Україна не перша та, скоріше за все, не остання з країн, що намагаються мінімізувати свою залежність від закордонних постачальників нафти та нафтопродуктів

Вид материала

Документы

Содержание Зберігання мінімальних запасів державою Зберігання мінімальних запасів агентством Зберігання мінімальних запасів відібраними операторами Змішані державно-комерційні запаси Підпорядкування Державному комітету з матеріального резерву Підпорядкування безпосередньо Кабінету Міністрів України Підпорядкування міністерству, що відповідає за енергетику Сіткова модель створення системи мінімальних запасів нафти та нафтопродуктів в Україні

Подобный материал:

• Андрійчук Ф. Ю., Andriychuk Ph., 162.34kb.
• Відомчі будівельні норми україни проектування складів нафти І нафтопродуктів з тиском, 3771.96kb.
• Акт приймання-здавання нафти n від, 62.14kb.
• Залежність опору провідника від температури, 58.35kb.
• Реферат на тему: Україна під час Другої світової війни, 47.28kb.
• Розділ І. Загальні положення, 9874.18kb.
• Реферат на тему: "Україна в системі сучасних міжнародних відносин", 333.81kb.
• Податковий кодекс україни, 9873.86kb.
• Проект налогового кодекса украины, 45524.83kb.
• Кодекса, подготовленный для подписи, 11550.91kb.

Л.М. Уніговський, генеральний директор

В.А. Котляревський, головний інженер

Г.Л. Глущенко, провідний спеціаліст

(ТОВ «Нафтогазбудінформатика»)


Завдання і перспективи створення системи стратегічних (мінімальних) запасів нафти та нафтопродуктів в Україні


Україна не перша та, скоріше за все, не остання з країн, що намагаються мінімізувати свою залежність від закордонних постачальників нафти та нафтопродуктів. На сьогодні Україна має нафту та газовий конденсат власного видобутку лише в межах 22-25 відсотків від обсягів внутрішнього споживання. Для задоволення внутрішніх потреб країни в продуктах нафтопереробки цього недостатньо. На додаток до того, що близько 80%^*) від загального обсягу щорічно імпортованої Україною нафти надходить переважно з одного джерела постачання  Російської Федерації, останнім часом не викликає сумнівів реалістичність прогнозів можливого скорочення обсягу цих поставок, пов’язаного з об’єктивними, а також суб’єктивними (політичними) чинниками^**).

За таких умов вірогідність появи кризових явищ на внутрішньому нафтовому ринку України значно зростає, а це потребує невідкладної розробки та впровадження заходів запобігання кризам постачання.

Досвід розвинутих країн світу свідчить, що потужним важелем впливу на ситуацію із забезпечення нафтопродуктами є наявність стратегічних (мінімальних) запасів нафти та нафтопродуктів^***) (далі – запасів). Такі запаси створюються в період стабільних поставок нафти з країн - видобувачів та використовуються під час прояву кризових явищ. На нашу думку, з викладених вище причин перед Україною начасі не стоїть запитання "Чи треба створювати такі запаси нафти та нафтопродуктів?" З метою забезпечення безпеки енергопостачання ці запаси мають бути створені. Проблема полягає в тому, на яких засадах і яким чином їх формувати. Вирішення цієї проблеми потребує відповіді на цілу низку запитань:

1) За чий рахунок доцільно створювати такі запаси – за державні кошти, кошти постачальників або спільно, але тоді – в якому співвідношенні?

2) Якою має бути структура запасів – скільки зберігати нафти і скільки нафтопродуктів?

3) Які є технічні можливості щодо зберігання нафти та нафтопродуктів і які потрібні капіталовкладення для створення системи такого зберігання?

4) Хто повинен керувати і розпоряджатися створеними запасами?

5) Якою має бути звітність про наявність запасів і як контролювати достовірність інформації про них?

Над пошуком відповідей на ці запитання ТОВ "Нафтогазбудінформатика" працює з квітня минулого року. 11 травня 2006 р. з цього приводу відбулася перша організована товариством консультаційна нарада його фахівців та експертів Європейської Комісії^*). Далі такі зустрічі мали місце постійно, весь час роботи групи іноземних експертів в Україні за проектами програми ТАСIS.

Якщо звернутися до світового досвіду зі створення запасів, то з нього очевидно, що немає однозначного рецепту як вирішення проблеми фінансування запасів і оптимального співвідношення між обсягами зберігання нафти та нафтопродуктів, так і того, власне яка організаційна структура має контролювати та нести відповідальність за весь процес їх функціонування. Конкурентні рішення залежать від реальних умов у кожній країні, яка створює запаси.

Зазначимо, що вимоги до створення системи запасів і методи обчислення їхнього обсягу, рекомендовані Міжнародною Енергетичною Агенцією (МЕА) та Європейським Союзом (ЄС), відрізняються між собою. Проте, на міжнародному рівні наявні не тільки певні загальні вимоги, розроблені МЕА та ЄС, а й відповідні Угоди та Директиви про узгодження загальних нормативів, рекомендацій та порядку створення і функціонування національних систем мінімальних запасів нафти та нафтопродуктів^**). Саме на засадах, викладених у цих документах, протягом останніх 25-30 років у більшості розвинутих країн світу такі запаси були створені та успішно функціонують.

Процес створення стратегічних^***) (або "мінімальних" у термінології Директив ЄС) запасів, за всіх сприятливих умов, потребує часу: цей шлях – не менший за 8 - 10 років. Щоб його успішно подолати, вже сьогодні треба робити перші, можливо спочатку формальні, але необхідні для цього кроки.

Першим таким кроком, безумовно, є визначення базових підходів до створення запасів в Україні. Розробка цих підходів для України на базі аналізу світового досвіду та аналітичних матеріалів здійснювалася ТОВ "Нафтогазбудінформатика" за дорученням Міністерства палива та енергетики України (Мінпаливенерго) і за участю його фахівців і спеціалістів ВАТ "Укртранснафта".

Нині в Україні вже є певні запаси нафтопродуктів. Це, наприклад, резерв особливого періоду, мобілізаційний резерв, резерв для проведення робіт АПК в системі Держкомрезерву. Накопичено перших 185 тис. тонн нафтопродуктів стабілізаційного запасу для зменшення сезонних коливань (“стрибків”) ціни на нафтопродукти. Наявні також технологічні та виробничі резерви нафтопереробних заводів (НПЗ), запаси в резервуарах морських портів, нафтобаз, нафтопроводах. До цих прикладів можна додати й періодичне обговорення в пресі необхідності впровадження інших резервів – регіональних, галузевих тощо. Проте, в усіх перерахованих вище прикладах йдеться про спеціалізовані резерви. Їх було сформовано цілеспрямовано для задоволення певних спеціальних потреб у резервах різних відомств, що визначено відповідними законодавчо-нормативними актами, і вони ні за призначенням, ні за обсягами не належать до стратегічних (загальнонаціональних) запасів.

Створення запасів відповідно до Директив ЄС передбачає накопичення резерву, що суттєво відрізняється від зазначених вище наявних в Україні різновидів резервів не тільки призначенням і рівнем обсягів зберігання, а й умовами використання та фінансування, обліком руху його обсягів та обов’язковою статистичною звітністю. Головна ж відмінність полягає в тому, що запаси в розумінні Директив ЄС можуть використовуватися лише з метою забезпечити постачання на внутрішній ринок нафти та нафтопродуктів у межах обсягів внутрішнього споживання протягом 90-100 днів та тільки за умови:

• кризових явищ у постачанні нафти на зовнішніх ринках (зменшення його обсягів, порівняно з базовим періодом, не менш ніж на 7-12%);
  
• прийняття уповноваженим органом управління запасами рішення про використання цих запасів з інших вмотивованих причин;
  
• наявності узгодженої позиції щодо цього країн-членів ЄС.
  

Отже, коли йдеться про запаси, що створюються на базі Директив ЄС, то вони стосуються енергетичної безпеки країни, і мова у принципі не може йти про описані вище спеціалізовані резерви. На нашу думку, сьогодні в Україні є нагальна потреба саме в запасах, наявність яких сприятиме підвищенню енергетичної незалежності держави, тобто, сформованих з метою і на засадах нинішніх загальноєвропейських стандартів. Таке рішення логічно виправдане і з точки зору законодавчого забезпечення процесу створення запасів, з огляду на зобов’язання України з адаптації її законодавства із законодавством ЄС.

Все вищевказане дало змогу зробити висновок, що нам потрібно створювати систему мінімальних запасів відповідно до Директив ЄС, саме створювати, використовуючи повні технічні та технологічні можливості країни та зважаючи на те, що подібної системи в Україні немає.

Підсумки опрацювання міжнародного досвіду щодо створення запасів^*) і результати вказаної вище наради з експертами Групи сприяння розвитку стратегії безпеки України у сфері нафтозабезпечення переконливо свідчать, що серед фахівців немає одностайної думки щодо обсягів, структури і принципів утворення національних систем запасів нафти та нафтопродуктів. Увесь спектр думок і пропозицій з цього приводу належить набагато ширшому розумінню проблеми, а саме: стосується методів і механізмів забезпечення енергетичної безпеки держави^**). Створення системи стратегічних запасів розглядається лише як одна із складових цієї проблеми. І саме стосовно принципової позиції про доцільність створення мінімальних запасів, як нам здається, розбіжностей немає.

На основі узагальнення результатів дослідження законодавчих і організаційних основ створення систем запасів у різних європейських країнах^*) і виходячи з того, що на концептуальному рівні формування системи мінімальних запасів нафти та нафтопродуктів має бути складовою концепції енергетичної безпеки, було розроблено "Методологічні засади створення системи мінімальних запасів нафти та нафтопродуктів в Україні (відповідно до Директиви ЄС №68/414 та 98/93)". Обговорення та схвалення^**) основних положень цих засад іноземними експертами, а також фахівцями Мінпаливенерго та ВАТ "Укртранснафта" відбулося 21.09.2006 р. на семінарі в м. Києві.

Наведемо стисло запропоновані в зазначеному документі можливі моделі формування системи мінімальних запасів в Україні, виділені шляхом аналізу наявних організаційно – економічних типів функціонування таких запасів в країнах ЄС, та результати аналізу їх недоліків і переваг.

Варіант 1 - Державні запаси, створення та функціонування яких фінансується та регулюється державою (досвід Фінляндії, Чехії, Словаччини).

Варіант 2 - Запаси зберігаються агентством, спеціально створеним з цією метою (Швеція, Німеччина, Нідерланди, Австрія, Угорщина).

Варіант 3 - Зобов’язання щодо створення та зберігання запасів нафти за послідовною та чітко законодавчо визначеною схемою повністю покладені на відібрані підприємства-оператори, що діють на нафтовому ринку (Італія, Бельгія, Великобританія).

Варіант 4 – Поєднання в єдину систему державних запасів та запасів, які зберігаються комерційними компаніями (Ірландія).


Варіант 1. Зберігання мінімальних запасів державою

Державний орган здійснює управління всіма обов’язковими запасами нафти та нафтопродуктів, включаючи будівництво резервуарів, закупку та продаж нафти та нафтопродуктів, а також експлуатацію та обслуговування запасів.

Переваги:

• запаси знаходяться під безпосереднім контролем держави;
  
• запаси відділені та зберігаються окремо від операційних запасів;
  
• розташування, кількість та якість запасів можна перевірити у будь-який момент часу шляхом проведення інспекцій;
  
• відпускання запасів безпосередньо контролюється державою, включаючи ціноутворення;
  
• можливість укладання двосторонніх міжнародних угод;
  

• держава, сама виконуючи зобов’язання щодо підтримання мінімального обсягу запасів, не залежить від будь-яких третіх осіб.
  

Недоліки:

• запаси не є частиною нафтового ринку і, таким чином, вважаються замороженими матеріальними засобами, що є надзвичайно вартісним способом зберігання нафтових резервів;
  
• капітальні видатки та вартість експлуатаційних витрат сплачуються з державного бюджету;
  
• відсутність гнучкості при централізованому державному фінансуванні з точки зору прийняття рішень стосовно:
  

а) оновлення структури запасів, відповідно до вимог та потреб споживання (за обсягом і структурою продукції);

б) необхідності здійснювати періодичну заміну запасів у зв’язку зі старінням або зміною технічних характеристик продукції.


Варіант 2. Зберігання мінімальних запасів агентством

Агентство може бути утворене як відповідальний державний орган або як спеціальний орган, що об’єднує нафтові компанії, які діють на ринку і зобов’язані утримувати обов’язкові запаси. При цьому членство в агентстві може бути обов’язковим або добровільним.

Переваги:

• розташування, кількість та якість запасів знаходяться під централізованим контролем;
  
• фінансування може здійснюватися окремо суб’єктами нафтового ринку;
  
• відкриття та відпуск запасів знаходиться під централізованим контролем;
  
• зниження питомих витрат на зберігання, у порівнянні з витратами на зберігання малих за обсягами децентралізованих запасів;
  
• запаси можна включити у повсякденний обіг та об’єднати з резервуарними операційними потужностями нафтового ринку;
  
• можна врахувати операційні запаси;
  
• у разі виникнення надзвичайних ситуацій можна застосувати різні формули ціноутворення, за домовленістю учасників агентства.
  

Недоліки:

• необхідність створити окрему організацію;
  
• потреба в застосуванні комплексного підходу до питань фінансування та адміністрування системи запасів;
  

• необхідність у значному посиленні контролю та наглядових перевірок у разі зберігання запасів агентством, що об’єднує компанії.
  

Варіант 3. Зберігання мінімальних запасів відібраними операторами

Мінімальні запаси нафти та нафтопродуктів можуть бути створені шляхом накладення зобов’язань на нафтові компанії, що діють на ринку, тобто, на виробників та імпортерів (“зобов’язані компанії”) покладається обов’язок зберігати необхідні запаси на власних потужностях та за власний кошт.

Переваги:

• економічно вигідно, оскільки всі операційні запаси можуть бути враховані як частина обов’язкових запасів;
  
• фінансування мінімальних запасів здійснюється зобов’язаними компаніями, а не державою;
  
• висока гнучкість, оскільки зобов’язання стосовно запасів можуть бути колективно покриті зобов’язаними підприємствами;
  
• запаси є частиною загальних ринкових запасів і, таким чином, є складовою частиною щоденного обігу;
  
• запаси коригуються згідно з ринковим споживанням;
  
• якість продукції автоматично оновлюється;
  
• дефіцит встановленого мінімуму запасів на одному підприємстві може бути покритий за рахунок резервування мінімальних запасів іншою компанією, що зберігає нафту;
  
• у кризовій ситуації оператори нафтової галузі можуть ефективно забезпечити розблокування та розподілення запасів.
  

Недоліки:

• важко здійснювати нагляд і контроль, оскільки запаси реєструються на рівні компанії, а не на рівні об’єктів зберігання;
  
• відпускання запасів є непрямим з точки зору держави, оскільки здійснюється через операторів ринку;
  
• складний процес контролювання цін, оскільки комерційні оператори діятимуть за ринковими цінами, що матиме місце також у разі виникнення кризових ситуацій;
  
• важко визначити вартість зобов’язань з утримання запасів, оскільки вони є прирощеними до загальних операційних видатків підприємства;
  
• оператори можуть збанкрутувати і, таким чином, відповідний обсяг мінімального запасу буде втрачено.
  

Варіант 4. Змішані державно-комерційні запаси

У країна-членах ЄС спостерігається також ситуація, коли існує і агентство, і зобов’язані підприємства. Перша перевага такої комбінації полягає у тому, що операційні запаси зобов’язаних компаній зараховуються при забезпеченні мінімального обсягу запасів, що підвищує економічність такої комбінованої системи. Друга перевага полягає у тому, що агентство може гнучко розподіляти інші зобов’язання щодо резервних запасів нафти та нафтопродуктів і, крім того, керувати системою контролю за всіма запасами. Отже, за описаної комбінованої схеми існує всього одна організація, яка звітує перед компетентним органом.

Функціонування системи запасів нафти та нафтопродуктів, до якої залучені приватні запаси, потребує чіткої та надійної системи звітності щодо зберігання та переміщення запасів нафти у межах нафтової галузі.


Отже, з точки зору забезпечення контрольованості зберігання та використання створюваних запасів, що немаловажно в умовах України, перевага, безумовно на боці моделі державних запасів, але така модель створення запасів є високовитратною для суспільства, не забезпечує активної участі суб’єктів ринкових відносин у функціонуванні системи запасів, і тому, на погляд більшості фахівців, що брали участь в обговоренні моделей, для України небажана.

Зберегти централізований контроль за формуванням і управлінням запасами, але запобігти значним витратам на їх утримання дає змогу реалізація моделі зберігання запасів спеціальним відповідальним органом  агентством, що об’єднує діючі на ринку компанії, на які покладено зобов’язання з формування та утримання запасів. Прийнятність такої моделі для України не викликає заперечень, з тим лише застереженням, що специфіка українського законодавства не дає змоги передбачити обов’язковість членства зобов’язаних компаній в агентстві.

Проте, умови створення та управління агентством запасами на засадах добровільного членства компаній у ньому можуть і мають бути регламентовані положеннями спеціального законодавчого акта регулювання відносин у сфері управління мінімальними запасами, прийняття якого необхідно для створення системи запасів.

Отже, зазначені розроблені засади та викладені в них рекомендації щодо способів і моделей формування системи мінімальних запасів було покладено в основу проекту Концепції створення та підтримання мінімальних запасів нафти та нафтопродуктів в Україні (відповідно до Директиви ЄС №68/414 та 98/93). Презентація та обговорення зазначеного проекту з метою його подальшого схвалення відбулася 28.11 2006 р. на нараді у Міністра палива та енергетики.

Другим кроком, необхідним для забезпечення практичного втілення схвалених базових підходів до створення мінімальних запасів в Україні, є встановлення пріоритетності обумовлених ними робіт.

Враховуючи вимоги стосовно дотримання визначених Директивами ЄС правил і процедур створення системи мінімальних запасів, а також пропозиції закордонних експертів, було сформульовано таку послідовність виконання необхідних робіт (програму дій):

1. Розробити та прийняти Концепцію створення в Україні системи мінімальних запасів нафти та нафтопродуктів.
   
2. Утворити Агентство з управління мінімальними запасами нафти та нафтопродуктів.
   
3. Розробити та затвердити укрупнену програму створення системи мінімальних запасів нафти та нафтопродуктів.
   
4. Затвердити модель формування запасів.
   
5. Провести технічний аудит наявних технічних можливостей зберігання нафти та нафтопродуктів в Україні, встановити їх відповідність вимогам ЄС та визначити витрати на зберігання.
   
6. Здійснити оцінку необхідних капіталовкладень в розвиток системи зберігання нафти та нафтопродуктів і розробити програму (графік) будівництва об’єктів зберігання.
   
7. Вибрати фінансову модель накопичення коштів для створення та зберігання мінімальних запасів нафти та нафтопродуктів.
   
8. Розробити та прийняти Закон України „Про мінімальні запаси нафти та нафтопродуктів” та потрібні зміни до чинних законодавчих актів.
   
9. Уточнити співвідношення запасів нафти та нафтопродуктів.
   
10. Уточнити співвідношення державних та комерційних запасів.
    
11. Почати процес накопичення запасів нафти та нафтопродуктів відповідно до затверджених графіків.
    
12. Запровадити систему державної статистичної звітності про мінімальні запаси нафти та нафтопродуктів.
    
13. Завершити формування запасів нафти та нафтопродуктів обсягом на 90 діб внутрішнього споживання нафтопродуктів, відповідно до вимог ЄС.
    

Пропоновані терміни здійснення робіт за програмою представлено у сітковій моделі її виконання (додаток 1). На сьогодні деякі пункти програми робіт вже виконано. Відповідно до запропонованої програми:

1) Мінпаливенерго протоколом від 8 грудня 2006 року № 01/31-311П прийнято за основу проект Концепції створення в Україні системи мінімальних запасів нафти та нафтопродуктів (презентаційну версію подано на сайті com.ua).

2) Розроблено та направлено Мінпаливенерго до КМУ проект постанови про утворення Агентства з управління мінімальними запасами нафти та нафтопродуктів (лист Мінпаливенерго України № 31/15/1-238 від 28.03.07 р.).

Крім того, здійснено і наступний крок: виконано попередній аналіз окремих аспектів створення системи мінімальних запасів, у тому числі різних варіантів реалізації фінансового механізму її формування.

Результати аналізу цих варіантів свідчать, що:

1) вартість створення в Україні запасів передбаченим директивами ЄС повним обсягом протягом періоду 2008-2017 рр. за рахунок коштів державного бюджету, залежно від темпів внутрішнього споживання нафтопродуктів буде становити:

• на основі розрахунку за прогнозами Енергетичної стратегії України на період до 2030 року  приблизно 23 млрд. грн., тобто, в середньому 2-2,5 млрд. грн. на рік (за умови скорочення обсягу запасів на величину власного видобутку нафти (25%)  ця вартість зменшується до 20 млрд. грн., тобто, в середньому  до 2,1 млрд. грн. на рік);
  
• на основі розрахунку за середньорічними темпами росту споживання нафтопродуктів (0,5-1,0% на рік)  приблизно 15,5 млрд. грн., або в середньому 1,4-1,65 млрд. грн. на рік (за умови скорочення обсягу  14 млрд. грн., або в середньому 1,4 млрд. грн. на рік);
  

2) створення запасів протягом того ж періоду (2008-2017 рр.) за рахунок запровадження спеціального збору з реалізації нафтопродуктів (у % від вартості одиниці маси) потребує встановлення певних розмірів цього збору. Динаміку їх зміни, розраховану на базі поточних цін з урахуванням різних темпів зростання споживання, наведено нижче на діаграмах.


Динаміка розмірів збору на нафтопродукти на період створення системи мінімальних запасів нафти та нафтопродуктів








Важливим аспектом виконання програми створення системи мінімальних запасів є утворення спеціального органа управління запасами  агентства. Розглянемо більш детально варіанти організації та підпорядкування такого агентства. З огляду на чинне законодавство України, існує декілька можливих варіантів його підпорядкування, далі подано їх огляд.

Підпорядкування Державному комітету з матеріального резерву

Згідно з положеннями нормативно-правових актів, що регулюють діяльність Державного комітету з матеріального резерву^*) (Держкомрезерву), призначення "звичайних" матеріальних резервів відрізняється від призначення мінімальних запасів нафти та нафтопродуктів, внаслідок передбаченого ними трактування поняття "кризи постачання".

Якщо агентство було би створено з підпорядкуванням Держкомрезерву, то, з огляду на положення закону про Держкомрезерв, Верховна Рада мала би внести до нього серйозні зміни для створення прозорих правил, які застосовувалися б по відношенню до стратегічних (мінімальних) запасів нафти та нафтопродуктів. Відповідно, стара структура мала би бути трансформована з тим, щоб надати Держкомрезерву нові повноваження, пов’язані з діяльністю агентства та, разом з тим, залишити за ним попередні обов’язки стосовно усіх інших резервів. Це не тільки зайняло б багато часу, але й створило б серйозні труднощі в управлінні такою змішаною структурою.

Тим не менше, теоретична можливість створити агентство на базі Держкомрезерву є. Тоді Державний комітет з матеріального резерву буде звітувати з проблем агентства перед Департаментом матеріальних резервів Міністерства економіки. Хоча, з другого боку, підпорядкування агентства на базі Держкомрезерву тільки Міністерству економіки є нелогічним, оскільки це міністерство не володіє необхідним експертним досвідом для роботи в нафтовій галузі. У країнах-членах Європейського Союзу подібне агентство підпорядковується Міністерству економіки тільки в тому разі, коли це міністерство відповідає одночасно і за проблеми енергетики.

Отже, можна стверджувати, що агентство має підпорядковуватися міністерству, яке відповідає за енергетику.

Підпорядкування безпосередньо Кабінету Міністрів України

Оскільки майже в усіх країнах ЄС Міністерство енергетики об’єднано з Міністерством економіки або промисловості й торгівлі, то таке міністерство має змогу всебічно аналізувати ризики криз постачання і може активно залучатися до здійснення заходів у разі настання таких криз. З цієї причини може вважатися прийнятним підпорядкування агентства Кабінету Міністрів України (КМУ).

Проте, в цьому разі агентство і звітувати повинно безпосередньо Кабінету Міністрів України, а КМУ не володіє специфічними технічними навичками у сфері нафти та нафтопродуктів. Повсякденне управління агентством має координуватися організацією, яка володіє експертним досвідом, особливо на початкових етапах планування та розробки законопроектів. Крім того, з результатів обговорення цієї дилеми можна заключити, що за безпосереднього підпорядкування агентства КМУ деякі повноваження, пов’язані зі специфікою управління нафтовими запасами, незалежно від того, якому міністерству вони належать, мають бути передані агентству. Природно, що будь-яке міністерство буде проти таких змін.

Підпорядкування міністерству, що відповідає за енергетику

Створення окремого органу при міністерстві, що відповідає за енергетику, є найкращим рішенням (із зазначених вище причин). Водночас  це добре відома форма організації агентства, реалізована в країнах-членах ЄС. В Україні таким міністерством є Міністерство палива та енергетики.

На наш погляд, організація агентства є принциповим моментом для забезпечення успіху створення всієї системи мінімальних запасів. По суті, на початковому етапі створене агентство має бути органом проектного управління, який би на державному рівні координував та очолював всю роботу зі створення системи. Таким чином, можна заключити, що найбільш прийнятним і доцільним є комбінований варіант організації спеціального органа з управління запасами  як державного агентства, членами якого є підприємства - учасники нафтового ринку, нафтові компанії, трейдери та нафтопереробні заводи. Таку форму організації агентства слід реалізувати шляхом утворення окремого органа управління запасами при Мінпаливенерго, яке керує нафтовою галуззю.

Зараз на стадію практичної реалізації вийшло вже і виконання іще одного пункту наведеної вище програми дій зі створення запасів  розробка відповідного закону. Найближчим часом варіанти проекту Закону України „Про мінімальні запаси нафти та нафтопродуктів” буде представлено на сайтах Мінпаливенерго та ТОВ "Нафтогазбудінформатика".

На закінчення зауважимо, що, на нашу думку, сприяти якнайшвидшому втіленню розробленої програми робіт могло би прийняття державної цільової програми створення мінімальних запасів нафти та нафтопродуктів в Україні. Відповідні розробки в цьому напрямі також здійснюються фахівцями ТОВ "Нафтогазбудінформатика". Першу редакцію проекту такої програми подано на розгляд Мінпаливенерго.

З метою залучити до вирішення проблеми створення запасів якнайширші кола, було організовано робочу групу з представників зацікавлених нафтових компаній: НК ПІІ „Лукойл”, „ТНК – ВР Україна”, ВАТ „Концерн „Галнафто-газ”, ВАТ "Укртранснафта". На засіданні групи, що відбулося 11.05.2007, обговорювалися окреслені в цій статті проблеми, а також матеріали, розроблені за програмою ТАСIS^*). Далі планується організувати низку круглих столів.

Отже, справу зі створення системи мінімальних запасів в Україні розпочато, подальші кроки  за громадськістю та офіційними органами влади.

Додаток 1

Сіткова модель створення системи мінімальних запасів нафти та нафтопродуктів в Україні

1												4
			2					5				6
																	8
																					9
			3					10
								11
																	12
																						14
												7						13
																			15
4 кв.			1 кв.					2 кв.				3 кв.					4 кв.	1 кв.	2 кв.	3 кв.	4 кв.
2006			2007															2008				2009 ......................................2017

Умовні позначення робіт

сіткової моделі створення системи мінімальних запасів нафти та нафтопродуктів в Україні

1. Розробка методологічних засад і концепції створення в Україні мінімальних запасів нафти та нафтопродуктів.
   
2. Створення Агентства з управління запасами нафти та нафтопродуктів (в підпорядкуванні Міністра палива та енергетики України).
   
3. Розробка укрупненої програми створення системи мінімальних запасів нафти та нафтопродуктів.
   
4. Затвердження на офіційному рівні укрупненої програми створення системи мінімальних запасів нафти та нафтопродуктів.
   
5. Розробка проекту Закону України „Про мінімальні запаси нафти та нафтопродуктів” та проектів змін до інших законодавчих актів.
   
6. Прийняття Верховною Радою Закону України „Про мінімальні запаси нафти та нафтопродуктів” та змін до чинних законодавчих актів.
   
7. Технічний аудит існуючих можливостей зберігання нафти та нафтопродуктів в Україні, встановлення їх відповідності вимогам ЄС та витрат на зберігання запасів.
   
8. Оцінка необхідних капіталовкладень в розвиток системи зберігання нафти та нафтопродуктів.
   
9. Реконструкція, ремонт і будівництво резервуарних ємностей для зберігання запасів.
   
10. Розробка фінансової моделі накопичення коштів для створення та зберігання мінімальних запасів нафти та нафтопродуктів.
    
11. Уточнення співвідношення запасів нафти та нафтопродуктів.
    
12. Уточнення співвідношення державних та комерційних запасів.
    
13. Впровадження обраної моделі формування запасів.
    
14. Накопичення запасів нафти та нафтопродуктів.
    
15. Запровадження системи державної статистичної звітності щодо запасів нафти та нафтопродуктів.