Тема: Предмет, метод та значення логіки як науки
| Вид материала | Конспект |
- Тема Предмет І значення логіки, 2606.68kb.
- Тема: предмет логіки, 2910.27kb.
- Предмет и метод науки «Экономика сельского хозяйства», 4587.85kb.
- Змістовно-діяльнісна структура модулів навчальної дисципліни «Логіка (загальна та юридична)», 77.47kb.
- 1. Предмет и метод истории государства и права зарубежных стран. Его место и значение, 1514.74kb.
- Реферат з логіки на тему:, 80.53kb.
- 1. Гігієна, навколишнє середовище І здоров’я Предмет гігієни, її завдання, методи дослідження, 256.45kb.
- Планы семинарских занятий по административному праву тема Предмет и метод административного, 426.64kb.
- Программа курса Тема I. Предмет, метод и задачи статистики Тема, 1602.61kb.
- Тема предмет І метод мікроекономіки, 4953.56kb.
ЛОГІКА В ТАБЛИЦЯХ ТА ВИЗНАЧЕННЯХ
(опорний конспект лекцій)
Тема: Предмет, метод та значення логіки як науки.
1. Логіка як наука про мислення.
2. Предмет логіки.
3. Правильність та істинність міркувань. Софізми й паралогізми.
4. Роль логіки у вихованні культури мислення юристів
"Логос" (давнього. Logos) - "слово, "висловлювання", "закон", "смисл". Основні значення терміну "логіка" в даний час:
1. Використовується для визначення певних взаємозв'язків, взаємозалежностей подій, дій людини. Вказуг на певну закономірність, послідовність речей та явищ ("логіка речей", "логіка подій", "логіка суспільного розвитку" та ін.);
2 Вживається для позначення обґрунтованості, доведеності положень, які висуває людина ("логіка мислення", "залізна логіка", "жіноча логіка" та ін.);
3. Термін "логіка" вживається для позначення певної науки, що вивчає мислення.
Мислення – це активний процес діяльності людського мозку. Свідомість - це процес ідеального відображення дійсності.
Абстрактне мислення це один із ступенів процесу пізнання, якому передує чуттєвий ступінь пізнання.
Поняття "істинність" відноситься до змісту думки.
Істинна думка – це така думка, яка вірно, адекватно відтворює об'єктивну дійсність
Хибна думка не відповідає дійсному стану речей, спотворює дійсність.
За формою (структурою) мислення буває правильним і неправильним.
Паралогізм (грець. paralogismos – неправильне, хибне міркування) - логічна помилка в умовиводі, що виникає ненавмисно, в результаті порушення законів і правил логіки.
Софізм (грец. sophisma - вимисел, хитрість) – логічна помилка, хитрість, допущена навмисно з метою видати хибне за істинне, заплутати супротивника.
Логіка - наука про закони і форми правильного мислення, спрямовані на пізнання об'єктивної дійсності.
Тема: Метод формальної логіки.
1 Мова як знакова система
2. Особливое її формалізованої мови
3. Істинність і правильність мислення.
Метод - це спосіб побудови системи знання, сукупність прийомів і операцій практичного і теоретичного освоения дійсності.
Метод логіки - формалізація (виявлення структури наших думок). Формалізація дає змогу формулювати певні закони і правила.
Істинна думка - це така думка, яка правильно, адекватно відтворює об'єктивну дійсність.
Хибна думка - це думка, зміст якої не відповідає дійсності.
"Істинність" і "хибність" характеризують зміст думки.
Правильна думка - це думка, структура якої відтворює об'єктивну структуру дійсності.
Неправильна думка спотворює всю структуру.
Логічна форма міркування - це його структура, яка виявляється в результаті абстрагування від значень нелогічних термінів.
Основні логічні символи:
S - суб'єкт
Р - предикат
—-- зв'язка є
┐ - зв'язка не є
–,┐ - заперечення
v - диз'юнкція
& - cтpoгa диз'юнкція
→ або
- імплікація
або 
- еквіваленціяє - належність до множини
Логічні знаки модальностей:
- необхідно
- випадково
- можливоо - неможливо
- квантор загальності
-квантор існуванняПриродна мова - це мова, що виникає стихійно, в умовах практичної взаємодії індивідів певної соціальної групи.
Штучна мова - це мова, створена спеціально для фіксації способів, засобів і результатів пізнання.
Формалізована мова (мова символів) - це будь-яка сукупність спеціалізованих мовних засобів із суворо фіксованими правилами утворення різноманітних виразів і правилами приписування цим виразам певних значень.
Формалізована мова логіки - це формальна система разом з її інтерпретацією або інтерпретоване числення.
Об'єкт - мова, або предмета мова - це сукупність правильно побудованих формул, в яких фіксується, відображається, кодується певний фрагмент наукової теорії або контексту природної мови.
Метамова - це мова, засобами якої досліджуються властивості об’єктної мови.
Тема: Історичний розвиток логічного звання.
1. Логіка стародавньою світу.
2. Вчення Аристотеля.
3. Середньовічний період в розвитку логічної науки.
4. Логіка нового часу.
5. Сучасний е ran розвитку формальної логіки.
6. Розвиток логіки в Україні.
Алетична логіка - розглядає міркування, до складу яких включаються модальні поняття "необхідно", "можливо", "випадково".
Темпоральна логіка (логіка часу) - описує логічні зв'язки висловлювань про минуле, сучасне, майбутнє.
Епістемічна логіка - розглядає такі міркування, до складу яких включаються модальні поняття "спростовано", "нерозв'язне", "доведено", "переконаний", "сумнівається'' тощо.
Деонтична логіка (логіка норм) - розглядає зв'язок нормативних висловлювань.
Аксіологічна логіка (логіка оцінок) - оперує поняттями "добре", "погано", "байдуже", "краще", "гірше" тощо.
Логіка дії - описує міркування, пов'язані з діями людини.
Логіка висловлювань - це перша складова частина математичної логіки, ко гра досліджуй, операції із висловлюваннями. Під висловлюванням у цій логіці розуміється будь-яка пропозиція стосовно якої можна сказати, що вона або істина, або хибна.
Логіка предикатів - це розділ математичної логіки, який досліджує операції над висловлюваннями, розчленованими на суб'єкт і предикат.
Література: 1,2,4,5,11,13,18.
ТЕМА: Поняття
1. Поняття як форма думки.
2. Структура поняті я.
3. Види поїть.
4. Логічні відношення між поняттями.
5. Логічні операції над поняттями.
6. Визначення поняття:
а) види визначення;
б) правила визначення.
Поняття - це форма мислення, яка е результатом узагальнення і виділення предметів деякою класу за загальними та специфічними для них ознаками.
Ознакою називається все те, в чому предмети схожі між собою або чим вони відрізняються.
Суттєвими називають ознаки, які визначають природу предмета, що відображаються в понятті.
Наприклад: суттєві ознаки квадрата - "бути прямокутником, у якого всі сторони рівні".
Несуттєвими с ознаки, що не являються визначальними стосовно якісної специфіки узагальнених в понятті предметів,
Для квадрата несуттєвою є довжина сторін.
Основні суттєві ознаки відображають сутність предмета, вони с вихідними.
Похідні ознаки випливають із основних.
Наприклад: у понятті "студент" основна суттєва ознака - "навчатися у вищому навчальному закладі", похідна - "вивчати якусь науку".
Родова ознака - це ознака, що притаманна предметам певного класу, в межах якого знаходяться предмети, що відображені в даному понятті. Родова ознака для цих предметів не є розрізнюваною.
Видова, ознака - це розрізнювана ознака для предметів, узагальнених у понятті.
Наприклад: для поняття “мета” родовою ознакою є "бути простою речовиною", а видовою - "мати вільні електрони".
Логічна структура поняття
Змістом поняття називається сукупність ознак, на підставі яких узагальнюються і виділяються у понятті предмети певного класу.
Наприклад: до змісту поняття "крадіжка" входять такі ознаки: 1) таємне; 2)присвоєння; 3)особистого майна громадян.
Обсягом поняття є множина предметів, кожний з яких має ознаки, відображені у змісті.
Закон зворотного зв'язку між змістом і обсягом поняття : зі збільшенням змісту поняття зменшується його обсяг і зі збільшенням обсягу поняття зменшується його зміст.
Наприклад:
А - хабар
В - посадовий злочин
С - злочин
Види понять
Об'єктивною основою ділення понять на види за обсягом р та кількість предметів, що утворює множину, відображену в даному понятті.
Одиничним називається поняття, обсяг якого складається з одного предмета ("Україна", "місто Київ", "Велика Вітчизняна Війна").
Загальне поняття це поняття, обсяг якого складається більш ніж з одного предмета ("держава", "людина", "правова норма").
Реєструючим - називається таке поняття, до обсягу якого входить чітко визначена кількість предметів, яка підлягає обліку ("планета сонячної системи", "близький родич потерпілого").
Нереєструючим с таке поняття, яке відноситься до необмеженої кількості предметів, що не можна перелічити ("подія", "книга", "вулиця").
Збірні поняття відображають ознаки певної сукупності однорідних предметів, що мисляться як одне ціле.
Загальним збірним називається поняття, що узагальнює певну множину сукупностей предметів ("збори", "партія", "бібліотека", "ліс").
Одиничним збірним називається поняття, в якому мислиться якась одна, окремо взята сукупність предметів ("Голосіївський ліс", "сузір'я Великої Ведмедиці").
Конкретним називається поняття, в обсязі якого узагальнюються предмети у їх цілісності, сукупності їх ознак ("сучасним", "книга", "держава").
Абстрактним с таке поняття, яке відображає не предмет, а його властивості чи відношення, взяті як самостійний об'єкт думки ("провина", "суспільність", "хоробрість", "відповідальність").
Позитивним, називається поняття, зміст якого вказує на наявність ознак у предмета чи явища ("дисциплінований", "прогресивний").
Негативним є таке поняття, зміст якого вказує на наявність негативних ознак у предмета чи явища, або ж на відсутність якоїсь ознаки ("безвідповідальність", "некрасивий", "іногородній").
Співвідносним називається поняття, зміст якого відображає предмети, існування яких немислиме без інших предметів ("позивач" і "відповідач", "батьки" і "діти").
Безвідносним називається поняття, що має самостійний, автономний зміст ("університет", "злочин").
Порожнім (нульовим) поняттям називається таке поняття, у обсязі якого немає жодного елемента ("русалка", "кентавр", "абсолютно тверде тіло", "вічний двигун").
Фактично хибне поняття - це таке поняття, в якому ознаки, що складають його зміст, не можуть належати предметам, що узагальнюються ("житель Місяца", "електропровідне дерево").
Логічно хибне поняття - це поняття, у якому між ознаками, що входять до змісту, є відношення логічної суперечності ("круглий квадрат").
Логічні відношення між поняттями.
Логічним відношенням між поняттями називають основні типи відношень між змістом і обсягом понять.
Типологія понять за логічними відношеннями:
Порівнюваними називаються такі поняття, які відображають предмет однієї предметної області і мають спільну частину обсягу і тотожні ознаки у змісті ("право" і "мораль"; "троянда" і "фіалка"; "студент" і "відмінник").
Непорівнювані поняття не мають найближчого спільного родового поняття, оскільки вони відображають предмети різних віддалених предметних областей ("Норма права" і "рослина", "атом" і "держава").
Сумісні поняття - це такі поняття, обсяги яких цілком або частково збігаються. Зміст вони мають різний, але деякі ознаки можуть буї и спільними ("книга" - "підручник", "юрист" - "депутат").
Несумісні поняття - це поняття, обсяги яких не збігаються в жодній своїй частині. Їх родова ознака є спільною, а видові ознаки одного поняття виключають видові ознаки іншого ("гуманітарні науки" - "природничі науки").
У відношенні тотожності (рівнозначності) перебувають поняття, що мають спільний обсяг і різний зміст.
У відношенні супідрядності ( снів підпорядкування ) перебувають поняття, обсяги яких входять у більш широке родове поняття, якому вони однаковою мірою підпорядковуються.
Поділ поняття та правила поділу.
Поділом понять називається логічна операція, за допомогою якої розкривають обсяг понять.
Поділом за видозмінюваною ознакою називають ділення, за допомогою якою розбивають ділене поняття на види на підставі специфічного вияву ознаки в різних видах діленого поняті я ("науки бувають гуманітарні, природничі, технічні").
Дихотомічним називається поділ, за допомогою якого ділене поняття розбивають на два суперечливі поняття (“вироки бувають обґрунтовані і необґрунтовані", "студенти бувають встигаючі і невстигаючі").
Визначення поняття та правила визначення
Визначенням поняті я називається логічна операція, що розкриває зміст поняття.
Dfd (defmiendum) дефінієндум - визначуване поняття.
Dfn (definiens) дефінієнс - визначаюче поняття.
Реальним називається таке визначення, яке розкриває саму суть речі, її істоті і головні ознаки.
За допомогою номінального визначення розкривається значення імені речі, не стосуючись її суті, уточнюється, вводиться значення термінів.
Визначення через рід і видові ознаки - це знаходження найближчого роду щодо визначуваного поняття і відмітних ознак, які належать тільки даному предмету і яких немає у інших видів цієї множини.
Генетичне визначення - таке визначення, в якому видова ознака вказує на спосіб походження, побудови предмета.
Явними - називаються визначення, в яких визначуване поняття відоме, а рід і видові ознаки необхідно встановити.
Неявні визначення - це такі визначення, в яких Dfd не даний безпосередньо, а визначається через контекст.
Тема: Судження
1 Загальна характеристика судження. Судження , речення, висловлювання.
2 Проси судження та їх види за змістом предиката.
3. Види категоричних суджень.
4 Логічні відношення між категоричними судженнями.
5 Модальні судження.
6 Складні судження га умови їх істинності.
Судження - це така форма думки, у якій стверджується або заперечується наявність властивостей у предметів, відношень між предметами, зв'язків між ситуаціями.
Істинне судження вірно відображає дійсність.
Хибне судження не відповідає дійсності.
Суб'єкт судження - це те, про що йдеться у судженні (S'J
Предикат судження - те, що стверджується про предмет думки (Р).
Зв'язка відображує існуючий зв'язок між S і Р ("с" або "не с").
Простим називається судження, яке не має самостійних частин.
Складним називається судження, що складається з двох чи більше простих, пов’язаних логічними сполучниками.
Атрибутивним називається таке судження, у якому стверджується або заперечується належність предмету певної властивості чи ознаки.
Судження відношення - це судження, що відображає відношення між окремими предметами або їх ознаками.
Судження існування - це такі судження, в яких утверджується або заперечується сам факт існування або не існування предмета.
Одиничним називається таке атрибутивне судження, суб'єктом якого є одиничне поняття.
Загальним називається таке атрибутивне судження , суб'єкт якого - загальне поняті я.
Частковим називається атрибутивне судження, суб'єкт якого представляє частину класу досліджуваних предметів.
Логічні відношення між атрибутивними судженнями
вс - відношення суперечності
Порівнюваними називаються такі атрибутивні судження, які мають однакові дескриптивні терміни (S і Р), але відрізняються логічними термінами.
Непорівнюваними судженнями називаються такі атрибутивні судження, які мають річні дескриптивні терміни.
Сумісними с судження, які можуть бути одночасно істинними, але не можуть бути одночасно хибними.
Несумісними називаються судження, які не можуть бути одночасно істинними.
Суть відношення підпорядкування полягає у тому, що при істинності ASP (ESP) обов'язково буде істинним ISP (OSP), а при хибності ASP (FSP) судження 1SP (OSP) можуть бути будь-якими.
Суть відношення протилежності полягає у тому, що судження ASP та ISP не можуть бути разом істинними. Одне з них, а то і обидва, будуть хибними.
Відношення підпротилежності мас місце між судженнями ISP та OSP Вони можуть бути разом істинними, а хибними - ні.
Відношення суперечності передбачає, що з двох суперечливих суджень одне обов'язково буде істинними, а друге обов'язково буде хибним.
Категоричним судженням є судження, в якому щось стверджується або заперечується у безумовній фірмі.
Атрибутивним судженням с таке судження, у якому стверджується або заперечується належність предмету визначеної властивості чи ознаки.
Структура його виражається формулою S є Р чи S не є Р.
Судження з відношеннями - це судження, відображає відношення між окремими предметами чи їхніми ознаками. Їх структура aRb чи (a,b,c)R.
Судження існування (екзистенціальні судження) - це такі судження , у яких с гверджує гься чи заперечується сам факт існування чи неіснування предмета.
Модальним судженням називається судження, в якому відношення між предметом думки і ознакою предмета думки обумовлюється своєрідним характером зв'язку.
Судження можливості - це судження , яке відображає реально існуючу, але ще не реалізовану можливість.
Судження дійсності відображає щось як вже існуюче в дійсності, це судження про факт.
Судження необхідності - це судження, що відображає неминучість існування якогось предмету чи зв'язку.
Проблематичним (імовірним) судженням називається таке судження, в якому якась ознака стверджується чи заперечується відносно предмета думки лише передбачувано.
Достовірним називається таке судження, що фіксує знання про цілковиту визначеність ознаки предмету.
Єднальне (кон’юнктивне) судження: Л
В; А і В;Розділове (диз'юнктивне) судження: A
B, "А або В" А і В; "або А, або В".Умовне (імплікативне) судження: А
В "якщо А, то В".Судження еквіваленції А
В "якщо і тільки якщо А, то В".Таблиці істинності складних суджень
Порівнюваними називають складні судження, які складаються з одних і тих же простих суджень, але розрізняються та логічними термінами: А
В і АВ тощо.Неіпорівнюваними називаються складні судження, в яких хоча б одне просте судження не збігається: А
В і АС, АВ і АС.Сумісними називаються складні судження, які при однакових наборах значень простих можуть бути істинними.
Несумісними називаються складні судження, які при однакових наборах значень простих не можуть бути разом істинними.
Література: 5, 6, 8, 11, 12, 13, 18.
Тема: Логічний аналіз запитань відповідей
1. Запитання як різновид імперативів.
2. Види запитань.
3. Види відповідей.
4. Роль запитання в судовому пізнанні.
Імператив – це висловлювання, в якому описується схема поведінки людини 3 його допомогою суб'єкт, що повідомляє, намагається нав'язати певну дію суб'єкту, що його слухає. Важливим компонентом будь-якого імперативу є звернення до норми, відповідно до якої повинна бути виконана певна дія.
Запитання - це імператив, у якому виражається вимога певної інформації від людини, до якої звертаються.
Пресупозиіцією запитання називають вихідне знання, яке наявне у запитанні, яке наявне у запитанні. Вона зумовлює множину можливих відповідей.
Контекст запитання - це місце, час, умови, за яких відбувається діалог Він зумовлює пресупозицію.
Уточнюючими називається запитання, що спрямоване на визначення істинності чи хибності своєї передумови ("чи - запитання"). Наприклад: "Чи підтримає Україна боротьбу з міжнародним тероризмом?"
Доповнюючим називається запитанім, яке спрямоване на з'ясування нових відомостей у досліджуваних предметів ("що – запитання"). Граматична ознака таких залягань наявність запитальних слів: "хто", "що", "де", "коли" і т.ін.
Складним називається запитання, що складається з двох і більше простих. Наприклад: "Де і коли жив Аристотель?"
Закриті запитання - це запитання, на які можна дати обмежену кількість відповідей.
Відкриті запитання передбачають можливість необмеженої кількості відповідей.
Логічно коректні запитання - це такі запитання, на які можна дати правильні відповіді, що усувають пізнавальну невизначеність запитання. На логічно некоректні запитання дати правильну відповідь неможливо.
Семантична некоректність запитання проявляється у тому, що:
а) формулювання запитання включає юрмі ни, значення яких невідоме співрозмовнику;
б) не всі терміни, наявні у запитанні, є чітко визначеними, а з контексту їх значення зрозуміти неможливо.
Синтаксично некоректними с запитання, складники якого неузгоджуються між собою (різновид запитань, позбавлених смислу).
Провокаційним буде запитання із хибного основою. Наприклад: "Ти вже не розпускаєш плітки?"
Абсурдним називається запитання, у якому стверджуються характеристики предмета, що суперечать одна одній. Наприклад: "Як обчислиш площу круглого квадрата?"
Тавтологічне запитання - це запитання, на яке неможливо дати відповідь, що зменшувала б пізнавальну невизначеність запитання (такої відповіді не існує).
Логічно тавтологічним є запитання, в якому інформація, про яку запитують, виражена за допомогою логічної форми самого запитання.
Фактично тавтологічні - це запитання, у яких інформація, про яку запитують, наявна в термінах самого запитання. Наприклад: "Де проходила Ялтинська конференція?"
Правильною називається відповідь, яка повністю або частково усуває пізнавальну невизначеність, наявну у запитанні.
Сильна відповідь повністю усуває цю невизначеність, а слабка - частково. Наприклад "Хто відкрив Америку?" "Америку відкрив Колумб" сильна відповідь, "Америку відкрив іспанець" - слабка відповідь.
Тема: Логічні закони
1. Сутність законів мислення. Їх зв'язок із законами природи і суспільства.
2. Закон тотожності.
3. Закон суперечності (несуперечності).
4. Закон виключеного третьою.
5. Закон достатньої підстави.
6. Значення логічних законів логіки для юриспруденції.
Логічний закон - це внутрішній суттєвий, необхідний зв'язок між логічними формами у процесі побудови міркувань. Існує чотири головні логічні закони: закон і тотожності, закон виключного третього, закон суперечності, закон достатньої підстави.
Закон тотожності - це така вимога до процесу міркування, яка передбачає, що вкладати в думку про один і той самий предмет, взятий в один й гой самий час, в одному, і тому самому відношенні, можна лише один і той самий зміст. "ЛА".
Тотожність – це рівність, схожість предметів у будь-якому відношенні.
Закон суперечності - це така вимога до процесу міркування, яка передбачає. що два протилежні судження не можуть бути одночасно іменними, у крайньому разі одне з них буде хибним, а то і обидва.
.Закон виключного третього - це така вимога до процесу міркування, з якої випливає, що з двох суперечливих суджень, в одному з яких стверджується те, що заперечується у другому, - одне обов'язково істинне
.Суперечливим називаються судження, які не можуть бути ні істинними, ні хибними. Закон достатньої підстави полягає в чому, що будь-яке істинне судження повинно бути обґрунтоване іншими судженнями, істинність яких уже встановлена.
Обґрунтованим є судження, істинність якого дається нам з необхідністю, логічним обґрунтуванням якого-небудь твердження є його зіставлення з іншими твердженнями як основою і перенесення ознак основи па це твердження.
Література: 5,6.8,11,12,13.
Тема: Умовивід
1. Умовивід як форма думи. Його склад і структура.
2. Безпосередні умовиводи:
а) безпосередні умовиводи із простих суджень;
б) безпосередні виводи із складних суджень.
3. Дедуктивні умовиводи:
а) простий категоричний силогізм;
б)складні і складноскорочені силогізми
в) дедуктивні умовиводи із складних суджень.
4. Індуктивні умовиводи.
5. Умовивід за аналогією.
Умовиводом називається така форма мислення, за допомогою якої із одного або декількох суджень отримують нове судження, що містить в собі нове знання.
Вихідне знання - таке, з якого за допомогою правил логіки отримують нове судження.
Вивідне знання - це судження, в якому втілюється вивідне знання.
Безпосередніми умовиводами називаються такі умовиводи, в яких висновок отримують із одного засновку. Вони базуються на перебудові логічної структури суджень.
Опосередкованими умовиводами називаються такі умовиводи, в яких висновок отримують із двох і більше засновків.
Перетворенням називається така логічна операція, внаслідок якої судження перетворюється у судження рівнозначне за змістом, але іншої структури: S є Р_____
S не є не Р
Оберненням називається така логічна операція, коли суб'єкт вихідного судження стає предикатом, а предикат - суб'єктом вихідного судження:
S є P
P є S
Протиставленням предикату називається висновок такого нового судження, суб'єктом котрого с поняття, що суперечить предикату вихідного судження, а предикатом суб'єкт вихідного судження:
____S є P__
не - Р не є S
Дедуктивним (від лат. deductio - виведення) називається умовивід, в якому, висновок про окремий предмет класу робиться на підставі знань про клас в цілому.
Умовно-категоричним називається умовивід, в якому оди засновок - умовне судження, а другий засновок і висновок - категоричні судження.
Модуси умовно категоричної о силогізму:
Стверджувальний (modus ponens)
А
В
Заперечний (modus tollcns):
Суто умовним називається умовивід, що має умовні засновки і умовний висновок:
Розділово-категоричним називається умовивід, у якого один засновок -розділове судження, а другий засновок і висновок - категоричні.
Модуси розділово-категоричного силогізму:
1) модус ствердно-заперечний (modus ponendo lollens);
2) модус заперечно-ствердний (modus tollendo ponens).
Modus ponendo tollens
А&В&С
Modus lollendo ponens
А&В&С
Умовно-розділовим умовиводом називається умовивід, в якому один із засновків с розділовим судженням, решта - умовні.
Дилема (гp. - подвійна пропозиція) - це умовно-розділовий умовивід з двома альтернативами.
Конструктивною називається дилема, у висновок якої входять наслідки умовних засновків:
А
ВC
D;А&D
В&D
Деструктивною називається дилема, висновок якої складається із заперечення підстав умовних засновків:
АВ&С
В
С
Складним умовиводом (полісилогізмом) називається умовивід, що складається з двох або більше простих.
Схема полісилогізму:
Прогресивним називається такий полісилогізм, у якого висновок попереднього стає більшим засновком наступного.
Регресивним називається полісилогізм, у якому висновок попереднього стає меншим засновком насгуїіного.
Сорит (гр. - купа) - не полісилогізм, у якому пропущені деякі засновки. Гокленіївський сорит здобувають із прогресивного полісилогізму, випускаючи в ньому проміжні висновки (більші засновки епісилогізмів).
D є Е
С є D
В є С
А є В
-
А є Е
Арістотелевський сорит - скорчена форма регресивного полісологізму, в якому випущені менші засновки:
А є В
В є С
С є D
D є E
-
А є Е
Епіхейрема - це такий складноскорочений силогізм, у якому засновниками є ентимеми.
Категоричним силогізмом називається такий дедуктивний умовивід, у якому обидва засновники і висновок с судженнями категоричними. Структура категоричного силогізму:
М – Р
S – M де
-
S – P
S – менший термін, що займає місце суб'єкта у висновку;
Р - більший термін, що займає у висновку місце предиката;
М - середній термін - поняття, що входить до обох засновків і відсутнє у висновку.
Аксіома силогізму (мас два формулювання):
1. Все, що стверджується (або заперечується) про клас предметів, можна стверджувати (або заперечувати) про кожен предмет даного класу (dictum de omni et dc nullo):
2. Ознака ознаки речі с ознака самої речі; те, що суперечить ознаці речі, суперечить самій речі (nota note est nota rev);
Загальні правила категоричного силогізму:
1. У кожному силогізмі має бути тільки три терміни - не більше й не менше;
2. Середній термін має бути розподіленим хоча б у одному із засновків;
3. Термін, не розподілений у засновку, не може бути розподіленим у висновку,
4. Із двох заперечних засновків не можна зробити ніякого висновку;
5. Якщо один засновок заперечний, то і висновок має бути заперечним;
6. Із двох часткових засновків не можна зробити ніякого висновку;
7. Якщо один із засновків частковий, то й висновок мас бути частковим.
Фігури категоричного силогізму
Фігурами силогізму називаються форми, або різновиди категоричного силогізму, що відрізняються одна від одної розташуванням середнього терміна:
Модуси силогізму
Модусами (від лат. modus - різновид) силогізму називаються різновиди фігур, що відрізняються кількістю і якісно суджень, які входять до засновків і висновку.
Правила і модуси фігур
І фігура:
1. Більший засновок має бути судженням загальним;
2. Менший засновок - ствердним.
Модуси І фігури: ААА, AІІ, ЕАЕ, ЕЮ.
ІІ фігура:
1. Більший висновок має бути судженням загальним;
2. Один із засновків - судження заперечне.
Модуси II фігури: EAR, АЕЕ, ЕІО, АОО.
ІІІ фігура:
1. Менший засновок має бути ствердним.
2. Висновок у третій фігурі завжди частковий.
Модуси ПІ фігури: ААІ, ЕАО, ІАІ, ОАО, АІІ, ЕІО.
ІV фігура:
1. Якщо більший засновок ствердний, то менший має бути загальним.
2. Якщо один із засновків заперечний, то більший засновок буде загальним.
Модуси IV фігури: ААІ, АЕЕ, ІАІ, ЕАО, ЕІО.
Можливі логічні помилки у категоричних силогізмах
1. Умовивід за першою фігурою при заперечному меншому засновку;
2. Умовивід за другою фігурою із двох ствердних засновків;
3. Почетверіння термінів.
Література: 1,2,5,6,8,13.
Тема: Основи теорії аргументації
1. Сутність і структура аргументації.
2. Побудова доведення та його види.
3. Логічне доведення і судовий доказ.
4. Спростування.
5. Правила та помилки в доведенні і спростуванні.
Аргументація - це процес обґрунтування певного положення (твердження, гіпотези, концепції) метою переконання в його істинності, доцільності.
Теза - це положення, яке необхідно обґрунтувати.
Аргументи - це твердження, за допомогою яких обґрунтовується теза.
Демоне грація - це спосіб (або форма) зв'язку аргументів і доказу.
Доказова аргументація - це доведення.
Доведення - це процес думки, що полягає в обґрунтуванні істинності якогось положення за допомогою інших положень, істинність яких встановлена раніше.
Прямим доведенням називається доведення, у якому теза обґрунтовується безпосередньо аргументами.
Непрямим доведенням називається таке доведення, у якому істинність тези обґрунтовується за допомогою доказу хибності антитези.
Антитезою називається судження, що суперечить тезі.
Прямою називається аргументація, у якій міркування спрямоване від аргументів до тези.
У непрямій аргументації істинність тези обґрунтовується шляхом встановлення хибності антитези.
В апагогічній аргументації істинність тези доводять шляхом встановленій хибності антитези.
Розділова аргументація - це обґрунтування тези, яка є членом деякої диз'юнкції висловлювань шляхом встановлення хибності й виключення всіх інших конкуруючих із тезою положень членів цієї диз'юнкції.
Критика - це обґрунтування безпідставності процесу аргументації, який відбувається раніше.
Критика тези - це вид критики, спрямований на обґрунтування безпідставності тези.
Критика аргументів - це вид критики, який спрямований на обґрунтування безпідставності (хибності) аргументів, які застосовує пропопент для обґрунтування тези.
Критика демонстрації - це вид критики, який спрямований на обґрунтування безпідставності форми аргументації, яку застосовує пропонент.
Правила, помилки, хитрощі щодо тези
| Правила | Помилки | Хитрощі |
| 1 Теза повинна бути сформульована чітко та ясно | 1. Висування невизначеної, неясної, нечіткої тези | 1 а. "Вимога надмірної о уточнення тези"; 1 6."Умисне нерозуміння тези"; 1 в. "Необґрунтоване звинувачення в неясності''; 1 г. “Нечітке формулювання тези". |
| 2. Теза повинна залишатись незмінною протягом усієї аргументації критики | 2."Підміна тези"; 2 а. "підміна тези більш слабким гверджснням"; 2 б. "посилання тези на особисті якості людини"; 2в. "втрата тези". | 2 а. "Послаблення тези аргументації", 2 б. "Посилення тези критики"; 2 в. "Логічна диверсія" |
Правила поминки, хитрощі щодо аргументів
| Правила | Помилки | Хитрощі |
| 1. Аргументи повинні бути сформульовані чітко і ясно. | 1. Висування неясних і нечітких аргументів. | Л) "Аргумент до особи", Б) "Аргумент до публіки": В) "Аргумент до мас"; Г) "Аргумент до людини"; Д) "Аргумент до пихи"; Е) "Аргумент до авторитету", Є) "Аргумент до освіченості"; Ж) "Арі умен г до жалю"; З) "Аргумент до фізичної сили"; И) "Адвокатський аргумент" та інші. |
| 2. Аргументи повинні бути повністю або частково обґрунтованими висловлюваннями. | 2. "Необґрунтований аргумент": 2а. "хибний аргумент"; 2б. "брехливий аргумент"; 2в. "випередження основи"; 2 г. "підміна критики тези критикою аргументів". | |
| 3. Обґрунтування аргументів повинно проводитися незалежно від тези. | 3. "Коло в обґрунтуванні". | |
| 4. Аргументи повинні бути достатніми для обґрунтування тези. | 4а. "Надмірне обґрунтування"; 4б. “Поспішне обґрунтування". |
Правила та помилки щодо демонстрації
| Правила | Помилки | Хитрощі |
| Між аргументами і тезою повинно бути принаймні відношення підтвердження. | "Не підтверджує". | "Набір фраз, що не мають смислу" |