Україна у міжнародних об’єднаннях І організаціях
| Вид материала | Документы |
- Затверджено наказ Міністра оборони України №748 від 15., 346.85kb.
- Реферат на тему: "Україна в системі сучасних міжнародних відносин", 333.81kb.
- Cлово до читача Вступ Розділ І. Історико-теоретичні, методологічні основи українознавства, 8835.25kb.
- Ви будете вивчати, 1189.08kb.
- Формат опису модуля назва модуля: Облік у небюджетних неприбуткових організаціях Код, 15.46kb.
- Ministry of Education and Science, Youth and Sport of Ukraine, 382.75kb.
- План Поняття І джерела права міжнародних договорів. Види міжнародних договорів, 177.23kb.
- Опис модуля з дисципліни «Міжнародне економічне право» Напрями, 21.52kb.
- Україна монастириська районна державна адміністрація, 38.48kb.
- Україна веселинівська районна державна адміністрація миколаївської області, 59.3kb.
Михайло Кріль
Україна у міжнародних об’єднаннях і організаціях
Минуло майже півтора десятка років після кардинальних змін в країнах Центрально-Східної Європи, викликаних демонтажем тоталітарної системи. Після розпаду СРСР та структур його домінування в регіоні (Рада Економічної Взаємодопомоги та Організація Варшавського Договору) колишні країни, які входили до них, стали повноправними суб'єктами європейської інтеґрації. Вони налагоджують нові форми реґіональних зв'язків. Водночас все інтенсивніше розвиваються прикордонні європейські реґіони.
Україну з країнами Центрально-Східної Європи пов'язують не лише життєво важливі геостратегічні, політичні, економічні, культурні інтереси, але й досить чисельна громада етнічних українців: Польща – близько 600 тис., Румунія - 300 тис., Словаччина - 36 тис., Чехія -10 тис., Хорватія - 50 тис., Словенія - 25 тис., Угорщина - близько 2 500 осіб. Чисельними є польська, угорська, словацька, румунська та інші етнічні меншини в Україні.
Виваженою, послiдовною та цiлеспрямованою є зовнiшньополiтична діяльність нашої держави. Основнi напрями її зовнiшньої полiтики в цiлому залишаються незмiнними з часу проголошення незалежностi у 1991 роцi. Вони ґрунтуються на основi беззастережного дотримання основних принципiв мiжнародного права, статей мiжнародно-правових актiв, Статуту ООН та інших документів. Така позицiя закрiплена в "Основних напрямах зовнiшньої полiтики України" (схвалені Верховною Радою 2 липня 1993 р.), якi є концептуальним документом, на якому базується та розвивається вся зовнiшньополiтична діяльність нашої держави.
Сьогодні визначальними є три основнi напрями її зовнiшньої полiтики: розвиток двостороннiх мiждержавних вiдносин; європейська iнтеграцiя; багатостороння дипломатiя. У двостороннiх вiдносинах прiоритетними є взаємини з сусiднiми країнами і стосунки зі стратегiчно важливими партнерами та впливовими державами свiту. Європейська iнтеґрацiя передовсім означає подальше зближення з Євросоюзом і поглиблення вiдносин з НАТО як чинника системи європейської стабiльностi та безпеки. В рамках багатосторонньої дипломатiї можна видiлити такi прiоритетнi напрями: забезпечення ефективної участi держави у дiяльностi мiжнародних органiзацiй; посилення ролi України в реґіональних та субреґiональних органiзацiях, форумах i об'єднаннях; активiзацiя дiяльностi у багатостороннiх домовленостях у галузi роззброєння, в т.ч. ядерного; заходи довiри у миротворчих операціях тощо.
Під цим кутом зору можна прослідкувати участь України в міжнародних організаціях. Найповажнішою з них є Організація Об’єднаних Націй, створена у 1945 р. Зі самого початку українські представники взяли активну участь у розробці її Статуту. Глава української делегації на установчій конференції в Сан-Франциско, міністр закордонних справ Д.Мануїльський головував у Першому комітеті, де були розроблені Преамбула і "Цілі та принципи" Статуту. Україна не лише однією з перших підписала Статут, але й увійшла до групи засновників ООН, що складалася тоді з 51 держави. Зараз членами ООН є 185 держав. За час свого членства в цій авторитетній міжнародній організації Україна двічі обиралася непостійним членом Ради Безпеки (1948–1949, 1984–1985 рр.), чотири рази – членом Економічної та Соціальної Ради (останній раз – у 1993–1995 рр.). Представників України неодноразово обирали на керівні посади головних комітетів сесій Генеральної Асамблеї ООН. Україна висувала свою кандидатуру на місце непостійного члена Ради Безпеки на період 2000-2001 рр. Проте тоді перевагу віддали Словаччині.
Важливим здобутком української дипломатії у 1997 р. стало обрання міністра закордонних справ Г.Удовенка на посаду Головуючого 52-ї сесії Генеральної Асамблеї, найвищу керівну посаду в ООН. Головування України на цій сесії дістало схвальну оцінку з боку світового співтовариства. Зважений та неупереджений підхід до вирішення гострих проблем порядку денного сесії, досягнення завдяки наполегливим зусиллям необхідних компромісів, передовсім щодо пріоритетних питань, підтвердили послідовність і передбачуваність зовнішньополітичного курсу нашої країни, зростання довіри до неї як до надійного і впливового партнера.
Вступ будь якої країни до Ради Європи (РЄ) свiдчить про її демократичний вибiр, послiдовнiсть у проведеннi реформ, спрямованих на захист прав людини та змiцнення демократичних iнститутiв. Заснована у Лондоні в 1949 р., ця міжнародна організація сьогодні об’єднує 43 держави, а її штаб-квартира знаходиться у Страсбурзі. У наш час одним з головних завдань Ради Європи є надання допомоги країнам, які вийшли з блокової комуністичної системи у проведенні політичних, правових, конституційних і економічних реформ. Саме тому ще 14 липня 1992 р. Україна заявила про своє бажання приєднатися до РЄ, а 9 листопада 1995 р. вона стала її повноправним членом. Вступ України до РЄ засвiдчив визнання з боку європейської спiльноти прогресивних полiтичних та економiчних реформ, здiйснених нашою державою за порiвняно короткий час. Набувши членства в цій впливовій міжнародній організації, Україна взяла на себе низку зобов"язань у сферi реформування чинного законодавства на основi норм та стандартiв РЄ. Найбiльш перспективними є такi напрями спiвробiтництва України з РЄ: а) реалiзацiя програм спiвробiтництва з державами Центральної та Схiдної Європи; б) залучення українських фахiвцiв та науковцiв як експертiв РЄ до розробки та реалiзацiї заходiв, що проводяться в рамках згаданих програм спiвробiтництва; в) значна активiзацiя участi представникiв України в робочих органах Комiтету мiнiстрiв РЄ, дiяльнiсть яких пов’язана з розробкою нових мiжнародно-правових документiв та спiльних програм спiвробiтництва; г) участь представникiв України в робочих органах Комiтету мiнiстрiв РЄ розглядається як суттєвий елемент належного забезпечення iнтересiв нашої держави в цiй органiзацiї.
На основі Наради з питань безпеки і співробітництва в Європі у 1985 р. була створена Організація з безпеки і співробітництва у Європі. Головним її призначенням є: проводити переговори, консультувати і приймати політичні ухвали для зміцнення миру та безпеки, захист прав людини і розвиток міжнародного співробітництва на європейському континенті. Україна є членом цієї організації з сiчня 1992 р. і активно спiвпрацює з iнститутами Органiзацiї, (Верховним комiсаром ОБСЄ у справах нацiональних меншин, Бюро з демократичних iнститутiв i прав людини та Представником ОБСЄ з питань свободи ЗМI). У центрi уваги Верховного комісара перебуває питання надання допомоги Українi у справi облаштування кримських татар та представникiв iнших, колись депортованих народiв, вивчення ситуацiї щодо становища росiйської меншини в Українi та вiдповiдно української в Росiї. Бюро з демократичних iнститутiв i прав людини органiзовує роботу спостережних мiсiй за президентськими та парламентськими виборами у країнах-учасницях ОБСЄ, у тому числi й в Українi, а також реалiзує рiзноманітні проекти, спрямованi на розвиток та змiцнення її демократичних iнститутiв. За iнiцiативою українського уряду у 1994-1999 рр. в Україні працювала спеціальна Мiсiя ОБСЄ. Основну увагу вона зосередила на питаннях пiдтримки суверенiтету, територiальної цiлiсностi та непорушностi кордонiв України вiдповiдно до основоположних принципiв ОБСЄ.
У червні 1999 р. засновано посаду Координатора проектiв ОБСЄ в Українi. Його завданням є пiдготовка та реалiзацiя в Українi рiзноманітних роду проектiв вiдповiдно до компетенцiї ОБСЄ та забезпечення їх фiнансування за рахунок видiлення цiльових коштiв мiжнародними органiзацiями. Протягом останнього часу мали мiсце критичнi зауваження на адресу України з боку Представника ОБСЄ з питань свободи ЗМI.
Воєнно-політичне об’єднання двох десятків країн Європи і Північної Америки (НАТО) є союзом вільних держав, об’єднаних бажанням зберегти свою безпеку, спираючись на взаємні гарантії і стабільні стосунки з іншими країнами. Відносини України з НАТО розвиваються згідно з програмою Партнерство задля миру (1994 р.) і Хартією про особливі відносини (1997 р.). Практичне співробітництво України і НАТО розвивається у багатьох сферах (військовій, військово-технічній, екологічній тощо). 23 травня 2002 року Рада національної безпеки і оборони України ухвалила Стратегію України щодо НАТО. Як кінцеву мету євроінтеґраційної політики держави, вона визначає її вступ до цієї авторитетної і найвагомішої світової організації. Тоді було прийнято ряд рішень, спрямованих на початок практичної підготовки приєднання України до НАТО. З цією метою заплановано реформувати оборонну сферу, внести зміни і доповнення до Концепції національної безпеки, Воєнної доктрини тощо.
Найбільшою сферою практичного співробітництва є військова. Протягом 1994-2002 рр. представники Збройних Сил України взяли участь у більше ніж сотні спільних навчань, частина з яких була проведена на території України, у т.ч. у Яворівському навчальному центрі. Важливою складовою воєнного співробітництва є участь у миротворчих операціях під егідою НАТО. Зокрема, у складі контингенту КФОР у Косово перебував Українсько-польський батальйон, який пройшов підготовку та повну сертифікацію за стандартами НАТО.
З 1999 р. в Україні здійснюється спільний проект Україна-НАТО з мовної перепідготовки військовослужбовців, звільнених у запас. Під егідою НАТО проводиться низка програм у сфері науки і охорони довкілля, в яких беруть активну участь українські науковці. За сприяння НАТО у 2000 р. в Україні розпочала роботу Інформаційна академічна мережа "Уран", за допомогою якої українські науково-дослідні інститути та університети отримують або покращують якість доступу до інформаційної мережі Інтернет. Проведено ряд семінарів Україна-НАТО, присвячених проблемам екологічного захисту Чорного моря, забезпечення охорони навколишнього середовища при проведенні військових навчань тощо.
У 1993 р. на основі ряду європейських співтовариств було утворено політичне і економічне міждержавне об’єднання Європейський Союз. У 1997 р. в ЄС запроваджено єдине європейське громадянство (воно не відміняє національного), а в 2002 р. – єдину валюту (євро)У 1993 р. За десять років свого існування ЄС досяг високого рiвня полiтичної iнтеграцiї, унiфiкацiї права, економiчного спiвробiтництва, соцiального забезпечення та культурного розвитку. Нацiональнi iнтереси нашої держави вимагають потребують утвердження України як впливової європейської держави. Тим більше, що виниклі спільні кордони створюють принципово нову геополiтичну ситуацiю. Тому у 1998 р. була затверджена Стратегiя iнтеграцiї України до ЄС. Вона визначає основнi прiоритети дiяльностi органiв виконавчої влади до 2007 р. До цього часу мають бути створенi умови, необхiднi для набуття Україною повноправного членства в ЄС (адаптування законодавства України до законодавства ЄС, адаптування соціальної політики, лiбералiзацiя i синхронiзоване вiдкриття ринкiв ЄС та України, взаємне збалансування торгiвлi, впровадження європейських норм i стандартiв в освiтi, науцi i технiцi, поширеннi власних культурних i науково-технiчних здобуткiв у ЄС, створення безпечного i сприятливого для людини загальноєвропейського екологiчного простору).
Процес вступу України до Спільної організації торгівлі розпочався 17 грудня 1993 р., коли до Секретарiату Генеральної угоди з тарифів і торгівлі було подано офiцiйну заявку. Розпочався тривалий процес переговорів і у квітні 2001 р. наша держава підписала документи про доступ до ринків товарів і послуг з дев’ятьма країнами (Грузією, Індією, Канадою, Латвією, Мексикою, Новою Зеландією, Республікою Корея, Словенією, Уругваєм). У 2003 р. було затверджено спеціальну програму щодо завершення вступу України до СОТ. Програма передбачає втілення в життя конкретних заходів, спрямованих на лібералізацію торгівлі, поступове зниження тарифів, створення недискримінаційних умов доступу до ринків товарів і послуг. Основними проблемами двостороннього переговорного процесу в сфері доступу до ринків продовжують залишатися питання сільського господарства, зокрема, збільшення імпортної квоти на тростинний цукор-сировину, зменшення імпортного мита на рибну продукцію, соняшникову олію, деякі види інших продуктів харчування.
Органiзацiя Об’єднаних Нацiй з питань освiти, науки i культури (ЮНЕСКО) є спецiалiзованою установою ООН, яка офiцiйно iснує з 4 листопада 1946 р. ЮНЕСКО змiнила Мiжнародний iнститут iнтелектуальної спiвпрацi, заснований 9 серпня 1925 р. Станом на кінець 2003 р. членами ЮНЕСКО було 189 держав. Україна входить до складу цієї поважної організації з травня 1954 р. За цей час наша держава виступала iнiцiатором започаткування багатьох мiжнародних програм i проектiв, які проводилися під егідою цієї органiзацiї. На 27-й сесiї Генеральної конференцiї ЮНЕСКО (1993 р.) Україна зiнiцiювала розробку „Програми культури миру”. Ця iнiцiатива стала основою переорiєнтацiї дiяльностi ЮНЕСКО в напрямку змiцнення її етичної мiсiї та ролi у формуваннi психологiї культури миру, клiмату довiри i толерантностi. На пiдставi української пропозицiї розроблено мiждисциплiнарний проект „На шляху до культури миру”, який став складовою частиною всiх наступних дворiчних програм та стратегiчних напрямкiв дiяльностi Органiзацiї аж до 2003 р. У 1999 р. в Києвi проведено Мiжнародну конференцiю „Демократичне врядування та культура миру в країнах Центральної, Схiдної та Пiвденно-Схiдної Європи”. У ходi 29-ї сесiї Генеральної конференцiї ЮНЕСКО Україна зiнiцiювала звернення до ООН з метою проголошення одного з рокiв Мiжнародним роком захисту, збереження та вiдродження культурної спадщини.
Україна обиралася до ряду керiвних та програмних органiв ЮНЕСКО. На 31-й сесiї Генеральної конференції, яка відбувалася у 2002 р., Україну переважною бiльшiстю голосiв (116) було обрано до Виконавчої ради ЮНЕСКО на чотирирiчний термiн.
Канали ЮНЕСКО використовуються для популяризацiї серед свiтового спiвтовариства української науки, культури та освiти. Iнформацiйнi видання цієї органiзацiї публiкують статтi i матерiали про Україну. За фiнансового сприяння з боку ЮНЕСКО в Українi було видано ряд книжок, альбомiв, матерiалiв та публiкацiй, проведено низку конференцiй та дослiджень. Важливе значення в цьому планi має внесення ювiлеїв видатних дiячiв та iсторичних подiй українського народу до спецiального календаря ЮНЕСКО. У її штаб-квартирi проводяться українськi виставки, концерти, кiноперегляди, науковi конференцiї тощо.
Важливе значення як у планi поширення iнформацiї про Україну, так i поглиблення мiжнародного спiвробiтництва та її iнтеграцiї в свiтову спiльноту є внесення iсторико-архiтектурних об’єктiв України до Списку всесвiтньої спадщини (архiтектурний ансамбль „Софiя Київська”, Києво-Печерська Лавра, iсторичний центр м. Львова), а також включення українських бiосферних заповiдникiв до Мiжнародної мережi бiосферних заповiдникiв ЮНЕСКО („Чорноморський”, „Стужиця”, „Асканiя-Нова”, „Дунайський”). Вперше в свiтi за безпосередньої участi України створено транскордонний тристороннiй польсько-словацько-український бiосферний заповiдник „Схiднi Карпати” та румунсько-український бiосферний резерват „Дельта Дунаю”.
Формою співробітництва незалежних держав, які утворилися на території колишнього СРСР, які самостійно відповідають за свій внутрішній розвиток і відносини з іншими країнами, є Співдружність незалежних держав (СНД). Її утворення започаткувала тристороння угода, підписана 8 грудня 1991 р. у Мінську президентами Росії (Б.Єльцин) і України (Л.Кравчук) та Головою Верховної Ради Білорусі (С.Шушкевич). Угода закріпила положення про взаємне визнання і поважання територіальної цілісності держав-учасниць, недоторканості їх кордонів. На початок 2004 р. СНД творили 12 держав (Азербайджан, Білорусь, Вірменія, Грузія, Казахстан, Киргизстан, Молдова, Росія, Таджикистан, Туркменистан, Узбекистан і Україна). Безпосередньою причиною його утворення було подолання труднощів, які постали перед новими незалежними державами в умовах розладнання єдиного раніше державного і господарського організму, спрямування зусиль на розвиток співробітництва у політичній, економічній, гуманітарній та інших сферах. Організаційні основи СНД були визначені Біловезькопущською угодою і Протоколом до неї (7 грудня 1991 р.), Алма-Атинською декларацією (21 грудня 1991 р.) та Статутом (22 січня 1993 р.). Вищими органами СНД є Рада голів держав-учасниць і Рада голів урядів. Консультативно-дорадчі та координаційні функції мають Ради міністрів закордонних справ і оборони, Міжпарламентська асамблея (27 березня 1992 р.), Міждержавний економічний комітет (24 жовтня 1994 р.) та ін. Всі ухвали приймаються консенсусом. Станом на початок 2003 р. діяло 64 координуючі органи СНД, а постійно діючим є Координаційно-консультативний комітет з резиденцією у Мінську.
Основні напрями функціонування СНД: співробітництво у формуванні спільного економічного простору; реалізація міждержавних програм з розвитку транспорту і засобів зв’язку, охорони здоров’я і навколишнього середовища; координація зовнішньої політики; забезпечення прав і свобод громадян; боротьба з організованою злочинністю; співробітництво в оборонній сфері тощо. З самого початку при формуванні СНД і його подальшому функціонуванні спостерігалася тенденція до домінантних у ньому впливів Росії, що виходило з її геополітичних інтересів. Президентський указ „Стратегічний курс Росії з державами учасниками СНД” (14 вересня 1995 р.) відкрито висував завдання забезпечити домінування Росії, зміцнення її як провідної сили формування нової системи міждержавних, політичних і економічних відносин на території пострадянського простору. Окремі держави не підписали деяких організаційних документів, оскільки розглядають СНД лише як міждержавний механізм консультацій і переговорів з метою зближення позицій, а не як важелі інтеграції. Так, Статут не підписали Україна, Молдова і Туркменистан. Україна також не бере участі у наднаціональних структурах (Об’єднаному командуванні колективних миротворчих сил, Раді міністрів оборони, Економічному суді). В останні роки спостерігається тенденція до зміни моделі СНД з політичної на економічну, яка спирається співпраці та опору на взаємовигідні двосторонні зв’язки.