Засмутилася Снігурка,

Гаснуть очі сині.

Засмутилась і поникла

Тихо головою,

Так, немов би вже почула

Лихо над собою.

В хаті ходить, руки ломить,

В вікна поглядає,

Мов сніги свої востаннє

І на вік вітає…

Автор 2: І прийшла весна квітчаста,

Зацвіли долини,

А в Снігурки лютий смуток

Не втиха й хвилини,

А ще більш вона сумує,

І старі в печалі:

Умовляли й розважали,

Та й годі сказали!..

Музика. Фрагмент 13 (Танець птахів)

Автор 1: За весною тепле літо,

Ось уже й Купала;

Молодь сільська рада-рада,

Що його діждала.

До Снігурки забігають

Подруги-дівчата:

Музика. Фрагмент 14 («Ой, у полі…»)

Виходять дівчата

Дівчина 1: Як тобі ще не набридла

Хата все та хата!

Дівчина 2: І на вулицю не вийдеш,

Сидень ти, ніколи!

Дівчина 3: Ну, ходім стрівать Купала,

Бавитись на волі!

Автор 2: Так дівчата щебетали,

А снігурка біла

Їм тихенько одмовляє:

Снігурка : Я усе хворіла,

Та не здужаю й тепер щось —

Не піду я з хати…

Автор 1: У розмову уступились

Тут і батько, й мати:

Бабуся: Ось піди лиш та побався —

Веселіше стане.

Дідусь: Ви беріть її, дівчата,

Дома хай не в’яне!

Автор 2: І дівчата, сміючися,

Всі її вхопили;

Опиналася Снігурка,

Та не стало сили…

Над Дніпром м.гтисьм

Вже вогонь палає,

Автор 1: І купаловая пісня

Голосно лунає;

Парубки зійшлись, дівчата,

З ними й уродлива

Русокосая Снігурка,

Та смутна й журлива.

Музика. Фрагмент 15 («Ой, у полі…» продовження).

Танець парубків та дівчат

Дівчина 1: Гей, чи чуєте, дівчата,

Час уже почати

Дівчина 2: Через цей вогонь Купалів

Нам усім плигати!

Автор 2: І стають одна по одній…

Перша вже плигнула,

Далі друга над багаттям

Швидко промайнула.

Третя, п’ята… Вже й Снігурці

Черга наступає.

Снігурка: Ох, не хочу я, дівчатка,

Сили щось немає,

Щось моє згнітило серце,

Мов на лихо й горе…

Автор 1: Так Снігурка всім дівчатам

Подругам говорить.

Засміялися дівчата.

Дівчина 4: Лихо нам з тобою!

Дівчина 5: Вперше вийшла погуляти,

Та і тут з журбою!

Дівчина 4: Ну-бо, ну, плигай, сестричко!

Автор 2: І усі дівчата

До вогню Снігурку білу

Почали штовхати.

м.гтись немає сили…

Дівчина 3: Ну, плигай, не бався!

Музика. Фрагмент 16 (Стрибання через вогонь)

Автор 1: А вогонь вже дужче й дужче

Вгору розгорався…

І вона через багаття

Кинулась щосили;

Пасмо з полум’я гаряче

Її обхопило,

І вона одразу, бідна,

Парою взялася

І угору над землею

Високо звилася —

Музика. Фрагмент 17 або 18 ( Танення Снігуроньки)

Автор 2: Тільки бачили, у небі,

Де зоря мигтіла,

Тихо-тихо пролинула

Хмарка чиста й біла

І пропала у безодні

Синій і глибокій…

Так зостались дід та баба

Знову одинокі…

Автор 1: Ось і казка уся, та й годі!..

В ній і горе ми бачили, й щастя –

Автор 2: Як хто хоче – хай вірить у горе ,

А ми будемо вірити в краще.

Музика. Фрагмент 19 ( Хор)

Blog

Орієнтовний план грінченківського тижня у школі №

Содержание