О. Архипенко - новатор і традиціоналіст
Информация - Культура и искусство
Другие материалы по предмету Культура и искусство
Національний університет Києво-Могилянська академія
Кафедра культурології
Письмова робота на тему:
О. Архипенко новатор і традиціоналіст
Виконала:
Зінченко Лілія,
студентка ІІ-го курсу.
Перевірила:
Ременяка О. С.
Київ, 2008
План
Вступ
Становлення О. Архипенка як митця
Мистецтво зі Всесвіту
Новаторство як скульптора і художника
Традиційні тенденції у творчості митця
Роль О. Архипенка в українському мистецтві та його визнання
Висновок
Посилання
Список використаних джерел
Вступ
Метою даної роботи є характеристика основних моментів, що підтверджують новаторство і традиційність такого геніального скульптора, як Олександр Архипенко, що став громадянином всього світу, одним із найвизначніших митців ХХ століття. Також важливим аспектом є підкреслення значущості та індивідуальності митця, акцент на психологічному впливі та символічному значенні його творів.
Мотив обрання саме цієї теми полягає в тому, що О. Архипенко знакова постать із філософським складом розуму, унікальна і неординарна особистість, яка заслуговує на увагу, особливо у тих, хто цікавиться таким жанром мистецтва, як скульптура. Цей митець в основному, новатор, адже його традиційність полягає лише в тому, що він запозичував певні традиційні засоби мистецтва, зокрема живопису. Однак використовував всі досягнення по-своєму. Цей майстер намагався творчо осмислювати кожен засіб для створення свого виробу. Саме тому він вдавався і до плексигласу, і до металевих пластин, і до техніки. Хоча його батько був розчарований у виборі свого сина, оскільки прагнув бачити його у ролі інженера, проте О. Архипенко, хоча й не відразу, все ж вдавався до конструктивних методів, що повязано зі сферою діяльності його батька (оскільки останній був винахідником все своє життя).
Оскільки дуже часто можна почути байдужість до національної належності цього митця, то потрібно достовірно ідентифікувати його до українського мистецтва, дарма що його твори розпорошені по всьому світу і складають невідємну частку творів скульптури і загалом мистецтва. Незважаючи на те, що лише 11 творів українського майстра знаходяться на території його батьківщини, все ж він є обєктом нашої національної гордості. Потрібно пишатися великими досягненнями і здобутками дітей матері України і захищати своє мистецтво, як це зробили працівники Львівського музею, які під час обшуку і вилучення творів О. Архипенка назвали його праці творами невідомого автора, що й врятувало витвори митця і склало сучасну експозицію музею.
Тож у даній роботі спочатку вияснимо, які чинники стали першопоштовхом О. Архипенка, і зясуємо, за яких умов він формувався як митець. Потім виокремимо ті риси його творчості, що вказують на новаторство майстра, і зосередимо увагу на відкриття скульптора, акцентуючи на символічності як матерії, так і простору у його творах. Потім вкажемо ті аспекти, що дають змогу говорити про певну традиційність його творів, яка, однак, не була характерною властивістю його мистецтва, що є досить важливим для розуміння психології скульптора. В останньому розділі цієї роботи спробуємо підтвердити значущу роль О. Архипенка як у сфері скульптури як жанру, так і загалом всього світового, зокрема й українського, мистецтва.
Становлення О. Архипенка як митця
Олександр Порфирович Архипенко народився у Києві 1887 року у сімї Параскевії Василівни Махової Архипенко й Порфирія Антоновича Архипенка. Батько працював механіком у Київському університеті, був закоханий у свою справу, майстер на всі руки, винахідник і фантазер. Інженерія була його поезією. Невеликі прибутки, що їх йому іноді при- носили блискучі конструктивні знахідки, запроваджені у виробництво, знову йшли на купівлю матеріалів, здійснення нових задумів, які найчастіше не знаходили підтримки. Ті, хто памятав його на схилі віку, розповідали, що він до пізньої ночі просиджував над кресленнями, схемами, майстрував якісь моделі. Батько тяжко переживав, що молодий Олександр не захотів стати інженером.1
Виникає думка про те, що ж стало першопоштовхом митця? Як говорив сам О. Архипенко: … народився я в Києві, або, точніше, в Київському університеті… Пластики, які було створено раніше і які я бачив у дитинстві в міських садах, були, очевидно, тотемічними ідолами, витесаними з каменю. Одна така скульптура стояла в університетському саду. Це була сувора, похмура брила з невиразною подобою людської постаті. Була вона півтора метра заввишки й називалася Чоловік. Добре памятаю, як я вилазив на неї, коли був хлопчаком. І я, і мої товариші наважувалися навіть сідати їй на голову. Або кидати в неї камінням. Зате ввечері, коли ворота зачиняли й сад порожнів, я боявся її й обходив десятою дорогою. Вона була якась темна й страшна. Можливо, простота цієї похмурої брили теж вплинула на мою уяву…2
Оті половецькі баби, степові сторожі вічності, збудили архаїчний шар Архипенкової свідомості. Він дивував пізніше тим, як легко відкривалися перед ним культурні пласти сивої давнини, як швидко настроювалась його психіка на емоційну хвилю неоліту та Єгипту, Еллади чи Візантії. Ритми старожитностей він блискуче перекладав на мову сучасного мистецтва… Юність спливла у стінах Київського художнього у