О. Архипенко - новатор і традиціоналіст
Информация - Культура и искусство
Другие материалы по предмету Культура и искусство
реживань. Має бути естетична співдружність матеріалу й форми. Оскільки мистецтво конструкції походить від відчуттів і творчої психології, яка утворює символи, глядач теж повинен задіяти свою власну творчу психологію й почуття, щоб ухопити значення індивідуальних символів у конструкції.
Використання непластичних матеріалів у цих конструкціях є причиною геометричної природи скульптурних виробів. Деякі ж критики помилково застосовували до мистецтва О. Архипенка кубістські догми, оскільки їх збили з пантелику неминучі площини, кути й контурні вигини. Інше ж пояснення геометричних форм творів митця полягає в максимальному спрощенні форм виробів.
Характерним і водночас новим для творів скульптора є також взаємонакладення прозорих матеріалів, що утворює винятковий ефект глибини і простору, який притаманний третьому виміру. У конструкціях можна контролювати реальний обєм і форму простору між матеріалами згідно з різними естетичними проблемами. Окрім створення простору й глибини, сяйнисті матеріали відбивають оточення і включають його до складу твору.14
Паралельно з моделюванням простору скульптор винайшов також шлях збагачення форми через значущі модуляції увігнутості. Ця методика була застосована до рельєфів і тривимірних фігур. Ця нова увігнутість символізує відсутні форми і, таким чином, набуває творчої значущості. Можлива у митця також і подвійна увігнутість, тобто увігнуть всередині увігнутості і як ритмічне повторення. Щодо психологічної сторони цього нового елементу, то, на думку О. Архипенка, у скульптурі кожна точка поверхні має бути значущою і повязаною з мільйонами інших точок поверхні. Так само рельєф і увігнутість теж взаємоповязані. Отож всі увігнутості мають оптичне і психологічне навантаження.
Психологічна значущість увігнутостей у скульптурі О. Архипенка, як сам він утверджує, походить від творчих джерел і збуджує творчість. Вони сприймаються як символи відсутніх форм і відкриті для асоціацій та зіставлень. Що ж до оптичного перевершення, так само, як у нашій психології позитивне й негативне наділені однаковою силою, так не буває увігнутої форми без опуклої і так не буває опуклого без увігнутого. Обидва елементи зєднуються в одне значуще ціле. У творчому процесі, як у житті, реальність негативного є концептуальним відбитком відсутнього позитивного.
Як пояснює сам митець, у мистецтві насамперед психологічні і творчі умови вимагають від нас уникати конкретності, щоб упоратися з такими абстрактними елементами, як символ, асоціація і відносність. Такий різновид творчого психологічного процесу полегшує утворення численних кутів споглядання, розуміння й оцінки як конкретності, так і трансцендентальності.15
Новим у творах О. Архипенка було також моделювання простору у скульптурах із 1912 року. Не можна сказати, що ідея простору до цього часу не існувала, просто вона застосовувалася переважно в творах живопису і називалася глибиною (зокрема якщо брати вживання терміну простір у тому значенні, в якому його вживає наш скульптор). Тож індивідуальне й символічне значення форми простору, так само, як значення форм самого матеріалу, не бралося до уваги і ніколи не досліджувалося.
Ігноруючи традицію, згідно з якою скульптура починається там, де матеріал торкається простору (мається на увазі застосування простору як облямівки навколо маси), наш митець експериментував із протилежною ідеєю і дійшов висновку, що скульптура все ж може починатися там, де простір оточує матеріал (тобто матеріал стає облямівкою навколо ділянки простору). Ця концепція моделювання форми простору ґрунтується насамперед на символіці, духовності, асоціативності та естетиці, що стає творчим процесом подібно до психологічної реконструкції відсутнього предмету, що залишився в памяті.
В цьому досягненні вбачається не лише практичне, але й духовне джерело як присутності, так і відсутності чогось. Із психологічного погляду і з погляду відчуття форма матеріалу є позитивною, бо її можна відчути, тоді як до простору неможливо доторкнутися, і він у мистецтві асоціюється з цариною метафізики та з абстрактним. Можна сказати, що О. Архипенко зробив найвище досягнення: він надав як матеріалу, так і простору символічне навантаження.16
Досить важливим у мистецтві нашого скульптора є конструювання творів у прозорому плексигласі й застосування цілком інших принципів, ніж ті, що до нього застосовувалися у роботі з кристалом. Митець користується товстим листом цього матеріалу (плексигласу) і вирізьбленими формами з обох боків, встановлюючи їхню взаємозалежність таким чином, щоб одержати єдність форми в обох перспективах. Він отримує тривимірність плаского матеріалу або перекрученням площин матеріалу в дійсності, або проектуючи й вирізьблюючи фігуру в скороченні або перспективі.17
Характерною рисою творчості цього скульптора є також лірична лінія, яку можна порівняти з довгим звуком однієї струни на японському інструменті, що називається сумакото, і яку можна протиставити нервовому зиґзаґу перуанських малюнків на тканинах, що асоціюються із джазовою музикою. У мистецтві лінія як така являє собою знаряддя утворення асоціацій у численних психологічних напрямках. Митець мотивує цю новацію тим, що добір лінії і враження від неї зумовлені знанням і почуттям якщо не прямо, то через асоціацію.18
Але чи не найвизначнішим відкриттям скульптора є винахід, що нині відомий під назвою архипентура. Лише 1924 року, після численних експериме